" Емульсії "

1 2 3

Ім'я файлу: Курсова робота з АТЛ ,Савенко.docx
Розширення: docx
Розмір: 574кб.
Дата: 30.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
реферат.doc

Міністерство освіти і науки України

Національний університет “Львівська політехніка”

Інститут хімії і хімічних технологій

Кафедра технології біологічно активних

сполук, фармації та біотехнології

Курсова робота
з дисципліни
“ Аптечна технологія ліків ”
на тему:
“ Емульсії ”

Виконала:
ст.гр. Фр-32
Савенко Юлія Петрівна
Прийняла:
кандидат х. н., доц.
Паращин Жанна Дмитрівна

Львів-2020

Зміст

1.Вступ 3

2. О г л я д л і т е р а т у р и. 5

2.1. Загальна характеристика емульсій. 5

2.1.1. Речовини, що використовуються для виготовлення емульсій. 5

2.1.2 Позитивні і негативні якості емульсій. 5

2.1.3. Поняття про концентровані і розбавлені емульсії. Фармацевтичні емульсії. 6

2.2. Типи емульсій. Методи визначення типу емульсій. 7

2.3. Агрегативна стійкість емульсій. 8

2.4. Емульгатори, що використовуються при приготуванні емульсій. 10

2.4.1. Загальна характеристика емульгаторів. 10

2.4.2. Механізм стабілізуючої дії емульгатора. 11

2.4.3. Синергізм і антагонізм емульгаторів. 11

2.4.4. Види емульгаторів. 12

2.5. Стабільність емульсій. 16

2.6. Технологія емульсій. 18

2.6.1. Готування олійних емульсій. 18

2.6.2. Насінні емульсії. 23

2.6.3. Введення в емульсії лікарських речовин з різними фізико-хімічними властивостями. 23

2.7. Вивільнення і біодоступність лікарських речовин в емульсіях. 25

2.8. Оцінка якості емульсій. 25

3. Е к с п е р и м е н т а л ь н а ч а с т и н а. 26

3.1. Приготування емульсій в умовах аптеки з використанням різних емульгаторів. 26

3.2. Приготування емульсій на фармацевтичних підприємствах. 35

4. В и с н о в к и т а р е к о м е н д а ц і ї. 44

5. Л і т е р а т у р а . 46

1.Вступ

У наш час увагу вчених усього світу все більше звертають на себе фармацевтичні емульсії, які, крім перорального вживання, стали використовуватися також для парентерального харчування . Емульсії також інтенсивно використовують у різних лікарських формах для місцевого застосування: мазях, кремах, аерозолях, які займають на сьогодні якісно новий
рівень у зв'язку з досягненнями науки в галузі створення емульсій та розширенням асортименту допоміжних речовин.

Основними показниками, що характеризують якість фармацевтичних емульсій, є біодоступність лікарських речовин, а також їх стабільність при зберіганні (фізична, хімічна, мікробіологічна). На біодоступність лікарських речовин з емульсій впливають різні біофармацевтичні фактори, зокрема: природа речовини (гідрофільна або ліпофільна); в якому стані знаходиться лікарська речовина (у вигляді розчину або суспензії ); фаза локалізації лікарської речовини (вода, олія); технологія (досягнення оптимальної швидкості всмоктування лікарських речовин можливе при використанні певних технологічних прийомів). Основною проблемою технології емульсій є їх стабілізація.

Технологія виготовлення екстемпоральних РЛЗ (розчинів, суспензій, емульсій, водних витяжок з ЛРС) має забезпечувати їх якість відповідно до вимог ДФУ та інших чинних нормативних документів.

Порядок розчинення і змішування та відповідні технологічні прийоми (пептизація, суспендування, емульгування, екстрагування) при виготовленні РЛЗ повинні забезпечувати необхідний ступінь дисперсності (від іонів і молекул до грубих частинок) і рівномірний розподіл лікарських речовин у розчиннику.

Варто зауважити, що незважаючи на велику кількість фармацевтичних виробництв в Україні та чималу долю імпорту лікарських препаратів
з-за кордону, екстемпоральні ліки не втрачають попиту. Це пояснюється тим, що існує велика потреба в лікарських засобах за індивідуальним рецептом, є чимала кількість ліків, які можна виготовити лише в аптеці, оскільки вони мають короткий термін зберігання, а також тим, що значна частина екстемпоральних ліків не цікавить промислових виробників через малі об'єми їх замовлення.

У масштабах держави фармацевтична галузь виступає посередником, що реалізує певні соціальні функції, спрямовані на поліпшення якості і тривалості життя населення. Загалом виконання соціальних функцій є важливим аспектом діяльності фармацевтичного сектору індустрії.

2. О г л я д л і т е р а т у р и.

2.1. Загальна характеристика емульсій.

Емульсія — дисперсна система з рідким дисперсійним середовищем та рідкою дисперсною фазою.

Складається з двох взаємно нерозчинних рідин, одна з яких рівномірно розподілена в другій у вигляді найдрібніших крапель, а розміри розпорошених часточок є більшими від характерних для колоїдів. При визначенні назви першою називають дисперсну фазу, а потім дисперсійне середовище, напр. вода в олії, бензол у воді тощо. Емульсії низької концентрації — неструктуровані рідини. Висококонцентровані емульсії — структуровані системи [1]. Емульсії повинні бути стабілізовані емульгаторами. Розмір часток (крапельок) дисперсної фази в емульсіях коливається в межах від 1 до 50 мкм. Але можуть бути приготовані і більш високодисперсні системи.

2.1.1. Речовини, що використовуються для виготовлення емульсій.

При виготовленні емульсій, як правило, стабілізують емульгаторами. У випадку необхідності консервують, використовуючи поширені в медичному використанні консерванти (ніпазол, ніпагін і інші).

Для приготування емульсій використовують персикову, оливкову, соняшникову, рицинову, вазелінову та ефірні олії, а також риб'ячий жир, бальзами та інші, незмішувані з водою рідини. Якщо немає вказівки про використання олії, тоді використовують персикову, оливкову або соняшникову олію.

При відсутності вказівок про концентрацію для виготовлення 100 г емульсії беруть 10 г олії.

Емульсії незалежно від концентрації лікарських речовин виготовляють за масою [2].

2.1.2 Позитивні і негативні якості емульсій.

До позитивних якостей емульсій можна віднести наступні:

1. Можливість сполучати в одній лікарські формі рідини, що не змішуються, що дуже важливо для точності їхнього дозування;

2. З подрібненням речовини збільшується його вільна поверхня. Збільшення поверхні дисперсній олії сприяє більш швидкій дії лікарських речовин, розчинених у дисперсній фазі, а також прискорюється процес гідролізу жирів ферментами шлунково-кишкового тракту, що веде до більш швидкого терапевтичного ефекту.

3. В емульсіях є можливість зм'якшити подразнюючу дію на слизову оболонку шлунка деяких лікарських речовин.

4. Є можливість маскувати неприємного смак і запах жирних і ефірних олій, смол, бальзамів і деяких лікарських засобів. Полегшується прийом в’язких олій, що погано дозуються.

Емульсії є цінними ліками в дитячій фармакотерапії. Поряд з позитивними сторонами, емульсії не позбавлені й окремих недоліків, що полягають у наступному:

- мала стійкість, вони швидко руйнуються під впливом різних факторів (світло, температура, присутність електролітів і ін.);

- емульсії є сприятливим середовищем для розвитку мікроорганізмів;

- відносна тривалість приготування, тому що при цьому вимагаються відповідні прийоми, практичний досвід і умови;

- необхідність застосування емульгаторів, щоб удержати фазу в диспергованому стані.

У зв'язку з тим, що емульсії являють собою дисперсну хитливу систему, що легко руйнується під впливом різних факторів, тому їх готують тільки на нетривалий термін [3].
2.1.3. Поняття про концентровані і розбавлені емульсії. Фармацевтичні емульсії.

За концентрацією дисперсної фази емульсії розділяють на розбавлені — з концентрацією дисперсної фази не більше 0,1% об’єму емульсії; концентровані — з концентрацією від 0,1 до 74% об’єму; висококонцентровані — із вмістом дисперсної фази понад 74% об’єму (максимальна концентрація, коли в емульсії існують недеформовані сферичні краплини). При вищій концентрації відбувається деформування краплин, вони набувають форми багатогранників, розділених тонкими плівками дисперсійного середовища. Під мікроскопом такі емульсії нагадують бджолині соти. Висококонцентровані емульсії мають властивості гелів. Вони не течуть і не здатні до седиментації.

Емульсії, як і всі колоїдні й мікрогетерогенні системи, агрегативно нестійкі внаслідок великого надлишку поверхневої енергії на міжфазній поверхні [4].
2.2. Типи емульсій. Методи визначення типу емульсій.

Дві незмішувані рідини можуть утворювати два типи емульсій залежно від того, яка з рідин буде перетворена на дисперсну фазу і дисперсійне середовище.

Розрізняють емульсії типу олія-вода (О/В) і вода-олія (В/О). У емульсіях О/В дисперсійним середовищем є вода, а дисперсною фазою - олії жирні або ефірні, бальзами та інші гідрофобні рідини. У емульсіях В/О дисперсійним середовищем є олія, а дисперсною фазою - вода.

Для внутрішнього або парентерального застосування використовуються емульсії типу О/В, для зовнішнього - емульсії як О/В, так і В/О.

Емульсії типу О/В також називаються прямими, або першого роду (змивні водою), а типу В/О - зворотними, або другого роду (незмивні водою). Ці типи емульсій істотно відрізняються за своїми властивостями і умовами утворення. Крім того, розрізняють ще й множинні емульсії, в яких у краплі дисперсної фази дисперговані рідина, що є дисперсійним середовищем. Вони можуть бути типу В/О/В або О/В/О.

Рис.1.Типи емульсій.

Існує кілька способів визначення типу емульсій.

-Метод розбавлення заснований на тому, що емульсії типу О/В зберігають свою стійкість при розведенні водою і втрачають свою стійкість при розведенні маслом. Емульсії зворотного типу В/О зберігають свою стійкість при додаванні масла і стають негомогенними при додаванні води. Краплю випробовуваної емульсії поміщають на предметне скло і поруч поміщають краплю води - злиття крапель буде в тому випадку, якщо емульсія типу О/В. В іншому досліді поруч з краплею емульсії наносять краплю олії. Краплі зіллються, якщо випробувана емульсія буде типу В/О. Можна цей досвід проробити в пробірках.

-Метод забарвлення заснований на фарбуванні дисперсійного середовища розчинним барвником, який вибірково розчиняється або в воді, або в маслі. На краплю випробуваної емульсії наносять крупинку барвника, розчинного у воді (наприклад, метиленовий синій), і спостерігають під мікроскопом. Якщо емульсія типу О/В, тоді дисперсійне середовище забарвиться в блакитний колір і будуть видні незабарвлені краплі олії - «вічка». А якщо емульсія типу В/О, тоді крупинки метиленового синього залишаться лежати на поверхні краплі, так як барвник не може проникнути в крапельки води тому, що в олії він не розчинний. Якщо застосовувати барвник, розчинний в олії (наприклад, судан ІІІ), тоді масляна фаза буде забарвлена, а крапельки води незабарвлені.

-Метод кондуктометричний заснований на тому, що емульсія типу О/В має високу електропровідність, а емульсія типу В/О володіє незначною електропровідністю.

-Метод парафінованої пластинки полягає в тому, що якщо нанести краплю випробовуваної емульсії на скляну пластинку, покриту шаром парафіну, крапля буде розтікатися, якщо дисперсійним середовищем буде олія (емульсія типу В/О), і не розтікатися, якщо таким є вода (емульсія типу О/В) [3].
2.3. Агрегативна стійкість емульсій.

Агрегативна стійкість емульсій тісно пов’язана з концентрацією дисперсної фази. У розбавлених Е. властивості майже не відрізняються від властивостей ліофобних золів: частинки дисперсної фази несуть заряд, вплив електролітів відповідає правилу Шульце — Гарді, існує критичний ζ-потенціал, багатозарядні іони змінюють знак заряду частинок. Розбавлені емульсії зазвичай утворюються без введення в систему емульгаторів. Заряд на частинках таких емульсій виникає внаслідок адсорбції іонів неорганічних електролітів, які можуть бути присутні в середовищі у дуже малій кількості, або внаслідок адсорбції водневих і гідроксильних іонів води. У розбавлених емульсіях зіткнення частинок відбуваються рідко, що теж підвищує їх агрегативну стійкість. Для утворення концентрованої емульсії в системі необхідний емульгатор (речовина, що надає стійкості емульсій), який знижує поверхневий натяг на межі поділу фаз. За правилом Банкрофта, емульгатори, які краще розчиняються у воді, ніж у маслі, стабілізують прямі емульсій, і, навпаки, якщо розчинність емульгатора у маслі більша, ніж у воді, він стабілізує емульсії типу в/о. емульсії типу о/в стабілізують емульсії з числом гідрофільно-ліпофільного балансу 8–18 , зворотні емульсії — з числами 3–6. Перші емульгатори називають гідрофільними, другі — гідрофобними. Сильну емульгувальну здатність мають мила з числом атомів вуглецю (nc) від 12 до 18 (олеати, стеарати). Вони адсорбуються на міжфазній межі й утворюють структурні шари, звернені іоногенними групами до води, а неполярними ланцюгами — до масла. Таким чином, стабілізувальна дія емульгатора полягає не тільки і не стільки в зниженні поверхневого натягу, скільки в утворенні структурно-механічного бар’єра. Структурно-механічний бар’єр утворюють також тверді емульгатори — порошки. Напр., якщо струшувати мінеральне масло з водою в присутності глини, то спочатку утворюються два типи емульсій: о/в і в/о. Крім низькомолекулярних ПАР і порошків, ефективними емульгаторами є високомолекулярні ПАР (желатин, сапоніни, полівінілові спирти та ін.). Ці речовини утворюють на межі розділення фаз тривимірні сітки. Високомолекулярні емульгатори також підпорядковуються правилу Банкрофта, оскільки сітка утворюється завжди з того боку межі розділення, де високомолекулярна ПАР розчинна. Ця рідина і стає неперервною фазою [2].

2.4. Емульгатори, що використовуються при приготуванні емульсій.

2.4.1. Загальна характеристика емульгаторів.

Емульгатори — дифільні ПАР, які орієнтовано розподіляються на межі розділення двох рідин; їх умовно класифікують за структурою і властивостями молекул, механізмом дії, медичним призначенням. Емульсії, адсорбуючись на межі фаз і накопичуючись на поверхні розділення, знижують поверхневий натяг, а головне, обволікаючи краплі диспергованої речовини, утворюють адсорбційну плівку, яка має механічну міцність, перешкоджає утворенню великих часток і злиттю крапель у суцільний шар (коалесценції) та надає емульсії стійкості [5].

Схема 1. Види емульгаторів.

Емульгатори

Іоногенні

Неіоногенні

Амфотерні

Рослинні слизи, натрій лауритсульфат, цетилпіридин хлорид

Желатоза, білки, казеїн, сухе молоко, яєчний жовток, мікробні полісахариди

Крохмальний клейстер (на 10 г олії 5 г крохмалю у вигляді 10 % клейстеру)

Целюлоза і її похідні (МЦ, натрій-КМЦ в вигляді 1-2 % розчину)

Синтетичні речовини – твін-80, емульгатор Т-2 (1,5 г для отримання 100 г 10 % емульсії), пентол, жиросахароза

2.4.2. Механізм стабілізуючої дії емульгатора.

Емульгатор знижує поверхневий натяг на межі поділу фаз, отже емульгатор повинен бути поверхнево-активною речовиною, але його дія не вичерпується зменшенням поверхневої енергії. Досвід показує, що коротколанцюгові спирти і жирні кислоти з nc < 8 виявляють слабку емульгуючу дію. Найбільшу емульгуючу здатність мають ПАР з nc від 10 до 18. При подальшому зростанні довжини ланцюга емульгуюча здатність знову слабшає. Отже, існує деяке оптимальне співвідношення гідрофільних і ліпофільних властивостей дифільних молекул ПАР, необхідне для емульгування. Якщо переважає гідрофільність, то молекули ПАР втягуються у воду (рис. 28.3), довголанцюгові ПАР з переважаючими ліпофільними властивостями втягуються у масло, при певному балансі властивостей молекули розташовуються на поверхні поділу фаз. Отже, для вираженої емульгуючої дії необхідна відносна врівноваженість з деяким дебалансом в бік полярності або неполярності. За правилом Банкрофта емульгатори, які краще розчиняються в воді, ніж в маслі, стабілізують прямі емульсії, і, навпаки, якщо розчинність емульгатора у маслі більша, ніж у воді, він стабілізує емульсію типу в/м [6].

Таблиця 1.

Стабілізатор	На 1.0 г речовини
Стабілізатор	З різко вираженими гідрофобними властивостями	З нерізко вираженими гідрофобними властивостями
Абрикосова камедь	0.5	0.25
Желатоза	1.0	0.5
5% розчин метилцелюлози	2.0	1.0
Твін – 80	0.2	0.1

2.4.3. Синергізм і антагонізм емульгаторів.

При отриманні емульсій іноді застосовуються комбіновані емульгатори. Наприклад, суміш аравійської камеді і трагаканту. У цьому випадку вдається досягти підвищення ступеня дисперсності і стійкості емульсій, тобто спостерігається синергізм емульгаторів (одна речовина підсилює дію другого). Однак, слід враховувати, що в залежності від властивостей емульгатора емульсії можуть руйнуватися, тоді емульгатори діють як антагоністи.

Якщо до емульсії додати емульгатор протилежного типу, то один тип емульсії може перейти в інший, тобто емульсія типу О/В може перетворитися на емульсію типу В/О. Те ж може статися і при значному надлишку емульгованої фази. Таке явище називають оберненням фаз емульсій. При цьому спочатку утворюються обидва типи емульсій, але потім залишається або переважає одна найбільш стійка система. Для підвищення стійкості (стабільності) емульсій іноді поєднують емульгатори протилежного типу. Наприклад, в емульсію типу О/В, стабілізовану олеатом натрію, додають до 1% хлориду кальцію або алюмінію. При цьому в результаті реакції обміну частина іонів натрію в олеатом натрію заміщається на іони кальцію або алюмінію з утворенням емульгатора протилежного типу і тому разом з емульсією прямого типу О/В утворюється емульсія протилежного типу В/О, тобто в емульсії типу О/В частки олії представлятимуть не чисте масло, а емульсію типу В/О, яка рівномірно розподілена у водній фазі. Через малу кількість емульгатора протилежного типу обернення фаз тут не спостерігається, проте значно підвищується стабільність таких емульсій та їх стійкість до висихання. Класичним прикладом стійкості емульсій за рахунок присутності емульгатора прямого і протилежного типів є молоко і вершкове масло [7].
2.4.4. Види емульгаторів.

Емульгатори можна класифікувати по різних ознаках, а саме:

- по типі емульсій - розрізняють емульгатори для емульсій типу О/В, ці емульгатори повинні бути гідрофільними, краще розчинні у воді, чим в олії і емульгатори для емульсій типу В/О, що краще розчиняються в олії, чим у воді, тобто олеофільні речовини;

- по способу застосування емульсій у медичній практиці - розрізняють емульгатори для внутрішнього і для зовнішнього застосування.

При виготовленні емульсій для внутрішнього застосування (емульсії типу О/В) найбільше застосування знайшли гідрофільні речовини з класу високомолекулярних сполук. Велика частина їх є природними речовинами (камеді, слизи, пектин, білки й ін. речовини).

Усі ці емульгатори по особливостях своєї будови віднесені до трьох груп:

- неіоногенні емульгатори;

- амфоліти;

- іоногенні емульгатори.

До неіоногенних емульгаторів відносяться такі речовини як камеді. Аравійська камедь, гуміарабік (Gummі Arabіcum) - являє собою кальцієву сіль арабової кислоти. Це найбільш давно застосовуваний емульгатор при виготовленні аптечних емульсій; продукт імпортний. На 10 частин олії береться 5 частин камеді.

Застосовуються й інші камеді плодових дерев: сливи, вишні. Сливова камедь володіє високої емульгуючою здатністю, дає більш високодисперсні і більш стійкі емульсії, чим желатинова й аравійська камедь, притому з відносно меншою кількістю емульгатора. Вишнева камедь володіє поганий емульгуючою здатністю, вимагає для приготування емульсії багато часу й емульсії не мають великої стійкості. Черешнева камедь володіє меншою емульгуючою здатністю, чим абрикосова камедь, тому рекомендується на 10г олії брати 5г черешневої камеді. Застосовують ще камедь сріблистої акації, камедь модрини сибірської.

Трагакант (Gummі Tragacanthae) - це високоефективний емульгатор. У порошок перетворюється важко, для цього його висушують при невисокій температурі, розтирають у металевій ступці. На 10г олії беруть 1г трагаканту, попередньо перетворюючи його в гель, додаючи 20г води. Однак, як емульгатор трагакант застосовують рідко, тому що він дає емульсії з малим ступенем дисперсності. Добре сполучати трагакант з аравійською камеддю, у цьому випадку виходять стійкі і високоефективні емульсії.

У якості емульгаторів можуть застосовуватися різні слизи, що по своїй природі близькі до полісахаридів. Слиз салепа володіє високою стабілізуючою здатністю. Для емульгування 10г олії досить 1г порошку салепи, що попередньо перетворюють у слиз.

Пектинові речовини, зокрема пектин (Pectіnum), що застосовується в харчовій промисловості, доцільно використовувати з камедями, щоб знити желатинізуючу здатності пектину.

До цієї групи відноситься крохмаль (Amylum) у вигляді 10% клейстеру. Для емульгування 10г олії потрібно 5г крохмалю у вигляді крохмального клейстеру.

Декстрин виходить при швидкому нагріванні крохмалю в присутності кислот, проходить розщеплення макромолекули крохмалю на більш дрібні молекули - полісахариди того ж складу, що і крохмаль, що носять назву декстрини. Розчини декстринів, запропоновані у якості емульгаторів Т. Д. Афанасьєв, беруть в кількостях, рівних кількості олії.

Целюлоза і її похідні відносяться до групи напівсинтетичних емульгаторів. Завдяки наявності гідроксильних груп, целюлоза здатна етерифікуватися, утворювати похідні, що володіють високою стабілізуючою здатністю.

Твіни і спени - синтетичні похідні сорбітану. Твіни (Twіns) являють собою ефіри поліоксиетилированого сорбітану і жирних кислот:

- лауриновий - у твіні-20;

- пальмітиновий - у твіні-40;

- стеариновий - у твіні-60;

- олеїновий - у твіні-80.

В даний час знаходять застосування велике число твінів. Ряд твінів синтезований у ВНІІХТЛС. Розчинність твінів залежить від довжини поліоксидних ланцюгів. Наявність у них гідрофільної і гідрофобної частин молекули (які в різних препаратах можуть мати різну довжину), уможливлює одержання з їх допомогою стійких емульсій і суспензій.

Спени (Spans)- це складні ефіри жирних кислот і сорбітану. Розрізняють:

спен-20 - ефір лауринової кислоти;

спен-40 - ефір пальмітинової кислоти;

спен-60 - ефір стеаринової кислоти;

спен-80 - ефір олеїнової кислоти.

При виготовленні емульсій рекомендують застосовувати тверді емульгатори - це високодисперсні порошки, що на поверхні крапельок дисперсної фази утворять оболонки, що перешкоджають злиттю крапельок.

Тверді емульгатори поділяються на: гідрофільні і гідрофобні. До числа гідрофільних твердих емульгаторів, що утворять емульсії типу О/В, відносяться такі речовини як: кремнекислота, свіжоосаждена крейда, різні високодисперсні глини; алюмінію гідроокис і ін.

До гідрофобних емульгаторів, що утворить емульсії типу В/О відносять: свинцю окис, суспензія парафіну, сульфіди деяких металів.

Рекомендується також застосовувати синтетичні емульгатори Т-1, Т-2. Емульгатор Т-1 являє собою суміш неповних моно- і диефірів гліцерину і стеаринової кислоти, а емульгатор Т-2 - суміш неповних ефірів пальмітинової і стеаринової кислот з полігліцеринами. Ці емульгатори - тверді речовини. Емульгатор Т-2 застосовують для одержання емульсійної мазевої основи вода-вазелін і лініментів стрептоцидового і синтоміцинового, включених у ДФ ІХ.

Амфотерні емульгатори. Цю групу емульгаторів складають речовини білкового походження. Білкові молекули, як продукти конденсації амінокислот, містять основні групи NH₂ і кислотні СООН. Завдяки цьому вони здатні дисоціювати і по кислотному, і по основному типу в залежності від рН середовища.

До таким емульгаторів відносяться: желатин, що виходить шляхом часткового гідролізу колагену, що міститься в кістах і хрящах тварин. Це енергійний емульгатор, але емульсії з ним виходять досить щільні, часто перетворюються в гель і швидко псуються, тому, що желатин є гарним живильним середовищем для розвитку мікроорганізмів. В аптечній практиці не застосовується.

Желатиноза (Gelatosa) - є продуктом гідролізу желатину, запропонована М. Т. Вольпе. Це злегка жовтий гігроскопічний порошок. Емульгуюча дія желатинози приблизно дорівнює аравійської камеді, але емульсії, що виходять, мають меншу дисперсність. Емульсії з желатинозою, як і з іншими емульгаторами білкової природи досить швидко псуються, особливо в літню пору. Внаслідок гігроскопічності препарат зберігають у добре закупорених банках у прохолодному місці. На 10г олії беруть 5г желатози.

Сухе молоко (Lac vaccіnum) володіє емульгуючою здатністю. На 10г олії беруть 1г сухого молока.

Можуть застосовуватися в якості емульгаторів також казеїн і казеїнат натрію. Вони дають високодисперсні емульсії, застосовуються в співвідношенні 1:1. Фосфатиди рослинного і тваринного походження використовуються в якості емульгаторів не тільки у фармації, але і дуже широко в харчовій промисловості.

Зокрема, Жогло [8] запропонував застосовувати як емульгатори фосфатиди соняшникової олії (в аптечній практиці для емульгування риб'ячого жиру).

Яєчний жовток (Vіtellum ovі) містить лецитин, від якого залежать його емульгуючі властивості. Маса одного яєчного жовтка в середньому вважається рівним 18,0. Один жовток може емульгувати 15-20г олії. Емульсії з яєчним жовтком швидко псуються. Для підвищення стійкості емульсії з яєчним жовтком, яйце попереднє промивають водою і насухо витирають, ступку і товкачик ретельно промивають водою і потім висушують. Як емульгатор у даний час застосовується рідко, частіше застосовується в емульсіях - живильних клізмах.

Іоногенні емульгатори. Типовими представниками цієї групи є мила, що широко використовуються при виготовленні емульсій для зовнішнього застосування [8].
2.5. Стабільність емульсій.

Стійкість (стабільність) емульсії — здатність емульсії протягом певного часу не руйнуватися і не розділятися на дві фази (наприклад, на нафту і воду); характеризується тривалістю її існування і виражається формулою: F = h/v, де F — тривалість існування емульсій (емульсійна стійкість), с; h — висота стовпа емульсії, м; v — середня лінійна швидкість розшарування емульсії, м/с^[1].

Емульсії повинні володіти фізичною, хімічною та мікробіологічною стабільністю.

Для фізичної стабільності емульсії вельми важливо, щоб вводилося достатня кількість емульгатора. Необхідно мати на увазі, що певна кількість емульгатора може наситити лише певну поверхню. Це означає, що при недостатній кількості емульгатора буде невелика і ступінь дисперсності. Кульки олії в цьому випадку виходять настільки великими, що плівка не в змозі витримати ваги кульки і проривається. Тому необхідно, щоб для кожного емульгатора і олії були відомі оптимальні співвідношення, які забезпечили б необхідний ступінь дисперсності і стабільність емульсії.

Стійкість емульсії залежить не тільки від властивостей застосовуваного емульгатора, але і від ступеня дисперсності фази. Чим ближче щільність дисперсної фази до щільності дисперсійного середовища, тим меньший міжфазовий поверхневий натяг, тим вище в’язкість дисперсійного середовища, тим стійкіше емульсія.

Рис.2.Схема стабілізації емульсій.

S₁- площа гідрофільної частини молекули емульгатора;

S₂- площа гідрофобної частини молекули емульгатора;

Э- емульгатор

Розмір крапельок дисперсної фази залежить від величини зниження поверхневого натягу на межі розділу фаз і від величини енергії, яка витрачена на подрібнення частинок дисперсної фази. Особливо велику стійкість емульсії отримують в результаті гомогенізації, тобто при додатковому енергійному механічному впливі на готову емульсію. При гомогенізації не тільки підвищується дисперсність емульсії, але вона стає монодисперсною, що значно підвищує її стійкість. Гомогенізація емульсії проводиться за допомогою спеціального приладу - гомогенізатора. Для цього грубодисперсні емульсії пропускають під великим тиском крізь наявні в гомогенізаторі вузькі канали. У цьому випадку великі краплі дисперсної фази руйнуються і виходить тонкодисперсна емульсія. При цьому діаметр крапель може зменшитися в десятки разів порівняно з початковим.

Хімічна стабільність емульсій визначається стабільністю лікарських речовин, відсутністю хімічних реакцій між інгредієнтами емульсій. Хімічна нестійкість може відбиватися на фізичній стабільності емульсій (руйнування внаслідок омилення, окислення, гідролізу, складених компонентів, їх взаємодії між собою і матеріалом упаковки).

З метою хімічної стабілізації емульсій їх зберігають в упаковці з інертних матеріалів в прохолодному місці, захищеному від впливу світла і повітря, вводять антиоксиданти (бутилокситолуол, бутилоксианузол, пропілгалат та ін.).

Мікробіологічна стабільність емульсій є важливою вимогою, визначаючої їх якість. При приготуванні емульсій (як і інших лікарських форм) необхідно дотримуватися всіх заходів щодо забезпечення мікробної чистоти лікарських і допоміжних речовин [7].
2.6. Технологія емульсій.

2.6.1. Готування олійних емульсій.

Олійні емульсії готують шляхом розтирання в ступці емульгатора з емульгуємою рідиною і водою. При цьому на 10,0 г олії беруть 5,0 г желатози і 7,5 г води. Якщо емульгатор в рецепті не вказано, то фармацевти на свій розсуд, враховуючи призначення емульсії, фізико-хімічні властивості вхідних інгредієнтів, підбирають відповідний емульгатор. Слід враховувати, що емульгатор буде надавати належну емульгуючу дію тільки в тому випадку, якщо емульгатор, вода і олія будуть взяті в певних кількостях.

При відсутності вказівки олії в емульсії використовують персикову, оливкову або соняшникову. При відсутності вказівок про концентрацію для приготування 100,0 г емульсії беруть 10,0 г олії.

У разі потреби до складу емульсії вводять консерванти (ніпагін, ніпазол, сорбінова кислота та ін.), дозволені до медичного застосування.

Приготування олійних емульсій складається з двох стадій:

-Одержання первинної емульсії (корпусу);

-Розведення первинної емульсії необхідною кількістю води.

Отримання первинної емульсії - найбільш відповідальний момент приготування емульсії. Якщо емульсія не вийшла, і після додавання води видно великі краплі олії, то не слід виправляти її, а треба готувати заново.

При приготуванні первинної емульсії необхідно дотримуватися певних технологічних прийомів.

1. У ступку завжди першим вносять емульгатор, який ретельно розтирають, а потім додають олію і воду.

2. Пестик необхідно обертати по спіралі при енергійному розтиранні маси весь час в одному напрямку. Частинки олії при русі пестика у в'язкому середовищі в одному напрямку витягуються в нитки, які, розриваючись, дають крапельці покриватися оболонкою емульгатора. Якщо рух пестика виробляти в різних напрямках, то витягування олії в нитки зменшується, а утворені при цьому кульки стикаються і коалесціюють, процес диспергування утруднюється. Пестик слід тримати так, щоб він максимально стикався зі стінками ступки. Він повинен не тільки розтирати емульгуєму суміш, але і забивати в неї повітря.

3. При приготуванні первинних емульсій слід також мати на увазі, що сильно холодні олії (при температурі нижче 15 °С) вдається емульгувати з великими труднощами. Тверді тригліцериди при цьому випадають в осад і не піддаються перетворенню в тонку дисперсію. У таких випадках олію злегка підігрівають.

4. Для кращого змішування інгредієнтів, що входять до складу первинної емульсії, рекомендується кілька разів зібрати целулоїдною платівкою густу масу зі стінок ступки і пестика в центр ступки. Після цього поступово при помішуванні додають залишену кількість води.

Для отримання первинної емульсії можуть бути використані три способи:

Континентальний (Бодрімона) - (Емульгатор + масло) + вода

Англійський- (Емульгатор + вода) + масло

Російський - Емульгатор + (вода + масло)

1. Континентальний (метод Бодрімона). У суху ступку поміщають оптимальну кількість емульгатора і ретельно його розтирають, потім додають олію і рівномірним рухом пестика змішують олію з емульгатором до отримання однорідної маси, при цьому утворюється олеозоль. До цієї суміші по краплях додають воду в кількості, рівній половині суми маси олії і емульгатора (якщо береться желатоза або аравійська камедь), і продовжують розтирання до характерного потріскування. При цьому суміш набуває вигляду сметаноподібної маси, а при нанесенні краплі води, спущеною по стінці ступки, вона залишає білий слід, що вказує на те, що первинна емульсія готова і немає вільної олійної поверхні. Якщо первинна емульсія не готова, то крапля води, нанесена на її поверхню, не розтікається. По закінченні емульгування доцільно отриману первинну емульсію залишити в спокої приблизно на 5-10 хвилин для руйнування емульсії зворотного типу, яка завжди утворюється, а потім перемішати ще раз. За цим способом добре виходить емульсія тільки в тому випадку, якщо ступка і емульгатор сухі. Якщо емульгатор вологий, то олія не зможе його змочити.

2. Англійський спосіб. У ступку поміщають оптимальну кількість емульгатора, який розтирають, а потім змішують з водою до отримання однорідної маси, при цьому утворюється гідрозоль. До цієї суміші при ретельному перемішуванні додають по краплях олію. Коли вся олія буде заемульгована, до первинної емульсії додають залишену кількість води. Цей метод за своїм виконання трудомісткий, однак, практика показала, що він дає хороші результати. Емульсії в цьому випадку виходять хорошої якості, якщо навіть ступка і емульгатор будуть недостатньо сухими, що дуже важливо, і особливо, якщо доводиться працювати з таким емульгатором, як желатоза, яка дуже гігроскопічна і завжди містить вологу.

3. Російський спосіб. У ступку поміщають оптимальну кількість емульгатора. У порцелянову чашечку відважують воду, а на поверхню води відважують олію, суміш виливають у ступку і розтирають до отримання первинної емульсії. Цей метод досить простий і зручний тоді, коли в емульсію не входять речовини, розчинні в олії.

Як видно, способи отримання первинної емульсії відрізняються послідовністю змішування компонентів і деякими технологічними прийомами.

Готову первинну емульсію розводять необхідною кількістю води до заданої маси. При цьому воду додають у кілька прийомів при перемішуванні. При занадто швидкому розведенні водою можливе руйнування або обернення фаз емульсії. Тому розведення первинної емульсії проводять поступово при помішуванні. Готову емульсію проціджують у разі потреби крізь два шари марлі в тарований флакон для відпуску і доводять до заданої маси водою.

Правильно приготовлена емульсія являє собою однорідну рідину, що нагадує молоко, з характерним запахом і смаком залежно від взятої олії.

При визначенні маси олії, води і емульгатора керуються такими положеннями:

-кількість олії визначається прописом в рецепті;

-кількість емульгатора - його емульгуючою здатністю;

-кількість води для утворення первинної емульсії - розчинністю емульгатора у воді.

Тому й рецептура отримання первинної емульсії різна в залежності від застосовуваного емульгатора. Наприклад, якщо в якості емульгатора для приготування 100,0 г емульсії застосовується желатоза, то на 10,0 г олії береться 5,0 г желатози, води - половинна кількість від суми олії і емульгатора (10 + 5): 2 = 7,5 мл. Води для розведення первинної емульсії 100 - (10 + 5 + 7,5) = 77,5 мл.

Розчинність твінів залежить від довжини поліетиленоксидних ланцюгів. Наприклад, при приготуванні олійної емульсії з твіном-20 на 10,0 г олії береться емульгатора 5,0 г, води 7,5 мл (половинна кількість від суми олії і емульгатора). Емульгатор при цьому напластовують на олію, а потім додають воду і розтирають. Отримують первинну емульсію, яку розбавляють до 100,0 г. Аналогічно готують емульсії з твіном-40 і твіном-60.

В даний час у фармацевтичній практиці твіни широко використовують (як солюбілізатори) для отримання прозорих розчинів олій. З використанням твіну-20 отриманий водний розчин м'ятної олії. Твін-60 розчиняє рожеву і м'ятну олії, твін-80 - рожеву і лавандову [3].

Слід пам’ятати, що для технології емульсій згідно ДФ сироп цукровий та інші сиропи виписують по об’єму. Оскільки емульсії готують по масі, то при розрахунку загальної маси проводять перерахунок мілілітрів у грами: для цього об’єм сиропу цукрового перемножують на його відносну щільність – 1,3 г/мл.

Rp.: Emulsi ex oleis Ricini 160.0

Bismuthi subnitratis 1.0

Sirupi simplicis 20 ml

Olei Menthae piperitae gtt. V

M.D.S. по 1 ч. л. 3 рази на день

Олії касторової – 16 г, желатози – 8 г, води для утворення первинної емульсії – 12 мл, води для її розведення – 124 мл, 1 г вісмуту нітрату основного, 26 г сиропу цукрового, 5 крапель олії м’яти перцевої.

Загальна маса емульсії: 26+1+160=187 г.

Технологія.В ступці розтирають 8 г желатози з 12 мл води. Невеликими порціями при ретельному перемішуванні додають 16 г олії касторової і 5 крапель олії м’яти перцевої до характерного потріскування і частинами 124 мл води для розведення первинної емульсії. Знову перемішують. Емульсію проціджують у підставку через подвійний шар марлі, доводять масу водою до 160 г .

У великій ступці подрібнюють 1 г вісмуту нітрату основного з 0,5 г готової емульсії (гідрофільна речовина, нерозчинна у воді та олії), додають частинами всю емульсію та 26 мл цукрового сиропу. Готову емульсію переносять у флакон з оранжевим склом місткістю 200 мл і оформляють.
2.6.2. Насінні емульсії.

Насінні емульсії отримують з природних продуктів (насіння і плодів), що містять, окрім жирних олій, емульгатор білкового характеру. Тому при приготуванні емульсій з такої сировини не потрібно вводити додатково емульгатор[9].

Одержання насінних емульсій зводиться до витягу з подрібнених насіння водорозчинних компонентів, що містяться в них. Насінні емульсії готували раніше з насіння солодкого мигдалю, земляного горіха, маку, гарбуза й ін. насіння, багатого жирною олією, при цьому для приготування 100г емульсії беруть 10 н насіння. В даний час в аптеках дані емульсії не готують, вони залишилися тільки для домашнього приготування (з насіння гарбуза).

2.6.3. Введення в емульсії лікарських речовин з різними фізико-хімічними властивостями.

До складу олійних емульсій часто входять різноманітні лікарські речовини, спосіб введення яких може зробити істотний вплив на терапевтичну дію лікарської форми. Тому необхідно враховувати властивості цих речовин, їх концентрацію і кількість.

1.Якщо лікарські речовини розчиняються у воді, то їх розчиняють в частині води, призначеної для розведення первинної емульсії. Розчин цих речовин додають до готової емульсії в останню чергу. Додавати такі речовини безпосередньо до первинної емульсії, а тим більше вводити їх в первинну емульсію неможна, так як може відбутися руйнування емульсії за рахунок висалювальної дії електроліту або великої концентрації речовини. Використання концентрованих розчинів допускається в тому випадку, якщо їх обсяг на 1/2-1/3 менше обсягу води, призначеної для розведення первинної емульсії.

Rp.: Emulsi olei Persicorum 100,0

Coffeini-natrii benzoatis 0,5

Misce. Da. Signa.По 1 ст.ложці 3 рази на добу.

Технологія.Олійна емульсія типу О/В з речовиною розчинною у воді-кофеїн-бензоат натрію.

У фарфорову ступку поміщають 5,0 г желатози и ретельно її розтирають, потім добавляють 7,5 мл води, змішують, отримують гідрозоль, а потім поступово (краще по краплях) добавляють 10,0 г персикової олії при ретельному розтиранні і емульгуванні. Масу декілька разів збирають зі ступки і пестика пластиковим скребком. Перевіряють готовність первинної емульсії,і потім до неї поступово добавляють воду, яку розраховують:

100 – ( 7,5 + 5,0 + 10,0 ) = 77,5 мл

Так як в емульсію входить кофеїн-бензоат натрію, то для його розчинення залишають приблизно 20-25 мл води, а іншою частиною розбавляють первину емульсію. Після чого добавляють розчин кофеїну-бензоату натрію.

2. Якщо лікарські речовини розчинні в оліях (камфора, ментол, тимол, а також жиророзчинні вітаміни, гормональні та інші препарати), то їх розчиняють в олії до введення її в первинну емульсію. При цьому кількість емульгатора розраховують з урахуванням маси олійного розчину. Виняток з цього правила становить кишковий антисептик фенілсаліцилат. Його розчиняти в олії не рекомендується, так як він погано гідролізується в кишечнику, в результаті чого олійний розчин не чинить антисептичної дії.

3. Якщо лікарські речовини не розчинні у воді і олії, то їх додають у вигляді найдрібніших порошків шляхом ретельного розтирання з готовою емульсією, якщо потрібно, то додають емульгатор у необхідній кількості.

Крім приготування емульсій в ступках, в даний час запропоновані й інші способи:

-струшування в спеціальних установках;

-перемішування мішалками, або турбінними установками;

-роздроблення за допомогою ультразвуку або струмів високої частоти [7].

1 2 3

скачати