Цікава історія з секуляризацією, розпочатої Петром III. Спочатку Катерина II скасувала секуляризацію, а потім була створена Комісія, висловили одностайну думку про необхідність секуляризації. Указом від 26.02. 1764 монастирські, архієрейські і церковні вотчини з населяли їх селянами передавалися в Колегію економії. Всі повинності селян замінялися грошовим оброком із загальної суми якого) ⁽¹ / ₃ передавалися на утримання церковних інститутів (монастирів та ін.)
Секуляризація [6] мала важливі наслідки. Вона позбавила духовенство економічної потужності. Тепер монастирі, єпархії, рядові монахи повністю залежали від держави. Крім того, були полегшені умови життя селян, що раніше належали духовним поміщикам. Це пов'язано з заміною панщини оброком, що представляло селянам більше самостійності і розвивало їх господарську ініціативу. Селяни сприйняли секуляризацію за благо і припинили непокору.
Катерина II був підтверджений указ Петра III про скасування Таємницею розшукових справ канцелярії, яка, власне, вмирала сама собою. Однак орган такий залишився, Таємну канцелярію замінили Таємні експедиції при Сенаті в столиці і при сенатської конторі в Москві. Катерина II вивела Таємну експедицію з ведення Сенату і підпорядкувала її генерал-прокурора.
Освічений абсолютизм Катерини II.
Час царювання Катерина II називають епохою освіченого абсолютизму. Сенс освіченого абсолютизму полягає в політиці прямування ідеям Просвітництва, яке виражається в проведенні реформ, які знищували деякі найбільш застарілі феодальні інститути (а іноді робили крок у бік буржуазного розвитку). Думка про державу з освіченим монархом, здатним перетворити громадське життя на нових, розумних засадах, отримала в XVIII столітті широкого поширення. Самі монархи в умовах розкладу феодалізму, визрівання капіталістичного устрою, поширення ідей Просвітництва змушені були встати на шлях реформ.
Розвиток і втілення почав освіченого абсолютизму в Росії набуло характеру цілісної державно-політичної реформи, в ході якої сформувався новий державний і правовий вигляд абсолютної монархії. При цьому для соціально-правової політики було характерно станове розмежування: дворянство, міщанство і селянство. Внутрішня і зовнішня політика другої половини XVIII століття, підготовлена ​​заходами попередніх царювання, відзначена важливими законодавчими актами, видатними військовими подіями і значними територіальними приєднання. Це пов'язано з діяльністю великих державних і військових діячів: А.Р. Воронцова, П.А. Румянцева, А.Г. Орлова, Г.А. Потьомкіна, А.А. Безбородько, А.В. Суворова, Ф.Ф. Ушакова та інших. Сама Катерина II активно брала участь у державному житті. Жага влади і слави була істотним мотивом її діяльності. Політика Катерини II зі своєї класової спрямованості була дворянській. У 60-ті роки Катерина II прикривала дворянську сутність своєї політики ліберальної фразою (що характерно для освіченого абсолютизму). Цю ж мету переслідували жваві зносини її з Вольтером і французькими енциклопедистами і щедрі грошові підношення ім.
Завдання "освіченого монарха" Катерина II уявляла собі так: "1. Потрібно просвіщати націю, якою повинен керувати. 2. Потрібно ввести добрий лад у державі, підтримувати суспільство і змусити його дотримуватися законів. 3. Потрібно заснувати у державі хорошу і точну поліцію. 4. Потрібно сприяти розквіту держави і зробити його рясним. 5. Потрібно зробити держава грізним у собі і котрий вселяє повагу сусідам ". У реальному житті декларації імператриці часто розходилися зі справами.
Законодавча діяльність.
Незабаром після вступу на престол Катерина II виявила, що одним з істотних недоліків російського життя є застарілість законодавства: збірник законів (Соборний Покладання 1649 р.) був виданий за Олексія Михайловича, а життя з тих пір змінилася до невпізнання. Імператриця бачила необхідність великої роботи по зібранню і перегляду законів. Катерина II вирішила скласти новий Покладання. Вона читала багато творів іноземних вчених про державний устрій і суді. Свою увагу імператриця зосередила на новітніх творах з теорії права. Першим з них була праця французького просвітителя Ш. Л. Монтеск 'є «Про дух законів». У ньому автор виклав теорію виникнення законів під впливом природних і соціальних умов. Закони повинні бути узгоджені з потребами країни, з поняттями і звичаями народу. Іншим джерелом був трактат «Про злочини і покарання» Ч. Беккаріа. Він виступав з рішучим протестом проти суворих норм середньовічного законодавства.
Спираючись на твори Монтеск'є і Беккаріа, Катерина II почала до формулювання загальних принципів майбутнього зводу законів Російської імперії. Вони були видані під назвою "Наказ імператриці Катерини II, даний Комісії для складання проекту нового Уложення". Над "Наказом" Катерина II трудилася більше двох років. У "Наказі" вона говорить про державу, закони, покарання, провадженні суду, вихованні та інших питаннях. "Наказ" показував і знання справи, і любов до людей. Імператриця хотіла внести до законодавства більше м'якості і поваги до людини. "Наказ" був зустрінутий скрізь із захопленням. Зокрема, Катерина II вимагала пом'якшення покарань: "любов до батьківщини, сором і страх паплюження суть кошти укротітельние і можуть утриматися безліч злочинів". Також вона зажадала скасувати покарання, що можуть спотворити людське тіло. Катерина II виступала проти застосування тортур. Вона вважала тортури шкідливою, оскільки слабкий може не витримати тортури і зізнатися в тому, чого не робив, а міцний, навіть вчинивши злочин, зможе перенести тортури і уникне покарання. Особливо великої обережності вона вимагала від суддів. "Краще виправдати 10 винних, ніж звинуватити одного невинного". Ще одне мудрий вислів: "набагато краще попереджати злочини, ніж їх карати". Але як це зробити? Треба, щоб люди шанували закони і прагнули до чесноти. "Саме надійне, але й саме надзвичайне засіб зробити людей краще є приведення в досконалість виховання". Хочете попередити злочини - зробіть, щоб освіта поширювалося між людьми. Також Катерина II здавалося необхідне надати дворянству та міському стану самоврядування. Катерина II думала і про звільнення селян від кріпосної залежності. Але скасування кріпосного права не відбулася. У "Наказі" йдеться про те, як поміщики повинні звертатися з селянами: не обтяжувати податками, стягувати такі податки, які не змушують селян йти з дому та інше. У той же час вона розповсюдила думки про те, що для блага держави селянам потрібно дати свободу.
Створення цієї Комісії було одним з найважливіших починань Катерина II. Відповідно до маніфестом [7], опублікованими 14 грудня 1766, у Москві зібралися представники усіх станів (за винятком поміщицьких селян) для твору проекту нового Уложення. Комісія повинна була повідомити уряду про потреби і побажання населення, а потім виробити проекти нових, кращих законів.
Комісія була відкрита урочисто влітку 1767 року найбільш Катерина II в Москві, в Грановитій Палаті. Було зібрано 567 депутатів: від дворянства (від кожного повіту), купецтва, державних селян, а також осілих інородців.
Комісія розділилася на 19 комітетів, які повинні були займатися різними галузями законодавства. Дирекционная - на чолі з генерал-прокурором і головою-маршалом керувала всією Комісією. Незабаром виявилося, що багато депутатів не розуміють того, для чого вони покликані, і хоча депутати ставилися до справи серйозно, роботи йшли дуже повільно. Бували випадки, що загальні збори, не закінчивши розгляд одного питання, переходило до іншого. Справа, доручену Комісії, було велике і складне, і придбати відповідні навички було не так легко. Катерина II перевела Комісію в Петербург, однак і в Петербурзі за рік Комісія не тільки не приступила до складання нового Уложення, але навіть не розробила жодного його відділу. Катерина II була цим незадоволена. Багато депутатів з дворян в 1768 році повинні були відправитися на війну з турками. Катерина II оголосила про закриття загальних зборів Комісії. Але окремі комітети продовжували роботу ще кілька років.
Можна сказати, що діяльність Комісії про Уложенні закінчилася провалом. Комісія піднесла Катерині II предметний урок про неможливість реалізації теоретичних побудов європейських філософів на російському грунті. Шанс, який історія давала Росії, не був і не міг бути реалізований. Розпуск Покладеної Комісії став для Катерини II прощанням з ілюзіями в галузі внутрішньої політики.
Тим не менш, хоча Комісія не склала Уложення, але зате вона ознайомила Імператрицю з потребами країни. Користуючись працями комісії Катерина II видала багато важливих законів. Сама Катерина II писала, що вона "отримала світло і відомості про всю Імперії, з ким мати справу, і про кого піклуватися повинно". Тепер вона могла діяти цілком свідомо і виразно.
Запобігання "збідніння" дворянства. Вільне економічне суспільство.
У 1765 році в інтересах дворянства було засновано Вільне економічне суспільство. Одне з найстаріших в світі і перше в Росії економічне товариство (вільне - формально незалежне від урядових відомств) було засновано в Петербурзі великими землевласниками, прагнули в умовах зростання ринку та торговельного землеробства раціоналізувати сільське господарство, підвищити продуктивність кріпосної праці. Підстава ВЕО було одним з проявів політики освіченого абсолютизму. ВЕО розпочало діяльність оголошенням конкурсних завдань, виданням "Трудов ВЕО" (1766-1915, понад 280 томів) та додатків до них. Перший конкурс був оголошений за ініціативою самої імператриці в 1766 році: "У чому полягає власність хлібороба (селянина) у землі чи його, яку він обробляє, або в рухомості і яке він право на те й інше для користі загальнонародної мати винен?". З 160 відповідей російських та іноземних авторів найбільш прогресивним був твір правознавця А.Я. Полєнова, що критикував кріпацтво. Відповідь викликав невдоволення конкурсного комітету ВЕО і надрукований не був. До 1861 року було оголошено 243 конкурсні завдання соціально-економічного та науково-господарського характеру. Соціально-економічні питання стосувалися трьох проблем: 1) земельної власності і кріпосних відносин, 2) порівняльної вигідності панщини і оброку, 3) застосування найманої праці в сільському господарстві.
Діяльність ВЕО сприяла впровадженню нових сільськогосподарських культур, нових видів сільського господарства, розвитку економічних відносин.
В галузі промисловості і торгівлі Катерина II (указом 1767 і маніфестом 1775) проголосила принцип свободи підприємницької діяльності, що було вигідно в першу чергу дворянства: воно володіло кріпаками трудовими ресурсами, мало дешеву сировину, отримувало субсидії від державних і станових кредитних установ. Дворянство, в тому числі і середня, стало на шлях кріпосницького підприємництва - стало зростати число вотчинних мануфактур. Зростання селянських мануфактур також виявився на руку дворянству, так як багато селян підприємці були кріпаками. Нарешті, догляд оброчних селян в місто на заробітки також був зручний поміщику, який прагнув отримати більше готівкових грошей. Капіталістичних, тобто заснованих на найманій праці, підприємств було небагато, та й наймані робітники часто були особисто не вільними, а кріпосними селянами на заробітках. Абсолютно переважаючими були форми промисловості, засновані на різних видах підневільної праці. На початку царювання Катерина II в Росії було 655 промислових підприємств, до кінця - 2294.
Генеральне межування.
У 1765 році отримало своє продовження Державне межування розпочате ще в 1754 році Єлизаветою Петрівною. Для впорядкування поміщицького землеволодіння було необхідно точно визначити межі земельних володінь окремих осіб, селянських громад, міст, церков та інших власників землі. Генеральне межування було викликано частими земельними суперечками. Перевірка старовинних власницьких прав викликала у дворянства впертий опір, оскільки у власності поміщиків до середини XVIII століття перебували численні самовільно захоплені казенні землі. Генеральному межеванию передували створення 05.03. 1765 Комісії про генерального межування [8] і потім видання Маніфесту 19.09. 1765 з доданими до нього "генеральними правилами". По маніфесту уряд подарував поміщикам величезний фонд земель, що нараховує близько 70 млн. десятин (близько 70 млн. га). Фактичні володіння поміщиків на 1765 рік маніфест оголошував узаконеними при відсутності спору по них. (Число спорів про генерального межування мізерно - близько 10% всіх "дач"). У 1766 році на основі "генеральних правил" були видані інструкції для землемірів і межових губернських канцелярій та провінційних контор. У процесі генерального межування землі приписувалися не до власників, а до міст і сіл. Інструкції докладно регламентували умови відведення земель різних категорій населення і установам. Складалися плани окремих земельних "дач" в масштабі 100 сажнів у дюймі (1:8400), які потім зводилися в генеральні повітові плани в масштабі 1 верста в дюймі (1:42000). Специфіка генерального межування полягала в тому, що в основу конфігурації того чи іншого володіння були покладені кордону старовинних Писцовой "дач". Через це в рамках "дачі" нерідко перебували володіння кількох осіб чи спільні володіння поміщика і державних селян. Генеральному межеванию супроводжувала розпродаж за дешевими цінами незайнятих казенних земель. Особливо великого розмаху це прийняло в південних чорноземних і степових районах на шкоду кочового і напівкочового населенню. Типовий феодальний характер генерального межування проявився у відношенні до міських земельних володінь і захопленням. За кожну забудовану сажень вигоном землі, закріпленої останніми писарським описами, місто сплачувало штрафи. Генеральне межування супроводжувалося грандіозним розкраданням земель однодворців, державних селян, ясачних народів і ін Генеральне межування було всеімперського і обов'язковим для землевласників. Воно супроводжувалося вивченням господарського стану країни. Всі плани містили "економічні примітки" (про число душ, про оброк і панщині, про якість земель та лісів, про промисли і промислових підприємствах, про пам'ятні місця та ін.) Унікальна колекція планів і карт генерального межування включає близько 200 тисяч одиниць зберігання. До спеціальними планами додавалися польова записка землеміра, польовий журнал і межова книга. Підсумки генерального межування до Жовтневої революції залишалися основою цивільно-правових відносин у сфері земельного права в Росії.
Посилення кріпосницького гніту і тривалі війни лягли важким тягарем на народні маси, і нараставшее селянський рух переросло в Селянську війну під проводом Є.І. Пугачова [9] 1773-75 рр.. Придушення повстання визначило перехід Катерини II до політики відкритої реакції. Якщо в перші роки царювання Катерина II проводила ліберальну політику, то після Селянської війни був узятий курс на посилення диктатури дворянства. На зміну періоду політичної романтики прийшов період політичного реалізму. Російсько-турецька війна (1768-76 рр..) Стала зручним приводом призупинення внутрішніх перетворень, а Пугачовщина подіяла витвережували, що дало можливість виробити нову тактику. Починається золотий вік російського дворянства. Задоволення саме дворянських інтересів виходить для Катерини II на перший план.
Адміністративно-територіальний поділ і місцеве управління.
У 1775 році щоб легше було керувати державою Катерина II видала Установи для управління губерній, укрепившее бюрократичний апарат влади на місцях і збільшивши кількість губерній до 50. На губернію - не більше 400 тисяч жителів. Кілька губерній становили намісництво. Губернатори і намісники обиралися самою Катериною II з російських вельмож. Вони діяли за її указам. Помічниками губернатора були віце-губернатор, два губернських радника і губернський прокурор. Це губернське правління і відало всіма справами. Державними доходами відала Казенна Палата (доходи і витрати скарбниці, казенне майно, відкупу, монополії і т.д.). Очолював Казенну палату віце-губернатор. Губернський прокурор відав усіма судовими установами. У містах впроваджувалася посада городничого, призначуваного урядом. Губернія ділилася на повіти. Багато великих села були звернені в повітові міста. У повіті влада належала обирається дворянським зборами капітан-справника. В кожному повітовому місті засновано суд. У губернському місті - вищий суд. Звинувачений міг принести скаргу і в Сенат. Щоб зручніше було вносити податі, в кожному повітовому місті було відкрито Казначейство.