Система державного управління в роки царювання Катерини II

Реферат

Тема: Система державного управління в роки царювання Катерини II

Зміст

Введення

1 Катерина II - риси до портрета

2 Система державного управління в роки царювання Катерини II. Політика «освіченого абсолютизму» і новий етап раціоналізації державного управління у другій половині 18 століття

3 «Наказ» Катерини і діяльність Покладеної комісії

4 Станові та адміністративні реформи Катерини II

5 Держава і церква в другій половині 18 століття

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Часом освіченого абсолютизму називають зазвичай кілька десятиліть європейської історії перед Французькою революцією 1789 року.

Політика абсолютизму в ряді європейських країн у 2-ій половині 18 ст., Виражалася у знищенні «зверху» і в перетворенні найбільш застарілих феодальних інститутів (скасування деяких станових привілеїв, підпорядкування церкви державі, реформи - селянська, судова, шкільного навчання, пом'якшення цензури і ін). Представники освіченого абсолютизму - Йосип II в Австрії, Фрідріх II у Пруссії, Катерина II в Росії (до початку 70-х рр.. 18 ст.) Та ін, використовуючи популярність ідей французького Просвітництва, зображували свою діяльність як «союз філософів і государів» . Освічений абсолютизм був направлений на затвердження панування дворянства, хоча деякі реформи сприяли розвитку капіталістичного укладу. Важливою рисою політики освіченого абсолютизму було прагнення монархів послабити гостроту соціальних суперечностей шляхом вдосконалення політичної надбудови. Дана політики освічених государів представляла собою раціоналізаторські нововведення в галузі управління державою, не змінюючи корінним чином його основ.

У ряді самодержців Російської імперії було багато сильних, вольових особистостей, політична й законодавча діяльність яких справила величезний вплив на зростання не тільки Росії в цілому (в плані економіки, зовнішньополітичних відносин), але й окремих соціальних верств, життя і культуру суспільства. Поступова модернізація життя в Росії, основний поштовх якій дала «європейська політика» Петра I, була продовжена і іншими монархами, епоха яких зіграла не менш важливу роль у формуванні потужної Російської імперії. Російська імператриця Катерина II була владної законодавицею; в своєму управлінні державою вона прагнула до реформ і внесла неоціненний внесок у розвиток і зміцнення Росії. Епоха її правління (друга половина 18 століття) виділяється істориками як окремий етап у розвитку імперії, так як саме Катериною II був проведений курс реформ у соціально-політичному житті Росії, спрямований на її модернізацію і зміцнив державну владу в країні. Ця законодавча діяльність імператриці відповідала духу часу, новим європейським віянням і ідеям, які принесла з собою в 18 столітті епоха Просвітництва.

Політика освіченого абсолютизму Катерини II, як основне відображення принципів епохи Просвітництва в Росії, цікава не тільки своїми нововведеннями, а й поєднанням західних віянь з самобутністю Росії.

Мета нашого реферату полягає в аналізі вкладу, внесеного Катериною Великою у розвиток Російської держави в другій половині 18 століття.

Завдання роботи:

1. Дати коротку характеристику рис характеру Катерини II;

2. Описати систему державного управління при Катерині II;

3. Охарактеризувати «Наказ» Катерини як спробу планування реформ у Росії;

4. Розглянути соціальні реформи імператриці;

5. Показати взаємовідносини держави і церкви в другій половині 18 століття.

Робота спирається на документи епохи Катерини, а саме її мемуари, листування з Вольтером і текст складеного нею «Наказу».

1 Катерина II - риси до портрета

Катерина II Велика (Катерина Олексіївна; при народженні Софія Фредеріка Августа Ангальт-Цербстська, рід. 21 квітня (2 травня) 1729, Штеттін, Пруссія - розум. 6 (17) листопада 1796, Зимовий палац, Петербург) - імператриця всеросійська (1762 - 1796). Період її правління часто вважають золотим століттям Російської імперії.

Народилася Софія Фредеріка Августа Ангальт-Цербстська 21 квітня (2 травня) 1729 року в німецькому померанському місті Штеттін (нині Щецин у Польщі). Батько, Християн Серпень Ангальт-Цербстська, походив з Цербст-дорнбургской лінії Ангальтського будинку і перебував на службі у прусського короля, був полковим командиром, комендантом, потім губернатором міста Штеттіна, де майбутня імператриця і з'явилася на світ, балотувався в курляндский герцоги, але невдало , службу закінчив прусським фельдмаршалом. Мати - Йоганна Єлизавета, з роду Гольштейн-Готторп, припадала двоюрідною тіткою майбутнього Петра III. Дядько по материнській лінії Адольф-Фрідріх (Адольф Фредрік) з 1751 року був королем Швеції (обраний спадкоємцем у 1743 році). Родовід матері Катерини II сходить до Крістіану I, короля Данії, Норвегії та Швеції, першому герцогу Шлезвіг-Голштейнскому і засновнику династії Ольденбургів.

Сім'я герцога Цербстського була небагатою, Катерина отримала домашню освіту. Навчалася німецької та французької мов, танців, музики, основ історії, географії, богослов'я. Виховувалася в строгості. Вона росла жвавою, допитливою, пустотливою і навіть бідової дівчиськом, любила пустувати і похизуватися своєю відвагою перед хлопцями, з якими запросто грала на штетінскіх вулицях. Батьки не обтяжували її вихованням і особливо не церемонилися при вираженні свого невдоволення. Її мати називала її в дитинстві Фікх (нім. Figchen - походить від імені Frederica, тобто «маленька Фредеріка»).

У 1744 році російською імператрицею Єлизаветою Петрівною разом з матір'ю була запрошена до Росії для подальшого поєднання шлюбом зі спадкоємцем престолу великого князя Петром Федоровичем, майбутнім імператором Петром III і її троюрідним братом. Відразу після приїзду в Росію стала вивчати російську мову, історію, православ'я, російські традиції, бо прагнула найбільш повно ознайомитися з Росією, яку сприймала як нову батьківщину. Серед її вчителів виділяють відомого проповідника Симона Тодорського (вчитель православ'я), автора першої російської граматики Василя Ададурова (вчитель російської мови) і балетмейстера Ланге (вчитель танців). Незабаром вона захворіла на запалення легенів, і стан її був настільки важким, що її мати запропонувала привести лютеранського пастора. Софія, однак, відмовилася і послала за Симон Тодорський. Ця обставина додало їй популярності при російською дворі. 28 червня (9 липня) тисяча сімсот сорок чотири Софія Фредеріка Августа перейшла з лютеранства в православ'я і отримала ім'я Катерини Олексіївни (те ж ім'я та по батькові, що і в матері Єлизавети - Катерини I), а на наступний день була заручена з майбутнім імператором.

21 серпня (1 вересня) 1745 року в шістнадцятирічному віці Катерина була повінчана з Петром Федоровичем, якому виповнилося 17 років і був їй троюрідним братом. Перші роки життя Петро зовсім не цікавився дружиною, і подружніх відносин між ними не існувало. Про це Катерина пізніше напише у своїх мемуарах.

Катерина продовжує займатися самоосвітою. Вона читає книги з історії, філософії, юриспруденції, твори Вольтера, Монтеск'є, Тацита, Бейля, велику кількість іншої літератури. Основною розвагою для неї стало полювання, верхова їзда, танці та маскаради. Відсутність подружніх відносин з великим князем сприяло появі у Катерини коханців. Між тим, імператриця Єлизавета висловлювала невдоволення відсутністю дітей у подружжя.

Нарешті, після двох невдалих вагітностей, 20 вересня (1 жовтня) 1754 Катерина народила сина, якого в неї відразу забрали з волі царювала імператриці Єлизавети Петрівни, називають його Павлом (майбутній імператор Павло I) і позбавляють можливості виховувати, дозволяючи лише зрідка бачити. Ряд джерел, в числі яких і мемуари самої Катерини, стверджує, що істинним батьком Павла був коханець Катерини С. В. Салтиков. Інші - що такі чутки позбавлені підстав, і що Петрові була зроблена операція, устранившая дефект, що робив неможливим зачаття. Питання про батьківство викликав інтерес і у суспільства.

Після народження Павла стосунки з Петром та Єлизаветою Петрівною остаточно зіпсувалися. Петро кликав свою дружину «запасний мадам" і відкрито заводив коханок, втім, не перешкоджаючи робити це і Катерині, у якої в цей період виник зв'язок з Станіславом Понятовським - майбутнім королем Польщі, виникла завдяки старанням англійського посла сера Чарльза Хенбюрі Вільямса. 9 (20) грудня 1758 Катерина народила доньку Ганну, що викликало сильне невдоволення Петра.

У цей час погіршився стан Єлизавети Петрівни. Все це робило реальною перспективу висилки Катерини з Росії або висновку її в монастир. ¹ Ситуацію ускладнювало те, що розкрилася таємне листування Катерини з опальним фельдмаршалом Апраксин і англійським послом Вільямсом, присвячена політичних питань. Її колишні фаворити були видалені, але почав формуватися коло нових: Григорій Орлов і Дашкова.

Смерть Єлизавети Петрівни (25 грудня 1761 (5 січня 1762)) і сходження на престол Петра Федоровича під ім'ям Петра III ще більше віддалили подружжя. Петро III став відкрито жити з коханкою Єлизавета Воронцова, поселивши дружину в іншому кінці Зимового палацу. Коли Катерина завагітніла від Орлова це вже не можна було пояснити випадковим зачаттям від чоловіка, оскільки спілкування подружжя припинилося до того часу зовсім. Вагітність свою Катерина приховувала, а коли прийшов час народжувати, її відданий камердинер Василь Григорович Шкурін підпалив свій будинок. Любитель подібних видовищ Петро з двором пішли з палацу подивитися на пожежу, у цей час Катерина благополучно народила. Так з'явився на світ перший на Русі граф Бобринський - засновник відомого прізвища.

Вступивши на трон, Петро III здійснив ряд дій, які викликали негативне ставлення до нього офіцерського корпусу. Так, він уклав невигідний для Росії договір з Пруссією (у той час, як російські війська взяли Берлін) і повернув їй захоплені російськими землі. Одночасно він намірився в союзі з Прусією виступити проти Данії (союзниці Росії), з метою повернути відібраний нею у Гольштейну Шлезвіг, причому сам мав намір виступити в похід на чолі гвардії. Прихильники перевороту звинувачували Петра III також у невігластві, слабоумстві, нелюбові до Росії, повної нездатності до правління. На його фоні вигідно виглядала Катерина - розумна, начитана, благочестива і доброзичлива дружина, піддається переслідуванням чоловіка.

Після того, як відносини з чоловіком остаточно зіпсувалися, і посилилося невдоволення імператором з боку гвардії, Катерина зважилася брати участь у перевороті. Її соратники, основними з яких були брати Орлови, Потьомкін і Хитрово, зайнялися агітацією в гвардійських частинах і схилили їх на свій бік. Безпосередньою причиною початку перевороту стали чутки про арешт Катерини і розкриття і арешт одного з учасників змови - поручика Пассека.

Рано вранці 28 червня (9 липня) 1762 року, поки Петро III перебував в Оранієнбаумі, Катерина в супроводі Олексія і Григорія Орлових приїхала з Петергофа в Санкт-Петербург, де їй присягнули на вірність гвардійські частини. Петро III, бачачи безнадійність опору, на наступний день відрікся від престолу, був узятий під варту і в перших числах липня загинув при нез'ясованих обставинах.

22 вересня (3 жовтня) 1762 року Катерина Олексіївна була коронована в Москві і стала імператрицею всеросійською з ім'ям Катерина.

Катерина належала до нечисленного числа монархів, які так інтенсивно і безпосередньо спілкувалися зі своїми підданими шляхом складання маніфестів, інструкцій, законів, полемічних статей і побічно у вигляді сатиричних творів, історичних драм і педагогічних опусів. У своїх мемуарах вона зізнавалася: «Я не можу бачити чистого пера без того, щоб не відчувати бажання негайно занурити його в чорнило». ²

Вона володіла неабияким талантом літератора, залишивши після себе велику зібрання творів - записки, переклади, лібрето, байки, казки, комедії «О, час!», «Іменини пані Ворчалкіной», «Передня знатного боярина», «Пані Вестнікова з сім'єю», «Наречена невидимка» (1771-1772), есе і т. п., брала участь у щотижневому сатиричному журналі «Всяка всячина», що видавався з 1769 року. Імператриця звернулася до журналістики з метою впливу на громадську думку, тому головною ідеєю журналу була критика людських вад і слабкостей. Іншими предметами іронії були забобони населення. Сама Катерина називала журнал: «Сатира в улибательном дусі».

Катерина вважала себе «філософом на троні» і прихильно ставилася до епохи Просвітництва, листувалася з Вольтером, Дідро, 'Аламбером.

При ній у Санкт-Петербурзі з'явилися Ермітаж і Публічна бібліотека. Вона захищала різних областей мистецтва - архітектурі, музиці, живопису.

Не можна не згадати і про ініційованому Катериною масовому заселенні німецьких родин у різні регіони сучасної Росії, Україні, а також країн Прибалтики. Метою була модернізація російської науки і культури.

Катерина була брюнеткою середнього зросту. Вона поєднувала в собі високий інтелект, освіченість, державну мудрість і прихильність до «вільного кохання».

Катерина відома своїми зв'язками з численними коханцями, число яких (за списком авторитетного екатеріноведа П. І. Бартенєва) досягає 23. Найвідомішими з них були Сергій Салтиков, Г. Г. Орлов (згодом граф), кінної гвардії поручик Васильчиков, Г. А. Потьомкін (згодом князь), гусар Зорич, Ланської, останнім фаворитом був корнет Платон Зубов, який став графом Російської імперії і генералом. З Потьомкіним, за деякими даними, Катерина була таємно повінчана (1775). Після 1762 вона планувала шлюб з Орловим, однак за порадами наближених відмовилася від цієї ідеї.

Варто відзначити, що «розпуста» Катерини був не таким вже скандальним явищем на тлі загальної розбещеності звичаїв 18 століття. Більшість королів (за винятком, мабуть, Фрідріха Великого, Людовика XVI і Карла XII) мали численних коханок. Фаворити Катерини (за винятком Потьомкіна, що володів державними здібностями) не чинили впливу на політику. Тим не менш інститут фаворитизму негативно діяв на вищу дворянство, яке шукало вигод через лестощі нового фаворита, намагався провести в коханці до государині «свою людину» і т. п.

Прихильність Катерини ідеям Просвітництва визначила характер її внутрішньої політики та напрямки реформування різних інститутів російської держави. Для характеристики внутрішньої політики єкатеринського часу часто використовується термін «освічений абсолютизм». На думку Катерини, заснованому на працях французького філософа Монтеск'є, великі російські простори і суворість клімату обумовлюють закономірність і необхідність самодержавства в Росії. Виходячи з цього при Катерині відбувалося зміцнення самодержавства, посилення бюрократичного апарату, централізації країни та уніфікації системи управління.

2 Система державного управління в роки царювання Катерини II. Політика «освіченого абсолютизму» і новий етап раціоналізації державного управління у другій половині 18 століття

На час вступу на престол Катерина II була добре знайома з ліберальними ідеями європейської філософської, політичної та економічної думки. Ще в молоді роки вона читала твори французьких просвітителів - Вольтера, Руссо, Дідро, Д'Аламбера - і вважала себе їх ученицею. У 1763 році Катерина почала листування з Вольтером, яка тривала до 1777 року, тобто майже до самої смерті відомого французького просвітителя. На основі ідей європейських просвітителів у Катерини склалося певне уявлення про те, що необхідно робити для процвітання держави. Ось якими представлялися імператриці намічені плани: «Так як ви досить жваво цікавитеся, як мені здається, тим, що я роблю, то докладаю до цього листа можливо менш поганий переклад на французьку мову мого Маніфесту, підписаний мною в минулому році 14-го грудня і з'явився в Голландських газетах в настільки жорстоко спотвореному вигляді, що в ньому навряд чи можна було дістатися до сенсу. У російській тексті ця річ дуже коштовна й вдала ... У червні місяці почнуться засідання цього великого зборів, які з'ясують нам, що потрібно, а потім буде преступлено до вироблення законів, за які, я сподіваюся, майбутнє людство не нагородить нас осудженням. А поки, до настання цього часу, я збираюся об'їхати різні провінції ... ». ³

У поєднанні зі знаннями російської дійсності ці уявлення вплинули на формування політичної програми імператриці, яку вона намагалася реалізувати в різних областях, в тому числі в галузі державного управління.

Як уявляла собі Катерина завдання освіченого монарха, яким себе щиро вважала, видно з її чорновий записки: «1. Потрібно просвіщати націю, якою повинен керувати. 2. Потрібно ввести добрий лад у державі, підтримувати суспільство і змусити його дотримуватися законів. 3. Потрібно заснувати у державі хорошу і точну поліцію. 4. Потрібно сприяти розквіту держави і зробити його рясним. 5. Потрібно зробити держава грізним у собі і котрий вселяє повагу сусідам ». ⁴

Початок правління для Катерини II було важким, насамперед у політичному відношенні. Як не був непопулярний Петро III в Росії, але він був законний (Божою милістю) государ, до того ж онук Петра Великого, нехай і недостатній. Неясна була і роль Катерини II в убивстві чоловіка. Перш за все Катерина II поспішила з коронацією, яка повинна була узаконити її сходження на престол. Головні учасники перевороту (40 осіб) отримали чини, земельні володіння з кріпосними селянами і великі грошові суми. Імператриця наказала повернути із заслання тих, хто «невинно» постраждав, в їх числі - колишнього великого канцлера графа Бестужева-Рюміна, колишнього генерал-прокурора князя Шаховського.

Діючи обережно, уникаючи небезпечних конфліктів, Катерина II з самого початку твердо дала зрозуміти, що не має наміру поступатися самодержавної владою. Вона відкинула ідею графа Н. І. Паніна про заснування Постійного імператорської ради в складі чотирьох державних секретарів, які повинні були вирішувати всі найважливіші державні справи. За Катериною у цьому випадку залишалося б лише право затвердження прийнятих рішень. У проекті Паніна знайшли відображення олігархічні надії аристократії на обмеження самодержавної влади, що зовсім не влаштовувало Катерину II. Одночасно Панін запропонував розділити правительствующий Сенат на шість департаментів, що призводило до послаблення ролі цього вищого закладу на користь Постійного імператорської ради. Катерина II вміло скористалася цією пропозицією Паніна в грудні 1763 (реформа Сенату). ⁵

Оцінюючи правління Катерини II, треба мати на увазі, що імператриці довелося діяти за заздалегідь продуманою і наміченої перетворювальної програмі, а послідовно братися за вирішення тих завдань, які висувала життя. Звідси - враження деякої хаотичності її царювання. Навіть якщо це й так, то не примхи часто мінялися фаворитів тому причиною. Безсумнівно, такі люди впливали на політику держави, але лише в тій мірі, в якій це допускала сама імператриця, ніколи не ходили, а часткою своєї самодержавної влади.

Яке був стан країни, випливає з того, що вже в перші дні після перевороту Катерині довелося думати про те, як зупинити стрімке зростання цін на хліб і знайти гроші на найнагальніші державні потреби - російська армія в Пруссії вже вісім місяців не отримувала платні. Вона дозволила Сенату використовувати свої «кімнатні гроші» - ті, що вважалися власністю государя і йшли виключно на його особисті потреби. Членів Сенату зворушило те, що імператриця вважає все, що належить їй, власністю держави і в майбутньому не має наміру робити різницю між інтересами державними та своїми власними. Для Катерини подібний крок був цілком природним. Себе ж вона бачила служницею вітчизни, покликаної привести підданих до цього загального блага.

Це було щось на Русі небачене. Колишні влади вважали достатнім тримати підданих у страху, Катерина ж хотіла завоювати їх любов.

Зниження мита на сіль, скасування торговельних монополій, указ проти хабарництва, дитячі притулки, боротьба з розбоями - ці найперші заходи, вжиті Катериною, диктувалися не прагненням до перетворень, а необхідністю і бажанням привернути до себе підданих. Проте вони стали для неї відмінною практичною школою державного управління. Дуже скоро Катерина зрозуміла, як мало вона знає країну, в якій їй випало царювати, і постаралася краще її вивчити. У перші п'ять років свого правління Катерина здійснила декілька поїздок по Росії. Це дозволило їй дізнатися, чим живуть її піддані.

Перші роки правління пройшли майже безхмарно. Катерину кохали щиро, як люблять свої надії на краще майбутнє. У цій піднесеною атмосфері їй вдалося відновити обороноздатність країни і провести деякі заходи, намічені ще при Єлизаветі і Петра III. Перш за все, це стосувалося церковного майна.

З 1765 року Катерина почала писати свій «Наказ» - рекомендації комісії з вироблення Нового Уложення. (Велика спроба в галузі державного управління - приведення в порядок російського законодавства). Навряд чи мають рацію ті історики, які бачать у скликанні Покладеної комісії демагогічний фарс, розіграний Катериною II. Не можна назвати Покладену комісію і початком російського парламентаризму. У конкретних умовах Росії другої половини 18 ст. Катерина II зробила спробу модернізації країни, створення законної самодержавної монархії.

Треба сказати, що в практичній діяльності Катерина далеко відступала від своїх високих ідеалів. Вона знала, що зобов'язана своєю владою російському дворянству, і розуміла: кращий спосіб завоювати його любов - це роздавати маєтки, гроші та привілеї. Всього в правління Катерини з казенних і палацових маєтків було роздано близько мільйона душ. У 1765 році (працюючи над «Наказом») вона дозволила поміщикам засилати селян до Сибіру без суду «по продерзостному стану» (підтвердивши указ Єлизавети 1760 року), а в 1767 році, отримавши під час подорожі по Волзі близько 600 чолобитних від селян зі скаргами на поміщиків, наказала повернути їх без розгляду; пізніше був випущений спеціальний указ, який забороняв селянам подавати імператриці скарги на поміщиків. До моменту сходження Катерини на престол на Україну ще існувало право вільного переходу селян, але вже в 1763 році вона різко обмежила його, а через 20 років скасувала зовсім.

На згортання політики освіченого абсолютизму вплинули дві події 18 ст.: Селянська війна під керівництвом О. Пугачова в Росії і Велика французька революція в Європі.

У цілому, за Катерини відбулося зміцнення абсолютизму шляхом реформування урядових установ і нового адміністративного устрою держави, захисту монархії від будь-яких посягань. Вона проводила соціально-економічні заходи щодо подальшої «європеїзації» країни і остаточного оформлення та посилення дворян, ліберально-просвітницькі починання, піклування про освіту, літератури і мистецтва.

Але російське суспільство продемонструвало неготовність не тільки до скасування кріпосного права, але навіть і до більш поміркованих реформ.

3 «Наказ» Катерини і діяльність Покладеної комісії

З 1765 року Катерина почала писати свій «Наказ» - рекомендації комісії з вироблення Нового Уложення. Необхідність у новому законодавстві назріла давно. У 1754 році Єлизавета (за пропозицією Петра Шувалова) вже повеліла скласти «ясні закони», але справа з місця так і не зрушилася. Такі ж спроби робила Анна Іванівна, а до неї - Петро I. Катерина твердо вирішила довести справу до кінця.

У 1767 році до Москви зібралися депутати від усіх станів (за винятком кріпаків і духовенства) з тим, щоб почати вироблення Нового Уложення. Катерининський «Наказ» став керівництвом. Більшу частину його статей Катерина запозичила з книги Монтеск'є «Дух законів» і трактату італійського юриста Беккаріа «Про злочини і покарання». «Наказ» складався з 22 глав і був розбитий на 655 статей. Наріжним каменем держави, на думку Катерини, залишалося самодержавство: «8. Російської держави володіння простягаються на 32 ступені широти і на 165 ступенів довготи по земній кулі. 9. Государ є самодержавний, бо ніяка інша, як тільки поєднана в його особі влада, не може действоваті подібно зі простором настільки великої держави ... 11. Будь-яке інше правління не тільки було б Росії шкідливо, а й вщент руйнівно. 12. Інша причина та, що краще коритися законам під одним паном, ніж догоджати багатьом ». ⁶

Але все інше було настільки нове і незвично, що багатьох цей документ просто налякав. Адже Катерина опублікувала «Наказ» лише після обговорення зі своїми наближеними, які переробили або скоротили зовсім більше половини написаного імператрицею.

Що ж так вразило російських людей другої половини 18 століття?

Ось ці положення «Наказу»: «34. Рівність всіх громадян полягає в тому, щоб всі схильні були тими ж законами. 35. Це рівність вимагає хорошого встановлення, яке забороняло б багатим пригнічувати менша їх набуток мають і обертати собі на власну користь чини і звання, доручені їм тільки як уряд особливим держави. 36. Громадська або державна вільність не в тому полягає, щоб робити все, що кому завгодно. 37. У державі, тобто в зборах людей, суспільством живуть, де є закони, вільність не може складатися ні в чому іншому, як у можливості робити те, що кожному належить хотіти, і щоб не бути примусу робити те, чого хотіти не повинно ». ⁷

Таким чином, виходило, що всі громадяни рівні перед законом. Катерині, проте, довелося відмовитися від будь-яких згадок про необхідність звільнити селян з кріпацтва, хоча вона вважала рабство противним християнської релігії і справедливості. У «Наказі» вона змушена була визнати, що «не повинно раптом і через узаконення робити великого числа звільнених».

Депутати, які зібралися в Москву для роботи над Новим Укладенням, показали Катерині, що Росія набагато далі відстоїть від новітніх європейських ідей, ніж вона думала. 564 людини, серед яких були чиновники, купці, козаки, «орні солдати» і інородці, не були представниками російського суспільства, тому що суспільства в тодішній Росії не було. Кожне стан турбувалося тільки про свої інтереси. Благо народу вони розуміли лише як своє власне, державні інтереси - як інтереси государині. Кожне стан вимагало собі виняткових привілеїв за рахунок інших і не бажало нести ніякої відповідальності. Дворяни ратували за скасування тортур, але виключно для своєї спільноти, купці вимагали заборонити дворянам і селянам брати участь у торгівлі, всі (за винятком дворян, які вже отримали такий привілей) бажали не служити й не платити податків, і всі вимагали рабів - проти кріпацтва висловилися лише окремі депутати. Ясно, що ніякого Уложення створити так і не вдалося, і в 1768 році комісія з його виробленні була розпущена під приводом війни, що почалася з Туреччиною.

Все ж таки робота Комісії не пропала дарма. Утримання місцевих наказів і судження депутатів дали уряду багатий матеріал для ознайомлення з потребами і побажаннями різних груп населення, і ці матеріали воно могло використовувати в майбутньому у своїй реформаторській діяльності.

4 Станові та адміністративні реформи Катерини II

У грудні 1763 року. імператриця здійснила реформу Сенату, розділивши його на шість департаментів, два з яких повинні були знаходитися в Москві, а чотири в Петербурзі. Так правительствующий Сенат втратив колишню політичну роль, перетворившись на бюрократично-канцелярську надбудову над центральними установами імперії. У другій половині 18 ст. територія Росії значно розширилася, особливо в південному і західному напрямках. До складу країни увійшли Північне Причорномор'я, Приазов'я, Крим, Правобережна Україна, Білорусь, Курляндія, Литва та ін Росія займала територію в 17,4 млн м2. За даними ревізії 1795 року, населення Росії становить 37,4 млн осіб. Основна маса населення жила в сільській місцевості. До кінця століття в містах проживало 10% населення країни. До початку 19 ст. в Росії налічувалося 634 міста, хоча багато з них залишалися швидше адміністративними і владними центрами сільської округи. При Катерині II була проведена широка адміністративна реформа. У 1775 році країну розділили на 50 губерній замість колишніх 20. Населення губернії становило від 300 до 400 тис. чоловік. ⁸

«Маніфестом про вольності дворянства» (1762) і «Жалуваної грамотою дворянству» (1785) Катерина II остаточно зміцнила привілеї дворянства. Дворяни були звільнені від податей і повинностей. Помітно збільшилася дворянське землеволодіння. Поміщикам лунали державні і палацові селяни, а також незаселені землі. Провідною галуззю економіки Росії як і раніше залишалося сільське господарство. Спостерігається зростання кріпосницьких відносин. Вони охоплюють нові території і нові категорії населення. На землях, які увійшли до складу Росії у цей період часу, кріпосницькі відносини або зберігалися, або отримували поширення (Україна, Крим, Передкавказзя). Частина земель була роздана російським поміщикам.

Положення кріпаків погіршувався - поміщики отримали в 1765 році дозвіл засилати своїх селян до Сибіру на каторгу, без суду і слідства. Якщо селян визнавали призвідниками заворушень, то указом 1763 вони самі повинні були оплачувати витрати, пов'язані з придушенням їхніх виступів. У 1767 році був виданий указ, що забороняє скарги селян імператриці на своїх поміщиків. 1765-1775 роки позначені селянськими виступами (Пугачовщина). Жорстоко придушене, воно все ж стало не останньою причиною, що підштовхнула уряд до деяких указів щодо становища селян.

Важливе значення для розвитку вітчизняного промислового виробництва мало видання у 1775 році маніфесту Катерини II про вільний відкритті промислових підприємств представниками всіх верств суспільства. У Росії вводилася свобода підприємництва.

У 1785 році було видано спеціальне Ремісниче положення, що було частиною Жалуваної грамоти містам. Поряд з міським широкий розвиток отримало ремесло в промислових селах.

Найважливішою особливістю кінця 18 ст. є збільшення вільнонайманої робочої сили і капіталістичних мануфактур.

З 1762 року заборонялося купувати кріпаків до заводів, припинилася приписка їх до підприємств. Мануфактури, засновані після цього особами не дворянського походження, застосовували виключно вільнонайманий працю.

У 1775 році був виданий указ, що дозволяв селянську промисловість, що стимулювало розвиток виробництва, вплинуло на зростання числа заводчиків з купців і селян.

Важливим стимулом для промислового підприємництва з'явилися пільги купецтву: в 1766 році - звільнення купців від рекрутської повинності і заміна її сплатою фіксованого грошового внеску; проголошення свободи підприємництва в 1775 році, яке полягало у вирішенні купцям заводити підприємства без погодження з офіційними інстанціями і скасовує податки з кожного сану .

Соціальна політика демонструє наступні факти. У 1768 році була створена мережа міських шкіл, заснованих на класно-урочної системи. Активно почали відкриватися училища. При Катерині почалося системне розвиток жіночої освіти, в 1764 році були відкриті Смольний інститут благородних дівиць, Виховне товариство благородних дівиць. Академія наук стала однією з провідних у Європі наукових баз. Були засновані обсерваторія, фізичний кабінет, анатомічний театр, ботанічний сад, інструментальні майстерні, друкарня, бібліотека, архів. У 1783 році заснована Російська академія. У губерніях були прикази суспільного піклування. У Москві і Петербурзі - Виховні будинки для безпритульних дітей (в даний час будівлі Московського Виховного будинку займає Військова академія ім. Петра Великого), де вони здобували освіту і виховання. Для допомоги вдовам була створена Вдовина скарбниця.

Введено обов'язкове віспощеплення, причому Катерина першою зробила таке щеплення. При Катерині II боротьба з епідеміями в Росії стала набувати характер державних заходів, безпосередньо входили в коло обов'язків імператорського Ради, Сенату. За указом Катерини були створені форпости, розміщені не тільки на кордонах, але і на дорогах, що ведуть у центр Росії. Був створений «Статут прикордонних і портових карантинів».

Розвивалися нові для Росії напряму медицини: були відкриті лікарні для лікування сифілісу, психіатричні лікарні і притулки. Видано ряд фундаментальних праць з питань медицини.

До кінця 18 ст. відбулося зміцнення станового ладу. Кожна категорія населення (дворянство, духовенство, різні категорії городян, селян, козацтво і ін) придбала станову замкнутість, яку визначали відповідні права і привілеї, зафіксовані в законах і указах. Зміцнення станового ладу була одним із способів утримати владу в руках дворянства.

5 Держава і церква в другій половині 18 століття

Бажаючи привернути до себе впливове в Росії православне духовенство, Катерина II, після сходження на престол, скасувала указ Петра III про вилучення у монастирів земельної власності і селян. Правда, зміцнивши своє становище, імператриця вже в 1764 році все-таки відібрала у монастирів на користь держави 990 тис. селян. Колишні монастирські селяни (їх було близько 1 млн душ чоловічої статі) стали називатися економічними, так як для керування ними була створена Колегія економії. Число монастирів у Росії скоротилося з 881 до 385.

Монастирські землі давно викликали занепокоєння влади. Ще при Єлизаветі відбувалися постійні хвилювання монастирських селян. Щоб якось справитися з ситуацією, за Петра III ці землі були передані в світське управління. Але тоді обурилися церковні влади. Катерина заспокоїла їх, повернувши їм маєтки, але це викликало ще більше обурення селян (переклад монастирських селян на становище державних дозволяло вільно жалувати їх кому завгодно). У 1762 році «в явному обуренні» було близько 150 тисяч монастирських та поміщицьких селян, тоді ж бунтувало близько 50 тисяч селян гірничозаводських. Знову знадобилося втручання військових загонів і навіть артилерії. Тому через рік Катерина знову заснувала комісію з церковних маєтків. Проти неї різко виступив митрополит ростовський Арсеній Мацеєвича, користувався у свій час заступництвом Єлизавети, - людина незлагідна і жорстокий. Він зажадав у Синоду негайно повернути відібрані церковні володіння. Послання його було настільки різким, що Синод, сприйнявши його як образу її величності, передав справу на розгляд Катерині. Вона не виявила звичайного поблажливості, і Арсенія позбавили сану й заслали у віддалений монастир. Церковні володіння перевели у ведення Колегії економії. Це ж відомство містило інвалідні будинки. Президентом колегії був призначений зовсім світська людина, князь Борис Куракін. ⁹

Після приєднання до Російської імперії земель, перш за що були у складі Речі Посполитої, в Росії виявилося близько мільйона євреїв - народу з іншою релігією, культурою, способом життя і побутом. Для недопущення їх переселення в центральні області Росії та прикріплення до своїх громадам для зручності справляння державних податків, Катерина II в 1791 році встановила межу осілості, за межами якої євреї не мали права проживати. Смуга осілості була встановлена ​​там же, де євреї і проживали до цього - на приєднаних у результаті трьох поділів Польщі землях, а також у степових областях біля Чорного моря і малонаселених територіях на схід від Дніпра. Перехід євреїв у православ'я знімав всі обмеження на проживання.

У 1762-1764 році Катериною було видано два маніфесту. Перший - «Про дозвіл всім іноземцям, в Росію в'їжджають, поселятися в яких губерніях вони побажають і про що дарували їм права» закликав іноземних підданих переселятися в Росію, другий визначав перелік пільг та привілеїв переселенцям. Вже незабаром виникли перші німецькі поселення в Поволжі, відведеному для переселенців. Наплив німецьких колоністів був настільки великий, що вже в 1766 році довелося тимчасово призупинити прийом нових переселенців до облаштування вже в'їхали. У майбутньому німецька громада буде відігравати помітну роль у житті Росії.

До складу країни до 1786 року увійшли Північне Причорномор'я, Приазов'я, Крим, Правобережна Україна, землі між Дністром і Бугом, Білорусія, Курляндія та Литва.

Населення Росії в 1747 році становило 18 млн чол., До кінця століття - 36 млн чол.

У цілому в Росії за Катерини II проводилася політика релігійної терпимості. Представники всіх традиційних релігій не відчували тиску та утисків. Так, в 1773 році видається закон про терпимість всіх віросповідань, що забороняє православному духовенству втручатися у справи інших конфесій; світська влада залишає за собою право вирішувати питання про заснування храмів будь-якої віри. ¹⁰

Катерина добилася від уряду Речі Посполитої зрівняння в правах релігійних меншин - православних і протестантів.

При Катерині II припинилися переслідування старообрядців. Імператриця виступила ініціатором повернення з-за кордону старообрядців, економічно активного населення. Їм було спеціально відведене місце на Іргиза (сучасні Саратовська і Самарська області). Їм було дозволено мати священиків.

Вільне переселення німців до Росії призвело до істотного збільшення числа протестантів (в основному лютеран) в Росії. Їм також дозволялося будувати кірхи, школи, вільно здійснювати богослужіння. В кінці 18 століття тільки в одному Петербурзі налічувалося понад 20 тис. лютеран.

За іудейської релігією зберігалося право на публічне відправлення віри. Релігійні справи суперечки були залишені у веденні єврейських судів. Євреї, в залежності від наявного у них капіталу, зараховувалися до відповідного стану і могли обиратися до органів місцевого самоврядування, ставати суддями та іншими держслужбовцями.

За указом Катерини II в 1787 році в друкарні Академії наук у Петербурзі вперше в Росії був надрукований повний арабський текст ісламської священної книги Корану для безкоштовної роздачі «киргизам». Видання суттєво відрізнялося від європейських перш за все тим, що носило мусульманський характер: текст до друку був підготовлений муллою Усманом Ібрагімом. У Петербурзі з 1789 по 1798 роки вийшло 5 видань Корану. У 1788 році був випущений маніфест, в якому імператриця веліла заснувати в Уфі духовне збори магометанського закону. Таким чином, Катерина почала вбудовувати мусульманське співтовариство в систему державного устрою імперії. Мусульмани отримували право будувати і відновлювати мечеті.

Буддизм також отримав державну підтримку в регіонах, де він традиційно сповідався. У 1764 році Катерина заснувала пост Хабо-лами - глави буддистів Східного Сибіру і Забайкалля. У 1766 бурятські лами визнали Катерину втіленням Білої Тари за доброзичливість до буддизму та гуманне правління.

Довгий царювання Катерини II 1762-1796 наповнене значними і дуже суперечливими подіями і процесами. «Золотий вік російського дворянства» був разом з тим століттям пугачовщини, «Наказ» і Покладена комісія сусідили з гоніннями. І все-таки це була цілісна епоха, що мала свій стрижень, свою логіку, своє надзавдання. Це був час, коли імператорська влада намагалася здійснити одну з найбільш продуманих, послідовних і успішних в історії Росії програм реформ. Ідейною основою реформ стала філософія європейського Просвітництва, з якою імператриця була добре знайома.

Висновок

Правління Катерини II випало на роки -1762-1796. Освічена і мудра Катерина зуміла розташувати до себе не тільки наближених, а й іноземних монархів, дипломатів, науковців. Прийшовши до влади в результаті палацового перевороту, Катерина II була змушена вести гнучку політику, враховуючи суспільну думку й інтереси дворян. Одночасно перед нею стояла важка задача зміцнення режиму особистої влади і підвищення її авторитету. Для цього імператриця закликала на службу французьке Просвітництво (ідеї філософів Вольтера, Монтеск'є, Дідро).

У зв'язку з цим час правління Катерини називають періодом освіченого абсолютизму, тобто періодом, коли верховна влада зміцнилася за рахунок використання передових ідей, а, крім того, прагнула виправити варварські пережитки феодального ладу. Російський варіант освіченого абсолютизму представляв собою особливий етап державно-політичного розвитку, пов'язаний в соціально-економічному плані з розкладанням феодального укладу, в політичному плані - з пошуком компромісу з дворянством і аристократією, колишніми основною рушійною силою передували державних переворотів. При тому правові принципи освіченого абсолютизму не були принципами правової держави, так як вся повнота влади (законодавчої, судової та адміністративної) перебувала в руках монарха, крім того, затверджувалася непорушність станового поділу суспільства.

Разом з тим Катерина II хотіла не стільки задрапірувати російський абсолютизм передовими ідеями, скільки просунути країну по шляху європейського прогресу. Наочним підтвердженням тому служить «Наказ» Покладеної комісії, скликаній під впливом ідей французьких просвітителів, для розробки реформ, які повинні були послабити соціальну напругу і зміцнити базу самодержавства.

У «Наказі», написаному в 1765-1767 рр.., Імператриця висловлювала думки про поширення освіти, викоріненні беззаконня, жорстокості, деспотизму, про примноження народного добробуту. Крім того, в документі обгрунтовувалася «природність» необмеженого самодержавства в Росії та суспільної нерівності. «Наказ» повинен був служити керівництвом у роботі зібралася в липні 1767 року комісія з підготовки нового Уложення.

Покладена комісія була особливою тимчасовою формою залучення представників вільних станів до управління державою на адміністративно-бюрократичних засадах і стала ще одним кроком по шляху оформлення станового представництва. Головне завдання Покладеної комісії (створення нового зводу законів) так і не була виконана.

Подальше зміцнення абсолютизму зажадало концентрації влади в руках імператриці і максимального обмеження повноважень Сенату. Роздроблення функцій Сенату і наповнення його слухняними чиновниками істотно послабили його значення. Таким чином, вже на початку царювання були вжиті заходи, покликані припинити будь-які обмеження самодержавства.

У царювання Катерини II з найбільшою повнотою виявилися абсолютистські тенденції, спрямовані на усунення відмінностей в управлінні, тому уряд почав скасування автономій околиць і прийнятий указ про подальшу секуляризації володінь церков і монастирів і переведення їх селян у категорію державних, під управління Колегії економії. У другій половині 18 ст. значно розширилося кріпосницьке законодавство.

У 1775 Катерина II провела обласну реформу, в основі якої лежав принцип чисельності податного населення.

Почали проводитися економічні реформи.

Жалувана грамота дворянству 1785 року завершила юридичне формування першого стану і надала йому широкі права.

Жалувана грамота містам включила в себе звільнення верхівки купецтва від подушного податку і рекрутської повинності. Вона ж вводила міське самоврядування.

До кінця царювання Катерини II в урядовому курсі намітився різкий поворот вправо, пов'язаний з реакцією на Велику Французьку революцію і селянську війну під проводом О. Пугачова. Ідеї ​​Просвітництва дискредитували себе, ставши ідеологічною базою Великої Французької революції.

Старіюча імператриця вже не могла контролювати громадську думку, розлад фінансів і бюрократію. 6 листопада 1796 Катерина Велика померла, залишивши престол синові - 42-річному Павлу Петровичу.

Епоха правління Катерини продемонструвала:

1. Імперські заходи в зовнішній і внутрішній політиці.

2. Зміцнення абсолютизму шляхом реформування урядових установ і нового адміністративного устрою держави, захист монархії від будь-яких посягань.

3. Соціально-економічні заходи щодо подальшої «європеїзації» країни і остаточного оформлення та посилення дворян.

4. Ліберально-просвітницькі починання, піклування про освіту, літератури і мистецтва.

5. Неготовність російського суспільства не тільки до скасування кріпосного права, але навіть і до більш поміркованих реформ.

Список використаної літератури

1. Бушуєв С.В., Миронов Г.Є. Історія держави Російського: Історико-біографічні нариси. Кн.2: 16-18 ст .- М.: Дрофа, 1994 .- 459 с.

2. Дерев'янко А.П., Шабельникова Н.А. Історія України .- М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2007 .- 560 с.

3. Катерина II: анотована бібліографія публікацій / Укл.: І.В. Бабич, М.В. Бабич, Т.А. Лаптєва. М.: РОССПЕН, 2004. - 928 с.

4. Імператриця Катерина II. Про велич Росії .- М.: «ЕКСМО», 2003 .- 856 с. (Серія «Антологія думки»).

5. Імперія. Від Катерини I I до Сталіна / Авт.-сост. П.Г. Дейниченко .- М.: ОЛМА Медіа Груп, 2008 .- 192 с.

6. Ключевський В. О. Курс Російської Історії. Частина V. - М.: Державне Соціально-Економічний Видавництво, 1937 .- 367 с.

7. Муравйова М. Толерантні імператриця / / Незалежна газета .- 3 листопада .- 2004 .- С.4.

8. Павленко Н.І. Катерина Велика / / Батьківщина .- 1995 (№ 10, 11), 1996 (№ 1, 2).

9. Шикман А. П. Діячі вітчизняної історії. Біографічний довідник. -М.: Наука, 1997 .- 567 с.