І. А. Суханова
Алюзії
Серед відсилань до "Демону" і творам його кола в романі В. Орлова значне місце займають алюзії. Розглянемо найбільш цікаві з помічених нами.
1. Про Демоні в поемі Лермонтова сказано:
Красою виблискуючи неземної / с.517 / [1].
Про Данілова в романі Орлова повідомляється: "Він і завжди був гарний" / с.9 / [2] і через кілька рядків краса героя підкреслюється в комічному контексті: "він залишився гарний" навіть в марлевій протигрипозної пов'язці.
2. Як до алюзіям, так і до перифраза можна віднести детальну, розгорнуту розробку в романі наступного фрагмента поеми "Демон":
У боротьбі з могутнім ураганом,
Як часто, підводячи прах,
Одягнений блискавкою і туманом,
Я шумно мчав у хмарах,
Щоб у натовпі стихій бунтівної
Серцевий ремствування заглушити,
Врятуватися від думи неминучою
І незабутнє забути! / С.528 /
До цього фрагменту відсилає, очевидно, глава 4 роману, в якій Данилов у важкий момент свого життя з метою заспокоїтися, зняти напругу вдається до свого улюбленого засобу - купання в блискавках. Блискавка і туман описуються дуже детально, з використанням наукової термінології, з зазначенням конкретної географії подій, що відбуваються. Наближення грози герой чекає над Останкіно, лежачи в повітряних струменях і покурюючи, "під ним, підкоряючись обертанню землі, пливло Останкіно" / с.15 / [3]. Грозову хмару він чекає "з північного заходу, з свинцевих небес Лапландії" / с.15 /. Повідомляється, що хмара пройшла над Клином; після цього Данилов не витримує і спрямовується їй назустріч: "Над станцією Крюково він врізався в темну, вологу масу і, розгрібаючи руками лондонські тумани нижнього ярусу хмари, став підніматися на самий верх її до зблискують крижаним кристалам" / с.18 /. Тобто натовп стихій бунтівна має цілком конкретними фізичними ознаками: хмара темна, волога, в ній можна розрізнити яруси і окремі крижані кристали. У такі ж кристали перетвориться і сам Данилов. Блискавка постає у вигляді негативних зарядів, які "полетіли вниз зі швидкістю в десятки тисяч кілометрів на секунду" / с.18 /. Не просто одягнений блискавки, як лермонтовський Демон, але злившись з нею, придбавши негативний заряд, Данилов навіть "врізався в сталеву голку громовідводу Останкінського палацу. Але не пішов у землю, не нейтралізували і не зник ..." / С.18 /. "Двічі знову він потрапляв в сталеву голку, а в третій раз, захопившись, промазав і розщепив старий парковий дуб біля катальної гірки" / с.19 /. Купання в блискавках характеризуються як звичка / с.331 / і слабкість / с.19 / героя, при цьому помічається, що не всі різновиди блискавки йому до смаку: "Але ось звик до купаниям в блискавках. Та ще не в кульових і не в стрічкових, а саме в лінійних "/ с.19 /. В кінці епізоду зниження романтичного образу довершується тим, що герой виявляє: "Хтось навмисне й зі зла напхав в хмару скла і тютюну, а Данилов у своїх купаннях нічого і не помітив" / с.19 /. Тим не менш повідомляється, що купання в блискавках Данилова трохи заспокоїло, тобто серцевий ремствування дійсно кілька заглушений в натовпі стихій бунтівної.
Можливо, в розібраному епізоді буквалізуется і метафоричне порівняння з "Демона":
Він був могущ, як вихор шумний,
Відзначався, як блискавки струмінь / с.537-538 /.
Порівняємо: "понісся до землі на вістрі блискавки, завивав, гримів від захоплення" / с.18 /. До зазначених ж фрагментами, можливо, сходить і опис зникнення із зібрання будинкових "порученцем" Валентина Сергійовича: "Він перетворився на щось димне та вогняне, з тріском врізалася в стіну, і зник" / с.15 /. Зловісний образ знижується прозаизмами: "Будинкові ще довго терли очі, видно, натура Валентина Сергійовича при переході з одного фізичного стану в інший випускала сльозогінний газ. / /" Ну і смак у нього! "- Думав Данилов, дивлячись на обпалені шпалери" / с .15 /. Порівняємо:
По сьогодні біля келії тій
Наскрізь пропалений видно камінь / с.522 /.
Рядки ж
Як часто, підводячи прах
.........................................
Я шумно мчав у небесах
.........................................
Він був могущ, як вихор шумний ...
можливо, озиваються в описі першої появи перед Даниловим його батька, старого демона, що вижив з розуму: "Ніби закипіло щось жовте (пил? рідина? місиво?) піднялося вгору стовпом, буйне, люте, і полетіло" / с.303 /.
3. У поемі Лермонтова Тамара звертається до Демону:
Клянися мені ... Від злих стяжання
Відректися нині дай обітницю!
Невже ні клятв, ні обіцянок
Непорушним більше немає? / С.513 /.
На це Демон відповідає довгою клятвою:
Відтепер отрута підступної лестощів
Нічий вже не стривожить розум
............................................
Хочу я з небом примиритися
............................................
Хочу я вірувати добру.
Сльозою каяття зітру
Я на чолі, тебе гідному,
Сліди небесного вогню -
І світ в невіданні спокійному
Нехай доцветает без мене! / С.530-531 /.
Тим не менш вже ясно, що він збирається погубити Тамару, тобто клятва Демона виявляється помилковою. Такими ж виявляються клятви Данилова перед його демонічним начальством, але суть його запевнень з оберненим знаком: він обіцяє приносити людям зло, як це годиться демону. "Брали з нього клятвені запевнення в тому, що він покінчить з легковажністю. Данилов з полюванням давав запевнення" / с.27 /. "Данилов дивився на сановників безневинними очима, каявся і обіцяв виправитися. Однак не змінювався" / с.28 /. Данилов давно вже служить добру і не має наміру "виправлятися", помилкові клятви Демона обертаються двоємисленням "совка".
4. У розділі 43 у сцені розгляду Данилову пред'являють звинувачення в добрих справах, у тому числі в тому, "що він, будучи в демонічний стан і користуючись неземними засобами, не дозволив потонути чотирьом судам в Індійському і Тихому океанах" / с.319 /; " направив потік лави повз рибальського селища "/ С.320 /;" вів напівсліпий бабусю через вулицю біля метро "Щербаківська" (скількох бабусь він переводив через вулицю) "/ с.318 /. Можливо, ці моменти сходять до другої і третьої чорновим редакціям "Демона", де є епізод видалення Демона від злих справ і його дійсною спроби творити добро:
Складу світлого кулі,
Він їх за вітром посилає,
Велить їм подорожньому блиснути
І над болотом висвітлює
Небезпечний і заглухлий шлях.
Коли завірюха гудіти і свище,
Він охороняє прошлеца,
Здуває пил з його обличчя
І для нього захист шукає. / Третя редакція, с.572 /.
5. Ми вже писали [4] про алюзії, яку дала рядок
Хори стрункі світил / с.515 /.
Образ світил зустрічається в поемі ще два рази:
Коли біжить комета
Посмішкою ласкавою привіту
Любила помінятися з ним,
Коли крізь вічні тумани,
Познанья жадібний, він стежив
Кочують каравани
У просторі кинутих світил / с.504 /;
Я бачив шлюбне оздоблення
Світив, знайомих мені давно ...
Вони текли у вінцях з злата / с.527 /.
Всі зазначені фрагменти могли відгукнутися в епізоді подорожі Данилова до сузір'я Тільця: "поблизу світил і планет дозволяв собі і пролітати, милувався видами" / с.300 /; "Він залетів у невеликий світ із зіркою, схожої на Сонце, і з п'ятьма живими планетами "/ с.301 /. Тут, крім зазначених фрагментів остаточної редакції "Демона", можливо, вгадуються рядки з другої редакції:
Поневірятися посеред світів / с.553 /
і - повторювана у другій і третій -
Брожу один серед світів / с.560, 578 /,
а також фрагмент із поеми "Азраїл":
Міг зірки відвідувати часом
І милуватися їх красою
Поблизу, не стомлюючи погляд / с.128 / [5].
Деякі бачення Данилова в Криниці Очікування віддалено нагадують і такі рядки з "Азра":
За безмежності небес
Блукав я багато, багато років
І спів, як старий світ зник
І як народився новий світ / с.131 /.
Порівняємо: "потекли перед Даниловим спіралі, диски, скупчення зірок і планет, рух їх ставало все більш тихим чи сонним, все навколо мовби Замерзає собі чи ставало льодом" / с.250 /; "виникали перед ним галактики і всесвіти" / с.315 /. Згадаймо ще образ вмираючої рожевої зірки в сцені дуелі з Кармадоне. Відзначимо також, що про спіралях і дисках йдеться потекли - порівн.: "Вони текли у вінцях з злата".
6. У романі Орлова герой-демон, "безсмертна по положенню натура" / с.157 /, живе серед людей і любить земну жінку Наташу. Ситуація нагадує рядки з "Азра":
І нині я живу між вас,
Безсмертний смертну люблю / с.131 /.
Данилов дуже не хоче, щоб у Дев'яти шарах здогадалися про серйозність цього почуття. Порівняємо:
Йому любити
Не повинно серця допустити.
Він пов'язаний клятвою роковою. / Друга редакція "Демона", с.553; те саме і в Третій редакції, пунктуація змінена, с.570-571. /
Обидва процитованих фрагмента відгукуються в романі у забороні для демонів і підпорядкованих їм будинкових любити земних жінок: "батька його за гріховну земну любов і за певну своєрідність особистих властивостей навічно відіслали на Юпітер" / с.23 /; "Покарати його в ту пору могли і за одну зв'язок (колі порахували її серйозної) із земною жінкою "/ с.308 /," Іван Опанасович не мав права любити земну жінку. Тому його й не стало "/ р.8 /. У цій ситуації небезпека може загрожувати і самій жінці: "А як би не постраждала Наташа від того, що він, Данилов, був тепер закоханий у неї, як би не згубила її його земна любов" / с.56 /. Відповідно до першоджерелом демонічна любов дійсно згубна:
день від дня
Я в'яну, жертва злий отруту!
Мене терзає дух лукавий
Чарівною мрією;
Я гину / с.518 /.
Тамара дійсно гине:
Смертельна отрута його лобзанья
Миттєво в груди її проник / с.533 /.
Якщо Данилов не хоче і боїться погубити Наташу, то у лермонтовського героя намір погубити кохану само собою зрозуміло, що особливо чітко експлікована в чорнових редакціях поеми-Другий, Третій та П'ятій:
Красуні загинути треба,
Її не змилосердиться він знову,
Загине - колишня любов
Не буде для неї огорожею! .. / С.558, 576, 597 /;
І там погубить назавжди
Предмет любові своєї минулої! / С.553, 577, 598; обидва фрагмента в різних редакціях відрізняються пунктуацією /.
Погубити Наташу має намір Кармадон (злий демон, какодемони), Данилов ж (добрий демон, агатодемон) у цій ситуації виявляється аналогічним Ангелу поеми Лермонтова, хоча на відміну від нього не допускає навіть тимчасового спокуси: "Він знав одне: не виклич він Кармадоне на поєдинок , сталася б біда. Навіть якщо Наташі і було приємно піти з Кармадоне в бесіду, скінчилося б все для неї погано "/ с.148 /.
7. У романі Орлова присутній і популярний в західноєвропейській літературі мотив заздрощів надприродної істоти до людської долі, що зводиться зазвичай до "Русалоньку" Андерсена. Характерний цей мотив і для "фаустівської традиції" [6], знаходимо його і в "Демона" і супутніх йому джерелах:
Лише тільки я тебе побачив -
І таємно раптом зненавидів
Безсмертя і влада мою.
Я позаздрив мимоволі
Неповною радості земної,
Не жити, як ти, мені стало боляче,
І страшно - нарізно жити з тобою.
.................................................. ....
Що без тебе мені ця вічність?
Моїх володінь нескінченність? / С.525 /;
І часто, дуже часто людям він
Заздрив. / Четверта редакція, с.588 /;
О люди! Ви жалюгідні, але з усім тим я змінював би моє вічне існування на миттєву іскру життя людської ... / Азраїл, с.128 /.
Цією заздрістю страждають і демони в "Альтист Данілова":
"- Мені б тут жити! - Сказав йому Кармадон.
- Де тут?
- Ось тут, - сказав Кармадон, обвів поглядом стіни буфету, - на Землі. Хоча б і водопровідником Колею ... "/ с.142 /.
Вчений демон Новий Маргарит вигукує: "Що Велике Одкровення! Що відчуття вічності! Що бачення всього наскрізь! Що наші чарівні в порівнянні з людськими можливості! І з ними все одно не знаєш істини" / с.296 /.
Мрії Кармадоне виявляються реальністю для Данілова: "І вийшло рішення, серед багатьох інших: Данилова як неповноцінну демона відправити на вічне поселення на Землю, в люди" / с.25 /. / СР: "Він замішався між людей" - П'ята редакція, с.595. / "А про те, що він потрапив на Землю, Данилов жаліти не міг" / с.261 /. Кармадон говорить Данилову: "Ти начебто цього ... Штірліца ... Ти тут свій ... тубілець ... ти і думаєш по-тутешньому ... і пілікати по-їхньому ... Ти тутешній, ти земної ... " / С.128 /. Тим не менш, демонічний компонент його натури Данилову і на землі здається зайвим у його відносинах з Наташею: "Однак він вважав, що не може тепер при Наташі хоч і на мить вийти з людського стану. Та й не тільки тепер, але й ніколи" / с.87 /; "навіть і в думках зараз, поряд з Наташею, Данилов не хотів нагадувати собі, що він не в усьому людина" (пор.: "Не жити, як ти, мені стало боляче"). Він і стає людиною все більше і більше, за що йому і влаштовують розгляд у Дев'яти шарах. "А який він демон? Звичайно, він більше осіб, ніж демон. Та що тобі! Скоріше - він просто людина. Правда, з особливими можливостями" / с.330 /. Данилов задоволений вигнанням на Землю - такий несподіваний поворот набуває в романі вигнанства лермонтовського Демона ("Сумний Демон, дух вигнання ..." - с.504, "вигнанець раю" - с.505, "У грудях вигнанця безплідною ..." - с.507 /.
Таким чином, у романі відбувається реалізація "багатовікової мрії" духів і демонів стати людиною. Проте Данилов не хотів би повністю "звільнитися від Дев'яти Слоєв, забути про те, що вони є" / с.331 /, бо "не міг тепер відмовитися від багатьох своїх звичок" / с.331 / - купань в блискавках, польотів у Анди і т.д.; тобто особливі можливості виявляються не зайвими для людини.
8. Як у чорнових, так і в остаточній редакції "Демона" присутній мотив незадоволеності злом і марності зла:
Незначною пануючи землею,
Він сіяв зло без насолоди.
Ніде мистецтву своєму
Він не зустрічав опору -
І зло набридло йому / с.505 /;
І я людьми недовго правил,
Гріха недовго їх навчав,
Всі благородне ганьбу
І все прекрасне зневажив;
Недовго ... полум'я чистої віри
Легко навік я залив у них ...
А коштували ль праць моїх
Одні дурні та лицеміри?
...........................................
Але злоби похмурі забави
Недовго подобається мені! / С.528 /;
Але що ж! - І зло не радує тебе? / Четверта редакція, с.588 /;
І, перемігши своє презирство,
Він замішався між людей,
Щоб отрутою згубних промов
Вбити в них віру в провиденье ...
Але до нього, як і при ньому,
Вже віри не було ні в кому / П'ята редакція, с.595 /.
Перед головним героєм роману Орлова стоять інші проблеми: зло Данилову не набридло, а спочатку було чуже, і йому доводиться не перемагати презирство до людей, а навпаки, маскувати презирством свої симпатії до них. Злоби похмурі забави йому ніколи не подобалися, він лише під тиском начальства "згнітивши серце змушений був взятися за дрібні капості, начебто радіоперешкод, розлучень і снігових обвалів, при цьому він влаштовував неприємності лише поганим, за його поняттями, людям" / с.26 / . Повідомляється також, що "не був Данилов здатний на дрібну помсту" / с.10 /. Тому "лабораторним шляхом вчена комісія встановила в Данілова низький вміст внутрішньої шкідливості" / с.26 /. Інші демони злом як таким не обтяжене, але розчаровані неефективністю своєї діяльності. "Часом який-небудь цивілізації влаштуєш струс, що жах, з потопами і виверженнями, з морова пошесть, з вибухами згубних речовин, з кров'ю, зі спаленням столиць, з ненавистю братів один до одного, зі стражданням думки, але залишиш життя - і потім всі, не відразу, поступово, але обов'язково розцвітає потужно й пишно, як траву на перегної ... " [7] / с.279 / - журиться Кармадон і питає: "Навіщо ми зі своїми стараннями і спокусами? Чи необхідно наша присутність у світі? / С.279 / Новий Маргарит визнає:" Чи є від наших зусиль толк? Скажімо, на землі? Толку від наших зусиль мало. Звичайно, є справи, і значні, але ... Хід земної цивілізації не ми рухаємося і не ми гальмуємо. / / - А хто ж? - Запитав Данилов / / - Самі земляни / с.294 /. Тим не менш, вчений демон робить висновок: "Звичайно, люди самі собі шкодять. Але і нашого зла стоять". На рівні сюжету виявляється, що люди самі можуть виконувати функції демонів, тобто фактично підміняти їх діяльність своєї. Так, Данилову доручено курирувати хлопобудов, але з'ясовується, що роль спокусника для них вже виконує Ростовцев.
Ми розглянули відсилання до лермонтовським текстах в романі В. Орлова "Альтист Данилов" у вигляді алюзій і включень окремих слів. Що-то, безумовно, могло вислизнути від нашої уваги, тим не менш, відмічені нами випадки відсилань досить численні, роман пронизаний ними. Текст першоджерела виявляється радикально перетвореним в новому тексті. Оскільки ми маємо справу з твором сатиричним, основним прийомом перетворення першоджерела виявляється своєрідне "переставлення" сюжетних ходів і ситуацій, зміна функцій персонажів. При цьому вгадати, дізнатися відсилання до першоджерела ми можемо за окремим включеному в слово, що в такому випадку стає знаком, сигналом такий відсилання. Першоджерело може піддаватися буквалізаціі, грі смислами, доведеної до абсурду конкретизацією деталей. У результаті дотримується основний принцип створення комічного - невідповідність чого-небудь чого-небудь, обман очікування. Цьому ж сприяє "зіткнення" відсилань до різних джерел, які належать до різних літературних традицій, глибинний зв'язок між якими зазвичай не усвідомлюється широким читачем. Численність алюзій і різноманітність перетворень посилює комічний ефект тексту.
Примітки
Тексти М.Ю. Лермонтова цитуються за виданням: Лермонтов М.Ю. Собр. соч.: В 4-х т. М.-Л.: Вид-во АН СРСР, 1959. Т.2.
У роботі використано видання: Орлов В.В. Альтист Данилов. М.: ІПО "Полігран", 1993.
Ср: І з незрозумілою швидкістю
Внизу обертається Земля. / І. - В. Гете. Фауст. Переклад Б. Пастернака. М.: Худ. лит., 1969. С.11.
Суханова І.А. Лексико-семантичний аналіз інтертексту (на матеріалі роману Володимира Орлова "Альтист Данилов"). Ярославський педагогічний вісник. 2001. № 2. С.52-57.
Це джерело зближується з іншим - "Народною книгою про Фауста", де дух Мефостофіль говорить: "все звіздарі і астрономи нічого особливого передбачити не можуть, бо все це - таємні речі, створені Богом, які люди не можуть пізнати і дослідити, як то можемо ми, парфуми, ширяють у повітрі і піднебесся. Бо ми - старі парфуми, спокушені в русі небесних світил "/ Перев. Р. Френкель. У вид.: Німецькі шванки і народні книги 16 століття. М.: Худ. лит., 1990. С.538 /. Сам же епізод польоту Данилова співвідноситься з главою 25 народної книги - "Як доктор Фауст подорожував по зірках" / Указ. вид., с.649-553 /.
Так, в "Народній книзі про Фауста" герой запитує "свого духу": "Однак чи хочеш ти, Мефостофіль, бути на моєму місці людиною?
- Так, - відповів дух, зітхнувши ... "/ Указ. Вид., С.536 /. У" Фаусті "Гете Фауст вигукує: О, коли б магію забути,
Заклятий більше не вимовляти,
О, якби з природою нарівні
Бути людиною, людиною мені! / Перекл. Б. Пастернака. Указ. вид., С.449 /.
Мотив цей присутній і в основних (з нашої точки зору) джерелах "альтиста Данилова" - "Доктор Фаустус" і "Тоніо Крегер" Томаса Манна - як заздрість виняткової особистості до звичайним людям.
Ср: А люди, звірі і порода пташина,
Морі їх не мори, їм трин-трава.
Плодяться вічно ці істоти,
І життя завжди є в наявності.
- Нарікає Мефістофель у "Фаусті" Гете (Указ. вид., С.77 /.