Республіканська Багатопрофільна Академічна Гімназія

при університеті ім. Н. П. Огарьова.

Реферат

Прийоми розкриття характеру героїв

в романі І. С. Тургенєва «Батьки і діти»

Виконав: учень 10 А класу

Жаднюг М.

Перевірила: учитель російської

мови та літератури

Маслова О. Ю.

Саранськ 2003.

Зміст.

Зміст ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 2

Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .3

Глава 1. Коротка історія створення роману ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .5

Глава 2.Пріеми письменника в характеристиці героїв ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9

Глава 3. Відгуки сучасників про роман ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 17

Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 19

Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .20

Введення.

... Якщо Пушкін мав повну підставу сказати

про себе, що він будив «добрі почуття», то теж

саме і з такою ж справедливістю міг сказати про себе і Тургенєв.

М.Є. Салтиков-Щедрін

«1818 28 жовтня, у понеділок, народився син Іван, зростанням 12 вершків, в Орлі, у своєму будинку, о 12 годині ранку» - такий запис зробила у своїй пам'ятної книжці Варвара Петрівна Тургенєва.

Творчість Івана Сергійовича Тургенєва - це своєрідна художня літопис, що зафіксувала життя Росії в період переходу від феодально-кріпосницького до буржуазно-капіталістичному ладу. У його творах знайшли своє відображення найважливіші етапи російського громадського руху, починаючи зі студентських гуртків Московського університету 1830-х років і закінчуючи рухом революціонерів-народників в 1870-і роки.

Твори Тургенєва завжди були найтіснішим чином пов'язані з сучасністю, з насущними питаннями російської дійсності. Жодного скільки-небудь значного події суспільного і літературного життя не проходило повз увагу письменника.

У своїх творах Тургенєв з найглибшою співчуттям зобразив представників передової демократично налаштованої молоді, самовіддано боролася проти свавілля царського уряду.

Тургенєв став творцем чудових образів російських жінок, він розкрив їх високий моральний вигляд, душевну чистоту і пристрасне прагнення вирватися зі сфери особистого життя на широкі простори громадської діяльності і боротьби.

Тургенєву належить заслуга у створенні соціально-психологічного роману, в якому особиста доля героїв була нерозривно пов'язана з долею своєї країни. Тургенєв був неперевершеним майстром у розкритті внутрішнього світу людини у всій його складності. Творам письменника були властиві глибокий ліризм і ясність оповідання. Творчість Тургенєва справила величезний вплив на розвиток російської та світової літератури. <Див. № 1.>

Робота складається з трьох розділів, в яких викладено коротка історія роману, прийоми письменника при характеристиці героїв. Бібліографічний список налічує шість найменувань.

Глава 1.

На початку березня 1861 року був оприлюднений царський маніфест від 19 лютого про звільнення селян. Вони, нарешті, отримали довгоочікувану свободу.

На перших порах Тургенєв захоплено вітав звільнення селян. Але до кінця 1861 року ентузіазм помітно охолонув, він не міг не бачити, що реформа так і не вирішила селянського питання.

У цей складний період Тургенєв і створює роман «Батьки і діти». Це був твір гостро полемічний, відбило боротьбу двох протидіючих сил російського суспільства - лібералів і революційних демократів. Зіткнення цих «двох історичних сил» в період підготовки селянської реформи і знайшло своє художнє втілення у новому творі письменника. <Див. № 2>

Повне уявлення про історію тексту роману «Батьки і діти» можна отримати, лише простеживши всі етапи роботи письменника, починаючи з першої згадки про задум роману і закінчуючи виходом у світ окремого видання. Судячи з наявних матеріалів, на всьому цьому відрізку часу можна виділити три етапи: 1) робота над створенням основного тексту роману (з 6 (18) серпня 1860 по 30 липня (11 серпня) 1861 року); 2) так зване «переорювання роману », тобто внесення до нього численних поправок і доповнень, викликаних зміною політичної обстановки в Росії, порадами друзів (П. В. Анненкова, В. П. Боткіна), зауваженнями редактора« Русского вестника »М. Н. Каткова, а також власним незадоволеним почуттям письменника (з кінця вересня 1861 року по січень 1862 року); 3) підготовка роману до окремого видання, тобто редагування самим Тургенєвим тексту роману по вирізаним листам «Русского вестника» за лютий 1862 (це редагування супроводжувалося значними поправками і відновленням деяких виключених місць - з лютого по вересень 1862 року).

1-й етап

(6 (18) серпня 1860 - 30 липня (11 серпня) 1861)

За цей період було написано основний текст роману.

У процесі його створення, як це видно з мемуарного та епістолярної спадщини, Тургенєв майже ні з ким з друзів і знайомих своїми задумами не ділився; він лише повідомляв про самому ході роботи, часто скаржачись на її млявість і повільність.

Перші згадки про задум роману ставляться до серпня 1860 року. 26 липня (7 серпня) 1860 року Тургенєв виїхав до Лондона, а 31 липня (12 серпня) вже був на острові Уайт, в Вентнор. 6 (18) серпня Тургенєв писав з Вентнор: «Я почав потроху працювати; задумав нову велику повість, що щось вийде?». Під час перебування в Вентнор Тургенєв почав писати свій роман. Незабаром письменник переїхав до Парижа. 21 вересня (3 жовтня) Тургенєв повідомляє з Парижа К. М. Леонтьєву про задум «досить великий речі».

Рукопис роману являє собою 238 аркушів убористого тургеневского тексту, майже на кожній сторінці є поправки, зміни, вставки на полях, наспіх закреслені, але «просвічують» шматки початкового тексту.

Отже, на першому етапі роботи над романом, коли створювався його основний текст, Тургенєв у своїх листах уникає розмов про зміст роману. Він пише своїм друзям про труднощі поставленого перед ним завдання, про кількість написаних розділів, про можливі терміни закінчення роботи, але ухиляється від головного - від пояснення задуму основної ідеї, від висловлення свого ставлення до роману.

Хоча наведені документи і не проливають світло на творчий процес письменника, але є всі підстави вважати, що вже на першому етапі роботи Тургенєв двояко ставився до головного героя роману - з одного боку, розумів, що герой багато в чому чужий і навіть у чомусь ворожий йому, з іншого боку, він не міг не відчувати в ньому величезної сили.

2-й етап

(Кінець вересня 1861гада - січень 1862 року)

Початок цього етапу визначається листом П. В. Анненкова від 26 вересня 1861 року, яке змусило Тургенєва багато про що подумати і стало поштовхом до «переорювання» всього роману. Але всякі приводи обумовлюються глибокими причинами, тому, перш ніж аналізувати лист П.В. Анненкова, що послужило приводом до переробки роману, ми повинні зупинитися на причинах, що викликали як поява цього листа, так і сильний тиск на Тургенєва з боку редактора «Русского вестника» саме в цей період. <Див. № 3>

Анненков відчув двоїстість ставлення Тургенєва до свого героя. Йому хотілося, щоб Тургенєв засудив нігіліста-різночинця, про що він і пише у листі до Тургенєва. Але усвідомлюючи протилежність поглядів героя роману свого власного світогляду, письменник відчував до нього "потяг, рід недуги". Він бачив у ньому людину сильного, розумного, чесного, був упевнений, що читач полюбить його героя. Не можна забувати той факт, що Тургенєв дивився на базаровской тип як на явище перехідної епохи, вірив в його серйозність і значущість лише на певному етапі історичного розвитку. Анненков висловив міркування про деякі моральні якості Базарова як нігіліста. Мова йде про хворобливе самолюбство Базарова. Анненков висловив кілька зауважень щодо художньої боку роману та психологічної правди характерів, особливо характеру Одінцової. <Див. № 6>

3-й етап

(Лютий 1862 - вересень 1862 року)

Від появи журнального тексту роману до виходу у світ видання минуло півроку. За цей час визначилися відносини різних верств російського суспільства до нігілізму як явища реального. Тургенєвській Базаров постав перед судом критики.

Після всіх виправлень і доопрацювань, викликаних ліберальними поступками «духу часу», Тургенєв припускав, що молоде покоління поставиться до роману дуже критично. Дійсно, навколо роману відразу ж розгорілася гостра полеміка. Лайливу, дратівливу і занадто прямолінійну статтю М. Антоновича «Асмодей нашого часу» нейтралізувала розумна і надзвичайно грунтовна стаття Д. І. Писарєва «Базаров», в якій критик розкрив «те, що просвічує, а не те, що автор хоче показати і довести ».

Критик тонко вловив також елементи аристократичної антипатії письменника до героя-демократу і в той же час висловив думку, що при зображенні людей протилежного табору необхідно стримувати цю антипатію. Писарєв побоювався, що багато читачі не побачать в Базарова нічого іншого, крім погано вихованої людини.

Його побоювання стали незабаром виправдовуватися: за кличку «нігіліст» почали хапатися реакціонери всіх мастей з метою зганьбити демократичний рух. «... Коли я повернувся до Петербурга, в самий день відомих пожеж Апраксинский двору, - слово« нігіліст »вже було підхоплено тисячами голосів, і перше вигук, що вирвалося з вуст першого знайомого, зустрінутого мною на Невському, було:« Подивіться, що ваші нігілісти роблять! Джгут Петербург! »- Писав Тургенєв.

Сам письменник став помічати в близьких йому людей «холодність, що доходила до обурення», а з іншого боку, чув привітання від своїх ворогів.

Саме в цей час у Тургенєва виникає думка присвятити окреме видання роману «Батьки і діти» В. Г. Бєлінському.

Готуючи роман до окремого видання, Тургенєв не міг не враховувати всіх перерахованих факторів: відгуки доброзичливою демократичної критики сприяли реставрації спотворених місць, оприлюдненню того, що «просвічує», зняттю елементів особистої антипатії до головного героя.

Таким чином, роман Тургенєва зазнав три стадії доопрацювання. <Див. № 3>

Глава 2. Прийоми письменника в характеристиці героїв.

Іван Сергійович Тургенєв, як майстер слова, який володіє високим мистецтвом в області художньої творчості, в романі «Батьки і діти» широко використовує різноманітні художні прийоми. Існує безліч способів розкриття внутрішнього світу героя: за допомогою висловлювання про нього інших персонажів, через його вчинки, портретний опис, нарешті, через навколишній предметний світ. <Див. № 7>
«Батьки і діти» - яскравий зразок соціально-психологічного роману, в якому громадські колізії поєднуються з любовною інтригою.

Обмеженість інтриги колізіями, в свою чергу, відбилося на розміщенні окремих її частин, сприяла зближенню зав'язки з кульмінацією і кульмінації з розв'язкою (XVIII глава). Строго кажучи, в романі «Батьки і діти» кульмінація інтриги майже збігається з розв'язкою (XVIII глава): неважко переконатися, що на одній сторінці роману відбувається кульмінація інтриги (пояснення Базарова з Одінцової), а вже на наступній - розв'язка: Базаров через півгодини після пояснення передає Ганні Сергіївні записку: «чи повинен я сьогодні виїхати, або можу залишитися до завтра», і після певних роздумів Ганна Сергіївна вирішує безповоротно: «... Бог знає куди б цей повело, цим не можна жартувати; спокій все-таки краще за все на світі »(XVIII глава).

Розвиток дії в романі «Батьки і діти» зрідка переривається авторськими відступами і описами природи. У порівнянні з іншими романами Тургенєва «Батьки і діти» значно біднішими пейзажами та ліричними відступами. Тонкий художник володіє даром незвичайною спостережливості, вміє помітити «квапливі руху вологою лапки качки, якої вона чухає собі потилицю на краю калюжі», розрізняти усі відтінки небесного зводу, різноманітність пташиних голосів майже не застосовують своє філігранне мистецтво в романі «Батьки і діти».

З епістолярної спадщини Тургенєва видно, що сюжет ніколи не грав головній ролі, а лише сприяв розкриттю характерів. Характери ж різних героїв виникали в процесі спостереження над конкретними історичними особистостями.

Тургенєв використовував всі способи характеристики героїв, але вважав за краще головним чином діалог і портрет. Діалог у романі Тургенєва грає настільки велику роль, що було б неправильним зводити його до простого технічному прийому письменника. Зросла роль діалогу визначається тематикою, ідейним змістом твору. У соціально-психологічному романі діалог дає можливість розвивати актуальні політичні проблеми, висвітлюючи їх з різних точок зору, нарешті в діалозі розкриваються, виявляються характерні риси героїв.

Діалоги в романі «Батьки і діти» - це перш за все пристрасні суперечки на політичні та філософські теми. На відміну від своїх супротивників Базаров у суперечці стислий і лаконічний. Він переконує, нищить супротивника не довгими роздумами та філософськими тріадами, як це робив Рудін, а лаконічними, змістовними репліками, влучними, надзвичайно ємними, до місця сказаними афоризмами. Базарів не прагне говорити красиво. Однак майже з усіх суперечок він виходить переможцем, тому що його репліки як би мимохідь загублені в суперечці сповнені глибокого сенсу і свідчать про колосальну начитаності героя, про знання їм життя, про винахідливості і дотепності. Репліки Базарова можна розгорнути в цілу систему поглядів. Наприклад слова: «Мужик наш радий самого себе обікрасти, щоб тільки напитися дурману в шинку», або «Народ вважає, що коли грім гримить - це Ілля Пророк у колісниці по небу роз'їжджає» - яскраво виражає просвітницьку програму «Современника», сформульовану в статтях Чернишевського і Добролюбова в кінці 50-х років і знайшла втілення у багатьох оповіданнях М. Успенського про народ, якими зазвичай відкривалися номери «Современника». Тургенєв змушує Базарова частіше ніж інших героїв вживати прислів'я та приказки, ідеологічні висловлювання. Ці ознаки мовної манери Базарова виявляють у ньому справжнього демократа.

Художня майстерність письменника у романі «Батьки і діти» виявлялося і в створенні портретів.

У портретному майстерності Тургенєв почасти перегукується з Гоголем. Портрети в романах Тургенєва різні. По-перше, це деталізований портрет з точним описом індивідуальних зовнішніх ознак, розрахованих головним чином на зорове враження і супроводжуваних невеликими коментарями. <Див. № 2> Ось, наприклад, портрет Базарова: «... відповідав Базаров ледачим, але мужнім голосом і, відвернувши комір свого балахона, показав Миколі Петровичу все своє обличчя. Довге і худе, з широким чолом, догори пласким, донизу загостреним носом, великими зеленуватими очима і висячими бакенбардами пісочного кольору ... ». <Див. № 5> Далі йдуть авторські коментарі:« ... воно оживляло спокійною усмішкою і виражало самовпевненість і розум. " .

По-друге, сатиричний портрет з використанням прийому непрямої характеристики при поступовому концентричному розкритті образу (наприклад, портрети Кукшин і Ситникова). Так, окремими сатиричними мазками, тонкими і точно характеризують героїв деталями, створюється портрет Ситникова: це людина невеликого зросту, він не виходить, а вискакує з дрожок, до Базарова кидається з криком, то й справа дріботить навколо Базарова, перестрибує через канавку, забігає то праворуч, то ліворуч Базарова, безучтіво сміється, улесливо посміхається.

«Тривожний і тупий вираз, - пише Тургенєв про Ситникова, - позначалося в маленьких, втім приємних, рисах його прилизаного особи, невеликі вдавлені очі дивилися пильно й неспокійно, і сміявся він неспокійно якимось коротким, дерев'яним сміхом."

Для характеристики героїв автор використовує різноманітні лексичні та фразеологічні засоби (прислів'я і приказки, фразеологічні звороти і просторіччя).

Так, у мові Павла Петровича Кірсанова багато специфічних слів і виразів, характерних для станово-помещечьего лексикону XIX століття. Ці висловлювання він вживає, перемішуючи їх зі словами літературної мови. Замість загальнонародного цей, цим Павло Петрович говорить Ефтіміу, ефто, замість принцип - Прінсіп; дуже часто він вдається до витіюватим оборотів промови, наприклад: «А ось звольте вислухати. На початку вашого перебування в будинку мого брата, коли я ще не відмовляв собі в задоволенні розмовляти з вами ... »,« Ваші слова позбавляють мене від деякої сумної необхідності ... »та інші.

Такі вирази, як «будьте ласкаві», «дозвольте поцікавитися», «личить» і т. п., представники дворянської аристократії вважали ознакою вишуканого і світського тону. Тургенєв не тільки відтворює лексикон Павла Петровича, а й пояснює його походження. «У цій чудасії, - пише автор, - позначався залишок переказів Олександрівського часу. Тодішні тузи, в рідкісних випадках, коли говорили на рідній мові, вживали одні - ефто, інші - ехто: ми, мовляв, корінні русаки, і в той же час ми вельможі, яким дозволяється нехтувати шкільними правилами ... »

Стиль мови англомана Павла Петровича, іронічно налаштованого до всього вітчизняного, відрізняється також великою кількістю іноземних висловів, прислів'їв, приказок, нерідко штучно перемішаних з російською лексикою.

Французькі слова і вирази зустрічаються в мові високопосадовця сановника Матвія Ілліча Колязіна; не проти похизуватися французькою слівцем і батько Базарова Василь Іванович, і Микола Петрович Кірсанов, і мадам Кукшина. Ця манера мови вважалася серед представників дворянської верхівки ознакою особливого шику, «гранжанра», або, як говорив Тургенєв, «грансеньорства».

У відміну від Павла Кірсанова, Колязіна, Кукшиной різночинець Базаров вдається до латинських термінів. В устах Базарова вони звучать як необхідна приналежність мови наукового, як термінологія естесвенніка-ХІ. Так, він називає жука - Dyticus marginatus, мускул - vastus externus. Нерідко Базаров пародіює салонний стиль мовлення лібералів: коли Павло Петрович, висловлюючись чиновницьким стилем Олександрівського часі, говорить Базарову: «будьте ласкаві вибрати» (пістолети), Базаров не іронії без відповідає йому: «Соблаговоляю".

Специфіка тургеневского стилю виражається у великій кількості епітетів (подвійних і потрійних), які як би висвітлюють предмет або явище з різних сторін. Приміром, автор повідомляє, що у Аркадія Кірсанова «дзвінкий юнацький голос», у Базарова - «ледачий, але мужній»; в Миколи Петровича «м'які рідке волосся»; Ситников сміявся ... якимось коротким дерев'яним сміхом »,« Якою-то ласкавою і м'якою силою віяло від її (Одинцовій) особи ». Часті і потрійні епітети: «Лампа тьмяно горіла посеред темної, запашного відокремленої кімнати» та інші.

Уникаючи різких, кричущих епітетів, Тургенєв використовує як визначень до абстрактним іменником настільки ж абстрактні, здебільшого пов'язані з області емоцій прикметники або дієприкметники, наприклад, «глухі ридання», «холодний жах», «витончене смирення», «чарівна веселість». Сполучення абстрактних, не б'ють в очі своєю новизною визначень з подібними ж обумовленими словами, завдяки їх однотипності, не справляють враження несподіванки і оригінальності, але Тургенєв до цього і не прагне. Письменник хоче підкреслити, що мова йде про звичайні людські емоції. Проте залежно від авторського задуму на тлі таких словосполучень з'являються і яскраві, несподівані визначення, то лірично, то сатирично забарвлені, наприклад, «буде з нього губернського фіміаму», «чиновник в благонамірений-застебнутому віцмундирі», «сладкоглазий старий», «прилизаного особи »,« фешенебельне час для прогулянки ». Сатирична забарвлення досягається в наведених прикладах відмінністю і віддаленістю один від одного сфер, в яких зазвичай вживаються зумовлені і визначають слова.

Велику роль у мові роману грають порівняння. Спираючись на традиції усного поетичної творчості народу, Тургенєв черпає більшість порівнянь з навколишнього людини світу, наприклад: «схудлі, шорсткі, наче обгризені, корови жадібно щипали траву по канавах»; «ми тепер голодні, як вовки», «Васька, хлопчик років семи , з білою як льон головою ... »;« Її коса (княгині Р.) золотого кольору і важка як золото, падала нижче колін »; Фенічка« виглядала як звір »,« Дуняша ... поглядала на нього, пробігаючи повз перепілочка »;« Дворові хлопчаки бігали за «дохтур», як собачки ». <Див. № 2>

Найбільш яскраво предметний світ характеризує героїв роману І. С. Тургенєва «Батьки і діти». За допомогою цього прийому автором дається психологічна характеристика героїв, в тому числі і Василя Івановича Базарова, батька головного персонажа. Інтер'єр його «будиночка», що складається «з шести крихітних кімнат», говорить про те, що перед нами «маленький» людина, очевидно, небагатий, який не претендує на значущість, любить затишок. Також інтер'єр допомагає охарактеризувати ділові якості Василя Івановича. І справді, «Толстоногова стіл, завалений почорнілими від старовинної пилу, ... паперами», говорить про те, що Василь Іванович займається роботою, але робить це час від часу. Батько Базарова - людина неакуратний, за порядком, навіть у своєму кабінеті не стежить («на полицях у заворушеннях тіснилися книги, коробочки, пташині страховиськ, банку, бульбашки»). Про те, що Василь Іванович цікавиться природничими науками та фізичними дослідами, говорить «зламана електрична машина», але це захоплення залишилося в минулому, так як вона до цих пір не полагоджена. Зброя, розвішана на стінах, говорить про те, що господар мав відношення до армії, до війни. І дійсно, він був військовим лікарем. Взагалі, на всьому інтер'єрі стоїть печатка часу, всі речі старі, старі, все це говорить про що йде життя, часу в'янення і спокою. Але господар не бажає з цим миритися. І дійсно, в маленькій кімнаті стоїть велика меблі, що показує бажання Базарова-старшого вирватися з цього маленького світу. Тут читач бачить суперечливість характеру Василя Івановича. В інтер'єрі кабінету домінує чорно-біла гама («вензель з волосся в чорній рамці», «шафа з карельської берези»), сувора і цілком поєднується, що говорить про гармонійність внутрішнього світу господаря. Той факт, що Василь Іванович читає журнал «Друг здоров'я» за 1855 рік (хоча на дворі 1859 рік) свідчить про те, що Базаров-старший намагається йти в ногу з часом, але все-таки він не в мулах встигнути за сучасністю.

Інтер'єр використовується автором також для порівняння персонажів. Наприклад, в одній із глав автором показаний інтер'єр відразу двох героїв: Фенечки і Павла Петровича Кірсанова. Інтер'єр кімнати Фенечки різко контрастує з інтер'єром кабінету Павла Петровича. І дійсно, кімната Фенечки дихає простатою, затишком, свіжістю, любов'ю. Читач розуміє, що в цій кімнаті живуть прості, але тим не менш щирі люди. Ікона Миколи Угодника, портрет Миколи Петровича, банки з його улюбленим варенням і з підписами «Кружовник», говорять про щирому почутті Фенечки до Миколи Петровича. На відміну від кімнати Фенечки кабінет Павла Петровича вражає своєю вишуканістю, монументальністю і разом з тим відсутністю теплоти. У ньому все носить друк штучності: і бібліотека «renaissance», і бронзові статуетки «на чудовому письмовому столі», і камін, і «важкі фіранки вікон» за допомогою яких Павло Петрович намагається захистити себе від сонячного світла. Читачеві стає зрозуміло той відчай, з яким Кірсанов-старший «кинувся на диван». Герой усвідомлює свою нездатність любити і бути коханим, і зіставлення інтер'єрів допомагає читачеві розібратися в цьому.
В оцінці персонажа важливу роль відіграє також і деталь інтер'єру. Тургенєв активно використовує подробиці інтер'єру, оточення героя, показуючи з їх допомогою особливості його характеру. Так, ми вже маємо певне уявлення про Кукшин, навіть до її появи. «Криво прибита візитна картка», «товсті нумера російських журналів, здебільшого нерозрізані», - все це вказує на "прогресивні прагнення господині», але прогресу, по суті, не видно. Величезне бажання бути передовий жінкою, здаватися сучасної, робить Кукшин смішний, неприродною, позбавленої почуття власної гідності, що відразу відзначають і Базаров, і Аркадій. Однак у романі є герої, у яких відсутній опис кімнат взагалі. Це перш за все Базаров, Аркадій і Микола Петрович Кірсанов. І це не випадково, якщо у Базарова взагалі немає вдома, немає свого вогнища, опори в житті, він навіть у будинку своїх батьків відчуває себе як в гостях, то описи кімнат у Аркадія і Миколи Петровича пов'язано, на мій погляд, з світоглядом самого автора . Як відомо, І.С. Тургенєв відкидав крайності, однобоке ставлення до життя, яку так яскраво показав в образах Базарова і Павла Петровича. Не випадково обидва цих героя вмирають: один фізично, інший - морально. Залишаються жити повноцінним життям саме Микола Петрович і його син. І їх подвійна весілля є моральної кульмінацією роману. На думку Тургенєва, пізнати гармонію життя можна, лише розчинившись у ній, сприйнявши її у всіх її проявах. Відсутність опису кімнат у батька і сина як раз говорить про цю здібності, додає їм типові риси і, нехай побічно, вказує на те, за ким, на думку автора, майбутнє Росії.

Глава 3. Відгуки сучасників про роман.

Роман «Батьки і діти» викликав жваву полеміку в різних шарах російського суспільства, він став об'єктом ідейної та політичної боротьби між різними журналами 60-х років. У процесі цієї полеміки зімкнулися журнали консервативного напрямку з ліберальними. Також цей роман викликав буквально шквал критичних статей та відгуків. <Див. № 2>

«Я не запам'ятаю, що будь-небудь літературний твір наробив стільки шуму і порушило стільки розмов, як повість Тургенєва« Батьки і діти ». Можна позитивно сказати, що «Батьки і діти» були прочитані навіть такими людьми, які зі шкільної лави не брали книги в руки ... Незабаром після появи «Батьків і дітей» Тургенєв приїхав через кордони пожинати лаври. Я думаю, що жодному з російських письменників не випало за життя стільки овацій ».

Панаєва (Головачова) А. Я. Спогади.

«Типи молоді нашої важко піддаються зображенню. У Базарове не вкладається, звичайно, вся молодь шістдесятих років. Але, безсумнівно, такі бували, особливо з таким ставленням до мистецтва. Мені було шістнадцять - сімнадцять років, коли з'явилися «Батьки і діти». У романі відчувалося любовне ставлення Тургенєва до Базарова. Мене хвилювало тільки одне питання: чому для Базарова не існувало мистецтва? Хіба матеріалізм несоедінім з любов'ю до всього прекрасного? »

Лопатин Г. А. Спогади про Тургенєва.

«Завдяки могутньому дару спостережливості, яким володів Тургенєв, йому вдалося помітити пробиваються російської революції ще задовго до того, як це явище вийшло на поверхню. Цей новий стан умів запам'ятав у знаменитій книзі «Батьки і діти» ... Навколо цього роману піднявся великий шум. Одні жартували, інші обурювалися; ніхто не бажав вірити тому, про що сповіщав письменник; прізвисько «нігілісти» так і залишилося за народжуваної сектою, існування якої незабаром вже перестали заперечувати ».

Мопассан Гі де. Іван Тургенєв.

«Особливо цікаві і цінні були зауваження та визнання Тургенєва про методи його творчості ... Перша форма, в якій повість Була в його уяві, була постать того чи іншого індивідуума, або ж комбінація індивідуумів, яких він потім змушував діятиме <...> Особи ці окреслювалися перед ним жваво і безумовно, причому він намагався, по можливості, детальніше вивчити їх характери і можливо точніше описати їх. Для великого з'ясування собі він писав щось на кшталт біографії кожного з дійових осіб, доводячи їх історію до початку дії в задуманій повісті ».

Джеймс Г. Іван Тургенєв (Зі спогадів).

<Див. № 4>

Висновок.

З цього твору починається новий період творчості письменника. У «Батьків і дітей» висловилися соціальні настрої письменника у всій їх складності і суперечливості. Образ Базарова з'явився логічним продовженням образу Інсарова. Але якщо герой роману «Напередодні» - борець за загальнонаціональні інтереси і метою його життя було визволення рідної землі від іноземного ворога, то Базаров ставить завдання зруйнувати старий уклад життя.

В образі Базарова знайшли своє відображення багато рис революційно налаштованої молоді.

Роман Тургенєва з права зайняв одне з центральних місць в російській літературі середини минулого сторіччя. Він відкрив собою цілий ряд творів про «нигилистах» і про «нових людей». Але жодному письменнику, за винятком Чернишевського, не вдалося настільки вірно і глибоко відтворити характер героя нового часу, героя нового типу.

Список використовуваної літератури:

1. Упорядник П. Кошель. Велика шкільна енциклопедія. - М., «Олма - Прес», 1999 рік.

2. П. Г. Пустовойт. Про роман І. С. Тургенєва «Батьки і діти». - М., 1980 рік.

3. Н. Якушин. І. С. Тургенєв. - М., «Просвещение», 1987 рік.

4. Тургенєв у спогадах сучасників. - М., 1969год.

5. І. С. Тургенєв. «Батьки і діти». - М., «Дитяча література», 1971 рік.

6. Роман І. С. Тургенєва «Батьки і діти» в російській критиці. - СПб., 1993 рік.

7. Роман І. С. Тургенєва «Батьки і діти» "(про прийоми розкриття художнього образу) / / Російська мова в національній школі. 1968. № 6. С. 72-79.