ПЕРЕДНЯ АЗІЯ і переплетення культур.
Вавилон.
Протягом багатьох століть, що пройшли після краху імперії фара-
нов, кам'яні громади пірамід і руїни грандіозних храмів вражали
уяву нових господарів Нілу, нагадуючи про те, що там колись розцентру-
вета велика культура.
На схід від Єгипту тільки пагорби, мало гармоніюють із загальним пей-
зажем долини Тигру і Євфрату, збуджували часом цікавість подорожі-
ніків, та, мабуть, ще глиняні черепки - часті знахідки арабів -,
поцятковані якимись знаками, схожими "на сліди птаха на мокрому пес-
ке ".
Тим часом у Месопотамії, на нинішній території Іраку, в дуже
далекі часи виникла і затвердилася настільки ж висока, як у Єгипті,
культура, що зіграла не меншу роль в історії людства.
Про могутній колись Вавилонському царстві і про велику ассі-
рійський державі ще до минулого століття було відомо тільки з Біблії та
з писань Геродота і деяких інших древніх авторів. Були такі го-
сударство і такі народи, багато пролили крові в незліченні війни,
багато будували і, очевидно, що досягли успіхів у багатьох знаннях, але како-
ва була їхня культура і що вона дала людству, залишалося неясним.
Бо ніякими пам'ятниками цієї культури, якщо не вважати обпалених
глиняних табличок з незрозумілими знаками, потомство не мали.
Французькому консулу в Мосулі Полю-Емілю Ботта належить честь
першого археологічного відкриття в Дворіччя. Дізнавшись, що він цікавиться-
ється цими дивними табличками, якийсь араб повідомив йому, що їх
безліч в його селі, де їх давно уже вживають на господарські
ні потреби. Ботта організував розкопки на пагорбі біля зазначеної арабом
села і знайшов під сміттям і землею не тільки черепки, але цілі
стіни і рельєфи із зображенням якихось дивовижних звірів. Так були
відкриті руїни ассірійського царського палацу.
Тепер відомо, що в зодчестві й у ліпленні древні мешканці
Дворіччя були, ймовірно, не менш плодовиті, ніж єгиптяни. Як же міг-
ло статися, що сміття і пісок покрили залишки всього, що колись
було створено ними?
Дворіччя було бідне каменем, і тому будували там з цегли. Кір-
ної ж будівлі загинули від часу ...
На відміну від долини Нілу, де протягом трьох тисячоліть обі-
тал один народ і існувала одна держава, в долині Тигру і ЄВФ-
рата одне державне утворення не раз змінювалося іншим, різноманіт-
ні народи воювали між собою, причому переможці звичайно руйнували до
підстави храми, фортеці та міста переможених.
І нарешті, Вавілонія, не захищена ззовні, як Єгипет, труднопро-
ходимо пісками, часто піддавалася ворожим навалам, розоряли
країну,
Так загинули багато великі витвори мистецтва і була віддана заб-
вению велика культура.
Народи різного походження, що ворогували один з одним
в Дворіччя, створили кілька культур, і все-таки мистецтво їх у своїй
сукупності відзначено загальними рисами, глибоко відрізняють його від КГІ-
петского.
Мистецтво древніх народів півдня Месопотамії звичайно позначається як
вавілонське мистецтво; ця назва поширюється на назву не
тільки самого Вавилона (початок II тисячоліття до н.е.), але й колись
самостійних шумеро-аккадських держав (IV-III тисячоліття до
н.е.), об'єднаних потім Вавилоном. Бо вавілонську культуру можна
вважати прямою спадкоємицею шумеро-аккадської культури.
Як і культура Єгипту і, ймовірно, приблизно в один і той же час,
ця культура виникла в Дворіччя наприкінці неоліту знову ж у зв'язку з
раціоналізацією землеробства. Якщо Єгипет, за висловом Геродота, - дарунок
Ніла, то і Вавилон варто визнати даром Тигру і Євфрату, тому що ве-
весняні розливи цих рік залишають навколо благодатні для грунту насл-
ня мулу.
І тут первіснообщинний лад змінився поступово рабовладель-
ного. Однак у Дворіччя довго не існувало єдиної держави,
керованого єдиної деспотичною владою. Така влада була вста-
лена в окремих містах-державах, що постійно ворогували між
собою з-за поливу полів, через рабів і худоби. Спочатку влада ця на-
ходілась цілком і повністю в руках жрецтва.
Релігія в Дворіччі була опорою рабовласницької верхівки. Однак
сама ця верхівка не була стійкою, тому що верховенство постійно перехо-
дило від одного міста-держави до іншого. Чи не заупокійний культ, не
мрія продовжити й у загробному світі всі блага життя разом із владою,
надихали вчення шумеро-аккадських жерців. Жорстока боротьба без пощади
для переможених визначала світогляд тамтешніх земних владик, впрова-
рівшіх його у свідомість своїх підданих.
Смерть неминуча, і смерть жахлива. Герой древнього вавілонського
епосу відважний і непереможний Гільгамеш, "на дві третини бог, на одну -
людина ", знаходить безсмертя, але не може ним скористатися, бо в
царстві мертвих "траву молодості" з'їдає змія.
У вавілонському мистецтві не можна зустріти зображення похоронних
сцен. Усі думки, всі устремління вавилонянина - у тій дійсності
ності, яку йому відкриває життя. Але життя не сонячна, не кольору-
щая, а життя, сповнене загадок, заснована на боротьбі, життя, зави-
сящая від волі вищих сил, добрих парфумів і злих демонів, теж провідних
між собою нещадну боротьбу.
Величезну роль у віруваннях древніх мешканців Дворіччя грали
культ води і культ небесних світил.
Культ води - з одного боку, як доброї сили, джерела родючість-
дия, а з іншого - як сили злої, нещадної, очевидно не раз опусти-
шавшей ці краї (як і в древніх єврейських сказаннях, грізна легенда
про потоп приводиться з разючим збігом подробиць і в ска-
заніях Шумери).
Культ небесних світил - як прояв божественної волі.
Відповісти на питання, навчити жити, не зустрічаючись зі злими духа-
ми, оголосити божественну волю - все це міг зробити тільки жрець. І
дійсно, жерці знали дуже багато - тому свідчення вавілонс-
кая наука, що народилася в жрецької середовищі. У математиці, необхідної для
пожвавлення торгівлі міст Дворіччя, для спорудження гребель і переділу
полів, були досягнуті чудові успіхи. Вавилонська шістдесяти-
ричная система числення жива донині в наших хвилинах і секундах.
Значно випередивши єгиптян, вавілонські астрономи процвітали в спостеріга-
дении небесних світил: "козлів", тобто планет, і "спокійно пасуться
овець ", тобто нерухомих зірок; вони обчислили закони обертання Сонця,
Місяця і повторюваності затьмарень. Але всі їхні наукові знання і пошуки були
пов'язані з магією і ворожінням. Зірки, сузір'я, так само як і внут-
ності принесених в жертву тварин, повинні були дати розгадку будуще-
го. Заклинання, змови і чарівні формули були відомі тільки жре-
цям та астролога. І тому мудрість їх шанувалася чарівною, як би
надприродною.
Таємничі знаки на обпалених глиняних плитках були розшифровують-
ни в минулому столітті. Це знаменита шумерський клинопис, поклала на-
чало всій писемності, дуже декоративна і ведуча своє походження
ня від малюнків.
В Ермітажі зберігається шумерська таблиця - найдавніший у світі пись-
менний пам'ятник (близько 3300 років до н.е.). Багате ермітажний збори
таких таблиць дає наочне уявлення про побут шумеро-аккадських го-
пологів і самого Вавилона. Серед них - документи знаменитого храмового
архіву міста Лагаша, що показують, що шумерські храми володіли біль-
шими угіддями і служили осередком всієї політичної, економічної та
культурного життя міст-держав. А всієї внутрішньої і зовнішньої полі-
тікой міст Дворіччя керували жерці-правителі, що спиралися у своїх
рішеннях на волю богів, тільки їм відому, яких вони шанувалися на-
Мєстніков, так само як і царі, об'єднали під своєю владою кілька
міст і були верховними жерцями.
Текст однієї з таблиць більш пізнього періоду (II тисячоліття до
н.е.) показує, в якому дусі були складені вавилонські закони і до
чому вони часом приводили: якийсь вавілонянин, викритий у тяжкому прес-
тупленого - крадіжці раба, знаючи, що за це йому потрібно було смертну кару,
між тим як вбивство раба карається лише штрафом, поспішив задушити
безправну жертву своєї користі.
Страшні справи творилися на цій землі. У найдавніші часи, як
підтвердили розкопки, там відбувалися людські жертвоприношення,
влаштовувалися справжні бійні, очевидно, по велінню жерців, щоб уми-
лостівіть богів.
І, проте, в цьому настільки далекому від нас світі дикий фанатизм, вивчений
верстви поєднувалися нерідко з дуже тверезим поглядом на життя, часом з
разючим скептицизмом, а то й зі справжньою мудрістю.
До нас дійшов запис про процес в Шумері за звинуваченням дружини в СОУ-
частини у вбивстві чоловіка. Докази були визнані недостатніми, і вона з-
побіжно страти. Вивчивши цей текст, сучасні юристи прийшли до висновку,
що рішення шумерського суду цілком відповідало сучасним право-
вим нормам.
Багато шумерські приказки свідчать про схильність цього на-
роду, здавалося б цілком сприймав жрецьку "премудрість" з її
незаперечними положеннями, до критики, до сумніву, до розгляду мно-
гих питань з самих протилежних точок зору, при цьому з усмішкою,
відбиває тонкий, здоровий гумор.
Як, наприклад, розпорядитися своїм майном?
Все одно помремо - давай усе розтратив!
А жити-то ще довго - давай збирати.
Війни не припинялися у Вавилонії. Однак, як виявляється з сліду-
ющей приказки, шумери ясно розуміли їх кінцеву безглуздість:
Ти йдеш завойовувати землі ворога.
Ворог приходить, завойовує твою землю.
Серед майже двох тисяч вавилонських клинописних табличок, що зберiгаються
дяться в Музеї образотворчих мистецтв у Москві, американський учений
професор С. Картер виявив нещодавно текст двох елегій. Це, за його
думку, - одна з перших спроб передати в поетичній формі пережив-
вання, викликані смертю близької людини.
Ось, наприклад, що там сказано:
Нехай зачаті твої діти будуть внесені до числа вождів,
Нехай всі твої дочки вийдуть заміж,
Нехай твоя дружина буде здорова, нехай примножиться твій рід,
Нехай добробут і здоров'я супроводжують їм щодня,
У твоєму домі хай пиво, вино та інше
ніколи не вичерпаються.
Усі думки звернені тут до решти, до живих.
... Згідно з ученням вавілонських жерців, люди були створені з гли-
ни, щоб служити богам. Однак самі боги були дуже схожі на людей:
вони влаштовували свої справи, діяли за обставинами, пили, їли,
одружилися, обзаводилися сім'ями, володіли часом величезними господарствами
(Цілими містами), були схильні до людських слабостей і недуг.
Як і люди, але володіючи куди більш значними можливостями,
боги часом бували страшні, і їхні вчинки нерідко здавалися суперечать
проти корозії і незрозумілими для простого смертного.
Скажемо ще кілька слів про досягнення шумерів, родоначальників
всій вавілонської культури. Крім перших елегій, першої поеми про золоте
столітті, їх глиняні таблички містять перші зачатки історичних по-
вествованій, найдавніші у світі медичні рецепти, перший "календар
хлібороба ", перші відомості про захисні насадження, ідею першого
рибного заповідника, перший бібліотечний каталог ...
Загадки і страхи, марновірство, чаклунство і покірність, але твереза
думка і тверезий розрахунок; винахідливість, навички точних обчислень,
народжені в наполегливій праці по оводнення грунту; постійне свідомість
небезпеки від стихій і ворогів разом з бажанням повністю насолодитися
життям; близькість до природи і спрага пізнати її таємниці - все це наклало
друк на вавілонське мистецтво.
Як і єгипетські піраміди, вавілонські зіккурати служили монументальним-
тальним увінчанням усьому навколишньому архітектурному ансамблю і пейзажу.
Зіккурат - це висока вежа, оперезана виступаючими терасами і
створює враження кількох веж, що зменшуються в обсязі уступ
за уступом. За уступом, пофарбованим у чорне світло, випливав інший, ес-
тественного цегляного кольору, а за ним - побілений.
Зіккурати будувалися в три-чотири уступу, а то й більше, аж до
семи. Разом з розфарбуванням, озеленення терас додавало яскравість і живо-
пісность всій споруді. Верхня вежа, до якої вела широка схо-
ка, була іноді увінчана блискучими проти сонця позолоченим куполом.
Кожен велике місто мало свій зіккурат, викладений суцільний
кладкою з цегли. Зіккурат височів звичайно біля храму головного
місцевого божества. Місто вважалося власністю цього божества, приз-
ванного захищати його інтереси в сонмі інших богів. Краще за інших сох-
ранілся зіккурат (висотою 21 метр) в місті Урі, споруджений у XXII -
XXI ст. до н.е..
Як "небожителю" за самою своєю природою, божеству покладалося про-
проживати на більшій висоті, ніж смертному.
У верхній вежі зіккурату, зовнішні стіни якої іноді покриваючи-
лись блакитним глазурованою цеглою, знаходилося святилище. Туди не до-
пускався народ, і там не було нічого, крім ложа і іноді золоченого
столу. Святилище і було "житлом" бога, який спочивав у ньому за но-
чам, що обслуговується цнотливою жінкою. Але це ж святилище викорис-
грається жерцями для більш конкретних потреб: вони піднімалися туди каж-
дую ніч для астрономічних спостережень, часто пов'язаних з календарно-
ми термінами сільськогосподарських робіт.
Вавілонський жрець не обіцяв благ і радостей у царстві мертвих, але
у разі слухняності обіцяв їх при житті ... Принцип непорушності не оп-
визначали вірувань жителів Дворіччя, де верховенство переходило то до од-
ному місту, то до іншого.
Релігія та історія Вавилона більш динамічні, чим релігія та історія
Єгипту. Більш динамічно і вавілонське мистецтво.
Арка ... Звід ... Деякі дослідники приписують вавілонським
зодчим винахід цих архітектурних форм, що лягли в основу всього
будівельного мистецтва стародавнього Риму та середньовічної Європи. У самому
справі, покриття з клиновидних цеглин, прикладених один до іншого по
кривої лінії і утримуваних таким чином в рівновазі, широко примі-
нялось у Вавілонії, як видно по залишках палаців, каналів і мостів,
виявлених в Месопотамії. Спорудження склепінчастого стоку води в Ніппу-
ре, центрі найдавнішого шумерського племінного союзу, слід віднести до
III тисячоліття до н.е.. А склепінні стелі в царських гробницях Ура,
найдавнішому місці культу шумерського бога Місяця, ще на чотири-п'ять століть
старше.
Мабуть, не в долині Нілу, а в долині Тигру і Євфрату слід
шукати прообрази європейської архітектури нашої ери. Бо не уперта го-
горизонталей, а ритм горизонтальних і вертикальних перерізів визначав у
Вавілонії архітектурну композицію храму.
До другої половини IV тисячоріччя відноситься знайдена в Уруке,
одному з найдавніших центрів шумерської культури, мармурова жіноча го-
лову, ймовірно голова богині. Благородство, ясність і внутрішня гар-
монічность образу передбачають на кілька тисячоліть велике ис-
кусство Еллади. А величезні, нині порожні очниці (ніколи інкрустують-
ванні кольоровими каменями) додають всьому лику справді незабутню ви-
разюче.
Ймовірно, у ці ж далекі часи шумери ввели в обіг ка-
менниє циліндричні печатки - амулети з вирізаними людськими і
звірячими фігурами. Серед них - самі ранні зразки так званої
геральдичної композиції з точно виробленою середньою віссю і симетрично-
але розташованими з боків фігурами: ця струнка і внутрішньо рів-
вешенная композиція стане згодом типової для всього мистецтва
Передньої Азії.
Спадщина доісторичних часів, магічний образ Звіра, главенс-
твует в багатьох творах вавілонського образотворчого мистецтва.
Найчастіше це лев або бик. Адже і в молитовних гімнах Дворіччя
лють богів порівнювали зі левової, а міць їх - зі скаженою силою дикого
бика. У пошуках сяючого, барвистого ефекту вавілонський скульптор
любив зображувати могутнього звіра з очима і висунутим язиком з яскравих
кольорових каменів.
... Мідний рельєф, колись височів над входом шумерського храму
в аль-Обейді (2600 років до н.е.). Орел з левовою головою, похмурий і
непохитний, як сама доля, з широко розпластаними крилами, ко-
тями утримує двох симетрично стоять оленів з декоративно-затейлі-
під розгалуженими рогами. Спокійний орел, переможно сидить над оленя-
ми, спокійні і схоплені їм олені. Гранично ясна і гранично внуши-
тельная своєю стрункістю і внутрішньою силою, типово геральдична
композиція.
Винятковий інтерес за майстерністю виконання та за замечатель-
ної декоративності, в поєднанні з найхимернішої фантазією, предс-
тавляет платівка з перламутровою інкрустацією по чорної емалі, укра-
шавшая арфу, знайдену в царських гробницях Ура (2600 років до н.е.).
передвіщає (знову-таки на тисячоліття) байки Езопа, Лафонтена і на-
дової Крилова перетворення тваринного царства: людськими рисами на-
діляються звірі, які діють і, мабуть, міркують, як люди:
осел, що грає на арфі, що танцює ведмідь, лев на задніх лапах, вели-
ЧаПи несе вазу, пес з кинджалом за поясом, загадковий, чимось напо-
минаи жерця чорнобородий "людина-скорпіон", за яким простує
пустотливих козлик ...
Прекрасна могутня голова бика з золота і лазуриту з очима і
білої раковини, теж прикрашала арфу, яка в реконструйованому ви-
де являє собою справжнє диво прикладного мистецтва.
З причин, зазначеним вище, пам'ятників вавілонського мистецтва
дійшло до нас значно менше, ніж єгипетського. Тим більшу цінність
представляють уцілілі зразки художньої творчості Шумеру, Ак-
када й Вавилону.
"Стела шулік", що прославляє перемогу правителя міста Лагаша над
сусідами і так названа тому, що скульптор зобразив шулік, раз-
Діра трупи розбитих ворогів, - вважається самим значним з до-
йшли до нас творів шумерського мистецтва цього періоду.
"Прогресивне" розкриття сюжету, як у єгипетському мистецтві, і вну-
рішучій монументальність усієї композиції характеризують цей рельєф
(XXV ст. До н.е.)
Група мармурових статуеток з Тель-Асмара (перша половина III
тисячоліття до н.е.). Висота найбільшої - тридцять сантиметрів. Це
зображення богів, жерців і молільників. Усі вони стоять випроставшись на
весь зріст, із складеними на грудях руками. Тіла їх і довгі облачення
подані схематично, як би лише намічені, але на них і не звертаєш вни-
манія, яка цілком зосереджується на обличчях, точніше на ликах або
навіть на масках, - так нереальні, фантастичні й островиразітельни ці
образи. Ось наголо виголена голова, а от вигадливі, як би в ніс-
колько поверхів завитками розчесані бороди. Але головне - очі: огром-
ні, немов застиглі в здивуванні, або в незворушно-лукавому споглядаючи-
нии чогось, що бачать вони, але не бачимо ми, можливо ... в спогляданні
нас з вами, що дивляться на них, але не розуміють їх до кінця. Кожна фі-
гурка геометрично побудована так, щоб глядача разив відразу ж погляд
її величезних очей з кольорових каменів, настільки міцно устромлений, що їх не
розхитало час.
У XXIV ст. до н.е. семітичними місто Аккад, яким правил прос-
лавленний своїми перемогами цар Саргон Древній, підкорив собі значи-
тільну частину Дворіччя.
У зодчестві вплив Аккада позначилося в остаточному затвердженні
арки та склепіння, в ліпленні - у тонкій опрацювання деталей, у меншій умовні
ності зображення, в справжній і часто дуже виразною портрет-
ності. Чудова в цьому відношенні голова з міді, бути може порт-
рет самого Саргона.
Переможна стела Нарам-Сина (спадкоємця Саргона, продовжив його
справа) - найдосконаліше твір аккадского мистецтва. Епічна
поема запечатана в камені.
Тим часом в Шумері жрець Гудеа, повновладний правитель міста Ла-
Гаша, розвиває в XXII в. до н.е. бурхливу будівельну діяльність.
Майже нічого не збереглося від споруджених при ньому архітектурних па-
мятніков. Але нам добре відомі й обличчя самого Гудеа, і скульптура його
часу: близько двадцяти його статуй було виявлено при розкопках. Не-
які виконані з великою майстерністю і ретельною обробкою деталей-
лей, явно портретні риси правителя в жрецькій облаченні поєднуються
в них з усе тією ж, настільки типової для шумерських скульптурних зображень-
жений загадкової пильністю погляду, внутрішньою зосередженістю
всього образу, чи то в спогляданні або в молитві. Як і в сучасних
їм статуях фараонів, камінь справді оживає в статуях Гудеа.
За царя Хаммурапі (1792-1750 рр.. До н.е.) місто Вавилон об'єд-
вується під своїм верховенством всі області Шумеру й Аккада. Слава Вавилона
і його царя гримить в усьому навколишньому світі.
Хаммурапі видає знаменитий звід законів, відомий нам по клино-
Пісному тексту на майже двометровому кам'яному стовпі, прикрашеному дуже
високим рельєфом. На відміну від стели Нарам-Сина, що нагадує живопис-
ву композицію, фігури рельєфу виділяються монументально, немов круг-
рослі скульптури, вертикально розсічені навпіл. Бородатий і величний
бог сонця Шамаш, сидячи на троні-храмики, вручає символи влади - жезл
і магічне кільце - що стоїть перед ним у виконаній покірності і
благоговіння позі царя Хаммурапі. Обидва дивляться пильно один одному в
очі, і це підсилює єдність композиції.
При всіх своїх безсумнівних художніх достоїнствах цей прос-
лавленний рельєф являє вже деякі ознаки прийдешнього занепаду ваві-
Лонського мистецтва. Фігури суто статичні, в композиції не відчуває-
ся внутрішнього нерва, колишнього натхненного темпераменту.
Міць і політичне значення Вавилона ослабнули в наступні століття.
Тим часом нова держава рвалася до влади в Дворіччя: у бурі битв
Ассирії призначено було затвердити своє верховенство в краях, де розцвіла
одна з найдревніших і великих культур людства.
Ассирія.
Не раз відзначалося, що ассирійці поставилися до своїх південним сосе-
дям, вавилоняни, приблизно так, як згодом римляни до греків, і
що Ніневія, столиця Ассирії, була для Вавилона тим, чим Риму судилося
було стати для Афін. Справді, ассирійці запозичали релігію,
культуру і мистецтво Вавілонії, значно огрубів їх, але і наділивши
новим пафосом могутності. Вони встановили в неспокійному Дворіччя свій
державний порядок, створили єдину могутню державу і, використавши
Дворіччя як плацдарм, поширили вогнем і мечем своє панування на
величезні території від Синайського півострова до Вірменії, від Малої
Азії до Єгипту, і навіть сам Єгипет був на короткий час завойований ними.
У руїнах палацу ассірійського царя Ашшурбаніпала була вияв-
дружина бібліотека, ймовірно найзначніша в усьому тогочасному світі,
налічувала кілька десятків тисяч клинописних текстів, у тому чис-
ле і всі найважливіші твори вавілонської літератури. Ця царська
бібліотека дала сходознавцям найцінніший ключ до пізнання культури Дво-
речья. Дійсно, величезна заслуга ассірійського владики, собіравше-
го древні таблички і що склав з них бібліотеку, призначену
"Для його особистого користування".
Цей цар повідомляв про себе такі відомості:
Я, Ашшурбаніпала збагнув ... все мистецтво переписувачів, засвоїв
знання всіх майстрів, скільки їх є, навчився стріляти з
лука, їздити на коні і колісниці, тримати віжки ... Я
збагнув приховані таємниці мистецтва листи, я читав у небесних
і земних будівлях і розмірковував (над ними).
Я був присутній на зборах царських переписувачів.
Я спостерігав за ознаками, я тлумачив явища небес
з ученими жерцями, я вирішував складні завдання з множенням і
діленням, які не відразу зрозумілі ...
У той же час я вивчав і те, що покладається панові;
і пішов за своїм царського шляху.
І, проте, жива нитка між стародавньою шумеро-аккадської культурою і
її спадкоємицею - ассірійської культурою була все ж надірвана.
Бо той самий цар Ашшурбаніпала, старанний збирач і, очевидно,
освічений бібліофіл, залишив такий запис: "Для мене було великою
радістю повторювати красиві, але незрозумілі написи шумерів і неразбор-
чівие аккадские тексти ". Цьому не слід дивуватися. Адже багатьом
письмовим пам'ятників, про які йде мова, було тоді вже дві тисячі
років! ..
Ассірійська мистецтво від початку I тисячоліття до н.е. і до
краху ассірійської держави наприкінці VII століття до н.е. було цілком
виконано пафосом сили, славило міць, перемоги і завоювання ассі-
рийские володарів.
Жорстоке, але могутнє по своєму пафосу мистецтво; гаряче дихання
його і справді ніби виконано левової люті і скаженої сили дикого
бика ...
Величні і фантастичні ніколи здійматися біля входу в зна-
менітий Хорсабадскій палац царя Саргона II, поблизу Ніневії, грандіозні
крилаті бики в тіара, з зарозумілими людськими ликами, виблискують-
щими очима, з величезними, прямокутними, суцільно закрученими дрібним
завитком бородами; кожен бик - з п'ятьма важкими, усі під собою попи-
рающімі копитами. Це добрі генії, правоохоронці царських палаців, охороняв-
рілі їх від ворогів, видимих і невидимих, наділені зайвої ногою, щоб
кожен вхідний бачив їх збоку - у русі, страхітливому своєї тя-
жерстю, а спереду - у не менш грізному спокої ...
Не культові, а світські сюжети переважають у рельєфах і розписах
ассірійських палаців. Не культова, а грандіозна палацова і фортеці-
ва архітектура з мірно чергуються баштоподібними виступами харак-
терну для військової ассірійської держави, якою цар служив увінчанням.
Самі знамениті рельєфи з ассірійських царських палаців перебувають
тепер у лондонському Британському музеї й у паризькому Луврі. Петербург-
ський Ермітаж також володіє характерними зразками цієї монументальної
скульптури.
Це суцільно прославляння пануючи, його влади, його діянь. Усюди обличчя
царя величаво, деспотично суворо, без індивідуальних рис.
Нечувана розкіш царських облачень, начиння, незліченних ук-
рашений. І безприкладне в мистецтві зображення царської жорстокості:
саджання на кіл, виривання у бранців мови і здирання шкіри в присутності
твіі царя, моторошно передані - без тіні жалю.
І нарешті, у царських полюваннях і битвах чудові зображення
тварин. Це і є вершина ассірійського мистецтва.
Пружинисто згинаються під вагою вершників, що мчаться по порожні-
не верблюди ... Горда левова лють і скажений кінський біг ... Искусії-
тво ще ніколи не досягало такий сили в зображенні подібних сцен,
де головними героями є лев, верблюд або кінь. І звичайно, такий
динамізм, така міць звіриного пориву навіть не ввижалися вишуканому
художнику, який написав чи не саму бурхливу в мистецтві Єгипту охо-
ту на левів на скриньці в могилі Тутанхамона.
"Вмираюча левиця" з палацу Ашшурбаніпала (VII століття до нашої ери,
Лондон, Британський музей) - шедевр світового значення. Ця левиця,
пронизаний стрілами, що намагається піднятися в останньому відчайдушному усі-
ща, виконана трагічного величі. Паща її, що розкрилася в предс-
мертном рику, розставлені трикутником передні лапи і різка діа-
гональ поваленого тіла - створення великого скульптора. І збережися від
всій Ассирії з її кривавими перемогами, спрагою світового панування,
культом грубої сили, нечуваними жестокостями і запаморочливою
розкішшю тільки цей рельєф, ми б знали, що у народу Ассірії
було велике мистецтво і, виходить, велика душа.
Бо велич народної душі пробивається назовні крізь гніт самої
безжальної, самої нелюдської тиранії.
Ассірійська панування в Передній Азії не було довговічним. У
612 році до нашої ери горда Ніневія була взята приступом військами ва-
вілонского царя і мідянами, які в свою чергу перетворили переможу-
денную ними твердиню в купу руїн і піддали всю країну повного
розорення.
2Века і народи.
Повернемося до бронзового століття, до тих часів, коли за межами
долин Нілу і Тигру з Євфратом ще існувало первісне суспільство.
На Північному Кавказі, головним чином на Кубані, розкопано багато
курганів, і серед них величезний (висотою більше десяти метрів) Майкопс-
кий курган, в якому виявлено найбагатше поховання кінця 3 почала
2 тисячоліття до нашої ери. Це поховання містить безліч погано-
жественних творів, у тому числі намиста із сердоліку і бірюзи, про-
вихідні з Передньої Азії. Над прахом покійного був поставлений балдахін
(Нині зберігається в Ермітажі), прикрашений нашивними бляшками у вигляді
левів і бичків, полотнище якого трималося на срібних стовпчиках з
литими із золота фігурками бичків. Ці дивовижні реалістичні фі-
гурки, ймовірно, робота талановитого місцевого майстра, свідчу-
щая про високий художній рівень Північно-Кавказької культури, між
тим як бляшки явно виконані або в самій Месопотамії, або під впливом-
ням месопотамського мистецтва.
Додамо, що в різних районах Грузії знайдено при розкопках біль-
велику кількість мідних сокир другої половини 3 тисячоліття до нашої
ери, споріднених за формою раннім шумерським сокирам.
Так вже в ці далекі часи культура Дворіччя перепліталася з
культурою народів і племен, часом географічно віддалених, але через
сусідів входили в якесь зіткнення з Вавилоном, мистецтво
якої, ймовірно робило на них глибоке враження.
Племена древнього Закавказзя особливо процвітали в торевтике, то
є мистецтво карбування. Великі культурні вогнища Кавказу, багатого ру-
дами, вплинули на розвиток культури бронзового століття в усій
Східній Європі.
У кургані племінного вождя в Триалети (Грузія) виявлені високо-
художні чаші і кубки з золота і срібла, що відносяться до 8 століття
до нашої ери, зокрема чудовий срібний кубок з карбованими
зображеннями, розташованими двома горизонтальними поясами (Тбілісі,
музей Грузії). У нижньому - низка оленів, у верхньому - процесія в два
десятки фігур: дивні істоти з людським тулубом, але зі сви-
ною головою і хвостом. Процесія направляється до богині, що сидить на
троні біля священного дерева. Пояси з зображеннями вільно розгорнув-
ховуються навколо кубка; мірне чергування фігур і їх загальний декоратив-
ний стиль ріднять цей твір закавказьких майстрів з мистецтвом
всього давньосхідного світу.
Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія ... Світ, що безпосередньо оточував
ці державні утворення з їхніми культурними вогнищами, розвивався
під їх впливом, збагачувався їхніми досягненнями, але і сам збагачував їх сво-
їм внеском у загальну культурну скарбницю.
Фінікійці - народ купців і мореплавців, хитромудрий і підпри-
імчівий, тримав у своїх руках на рубежі II і I тисячоліття до н.е.
мало не всю торгівлю на Середземному морі. Пам'ятників його мистецтва,
широко використовував у цей період чужоземні зразки, залишилося
порівняно мало. Тодішній світ зобов'язаний фінікійцям винаходом пурпу-
ра (барвника, виготовлявся з особливого виду молюсків), більш
зручного для торгових операцій, ніж єгипетські ієрогліфи або вавілонс-
кая клинопис.
Торговельне посередництво фінікійців мало величезне значення для
переплетення великих культур.
Могутнє ассірійське мистецтво чималим зобов'язане мистецтву хетів.
Адже, наприклад, задовго до затвердження панування Ассирії в Дворіччя
біля входу в хетські храми і палаци хетських царів піднімалися грандіозний-
ні фігури фантастичних тварин - вартових. Але про хетів зовсім
забули в наступні століття (як, утім, забули і про їх переможців -
ассирійців). Тільки в наш час сходознавці отримали реальне представлення
тавленіе про хеттськой мистецтві і по-справжньому процвітали у важкій справі
прочитання хетських написів.
У другій половині 40-х років турецькі археологи зробили
великі розкопки в Анатолії, де колись процвітала хетська культура.
Нова, цікава глава вписувалася в історію людства. Святилища
під відкритим небом, з яких найбільш значне поблизу стародавньої
хетської столиці, де зараз - турецьке сільце ... Але саме інтерес-
ве - це уламки скульптур, виявлені на крутому гребені, відомому
під назвою Чорної гори: кам'яні голови з величезними очима і ста-
туеткі бога-оленя.
Деяка грубість, навіть незграбність роботи знижує рівень хет-
ських кам'яних статуй. І все ж таки якесь своє слово хети сказали в
мистецтві. Адже саме вони вперше в історії архітектури ввели так на-
зване циклопічну кладку з необроблених кам'яних брил.
... У I тисячолітті до н.е. південні райони Закавказзя увійшли до складу
Урарту - найдавнішого державного утворення на території
колишнього Радянського Союзу.
Як потужне рабовласницьке держава Урарту утвердилося на
Вірменському нагір'ї в середині IX ст. до н.е. Історія та культура Урарту,
обіймав один час чільне становище в Передній Азії, під-
робно вивчені вже за радянських часів Б. Б. Піотровський, який керував про-
Ширнусь археологічними дослідженнями на пагорбі Кармір-Блур, поблизу
Єревана, де він відкопав урартську фортеця міста бога війни і бурі
Тейшеба, розчленовану численними вежами.
На початку VI ст. до н.е. ця цитадель була зруйнована і спалена скі-
фамі. Матеріал, виявлений в землі, дав можливість точно встано-
вити, в яку пору року впала під натиском кочівників могутня твер-
диня: хліб був уже зібраний, але виноград ще не дозрів, в купці збереженні-
нівшейся трави виявилися квіти кінця липня - першої половини серпня.
Урарти запозичували клинопис у ассірійців, пристосувавши її до осо-
востями своєї мови, і все їхнє мистецтво, хоча й багато в чому Самобит-
ве, близько за духом асирійського.
Основне збори урартських старожитностей, що включає бронзовий щит
царя Сардурі, прикрашений зображеннями левів і биків, зберігається в Ере-
ванской музеї.
Вавилон! "Місто велике ... місто міцне", як сказано в Біблії,
який "лютим вином розпусти своєї він напоїв усі народи".
Це не про Вавилон мудрого царя Хаммурапі, а про Нововавилонской
царстві, заснованому прибульцями у Вавілонію, халдеями, після розгрому
Ассирії.
Від цього Нового Вавилона залишилася лише пам'ять, тому що після його зах-
вата перським царем Киром II в 538 р. до н.е. Вавилон прийшов піст-
пінно в повний занепад. У середні віки нашої ери на місці цього міста
тулилися лише убогі арабські хатини. Розкопки дозволили відновити
план величезного міста, але не колишнє його велич.
Пам'ять про царя Навуходоносора, який переміг єгиптян, зруйнував
Єрусалим і полонив євреїв, оточив себе безприкладною навіть у ті часи світо-
на розкішшю і перетворив у неприступну твердиню відбудовану їм столи-
цу, де рабовласницька знать віддалася самої розгульне життя, са-
мим нестримним насолод ...
Ось запис, залишена цим царем:
"Я оточив Вавилон зі сходу потужною стіною, я викопав рів і зміцнив
його схили з допомогою асфальту і обпаленої цегли. У підстави рову я
спорудив високу і міцну стіну. Я зробив широкі ворота з кедрового
дерева та оббив їх мідними пластинками. Для того щоб вороги, замисливши-
рілі недобре, не могли проникнути в межі Вавилону з флангів, я ок-
ружіл його потужними, як морські хвилі, водами. Подолати їх було так
само важко, як справжнє море. Щоб запобігти прорив з цією сто-
ку, я спорудив на березі вал і облицював його випаленою цеглою. Я
ретельно зміцнив бастіони і перетворив місто Вавилон у фортеця ". Всі
це було марно, бо жерці, що зайняли виключно високе положення
становище в Нововавилонской царстві, за однієї з наступників Навуходо-
носора просто передали країну і столицю перського царя ... в розра-
ті на збільшення своїх доходів.
А стіни Вавилону з їх незліченними вежами були дійсно
значні. Геродот повідомляє, що за ними могли вільно роз'їхатися
дві колісниці, запряжені четвіркою коней. Розкопки підтвердили його
свідоцтво. У Новому Вавилоні було два бульвару, двадцять чотири
великих проспекту, п'ятдесят три храми і шістсот каплиць.
Пам'ять про знамениту по Біблії "Вавилонської вежі", яка була
грандіозним семиярусним зіккуратом (побудованим ассірійським зодчим
Арадахдешу), висотою в дев'яносто метрів, зі святилищем, блискучим
зовні блакитнувато-ліловими глазурованими цеглинами.
Це святилище, присвячене головному вавілонському богу Мардуку і
його дружині, богині ранкової зорі, було увінчано золоченими рогами, сім-
волом цього бога. Якщо вірити Геродоту, що стояла в зіккурат статуя
бога Мардука з чистого золота важила майже дві з половиною тонни.
Пам'ять про знамениті "висячі сади" напівміфічної цариці Семіра-
МЗС, шанованих греками як одне із семи чудес світу.
То було багатоярусне спорудження з прохолодними покоями на уступах,
засаджених квітами, кущами і деревами, що зрошувала за допомогою огром-
ного водопідйомного колеса, яке обертали раби. При розкопках на
місці цих "садів" був виявлений всього лише пагорб із цілою системою ко-
дязя.
Пам'ять про "Воротах Іштар" - богині кохання ...
Втім, від цих воріт, через які пролягала головна процессі-
ційна дорога, збереглося і щось більш конкретне. На плитах, які-
ми вона була вимощена, красувалася такий напис: "Я - Навуходоносор,
цар Вавилона, син Набополасара, царя Вавилону, вавілонську вулицю за-
мостив для процесії великого пана Мардука кам'яними плитами з
Шаду. Мардук, пан, даруй нам вічне життя ". Стіни дороги перед
Воротами Іштар були облицьовані блакитним глазурованою цеглою і укра-
шени рельєфним фризом, що зображує хід левів - білих з жовтою
гривою і жовтих з червоною гривою. Стіни ці разом з воротами - саме
чудове, що збереглося, хоча б частково, від грандіозних спо-
тись Навуходоносора (Берлін, Музей).
За підбором тонів ця блискуча кольорова глазур, мабуть, саме
цікаве в дійшли до нас пам'ятниках мистецтва Нововавілонського
царства. Самі ж фігури звірів кілька одноманітні і маловиразітель-
ни, і їх сукупність, загалом, не більше ніж декоративна композиція,
при цьому позбавлена динамізму. Мистецтво Нового Вавилона створило мало
оригінального, воно повторювало лише з більшою і деколи надмірною Пиш-
ністю зразки, створені древньої Вавилонієй і Ассирією. Це було дослідити
кусство, яку ми б нині назвали академічним: форма, сприйнята
як канон, без тієї свіжості, безпосередності й внутрішньої виправданий-
ності, які свого часу її надихали.
Нова держава затвердилася в Передній Азії і далеко розширилася за
її межі. Це могутня перська, чи іранська, імперія ді-
настил Ахеменідів. До її складу увійшли Вавілонія і Ассирія, Мала Азія і
Єгипет, Мідія, Вірменія, Сирія і навіть Середня Азія. Як і ассірійське,
як і вавілонське, її панування було короткочасним, але грізним і
часом блискучим (539 - 330 рр.. до н.е.).
V ст. до н.е. ... Підкоривши собі багато народів, ахеменідський Іран
вбирає соки їх культур. Але його мистецтво вносить в загальну Скарбовим-
цу і свої оригінальні риси.
Мистецтво ахеменідського Ірану - перш за все палацове, Придворов-
ве. Володарі великої імперії побажали увічнити пам'ять про свого
могутність грандіозним будівництвом: палацові ансамблі в Пасарга-
ках, Персеполі і Сузах (нині руїни) затьмарили своїм розмахом і розкішшю
майже все, що було створено в минулі століття в інших державах. Як і ас-
сірійські палаци, вони були прикрашені величезними рельєфами, і біля входу їх
стояли крилаті бики ще більш значних розмірів, ніж в Хорсабаде.
Нововведення, введене перськими зодчими, - це Ападана: багатоколонний
тронний зал з цілим лісом легень, струнких колон з різнобарвних кам-
ній або таких, як, наприклад, в замку, де увінчанням двадцятиметрових
колон служили важкі капітелі у вигляді бичачих напівфігури. Золоті про-
шівкі і барвисті кахлі прикрашали залиті світлом покої. Яскравий
блиск фарб, пишнота оздоблення і стрункий розмах грандіозної ар-
хітектури стверджували у свідомості підданих велич верховної влади.
Нескінченними низками вибудовувалися по стінах рельєфні фігури царс-
ких воїнів або данників.
Це було святково - урочисте мистецтво, більш спокійне і
світле, ніж ассірійське, і без жорстокості, навіть у прославлянні перемог.
Вічний пам'ятник всього цього величі - знаменитий майоліковий
фриз, що зображує царських охоронців (Париж, Лувр). Греки називаючи-
Чи цих лучників "безсмертними", тому що їх завжди було десять тисяч.
Але впала і ця держава. Підкорений в IV ст. до н.е. Олександром Ма-
кедонскім, Іран, як і Єгипет, включився в русло елліністичної куль-
тури, з якою він вже давно знаходився в зіткненні.
* * *
Культура півдня нашої країни вже в третьому тисячолітті до нашої ери
перепліталася з древньої шумерської культурою. Заглянемо ще далі в
глиб століть.
У Елам (згодом увійшов до складу іранської держави) під ко-
нець неоліту, в IV тисячолітті до н.е. розквітло мистецтво кераміки,
прекрасні зразки якої є в Ермітажі. Судини, розписані ге-
ометріческімі візерунками зі стилізованими (до невпізнанності) зображення-
нями птахів і гірського козла. Так і в скіфському мистецтві пізнього періоди-
так (згадаємо бронзовий кінський налобник з Майкопа), тобто через
тридцять століть, зображення звірів перетворяться в орнамент.
"Лурістанскіе бронзи", витягнуті з могильників XII - VIII ст
до н.е. в Лурістане (у центральній частині Ірану), з фігурами звірів,
чудовими по реалізму в поєднанні з декоративною стилізацією; че-
канние вироби ахеменідського Ірану - чаші, блюда, глечики з ручками у
вигляді звірів, ритони (судини у вигляді рогу) з головою коня, антилопи
або напівфігурою гірського козла, так само як і унікальні за примхливому
стилістичному рішенням бронзові конячки - пам'ятники кобанський куль-
тури (I тисячоліття до н.е.) на Північному Кавказі, в Осетії, Родс-
ничих мистецтву звіриного стилю первісного суспільства кочівників на-
ших південних степів і Алтаю і як би віщують його.
Золоті карбовані прикраси меча з Келермесскіе кургану являють
знаменна поєднання типово скіфського звіриного стилю і Вавило-
но-ассірійських, так само як і урартських, мотивів: крилаті людські
фігури, що нагадують ассірійські божества, переднеазиатские геральд-
ческие леви, і фігура оленя, дуже схожа з тією, що прикрашала щит, то-
ж знайдений в Прикубання, і яка по праву вважається чи не ве-
лічайшім шедевром скіфського мистецтва.
У курганах нашого півдня пам'ятники скіфського звіриного стилю покої-
лись поруч з виробами грецьких майстрів, або вивезеними з Еллади,
або виготовленими в грецьких колоніях Причорномор'я для скіфської
знаті. А в Пазирикскіх курганах знайдено найдавніший ворсової килим
(V - III ст. До н.е. - до цього відомі були килими не старше XIII
ст.н.е.), мабуть привезений на Алтай із Середньої Азії або Ірану, і
сама стародавня китайська тканина.
Отже, від Еллади, колиски європейської цивілізації, до стін "нед-
рухомого Китаю ". Але і ці межі повинні бути розширені. Бо звіряча
міць дихає в найдавніших пам'ятках китайського мистецтва, а в Європі
пізнього залізного століття динамічно-декоративне мистецтво кельтських
племен багато в чому споріднено скіфському.
Переплетення географічне і переплетення в століттях часом роз-
ространяется на кілька тисячоліть, аж до зовсім близьких нам
часів.
У Пермському краєзнавчому музеї є найбільше зібрання перед-
метів пермського звіриного стилю (добре поданого і в Ермітажі).
Їх виготовляли, мабуть, у великій кількості з дуже давніх вре-
мен до початку II тисячоліття нашої ери, а деякі їхні мотиви збережи-
лись до цих пір в дерев'яному різьбленні Приуралля. Це, наприклад, бляхи з
монументального, широко випнутими головою ведмедя, грізного хазяїна
тайги (звідси і герб Пермі), або чудесні "гримлячі підвіски", часом
дуже складної форми, з бовтаються в ряд стилізованими гусячими лап-
ками. У них багато витонченості та декоративності.
Велике мистецтво скіфського звіриного стилю не зникло повністю
разом зі скіфами, хоча сармати, які прийшли у степові простори на зміну
скіфам, здавалося б, підірвали украй його образотворчу міць під-
черкнути безпредметною геометричною, буйним динамізмом постійно
оновлюваного візерунка.
Пафос, співзвучний скіфському мистецтву, несподівано надихає ху-
дожественного творчість, що виник набагато пізніше, в лоні зовсім інший
культури.
Осло, столиця Норвегії, "Музей кораблів вікінгів". На цих Кораб-
лях, які служили їм також місцем поховання, вікінги - був при-
Чи норманських піратських дружин здійснювали набіги, що наводили трепет на
середньовічну Європу.
Великі, стрункі кораблі в гординю вигині втілюють нестримний-
ний порив розкріпаченої енергії. Один з них, побудований в XI столітті,
був розкопаний у великому кургані, в місцевості Осеберг, і тому увійшов до
історію світового мистецтва під назвою "Осебергского корабля". Такий
славою він зобов'язаний своєю дерев'яному різьбленні із звірячим орнаментом. Дос-
таточно поглянути на різьблену морду дракона, щоб, незважаючи на відмінність
в стилі, відчути духовну спорідненість цього північного середньовічного
мистецтва з древнім мистецтвом наших південних степів. Грізно розкрита
пащу фантастичного звіра пашить люттю. А між тим, як і скіфська
бляха, це за задумом всього лише прикраса, нехай і наділене маги-
чеський силою.
Скрізь - виявлення грізної, звірячої мощі, як би перекличка в ве-
ках, народжена вічної тривогою, боротьбою за існування, за видобуток,
за самоствердження і влада. Для печерної людини, для ассірійця або
вавилонянина, для первісного кочівника наших степів, для воїна середовищ-
невековой піратської армади й для майже сучасного нам бушмена ця
міць однаково уособлювала нерозгадані сили природи, які чоло-
століття належить підпорядкувати своїй волі.
Використана література:
Лев Любимов "Мистецтво стародавнього світу"
(Видавництво "Просвіта", 1971 р.)
Хрестоматія "Мистецтво, частина 1"
(Видавництво "Просвіта", 1987 р.)
Вавилон.
Протягом багатьох століть, що пройшли після краху імперії фара-
нов, кам'яні громади пірамід і руїни грандіозних храмів вражали
уяву нових господарів Нілу, нагадуючи про те, що там колись розцентру-
вета велика культура.
На схід від Єгипту тільки пагорби, мало гармоніюють із загальним пей-
зажем долини Тигру і Євфрату, збуджували часом цікавість подорожі-
ніків, та, мабуть, ще глиняні черепки - часті знахідки арабів -,
поцятковані якимись знаками, схожими "на сліди птаха на мокрому пес-
ке ".
Тим часом у Месопотамії, на нинішній території Іраку, в дуже
далекі часи виникла і затвердилася настільки ж висока, як у Єгипті,
культура, що зіграла не меншу роль в історії людства.
Про могутній колись Вавилонському царстві і про велику ассі-
рійський державі ще до минулого століття було відомо тільки з Біблії та
з писань Геродота і деяких інших древніх авторів. Були такі го-
сударство і такі народи, багато пролили крові в незліченні війни,
багато будували і, очевидно, що досягли успіхів у багатьох знаннях, але како-
ва була їхня культура і що вона дала людству, залишалося неясним.
Бо ніякими пам'ятниками цієї культури, якщо не вважати обпалених
глиняних табличок з незрозумілими знаками, потомство не мали.
Французькому консулу в Мосулі Полю-Емілю Ботта належить честь
першого археологічного відкриття в Дворіччя. Дізнавшись, що він цікавиться-
ється цими дивними табличками, якийсь араб повідомив йому, що їх
безліч в його селі, де їх давно уже вживають на господарські
ні потреби. Ботта організував розкопки на пагорбі біля зазначеної арабом
села і знайшов під сміттям і землею не тільки черепки, але цілі
стіни і рельєфи із зображенням якихось дивовижних звірів. Так були
відкриті руїни ассірійського царського палацу.
Тепер відомо, що в зодчестві й у ліпленні древні мешканці
Дворіччя були, ймовірно, не менш плодовиті, ніж єгиптяни. Як же міг-
ло статися, що сміття і пісок покрили залишки всього, що колись
було створено ними?
Дворіччя було бідне каменем, і тому будували там з цегли. Кір-
ної ж будівлі загинули від часу ...
На відміну від долини Нілу, де протягом трьох тисячоліть обі-
тал один народ і існувала одна держава, в долині Тигру і ЄВФ-
рата одне державне утворення не раз змінювалося іншим, різноманіт-
ні народи воювали між собою, причому переможці звичайно руйнували до
підстави храми, фортеці та міста переможених.
І нарешті, Вавілонія, не захищена ззовні, як Єгипет, труднопро-
ходимо пісками, часто піддавалася ворожим навалам, розоряли
країну,
Так загинули багато великі витвори мистецтва і була віддана заб-
вению велика культура.
Народи різного походження, що ворогували один з одним
в Дворіччя, створили кілька культур, і все-таки мистецтво їх у своїй
сукупності відзначено загальними рисами, глибоко відрізняють його від КГІ-
петского.
Мистецтво древніх народів півдня Месопотамії звичайно позначається як
вавілонське мистецтво; ця назва поширюється на назву не
тільки самого Вавилона (початок II тисячоліття до н.е.), але й колись
самостійних шумеро-аккадських держав (IV-III тисячоліття до
н.е.), об'єднаних потім Вавилоном. Бо вавілонську культуру можна
вважати прямою спадкоємицею шумеро-аккадської культури.
Як і культура Єгипту і, ймовірно, приблизно в один і той же час,
ця культура виникла в Дворіччя наприкінці неоліту знову ж у зв'язку з
раціоналізацією землеробства. Якщо Єгипет, за висловом Геродота, - дарунок
Ніла, то і Вавилон варто визнати даром Тигру і Євфрату, тому що ве-
весняні розливи цих рік залишають навколо благодатні для грунту насл-
ня мулу.
І тут первіснообщинний лад змінився поступово рабовладель-
ного. Однак у Дворіччя довго не існувало єдиної держави,
керованого єдиної деспотичною владою. Така влада була вста-
лена в окремих містах-державах, що постійно ворогували між
собою з-за поливу полів, через рабів і худоби. Спочатку влада ця на-
ходілась цілком і повністю в руках жрецтва.
Релігія в Дворіччі була опорою рабовласницької верхівки. Однак
сама ця верхівка не була стійкою, тому що верховенство постійно перехо-
дило від одного міста-держави до іншого. Чи не заупокійний культ, не
мрія продовжити й у загробному світі всі блага життя разом із владою,
надихали вчення шумеро-аккадських жерців. Жорстока боротьба без пощади
для переможених визначала світогляд тамтешніх земних владик, впрова-
рівшіх його у свідомість своїх підданих.
Смерть неминуча, і смерть жахлива. Герой древнього вавілонського
епосу відважний і непереможний Гільгамеш, "на дві третини бог, на одну -
людина ", знаходить безсмертя, але не може ним скористатися, бо в
царстві мертвих "траву молодості" з'їдає змія.
У вавілонському мистецтві не можна зустріти зображення похоронних
сцен. Усі думки, всі устремління вавилонянина - у тій дійсності
ності, яку йому відкриває життя. Але життя не сонячна, не кольору-
щая, а життя, сповнене загадок, заснована на боротьбі, життя, зави-
сящая від волі вищих сил, добрих парфумів і злих демонів, теж провідних
між собою нещадну боротьбу.
Величезну роль у віруваннях древніх мешканців Дворіччя грали
культ води і культ небесних світил.
Культ води - з одного боку, як доброї сили, джерела родючість-
дия, а з іншого - як сили злої, нещадної, очевидно не раз опусти-
шавшей ці краї (як і в древніх єврейських сказаннях, грізна легенда
про потоп приводиться з разючим збігом подробиць і в ска-
заніях Шумери).
Культ небесних світил - як прояв божественної волі.
Відповісти на питання, навчити жити, не зустрічаючись зі злими духа-
ми, оголосити божественну волю - все це міг зробити тільки жрець. І
дійсно, жерці знали дуже багато - тому свідчення вавілонс-
кая наука, що народилася в жрецької середовищі. У математиці, необхідної для
пожвавлення торгівлі міст Дворіччя, для спорудження гребель і переділу
полів, були досягнуті чудові успіхи. Вавилонська шістдесяти-
ричная система числення жива донині в наших хвилинах і секундах.
Значно випередивши єгиптян, вавілонські астрономи процвітали в спостеріга-
дении небесних світил: "козлів", тобто планет, і "спокійно пасуться
овець ", тобто нерухомих зірок; вони обчислили закони обертання Сонця,
Місяця і повторюваності затьмарень. Але всі їхні наукові знання і пошуки були
пов'язані з магією і ворожінням. Зірки, сузір'я, так само як і внут-
ності принесених в жертву тварин, повинні були дати розгадку будуще-
го. Заклинання, змови і чарівні формули були відомі тільки жре-
цям та астролога. І тому мудрість їх шанувалася чарівною, як би
надприродною.
Таємничі знаки на обпалених глиняних плитках були розшифровують-
ни в минулому столітті. Це знаменита шумерський клинопис, поклала на-
чало всій писемності, дуже декоративна і ведуча своє походження
ня від малюнків.
В Ермітажі зберігається шумерська таблиця - найдавніший у світі пись-
менний пам'ятник (близько 3300 років до н.е.). Багате ермітажний збори
таких таблиць дає наочне уявлення про побут шумеро-аккадських го-
пологів і самого Вавилона. Серед них - документи знаменитого храмового
архіву міста Лагаша, що показують, що шумерські храми володіли біль-
шими угіддями і служили осередком всієї політичної, економічної та
культурного життя міст-держав. А всієї внутрішньої і зовнішньої полі-
тікой міст Дворіччя керували жерці-правителі, що спиралися у своїх
рішеннях на волю богів, тільки їм відому, яких вони шанувалися на-
Мєстніков, так само як і царі, об'єднали під своєю владою кілька
міст і були верховними жерцями.
Текст однієї з таблиць більш пізнього періоду (II тисячоліття до
н.е.) показує, в якому дусі були складені вавилонські закони і до
чому вони часом приводили: якийсь вавілонянин, викритий у тяжкому прес-
тупленого - крадіжці раба, знаючи, що за це йому потрібно було смертну кару,
між тим як вбивство раба карається лише штрафом, поспішив задушити
безправну жертву своєї користі.
Страшні справи творилися на цій землі. У найдавніші часи, як
підтвердили розкопки, там відбувалися людські жертвоприношення,
влаштовувалися справжні бійні, очевидно, по велінню жерців, щоб уми-
лостівіть богів.
І, проте, в цьому настільки далекому від нас світі дикий фанатизм, вивчений
верстви поєднувалися нерідко з дуже тверезим поглядом на життя, часом з
разючим скептицизмом, а то й зі справжньою мудрістю.
До нас дійшов запис про процес в Шумері за звинуваченням дружини в СОУ-
частини у вбивстві чоловіка. Докази були визнані недостатніми, і вона з-
побіжно страти. Вивчивши цей текст, сучасні юристи прийшли до висновку,
що рішення шумерського суду цілком відповідало сучасним право-
вим нормам.
Багато шумерські приказки свідчать про схильність цього на-
роду, здавалося б цілком сприймав жрецьку "премудрість" з її
незаперечними положеннями, до критики, до сумніву, до розгляду мно-
гих питань з самих протилежних точок зору, при цьому з усмішкою,
відбиває тонкий, здоровий гумор.
Як, наприклад, розпорядитися своїм майном?
Все одно помремо - давай усе розтратив!
А жити-то ще довго - давай збирати.
Війни не припинялися у Вавилонії. Однак, як виявляється з сліду-
ющей приказки, шумери ясно розуміли їх кінцеву безглуздість:
Ти йдеш завойовувати землі ворога.
Ворог приходить, завойовує твою землю.
Серед майже двох тисяч вавилонських клинописних табличок, що зберiгаються
дяться в Музеї образотворчих мистецтв у Москві, американський учений
професор С. Картер виявив нещодавно текст двох елегій. Це, за його
думку, - одна з перших спроб передати в поетичній формі пережив-
вання, викликані смертю близької людини.
Ось, наприклад, що там сказано:
Нехай зачаті твої діти будуть внесені до числа вождів,
Нехай всі твої дочки вийдуть заміж,
Нехай твоя дружина буде здорова, нехай примножиться твій рід,
Нехай добробут і здоров'я супроводжують їм щодня,
У твоєму домі хай пиво, вино та інше
ніколи не вичерпаються.
Усі думки звернені тут до решти, до живих.
... Згідно з ученням вавілонських жерців, люди були створені з гли-
ни, щоб служити богам. Однак самі боги були дуже схожі на людей:
вони влаштовували свої справи, діяли за обставинами, пили, їли,
одружилися, обзаводилися сім'ями, володіли часом величезними господарствами
(Цілими містами), були схильні до людських слабостей і недуг.
Як і люди, але володіючи куди більш значними можливостями,
боги часом бували страшні, і їхні вчинки нерідко здавалися суперечать
проти корозії і незрозумілими для простого смертного.
Скажемо ще кілька слів про досягнення шумерів, родоначальників
всій вавілонської культури. Крім перших елегій, першої поеми про золоте
столітті, їх глиняні таблички містять перші зачатки історичних по-
вествованій, найдавніші у світі медичні рецепти, перший "календар
хлібороба ", перші відомості про захисні насадження, ідею першого
рибного заповідника, перший бібліотечний каталог ...
Загадки і страхи, марновірство, чаклунство і покірність, але твереза
думка і тверезий розрахунок; винахідливість, навички точних обчислень,
народжені в наполегливій праці по оводнення грунту; постійне свідомість
небезпеки від стихій і ворогів разом з бажанням повністю насолодитися
життям; близькість до природи і спрага пізнати її таємниці - все це наклало
друк на вавілонське мистецтво.
Як і єгипетські піраміди, вавілонські зіккурати служили монументальним-
тальним увінчанням усьому навколишньому архітектурному ансамблю і пейзажу.
Зіккурат - це висока вежа, оперезана виступаючими терасами і
створює враження кількох веж, що зменшуються в обсязі уступ
за уступом. За уступом, пофарбованим у чорне світло, випливав інший, ес-
тественного цегляного кольору, а за ним - побілений.
Зіккурати будувалися в три-чотири уступу, а то й більше, аж до
семи. Разом з розфарбуванням, озеленення терас додавало яскравість і живо-
пісность всій споруді. Верхня вежа, до якої вела широка схо-
ка, була іноді увінчана блискучими проти сонця позолоченим куполом.
Кожен велике місто мало свій зіккурат, викладений суцільний
кладкою з цегли. Зіккурат височів звичайно біля храму головного
місцевого божества. Місто вважалося власністю цього божества, приз-
ванного захищати його інтереси в сонмі інших богів. Краще за інших сох-
ранілся зіккурат (висотою 21 метр) в місті Урі, споруджений у XXII -
XXI ст. до н.е..
Як "небожителю" за самою своєю природою, божеству покладалося про-
проживати на більшій висоті, ніж смертному.
У верхній вежі зіккурату, зовнішні стіни якої іноді покриваючи-
лись блакитним глазурованою цеглою, знаходилося святилище. Туди не до-
пускався народ, і там не було нічого, крім ложа і іноді золоченого
столу. Святилище і було "житлом" бога, який спочивав у ньому за но-
чам, що обслуговується цнотливою жінкою. Але це ж святилище викорис-
грається жерцями для більш конкретних потреб: вони піднімалися туди каж-
дую ніч для астрономічних спостережень, часто пов'язаних з календарно-
ми термінами сільськогосподарських робіт.
Вавілонський жрець не обіцяв благ і радостей у царстві мертвих, але
у разі слухняності обіцяв їх при житті ... Принцип непорушності не оп-
визначали вірувань жителів Дворіччя, де верховенство переходило то до од-
ному місту, то до іншого.
Релігія та історія Вавилона більш динамічні, чим релігія та історія
Єгипту. Більш динамічно і вавілонське мистецтво.
Арка ... Звід ... Деякі дослідники приписують вавілонським
зодчим винахід цих архітектурних форм, що лягли в основу всього
будівельного мистецтва стародавнього Риму та середньовічної Європи. У самому
справі, покриття з клиновидних цеглин, прикладених один до іншого по
кривої лінії і утримуваних таким чином в рівновазі, широко примі-
нялось у Вавілонії, як видно по залишках палаців, каналів і мостів,
виявлених в Месопотамії. Спорудження склепінчастого стоку води в Ніппу-
ре, центрі найдавнішого шумерського племінного союзу, слід віднести до
III тисячоліття до н.е.. А склепінні стелі в царських гробницях Ура,
найдавнішому місці культу шумерського бога Місяця, ще на чотири-п'ять століть
старше.
Мабуть, не в долині Нілу, а в долині Тигру і Євфрату слід
шукати прообрази європейської архітектури нашої ери. Бо не уперта го-
горизонталей, а ритм горизонтальних і вертикальних перерізів визначав у
Вавілонії архітектурну композицію храму.
До другої половини IV тисячоріччя відноситься знайдена в Уруке,
одному з найдавніших центрів шумерської культури, мармурова жіноча го-
лову, ймовірно голова богині. Благородство, ясність і внутрішня гар-
монічность образу передбачають на кілька тисячоліть велике ис-
кусство Еллади. А величезні, нині порожні очниці (ніколи інкрустують-
ванні кольоровими каменями) додають всьому лику справді незабутню ви-
разюче.
Ймовірно, у ці ж далекі часи шумери ввели в обіг ка-
менниє циліндричні печатки - амулети з вирізаними людськими і
звірячими фігурами. Серед них - самі ранні зразки так званої
геральдичної композиції з точно виробленою середньою віссю і симетрично-
але розташованими з боків фігурами: ця струнка і внутрішньо рів-
вешенная композиція стане згодом типової для всього мистецтва
Передньої Азії.
Спадщина доісторичних часів, магічний образ Звіра, главенс-
твует в багатьох творах вавілонського образотворчого мистецтва.
Найчастіше це лев або бик. Адже і в молитовних гімнах Дворіччя
лють богів порівнювали зі левової, а міць їх - зі скаженою силою дикого
бика. У пошуках сяючого, барвистого ефекту вавілонський скульптор
любив зображувати могутнього звіра з очима і висунутим язиком з яскравих
кольорових каменів.
... Мідний рельєф, колись височів над входом шумерського храму
в аль-Обейді (2600 років до н.е.). Орел з левовою головою, похмурий і
непохитний, як сама доля, з широко розпластаними крилами, ко-
тями утримує двох симетрично стоять оленів з декоративно-затейлі-
під розгалуженими рогами. Спокійний орел, переможно сидить над оленя-
ми, спокійні і схоплені їм олені. Гранично ясна і гранично внуши-
тельная своєю стрункістю і внутрішньою силою, типово геральдична
композиція.
Винятковий інтерес за майстерністю виконання та за замечатель-
ної декоративності, в поєднанні з найхимернішої фантазією, предс-
тавляет платівка з перламутровою інкрустацією по чорної емалі, укра-
шавшая арфу, знайдену в царських гробницях Ура (2600 років до н.е.).
передвіщає (знову-таки на тисячоліття) байки Езопа, Лафонтена і на-
дової Крилова перетворення тваринного царства: людськими рисами на-
діляються звірі, які діють і, мабуть, міркують, як люди:
осел, що грає на арфі, що танцює ведмідь, лев на задніх лапах, вели-
ЧаПи несе вазу, пес з кинджалом за поясом, загадковий, чимось напо-
минаи жерця чорнобородий "людина-скорпіон", за яким простує
пустотливих козлик ...
Прекрасна могутня голова бика з золота і лазуриту з очима і
білої раковини, теж прикрашала арфу, яка в реконструйованому ви-
де являє собою справжнє диво прикладного мистецтва.
З причин, зазначеним вище, пам'ятників вавілонського мистецтва
дійшло до нас значно менше, ніж єгипетського. Тим більшу цінність
представляють уцілілі зразки художньої творчості Шумеру, Ак-
када й Вавилону.
"Стела шулік", що прославляє перемогу правителя міста Лагаша над
сусідами і так названа тому, що скульптор зобразив шулік, раз-
Діра трупи розбитих ворогів, - вважається самим значним з до-
йшли до нас творів шумерського мистецтва цього періоду.
"Прогресивне" розкриття сюжету, як у єгипетському мистецтві, і вну-
рішучій монументальність усієї композиції характеризують цей рельєф
(XXV ст. До н.е.)
Група мармурових статуеток з Тель-Асмара (перша половина III
тисячоліття до н.е.). Висота найбільшої - тридцять сантиметрів. Це
зображення богів, жерців і молільників. Усі вони стоять випроставшись на
весь зріст, із складеними на грудях руками. Тіла їх і довгі облачення
подані схематично, як би лише намічені, але на них і не звертаєш вни-
манія, яка цілком зосереджується на обличчях, точніше на ликах або
навіть на масках, - так нереальні, фантастичні й островиразітельни ці
образи. Ось наголо виголена голова, а от вигадливі, як би в ніс-
колько поверхів завитками розчесані бороди. Але головне - очі: огром-
ні, немов застиглі в здивуванні, або в незворушно-лукавому споглядаючи-
нии чогось, що бачать вони, але не бачимо ми, можливо ... в спогляданні
нас з вами, що дивляться на них, але не розуміють їх до кінця. Кожна фі-
гурка геометрично побудована так, щоб глядача разив відразу ж погляд
її величезних очей з кольорових каменів, настільки міцно устромлений, що їх не
розхитало час.
У XXIV ст. до н.е. семітичними місто Аккад, яким правил прос-
лавленний своїми перемогами цар Саргон Древній, підкорив собі значи-
тільну частину Дворіччя.
У зодчестві вплив Аккада позначилося в остаточному затвердженні
арки та склепіння, в ліпленні - у тонкій опрацювання деталей, у меншій умовні
ності зображення, в справжній і часто дуже виразною портрет-
ності. Чудова в цьому відношенні голова з міді, бути може порт-
рет самого Саргона.
Переможна стела Нарам-Сина (спадкоємця Саргона, продовжив його
справа) - найдосконаліше твір аккадского мистецтва. Епічна
поема запечатана в камені.
Тим часом в Шумері жрець Гудеа, повновладний правитель міста Ла-
Гаша, розвиває в XXII в. до н.е. бурхливу будівельну діяльність.
Майже нічого не збереглося від споруджених при ньому архітектурних па-
мятніков. Але нам добре відомі й обличчя самого Гудеа, і скульптура його
часу: близько двадцяти його статуй було виявлено при розкопках. Не-
які виконані з великою майстерністю і ретельною обробкою деталей-
лей, явно портретні риси правителя в жрецькій облаченні поєднуються
в них з усе тією ж, настільки типової для шумерських скульптурних зображень-
жений загадкової пильністю погляду, внутрішньою зосередженістю
всього образу, чи то в спогляданні або в молитві. Як і в сучасних
їм статуях фараонів, камінь справді оживає в статуях Гудеа.
За царя Хаммурапі (1792-1750 рр.. До н.е.) місто Вавилон об'єд-
вується під своїм верховенством всі області Шумеру й Аккада. Слава Вавилона
і його царя гримить в усьому навколишньому світі.
Хаммурапі видає знаменитий звід законів, відомий нам по клино-
Пісному тексту на майже двометровому кам'яному стовпі, прикрашеному дуже
високим рельєфом. На відміну від стели Нарам-Сина, що нагадує живопис-
ву композицію, фігури рельєфу виділяються монументально, немов круг-
рослі скульптури, вертикально розсічені навпіл. Бородатий і величний
бог сонця Шамаш, сидячи на троні-храмики, вручає символи влади - жезл
і магічне кільце - що стоїть перед ним у виконаній покірності і
благоговіння позі царя Хаммурапі. Обидва дивляться пильно один одному в
очі, і це підсилює єдність композиції.
При всіх своїх безсумнівних художніх достоїнствах цей прос-
лавленний рельєф являє вже деякі ознаки прийдешнього занепаду ваві-
Лонського мистецтва. Фігури суто статичні, в композиції не відчуває-
ся внутрішнього нерва, колишнього натхненного темпераменту.
Міць і політичне значення Вавилона ослабнули в наступні століття.
Тим часом нова держава рвалася до влади в Дворіччя: у бурі битв
Ассирії призначено було затвердити своє верховенство в краях, де розцвіла
одна з найдревніших і великих культур людства.
Ассирія.
Не раз відзначалося, що ассирійці поставилися до своїх південним сосе-
дям, вавилоняни, приблизно так, як згодом римляни до греків, і
що Ніневія, столиця Ассирії, була для Вавилона тим, чим Риму судилося
було стати для Афін. Справді, ассирійці запозичали релігію,
культуру і мистецтво Вавілонії, значно огрубів їх, але і наділивши
новим пафосом могутності. Вони встановили в неспокійному Дворіччя свій
державний порядок, створили єдину могутню державу і, використавши
Дворіччя як плацдарм, поширили вогнем і мечем своє панування на
величезні території від Синайського півострова до Вірменії, від Малої
Азії до Єгипту, і навіть сам Єгипет був на короткий час завойований ними.
У руїнах палацу ассірійського царя Ашшурбаніпала була вияв-
дружина бібліотека, ймовірно найзначніша в усьому тогочасному світі,
налічувала кілька десятків тисяч клинописних текстів, у тому чис-
ле і всі найважливіші твори вавілонської літератури. Ця царська
бібліотека дала сходознавцям найцінніший ключ до пізнання культури Дво-
речья. Дійсно, величезна заслуга ассірійського владики, собіравше-
го древні таблички і що склав з них бібліотеку, призначену
"Для його особистого користування".
Цей цар повідомляв про себе такі відомості:
Я, Ашшурбаніпала збагнув ... все мистецтво переписувачів, засвоїв
знання всіх майстрів, скільки їх є, навчився стріляти з
лука, їздити на коні і колісниці, тримати віжки ... Я
збагнув приховані таємниці мистецтва листи, я читав у небесних
і земних будівлях і розмірковував (над ними).
Я був присутній на зборах царських переписувачів.
Я спостерігав за ознаками, я тлумачив явища небес
з ученими жерцями, я вирішував складні завдання з множенням і
діленням, які не відразу зрозумілі ...
У той же час я вивчав і те, що покладається панові;
і пішов за своїм царського шляху.
І, проте, жива нитка між стародавньою шумеро-аккадської культурою і
її спадкоємицею - ассірійської культурою була все ж надірвана.
Бо той самий цар Ашшурбаніпала, старанний збирач і, очевидно,
освічений бібліофіл, залишив такий запис: "Для мене було великою
радістю повторювати красиві, але незрозумілі написи шумерів і неразбор-
чівие аккадские тексти ". Цьому не слід дивуватися. Адже багатьом
письмовим пам'ятників, про які йде мова, було тоді вже дві тисячі
років! ..
Ассірійська мистецтво від початку I тисячоліття до н.е. і до
краху ассірійської держави наприкінці VII століття до н.е. було цілком
виконано пафосом сили, славило міць, перемоги і завоювання ассі-
рийские володарів.
Жорстоке, але могутнє по своєму пафосу мистецтво; гаряче дихання
його і справді ніби виконано левової люті і скаженої сили дикого
бика ...
Величні і фантастичні ніколи здійматися біля входу в зна-
менітий Хорсабадскій палац царя Саргона II, поблизу Ніневії, грандіозні
крилаті бики в тіара, з зарозумілими людськими ликами, виблискують-
щими очима, з величезними, прямокутними, суцільно закрученими дрібним
завитком бородами; кожен бик - з п'ятьма важкими, усі під собою попи-
рающімі копитами. Це добрі генії, правоохоронці царських палаців, охороняв-
рілі їх від ворогів, видимих і невидимих, наділені зайвої ногою, щоб
кожен вхідний бачив їх збоку - у русі, страхітливому своєї тя-
жерстю, а спереду - у не менш грізному спокої ...
Не культові, а світські сюжети переважають у рельєфах і розписах
ассірійських палаців. Не культова, а грандіозна палацова і фортеці-
ва архітектура з мірно чергуються баштоподібними виступами харак-
терну для військової ассірійської держави, якою цар служив увінчанням.
Самі знамениті рельєфи з ассірійських царських палаців перебувають
тепер у лондонському Британському музеї й у паризькому Луврі. Петербург-
ський Ермітаж також володіє характерними зразками цієї монументальної
скульптури.
Це суцільно прославляння пануючи, його влади, його діянь. Усюди обличчя
царя величаво, деспотично суворо, без індивідуальних рис.
Нечувана розкіш царських облачень, начиння, незліченних ук-
рашений. І безприкладне в мистецтві зображення царської жорстокості:
саджання на кіл, виривання у бранців мови і здирання шкіри в присутності
твіі царя, моторошно передані - без тіні жалю.
І нарешті, у царських полюваннях і битвах чудові зображення
тварин. Це і є вершина ассірійського мистецтва.
Пружинисто згинаються під вагою вершників, що мчаться по порожні-
не верблюди ... Горда левова лють і скажений кінський біг ... Искусії-
тво ще ніколи не досягало такий сили в зображенні подібних сцен,
де головними героями є лев, верблюд або кінь. І звичайно, такий
динамізм, така міць звіриного пориву навіть не ввижалися вишуканому
художнику, який написав чи не саму бурхливу в мистецтві Єгипту охо-
ту на левів на скриньці в могилі Тутанхамона.
"Вмираюча левиця" з палацу Ашшурбаніпала (VII століття до нашої ери,
Лондон, Британський музей) - шедевр світового значення. Ця левиця,
пронизаний стрілами, що намагається піднятися в останньому відчайдушному усі-
ща, виконана трагічного величі. Паща її, що розкрилася в предс-
мертном рику, розставлені трикутником передні лапи і різка діа-
гональ поваленого тіла - створення великого скульптора. І збережися від
всій Ассирії з її кривавими перемогами, спрагою світового панування,
культом грубої сили, нечуваними жестокостями і запаморочливою
розкішшю тільки цей рельєф, ми б знали, що у народу Ассірії
було велике мистецтво і, виходить, велика душа.
Бо велич народної душі пробивається назовні крізь гніт самої
безжальної, самої нелюдської тиранії.
Ассірійська панування в Передній Азії не було довговічним. У
612 році до нашої ери горда Ніневія була взята приступом військами ва-
вілонского царя і мідянами, які в свою чергу перетворили переможу-
денную ними твердиню в купу руїн і піддали всю країну повного
розорення.
2Века і народи.
Повернемося до бронзового століття, до тих часів, коли за межами
долин Нілу і Тигру з Євфратом ще існувало первісне суспільство.
На Північному Кавказі, головним чином на Кубані, розкопано багато
курганів, і серед них величезний (висотою більше десяти метрів) Майкопс-
кий курган, в якому виявлено найбагатше поховання кінця 3 почала
2 тисячоліття до нашої ери. Це поховання містить безліч погано-
жественних творів, у тому числі намиста із сердоліку і бірюзи, про-
вихідні з Передньої Азії. Над прахом покійного був поставлений балдахін
(Нині зберігається в Ермітажі), прикрашений нашивними бляшками у вигляді
левів і бичків, полотнище якого трималося на срібних стовпчиках з
литими із золота фігурками бичків. Ці дивовижні реалістичні фі-
гурки, ймовірно, робота талановитого місцевого майстра, свідчу-
щая про високий художній рівень Північно-Кавказької культури, між
тим як бляшки явно виконані або в самій Месопотамії, або під впливом-
ням месопотамського мистецтва.
Додамо, що в різних районах Грузії знайдено при розкопках біль-
велику кількість мідних сокир другої половини 3 тисячоліття до нашої
ери, споріднених за формою раннім шумерським сокирам.
Так вже в ці далекі часи культура Дворіччя перепліталася з
культурою народів і племен, часом географічно віддалених, але через
сусідів входили в якесь зіткнення з Вавилоном, мистецтво
якої, ймовірно робило на них глибоке враження.
Племена древнього Закавказзя особливо процвітали в торевтике, то
є мистецтво карбування. Великі культурні вогнища Кавказу, багатого ру-
дами, вплинули на розвиток культури бронзового століття в усій
Східній Європі.
У кургані племінного вождя в Триалети (Грузія) виявлені високо-
художні чаші і кубки з золота і срібла, що відносяться до 8 століття
до нашої ери, зокрема чудовий срібний кубок з карбованими
зображеннями, розташованими двома горизонтальними поясами (Тбілісі,
музей Грузії). У нижньому - низка оленів, у верхньому - процесія в два
десятки фігур: дивні істоти з людським тулубом, але зі сви-
ною головою і хвостом. Процесія направляється до богині, що сидить на
троні біля священного дерева. Пояси з зображеннями вільно розгорнув-
ховуються навколо кубка; мірне чергування фігур і їх загальний декоратив-
ний стиль ріднять цей твір закавказьких майстрів з мистецтвом
всього давньосхідного світу.
Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія ... Світ, що безпосередньо оточував
ці державні утворення з їхніми культурними вогнищами, розвивався
під їх впливом, збагачувався їхніми досягненнями, але і сам збагачував їх сво-
їм внеском у загальну культурну скарбницю.
Фінікійці - народ купців і мореплавців, хитромудрий і підпри-
імчівий, тримав у своїх руках на рубежі II і I тисячоліття до н.е.
мало не всю торгівлю на Середземному морі. Пам'ятників його мистецтва,
широко використовував у цей період чужоземні зразки, залишилося
порівняно мало. Тодішній світ зобов'язаний фінікійцям винаходом пурпу-
ра (барвника, виготовлявся з особливого виду молюсків), більш
зручного для торгових операцій, ніж єгипетські ієрогліфи або вавілонс-
кая клинопис.
Торговельне посередництво фінікійців мало величезне значення для
переплетення великих культур.
Могутнє ассірійське мистецтво чималим зобов'язане мистецтву хетів.
Адже, наприклад, задовго до затвердження панування Ассирії в Дворіччя
біля входу в хетські храми і палаци хетських царів піднімалися грандіозний-
ні фігури фантастичних тварин - вартових. Але про хетів зовсім
забули в наступні століття (як, утім, забули і про їх переможців -
ассирійців). Тільки в наш час сходознавці отримали реальне представлення
тавленіе про хеттськой мистецтві і по-справжньому процвітали у важкій справі
прочитання хетських написів.
У другій половині 40-х років турецькі археологи зробили
великі розкопки в Анатолії, де колись процвітала хетська культура.
Нова, цікава глава вписувалася в історію людства. Святилища
під відкритим небом, з яких найбільш значне поблизу стародавньої
хетської столиці, де зараз - турецьке сільце ... Але саме інтерес-
ве - це уламки скульптур, виявлені на крутому гребені, відомому
під назвою Чорної гори: кам'яні голови з величезними очима і ста-
туеткі бога-оленя.
Деяка грубість, навіть незграбність роботи знижує рівень хет-
ських кам'яних статуй. І все ж таки якесь своє слово хети сказали в
мистецтві. Адже саме вони вперше в історії архітектури ввели так на-
зване циклопічну кладку з необроблених кам'яних брил.
... У I тисячолітті до н.е. південні райони Закавказзя увійшли до складу
Урарту - найдавнішого державного утворення на території
колишнього Радянського Союзу.
Як потужне рабовласницьке держава Урарту утвердилося на
Вірменському нагір'ї в середині IX ст. до н.е. Історія та культура Урарту,
обіймав один час чільне становище в Передній Азії, під-
робно вивчені вже за радянських часів Б. Б. Піотровський, який керував про-
Ширнусь археологічними дослідженнями на пагорбі Кармір-Блур, поблизу
Єревана, де він відкопав урартську фортеця міста бога війни і бурі
Тейшеба, розчленовану численними вежами.
На початку VI ст. до н.е. ця цитадель була зруйнована і спалена скі-
фамі. Матеріал, виявлений в землі, дав можливість точно встано-
вити, в яку пору року впала під натиском кочівників могутня твер-
диня: хліб був уже зібраний, але виноград ще не дозрів, в купці збереженні-
нівшейся трави виявилися квіти кінця липня - першої половини серпня.
Урарти запозичували клинопис у ассірійців, пристосувавши її до осо-
востями своєї мови, і все їхнє мистецтво, хоча й багато в чому Самобит-
ве, близько за духом асирійського.
Основне збори урартських старожитностей, що включає бронзовий щит
царя Сардурі, прикрашений зображеннями левів і биків, зберігається в Ере-
ванской музеї.
Вавилон! "Місто велике ... місто міцне", як сказано в Біблії,
який "лютим вином розпусти своєї він напоїв усі народи".
Це не про Вавилон мудрого царя Хаммурапі, а про Нововавилонской
царстві, заснованому прибульцями у Вавілонію, халдеями, після розгрому
Ассирії.
Від цього Нового Вавилона залишилася лише пам'ять, тому що після його зах-
вата перським царем Киром II в 538 р. до н.е. Вавилон прийшов піст-
пінно в повний занепад. У середні віки нашої ери на місці цього міста
тулилися лише убогі арабські хатини. Розкопки дозволили відновити
план величезного міста, але не колишнє його велич.
Пам'ять про царя Навуходоносора, який переміг єгиптян, зруйнував
Єрусалим і полонив євреїв, оточив себе безприкладною навіть у ті часи світо-
на розкішшю і перетворив у неприступну твердиню відбудовану їм столи-
цу, де рабовласницька знать віддалася самої розгульне життя, са-
мим нестримним насолод ...
Ось запис, залишена цим царем:
"Я оточив Вавилон зі сходу потужною стіною, я викопав рів і зміцнив
його схили з допомогою асфальту і обпаленої цегли. У підстави рову я
спорудив високу і міцну стіну. Я зробив широкі ворота з кедрового
дерева та оббив їх мідними пластинками. Для того щоб вороги, замисливши-
рілі недобре, не могли проникнути в межі Вавилону з флангів, я ок-
ружіл його потужними, як морські хвилі, водами. Подолати їх було так
само важко, як справжнє море. Щоб запобігти прорив з цією сто-
ку, я спорудив на березі вал і облицював його випаленою цеглою. Я
ретельно зміцнив бастіони і перетворив місто Вавилон у фортеця ". Всі
це було марно, бо жерці, що зайняли виключно високе положення
становище в Нововавилонской царстві, за однієї з наступників Навуходо-
носора просто передали країну і столицю перського царя ... в розра-
ті на збільшення своїх доходів.
А стіни Вавилону з їх незліченними вежами були дійсно
значні. Геродот повідомляє, що за ними могли вільно роз'їхатися
дві колісниці, запряжені четвіркою коней. Розкопки підтвердили його
свідоцтво. У Новому Вавилоні було два бульвару, двадцять чотири
великих проспекту, п'ятдесят три храми і шістсот каплиць.
Пам'ять про знамениту по Біблії "Вавилонської вежі", яка була
грандіозним семиярусним зіккуратом (побудованим ассірійським зодчим
Арадахдешу), висотою в дев'яносто метрів, зі святилищем, блискучим
зовні блакитнувато-ліловими глазурованими цеглинами.
Це святилище, присвячене головному вавілонському богу Мардуку і
його дружині, богині ранкової зорі, було увінчано золоченими рогами, сім-
волом цього бога. Якщо вірити Геродоту, що стояла в зіккурат статуя
бога Мардука з чистого золота важила майже дві з половиною тонни.
Пам'ять про знамениті "висячі сади" напівміфічної цариці Семіра-
МЗС, шанованих греками як одне із семи чудес світу.
То було багатоярусне спорудження з прохолодними покоями на уступах,
засаджених квітами, кущами і деревами, що зрошувала за допомогою огром-
ного водопідйомного колеса, яке обертали раби. При розкопках на
місці цих "садів" був виявлений всього лише пагорб із цілою системою ко-
дязя.
Пам'ять про "Воротах Іштар" - богині кохання ...
Втім, від цих воріт, через які пролягала головна процессі-
ційна дорога, збереглося і щось більш конкретне. На плитах, які-
ми вона була вимощена, красувалася такий напис: "Я - Навуходоносор,
цар Вавилона, син Набополасара, царя Вавилону, вавілонську вулицю за-
мостив для процесії великого пана Мардука кам'яними плитами з
Шаду. Мардук, пан, даруй нам вічне життя ". Стіни дороги перед
Воротами Іштар були облицьовані блакитним глазурованою цеглою і укра-
шени рельєфним фризом, що зображує хід левів - білих з жовтою
гривою і жовтих з червоною гривою. Стіни ці разом з воротами - саме
чудове, що збереглося, хоча б частково, від грандіозних спо-
тись Навуходоносора (Берлін, Музей).
За підбором тонів ця блискуча кольорова глазур, мабуть, саме
цікаве в дійшли до нас пам'ятниках мистецтва Нововавілонського
царства. Самі ж фігури звірів кілька одноманітні і маловиразітель-
ни, і їх сукупність, загалом, не більше ніж декоративна композиція,
при цьому позбавлена динамізму. Мистецтво Нового Вавилона створило мало
оригінального, воно повторювало лише з більшою і деколи надмірною Пиш-
ністю зразки, створені древньої Вавилонієй і Ассирією. Це було дослідити
кусство, яку ми б нині назвали академічним: форма, сприйнята
як канон, без тієї свіжості, безпосередності й внутрішньої виправданий-
ності, які свого часу її надихали.
Нова держава затвердилася в Передній Азії і далеко розширилася за
її межі. Це могутня перська, чи іранська, імперія ді-
настил Ахеменідів. До її складу увійшли Вавілонія і Ассирія, Мала Азія і
Єгипет, Мідія, Вірменія, Сирія і навіть Середня Азія. Як і ассірійське,
як і вавілонське, її панування було короткочасним, але грізним і
часом блискучим (539 - 330 рр.. до н.е.).
V ст. до н.е. ... Підкоривши собі багато народів, ахеменідський Іран
вбирає соки їх культур. Але його мистецтво вносить в загальну Скарбовим-
цу і свої оригінальні риси.
Мистецтво ахеменідського Ірану - перш за все палацове, Придворов-
ве. Володарі великої імперії побажали увічнити пам'ять про свого
могутність грандіозним будівництвом: палацові ансамблі в Пасарга-
ках, Персеполі і Сузах (нині руїни) затьмарили своїм розмахом і розкішшю
майже все, що було створено в минулі століття в інших державах. Як і ас-
сірійські палаци, вони були прикрашені величезними рельєфами, і біля входу їх
стояли крилаті бики ще більш значних розмірів, ніж в Хорсабаде.
Нововведення, введене перськими зодчими, - це Ападана: багатоколонний
тронний зал з цілим лісом легень, струнких колон з різнобарвних кам-
ній або таких, як, наприклад, в замку, де увінчанням двадцятиметрових
колон служили важкі капітелі у вигляді бичачих напівфігури. Золоті про-
шівкі і барвисті кахлі прикрашали залиті світлом покої. Яскравий
блиск фарб, пишнота оздоблення і стрункий розмах грандіозної ар-
хітектури стверджували у свідомості підданих велич верховної влади.
Нескінченними низками вибудовувалися по стінах рельєфні фігури царс-
ких воїнів або данників.
Це було святково - урочисте мистецтво, більш спокійне і
світле, ніж ассірійське, і без жорстокості, навіть у прославлянні перемог.
Вічний пам'ятник всього цього величі - знаменитий майоліковий
фриз, що зображує царських охоронців (Париж, Лувр). Греки називаючи-
Чи цих лучників "безсмертними", тому що їх завжди було десять тисяч.
Але впала і ця держава. Підкорений в IV ст. до н.е. Олександром Ма-
кедонскім, Іран, як і Єгипет, включився в русло елліністичної куль-
тури, з якою він вже давно знаходився в зіткненні.
* * *
Культура півдня нашої країни вже в третьому тисячолітті до нашої ери
перепліталася з древньої шумерської культурою. Заглянемо ще далі в
глиб століть.
У Елам (згодом увійшов до складу іранської держави) під ко-
нець неоліту, в IV тисячолітті до н.е. розквітло мистецтво кераміки,
прекрасні зразки якої є в Ермітажі. Судини, розписані ге-
ометріческімі візерунками зі стилізованими (до невпізнанності) зображення-
нями птахів і гірського козла. Так і в скіфському мистецтві пізнього періоди-
так (згадаємо бронзовий кінський налобник з Майкопа), тобто через
тридцять століть, зображення звірів перетворяться в орнамент.
"Лурістанскіе бронзи", витягнуті з могильників XII - VIII ст
до н.е. в Лурістане (у центральній частині Ірану), з фігурами звірів,
чудовими по реалізму в поєднанні з декоративною стилізацією; че-
канние вироби ахеменідського Ірану - чаші, блюда, глечики з ручками у
вигляді звірів, ритони (судини у вигляді рогу) з головою коня, антилопи
або напівфігурою гірського козла, так само як і унікальні за примхливому
стилістичному рішенням бронзові конячки - пам'ятники кобанський куль-
тури (I тисячоліття до н.е.) на Північному Кавказі, в Осетії, Родс-
ничих мистецтву звіриного стилю первісного суспільства кочівників на-
ших південних степів і Алтаю і як би віщують його.
Золоті карбовані прикраси меча з Келермесскіе кургану являють
знаменна поєднання типово скіфського звіриного стилю і Вавило-
но-ассірійських, так само як і урартських, мотивів: крилаті людські
фігури, що нагадують ассірійські божества, переднеазиатские геральд-
ческие леви, і фігура оленя, дуже схожа з тією, що прикрашала щит, то-
ж знайдений в Прикубання, і яка по праву вважається чи не ве-
лічайшім шедевром скіфського мистецтва.
У курганах нашого півдня пам'ятники скіфського звіриного стилю покої-
лись поруч з виробами грецьких майстрів, або вивезеними з Еллади,
або виготовленими в грецьких колоніях Причорномор'я для скіфської
знаті. А в Пазирикскіх курганах знайдено найдавніший ворсової килим
(V - III ст. До н.е. - до цього відомі були килими не старше XIII
ст.н.е.), мабуть привезений на Алтай із Середньої Азії або Ірану, і
сама стародавня китайська тканина.
Отже, від Еллади, колиски європейської цивілізації, до стін "нед-
рухомого Китаю ". Але і ці межі повинні бути розширені. Бо звіряча
міць дихає в найдавніших пам'ятках китайського мистецтва, а в Європі
пізнього залізного століття динамічно-декоративне мистецтво кельтських
племен багато в чому споріднено скіфському.
Переплетення географічне і переплетення в століттях часом роз-
ространяется на кілька тисячоліть, аж до зовсім близьких нам
часів.
У Пермському краєзнавчому музеї є найбільше зібрання перед-
метів пермського звіриного стилю (добре поданого і в Ермітажі).
Їх виготовляли, мабуть, у великій кількості з дуже давніх вре-
мен до початку II тисячоліття нашої ери, а деякі їхні мотиви збережи-
лись до цих пір в дерев'яному різьбленні Приуралля. Це, наприклад, бляхи з
монументального, широко випнутими головою ведмедя, грізного хазяїна
тайги (звідси і герб Пермі), або чудесні "гримлячі підвіски", часом
дуже складної форми, з бовтаються в ряд стилізованими гусячими лап-
ками. У них багато витонченості та декоративності.
Велике мистецтво скіфського звіриного стилю не зникло повністю
разом зі скіфами, хоча сармати, які прийшли у степові простори на зміну
скіфам, здавалося б, підірвали украй його образотворчу міць під-
черкнути безпредметною геометричною, буйним динамізмом постійно
оновлюваного візерунка.
Пафос, співзвучний скіфському мистецтву, несподівано надихає ху-
дожественного творчість, що виник набагато пізніше, в лоні зовсім інший
культури.
Осло, столиця Норвегії, "Музей кораблів вікінгів". На цих Кораб-
лях, які служили їм також місцем поховання, вікінги - був при-
Чи норманських піратських дружин здійснювали набіги, що наводили трепет на
середньовічну Європу.
Великі, стрункі кораблі в гординю вигині втілюють нестримний-
ний порив розкріпаченої енергії. Один з них, побудований в XI столітті,
був розкопаний у великому кургані, в місцевості Осеберг, і тому увійшов до
історію світового мистецтва під назвою "Осебергского корабля". Такий
славою він зобов'язаний своєю дерев'яному різьбленні із звірячим орнаментом. Дос-
таточно поглянути на різьблену морду дракона, щоб, незважаючи на відмінність
в стилі, відчути духовну спорідненість цього північного середньовічного
мистецтва з древнім мистецтвом наших південних степів. Грізно розкрита
пащу фантастичного звіра пашить люттю. А між тим, як і скіфська
бляха, це за задумом всього лише прикраса, нехай і наділене маги-
чеський силою.
Скрізь - виявлення грізної, звірячої мощі, як би перекличка в ве-
ках, народжена вічної тривогою, боротьбою за існування, за видобуток,
за самоствердження і влада. Для печерної людини, для ассірійця або
вавилонянина, для первісного кочівника наших степів, для воїна середовищ-
невековой піратської армади й для майже сучасного нам бушмена ця
міць однаково уособлювала нерозгадані сили природи, які чоло-
століття належить підпорядкувати своїй волі.
Використана література:
Лев Любимов "Мистецтво стародавнього світу"
(Видавництво "Просвіта", 1971 р.)
Хрестоматія "Мистецтво, частина 1"
(Видавництво "Просвіта", 1987 р.)