Введення
Значення конвенцій і рекомендацій МОП в правовому регулюванні соціального забезпечення в міжнародному та внутрішньодержавному масштабі можна оцінювати з різних сторін. По-перше, в них містяться соціальні стандарти, рівнем яких повинні в ідеалі відповідати законодавства всіх країн. По-друге, конвенції та рекомендації МОП сприяють уніфікації (інтернаціоналізації) законодавства про соціальне забезпечення,
Рішення конференції МОП з різних трудових і соціальних питань виступають у формі конвенцій і рекомендацій. Конвенції за своєю правовою природою є, на думку більшості дослідників, різновидом міжнародних договорів, і після ратифікації державою стають обов'язковими для виконання. Рекомендації конкретизують зміст конвенцій або носять самостійний характер, але містяться в них норми можуть використовуватися в національному законодавстві на розсуд держави. Рекомендації часто являють собою більш високий рівень розвитку міжнародних стандартів у сфері соціального забезпечення, і тому з їх урахуванням національне законодавство може прогресувати в порівнянні з відповідними конвенціями.
Конвенція МОП № 122, ратифікована СРСР 22 вересня 1967, присвячена питанням державної політики зайнятості. Закріплення цілей державної політики сприяння зайнятості в універсальному міжнародному акті, перш за все, виконує глобальне завдання поступової уніфікації напрямків розвитку національної політики зайнятості в різних країнах світу на базі загальновизнаних гуманітарних цінностей і соціальних стандартів. Однак цим її завдання не обмежуються.
Згідно з ч. 2 ст. 1 цієї Конвенції державна політика в галузі зайнятості повинна бути спрямована на забезпечення:
- Наявності роботи для всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає її;
- Продуктивності такої роботи;
- Свободи вибору зайнятості;
- Широких можливостей для працівника здобути підготовку для виконання роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного чи соціального походження;
- Широких можливостей для працівника використовувати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного чи соціального походження.
Мета роботи - розкрити основний зміст Конвенції МОП з питання політики зайнятості.
Методика дослідження грунтується на використанні контент-аналізу різних джерел наукової та спеціальної літератури.
Основний зміст конвенції МОП з питання політики зайнятості
Генеральна конференція Міжнародної організації праці, скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася там 17 червня 1964 року на свою сорок восьму сесію,
беручи до уваги, що Філадельфійська декларація визнає урочисте зобов'язання Міжнародної Організації Праці сприяти прийняттю країнами світу програм, що мають на меті досягнення повної зайнятості і підвищення життєвого рівня, і що в преамбулі до Статуту Міжнародної організації праці передбачається боротьба з безробіттям та гарантування заробітної плати, яка забезпечує задовільні умови життя,
беручи до уваги далі, що на підставі Філадельфійської декларації до обов'язків Міжнародної організації праці належить вивчення та розгляд впливу економічних і фінансових аспектів політики на політику в галузі зайнятості у світлі проголошеної в цій Декларації основної мети, що "всі люди, незалежно від раси, віри чи статі, мають право на здійснення свого матеріального добробуту та духовного розвитку в умовах свободи і гідності, економічної стабільності та рівних можливостей ",
беручи до уваги, що у Загальній декларації прав людини передбачається, що "кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття",
враховуючи наявні міжнародні трудові конвенції та рекомендації, що мають пряме відношення до політики в галузі зайнятості, і, особливо, Конвенцію та Рекомендацію 1948 року про організацію служби зайнятості; Рекомендацію 1949 року про професійної орієнтації; Рекомендацію 1962 року щодо професійного навчання і Конвенцію та Рекомендацію 1958 року про дискримінацію в галузі праці та занять,
беручи до уваги, що ці акти повинні бути включені в більш широкі рамки міжнародної програми економічного розвитку на основі повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості,
ухваливши прийняти ряд пропозицій, котрі стосуються політики в галузі зайнятості, що є частиною восьмого пункту порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
ухвалює цього дев'ятого дня липня тисяча дев'ятсот шістдесят четвертого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1964 року про політику в області зайнятості.
Стаття 1.
1. З метою стимулювання економічного росту і розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації безробіття і неповної зайнятості, кожен член Організації проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості.
2. Ця політика має на меті забезпечення того, щоб:
a) була робота для всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає роботу;
b) така робота була якомога продуктивнішою;
c) була свобода вибору роботи і найширші можливості для кожного працівника здобути підготовку та використовувати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, національної належності або соціального походження.
3. Ця політика повинна враховувати належним чином стадію і рівень економічного розвитку та взаємний зв'язок між цілями в галузі зайнятості й іншими економічними та соціальними цілями, і вона повинна здійснюватися за допомогою методів, що відповідають національним умовам і практиці.
Стаття 2.
За допомогою методів, що відповідають національним умовам, і в тій мірі, в якій дають змогу ці умови, кожний член Організації:
a) визначає і періодично переглядає в межах координованої економічної та соціальної політики заходи, які необхідно прийняти для досягнення цілей, зазначених у статті 1;
b) вдається до таких кроків, які можуть бути потрібні для застосування цих заходів, включаючи, в тих випадках, коли це доцільно, розроблення програм.
Стаття 3. При застосуванні цієї Конвенції, представники кіл, заінтересованих у планованих заходах, зокрема представники роботодавців і працівників, залучаються до консультацій відносно політики в галузі зайнятості для того, щоб повністю врахувати їх досвід і думку та заручитися їхнім повним співробітництвом у формуванні й підтримці такої політики.
Стаття 4. Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.
Стаття 5.
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором.
2. Вона набуде чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.
3. Надалі ця Конвенція набуде чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.
Стаття 6.
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може, після закінчення десятирічного періоду з моменту її початкового набуття чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожен член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого в попередньому пункті десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі може денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.
Стаття 7.
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.
2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор зверне їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.
Стаття 8.
Генеральний директор Міжнародного бюро праці направляє Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні відомості щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень попередніх статей.
Стаття 9.
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.
Стаття 10.
1. У разі, якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено протилежне, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 6 негайну денонсацію цієї Конвенції, за умови, що нова переглянута конвенція набула чинності;
b) починаючи з дати вступу в силу нової переглянутої конвенції, ця Конвенція буде закрита для ратифікації її членами Організації.
2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нову переглянуту конвенцію.
Стаття 11.
Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
Висновок
На підставі проведеного в роботі дослідження можна зробити наступні основні висновки.
Попередження безробіття було однією з головних завдань МОП ще при її створенні. Серед конвенцій і рекомендацій з питань зайнятості слід назвати Конвенцію № 122 «Про політику в галузі зайнятості» (1964 р.). Конвенція набула чинності 15.07.1966.
У Конвенції № 122 була чітко сформульована політика в області зайнятості, а саме:
а) робота для всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає роботу;
б) така робота повинна бути як можна більш продуктивною;
в) існування свободи вибору зайнятості і найширші можливості для кожного працівника здобути підготовку та використовувати свої навички і здібності для виконання роботи »
Конвенція про політику в галузі зайнятості (№ 122) 1964 закликає до проведення національної політики, спрямованої на створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. Ратифіковано 81 державою. СРСР ратифікував Конвенцію (Указ Президії ВР СРСР від 05.08.1967 № 1770-VII), ратифікаційна грамота депонована Генеральному директору Міжнародного бюро праці 22.09.1967.
Повертаючись до змісту Конвенції МОП № 122, підкреслимо, що закріплені в ній цілі державної політики є в першу чергу загальними орієнтирами, а не реально гарантованими правами. Так, на підставі ч. 2 ст. 1 Конвенції МОП № 122 неможливо вимагати від держави терміново забезпечити продуктивної і підходящою роботою якогось громадянина. Проте ці критерії і не призначені для вирішення подібних приватних питань. Їх завдання полягає у визначенні єдиних міжнародно-визнаних і загальнонаціональних цінностей держави у сфері зайнятості.
Формування єдиної ціннісної системи дозволяє, наприклад, порівняно легко здійснювати конструктивну критику тих законопроектів у сфері зайнятості, спрямованість яких недостатньо відповідає заявленим у Конвенції цілям. При цьому можливість подібної критики з боку представницьких органів працівників і роботодавців прямо закріплена в Конвенції МОП № 122. Зокрема, ст. 3 цієї Конвенції зобов'язує держави враховувати досвід і думки представників роботодавців і працівників при розробці та здійсненні державної політики в галузі зайнятості у ході спеціально організованих консультацій. Більш того, при проведенні таких консультацій Конвенція МОП ставить перед державою ще одну важливу мету - "заручитися повним співробітництвом у формуванні й підтримці" розроблюваної державної політики. Таким чином, досвід і побажання як працівників, так і роботодавців можуть отримати підтримку на державному рівні.
Список використаних джерел
Генкін Б.М. Економіка і соціологія праці: Підручник для вузів. - 5-е вид. доп. М.: Норма, 2005. - 416 с.
Міжнародна організація праці: конвенції, документи, матеріали: справоч. посібник / сост. і автор предисл. З.С. Богатиренко. - М.: Справа та сервіс, 2007.
Міхєєв В.А. Основи соціального партнерства: теорія і політика. Підручник для вузів. - М., 2001.
Мошняга В.П. Міжнародні принципи і державно-регіональні особливості соціальної роботи. - М., 2000.
Мошняга В.П. Міжнародні досвід соціальної політики та соціальної роботи: курс лекцій. - М.: Изд. Московського гуманітарного університету, 2006. - 287 с.