1 Що таке граматичне значення? Поясніть на прикладах. Лексіч-е знач. ставиться до самої реальності, а грам-е знач-е доповнює лексіч-е знач. і висловлю-т ставлення до ін слову (узгодження, примикання). Напр. лекс. знач. «Країна» - обознач. «Держава», певна територія, а грам-е знач-е слова «країна» - сущ, ж.р. , Одн., і т.д. Грам-а форма - це яз-е кошти, кот-е служать для вир-а грам-х значень. Ці кошти - приставки, суфікси і т.д. Напр. є гол. робити - зробити, переробити. Грам-а категорія - клас грам-х значень, об'єднаних однорідністю грам-х значень: напр. сист. дієвідмін, категорія часів у рос. яз. - Справжнє, що минув, майбутнє, старе, предпрошедшее та ін Словоформи представник якоїсь конкретної грам-ої категорії. Сукупність усіх грам-х форм становить парадигму. Грам-а форма має і зовнішній сенс (закінчення у відмінку, в гол. Формі) і внутрішнє - ставлення до к-л. особі, ін предмету. Одна форма може мати кілька значень: Напр. дати кому-небудь що-небудь і кому-небудь (об'єктне значення) стало холодно (суб'єктне). Іноді грам-е знач. накладалося на смислове та історич. слова втрачали сенс: дуб - чоловік. роду, береза - ж.р.
2 Що таке частини мови? Які принципи їх класифікації? Частини мови - найбільші грам-і класи слів, кот-е хар-ся 3 ознаками: 1) єдність узагальненого грам-го знач., Воно абстраг-ся від лексіч-го і позначу-т катерогіі більш загального порядку: предметність, процесуальність (дієслово), якісність (прикметник) 2) спільність грам-х категорій і словозміни. Спільність визначається складом морфолог-х категорій, спільність їх організації, коли вони шикуються в парадигму (дієвідмін, відмін) 3) тотожність синтаксич-х функцій. Тобто вони виступають в пропозиціях, словосполученнях в загальному вигляді (тобто сущ. як правило-підлягають, гл. - присудки і т.д.). 10 частин мови в сучасній граматиці, кот-е справ-ся на 2 групи - знаменні (імена сущ-х, прил-х і числить-х, а також займенник (тільки местоім.-сущ-е), дієслово і прислівник) і службові (прийменник, союз і частки, а також вигук (служить для вир-я експресії, почуттів)).
3 Назвіть самостійні та службові частини мови. У сучасній граматиці 10 частин мови: одна група - знаменні / самостійні (сущ-е, прил-е, числ-е, местоім-е, дієслово і прислівник), інша - службова (предл., союз, частинки і окремо - вигук - їх роль синтаксична не визначена.
4 Що таке модальні слова? Наведіть приклади. Є вигуки вступне слово, наслідування (дзін-дзін), спонукання, вираження почуттів (ах, ну, ай, так)). Модальні слова вони бувають спонукальні, погоджувальні, благодарітельние (очевидно, ймовірно, зрозуміло, звичайно). Функції вступних слів, а семантика - визначення ставлення до дійсності, або додаткова оцінка.
5 Граматичні особливості іменників загальних і власних. Сущ-е - частина мови, до-я позначає предмет, називає св-ва, отвлченние від носія і дії, абстрактні від суб'єкта. Є власні та загальні сущ-е. Наріц-е - узагальнені явища. Власні - індивідуальні. Зазвичай другий вжив-ся в од-му числі (Київ, Афіни). Собств-е імена можуть переходити в наріц-ті, і навпаки (Риба - знак зодіаку, і риба).
6 Конкретні і наділені сущ-е. Перші - конкретні сущ., Коли предмети виступають у вигляді окремих екземплярів або к-л. особин, вони сочет-ся з кінцевими числівниками і зрад-ся по числах, согл-ся в роді, числі і відмінку (будинок, будинки, три будинки).
7 Граматичні особливості збірних іменників. Збірні - позначає невизначений безліч предметів як одне неподільне ціле: вояччина, мотлох, звірина, рідня, молодь. Є складні перехідні випадки. Напр., Слова народ, група, купа, колектив не відносяться до собир-им, тому що вони позначають роздільні множини і граматично мають множину (народи, групи).
8 Речові сущ. - Вони позначають однорідну масу, к-ю можна зважити, але не порахувати: борошно, сірка, сіль, крупа і т.д. Вони не зрад-ся по числах (хоча за видами разл-ся: мінеральні води, масла запашні).
9 Є поодинокі серед них - сінгулятіви: роса - росинка, солома-соломинка. Є абстрактні - вони позначають якості, властивості, дії (абстрактні якості): читання, гнів, горе, радість. Слова з абстрактним значенням не мають множини, хоча можуть мати і індивідуалізацію, тобто відбувається збагачення сенсу (ініціатива (загальна детельних) та ініціативи (конкретні пропозиції)). Ці сущ. зовні не исчисляемость, але коли конкретні прояви цієї якості, то можна вжити його під мн.ч. - Краси природи, вибрати з двох лих менше.
10 Одуш-е і неодуш-е сущ. До одуш-им відносяться названий. живих істот, міфологічних тварин (динозавр). До неодуш. относ. названий. рослин (дуб, клен), збірні одуш-е назви (люди, натовп-граматично вони ведуть себе як неодуш-е), а також такі слова як «мрець (я бачу мрець а), покійник», але я бачу труп _ ( він раніше позначав «мертве, повалене дерево»). Є складні моменти: грати в козак і-розбійник і (слово веде себе як неодуш-е, бо «гра, яка називається козаки-розбійники»). Купити крокодил а, але купити «Крокодил». Неодуш. частіше ставляться до ср.р.
11 Категорії граматичного роду. У неодуш. сущ. він определ-ся формально, по закінченню (дерево - ср.р., кедр. - (м.р.) сосна, пальма (ж.р.)). Побутові назви - живіт - (м.р.), черево -ср.р., хоча одне і те ж. До грамматич. роду належить зазвичай абревіатура відповідно до того грам. родом, к-й лежить в основі стрижневого роду. Але це не вірно в загальному: ВУЗ (висш. навч. Заклад), але ВУЗ не середнього роду, а м.р. МЗС - ср.р., але для обивателів - м.р. Є сущ. спільного роду - относ-ся і до м.р. і до ж.р.: плакса, староста, лектор. Немарковані сущ. - Читач, студент, тобто взагалі ці класи людей. «Студент зараз невихований».
12 Категорія числа. Є єдине число, множина і двоїсте: око, очі (у множині), очі (подвійне), чотири столи (подвійне), але п'ять столів (у множині). Слова з абстрактним значенням не мають множини, хоча можуть мати і індивідуалізацію, тобто відбувається збагачення сенсу (ініціатива (загальна детельних) та ініціативи (конкретні пропозиції)). Радість, дурість, вульгарність і т.д. Ці сущ. зовні не исчисляемость, але коли конкретні прояви цієї якості, то можна вжити його під мн.ч. - Краси природи, вибрати з двох лих менше, говорити гидоти. При цьому міняється зміст - Клоков (жмут снігу, вати), клапті - дрібні шматочки. Форми з ударним закінченням множини на «а», стали поширюватися ще до часів Пушкіна (раніше, напр. - будинок и, але збереглися форми роки, роки з різн. глуздом).
13 Категорії відмінка. Відмінок - («падіння») - «не пряме значення». Історично до 10 відмінків. У Р.П. є ще родовий «частини» - випити склянку чаю. У запропоную. П. є з'ясувальних значення - говорити про чай, про справу. Зараз їх 6. В.П. переходить в Р.П. при запереченні («не давай йому руки»). В.П. вжив-ся тоді коли йдеться про певний предмет (не забудь чемодан).
15 Склянка чаю - міра речовини (тобто не рідина, суха заварка, насипана в склянку). Склянка чаю - рідина, к-ю ми п'ємо.
16. На краю / на краї. «На краю» (більш разг. Форма) носить відтінок конкретності (стояти на краю безодні (предметність)). «На краю» - понад літ. форма, носить більш узагальнений характер (в значення «на околиці») (записати на краї (Крешков) дошки - тобто на самому куточку).
17 Лексико-граматичні розряди прикметників. Особисте-е - частина мови, до-я вир-т не процесуальний ознака предмета. Виділ-т 3 розряду дод-х: 1) якісні - безпосередньо позначає кач-во, св-во предметів (білий, червоний). Вони можуть вживатися як у короткій, так і в повній формі. 2) відносні - через ставлення до ін предметів (скляний - зроблений зі скла). 3) присвійні - відношення власності, приналежності (батьківський портфель).
18 Ступені порівняння прикметників. Дод. можуть зрад-ся за ступенями порівняння (тупий - ще тупіший), але не всі (сліпий - немає «слепее»). Крім порівняльному ступені (більш низький), є ще й чудова (самий тупий). Елятів - превосх-й ступінь з відтінком улесливості, глибокий. поваги: в самі найкоротші терміни.
19 Розряди імен числівників. Числівник позначає число і висловлює определ. кількість однорідних предметів. Є 1) кількісні - це кількісний визначник майже всіх сущ-х, к-і можна піддати рахунку. (Один, два, три). Вони справ-ся на прості (два, три, тисяча), похідні (п'ятнадцять, чотириста - образ-ся з пом. Суф. Або складаються з 2-х основ) і складові - в два і більше слова (чотириста тридцять п'ять) два ) збірні (двоє (пара), троє, четверо). У них також немає роду і числа. 3) дробові числівники - позначають, числить. в дрібних одиницях. (Три і дві десятих). За структурою вони складені. Можуть бути ж.р. (Одна шоста).
20 Відмінювання дробових числівників. При відміні зрад-ся всі складові їх слова (двадцять дві сотих - двадцяти двох сотих). Осібно стоїть слово «півтора, півтори». Півтори години, але півтори дині, искл. півтори (з уд. на перший склад) діб. Варіанти: з тисячею рублів (лічильні сущ-е), з тисячею рублів (витісняє інші форми), з тисячею рублями (це чисте числить.)
21 Відмінювання числівників на = десять. Ну, це потіпу п'ятдесят, шістдесят - самі Провідміняйте.
22 Відмінювання числівників 40, 90, 100. Вони мають тільки дві відмінкових форми. Дев'яносто - стоїть відокремлено. У І.П. дев'яносто о, а у всіх непрямих - дев'яносто а, сорок а, ст а. Ст про книжок-з двомастами а ми книгами, немає трьохсот _ книг, тобто може схилятися або одна частина слова, або обидві.
24 Збірні числівники, їх граматичні особливості. З морфолого. т.з числівники не мають ні роду, ні числа. Вжив. з ім. м.р. (П'ятеро чоловіків), зі словами «діти хлопці, люди, особи», з назвою дитинчат тварин (четверо ведмежат), з сущ., К-е мають форму тільки множини (Двоє саней), з парними сущ. (Четверо панчіх, але краще дві пари панчіх) збираючи. числ. не вжив. з ім. ж.р. (Не можна сказати троє кравчинь, четверо дворнічіх, четверо викладачок), з сущ. к-і позначають названий. тварин (не можна двоє тигрів), з сущ., наз-ми осіб високий. товариств. положення (міністр).
26 Розряди займенників. Є 3 розряду: 1) займенник-сущ-е. 2) місць-е-прикметники 3) місць-я-числівники. У перший розряд входять слова «я, ти, ви, хто, що, це, хто-небудь, хто-то ...». У пропоз. вони або додаток, або підмет. Другий розряд - «мій, твій, ваш, цей, який-небудь». У пропоз. або іменна частина сказуем., або визначений. У третьому розряді: «скільки, стільки, наскільки, аніскільки, кілька». Гол. функція місць. - Заміна у мові семантично самостійних слів.
27 Морфологічні категорії дієслова. Час, особа, число, заставу, нахил, вид, рід - грам. категорії дієслова. Багато форм дієслова не здатні висловити всі ці 7 форм (добудувати). Треба не забувати про інфінітиві - у ньому дієслово відбиває вид і заставу.
31 Часи дієслова. Синонімія часів. СВ - вживання одного часу в іншому: історич. С.: «Приходжу я вчора і бачу» (час щось справжнє). Так всі можуть змінюватися: сьогодення замість майбутнього, що минув замість будущ. («Так я тобі й повірив!") І т.д.
37 Прислівник, його граматичні особливості. Н. - частина мови, до-я передає якість або обставина інших якостей або дій. Є якісні Н. (від якісних прикметників) (говорити червоно), причетні Н. (запитально глянув), Н. як функц. Особисте-х (людина так собі). Н. на «о» і «е» стали утворюватися активно в кін. XIX століття, вони не зрад-ся (заочно, достроково). У Н. є суб'єктивні оцінки (давненько, гарненько). Є порівняльні ступінь (вільніше, яскравіше) Н. і чудова (уклінно просити, найнижча кланятися). Є емоційний вираз ступеня (маліночка, ранешенько, преглупо, надзвичайно). Є перехідні Н. (по-хорошому, найчастіше, наосліп) це якісно-обставинні відтінки. Н. можуть относ-ся до дод., Прич., До самого М.
38 Слова категорії стану. Цей стан чогось, що не підпадає ні під яку частину мови. Ex. Вираз його обличчя страшно (кр. дод.). Йому це було страшно (Прислівник, к-і відноситься до прислівнику ж) цікаво. Йому стало страшно (опис стану - це і є слова категорії стану).: Нудно, треба, не можна, має, можна, шкода - вони вжив. в функц. тільки присудка (я сумую). До слів категорії стану можуть стосується сущ., Займенники, прислівники часу, місця, кількості, може бути інфінітив.
39 Словосполучення, їх розряди. Види словосполучень - субстантивні (сущ. - стрижневе слово), дієслівні (предиктивное). Головне - яке слово стрижневе. Словосочета. справ-ся за структурою на: 1) прості (новий будинок, віддати книгу) 2) складні (нестримне бажання мандрувати) 3) комбіновані - тобто ті, к-і складаються з декількох стрижневих слів, словосполучень, а ті перебувають у стані примикання, підпорядкування один одному (захоплено читати цікаву книгу).
40 пропозицій, їх розряди. Розряди пропоз. - Просте, складно., Складносурядні, залатані, складнопідрядні, сложнобессоюзние, вступні пропоз., Прям. мова та ін
41 Що таке предикативного. Це співвіднесеність висловлювання з дійсністю.
42 Твір як синтаксичний зв'язок. Соч-і як синтакс-я зв'язок - сочінітельная зв'язок між рівноправними елементами. Ця пропозиція, в якому жоден елемент не може бути компонентом іншого.
43 Підпорядкування як синтаксичний зв'язок. Це зв'язок між взаимоподчиненность за змістом елементами пропозицій.
44 Узгодження, його граматичні особливості. Соглас-е - вид підрядного зв'язку, к-я вир-ся уподібненням залежного слова формі панівного.
45 Управління, його граматичні особливості. В. - один з типів підрядного зв'язку. Він може бути прямим або через прийменники. Є варіанти - дивуватися чому-небудь (захоплюватися) і дивуватися чого-небудь (здивуватися). Явище «управління» за своїм походженням семантико-граматичне, а значить важливий зміст. Є разг. форми: відгук про що-небудь (літ.), відгук на що-л. (Устар.).
46 Примикання, його граматичні особливості. П. - це підрядний зв'язок, при к-й в роль залежного слова виступають слова незмінні (нареч., прикметники, інфінітив, дієприслівник).
49 Складне синтаксичне ціле. Це такий різновид тексту, в к-му висловлювання будуватися на матерьяле послідовно вибудуваних складних речень і складних синтаксичних конструкцій. ССЦ - це така єдність складних речень, к-і побудовані за принципом послідовності.
50 Текст, особливості та властивості. Текст - це оформлене письмово або усно висловлювання, к-і хар-ся внутрішньої зв'язаністю і завершеністю. Його обов'язкові ознаки - 1) завершеність 2) зв'язаність.
51 Що таке дискурс? Дискурс - «рух туди й сюди» - пов'язаний текст у сукупності з екстралінгвістичними (позамовних) факторами, тобто к-і виходять за рамки контексту. Др. словами - це мова, занурена в життя (репортаж, жвава розмова). Дискурс справ-ся на 1) фрейми - к.-л. типові ситуації, сценки; це структура даних, що становлять знання людини про світ 2) сценарії - показують як фрейми розвиваються в к.-л. ситуації. Основні функції - переконання і емоційний вплив. Дискурс не текст, він не може застосовуватися до старовини. Рема - висловлювання, дієслово, говоріння.
1. Граматичні значення
У будь-якому знаменну слові поєднуються лексичне і граматичне значення. Граматичне значення виступає як додатковий до лексичному і виражає різні відносини (відношення до інших слів у словосполученні чи реченні, відношення до особи, яка вчиняє дію, або іншим особам, ставлення сообщаемого факту до дійсності і часу, ставлення мовця до сообщаемому і.т.д. ). Зазвичай слово має кілька граматичних значень. Так, країна має значення жіночого роду, називного відмінка, однини; дієслово читав містить в собі граматичні значення минулого часу, однини, чоловічого роду, недоконаного виду.
Граматичні значення знаходять у мові своє морфологічне або синтаксичне вираження. Вони виражаються формою слова.
Граматичне значення в слові може виражатися також за допомогою інших слів, з якими дане слово пов'язане в пропозиції.
Під терміном «граматичні категорії» розуміється сукупність однорідних граматичних значень. Значення окремих відмінків об'єднуються в категорію відмінка, значення окремих форм часу - в категорію часу. Граматична категорія належить до граматичному значенню як загальне до окремого. Вікно: категорія роду від значення середнього роду. Читай: категорія способу від дієслівної форми, що виражає граматичне значення наказового способу.
2 Що таке частини мови? Які принципи їх класифікації? Частини мови - найбільші грам-і класи слів, кот-е хар-ся 3 ознаками: 1) єдність узагальненого грам-го знач., Воно абстраг-ся від лексіч-го і позначу-т катерогіі більш загального порядку: предметність, процесуальність (дієслово), якісність (прикметник) 2) спільність грам-х категорій і словозміни. Спільність визначається складом морфолог-х категорій, спільність їх організації, коли вони шикуються в парадигму (дієвідмін, відмін) 3) тотожність синтаксич-х функцій. Тобто вони виступають в пропозиціях, словосполученнях в загальному вигляді (тобто сущ. як правило-підлягають, гл. - присудки і т.д.). 10 частин мови в сучасній граматиці, кот-е справ-ся на 2 групи - знаменні (імена сущ-х, прил-х і числить-х, а також займенник (тільки местоім.-сущ-е), дієслово і прислівник) і службові (прийменник, союз і частки, а також вигук (служить для вир-я експресії, почуттів)).
3 Назвіть самостійні та службові частини мови. У сучасній граматиці 10 частин мови: одна група - знаменні / самостійні (сущ-е, прил-е, числ-е, местоім-е, дієслово і прислівник), інша - службова (предл., союз, частинки і окремо - вигук - їх роль синтаксична не визначена.
4 Що таке модальні слова? Наведіть приклади. Є вигуки вступне слово, наслідування (дзін-дзін), спонукання, вираження почуттів (ах, ну, ай, так)). Модальні слова вони бувають спонукальні, погоджувальні, благодарітельние (очевидно, ймовірно, зрозуміло, звичайно). Функції вступних слів, а семантика - визначення ставлення до дійсності, або додаткова оцінка.
5 Граматичні особливості іменників загальних і власних. Сущ-е - частина мови, до-я позначає предмет, називає св-ва, отвлченние від носія і дії, абстрактні від суб'єкта. Є власні та загальні сущ-е. Наріц-е - узагальнені явища. Власні - індивідуальні. Зазвичай другий вжив-ся в од-му числі (Київ, Афіни). Собств-е імена можуть переходити в наріц-ті, і навпаки (Риба - знак зодіаку, і риба).
6 Конкретні і наділені сущ-е. Перші - конкретні сущ., Коли предмети виступають у вигляді окремих екземплярів або к-л. особин, вони сочет-ся з кінцевими числівниками і зрад-ся по числах, согл-ся в роді, числі і відмінку (будинок, будинки, три будинки).
7 Граматичні особливості збірних іменників. Збірні - позначає невизначений безліч предметів як одне неподільне ціле: вояччина, мотлох, звірина, рідня, молодь. Є складні перехідні випадки. Напр., Слова народ, група, купа, колектив не відносяться до собир-им, тому що вони позначають роздільні множини і граматично мають множину (народи, групи).
8 Речові сущ. - Вони позначають однорідну масу, к-ю можна зважити, але не порахувати: борошно, сірка, сіль, крупа і т.д. Вони не зрад-ся по числах (хоча за видами разл-ся: мінеральні води, масла запашні).
9 Є поодинокі серед них - сінгулятіви: роса - росинка, солома-соломинка. Є абстрактні - вони позначають якості, властивості, дії (абстрактні якості): читання, гнів, горе, радість. Слова з абстрактним значенням не мають множини, хоча можуть мати і індивідуалізацію, тобто відбувається збагачення сенсу (ініціатива (загальна детельних) та ініціативи (конкретні пропозиції)). Ці сущ. зовні не исчисляемость, але коли конкретні прояви цієї якості, то можна вжити його під мн.ч. - Краси природи, вибрати з двох лих менше.
10 Одуш-е і неодуш-е сущ. До одуш-им відносяться названий. живих істот, міфологічних тварин (динозавр). До неодуш. относ. названий. рослин (дуб, клен), збірні одуш-е назви (люди, натовп-граматично вони ведуть себе як неодуш-е), а також такі слова як «мрець (я бачу мрець а), покійник», але я бачу труп _ ( він раніше позначав «мертве, повалене дерево»). Є складні моменти: грати в козак і-розбійник і (слово веде себе як неодуш-е, бо «гра, яка називається козаки-розбійники»). Купити крокодил а, але купити «Крокодил». Неодуш. частіше ставляться до ср.р.
11 Категорії граматичного роду. У неодуш. сущ. він определ-ся формально, по закінченню (дерево - ср.р., кедр. - (м.р.) сосна, пальма (ж.р.)). Побутові назви - живіт - (м.р.), черево -ср.р., хоча одне і те ж. До грамматич. роду належить зазвичай абревіатура відповідно до того грам. родом, к-й лежить в основі стрижневого роду. Але це не вірно в загальному: ВУЗ (висш. навч. Заклад), але ВУЗ не середнього роду, а м.р. МЗС - ср.р., але для обивателів - м.р. Є сущ. спільного роду - относ-ся і до м.р. і до ж.р.: плакса, староста, лектор. Немарковані сущ. - Читач, студент, тобто взагалі ці класи людей. «Студент зараз невихований».
12 Категорія числа. Є єдине число, множина і двоїсте: око, очі (у множині), очі (подвійне), чотири столи (подвійне), але п'ять столів (у множині). Слова з абстрактним значенням не мають множини, хоча можуть мати і індивідуалізацію, тобто відбувається збагачення сенсу (ініціатива (загальна детельних) та ініціативи (конкретні пропозиції)). Радість, дурість, вульгарність і т.д. Ці сущ. зовні не исчисляемость, але коли конкретні прояви цієї якості, то можна вжити його під мн.ч. - Краси природи, вибрати з двох лих менше, говорити гидоти. При цьому міняється зміст - Клоков (жмут снігу, вати), клапті - дрібні шматочки. Форми з ударним закінченням множини на «а», стали поширюватися ще до часів Пушкіна (раніше, напр. - будинок и, але збереглися форми роки, роки з різн. глуздом).
13 Категорії відмінка. Відмінок - («падіння») - «не пряме значення». Історично до 10 відмінків. У Р.П. є ще родовий «частини» - випити склянку чаю. У запропоную. П. є з'ясувальних значення - говорити про чай, про справу. Зараз їх 6. В.П. переходить в Р.П. при запереченні («не давай йому руки»). В.П. вжив-ся тоді коли йдеться про певний предмет (не забудь чемодан).
15 Склянка чаю - міра речовини (тобто не рідина, суха заварка, насипана в склянку). Склянка чаю - рідина, к-ю ми п'ємо.
16. На краю / на краї. «На краю» (більш разг. Форма) носить відтінок конкретності (стояти на краю безодні (предметність)). «На краю» - понад літ. форма, носить більш узагальнений характер (в значення «на околиці») (записати на краї (Крешков) дошки - тобто на самому куточку).
17 Лексико-граматичні розряди прикметників. Особисте-е - частина мови, до-я вир-т не процесуальний ознака предмета. Виділ-т 3 розряду дод-х: 1) якісні - безпосередньо позначає кач-во, св-во предметів (білий, червоний). Вони можуть вживатися як у короткій, так і в повній формі. 2) відносні - через ставлення до ін предметів (скляний - зроблений зі скла). 3) присвійні - відношення власності, приналежності (батьківський портфель).
18 Ступені порівняння прикметників. Дод. можуть зрад-ся за ступенями порівняння (тупий - ще тупіший), але не всі (сліпий - немає «слепее»). Крім порівняльному ступені (більш низький), є ще й чудова (самий тупий). Елятів - превосх-й ступінь з відтінком улесливості, глибокий. поваги: в самі найкоротші терміни.
19 Розряди імен числівників. Числівник позначає число і висловлює определ. кількість однорідних предметів. Є 1) кількісні - це кількісний визначник майже всіх сущ-х, к-і можна піддати рахунку. (Один, два, три). Вони справ-ся на прості (два, три, тисяча), похідні (п'ятнадцять, чотириста - образ-ся з пом. Суф. Або складаються з 2-х основ) і складові - в два і більше слова (чотириста тридцять п'ять) два ) збірні (двоє (пара), троє, четверо). У них також немає роду і числа. 3) дробові числівники - позначають, числить. в дрібних одиницях. (Три і дві десятих). За структурою вони складені. Можуть бути ж.р. (Одна шоста).
20 Відмінювання дробових числівників. При відміні зрад-ся всі складові їх слова (двадцять дві сотих - двадцяти двох сотих). Осібно стоїть слово «півтора, півтори». Півтори години, але півтори дині, искл. півтори (з уд. на перший склад) діб. Варіанти: з тисячею рублів (лічильні сущ-е), з тисячею рублів (витісняє інші форми), з тисячею рублями (це чисте числить.)
21 Відмінювання числівників на = десять. Ну, це потіпу п'ятдесят, шістдесят - самі Провідміняйте.
22 Відмінювання числівників 40, 90, 100. Вони мають тільки дві відмінкових форми. Дев'яносто - стоїть відокремлено. У І.П. дев'яносто о, а у всіх непрямих - дев'яносто а, сорок а, ст а. Ст про книжок-з двомастами а ми книгами, немає трьохсот _ книг, тобто може схилятися або одна частина слова, або обидві.
24 Збірні числівники, їх граматичні особливості. З морфолого. т.з числівники не мають ні роду, ні числа. Вжив. з ім. м.р. (П'ятеро чоловіків), зі словами «діти хлопці, люди, особи», з назвою дитинчат тварин (четверо ведмежат), з сущ., К-е мають форму тільки множини (Двоє саней), з парними сущ. (Четверо панчіх, але краще дві пари панчіх) збираючи. числ. не вжив. з ім. ж.р. (Не можна сказати троє кравчинь, четверо дворнічіх, четверо викладачок), з сущ. к-і позначають названий. тварин (не можна двоє тигрів), з сущ., наз-ми осіб високий. товариств. положення (міністр).
26 Розряди займенників. Є 3 розряду: 1) займенник-сущ-е. 2) місць-е-прикметники 3) місць-я-числівники. У перший розряд входять слова «я, ти, ви, хто, що, це, хто-небудь, хто-то ...». У пропоз. вони або додаток, або підмет. Другий розряд - «мій, твій, ваш, цей, який-небудь». У пропоз. або іменна частина сказуем., або визначений. У третьому розряді: «скільки, стільки, наскільки, аніскільки, кілька». Гол. функція місць. - Заміна у мові семантично самостійних слів.
27 Морфологічні категорії дієслова. Час, особа, число, заставу, нахил, вид, рід - грам. категорії дієслова. Багато форм дієслова не здатні висловити всі ці 7 форм (добудувати). Треба не забувати про інфінітиві - у ньому дієслово відбиває вид і заставу.
31 Часи дієслова. Синонімія часів. СВ - вживання одного часу в іншому: історич. С.: «Приходжу я вчора і бачу» (час щось справжнє). Так всі можуть змінюватися: сьогодення замість майбутнього, що минув замість будущ. («Так я тобі й повірив!") І т.д.
37 Прислівник, його граматичні особливості. Н. - частина мови, до-я передає якість або обставина інших якостей або дій. Є якісні Н. (від якісних прикметників) (говорити червоно), причетні Н. (запитально глянув), Н. як функц. Особисте-х (людина так собі). Н. на «о» і «е» стали утворюватися активно в кін. XIX століття, вони не зрад-ся (заочно, достроково). У Н. є суб'єктивні оцінки (давненько, гарненько). Є порівняльні ступінь (вільніше, яскравіше) Н. і чудова (уклінно просити, найнижча кланятися). Є емоційний вираз ступеня (маліночка, ранешенько, преглупо, надзвичайно). Є перехідні Н. (по-хорошому, найчастіше, наосліп) це якісно-обставинні відтінки. Н. можуть относ-ся до дод., Прич., До самого М.
38 Слова категорії стану. Цей стан чогось, що не підпадає ні під яку частину мови. Ex. Вираз його обличчя страшно (кр. дод.). Йому це було страшно (Прислівник, к-і відноситься до прислівнику ж) цікаво. Йому стало страшно (опис стану - це і є слова категорії стану).: Нудно, треба, не можна, має, можна, шкода - вони вжив. в функц. тільки присудка (я сумую). До слів категорії стану можуть стосується сущ., Займенники, прислівники часу, місця, кількості, може бути інфінітив.
39 Словосполучення, їх розряди. Види словосполучень - субстантивні (сущ. - стрижневе слово), дієслівні (предиктивное). Головне - яке слово стрижневе. Словосочета. справ-ся за структурою на: 1) прості (новий будинок, віддати книгу) 2) складні (нестримне бажання мандрувати) 3) комбіновані - тобто ті, к-і складаються з декількох стрижневих слів, словосполучень, а ті перебувають у стані примикання, підпорядкування один одному (захоплено читати цікаву книгу).
40 пропозицій, їх розряди. Розряди пропоз. - Просте, складно., Складносурядні, залатані, складнопідрядні, сложнобессоюзние, вступні пропоз., Прям. мова та ін
41 Що таке предикативного. Це співвіднесеність висловлювання з дійсністю.
42 Твір як синтаксичний зв'язок. Соч-і як синтакс-я зв'язок - сочінітельная зв'язок між рівноправними елементами. Ця пропозиція, в якому жоден елемент не може бути компонентом іншого.
43 Підпорядкування як синтаксичний зв'язок. Це зв'язок між взаимоподчиненность за змістом елементами пропозицій.
44 Узгодження, його граматичні особливості. Соглас-е - вид підрядного зв'язку, к-я вир-ся уподібненням залежного слова формі панівного.
45 Управління, його граматичні особливості. В. - один з типів підрядного зв'язку. Він може бути прямим або через прийменники. Є варіанти - дивуватися чому-небудь (захоплюватися) і дивуватися чого-небудь (здивуватися). Явище «управління» за своїм походженням семантико-граматичне, а значить важливий зміст. Є разг. форми: відгук про що-небудь (літ.), відгук на що-л. (Устар.).
46 Примикання, його граматичні особливості. П. - це підрядний зв'язок, при к-й в роль залежного слова виступають слова незмінні (нареч., прикметники, інфінітив, дієприслівник).
49 Складне синтаксичне ціле. Це такий різновид тексту, в к-му висловлювання будуватися на матерьяле послідовно вибудуваних складних речень і складних синтаксичних конструкцій. ССЦ - це така єдність складних речень, к-і побудовані за принципом послідовності.
50 Текст, особливості та властивості. Текст - це оформлене письмово або усно висловлювання, к-і хар-ся внутрішньої зв'язаністю і завершеністю. Його обов'язкові ознаки - 1) завершеність 2) зв'язаність.
51 Що таке дискурс? Дискурс - «рух туди й сюди» - пов'язаний текст у сукупності з екстралінгвістичними (позамовних) факторами, тобто к-і виходять за рамки контексту. Др. словами - це мова, занурена в життя (репортаж, жвава розмова). Дискурс справ-ся на 1) фрейми - к.-л. типові ситуації, сценки; це структура даних, що становлять знання людини про світ 2) сценарії - показують як фрейми розвиваються в к.-л. ситуації. Основні функції - переконання і емоційний вплив. Дискурс не текст, він не може застосовуватися до старовини. Рема - висловлювання, дієслово, говоріння.
1. Граматичні значення
У будь-якому знаменну слові поєднуються лексичне і граматичне значення. Граматичне значення виступає як додатковий до лексичному і виражає різні відносини (відношення до інших слів у словосполученні чи реченні, відношення до особи, яка вчиняє дію, або іншим особам, ставлення сообщаемого факту до дійсності і часу, ставлення мовця до сообщаемому і.т.д. ). Зазвичай слово має кілька граматичних значень. Так, країна має значення жіночого роду, називного відмінка, однини; дієслово читав містить в собі граматичні значення минулого часу, однини, чоловічого роду, недоконаного виду.
Граматичні значення знаходять у мові своє морфологічне або синтаксичне вираження. Вони виражаються формою слова.
Граматичне значення в слові може виражатися також за допомогою інших слів, з якими дане слово пов'язане в пропозиції.
Під терміном «граматичні категорії» розуміється сукупність однорідних граматичних значень. Значення окремих відмінків об'єднуються в категорію відмінка, значення окремих форм часу - в категорію часу. Граматична категорія належить до граматичному значенню як загальне до окремого. Вікно: категорія роду від значення середнього роду. Читай: категорія способу від дієслівної форми, що виражає граматичне значення наказового способу.
При виявленні граматичної форми маються на увазі мовні засоби, що служать для вираження граматичних значень. Беру: закінчення-у вказує на 1-ое обличчя, однина, даний час, дійсний спосіб.
Граматична форма являє собою співвідношення граматичного значення і граматичного способу в їхній єдності.
2. Частини мови. Принципи їх класифікації. Самостійні та службові ч.р. Модальні слова
Частинами мови називаються основні лексико-граматичні розряди (класи), за якими розподіляються слова мови виходячи з ознак: 1) семантичного (узагальнене значення предмета, дії чи стану, якості тощо), 2) морфологічного (морфологічні категорії слова) ; 3) синтаксичного (синтаксичні функції слова).
Частини мови - самостійні (знаменні) і службові.
У особливі групи входять модальні слова, вигуки і звуконаслідувальні слова.
Самостійні (знаменні) частини мови або називають предмети, якості чи властивості, кількість, дію чи стан, або вказують на них. Вони мають самостійні лексичні та граматичні значення, в реченні виступають в ролі головних або другорядних членів. Самостійні частини мови - 7 розрядів слів: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, категорія стану.
Службові частини мови позбавлені номінативної (називних) функції. Вони виявляються у відносинах і зв'язках між словами і реченнями (прийменники, сполучники), а також при передачі смислових і емоційних відтінків значень, виражених самостійними частинами мови (частки). Службові частини мови: прийменники, сполучники, частки.
Модальні слова служать для вираження мовцем оцінки свого висловлювання в цілому або окремих його частин с.т.з. їх ставлення до об'єктивної дійсності.
Вигуки також позбавлені функції називання. Вони є виразниками певних почуттів (Ох! Чу! Фу! На жаль!) І волевиявлень (Вон! Стоп! Тс!).
Звуконаслідувальні слова є за своїм звукового оформлення відтворенням вигуків, звуків, криків і.т.д.: кря-кря, му-у, дин-дин і.т.д.
3. Граматичні особливості іменників загальних і власних
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться на загальні і власні.
Загальні іменники служать найменуваннями однорідних предметів, дій або станів: людина, мати, острів, річка, книга, свято, радість, горе, сон, їзда.
Семантично вони протистоять імен іменником власним, які є назвами одиничних предметів, виділених з ряду однорідних: особисті імена, прізвища, географічні, адміністративно-територіальні найменування, назви літературних творів, астрономічні назви, назви історичних епох і подій, народних рухів, знаменних дат та ін .: Іван, Олена, Петров, Владимиров, Європа, Двіна, Рязань, «Війна і Мир», Марс, Земля, епоха Відродження, Велика Вітчизняна війна, День Перемоги.
Формально-граматична особливість власних іменників - наявність у них тільки форми однини. Поява множини пов'язано з вживанням слова в іншому значенні, тому форма множини в цьому випадку не є співвідносної за значенням з формою однини.
Власні імена іменники вживаються у формі множини: 1) при позначенні різних осіб і предметів, однаково називаються (двоє Іванових, обидві Америки), 2) при позначенні осіб, що перебувають у родинних відносинах (брати Карамазови, панове Головльови). При позначенні типу людей, властивостей їх характеру імена власні можуть перейти в розряд імен загальних: Манілова, Чичикова, Хлестакова.
4. Граматичні особливості іменників конкретних і абстрактних
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться на конкретні й абстрактні (абстрактні).
Конкретні іменники вживаються для назви певних предметів і явищ реальної дійсності, узятих окремо і тому піддаються рахунку: книга, школа, будинок, дівчинка.
Абстрактні (абстрактні) іменники називають дію або ознаку у відверненні від виробника дії або носія свята. Такі імена не утворюють співвідносних форм числа і не поєднуються з кількісними числівниками: вивчення, виникнення, відправлення, білизна, ненависть, егоїзм, ліризм, вибори, канікули. Однак деякі абстрактні іменники, набуваючи конкретного значення, вживаються у множині: зимові холоди, різні долі, сім лих - одна відповідь, південні широти, різні температури.
5. Граматичні особливості збірних іменників
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться в тому числі і на збірні.
Збірні іменники формою однини позначають сукупність однакових осіб або предметів як одне неподільне ціле. Вони не визначаються кількісними числівниками, але володіють особливими словотворчими суфіксами:-в (а),-ств (о),-ество (о),-ур (а),-ат: листя, дітвора, студентство, учительство, професура, пролетаріат .
6. Граматичні особливості речових іменників
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться в тому числі і на речові.
Речові іменники позначають однорідну за своїм складом масу, речовину (рідини, метали, хімічні елементи й сполуки, харчові продукти, сільськогосподарські культури і.т.д.): вода, свинець, амідопірин, кисень, цукор, сир, м'ясо, жито, бавовна . Вони мають форму тільки одного числа (або одн. або мн.ч.): молоко, азот; вершки, дріжджі. Вони не поєднуються з кількісними числівниками, але, як слова, що позначають вимірюється речовина, можуть поєднуватися зі словами заходи: кілограм борошна, гектар пшениці, літр молока, багато води. При цьому речовинні іменники вживаються у формі родового відмінка однини на відміну від іменників нематеріальних, які в таких випадках мають форму множини. У ряду іменників чоловічого роду є дві форми родового відмінка: цукру - цукру, чаю - чаю, снігу - снігу.
7. Граматичні особливості одиничних іменників
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться в тому числі і на поодинокі.
Одиничні іменники (сінгулятіви) називають одиничні предмети, виділені з маси речовини або сукупності однорідних предметів: горошина (горох), перлина (перли), Тесин (тес), сніжинка (сніг), селянин (селянство), професор (професура). В окремих випадках сінгулятіви утворюються аналітично: головка цибулі, качан капусти.
8. Граматичні особливості морського і неживих іменників
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться на одухотворені і неживі.
Аннімациі-неодушевленность імен іменників лексично проявляється в тому, що іменники одухотворені позначають переважно живих істот (людей і тварин), а неживі - предмети і явища реальної дійсності, не зараховують до живої природи. Граматично категорія одухотвореності - бездушності проявляється при відмінюванні іменників: форма знахідного відмінка одушевлених іменників збігається з формою родового відмінка, форма ж знахідного відмінка неживих іменників - з формою називного відмінка: студент - істота ім'я (в.п. = р.п. студента), стіл (в.п. = р.п. стіл).
Категорія одухотвореності охоплює головним чином іменники чоловічого і жіночого роду. У іменників чоловічого роду, крім сущ. на-а,-я, вона проявляється в обох числах (в.п. = р.п. студента, студентів). У іменників жіночого і чоловічого родів на-а,-я - тільки в множині (в.п. = р.п. студенток, юнаків, суддів).
До одушевленим іменником середнього роду відносяться: 1) іменники з суфіксами-ищ-(е),-овіщ-(е),-ліщ-(е): чудовисько, чудовисько, страховисько, 2) деякі субстантівіровнние прикметники та дієприкметники: тварина, комаха , ссавець; 3) іменники дитя, особа (в значенні людина), істота (у значенні живий організм).
Лексико-граматична категорія одухотвореності охоплює і деякі назви померлих людей (мрець, небіжчик), міфічних істот (бог, диявол, русалка), фігур в іграх, ляльок та ін (пожертвував ферзя, любити своїх ляльок).
У ряду іменників спостерігаються коливання у вираженні категорії одухотвореності - бездушності (у назвах мікроорганізмів, у іменників образ, тип, характер): розглядати інфузорій і інфузорії; вбивати бактерій і бактерії; створити яскраві образи, особливі характери.
9. Категорія граматичного роду
Лексико-граматична категорія роду властива всім іменником (за винятком слів, вживаних тільки під мн.ч.). вона є синтаксично-незалежною: рід іменника визначає родову форму узгоджуваних слів (великий будинок). Іменники різних родів розрізняються парадигмою відмінювання (будинок - будинки, будинку), словотворчої структурою (брат - брати, вчитель - вчителька), деякими лексико-семантичними особливостями (Тбілісі, леді). У неживих іменників рід є чисто формальним, у одушевлених - не тільки формальний, а й знаменний, тому що пов'язаний з розрізненням назв осіб і тварин чоловічої і жіночої статі. Категорія роду чітко відображається лише у формах однини
Чоловічий рід - це різновид граматичного роду іменників, що характеризується особливою парадигмою відмінювання, а у одушевлених іменників - приналежністю до неї істот чоловічої статі: стіл, край, доміще, юнак.
Жіночий рід - це різновид граматичного роду іменників, що характеризується особливою парадигмою відмінювання, а у одушевлених іменників - приналежністю до неї назв істот жіночої статі: країна, Москва, тиждень, вишня, радість, горошина, дочка, сестра. До жіночого роду належать іменники, що мають в і.п. одн. закінчення-а, (-а): книга, земля.
Значення загального роду може бути спільноти як з особою чоловічої, так і з особою жіночої статі: сирота, нечупара, розумниця, Саша, візаві, протеже, інкогніто.
Середній рід - це різновид граматичного роду іменників, що характеризується особливою парадигмою відмінювання і значенням бездушності (за поодинокими винятками): село, рушницю, дитя, комаха, чудовисько.
У множині категорія роду частково втрачається.
10. Категорія числа
Категорія числа іменників - лексико-граматична словозмінна категорія, що знаходить своє вираження в протиставленні співвідносних форм однини і множини: студент - студенти, вчитель - вчителі.
Форма числа, що позначає один предмет в ряду однорідних предметів, є формою однини: стіл, зошит, підручник. Форма числа, що позначає невизначений безліч однорідних предметів, є формою множини: столи, зошити, підручники.
Єдине і множинне число розрізняються засобами вираження:
1) наявністю різних закінчень: книга - книги, будинок - будинки.
2) зміною закінчення в поєднанні зі зміною місця наголосу: стіна - стіни, вікно - вікна.
3) урізанням, нарощенням або чергуванням суфіксів в основі: селянин - селяни, лист - листя, лоша - лошата.
4) використанням Супплетівние форм: людина - люди, дитина - діти.
Ряд іменників не має співвідносних форм єдиного і множинного числа.
До іменником, що мають лише форми однини, відносяться:
1) абстрактні іменники (сміливість, хоробрість, смуток, мовознавство)
2) збірні іменники (листя, студентство)
3) ряд речових сущ-них (срібло, водень, малина, молоко)
4) імена власні (Москва, Дон, Урал)
Іменниками, що мають лише форми множини, є:
1) деякі абстрактні іменники (канікули, проводи, сутінки)
2) ряд речових іменників (вершки, щі, парфуми, солодощі)
3) окремі імена власні (Чебоксари, Курили, Піренеї)
4) назви деяких ігор (шахи, шашки, піжмурки, хованки)
5) конкретні іменники, що позначають предмети, що складаються з декількох частин або парних предметів (ножиці, ворота, годинник, граблі, перила).
Імена іменники речові у формі множини вживаються для найменування різних сортів та видів речовини (високоякісні сталі, благородні вина, територіальні води), виробів з даного матеріалу, вони можуть вказувати на велику кількість речовини, широкий простір (піски пустелі, нескінченні снігу). Імена власні вживаються у формі множини і при позначенні типу людей (Кабанихи, Чічікова), а також членів однієї сім'ї (сім'я Артамонових).
11. Категорія відмінка
Відмінок - словозмінна лексико-граматична категорія іменника, яка системою протиставлені один одному відмінкових форм виражає відношення означуваного іменником предмета до інших предметів, дій і ознаками. Відносини, що створюються за допомогою відмінків, проявляються на рівні словосполучення і речення. У сучасній російській мові 6 відмінків, проте кількість переданих ними значень набагато більше кількості відмінкових форм.
Значення, що виражаються відмінками, діляться на 4 основні групи: суб'єктивні, об'єктивні, означальні і грунтовні.
Називний відмінок - незалежна відмінкова форма. Вона не употрепбляется з приводами. Значення: 1) суб'єктні (хлопчик читає), 2) Об'єктне (Лекція записується студентами); 3) означальні (він був селянин).
Непрямі відмінки за своїм вживання діляться на пріглагольний і приименного: читати книгу (пріглагольний в.п.); читання книги (приименного родовий відмінок). В.П. буває тільки пріглагольний.
Граматична форма являє собою співвідношення граматичного значення і граматичного способу в їхній єдності.
2. Частини мови. Принципи їх класифікації. Самостійні та службові ч.р. Модальні слова
Частинами мови називаються основні лексико-граматичні розряди (класи), за якими розподіляються слова мови виходячи з ознак: 1) семантичного (узагальнене значення предмета, дії чи стану, якості тощо), 2) морфологічного (морфологічні категорії слова) ; 3) синтаксичного (синтаксичні функції слова).
Частини мови - самостійні (знаменні) і службові.
У особливі групи входять модальні слова, вигуки і звуконаслідувальні слова.
Самостійні (знаменні) частини мови або називають предмети, якості чи властивості, кількість, дію чи стан, або вказують на них. Вони мають самостійні лексичні та граматичні значення, в реченні виступають в ролі головних або другорядних членів. Самостійні частини мови - 7 розрядів слів: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, категорія стану.
Службові частини мови позбавлені номінативної (називних) функції. Вони виявляються у відносинах і зв'язках між словами і реченнями (прийменники, сполучники), а також при передачі смислових і емоційних відтінків значень, виражених самостійними частинами мови (частки). Службові частини мови: прийменники, сполучники, частки.
Модальні слова служать для вираження мовцем оцінки свого висловлювання в цілому або окремих його частин с.т.з. їх ставлення до об'єктивної дійсності.
Вигуки також позбавлені функції називання. Вони є виразниками певних почуттів (Ох! Чу! Фу! На жаль!) І волевиявлень (Вон! Стоп! Тс!).
Звуконаслідувальні слова є за своїм звукового оформлення відтворенням вигуків, звуків, криків і.т.д.: кря-кря, му-у, дин-дин і.т.д.
3. Граматичні особливості іменників загальних і власних
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться на загальні і власні.
Загальні іменники служать найменуваннями однорідних предметів, дій або станів: людина, мати, острів, річка, книга, свято, радість, горе, сон, їзда.
Семантично вони протистоять імен іменником власним, які є назвами одиничних предметів, виділених з ряду однорідних: особисті імена, прізвища, географічні, адміністративно-територіальні найменування, назви літературних творів, астрономічні назви, назви історичних епох і подій, народних рухів, знаменних дат та ін .: Іван, Олена, Петров, Владимиров, Європа, Двіна, Рязань, «Війна і Мир», Марс, Земля, епоха Відродження, Велика Вітчизняна війна, День Перемоги.
Формально-граматична особливість власних іменників - наявність у них тільки форми однини. Поява множини пов'язано з вживанням слова в іншому значенні, тому форма множини в цьому випадку не є співвідносної за значенням з формою однини.
Власні імена іменники вживаються у формі множини: 1) при позначенні різних осіб і предметів, однаково називаються (двоє Іванових, обидві Америки), 2) при позначенні осіб, що перебувають у родинних відносинах (брати Карамазови, панове Головльови). При позначенні типу людей, властивостей їх характеру імена власні можуть перейти в розряд імен загальних: Манілова, Чичикова, Хлестакова.
4. Граматичні особливості іменників конкретних і абстрактних
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться на конкретні й абстрактні (абстрактні).
Конкретні іменники вживаються для назви певних предметів і явищ реальної дійсності, узятих окремо і тому піддаються рахунку: книга, школа, будинок, дівчинка.
Абстрактні (абстрактні) іменники називають дію або ознаку у відверненні від виробника дії або носія свята. Такі імена не утворюють співвідносних форм числа і не поєднуються з кількісними числівниками: вивчення, виникнення, відправлення, білизна, ненависть, егоїзм, ліризм, вибори, канікули. Однак деякі абстрактні іменники, набуваючи конкретного значення, вживаються у множині: зимові холоди, різні долі, сім лих - одна відповідь, південні широти, різні температури.
5. Граматичні особливості збірних іменників
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться в тому числі і на збірні.
Збірні іменники формою однини позначають сукупність однакових осіб або предметів як одне неподільне ціле. Вони не визначаються кількісними числівниками, але володіють особливими словотворчими суфіксами:-в (а),-ств (о),-ество (о),-ур (а),-ат: листя, дітвора, студентство, учительство, професура, пролетаріат .
6. Граматичні особливості речових іменників
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться в тому числі і на речові.
Речові іменники позначають однорідну за своїм складом масу, речовину (рідини, метали, хімічні елементи й сполуки, харчові продукти, сільськогосподарські культури і.т.д.): вода, свинець, амідопірин, кисень, цукор, сир, м'ясо, жито, бавовна . Вони мають форму тільки одного числа (або одн. або мн.ч.): молоко, азот; вершки, дріжджі. Вони не поєднуються з кількісними числівниками, але, як слова, що позначають вимірюється речовина, можуть поєднуватися зі словами заходи: кілограм борошна, гектар пшениці, літр молока, багато води. При цьому речовинні іменники вживаються у формі родового відмінка однини на відміну від іменників нематеріальних, які в таких випадках мають форму множини. У ряду іменників чоловічого роду є дві форми родового відмінка: цукру - цукру, чаю - чаю, снігу - снігу.
7. Граматичні особливості одиничних іменників
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться в тому числі і на поодинокі.
Одиничні іменники (сінгулятіви) називають одиничні предмети, виділені з маси речовини або сукупності однорідних предметів: горошина (горох), перлина (перли), Тесин (тес), сніжинка (сніг), селянин (селянство), професор (професура). В окремих випадках сінгулятіви утворюються аналітично: головка цибулі, качан капусти.
8. Граматичні особливості морського і неживих іменників
Ім'я іменник - частина мови, що об'єднує слова з граматичним значенням предметності, яке виражається за допомогою незалежних категорій роду, числа, відмінка, натхненність та бездушності. У пропозиції і.с. виступає у функції підмета і додатка.
Залежно від лексико-семантичних і частково граматичних ознак іменники діляться на одухотворені і неживі.
Аннімациі-неодушевленность імен іменників лексично проявляється в тому, що іменники одухотворені позначають переважно живих істот (людей і тварин), а неживі - предмети і явища реальної дійсності, не зараховують до живої природи. Граматично категорія одухотвореності - бездушності проявляється при відмінюванні іменників: форма знахідного відмінка одушевлених іменників збігається з формою родового відмінка, форма ж знахідного відмінка неживих іменників - з формою називного відмінка: студент - істота ім'я (в.п. = р.п. студента), стіл (в.п. = р.п. стіл).
Категорія одухотвореності охоплює головним чином іменники чоловічого і жіночого роду. У іменників чоловічого роду, крім сущ. на-а,-я, вона проявляється в обох числах (в.п. = р.п. студента, студентів). У іменників жіночого і чоловічого родів на-а,-я - тільки в множині (в.п. = р.п. студенток, юнаків, суддів).
До одушевленим іменником середнього роду відносяться: 1) іменники з суфіксами-ищ-(е),-овіщ-(е),-ліщ-(е): чудовисько, чудовисько, страховисько, 2) деякі субстантівіровнние прикметники та дієприкметники: тварина, комаха , ссавець; 3) іменники дитя, особа (в значенні людина), істота (у значенні живий організм).
Лексико-граматична категорія одухотвореності охоплює і деякі назви померлих людей (мрець, небіжчик), міфічних істот (бог, диявол, русалка), фігур в іграх, ляльок та ін (пожертвував ферзя, любити своїх ляльок).
У ряду іменників спостерігаються коливання у вираженні категорії одухотвореності - бездушності (у назвах мікроорганізмів, у іменників образ, тип, характер): розглядати інфузорій і інфузорії; вбивати бактерій і бактерії; створити яскраві образи, особливі характери.
9. Категорія граматичного роду
Лексико-граматична категорія роду властива всім іменником (за винятком слів, вживаних тільки під мн.ч.). вона є синтаксично-незалежною: рід іменника визначає родову форму узгоджуваних слів (великий будинок). Іменники різних родів розрізняються парадигмою відмінювання (будинок - будинки, будинку), словотворчої структурою (брат - брати, вчитель - вчителька), деякими лексико-семантичними особливостями (Тбілісі, леді). У неживих іменників рід є чисто формальним, у одушевлених - не тільки формальний, а й знаменний, тому що пов'язаний з розрізненням назв осіб і тварин чоловічої і жіночої статі. Категорія роду чітко відображається лише у формах однини
Чоловічий рід - це різновид граматичного роду іменників, що характеризується особливою парадигмою відмінювання, а у одушевлених іменників - приналежністю до неї істот чоловічої статі: стіл, край, доміще, юнак.
Жіночий рід - це різновид граматичного роду іменників, що характеризується особливою парадигмою відмінювання, а у одушевлених іменників - приналежністю до неї назв істот жіночої статі: країна, Москва, тиждень, вишня, радість, горошина, дочка, сестра. До жіночого роду належать іменники, що мають в і.п. одн. закінчення-а, (-а): книга, земля.
Значення загального роду може бути спільноти як з особою чоловічої, так і з особою жіночої статі: сирота, нечупара, розумниця, Саша, візаві, протеже, інкогніто.
Середній рід - це різновид граматичного роду іменників, що характеризується особливою парадигмою відмінювання і значенням бездушності (за поодинокими винятками): село, рушницю, дитя, комаха, чудовисько.
У множині категорія роду частково втрачається.
10. Категорія числа
Категорія числа іменників - лексико-граматична словозмінна категорія, що знаходить своє вираження в протиставленні співвідносних форм однини і множини: студент - студенти, вчитель - вчителі.
Форма числа, що позначає один предмет в ряду однорідних предметів, є формою однини: стіл, зошит, підручник. Форма числа, що позначає невизначений безліч однорідних предметів, є формою множини: столи, зошити, підручники.
Єдине і множинне число розрізняються засобами вираження:
1) наявністю різних закінчень: книга - книги, будинок - будинки.
2) зміною закінчення в поєднанні зі зміною місця наголосу: стіна - стіни, вікно - вікна.
3) урізанням, нарощенням або чергуванням суфіксів в основі: селянин - селяни, лист - листя, лоша - лошата.
4) використанням Супплетівние форм: людина - люди, дитина - діти.
Ряд іменників не має співвідносних форм єдиного і множинного числа.
До іменником, що мають лише форми однини, відносяться:
1) абстрактні іменники (сміливість, хоробрість, смуток, мовознавство)
2) збірні іменники (листя, студентство)
3) ряд речових сущ-них (срібло, водень, малина, молоко)
4) імена власні (Москва, Дон, Урал)
Іменниками, що мають лише форми множини, є:
1) деякі абстрактні іменники (канікули, проводи, сутінки)
2) ряд речових іменників (вершки, щі, парфуми, солодощі)
3) окремі імена власні (Чебоксари, Курили, Піренеї)
4) назви деяких ігор (шахи, шашки, піжмурки, хованки)
5) конкретні іменники, що позначають предмети, що складаються з декількох частин або парних предметів (ножиці, ворота, годинник, граблі, перила).
Імена іменники речові у формі множини вживаються для найменування різних сортів та видів речовини (високоякісні сталі, благородні вина, територіальні води), виробів з даного матеріалу, вони можуть вказувати на велику кількість речовини, широкий простір (піски пустелі, нескінченні снігу). Імена власні вживаються у формі множини і при позначенні типу людей (Кабанихи, Чічікова), а також членів однієї сім'ї (сім'я Артамонових).
11. Категорія відмінка
Відмінок - словозмінна лексико-граматична категорія іменника, яка системою протиставлені один одному відмінкових форм виражає відношення означуваного іменником предмета до інших предметів, дій і ознаками. Відносини, що створюються за допомогою відмінків, проявляються на рівні словосполучення і речення. У сучасній російській мові 6 відмінків, проте кількість переданих ними значень набагато більше кількості відмінкових форм.
Значення, що виражаються відмінками, діляться на 4 основні групи: суб'єктивні, об'єктивні, означальні і грунтовні.
Називний відмінок - незалежна відмінкова форма. Вона не употрепбляется з приводами. Значення: 1) суб'єктні (хлопчик читає), 2) Об'єктне (Лекція записується студентами); 3) означальні (він був селянин).
Непрямі відмінки за своїм вживання діляться на пріглагольний і приименного: читати книгу (пріглагольний в.п.); читання книги (приименного родовий відмінок). В.П. буває тільки пріглагольний.