АНОТАЦІЯ
Дипломна робота складається з розрахунково-пояснювальної записки обсягом 87 сторінки, 9 рисунків, 11 таблиць, 3 додатків і списку літератури з 42 джерел.
У першому розділі на основі вивчення сучасних літературних джерел та досвіду роботи ряду промислових підприємств (фірм) визначені основні напрямки цінової стратегії підприємств, пов'язані з управлінням змінами; розглянуті сучасні методи планування і визначення ціни на промислову продукцію; сформульовано мету і завдання дипломної роботи.
Другий розділ представляє собою аналітичну частину, в якій розкрито основні складові корпоративної системи управління вартістю на базовому підприємстві - АТ НКМЗ. Розглянуто застосовувані моделі ціноутворення та практичне використання методу функціонально-вартісного аналізу як аналітичного інструменту ціноутворення.
ЗМІСТ
Введення
ВСТУП
Перехід до ринку вимагає від українських підприємств проведення глибокого аналізу протікають на ринку процесів, щоб забезпечити ефективне використання ресурсів і якісне задоволення потреб. Щоб прийняти оптимальне управлінське рішення в умовах жорсткої конкурентної боротьби, підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні величезними обсягами комерційної інформації.
Необхідні серйозна опрацювання ринків, що випускається і наміченої до виробництва продукції і техніко-економічне обгрунтування планованих змін на підприємствах, що абсолютно неможливо без маркетингу.
Особливо це важливо для машинобудівного комплексу країни, підприємства якого випускають найбільш науко-, метало-та енергоємне продукцію і розвиток якого суттєво впливає не тільки на рівень науково-технічного прогресу, але і на загальний стан економіки держави.
Гостро стоїть питання конкурентоспроможності цієї продукції на світовому ринку.
У зв'язку з цим дуже важливим економічним питанням для сучасного підприємства є правильний вибір ціни для виробленої продукції.
Ціна в умовах ринкової економіки - найважливіший економічний параметр, що характеризує діяльність підприємства. Саме ціни визначають структуру виробництва, мають вирішальний вплив на рух матеріальних потоків, розподіл товарної маси, рівень прибутковості підприємства.
Для самостійних товаровиробників, що працюють на ринок, незалежно від форм власності питання про ціни - це питання їх існування і благополуччя.
Правильна методика встановлення ціни, розумна цінова тактика, послідовна реалізація глибоко обгрунтованої цінової стратегії складають компоненти успішної діяльності будь-якого підприємства в жорстких умовах ринкових відносин.
Ціни служать засобом встановлення певних відносин між підприємством і покупцями і допомагають створенню про нього певних уявлень, що може вплинути на його подальший розвиток. Вони визначають рентабельність і прибутковість, а отже, життєздатність господарюючого суб'єкта, є істотним елементом, що визначає фінансову стабільність підприємства, і найсильнішим знаряддям у боротьбі з конкурентами.
Ціноутворення - засіб досягнення цілей підприємства, а ціна дуже тонкий інструмент, з яким треба поводитися з обережністю, оскільки від цін багато в чому залежать досягнуті комерційні результати, а вірна чи помилкова цінова політика надає довгострокове позитивний чи негативний вплив на всю діяльність фірми.
З наростанням ринкових тенденцій в економіці виявилося, що далеко не кожне підприємство в змозі правильно встановити ціну, за якою воно хоче продавати свій товар. І це не дивно, оскільки в умовах планової економіки ціни встановлювалися централізованими органами, а від підприємств вимагалося своєчасне виготовлення продукції та її реалізація замовнику за прейскурантними цінами і тому сьогодні, найчастіше, підприємства змушені приймати ціни, що задаються ринком.
В умовах ринку ціноутворення є дуже складним процесом і піддається впливу багатьох чинників. Ще нещодавно рішення за цінами приймалися виходячи з витрат виробництва і рентабельності, але роки економічних реформ на Україні докорінно змінили стан справ: інфляція, зростання цін на сировину і матеріали, загострення конкуренції, зниження купівельної спроможності через відсутність "живих грошей" - це підсилило роль ціноутворення.
В умовах ринкової економіки підприємство, що бажає зайняти лідируюче становище на ринку, не може собі дозволити ігнорувати ціну, воно повинне не тільки рахуватися з ціною, але, більш того, вміти керувати нею. Ціна задається ринком, але в той же час вимагає від підприємства продуманої стратегії у встановленні цін, урахування ринкової кон'юнктури, прогнозування перспектив розвитку економічної ситуації. Аналіз діяльності процвітаючих фірм показує, що вони, як правило, володіють і чіткою політикою цін і певною стратегією ціноутворення.
Для вітчизняних підприємств ціноутворення - нова і не завжди зрозуміла сфера діяльності, оскільки більшість керівників і економістів пройшли школу і практику в централізовано планової системі і не мають необхідних теоретичних і практичних знань складного механізму ринкового ціноутворення. У результаті вони найчастіше допускають серйозні прорахунки при встановленні цін, що негайно позначається на кінцевих фінансових результатах, веде в ряді випадків до істотних збитків, а іноді й до банкрутства.
З вищевикладеного випливає, що актуальність обраної теми дипломної роботи безсумнівна.
Важливим інструментом економічного механізму менеджменту є стратегічне управління.
Стратегічне управління - це процес прийняття і здійснення стратегічних рішень, центральним Евен якого є стратегічний набір, заснований на зіставленні власного ресурсного потенціалу з можливостями і погрозами зовнішнього оточення, в якому вона діє. Стратегію можна розглядати як основне сполучна ланка між тим, що організація хоче досягти - її цілями, і лінією поведінки, обраної для досягнення цих цілей. Стратегія має стати "ниткою часу", яка зв'язує минуле і майбутнє, одночасно позначила шлях до розвитку.
Кожна організація діє на підставі своєї теорії бізнесу, тобто своїх власних уявлень про те, в чому сенс її бізнесу, які її цілі, як визначаються результати, хто її споживачі, що ці споживачі цінують і за що платять [17]. Способом реалізації теорії бізнесу в практичній діяльності є стратегія фірми.
Стратегія дозволяє фірмі усвідомлено шукати і використовувати собі на благо будь-які сприятливі збігу обставин, тільки стратегія дозволяє судити про те, у чому для організації полягає "сприятлива
можливість "[17]. Для ефективного стратегічного управління сучасна організація повинна мати чітко і ясно сформульовані цілі, завдання та принципи своєї діяльності у вигляді корпоративної місії, зухвалої мети і ділового кредо.
Вибір стратегії - це центральний момент стратегічного планування. Зазвичай стратегія підприємства складається з декількох стратегій і серед них найважливіше місце займає стратегія ціноутворення. Ціноутворення - складна сфера діяльності підприємства в умовах жорсткої конкуренції на
світовому ринку та кризових явищ в економіці Україні.
Складність обумовлена лібералізацією цін, необхідністю застосування абсолютно нових маркетингових підходів, що враховують ринкові механізми руху товару до споживача, а також урахуванням умов економічної кризи та інфляції і необхідністю прийняття у зв'язку з цим коригуючих заходів за цінами. У зв'язку з цим перед підприємствами в сфері ціноутворення виникло ряд проблем.
Перша проблема, з якою зіткнулися українські підприємства - «як розрахувати ціну на свій товар?». У плановій економіці приділялася увага рахунку ціни на основі собівартості. В умовах гіперінфляції (2003-2005рр.) Основою цінової політики вітчизняний підприємств стала модель інфляційного ціноутворення. В основі такого ціноутворення лежали інфляційні очікування, тобто припущення ценовиками про те, наскільки потрібно підвищувати діючі ціни, щоб компенсувати інфляційне зростання витрат та зберегти прибутковість. У цей період практично припинилася серйозна робота з розрахунку витрат, а про ринкові методи маркетингового обгрунтування ціни не велося й мови. Зі зниженням темпів інфляції в 2006 році, масовим вторгненням на ринок іноземних конкурентів, стало очевидно, що інфляційна модель ціноутворення не прийнятна і підприємства повернулися до витратного підходу.
Зростання витрат є проявом інфляції в кризовій економіці. Зростаючі витрати, якщо вони не викликають відповідного підвищення продуктивності праці, тиснуть на величину рентабельності і обумовлюють періодичні підвищення цін. Часто підприємства підвищували ціни на основі майбутніх інфляційних очікувань або побоюючись введення державного обмеження цін. Підставою для підвищення цін було і перевищення попиту над пропозицією, оскільки більша частина підприємств були досить інертні і не могли швидко перебудувати виробництво і задовольнити зростаючі потреби. Зростання цін залучив іноземних виробників на ринок України і країн СНД. Вітчизняні виробники зіткнулися з проблемою, що їх рівень витрат вище рівня витрат іноземних конкурентів. Зниження собівартості продукції стало важливим чинником боротьби за виживання. Проблема зниження собівартості стала подвійно актуальною ще й тому, що в умовах економічної кризи різко скоротилися доходи вітчизняного споживача і тепер попит прямував на вироби з більш низькою ціною, незалежно від їх якості.
Коли на ринку в результаті конкуренції ціна стала все більше наближатися до собівартості, виникла проблема підвищення доходів через ціну. Підприємства стали опановувати маркетинговими підходами, займатися вивченням ринку переваг споживачів, щоб формувати нові потреби. На етапі оволодівання сучасними методами ціноутворення, сучасним маркетингом - заключному етапі процесу ринкової трансформації - знаходяться лише окремі товаровиробники-лідери, які вже сьогодні розробляють свою політику цін не тільки для короткострокового поліпшення фінансових результатів, а й з метою довгострокового розширення ринків збуту.
Сьогодні товаровиробник, який прагне зайняти лідируюче становище на ринку при розробці цінової політики має враховувати багато критерії, такі як, наприклад, частка ринку в конкурентів, що існують і плановані потужності, швидкість розширення (звуження) ринку, можливість впливати через ціну і ефективність продукції на поведінку покупців , співвідношення між займаної часткою ринку і прибутковістю продукції, а також ймовірні цінові реакції та ініціативи конкурентів. Підприємство повинно прагнути до того, щоб максимально точно оцінювати вплив своєї цінової політики на збут, частку ринку, витрати і прибуток. Все це непросто врахувати навіть в умовах стабільної економічної кон'юнктури. Проте ігнорувати питання ціноутворення не можна. Розробці цінової політики повинна приділятися саме пильну увагу з боку керівництва будь-якого підприємства, що бажає найбільш ефективно і довготривало розвивати свою діяльність на ринку, оскільки будь-який непродуманий крок позначається на динаміці продажів і рентабельності.
Прикладом трансформації ціною політики та цінової стратегії з урахуванням вибору місії підприємства і прагнень до лідерства може служити АТ НКМЗ.
Стати рівним серед кращих на світовому індустріальному ринку, виробляти краще і краще ... Задовольняти потреби світового індустріального ринку в якості провідного виробника унікальної техніки, за рахунок ефективного використання інтелектуальних та технічних можливостей, забезпечувати стабільне зростання добробуту суспільства на основі високопрофесійного творчої праці [29,30] . Так АТ НКМЗ визначило свою місію.
Місія є орієнтиром для розробки політики розвитку підприємства, в тому числі і політики ціноформування. Розробка підпорядкована вирішенню триєдиної ключового завдання - максимізації прибутковості роботи підприємства, досягненню його фінансової стійкості і формування витрат на виробництво, що забезпечують бездефіцитний бюджет і самофінансування розвитку підприємства.
Вихідною базою для розробки цінової політики служать глобальні цільові установки [22, 33], орієнтовані на практичну реалізацію виробленої місії АТ НКМЗ: виявлення надійних і перспективних ділових партнерів, встановлення тривалих і взаємовигідних ділових контактів, зміцнення життєдіяльності, потужності і високої репутації НКМЗ, розширення зон господарювання, проникнення на нові ринкові ніші і створення нових потреб ринку, утримання вітчизняного ринку, підтримка лідерства в традиційних галузях Україні.
Розробка цінової політики для АТ НКМЗ, як і для всіх великих фірм, представляє значну складність і припускає:
1 Орієнтацію на стратегію єдиної політики, що виробляється в рамках фірми на вищому рівні управління
2 Вироблення основних напрямків цінової політики її цілей в зави ності від цілей і стратегій фірми
3 Формування принципів ціноутворення
4 Визначення рівня прибутку і рентабельності.
Для прийняття рішення по цінах необхідна повноцінна і достовірна інформація. Тільки маючи повної інформації, можна пропрацювати кілька варіантів в області цін для того, щоб вибрати кращий. Необхідна як можна більш повна інформація про ринок у цілому, про конкуренцію на ринку, про ціни, про урядову політику, про виробництво і витрати, про виручку від продажу товарів, і про прибуток. Процес формування цінової політики підприємства представлений на малюнку 1.1 [20]
Перш за все необхідно усвідомити, що цінова політика продавця залежить від типу ринку. Тип ринку для АТ НКМЗ можна визначити як вільна конкуренція, коли кожна конкуруюча фірма при формуванні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів. Вони можуть швидко і легко відповісти на зміну цін. Фірмі необхідно вирішити, яких саме цілей вона прагне досягти за допомогою конкурентного товару.
При цьому цінова політика може мати такі цілі:
1 Забезпечення виживаності
2 Максимізація поточного прибутку
3 Завоювання лідерства за показниками частки ринку чи з показниками якості товару
4 Швидке отримання виручки від продажу товарів з метою відшкодування понесених витрат
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Дипломна робота складається з розрахунково-пояснювальної записки обсягом 87 сторінки, 9 рисунків, 11 таблиць, 3 додатків і списку літератури з 42 джерел.
У першому розділі на основі вивчення сучасних літературних джерел та досвіду роботи ряду промислових підприємств (фірм) визначені основні напрямки цінової стратегії підприємств, пов'язані з управлінням змінами; розглянуті сучасні методи планування і визначення ціни на промислову продукцію; сформульовано мету і завдання дипломної роботи.
Другий розділ представляє собою аналітичну частину, в якій розкрито основні складові корпоративної системи управління вартістю на базовому підприємстві - АТ НКМЗ. Розглянуто застосовувані моделі ціноутворення та практичне використання методу функціонально-вартісного аналізу як аналітичного інструменту ціноутворення.
ЗМІСТ
Введення
1 Сучасні підходи до ціноутворення промислової продукції та їх значення в системі фінансово-економічного управління підприємством
1.1 Управління змінами і цінова стратегія підприємства
1.2 Методи планування та визначення ціни товару
1.3 Ціноутворення як найважливіша складова ринкового механізму управління підприємством
2 Аналіз досвіду ціноутворення на машинобудівну продукцію в АТ НКМЗ
2.1 Корпоративна система управління вартістю як основа Ціноутворення
2.2 Дослідження моделей ціноутворення, що застосовуються на базовому підприємстві
2.3 Застосування ФВА як аналітичного інструменту ціноутворення
3 Напрями вдосконалення ціноутворення на машинобудівну продукцію
3.1 Модель дії системи ціноутворення
3.2 Ефективність методу «директ-костинг» при прийнятті управлінських рішень
3.3 Застосування ФВА при ціноутворенні
ВисновокВСТУП
Перехід до ринку вимагає від українських підприємств проведення глибокого аналізу протікають на ринку процесів, щоб забезпечити ефективне використання ресурсів і якісне задоволення потреб. Щоб прийняти оптимальне управлінське рішення в умовах жорсткої конкурентної боротьби, підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні величезними обсягами комерційної інформації.
Необхідні серйозна опрацювання ринків, що випускається і наміченої до виробництва продукції і техніко-економічне обгрунтування планованих змін на підприємствах, що абсолютно неможливо без маркетингу.
Особливо це важливо для машинобудівного комплексу країни, підприємства якого випускають найбільш науко-, метало-та енергоємне продукцію і розвиток якого суттєво впливає не тільки на рівень науково-технічного прогресу, але і на загальний стан економіки держави.
Гостро стоїть питання конкурентоспроможності цієї продукції на світовому ринку.
У зв'язку з цим дуже важливим економічним питанням для сучасного підприємства є правильний вибір ціни для виробленої продукції.
Ціна в умовах ринкової економіки - найважливіший економічний параметр, що характеризує діяльність підприємства. Саме ціни визначають структуру виробництва, мають вирішальний вплив на рух матеріальних потоків, розподіл товарної маси, рівень прибутковості підприємства.
Для самостійних товаровиробників, що працюють на ринок, незалежно від форм власності питання про ціни - це питання їх існування і благополуччя.
Правильна методика встановлення ціни, розумна цінова тактика, послідовна реалізація глибоко обгрунтованої цінової стратегії складають компоненти успішної діяльності будь-якого підприємства в жорстких умовах ринкових відносин.
Ціни служать засобом встановлення певних відносин між підприємством і покупцями і допомагають створенню про нього певних уявлень, що може вплинути на його подальший розвиток. Вони визначають рентабельність і прибутковість, а отже, життєздатність господарюючого суб'єкта, є істотним елементом, що визначає фінансову стабільність підприємства, і найсильнішим знаряддям у боротьбі з конкурентами.
Ціноутворення - засіб досягнення цілей підприємства, а ціна дуже тонкий інструмент, з яким треба поводитися з обережністю, оскільки від цін багато в чому залежать досягнуті комерційні результати, а вірна чи помилкова цінова політика надає довгострокове позитивний чи негативний вплив на всю діяльність фірми.
З наростанням ринкових тенденцій в економіці виявилося, що далеко не кожне підприємство в змозі правильно встановити ціну, за якою воно хоче продавати свій товар. І це не дивно, оскільки в умовах планової економіки ціни встановлювалися централізованими органами, а від підприємств вимагалося своєчасне виготовлення продукції та її реалізація замовнику за прейскурантними цінами і тому сьогодні, найчастіше, підприємства змушені приймати ціни, що задаються ринком.
В умовах ринку ціноутворення є дуже складним процесом і піддається впливу багатьох чинників. Ще нещодавно рішення за цінами приймалися виходячи з витрат виробництва і рентабельності, але роки економічних реформ на Україні докорінно змінили стан справ: інфляція, зростання цін на сировину і матеріали, загострення конкуренції, зниження купівельної спроможності через відсутність "живих грошей" - це підсилило роль ціноутворення.
В умовах ринкової економіки підприємство, що бажає зайняти лідируюче становище на ринку, не може собі дозволити ігнорувати ціну, воно повинне не тільки рахуватися з ціною, але, більш того, вміти керувати нею. Ціна задається ринком, але в той же час вимагає від підприємства продуманої стратегії у встановленні цін, урахування ринкової кон'юнктури, прогнозування перспектив розвитку економічної ситуації. Аналіз діяльності процвітаючих фірм показує, що вони, як правило, володіють і чіткою політикою цін і певною стратегією ціноутворення.
Для вітчизняних підприємств ціноутворення - нова і не завжди зрозуміла сфера діяльності, оскільки більшість керівників і економістів пройшли школу і практику в централізовано планової системі і не мають необхідних теоретичних і практичних знань складного механізму ринкового ціноутворення. У результаті вони найчастіше допускають серйозні прорахунки при встановленні цін, що негайно позначається на кінцевих фінансових результатах, веде в ряді випадків до істотних збитків, а іноді й до банкрутства.
З вищевикладеного випливає, що актуальність обраної теми дипломної роботи безсумнівна.
1 СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЦІНОУТВОРЕННЯ ПРОМИСЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВО ЕКОНОМІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
1.1 Управління змінами і цінова стратегія підприємства
Реальність сьогоднішнього світу така, що зміни стають невід'ємною рисою сучасного і майбутнього менеджменту. Здатність реагувати на зміни, щоб застосувати їх у подальшому для завоювання підприємством конкурентної переваги на ринку, є вищим умінням, яке потрібно в даний час в менеджменті. Реакція на зміни і їх використання в просуванні вперед і завоювання лідерства - це головне в управлінні сучасним підприємством.Важливим інструментом економічного механізму менеджменту є стратегічне управління.
Стратегічне управління - це процес прийняття і здійснення стратегічних рішень, центральним Евен якого є стратегічний набір, заснований на зіставленні власного ресурсного потенціалу з можливостями і погрозами зовнішнього оточення, в якому вона діє. Стратегію можна розглядати як основне сполучна ланка між тим, що організація хоче досягти - її цілями, і лінією поведінки, обраної для досягнення цих цілей. Стратегія має стати "ниткою часу", яка зв'язує минуле і майбутнє, одночасно позначила шлях до розвитку.
Кожна організація діє на підставі своєї теорії бізнесу, тобто своїх власних уявлень про те, в чому сенс її бізнесу, які її цілі, як визначаються результати, хто її споживачі, що ці споживачі цінують і за що платять [17]. Способом реалізації теорії бізнесу в практичній діяльності є стратегія фірми.
Стратегія дозволяє фірмі усвідомлено шукати і використовувати собі на благо будь-які сприятливі збігу обставин, тільки стратегія дозволяє судити про те, у чому для організації полягає "сприятлива
можливість "[17]. Для ефективного стратегічного управління сучасна організація повинна мати чітко і ясно сформульовані цілі, завдання та принципи своєї діяльності у вигляді корпоративної місії, зухвалої мети і ділового кредо.
Вибір стратегії - це центральний момент стратегічного планування. Зазвичай стратегія підприємства складається з декількох стратегій і серед них найважливіше місце займає стратегія ціноутворення. Ціноутворення - складна сфера діяльності підприємства в умовах жорсткої конкуренції на
світовому ринку та кризових явищ в економіці Україні.
Складність обумовлена лібералізацією цін, необхідністю застосування абсолютно нових маркетингових підходів, що враховують ринкові механізми руху товару до споживача, а також урахуванням умов економічної кризи та інфляції і необхідністю прийняття у зв'язку з цим коригуючих заходів за цінами. У зв'язку з цим перед підприємствами в сфері ціноутворення виникло ряд проблем.
Перша проблема, з якою зіткнулися українські підприємства - «як розрахувати ціну на свій товар?». У плановій економіці приділялася увага рахунку ціни на основі собівартості. В умовах гіперінфляції (2003-2005рр.) Основою цінової політики вітчизняний підприємств стала модель інфляційного ціноутворення. В основі такого ціноутворення лежали інфляційні очікування, тобто припущення ценовиками про те, наскільки потрібно підвищувати діючі ціни, щоб компенсувати інфляційне зростання витрат та зберегти прибутковість. У цей період практично припинилася серйозна робота з розрахунку витрат, а про ринкові методи маркетингового обгрунтування ціни не велося й мови. Зі зниженням темпів інфляції в 2006 році, масовим вторгненням на ринок іноземних конкурентів, стало очевидно, що інфляційна модель ціноутворення не прийнятна і підприємства повернулися до витратного підходу.
Зростання витрат є проявом інфляції в кризовій економіці. Зростаючі витрати, якщо вони не викликають відповідного підвищення продуктивності праці, тиснуть на величину рентабельності і обумовлюють періодичні підвищення цін. Часто підприємства підвищували ціни на основі майбутніх інфляційних очікувань або побоюючись введення державного обмеження цін. Підставою для підвищення цін було і перевищення попиту над пропозицією, оскільки більша частина підприємств були досить інертні і не могли швидко перебудувати виробництво і задовольнити зростаючі потреби. Зростання цін залучив іноземних виробників на ринок України і країн СНД. Вітчизняні виробники зіткнулися з проблемою, що їх рівень витрат вище рівня витрат іноземних конкурентів. Зниження собівартості продукції стало важливим чинником боротьби за виживання. Проблема зниження собівартості стала подвійно актуальною ще й тому, що в умовах економічної кризи різко скоротилися доходи вітчизняного споживача і тепер попит прямував на вироби з більш низькою ціною, незалежно від їх якості.
Коли на ринку в результаті конкуренції ціна стала все більше наближатися до собівартості, виникла проблема підвищення доходів через ціну. Підприємства стали опановувати маркетинговими підходами, займатися вивченням ринку переваг споживачів, щоб формувати нові потреби. На етапі оволодівання сучасними методами ціноутворення, сучасним маркетингом - заключному етапі процесу ринкової трансформації - знаходяться лише окремі товаровиробники-лідери, які вже сьогодні розробляють свою політику цін не тільки для короткострокового поліпшення фінансових результатів, а й з метою довгострокового розширення ринків збуту.
Сьогодні товаровиробник, який прагне зайняти лідируюче становище на ринку при розробці цінової політики має враховувати багато критерії, такі як, наприклад, частка ринку в конкурентів, що існують і плановані потужності, швидкість розширення (звуження) ринку, можливість впливати через ціну і ефективність продукції на поведінку покупців , співвідношення між займаної часткою ринку і прибутковістю продукції, а також ймовірні цінові реакції та ініціативи конкурентів. Підприємство повинно прагнути до того, щоб максимально точно оцінювати вплив своєї цінової політики на збут, частку ринку, витрати і прибуток. Все це непросто врахувати навіть в умовах стабільної економічної кон'юнктури. Проте ігнорувати питання ціноутворення не можна. Розробці цінової політики повинна приділятися саме пильну увагу з боку керівництва будь-якого підприємства, що бажає найбільш ефективно і довготривало розвивати свою діяльність на ринку, оскільки будь-який непродуманий крок позначається на динаміці продажів і рентабельності.
Прикладом трансформації ціною політики та цінової стратегії з урахуванням вибору місії підприємства і прагнень до лідерства може служити АТ НКМЗ.
Стати рівним серед кращих на світовому індустріальному ринку, виробляти краще і краще ... Задовольняти потреби світового індустріального ринку в якості провідного виробника унікальної техніки, за рахунок ефективного використання інтелектуальних та технічних можливостей, забезпечувати стабільне зростання добробуту суспільства на основі високопрофесійного творчої праці [29,30] . Так АТ НКМЗ визначило свою місію.
Місія є орієнтиром для розробки політики розвитку підприємства, в тому числі і політики ціноформування. Розробка підпорядкована вирішенню триєдиної ключового завдання - максимізації прибутковості роботи підприємства, досягненню його фінансової стійкості і формування витрат на виробництво, що забезпечують бездефіцитний бюджет і самофінансування розвитку підприємства.
Вихідною базою для розробки цінової політики служать глобальні цільові установки [22, 33], орієнтовані на практичну реалізацію виробленої місії АТ НКМЗ: виявлення надійних і перспективних ділових партнерів, встановлення тривалих і взаємовигідних ділових контактів, зміцнення життєдіяльності, потужності і високої репутації НКМЗ, розширення зон господарювання, проникнення на нові ринкові ніші і створення нових потреб ринку, утримання вітчизняного ринку, підтримка лідерства в традиційних галузях Україні.
Розробка цінової політики для АТ НКМЗ, як і для всіх великих фірм, представляє значну складність і припускає:
1 Орієнтацію на стратегію єдиної політики, що виробляється в рамках фірми на вищому рівні управління
2 Вироблення основних напрямків цінової політики її цілей в зави ності від цілей і стратегій фірми
3 Формування принципів ціноутворення
4 Визначення рівня прибутку і рентабельності.
Для прийняття рішення по цінах необхідна повноцінна і достовірна інформація. Тільки маючи повної інформації, можна пропрацювати кілька варіантів в області цін для того, щоб вибрати кращий. Необхідна як можна більш повна інформація про ринок у цілому, про конкуренцію на ринку, про ціни, про урядову політику, про виробництво і витрати, про виручку від продажу товарів, і про прибуток. Процес формування цінової політики підприємства представлений на малюнку 1.1 [20]
Перш за все необхідно усвідомити, що цінова політика продавця залежить від типу ринку. Тип ринку для АТ НКМЗ можна визначити як вільна конкуренція, коли кожна конкуруюча фірма при формуванні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів. Вони можуть швидко і легко відповісти на зміну цін. Фірмі необхідно вирішити, яких саме цілей вона прагне досягти за допомогою конкурентного товару.
При цьому цінова політика може мати такі цілі:
1 Забезпечення виживаності
2 Максимізація поточного прибутку
3 Завоювання лідерства за показниками частки ринку чи з показниками якості товару
4 Швидке отримання виручки від продажу товарів з метою відшкодування понесених витрат
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Покупці |
Конкуренти |
Держава |
Стратегічні цілі |
Завдання |
Тактика |
Політика цін |
Ціна |
Малюнок 1.1 - Формування політики цін підприємства
Для ринкових відносин цілі цінової політики можна класифікувати наступним чином
1 Цілі, засновані на нормальному збуті продукції та послуг
2 Засновані на існуючому положенні (стабільність виробництва, стабільність цін, усунення діючих конкурентів)
3 Засновані на прибутку (одержання максимальної, оптимальної, задовільною прибутку)
4 Цілі, засновані на витратах виробництва (визначення витрат виробництва, визначення бажаного прибутку, формування задовільною продажу, ціни)
5 Засновані на попиті (визначення стелі ціни, яку можуть заплатити споживачі);
6 Цілі, засновані на конкуренції (визначення ринкової ціни на товари і послуги).
При розробці цінової політики підприємство використовує мети, засновані на витратах виробництва, отримання прибутку, на нормальному збуті і на конкуренції. Постановка цілей є однією з основних частин розробляється ринкової стратегії.
При реалізації цінової політики важливо не тільки визначити рівень цін, а й сформувати стратегічну лінію цінової поведінки фірми на ринку в комплексі по всій товарній номенклатурі або окремо за видами товару на всьому протязі його життєвого циклу.
Цінова стратегія на відносно тривалий період є основою прийняття рішення щодо ціни продажу в кожній конкретній угоді. АТ НКМЗ проводить активну стратегію цін, автономно встановлюючи свою ціну з урахуванням дій конкурентів, але не в повній відповідності з ними. Використовуючи в якості відправного моменту власні витрати на виробництво своєї продукції і орієнтуючись на ринкові відносини, АТ НКМЗ використовує наступні стратегії
1 Стратегія максимальної ціни. Може використовуватися у випадках, коли, наприклад, виріб має високий рівень якості, є патентний захист
2 Стратегія максимальної ціни з подальшим зниженням. Подібна цінова стратегія дає кінцеві результати в тому випадку, коли є значні бар'єри для виходу на ринок конкурентів (патенти, високий рівень витрат з розробки товару, контроль за використанням сировинних матеріалів, високі і тривалі в часі витрати по просуванню товару на ринок). При цьому ціну завжди легше знизити, ніж підвищити. З появою на ринку конкурентів ціну доцільно знижувати
3 Стратегія проникнення
4 Стратегія низької ціни. Порівняно низька ціна встановлюється в надії на залучення великої кількості покупців і завоювання великої частки ринку. Встановленню низької ціни сприяють такі умови:
- Ринок дуже чутливий до цін, і низька ціна сприяє його розширенню
- Зі зростанням обсягів виробництва його витрати скорочуються
- Низька ціна приваблива для існуючих, і потенційних конкурентів
5 Стратегія пульсації (стрибкоподібні ціни).
У будь-якому випадку ціна буде знаходитися десь в проміжку між занадто низкою, що не забезпечує прибутку, і занадто високою, що перешкоджає формуванню попиту. Основні міркування, якими керуються підприємства при призначенні ціни:
- Мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції;
- Максимальна - наявністю якихось унікальних достоїнств у товарі;
- Ціни товарів конкурентів виступають середнім рівнем, яким фірма найчастіше і керується при призначенні ціни.
АТ НКМЗ у практиці політики ціноутворення використовує найстарішу і найбільш традиційну стратегію ціноутворення, орієнтовану на покриття витрат і отримання прибутку (покривають суми). Ця стратегія полягає у калькуляції цін на основі витрат, при цьому ціни на товар встановлюються таким чином, що б виручка збільшилася більшою мірою, ніж витрати.
Цінова політика в області встановлення цін на продукцію АТ НКМЗ, орієнтується на забезпечення рентабельності виробництва, припускає тісну ув'язку рівня цін з усіма показниками господарської діяльності підприємства, виступаючими як ціноутворюючі фактори: зростання обсягів виробництва н продажів, поліпшення технології виробництва, зниження витрат виробництва, збільшення завантаження обладнання, високий рівень витрат на наукові дослідження і розробки. В основу розрахунку цін покласти витрати виробництва і прибуток.
В умовах проведеної великими підприємствами політики стабілізації цін основним джерелом збільшення прибутку стає зниження витрат виробництва. Тому вони надають особливе значення організації процесу виробництва, виділяючи окремі ланки в центри прибутку і витрат виробництва, основним завданням яких є мінімізація витрат на виробництво одиниці кінцевої продукції.
Диверсифікація виробництва на АТ НКМЗ крім вигод від спеціалізації і комбінування виробництва (величезні масштаби виробництва, зростання серійності, масові закупівлі сировини, зниження питомих витрат і так далі) підвищують ефективність виробництва повідомляє підприємству додаткову стійкість проти галузевих спадів, розширює можливості оперативного переливу капіталу і маневру ресурсами , дозволяє активніше відповідати досягненням НТП.
Особливе значення на підприємстві було приділено реструктуризації процесу виробництва з виділенням окремих виробництв до центрів прибутку.
У рамках центрів прибутку створені центри витрат виробництва, які несуть відповідальність за виконання кількісних планових показників з випуску певних видів продукції, використання матеріалів (за нормативами) виконання затвердженого кошторису витрат, виконання календарних планів поставок продукції іншим підрозділам фірми.
Керівник центру прибутку (директор виробництвам) відповідає за виконання оперативних планів, за рівень витрат виробництва на своєму виробництві. У результаті роль політики цін як найважливішого економічного важеля впливу на виробництво переміщається з зовнішнього середовища у внутрішню сферу господарського механізму, який направлений на максимальне використання цін для раціоналізації витрат на випуск кінцевої продукції, що надходить на ринок.
Структура ціни, тобто частка постійних змінних витрат виробництва, відповідно до єдиної політикою цін виробляється на вищому рівні управління. Центральне місце в ціноутворенні займає вибір оптимального рівня ціни. Для цього використовують спеціальні методи розрахунку, що дозволяють з достатнім ступенем точності визначити витрати на виробництво товарів і їх співвідношення з можливим прибутком.
1.2 Методи планування та визначення ціни товару
Залежно від особливостей товару, розмірів та фінансової могутності фірми-продавця, цілей, які вона ставить, для розрахунку ціни можуть бути використані різні методи. Значний вплив на вибір методу розрахунку ціни робить також ступінь новизни товару, наявність диференціації товару за якістю, стадія життєвого циклу товару. Причому мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, максимально можлива - наявністю унікальних достоїнств у виробі. Ціни товарів-конкурентів і товарів-замінників характеризують, як правило, середній рівень.
Таким чином, при виборі методу ціноутворення потрібно враховувати як внутрішні обмеження (витрати і прибуток), так і зовнішні (купівельна спроможність, ціни товарів-конкурентів і т. п.).
Розрахунок ціни на товар припускає виконання ряду послідовних етапів в управлінській діяльності менеджера при формуванні ціни [36].
I етап. Постановка цілей і задач ціноутворення. Ціна товару виконує винятково важливу для підприємства функцію, яка полягає в отриманні (для фірми) виручки від продажу товарів. Керівництво фірми розглядає ціну як змінний фактор, що робить прямий вплив на виручку від продажу товарів, структуру виробництва, методи роботи фірми. Тому до практики ціноутворення ставляться з особливою обережністю.
Розраховуючи ціну, фірма повинна чітко визначити для себе, яких цілей вона хоче добитися за допомогою встановлюваної ціни на товар. Чим чіткіше сформульована мета, тим більш правильно буде встановлена ціна.
II етап. Визначення попиту. Як відомо, ціна і попит перебувають у певній залежності. Ціна може збільшитися, коли попит великий, і зменшитися, коли він слабшає, при тому що витрати на виробництво товару в обох випадках залишаться незмінними. Тому фірма повинна оцінити еластичність попиту за ціною, визначити ймовірну кількість товарів, яке можна продати на ринку протягом певного часу за цінами різного рівня. Тут важливо пам'ятати, що попит визначає максимальну ціну, за якою фірма може продати свій товар.
III етап. Оцінка витрат виробництва. Витрати виробництва визначають мінімальну ціну товару. Тому на даному етапі фірма визначає постійні, змінні, валові витрати виробництва при різних обсягах випуску. Всі фірми прагнуть встановити таку ціну, яка покривала б всі витрати виробництва і забезпечувала б справедливу прибуток.
IV етап. Аналіз цін та якості товарів конкурентів.
Тільки вивчивши ціни і якість аналогічних виробів конкурентів, фірма може більш об'єктивно визначити положення свого товару по відношенню до товарів фірм-конкурентів. На основі аналітичного порівняння свого і чужого товару можна буде або встановити більш високу ціну, ніж у конкурентів, або, навпаки, більш низьку, спрогнозувати цінову реакцію або відповідь конкурента на появу нового товару з відповідною ціною.
V етап. Вибір методу ціноутворення. Ціну можна визначати різними способами, кожний з яких по-різному впливає на рівень ціни. Тому фірми прагнуть вибрати такий метод, який дозволяє більш правильно визначити ціну на конкретний товар.
VI етап. Розрахунок початкової ціни. На основі обраного методу визначається можливий рівень ціни.
VII етап. Облік додаткових факторів. Перш ніж визначити остаточний рівень ціни, фірма повинна врахувати ряд додаткових факторів, що впливають на рівень ціни покупців, посередників, конкурентів, держави і т. д.
VIII етап. Встановлення остаточної ціни. На цьому етапі встановлюється остаточний рівень ціни, оформляються відповідні документи.
Механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ціною і ценообразущімі факторами, з іншого боку, спосіб формування ціни, технологію процесу її зародження та функціонування, зміни в часі.
Суть витратного підходу ціноутворення: величина ціни товару ставиться в безпосередню залежність від витрат виробництва. Витрати виробництва розглядаються підприємством як орієнтир для встановлення нижньої межі ціни. Ними є нормативні, а не фактичні витрати.
Нормативні витрати встановлюються не по кожному продукту, а для всієї маси аналогічних продуктів. Нормативні витрати виконують роль примусового завдання і є засобом контролю і оцінки роботи підприємства. Фактичні ж витрати обчислюються для порівняння з нормативами. Зрозуміло, що при зміні в часі рівня витрат (вдосконалення технології приводить до зниження витрат: інфляція веде до збільшення витрат та інше) істотний вплив на величину витрат надає чинник часу.
По духу і задуму витратний механізм ціноутворення найбільш відповідає, централізовано керованій економіці і призначається цінами. Разом з тим елементи витратного підходу властиві ринковій економіці, вони є частиною ринкового механізму.
Витратний ціновий механізм являє собою, алгоритм встановлення ціни на конкретно вироблений товар, виходячи з витрат на створення і звернення товару. По - суті, це ціна виробника.
З того, що витратний підхід спирається на встановлення ціни, виходячи з витрат виробництва та обігу, зовсім не випливає, що ціна товару приймається рівною сумі витрат. Витратний механізм ціноутворення будується з урахуванням тієї обставини, що виробник повинен отримати можливість не тільки відшкодовувати, витрати, але й отримувати, додатковий дохід у вигляді прибутку, тобто [5]:
Ц = С +
де Ц - ціна;
С - собівартість;
Р - рентабельність.
Прибуток розглядається як додаткова (понад собівартості) плата, яку змушений або зобов'язаний вносити покупець товару.
Слід зазначити, що надійних методів розділення власне витрат і прибутку не існує. При бажанні та вмінні завжди можна стверджувати, що якусь частину прибутку слід відносити до витрат і навпаки. Для цього достатньо канал витрати прибутку вважати невід'ємною частиною собівартості. Існуючі інструкції, що визначають необхідність віднесення тих чи інших видів витрат до витрат, включення їх до собівартості здатні лише частково забезпечити поділ собівартості і прибутку.
Таким чином, підприємство визначивши сукупні витрати калькуляційним або іншим способом і на їх основі питомі витрати у розрахунку на одиницю товару (середні чи граничні), встановлює собівартість, підсумовуючи яку з прибутком від реалізації, отримує можливість розрахувати ціну. При цьому прибуток зазвичай встановлюється виходячи з прийнятої норми прибутку або показника рентабельності.
Першорядне значення при визначенні ціни витратним способом на підприємстві відводиться методам обліку витрат і калькуляції вартості з тим, щоб найбільш повно відобразити в ціні витрати виробництва.
Калькуляція витрат - це облік в грошовому вираженні витрат на виробництво і збут товару. Процес обліку витрат складається з наступних етапів
1. Угруповання витрат.
2. Диференціація витрат за статтями і об'єктами калькуляції.
3. Визначення вартості окремих товарів, робіт і послуг.
4. Облік собівартості окремих товарів, робіт і послуг.
5. Визначення результатів роботи підприємства і резервів зниження собівартості.
Об'єктом калькулювання є одиниця (вид) продукції на різній стадії обробки продукції. Методи обліку витрат - це способи, прийоми фіксування, узагальнення та групування витрат виробництва для визначення їх загальної величини і подальшого віднесення на відповідні об'єкти калькулювання.
В обліку застосовують такі методи
1 Знеособлений (простий)
2 Позамовний (витрати цехів враховуються за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а витрати видів витрат (сировини, матеріалів, палива енергії) - за окремим одиницям)
3 Попередільний (облік витрат здійснюється по цехах і статтями витрат з фіксуванням цих даних у відомостях зведеного обліку витрат на виробництво. При цьому визначається перелік переділів)
4 Попроцессний (облік витрат ведеться по стадіях технологічного процесу).
При калькулюванні собівартості АТ НКМЗ використовує чинні нормативні документи [24]. Згідно названих методичних вказівок щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Держкомітету промислової політики України N47 від 2001.02.02, при визначенні ціни на продукцію слід керуватися наступним: ціна реалізації продукції включає: виробничу собівартість, визнані адміністративні витрати, витрати на збут, прибуток і податок на додану вартість
Ц = ПС + За + ЗСБ + П + ПДВ, (1.2)
де Ц - ціна;
ПС - виробнича собівартість;
За - адміністративні витрати;
ЗСБ - витрати на збут;
П - прибуток;
ПДВ - податок на додану вартість.
Жодне рішення за цінами не можна прийняти без детального дослідження питання про витрати і бути впевненим у його правильності, якщо при підготовці не проводився точний аналіз витрат.
Витрати виробництва є найважливішим чинником, що визначає здатність і прагнення підприємства поставити продукцію на ринок. Кількість будь-якого товару, яке підприємство прагнути запропонувати ринку, залежить від витрат і ефективності використання ресурсів, необхідних для його виробництва, а також від ціни по якій товар буде продаватися на ринку. Загальна сума витрат на будь-який період часу складається з багатьох видів витрат [38]. Всі витрати можна розділити на два види:
1 Змінні
2 Постійні.
Постійні витрати не реагують на зміну обсягів виробництва (амортизаційні відрахування, виплата відсотків за кредитами на утримання приміщень, заробітна плата заводоуправління і керували цехом та інше). Змінні витрати реагують на зміну обсягу випуску продукції і змінюються:
1 Пропорційно завантаженні виробничих потужностей (пропорційні витрати)
2 Ростуть у процентному відношенні найсильніше (прогресивні)
3 Ростуть у відсотковому відношенні слабкіше (регресивні витрати).
Питання про те, є витрати постійними або змінними залежить від періоду прийняття рішення: при розгляді тривалих періодів всі витрати виявляться змінними. Крім цього витрати можуть збільшуватися стрибкоподібно. Загальні витрати підприємства завжди складаються з постійних і змінних і існує функціональна залежність витрат від кількості виробленої продукції.
У бухгалтерському обліку підприємства всі витрати поділяються на:
1 Умовно-змінні;
2 Постійні.
Умовно-змінні складають технологічну собівартість продукції і враховуються як прямі витрати. У розрахунку на одиницю продукції ці витрати залишаються незмінними, а змінні вони тому, що їх загальна сума змінюється в залежності від числа вироблених одиниць товару.
Постійні витрати становлять періодичні накладні витрати і враховуються як непрямі при калькулюванні собівартості продукції. Валові витрати включають в себе суму постійних і суму змінних витрат.
Якщо при встановленні ціни на свою продукцію підприємство використовує найбільш традиційний підхід до формування ціни - витратний, то при цьому структура ціни визначається виходячи з принципу "повних витрат", коли рівень ціни встановлюється з урахуванням витрат виробництва (собівартість продукції) та прибутку. Розробка структури ціни відіграє виняткову роль у механізмі ціноутворення, оскільки структура ціни дозволяє судити про реальні економічні результати діяльності підприємства і його окремих підрозділів, про конкурентоспроможність продукції на ринку і джерелах прибутку.
Однак витратний підхід має принципово непереборним дефектом: у багатьох випадках величину питомих витрат на одиницю продукції, яка і повинна бути основою ціни при цьому підході, неможливо визначити до того, як ціна буде встановлена [20]. Причина цього проста і показана на малюнку 1.2. При ринковій організації збуту продукції рівень ціни визначає можливий обсяг продажів і відповідно - можливий масштаб виробництва. Відомо, що від масштабу виробництва прямо залежить величина питомих витрат на виробництво одиниці продукції. При зростанні масштабів випуску знижується сума постійних витрат, яка припадає на один виріб, і відповідно величина середніх витрат на його випуск.
Ще одним методом ціноутворення на основі витрат є розрахунок на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Використовуючи даний метод, підприємство прагне встановити ціну на свій товар на такому рівні, який забезпечив би їй отримання бажаного (цільового) прибутку. В основі методу лежить аналіз беззбитковості, який базується на поділі витрат на змінні і постійні, на розрахунку точки беззбитковості, що визначає критичний обсяг реалізації, при якому доходи підприємства дорівнюють його затратам, а прибуток, відповідно, дорівнює нулю.
Точка беззбитковості може бути виражена в натуральних (кількість продукції), грошових (виручка) одиницях. Визначити точку беззбитковості можна аналітичним способом за формулами 1.3 і 1.4 [9].
ТБ н = З пост / МД у, (1.3)
де ТБ н - точка беззбитковості (у натуральних одиницях);
З пост - постійні витрати;
МД у - маржинальний дохід на одиницю товару.
2 Постійні.
Постійні витрати не реагують на зміну обсягів виробництва (амортизаційні відрахування, виплата відсотків за кредитами на утримання приміщень, заробітна плата заводоуправління і керували цехом та інше). Змінні витрати реагують на зміну обсягу випуску продукції і змінюються:
1 Пропорційно завантаженні виробничих потужностей (пропорційні витрати)
2 Ростуть у процентному відношенні найсильніше (прогресивні)
3 Ростуть у відсотковому відношенні слабкіше (регресивні витрати).
Питання про те, є витрати постійними або змінними залежить від періоду прийняття рішення: при розгляді тривалих періодів всі витрати виявляться змінними. Крім цього витрати можуть збільшуватися стрибкоподібно. Загальні витрати підприємства завжди складаються з постійних і змінних і існує функціональна залежність витрат від кількості виробленої продукції.
У бухгалтерському обліку підприємства всі витрати поділяються на:
1 Умовно-змінні;
2 Постійні.
Умовно-змінні складають технологічну собівартість продукції і враховуються як прямі витрати. У розрахунку на одиницю продукції ці витрати залишаються незмінними, а змінні вони тому, що їх загальна сума змінюється в залежності від числа вироблених одиниць товару.
Постійні витрати становлять періодичні накладні витрати і враховуються як непрямі при калькулюванні собівартості продукції. Валові витрати включають в себе суму постійних і суму змінних витрат.
Якщо при встановленні ціни на свою продукцію підприємство використовує найбільш традиційний підхід до формування ціни - витратний, то при цьому структура ціни визначається виходячи з принципу "повних витрат", коли рівень ціни встановлюється з урахуванням витрат виробництва (собівартість продукції) та прибутку. Розробка структури ціни відіграє виняткову роль у механізмі ціноутворення, оскільки структура ціни дозволяє судити про реальні економічні результати діяльності підприємства і його окремих підрозділів, про конкурентоспроможність продукції на ринку і джерелах прибутку.
Однак витратний підхід має принципово непереборним дефектом: у багатьох випадках величину питомих витрат на одиницю продукції, яка і повинна бути основою ціни при цьому підході, неможливо визначити до того, як ціна буде встановлена [20]. Причина цього проста і показана на малюнку 1.2. При ринковій організації збуту продукції рівень ціни визначає можливий обсяг продажів і відповідно - можливий масштаб виробництва. Відомо, що від масштабу виробництва прямо залежить величина питомих витрат на виробництво одиниці продукції. При зростанні масштабів випуску знижується сума постійних витрат, яка припадає на один виріб, і відповідно величина середніх витрат на його випуск.
Ще одним методом ціноутворення на основі витрат є розрахунок на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Використовуючи даний метод, підприємство прагне встановити ціну на свій товар на такому рівні, який забезпечив би їй отримання бажаного (цільового) прибутку. В основі методу лежить аналіз беззбитковості, який базується на поділі витрат на змінні і постійні, на розрахунку точки беззбитковості, що визначає критичний обсяг реалізації, при якому доходи підприємства дорівнюють його затратам, а прибуток, відповідно, дорівнює нулю.
Точка беззбитковості може бути виражена в натуральних (кількість продукції), грошових (виручка) одиницях. Визначити точку беззбитковості можна аналітичним способом за формулами 1.3 і 1.4 [9].
ТБ н = З пост / МД у, (1.3)
де ТБ н - точка беззбитковості (у натуральних одиницях);
З пост - постійні витрати;
МД у - маржинальний дохід на одиницю товару.
Рисунок 1.2 - Різні підходи до ціноутворення
ТВД = З пост + З Пер. х ТБ н, (1.4)
де ТБ д - - точка беззбитковості (у грошових одиницях);
З Пер. - змінні витрати на одиницю товару.
На АТ НКМЗ метод розрахунку ціни на основі аналізу беззбитковості застосовується при встановленні цін на товари народного споживання. Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку дає можливість виробництва ТНП порівняти різні варіанти цін на продукцію та отримання прибутку.
Графічне визначення точки беззбитковості (ТБ) представлено на малюнку 1.3
SHAPE \ * MERGEFORMAT
- Оцінити повні витрати при різних програмах випуску товару;
- Оцінити передбачуваний протягом планованого періоду обсяг випуску товару;
- Визначити прибуток, необхідну для забезпечення життєдіяльності підприємства.
Недоліками даного методу є:
- Використання для визначення ціни обсягу, який, у свою чергу залежить від ціни товару;
- Відсутність обліку залежності між ціною і попитом, в результаті чого ціна може виявитися занадто низькою.
Метод урахування рентабельності інвестицій також належить до групи методів на основі витрат. Основне завдання даного методу полягає в тому, що б оцінити повні витрати при різних програмах виробництва товару і визначити обсяг випуску, реалізація якого за певною ціною дозволить окупити відповідні капіталовкладення.
Даний метод - єдиний з методів, який враховує платність фінансових ресурсів, необхідних для виробництва і реалізації товару. Метод успішно підходить при прийнятті рішень про величину обсягу виробництва нового для підприємства товару з відомою ринковою ціною. Основний недолік методу - використання процентних ставок, які в умовах інфляції дуже невизначені в часі.
Перераховані методи визначення цін на базі витрат більше годяться для обгрунтування базисної ціни, яка повинна відповісти на питання: можна чи не можна виходити з даним товаром на ринок, ніж для визначення остаточної ціни продажу. [42]
Деякі фахівці вважають, що рівень попиту може бути єдиним фактором, який слід враховувати при визначенні цін. При подібному підході, встановлюючи ціни на свою продукцію фірма виходить з положення, що споживач самостійно оцінює цінність товару (послуги), беручи до уваги основні і додаткові (наприклад, психологічні) переваги товару в порівнянні з аналогічними на ринку, рівень і якість післяпродажного обслуговування фірмою товару і т. д. і з урахуванням цих обставин визначає співвідношення між оцінкою корисності товару і його ціною.
Основним фактором при цьому методі є не витрати продавця, а купівельне сприйняття, що дозволяє покупцеві з усієї запропонованої гами вибрати найбільш оптимальний з точки зору ціни і якості товар, враховуючи при цьому, що придбання дорогого товару може бути іноді доцільніше, ніж покупка більш дешевого аналога.
Поведінкові характеристики споживачів мають велике значення з точки зору цінової політики. Чутливість до ціни характеризуються еластичністю.
Знання цінової еластичності дозволяє розрахувати оптимальну ціну продажу, максимізує прибуток. Для монополістичного конкурента ця ціна задається виразом [39]:
де С - прямі витрати,
Е - цінова еластичність.
Знання навіть порядку величини еластичності корисно для вирішення багатьох практичних завдань:
1. Оцінки еластичності дозволяють встановити, в якому напрямку впливати на ціни, щоб збільшити виручку.
2. Зіставлення еластичності для конкуруючих марок дозволяє виявити ті з них, які менш чутливі до підвищення ціни, тобто демонструють більшу ринкову силу.
3. Порівняння еластичностей для товарів, що утворюють єдину гаму, дозволяє модифікувати ціни в рамках цієї гами
4. Перехресні еластичності дозволяють протезувати переміщення попиту з однієї марки на іншу.
Незважаючи на велику інформативність коефіцієнтів еластичності, даний метод формування цін на практиці застосовується дуже рідко, оскільки з поняттям еластичності пов'язана низка труднощів концептуального і практичного характеру. На практиці часто дуже важко домогтися оцінок еластичності, достатньо стабільних і надійних для «розрахунку» на їх основі оптимальної ціни
Найбільш поширеними в цьому випадку є метод поточної ціни і метод «запечатаного конверту».
Метод поточної ціни. У тих випадках, коли витрати трудноізмеріми, деякі фірми вважають, що метод поточної ціни, або ціни, звичайно отримують за товар на ринку, являє собою результат спільного оптимального рішення підприємств даної галузі промисловості. Використання методу поточної ціни особливо привабливо для тих фірм, які хочуть йти за лідером. Цей метод використовується в першу чергу на ринках однорідних товарів, оскільки фірма, що продає однорідні товари на ринку з високим ступенем конкуренції має обмежені можливості впливу на ціни. У цих умовах головним завданням фірми є контроль за витратами. В умовах олігополії фірми також намагаються продати свої товари за єдиною ціною.
Метод «запечатаного конверту», або тендерного ціноутворення, використовується в тих галузях, коли кілька компаній ведуть серйозну конкуренцію за одержання певного контракту. При визначенні тендеру виходять перш за все з цін, які можуть призначити конкуренти, і ціна визначається на більш низькому в порівнянні з ними рівні.
Однак якщо товар має якимись якостями, що відрізняють його від товарів-конкурентів, чи сприймається покупцями як інший товар, ціну на нього можна призначати гнучко, не звертаючи уваги на ціни конкурентів.
Для встановлення цін з урахуванням попиту треба постійно вивчати ринок, досліджувати залежність між цінами і попитом у вигляді функцій попиту за ціною і коефіцієнтів еластичності попиту за ціною, аналізувати дані попередніх періодів, результати експерименту з різними цінами, вивчати передбачувані ситуації щодо купівлі товарів на ринку або наміри до їх купівлі. При цьому треба мати на увазі, що екстраполювати опитування на товар на майбутнє необхідно обережно. При проведенні експерименту з цінами необхідно враховувати, що, якщо на ринку з'явився товар з низькими цінами, впровадження на ринок аналогічного за вищою ціною буде досить складно.
Особливий інтерес представляють економетричні методи, які використовуються для встановлення цін на продукцію, що доповнює параметричний ряд раніше освоєних виробів. Під параметричним рядом розуміється сукупність конструктивно і (або) технологічно однорідних виробів, призначених для виконання одних і тих самих функцій і відрізняються один від одного значеннями основних техніко-економічних параметрів відповідно до виконуваних виробничими операціями.
Існує ряд методів побудови цін на нову продукцію в залежності від рівня її споживчих властивостей з урахуванням нормативів витрат на одиницю параметра. Це наступні нормативно-параметричні методи: питомих показників, регресійного аналізу, баловий, агрегатний.
Метод питомих показників [39] використовується для визначення та аналізу цін невеликих груп продукції, що має нескладну конструкцію і яка характеризується наявністю одного основного параметра, величина якого значною мірою визначає загальний рівень ціни виробу. Спочатку розраховується за формулою 1.6 питома ціна, а потім за формулою 1.7 ціна нового виробу.
Ц уд = Ц б / П б, (1.6)
де Ц уд - питома ціна;
Ц б - ціна базисного вироби;
П б - величина параметра базисного вироби.
Ц н = Ц уд х П н, (1.7)
де Ц н - ціна нового виробу;
П н - значення основного параметра нового виробу у відповідних одиницях виміру.
Метод питомих показників недосконалий, оскільки не враховує всі інші споживчі властивості виробу, повністю ігнорує попит і пропозиція.
Метод регресійного аналізу застосовується для визначення залежності зміни ціни від зміни техніко-економічних параметрів продукції, що відноситься до даного ряду, побудови і вирівнювання ціннісних співвідношень. Залежність має вигляд (формула 1.8) [39]:
Ц = f (X 1, X 2, ... X n), (1.8)
де Ц - ціна виробу;
X 1, X 2, ... X n - параметри виробу.
Кількісна залежність між змінами результативного (Ц) і факторних (X i) ознак знаходиться на основі методу регресійного аналізу. При цьому можуть бути отримані різні рівняння регресії: лінійне (формула 1.9), статечне (формула 1.10) і параболічне (формула 1.11).
Ц = a o +
Ц = a o Пx i ni (1.10)
Ц = a o +
Бальний метод [39] полягає в присвоєнні кожному параметру виробів на основі експертних оцінок значущості параметрів для споживачів певного числа балів, підсумовування яких дає свого роду оцінку техніко-економічного рівня виробу. Ціна на виріб при цьому методі розраховується в два етапи: спочатку визначається ціна одного бала (формула 1.12), а потім - ціна нового виробу (формула 1.13).
Ц '= Ц б /
де Ц '- ціна одного бала;
Ц б - ціна базового виробу;
Б бi - балова оцінка i-того параметра базового виробу;
V i - вагомість параметра.
Ц н =
де Ц н - ціна нового виробу;
Б Нi - балова оцінка i-того параметра нового виробу.
Агрегатний метод полягає в підсумовуванні цін окремих конструктивних частин виробів, що входять до параметричний ряд, з додаванням вартості оригінальних вузлів, витрат на складання і нормативного прибутку.
До ринкових методів формування ціни відносяться також метод визначення цін, орієнтований на знаходження рівноваги між витратами виробництва та станом ринку [13]. Його алгоритм може бути представлений наступним чином:
1 Виходячи з потужності фірми визначається план за обсягом продажів, у відповідності з якими розраховуються витрати виробництва. Для прийняття правильного рішення за цінами слід визначити як можна детальніше структуру витрат (постійних і змінних), оскільки ця інформація може бути використана для калькулювання на базі змінних витрат, які є важливим інструментом при прийнятті рішення щодо рівня ціни.
2 Нa основі вивчення попиту, рівня та співвідношення цін на випущені фірмою і конкурентами аналогічні види продукції визначається планована ціна і відповідна їй прибуток, яка починає надходити тільки після відшкодування постійних витрат.
3 На основі функції попиту опрацьовуються різні тактики продажів шляхом аналізу (різних комбінацій «ціна-обсяг продажів» і вибирається та з них, яка забезпечує маржинальної прибуток (різницю між виручкою і змінними витратами). При цьому треба бути впевненим, що намічені обсяги продажів при різних цінах будуть відповідати реальним умовам. На цій стадії вибір ціни є попередніми, оскільки при розрахунку обсягів продажів треба брати до уваги дію конкурентів і реальну місткість ринку.
4 Проводиться оцінка міцності позицій товару і репутація фірми на ринку в порівнянні з конкурентами, а також оцінка конкурентоспроможності даної продукції no техніко-економічними параметрами вироби за допомогою параметричних методів (див. нижче) і визначається, наскільки рівень ціни, обчислений на базі витрат виробництва, вписується в шкалу ринкових цін на аналогічні вироби (вище або нижче з урахуванням реальних параметрів).
5 Визначається так звана байдужа ціна, тобто ціна, при якій покупцю буде байдуже, який товар придбати: даний чи товар конкурент. Це здійснюється за допомогою встановленого рівня надбавки (або знижки) до ціни, яка буде точно відповідати різниці в оцінці параметрів даного виробу в порівнянні з конкурентними виробами. де ТБ д - - точка беззбитковості (у грошових одиницях);
З Пер. - змінні витрати на одиницю товару.
На АТ НКМЗ метод розрахунку ціни на основі аналізу беззбитковості застосовується при встановленні цін на товари народного споживання. Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку дає можливість виробництва ТНП порівняти різні варіанти цін на продукцію та отримання прибутку.
Графічне визначення точки беззбитковості (ТБ) представлено на малюнку 1.3
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Витрати (млн. грн.) |
Загальна виручка |
Загальні витрати |
Обсяг продажів (тис. грн.) |
9 |
2 |
0 |
300 |
600 |
900 |
Малюнок 1.3 - Визначення точки беззбитковості
Для того, щоб скористатися цим методом необхідно:- Оцінити повні витрати при різних програмах випуску товару;
- Оцінити передбачуваний протягом планованого періоду обсяг випуску товару;
- Визначити прибуток, необхідну для забезпечення життєдіяльності підприємства.
Недоліками даного методу є:
- Використання для визначення ціни обсягу, який, у свою чергу залежить від ціни товару;
- Відсутність обліку залежності між ціною і попитом, в результаті чого ціна може виявитися занадто низькою.
Метод урахування рентабельності інвестицій також належить до групи методів на основі витрат. Основне завдання даного методу полягає в тому, що б оцінити повні витрати при різних програмах виробництва товару і визначити обсяг випуску, реалізація якого за певною ціною дозволить окупити відповідні капіталовкладення.
Даний метод - єдиний з методів, який враховує платність фінансових ресурсів, необхідних для виробництва і реалізації товару. Метод успішно підходить при прийнятті рішень про величину обсягу виробництва нового для підприємства товару з відомою ринковою ціною. Основний недолік методу - використання процентних ставок, які в умовах інфляції дуже невизначені в часі.
Перераховані методи визначення цін на базі витрат більше годяться для обгрунтування базисної ціни, яка повинна відповісти на питання: можна чи не можна виходити з даним товаром на ринок, ніж для визначення остаточної ціни продажу. [42]
Деякі фахівці вважають, що рівень попиту може бути єдиним фактором, який слід враховувати при визначенні цін. При подібному підході, встановлюючи ціни на свою продукцію фірма виходить з положення, що споживач самостійно оцінює цінність товару (послуги), беручи до уваги основні і додаткові (наприклад, психологічні) переваги товару в порівнянні з аналогічними на ринку, рівень і якість післяпродажного обслуговування фірмою товару і т. д. і з урахуванням цих обставин визначає співвідношення між оцінкою корисності товару і його ціною.
Основним фактором при цьому методі є не витрати продавця, а купівельне сприйняття, що дозволяє покупцеві з усієї запропонованої гами вибрати найбільш оптимальний з точки зору ціни і якості товар, враховуючи при цьому, що придбання дорогого товару може бути іноді доцільніше, ніж покупка більш дешевого аналога.
Поведінкові характеристики споживачів мають велике значення з точки зору цінової політики. Чутливість до ціни характеризуються еластичністю.
Знання цінової еластичності дозволяє розрахувати оптимальну ціну продажу, максимізує прибуток. Для монополістичного конкурента ця ціна задається виразом [39]:
де С - прямі витрати,
Е - цінова еластичність.
Знання навіть порядку величини еластичності корисно для вирішення багатьох практичних завдань:
1. Оцінки еластичності дозволяють встановити, в якому напрямку впливати на ціни, щоб збільшити виручку.
2. Зіставлення еластичності для конкуруючих марок дозволяє виявити ті з них, які менш чутливі до підвищення ціни, тобто демонструють більшу ринкову силу.
3. Порівняння еластичностей для товарів, що утворюють єдину гаму, дозволяє модифікувати ціни в рамках цієї гами
4. Перехресні еластичності дозволяють протезувати переміщення попиту з однієї марки на іншу.
Незважаючи на велику інформативність коефіцієнтів еластичності, даний метод формування цін на практиці застосовується дуже рідко, оскільки з поняттям еластичності пов'язана низка труднощів концептуального і практичного характеру. На практиці часто дуже важко домогтися оцінок еластичності, достатньо стабільних і надійних для «розрахунку» на їх основі оптимальної ціни
Найбільш поширеними в цьому випадку є метод поточної ціни і метод «запечатаного конверту».
Метод поточної ціни. У тих випадках, коли витрати трудноізмеріми, деякі фірми вважають, що метод поточної ціни, або ціни, звичайно отримують за товар на ринку, являє собою результат спільного оптимального рішення підприємств даної галузі промисловості. Використання методу поточної ціни особливо привабливо для тих фірм, які хочуть йти за лідером. Цей метод використовується в першу чергу на ринках однорідних товарів, оскільки фірма, що продає однорідні товари на ринку з високим ступенем конкуренції має обмежені можливості впливу на ціни. У цих умовах головним завданням фірми є контроль за витратами. В умовах олігополії фірми також намагаються продати свої товари за єдиною ціною.
Метод «запечатаного конверту», або тендерного ціноутворення, використовується в тих галузях, коли кілька компаній ведуть серйозну конкуренцію за одержання певного контракту. При визначенні тендеру виходять перш за все з цін, які можуть призначити конкуренти, і ціна визначається на більш низькому в порівнянні з ними рівні.
Однак якщо товар має якимись якостями, що відрізняють його від товарів-конкурентів, чи сприймається покупцями як інший товар, ціну на нього можна призначати гнучко, не звертаючи уваги на ціни конкурентів.
Для встановлення цін з урахуванням попиту треба постійно вивчати ринок, досліджувати залежність між цінами і попитом у вигляді функцій попиту за ціною і коефіцієнтів еластичності попиту за ціною, аналізувати дані попередніх періодів, результати експерименту з різними цінами, вивчати передбачувані ситуації щодо купівлі товарів на ринку або наміри до їх купівлі. При цьому треба мати на увазі, що екстраполювати опитування на товар на майбутнє необхідно обережно. При проведенні експерименту з цінами необхідно враховувати, що, якщо на ринку з'явився товар з низькими цінами, впровадження на ринок аналогічного за вищою ціною буде досить складно.
Особливий інтерес представляють економетричні методи, які використовуються для встановлення цін на продукцію, що доповнює параметричний ряд раніше освоєних виробів. Під параметричним рядом розуміється сукупність конструктивно і (або) технологічно однорідних виробів, призначених для виконання одних і тих самих функцій і відрізняються один від одного значеннями основних техніко-економічних параметрів відповідно до виконуваних виробничими операціями.
Існує ряд методів побудови цін на нову продукцію в залежності від рівня її споживчих властивостей з урахуванням нормативів витрат на одиницю параметра. Це наступні нормативно-параметричні методи: питомих показників, регресійного аналізу, баловий, агрегатний.
Метод питомих показників [39] використовується для визначення та аналізу цін невеликих груп продукції, що має нескладну конструкцію і яка характеризується наявністю одного основного параметра, величина якого значною мірою визначає загальний рівень ціни виробу. Спочатку розраховується за формулою 1.6 питома ціна, а потім за формулою 1.7 ціна нового виробу.
Ц уд = Ц б / П б, (1.6)
де Ц уд - питома ціна;
Ц б - ціна базисного вироби;
П б - величина параметра базисного вироби.
Ц н = Ц уд х П н, (1.7)
де Ц н - ціна нового виробу;
П н - значення основного параметра нового виробу у відповідних одиницях виміру.
Метод питомих показників недосконалий, оскільки не враховує всі інші споживчі властивості виробу, повністю ігнорує попит і пропозиція.
Метод регресійного аналізу застосовується для визначення залежності зміни ціни від зміни техніко-економічних параметрів продукції, що відноситься до даного ряду, побудови і вирівнювання ціннісних співвідношень. Залежність має вигляд (формула 1.8) [39]:
Ц = f (X 1, X 2, ... X n), (1.8)
де Ц - ціна виробу;
X 1, X 2, ... X n - параметри виробу.
Кількісна залежність між змінами результативного (Ц) і факторних (X i) ознак знаходиться на основі методу регресійного аналізу. При цьому можуть бути отримані різні рівняння регресії: лінійне (формула 1.9), статечне (формула 1.10) і параболічне (формула 1.11).
Ц = a o +
Ц = a o Пx i ni (1.10)
Ц = a o +
Бальний метод [39] полягає в присвоєнні кожному параметру виробів на основі експертних оцінок значущості параметрів для споживачів певного числа балів, підсумовування яких дає свого роду оцінку техніко-економічного рівня виробу. Ціна на виріб при цьому методі розраховується в два етапи: спочатку визначається ціна одного бала (формула 1.12), а потім - ціна нового виробу (формула 1.13).
Ц '= Ц б /
де Ц '- ціна одного бала;
Ц б - ціна базового виробу;
Б бi - балова оцінка i-того параметра базового виробу;
V i - вагомість параметра.
Ц н =
де Ц н - ціна нового виробу;
Б Нi - балова оцінка i-того параметра нового виробу.
Агрегатний метод полягає в підсумовуванні цін окремих конструктивних частин виробів, що входять до параметричний ряд, з додаванням вартості оригінальних вузлів, витрат на складання і нормативного прибутку.
До ринкових методів формування ціни відносяться також метод визначення цін, орієнтований на знаходження рівноваги між витратами виробництва та станом ринку [13]. Його алгоритм може бути представлений наступним чином:
1 Виходячи з потужності фірми визначається план за обсягом продажів, у відповідності з якими розраховуються витрати виробництва. Для прийняття правильного рішення за цінами слід визначити як можна детальніше структуру витрат (постійних і змінних), оскільки ця інформація може бути використана для калькулювання на базі змінних витрат, які є важливим інструментом при прийнятті рішення щодо рівня ціни.
2 Нa основі вивчення попиту, рівня та співвідношення цін на випущені фірмою і конкурентами аналогічні види продукції визначається планована ціна і відповідна їй прибуток, яка починає надходити тільки після відшкодування постійних витрат.
3 На основі функції попиту опрацьовуються різні тактики продажів шляхом аналізу (різних комбінацій «ціна-обсяг продажів» і вибирається та з них, яка забезпечує маржинальної прибуток (різницю між виручкою і змінними витратами). При цьому треба бути впевненим, що намічені обсяги продажів при різних цінах будуть відповідати реальним умовам. На цій стадії вибір ціни є попередніми, оскільки при розрахунку обсягів продажів треба брати до уваги дію конкурентів і реальну місткість ринку.
4 Проводиться оцінка міцності позицій товару і репутація фірми на ринку в порівнянні з конкурентами, а також оцінка конкурентоспроможності даної продукції no техніко-економічними параметрами вироби за допомогою параметричних методів (див. нижче) і визначається, наскільки рівень ціни, обчислений на базі витрат виробництва, вписується в шкалу ринкових цін на аналогічні вироби (вище або нижче з урахуванням реальних параметрів).
6 Встановлену з урахуванням описаного алгоритму ціну слід скоригувати відповідно до вимог щодо забезпечення заданого рівня прибутку і ситуації, що склалася на ринку. Можливо, доведеться опрацювати різні комбінації «ціна-обсяг продажів», але обов'язково з урахуванням конкурентних факторів, виявлених на попередніх етапах. Після цього вибирається комбінація, вписуються в шкалу ринкових цін, відповідна положенню фірми на ринку і забезпечує максимальну в даних умовах прибуток. При цьому слід звернути особливу увагу відповіді на питання про можливі дії конкурентів
Цей метод воліють фірми, які не можуть визначити свої власні витрати і вважають діючі ціни базою для визначення цін на свої товари. Це дозволяє уникнути ризику, пов'язаного з встановленням власної ціни
В умовах сильної конкуренції реакція фірми на зміну цін конкурентів повинна бути оперативною. Для цих цілей у фірми повинна бути заздалегідь підготовлена програма, що сприяє прийняттю контрстратегії по відношенню до цінової ситуації, створеної конкурентом. [41]
Більш прогресивним методом визначення собівартості продукції є "директ-костинг".
Основою "директ-костинг", який часто називають методом усіченої (неповної) собівартості, є чіткий поділ витрат на змінні і постійні.
При цьому постійні витрати вважаються витратами періоду і не розподіляються між виробами, а прямо відносять на результат. Як наслідок цього, загальні витрати більш швидко відносяться на результат при "директ-костинге", ніж при методах обчислення повної собівартості, причому залишки готової продукції оцінюються тільки за змінними витратами.
Економісти, виступаючи за впровадження цього методу в економіку, виходять з того, що визначення змінних витрат по виробництву і реалізації готової продукції більш важливо для прийняття управлінських рішень, ніж визначення даних про постійні (структурних) витратах, на величину яких керівник не надає оперативного впливу. З іншого боку, постійні витрати по виробництву і реалізації продукції включаються в собівартість на підставі спірних баз розподілу, що значно ускладнює роботу управлінської бухгалтерії і робить її все більш і більш дорогою.
В даний час у світовій практиці застосовуються два варіанти "директ-костинг":
- Метод змінної собівартості або простий "директ-костинг" (малюнок 1.4);
- Метод змінної та прямий собівартості або розвинутої "директ-костинг".
Відзначимо дві характерні риси простого "директ-костинг" [12]:
- Цей метод використовується для аналізу витрат, випуску і результату в цілому по підприємству;
- Прийнятий критерій вибору витрат, що включаються до собівартості виробів, тобто їх змінність.
Простий "директ-костинг" базується на наступних принципах:
1 Витрати поділяються за елементами на постійні та змінні
2 Собівартість вироблених та реалізованих виробів обчислюється тільки на основі розподілу змінних витрат
3 Порівняння отриманої таким чином змінної собівартості з ціною реалізації з метою визначення різниці, званої маржею з змінних витрат
4 Відшкодування постійних витрат за рахунок різних маржа з змінної собівартості з ціною для визначення результату діяльності і рентабельності підприємства.
Обсяг реалізації |
| Мінус (-) |
| Змінна с / р |
| дорівнює (=) |
| Маржа (різниця) |
| Мінус (-) |
| Постійні витрати |
| дорівнює (=) |
| Результат (+, -) |
Таким чином, відповідно до методу змінних витрат (простий "директ-костинг") визначається маржа зі змінною собівартості, яка представляє собою надлишок виручки від реалізації в порівнянні з змінними витратами:
| Маржа змінної собівартості | = | Обсяг реалізації | - | Змінні витрати |
Якщо підприємство виробляє багато виробів, то метод змінних витрат дозволяє виміряти «внесок» кожного виробу у відшкодування постійних витрат і формування загального рівня рентабельності.
Крім цього, цей метод в умовах ринкової економіки дає можливість проводити політику розвитку торгівлі в залежності від заданих орієнтирів на основі визначення мінімального обсягу реалізації, або порога рентабельності різних товарів.
Основи методу «директ-костинг»:
a) постійна спрямованість обліку на кінцевий результат, тобто визначення маржі по виробах, в цілому по підприємству і виробничому результату (прибутку або збитки);
b) облік по виробам лише змінних витрат і визначення змінної собівартості по виробах;
c) облік постійних витрат у цілому по підприємству та їх віднесення на зменшення маржі з метою визначення виробничого результату;
d) визначення маржі по виробах як бази процесу оперативного управління цінами та ціноутворенням.
Метод змінної та прямий собівартості, або розвинутої "директ-костинг", ілюструє схема представлена на малюнку 1.5 [12].
| Виручка від реалізації | A | B | З | ||
| Мінус мінлива собівартість | |||||
| Дорівнює маржа 1 | |||||
| Мінус постійні прямі витрати | |||||
| Дорівнює маржа 2 | |||||
| Загальна маржа (1 +2) | |||||
| Мінус постійні непрямі витрати | |||||
| Результат (+, -) |
Малюнок 1.5 - Розвинений "директ-костинг"
Принципи розвинутого "директ-костинг":
1 Витрати, реалізація і результати за сегментами діяльності; ця інформація доводиться до всіх внутрішніх і зовнішніх сегментів
2 Витрати, які можна прямо віднести на сегмент, розподіляються на нього прямо, без застосування методів непрямого розподілу
3 Визначається, як правило, кілька маржі по міру обліку змінних і прямих постійних витрат.
В умовах розвинутого "директ-костинг" виникає поняття полумаржі (різниця валовий маржі і прямих постійних витрат).
Поняття «внесок продукту» отримало широке поширення в практиці "директ-костинг", воно дозволяє визначити, що кожен продукт приносить підприємству. Ця облікова категорія дозволяє краще виміряти рентабельність продукту або групи продуктів, індивідуалізуючи витрати, які до нього ставляться. При такому методі відхиляються від строгого дотримання змінної собівартості, тому що собівартість включає не тільки змінні витрати, але й частина прямих постійних витрат. Це дає можливість поліпшити техніку обчислення змінної собівартості, а сам метод був названий розвиненим "директ-костинг". У цьому випадку поняття «прямі постійні витрати» може застосовуватися до розвиненого "директ-костинг", оскільки мова йде про пряму «змішаної» собівартості, що включає одночасно змінні і частину постійних витрат.
Розвинений "директ-костинг" зберігає переваги простого "директ-костинг", бо заснований на визначенні маржі по виробах, але не має його недоліків, якщо враховувати специфічний характер постійних витрат, пов'язаних з відповідним виробом.
Використання розвинутого "директ-костинг" призвело до розвитку стратегічного обліку і визначення результатів за сегментами ринку.
Поняття полумаржі економічно наближається до поняття "фінансового результату» бо характеризує компенсацію непрямих постійних витрат і noлyченіе прибутку. Таким чином, модель «витрати-випуск» стала діяти не тільки в центрах відповідальності на самому підприємстві, але і за його межами, що викликало необхідність визначення фінансових результатів за лімітами діяльності, тобто в маркетинговому аспекті.
Розвинений "директ-костинг" дозволив підсилити контроль у суспільному виробництві, тому що забезпечував отримання інформації про результати діяльності кожного підрозділу підприємства. У зв'язку з цим основою організації обліку за методом розвинутого "директ-костинг" стало виділення сегментів діяльності і визначення результатів в управлінському обліку по цих сегментах.
Сегменти діяльності діляться на:
Ø Внутрішні (вироби, групи виробів, замовлення, центри аналізу, прибутку, рентабельності, відповідальності);
Ø Зовнішні (сектори покупців, класи клієнтів, замовлення, зони комівояжерів, географічні зони реалізації і т.д.).
Впровадження розвинутого "директ-костинг" привів до відображення в обліку декількох видів маржі і полумарж, оскільки в ньому використовували пірамідальну систему обліку загального результату діяльності. В її основі лежить ієрархія сегментів, які розташовані послідовно по наростаючій.
Система "директ-костинг" розвивається відповідно до розвитку управління. Гнучкість планування і прийняття управлінських рішень зажадали введення в систему "директ-костинг" бюджетів (кошторисів) та завдань.
Особливістю сучасної системи "директ-костинг" є використання стандартів (норм) по витратах.
1.3 Ціноутворення як найважливіша складова ринкового механізму управління підприємством
Історично виділилося дві альтернативні системи ціноутворення: ринкове ціноутворення, яке функціонує на базі попиту і пропозиції, і централізоване планове ціноутворення, при якому ціни формуються державними органами. Ринкове ціноутворення - більш ефективна, гнучка і справедлива модель ціноутворення [10].
При командних методах організації економіки ціни визначалися на підприємстві, тобто у виробництві, що неминуче призводить до формування ціни на базі виробничих витрат. При цьому ринок чинив дуже слабкий вплив на рівень і динаміку цін, в кращому випадку він фіксував ступінь попиту на товар при вже встановленій ціні. Головна переважна риса ринкового ціноутворення полягає в тому, що реальний процес формування ціни тут відбувається не у сфері виробництва, не на підприємстві, а в сфері реалізації продукції, тобто на ринку, під впливом попиту та пропозиції, у процесі конкуренції. Ціна товару і його корисність проходять перевірку ринком і остаточно формуються на ринку.
Необхідною умовою ринкового ціноутворення є економічна самостійність і свобода вибору поведінки підприємств-суб'єктів господарювання. Звідси принципова відмінність ринкового ціноутворення від планового яке у тому, що ціни на товари встановлюються виробниками. Державні органи, в залежності від господарської ситуації можуть регламентувати ціни тільки на обмежене коло товарів, можуть визначати загальні правила і принципи ціноутворення, встановлювати граничні рівні рентабельності або ціни на окремі товари.
Невід'ємним і важливим елементом ринку є конкуренція, яка служить потужним двигуном ринкової економіки. Основи успіху при конкуренції кореняться в стан виробництва. Світова ринкова економіка базується на гнучкому виробництві, яке має властивості швидко, в міру виникнення нових потреб, перебудовуватися практично без підвищених витрат періоду освоєння нових товарів. Якщо немає гнучкого виробництва, то час освоєння буде тривалим. Без цієї здатності виробництва неможливо змагатися з конкурентами на ринку.
Система ринкового ціноутворення стимулює товаровиробників до діяльності з мінімізації витрат. У командно-адміністративній системі господарювання при стовідсотковому завантаженні потужностей і встановленими цінами на затверджену міністерством номенклатуру продукції виробництво було неефективним, хоча й ставилося щорічний відсоток зниження собівартості. У виробника відсутня зацікавленість у зниженні собівартості та отриманні більшого прибутку, так як надлишок її вилучався на користь держави. Основним завданням підприємства було обгрунтування нормативів на виробництво продукції перед міністерством, своєчасне її виготовлення і постачання замовнику за встановленими прейскурантними цінами. У ринкових умовах завантаження потужностей заводу та виробництво продукції залежать від її привабливості для замовника. Ціна, якість, споживчі властивості товару, є наріжним каменем. І якщо продукція підприємства програє по цим параметрам, то воно втрачає частку ринку, яку повернути дуже складно. Вирішити проблему конкурентної ціни, якості товару без зниження обсягів виробництва та обсягів прибутку можливо тільки за рахунок мінімізації витрат. У вільному конкурентному ринку перемагає той з виробників товарів, хто здатний при інших рівних умовах поставляти високоякісну продукцію при низькій собівартості її виробництва.
У ринкових умовах проголошується вільне договірне ціноутворення. Ідея договірного ціноутворення полягає в тому, щоб націлити підприємство-виробника на випуск товарів, що користуються попитом. Комерційна основа відносин суб'єктів господарювання реалізується за допомогою взаємовигідних договорів. Таким чином, договірні ціни є важливим інструментом узгодження економічних інтересів.
Гнучкість і оперативність у встановленні ринкових цін призводить до того, що ринкова економіка виявляється більш динамічною і орієнтується на задоволення суспільних потреб.
Розглянемо механізм ринкового ціноутворення, виходячи з припущення, що розглядається ринок, в умовах якого діє закон попиту і закон пропозиції. Такі умови мають місце на вільному конкурентному ринку.
Зобразимо шляхом поєднання на одному графіку криві попиту D і пропозиції S на певний товар; при цьому будемо мати на увазі ринковий попит і ринкову пропозицію, тобто попит і пропозиція всіх учасників на даний товар (рисунок 1.6) [19]
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Q s2 Q d1 Q 0Q d2Q s1 |
0 P 1 P 0 P 2 |
E 0 |
S |
Ціна попиту і пропозиції (P) |
Надлишок |
Дефіцит товару |
D |
Малюнок 1.6 - Схема формування рівноважної ринкової ціни
Покажемо, що на ринку автоматично встановиться рівноважна ціна Ро, при якій величина попиту Q do, тобто Q do = Q so = Q o. Це значення ціни відповідає точці Ео перетину кривих попиту та пропозиції, званої точкою рівноваги.
Дійсно, якщо покупці забажають купити товар за ціною Р 1, яка нижче рівноважної, то величина попиту Q d 1 виявиться більшою, ніж величина пропозиції Q s 1, виникає дефіцит товару, вимірюваний різницею Q d 1 - Q s 1, і ціна внаслідок цього буде зростати до тих пір, поки пропозиція не зрівняється з попитом.
Якщо ж продавці побажають продавати товар за ціною Р 2, яка вище рівноважної, то величина пропозиції Q s 2 виявиться вище величини попиту Q d 2, утворюється надлишок товару, рівний (Q s 2 х Q d 2), і внаслідок цього ціна стане зменшуватися до тих пір, поки попит і пропозиція не зрівноважаться.
Таким чином, на конкурентному ринку в умовах, коли попит на товар і пропозиція товару залежать тільки від ціни, встановлюється рівноважна ринкова ціна, що відповідає вирівнюванню попиту та пропозиції, тобто точці перетину кривих попиту та пропозиції.
У якій би ринкової позиції не знаходилась фірма, вона не може дозволити собі одного ¾ встановлювати ціни без серйозного аналізу можливих наслідків кожного з можливих варіантів рішень.
У 2003 ¾ 2005 рр.. основою цінової політики вітчизняних підприємств була модель інфляційного ціноутворення. В основі такого ціноутворення лежали інфляційні очікування, тобто припущення ценовиками про те, наскільки потрібно підвищувати інфляційне зростання витрат щоб зберегти прибутковість. При цьому практично припинилася серйозна робота з розрахунку витрат і не почалася робота по маркетинговому обгрунтуванню ціни з позицій економічної цінності товарів для покупців.
Зниження темпів інфляції в 2006 році призвело до істотної зміни ситуації. Виявилося, що за роки спаду та інфляції вітчизняні підприємства розгубили більшу частину тих своїх конкурентних переваг, які були пов'язані зі зниженим (у порівнянні з зарубіжними виробниками) рівнем витрат. Стало очевидним, що в умовах масового вторгнення на ринок іноземних конкурентів колишня інфляційна модель ціноутворення більше не прийнятна. Необхідно знову вчитися рахувати витрати, щоб спирати на них ціну і створювати прийнятну комерційну стратегію. І лише потім, поставивши ціну на грунт реальних витрат і домігшись зниження останніх, можна переходити до комерційного ціноутворення на основі обліку економічної цінності товару та її порівняння з можливими витратами на виробництво і збут.
Це означає, що для нашої економіки оволодіння грамотним витратним ціноутворенням у поєднанні з сучасними методами управління витратами слід розглядати як логічний і більше того, неминучий етап на шляху до оволодіння сучасними методами ціноутворення.
Слід зазначити, що ті з вітчизняних фірм, які лідирують у процесі ринкової трансформації, в тому числі і АТ НКМЗ, вже пройшли стадію повернення до витратного ціноутворення, і рушивши далі, почали поступово опановувати маркетинговими підходами до вирішення цього завдання.
При розробці цінової політики підприємство повинно виходити з обліку витрат виробництва, отримання прибутку, забезпечення нормального збуту з урахуванням конкуренції, попиту та цінової реакції покупця.
На основі проведених теоретичних досліджень та вивчення літературних джерел і практичного досвіду ціноутворення були сформульовані мета і завдання даної дипломної роботи.
Мета - розробка рекомендацій щодо формування раціональної системи управління процесом ціноутворення на великому машинобудівному підприємстві з використанням стратегічних підходів сучасного корпоративного менеджменту.
У роботі були поставлені і вирішені наступні завдання:
- Проведення досліджень ціноутворення та формування цінової стратегії підприємства як найважливішої складової ринкового механізму управління підприємством;
- Аналіз на базовому підприємстві корпоративної системи управління вартістю і застосовуваних моделей ціноутворення;
- Виявлення пріоритетних підходів до ціноутворення;
- Використання методу "директ - костинг" при прийнятті управлінських рішень.
2. АНАЛІЗ ДОСВІДУ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА машинобудівної продукції в АТ НКМЗ
2.1 Корпоративна система управління вартістю як основа ціноутворення
АОНКМЗ, починаючи з 2007 року, перейшло на нову методику ціноформування, відповідно до якої процес встановлення ціни здійснюється в рамках інтегрованої корпоративної системи управління вартістю. Нова методика передбачає, що практично всі підрозділи заводу прямо чи опосередковано впливають на рівень ціни виробленої продукції. [29]
Безпосередньо в процесі встановлення та обгрунтування ціни беруть участь наступні підрозділи та служби заводу: управління маркетингового забезпечення, відділи маркетингу і контрактів центрів прибутку, конструкторські відділи, відділи технічної документації, комерційне управління, технологічні відділи (відділ головного технолога (ВГТ), відділ головного металурга ( ОГМет), відділ головного зварника (ОГС), інструментальний відділ (ІНВ), відділ цін.
Кожне з перерахованих підрозділів несе певну функціональне навантаження:
1 Управління маркетингового забезпечення здійснює дослідження ринку, фірм-конкурентів, формує і впроваджує базу даних цін на продукцію, що випускається АТ НКМЗ, цін фірм - конкурентів на аналогічну продукцію
2 Відділи маркетингу і контрактів (Омікамі) центрів прибутку оформляють справу запросного листа, організовують його опрацювання, погоджують ціни з замовниками, оформляють контракти, видають технологічні завдання на розробку техдокументації
3 Конструкторські відділи (ОГК) здійснюють опрацювання запитальних аркушів, визначають перелік платіжно - товарних одиниць (ПТЕ) за запитним листам, експертну оцінку матеріальної частини витрат по кожній платіжно товарної одиниці, проводять вдосконалення конструкцій устаткування, що випускається і функціонально - вартісний аналіз з метою зниження витрат виробництва і підвищення якості продукції
4 Відділ технічної документації (НТД) забезпечує розробку конструкторської документації, норм витрати матеріалів технологічних маршрутів, потреб у матеріальних і покупних матеріалах на замовлення
5 Комерційне управління (КУ) призводить цінові характеристики використовуваних матеріальних цінностей, здійснює саморегулювання витрат при розробці техдокументації
6 Технологічні відділи (ВГТ, ОГМет, ОГС, СТБ, ІНО) готують вихідні дані при опрацюванні запитальних листів для розрахунку планової собівартості переділів (заготівельного, зварювального, механоскладальних робіт з урахуванням потреби в спецінструменту і оснащення), розробляють техпроцеси і технологічні норми витрат матеріальних і трудових витрат, удосконалюють техпроцеси з метою зниження трудовитрат, підвищення коефіцієнта використання металу, зменшення втрат від браку
7 Відділ цін (ОЦ) здійснює розрахунок планової і нормативної собівартості, розрахунок контрактної ціни кожної платіжно-товарної одиниці, аналіз контрактної та нормативної собівартості.
Алгоритм процесу ціноутворення, усі структурні підрозділи, які беруть участь у ньому, взаємозв'язок між ними відображені на малюнку 2.1.
Процес ціноутворення починається з опрацювання заявки замовника. Мета опрацювання заявки - визначення можливості, термінів виготовлення та контрактної собівартості.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Нормативи ОГТ, цикли |
БД |
Нормативи ОГС, цикли |
БД |
Нормативи ОГМет, цикли |
БД |
Склад вироби, мат. норми, маршрути |
БД |
Інтегровані БД |
Запитальний лист |
БД |
ОЦ |
Контрактною. себестоим. ТІ |
БД |
Ціни анало-гов: світові, конкурентовНКМЗ |
БД |
Система збору інформації на продукцію- аналоги |
УМО |
Ск> Cа |
Калькуляція собівартості і ціни по з / листам |
ОГМет |
ОГС |
ОГТ |
Дані ОГК |
ОГМет |
ОГС |
ОГТ |
Замовник |
Омікамі |
заявка замовника |
Справа з / аркуша |
ОГК |
КУ |
Портфель контрактів |
БД |
КПЦ |
ОСіТД |
раніше виготовляється продукція |
Запит про раніше виготовлених ТІ |
Продукція з прейскуранта цін |
Контроль строків поставки |
метод зворотної калькуляції |
Ск> Cаналога |
Ск <Cаналога |
продукція по кресленнях замовника |
Але питома. нормат. |
Малюнок 2.1 - Логічна модель управління собівартістю в процесі встановлення ціни контракту
Опрацювання організовується відповідно до «Положення про управління маркетингом, фінансами і постачаннями продукції в АОНКМЗ» відділом маркетингу і контрактів після отримання заявки замовника. Отримавши заявку відділ маркетингу і контрактів оформляє справу запитальний листа і передає його у відділ головного конструктора (ОГК). Конструкторський відділ надсилає запит до інтегровану базу даних про наявність аналогічного, раніше опрацьованого, замовлення. У базах даних накопичена інформація на більш ніж 1000 замовлень. Якщо продукція раніше проводилася, то з бази даних інформація за витратами разом зі справою запитальний листа надходить до відділу цін, який проводить попередній розрахунок контрактної собівартості і ціни відповідно до цін поточного періоду. На цьому етапі відділ цін звертається до бази даних «Ціни аналогів» і порівнює розраховану ціну з світовими цінами, цінами фірм-конкурентів. Якщо отримана контрактна ціна не перевищує ціни аналогів, то відділ цін формує з цього замовлення базу даних «Контрактна собівартість» і направляє справу до відділу маркетингу і контрактів, який погоджує ціну з замовником. Якщо ціна прийнятна для замовника, відділ маркетингу та контрактів оформляє контракт і направляє його замовнику. Електронна копія контракту і дата відправлення заносяться в базу даних «Портфель контрактів».
Якщо певна товарна одиниця раніше не вироблялася, конструкторський відділ, надіславши запит в інтегровану базу даних, не отримує підтвердження наявності замовлення-аналога. У такому випадку починається безпосередньо процес опрацювання запитальний аркуша. Відділ головного конструктора розподіляє між технологічними відділами та комерційним управлінням спеціалізовані завдання, при виконанні яких у відповідних технологічних відділах формуються вихідні дані для розрахунку планової собівартості переділів.
Вихідні дані по переділах формують базу даних «Запитальний лист», використовуючи яку відділ цін становить планову калькуляцію собівартості і ціни по запитному листу. Порівнявши планову ціну з цінами аналогів, відділ цін направляє справу запитальний листа у відділ маркетингу та контрактів для оформлення контракту, якщо планова ціна задовольняє двом умовам: планова контрактна ціна менша цін аналогів і прийнятна для замовника. У разі виникнення розбіжностей з замовником за рівнем цін або якщо ціна замовника нижче собівартості, виробнику логічно відмовитися від замовлення, тому що він збитковий. Відмова від замовлень, неконкурентних за ціною, може призвести до значного погіршення економічного стану підприємства. Тому частіше за все підприємство схиляється до того, щоб прийняти ціну замовника і «взяти» нерентабельний замовлення. Справа запитальний листа такого замовлення направляється на подальшу опрацювання в конструкторські та технологічні відділи. Технологи і конструктори аналізують можливості зниження собівартості і в кінцевому підсумку підвищення конкурентоспроможності продукції за ціною. Паралельно ведеться робота зі зниження витрат виробництва продукції, в результаті чого прибутковість замовлення може значно зрости.
Діяльність усіх структурних підрозділів скоординована в рамках корпоративної системи управління вартістю.
Систему управління вартістю визначають як колективну роботу в єдиному інформаційному просторі маркетологів, конструкторів, технологів, комерсантів, плановиків, бухгалтерів економістів над зниженням собівартості продукції через саморегулювання витрат.
Мета створення в АТ НКМЗ принципово нової системи управління вартістю - забезпечення можливості чіткого відстеження, аналізу та контролю витрат, охоплюючи практично всі області господарської діяльності акціонерного товариства, оперативно отримувати інформацію, необхідну для вжиття заходів щодо підвищення ефективності виробництва.
Основними завданнями практичної експлуатації розробленої системи є:
1 Зниження витрат виробництва за рахунок усунення прихованих витрат і втрат на кожному робочому місці
2 Забезпечення багатоваріантних розрахунків собівартості продукції, що виготовляється, її мінімізація
3 Створення прозорої економіки витрат, що охоплює процеси від опрацювання заявок замовників та укладання контрактів до відвантаження готової продукції з визначенням конкретних причин і винуватців змін, що призвели до зниження рентабельності та розміру прибутку
4 Створення мотиваційного механізму, стимулюючого зниження витрат
5 Збільшення випуску продукції за рахунок скорочення відмов із-за високих контрактних цін.
Система управління вартістю виконує роль «стежить» системи контролю за витратами, що забезпечує можливість своєчасного прийняття управлінських рішень щодо їх зниження з метою досягнення запланованих стратегічних завдань у сфері ціноутворення.
На сьогоднішній день системою управління вартістю охоплені всі структурні підрозділи, що створюють витрати, причому основна вимога по не перевищення нормативних витрат над контрактними витримується. У базах даних накопичена інформація більш ніж 2000 замовлень, що пройшли всі ступені контролю.
Впровадження системи управління вартістю дозволяє визначати витрати на виготовлення того чи іншого обладнання з набагато більшою точністю, ніж це робилося раніше, дозволяє контролювати витрати ще на стадії видачі технологічної документації у виробництво. Система управління вартістю дозволила не тільки економістам більш точно прораховувати витрати, але і навчила рахувати витрати усі конструкторські та технологічні підрозділи.
Швидкодія системи управління вартістю дозволяє оперативно проводити перерахунок собівартості в різних економічних ситуаціях, вести пошук шляхів зниження витрат виробництва. Система управління вартістю формалізувала опрацювання запитальних аркушів, підвищила відповідальність виконавців за якісним заповнення даних, створила прозорість структури витрат. Як показує практика експлуатації система управління вартістю, вона дозволяє виявляти приховані витрати і втрати на кожному етапі виготовлення виробу (по переділах), дає можливість виробляти багатоваріантні розрахунки вартості та оцінку впливу на неї різних факторів.
Система управління вартістю охоплює весь цикл прийняття управлінських рішень, що стосуються цінової політики.
2.2 Дослідження моделей ціноутворення, що застосовуються на базовому підприємстві
У встановленні цін на свою продукцію АТ НКМЗ використовує в основному механізм ціноутворення, що базується на витратних принципах. Ціни на традиційну для заводу продукцію формуються методом, заснованим на підсумовуванні витрат і прибутку.
Недоліки визначаються калькуляційним способом і формують собівартість товару.
Прибуток розглядається як додатковий (понад собівартості) дохід виробника і встановлюється виходячи з прийнятої норми прибутку або показника рентабельності.
Раніше завод, встановлюючи ціни на свою продукцію методом калькулювання витрат, міг закладати рентабельність, рівну сорока п'яти відсоткам, без урахування умов ринку, рівня і динаміки попиту. При цьому підприємство мало гарантію реалізації своєї продукції і, крім того, при такому рівні рентабельності замовлення, практично завжди, були прибутковими.
Зараз же, з переходом на ринкові відносини, коли починають діяти закони ринку, АТ НКМЗ має одночасно реагувати на попит, на цінову реакцію покупця, а не тільки на свої витрати. Тому до питання забезпечення необхідної маси прибутку при визначенні ціни економісти відділу цін підходять гнучко. Так, зараз проводиться ув'язка прибутку за номенклатурами продукції і рентабельність диференціюється в залежності від попиту і пропозиції.
Отже, в основу розрахунку цін покласти витрати виробництва і прибуток. Центральне місце в ціноутворенні займає вибір оптимального рівня ціни. Для цього на НКМЗ використовують два витратних методу, що дозволяють досить точно обчислювати витрати на виробництво товарів - метод, заснований на визначенні повних витрат і метод, що орієнтується на прямі витрати ("директ-костинг").
Суть методу, заснованого на визначенні повних витрат, полягає в тому, що контрактну собівартість, яка лежить в основі ціни реалізації, формує сукупність змінних і постійних витрат виробництва.
Суть методу "директ-костинг" полягає у додаванні надбавки-прибутку до змінних витрат. При цьому, постійні витрати, як витрати підприємства в цілому, не розподіляються по окремих товарах (замовлень), а погашаються з різниці між сумою цін реалізації і змінними витратами на виробництво продукції. Ця різниця отримала назву «маржинальної» прибутку. [12]
"Директ-костинг" - гнучкий інструмент ціноутворення. Підприємство може самостійно варіювати співвідношення постійних і змінних витрат у ціні і встановлювати ціну на товар в діапазоні між мінімальною ціною, яка дорівнює сумі прямих витрат, і максимальною, покриває всі витрати (зв'язані і незв'язані з виробництвом даного замовлення).
Проаналізуємо, як застосування різних методів калькуляції витрат відбивається на ціні продукції, на прикладі редуктора РМ-1000-50-11. Для цього можна порівняти нормативні калькуляції, виконані в режимі «повний розрахунок» і «директ-костинг» (див. таблицю 2.1). Відповідно до прийнятої на НКМЗ методикою калькулювання собівартості за змінними витратами в собівартість замовлення в повному обсязі включаються статті: сировина і матеріали, покупні вироби, транспортно-заготівельні витрати, відходи, основна та додаткова заробітна плата, відрахування на соцстрах, спеціальний інструмент і оснащення механізмів . З собівартості виключаються витратні статті: «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські витрати виробництва», «Загальногосподарські витрати по іншим структурним підрозділам», «Капітальний ремонт основних засобів», «Поточний ремонт основних засобів», а також постійна частина статті "Витрати на утримання і експлуатацію обладнання "- основна і додаткова зарплата ремонтних служб з відрахуваннями, амортизація обладнання і транспортних засобів. Всі інші статті частково лягають на собівартість замовлення, а частково погашаються з маржинальної прибутку.
Таблиця 2.1 - Порівняльний аналіз нормативних калькуляцій, виконаних у двох режимах
| Найменування статей калькуляції | Режим «повний розрахунок» | Режим «директ-костинг» | Відхилення | |
| Ден.ед. | % | |||
| Сировина і матеріали | 252,07 | 252,07 | - | - |
| Покупні вироби | 1071,92 | 1071,92 | - | - |
| Напівфабрикати власного виробництва, | 13092,15 | 9768,28 | 3323,87 | 25,4 |
| в тому числі: лиття та поковок, | 6079,74 | 5399,53 | 680,21 | 11,2 |
| металоконструкцій | 7012,41 | 4368,75 | 2643,66 | 37,7 |
| Термообробка | 1875,94 | 1340,42 | 535,52 | 28,5 |
| Транспортно-заготівельні витрати | 67,9 | 67,90 | - | - |
| Відходи | 161,60 | 161,60 | - | - |
| Разом матеріалів | 16198,38 | 12338,99 | 3859,39 | 23,8 |
| Основна зарплата виробничих робітників | 627,19 | 627,19 | - | - |
| Додаткова зарплата виробничих робітників | 404,18 | 404,18 | - | - |
| Відрахування на соцстрах | 386,77 | 386,77 | - | - |
| Витрати на утримання та експлуатацію обладнання | 1609,08 | 647,82 | 961,26 | 60 |
| Поточний ремонт основних засобів | - | - | - | - |
| Найменування статей калькуляції | Режим «Повний розрахунок» | Режим «Директ-костинг» | Відхилення | |
| Ден.ед. | % | |||
| Капітальний ремонт основних засобів | - | - | - | - |
| Загальновиробничі витрати | 2067,10 | - | 2067,10 | - |
| ВОХР виробництва | 2244,00 | - | 2244,00 | - |
| ВОХР виробництва по іншим структурним підрозділам | 2040,96 | - | 2040,96 | - |
| Разом по зарплаті | 9388,28 | 2065,96 | 7322,32 | 78 |
| Спеціальний інструмент і оснащення механізмів | 651,24 | 651,24 | - | - |
| Витрати на освоєння | - | - | - | - |
| Інші витрати | - | - | - | - |
| Упаковка | 44,86 | 10,99 | 33,87 | 75,5 |
| Разом заводська собівартість | 26282,76 | 15067,18 | 11215,6 | 42,7 |
| Позавиробничі витрати | 841,05 | 482,15 | 358,9 | 42,7 |
| Разом повна собівартість | 27123,81 | 15549,33 | 11574,5 | 42,7 |
| Відрахування у позабюджетні фонди | 884,71 | 507,18 | 377,53 | 42,7 |
| Повна собівартість із відрахуваннями у внеб. фонди | 28008,52 | 16056,51 | 11952 | 42,7 |
| Оптова ціна, грн. | 40214,23 | 23053,71 | 17160,5 | 42,7 |
| Оптова ціна, $ | 10582,69 | 6066,77 | 4515,92 | 42,7 |
| Оптова ціна за тонну, в грн. | 15337,23 | 8792,41 | 6544,82 | 42,7 |
| Оптова ціна за тонну, $ | 4036,11 | 2313,79 | 1722,32 | 42,7 |
Найбільш повно переваги використання методів ціноутворення на основі скороченою номенклатури витрат виявляються при прийнятті різноманітних управлінських рішень (наприклад, при визначенні вигідності додаткового замовлення). Розглянемо на умовному прикладі механізм прийняття управлінських рішень при використанні методу «директ-костинг».
Завод реалізує 26131 тонн механоізделій за ціною 6,28 тис. грн. за тонну (див. таблицю 2.2). При собівартості 5,0467 тис. грн. за тонну реалізація забезпечує відшкодування сукупних витрат на виробництво та прибуток у розмірі 32228 тис. грн.
Таблиця 2.2 - Вихідні дані для аналізу
| Показники | Значення |
| Обсяг механоізделій, тонн | 26131 |
| Ціна однієї тонни механоізделій, тис. грн | 6,2800 |
| Реалізована продукції, тис. грн | 164103 |
| Собівартість реалізованої продукції, тис. грн в тому числі: | 131875 |
| змінні витрати, тис. грн | 80551 |
| постійні витрати, тис. грн | 51324 |
| Прибуток від реалізації, тис.грн | 32228 |
| Рентабельність,% | 24,44 |
| Собівартість однієї тонни механоізделій, тис.грн | 5,0467 |
| Змінні витрати на одну тонну механоізделій, тис. грн | 3,0826 |
| Постійні витрати на одну тонну механоізделій, тис. грн | 1,9641 |
Таблиця 2.3 - Аналіз фінансового результату діяльності підприємства при реалізації додаткового замовлення (при калькуляції собівартості за повними витратами)
| Показники | Значення |
| Обсяг механоізделій додаткового замовлення, тонн | 6000 |
| Ціна однієї тонни механоізделій, тис. грн | 5,0267 |
| Собівартість однієї тонни механоізделій, тис. грн | 5,0467 |
| Результат від реалізації однієї тонни механоізделій («+» - Прибуток, «-» - збиток), тис. грн | - 0,02 |
| Результат від реалізації додаткового замовлення («+» - Прибуток, «-» - збиток), тис. грн | -120 |
Розглянемо як вплине виробництво і реалізація додаткового замовлення на фінансовий результат діяльності підприємства, якщо собівартість продукції буде прокалькулювати методом «директ-костинг» (будемо вважати, що на собівартість відносяться виключно прямі виробничі витрати).
Таблиця 2.4 - Аналіз фінансового результату діяльності підприємства при реалізації додаткового замовлення (при калькулюванні собівартості за змінними витратами)
| Показники | Початковий обсяг реалізації | Додаткових ний замовлення | Разом |
| Обсяг механоізделій, тн | 26131 | 6000 | 32131 |
| Ціна однієї тонни механоізделій, тис.грн | 6,2800 | 5,0267 | - |
| Реалізація продукції, тис.грн | 164103 | 30160 | 194263 |
| Змінні витрати на одну тонну механоізделій, тис. грн | 3,0826 | 3,0826 | - |
| Змінні витрати, тис. грн | 80551 | 18496 | 99047 |
| Маржинальний прибуток, тис.грн | 83552 | 11664 | 95216 |
| Постійні витрати, тис. грн | 51324 | - | 51324 |
| Постійні витрати на одну тонну механоізделій, тис. грн | 1,5973 | 1,5973 | - |
| Прибуток від реалізації, тис.грн | - | - | 43892 |
За допомогою факторного аналізу [3] прибутку (див. таблицю 2.5) вдалося встановити, як зміна різних показників (обсягу реалізації, ціни, собівартості) вплинуло на формування величини прибутку.
Факторна модель прибутку в системі "директ-костинг" приймає вигляд:
П = МД-С пост., (2.1)
де МД - маржинальний дохід;
З пост. - Постійні витрати
З формули (2.1) випливає, що підприємство почне отримувати прибуток тільки після того, як відшкодує постійні витрати за рахунок доходу від реалізації певного обсягу продукції, що випускається. Виручки від продажів повинне вистачити для покриття змінних витрат і утворення прибутку.
У свою чергу
МД = N-С пер, (2.2)
де N - виручка від реалізації;
З пер - змінні витрати,
або
МД = КМЦ-С пер ХК = Кх (Ц-С пер) (2.3)
П = Кх ((Ц-С пер)-С пост), (2.4)
де С пер., З пост. - змінні та постійні витрати на одну тонну механоізделій відповідно;
К - обсяг механоізделій;
Ц - ціна реалізації однієї тонни.
Таблиця 2.5 - Факторний аналіз прибутку
| Показники | Умовне позначення | Розрахункова формула | Розрахунок | значення |
| Обсяг механоізделій до прийняття додаткового замовлення, тн | До 1 | - | - | 26131 |
| Обсяг додаткового замовлення, тн | До д | - | - | 6000 |
| Обсяг механоізделій після прийняття додаткового замовлення, тн | До 2 | До 1 + К д | 26131 + 6000 | 32131 |
| Ціна реалізації однієї тонни, тис. грн | Ц 1 | - | - | 6,2800 |
| Ціна реалізації однієї тонни додаткового замовлення, тис. грн | Ц д | - | - | 5,0267 |
| Змінні витрати на одну тонну механоізделій, тис. грн | З пер | - | - | 3,0826 |
| Постійні витрати на одну тонну механоізделій до прийняття додаткового замовлення, тис. грн | З пост1 | - | - | 1,9641 |
| Постійні витрати на одну тонну механоізделій після прийняття додаткового замовлення, тис. грн | З пост2 | - | - | 1,5973 |
| Середня ціна реалізації після прийняття додаткового замовлення, тис.грн | 6,0459 | |||
| Прибуток від реалізації до прийняття додаткового замовлення, тис. грн | П 1 | До 1 х ((Ц 1-С пер)-С пост1) | 26131х ((6,2800-3,0826) -1,9641) | 32228 |
| Прибуток від реалізації після прийняття додаткового замовлення, тис. грн. | П 2 | До 2 х ((Ц 2-Поцупив)-С пост2) | 32131х ((6,0459-3,0826) -1,5973) | 43892 |
| Прибуток від реалізації до прийняття додаткового замовлення в перерахунку на зміну обсягу реалізації, тис. грн. | П I | До 2 х ((Ц 1-Поцупив)-С пост1) | 32131 х ((6,2800-3,0826) -1,9641) | 39709 |
| Прибуток від реалізації до прийняття до виконавчими замовлення в перерахунку на з-трансформаційних змін обсягу реалізації і питомих накладних витрат, тис. грн. | П II | До 2 х ((Ц 1-С пер) - З пост2) | 32131 х ((6,2800-3,0826) -1,5973) | 51413 |
| Прибуток від реалізації до прийняття додаткового замовлення в перерахунку на зміну обсягу реалізації, питомих накладних витрат і ціни, тис. грн. | П III | До 2 х ((Ц 2-С пер)-С пост2) | 32131 х ((6,0459 -3,0826) -1,5973) | 43892 |
| Абсолютне відхилення по прибутку, тис. грн. У тому числі за рахунок зміни: | П абс | П 2 - П 1 | 43892 - 32228 | 11664 (100%) |
| Кількості реалізованої продукції, тис. грн. | П (К) | П I - П 1 | 39709 - 32228 | 7481 (64,1%) |
| Питомих накладних витрат, тис. грн | П (Н) | П II - П I | 51413 - 39709 | 11704 (100,3%) |
| Ціни на реалізовану продукцію, тис. грн | П (Ц) | П III - П II | 43892 - 51413 | -7521 (-64,4%) |
У разі прийняття додаткового замовлення прибуток підприємства збільшиться на 11664 тис. грн. або на 36% за рахунок:
а) збільшення обсягу виробництва і реалізації механоізделій на 23%;
б) зменшення собівартості однієї тонни механоізделій на 7,3%;
в) зменшення ціни при реалізації 6000 тонн механоізделій додаткового замовлення на 20%.
Збільшення обсягу виробництва і реалізації механоізделій з 26131 до 32131 тонни (або на 23%) сприяло зростанню прибутку на 7481 тис. грн (таблиця 2.5). Якщо додаткове замовлення приймається, то накладні витрати, що припадають на одну тонну механоізделій знизяться з 1,9641 тис. грн до 1,5973 тис. грн. на тонну (на 19%), в результаті цього собівартість однієї тонни механоізделій при новому обсязі випуску складе 4,6799 тис. грн., що принесе додатковий прибуток у розмірі 11704 тис. грн. На величині прибутку позначиться і той факт, що 6000 тонн механоізделій будуть реалізовані за ціною 5,0267 тис. грн. за тонну (таблиця 2.4), а не по 6,28 тис. грн. Це призведе до втрати 7521 тис. грн. прибутку. Але загалом, той приріст прибутку, який забезпечить збільшення обсягів виробництва та зменшення питомої собівартості механоізделій, компенсує понесені втрати, пов'язані з вимушеним зменшенням ціни реалізації.
Способи для визначення повних витрат розроблені фахівцями відділу цін підприємства і є «ноу-хау»: метод визначення собівартості по застосовуваних замовленнями, замовленнях-аналогам і метод питомих нормативів.
При розрахунку ціни на повторювану продукцію використовується метод визначення собівартості по застосовуваних замовленнями і замовленнями-аналогам, вказуються конструктором при опрацюванні запитальний аркуша. У цьому випадку контрактна собівартість визначається на підставі комп'ютерних баз даних матеріальних і технологічних нормативів застосовуваного замовлення або замовлення-аналога. Застосування даного методу дозволяє скоротити терміни опрацювання запитальних аркушів.
Метод розрахунку контрактної собівартості через питомі матеріальні та технологічні нормативи застосовується при розрахунку цін на продукцію, яка допускає розбивку на функціональні вузли, що мають аналоги і нову продукцію. При цьому конструктор вказує ряд замовлень, комп'ютерні бази даних яких можна використовувати для визначення питомих нормативів.
Контрактна собівартість визначається за питомою матеріальним і технологічним нормативам з урахуванням ваги замовляється вироби.
Методи визначення контрактної собівартості по замовленнях-аналогам і за питомою нормативам базуються на принципах економетричного нормативно-параметричного методу питомих показників.
Даний метод застосовується в тих випадках, коли надходять заявки на участь у тендерах на нову, яка не має аналогів продукцію або заявки зовнішньо-торговельних фірм, за якими немає достатньо даних для опрацювання запитальний листа технологічними службами і терміни гранично стислі, або в запитному аркуші приходить заявка на якусь складальну одиницю з багатьма входять кресленнями, причому аналогами або взагалі просто ескіз виробу.
Метод заснований на визначенні питомої витрати матеріалів, напівфабрикатів і питомої трудомісткості виготовлення того чи іншого виробу. Програма питомих нормативів дозволяє виконати розрахунок собівартості будь-якого виробу будь-якої маси й обсягу протягом півгодини. Причому, точність розрахунку залежить від того, наскільки вірно конструктор зорієнтується по масах і марками матеріалів, що застосовуються у замовленні.
Методом питомої собівартості ценовиками користувалися і раніше, особливо в тих випадках, коли виникала необхідність термінового розрахунку ціни на виріб за наданим ескізу, тобто за відсутності необхідних даних для розрахунку ціни. Тоді бралася загальна питома собівартість виготовлення замовлення-аналога, коефіцієнтом приводилася у відповідність до нормативів розрахункового періоду і множилася на орієнтовну масу нового виробу. Проте точність таких розрахунків була дуже низькою. Більш того, весь аналіз проводився вручну.
З метою вдосконалення цього методу був проведений глибокий попередільний аналіз калькуляцій на основні види обладнання, що випускаються НКМЗ. На підставі проведеного аналізу питомих норм були створені нормативи собівартості однієї тонни чистої ваги лиття, поковок та металоконструкцій використовуваних у виробництві. Ці нормативи мають велику ступінь еластичності, тобто змінюючи будь-який параметр (вартість сталі, норму витрати, трудомісткість, расцеховку, вид обладнання, норми витрат матеріалів або рівень рентабельності) ценовиками миттєво отримує кінцевий результат - собівартість однієї тонни та інформацію про те, як впливає той чи інший параметр на собівартість поковки, відливання, металоконструкції мул виробу в цілому. В даний час у відділі цін створена комп'ютерна мережа, яка дозволяє отримати аналіз питомих норм з будь-якого виробу або групі техніки протягом декількох хвилин (см.Приложение А). Розроблена програма питомих нормативів дозволяє виконати розрахунок витрат для надання замовнику ідеї ціни в найкоротші терміни, оскільки термін опрацювання запитальних листів при розрахунку методом питомих нормативів скорочується з 10 - 17 днів до 2 - 4 днів. Річний економічний ефект від впровадження цієї програми склав 8081,28 тис. грн (див. таблицю 2.6).
Таблиця 2.6 - Розрахунок річного економічного ефекту від впровадження методу питомих нормативів
| Статистичні та розрахункові показники | Услов обоз-поч. | Розрахункова формула | Значен-ня |
| Середня кількість опрацьованих запитальних аркушів на рік, штук | До зл | - | 1840 |
| Середня кількість фахівців технологічних служб, що беруть участь в опрацюванні запитальний листа, людина | Ч до, т | - | 20 |
| Середня кількість днів, витрачених на опрацювання одного запитальний листа конструкторськими службами, днів | Т | - | 12 |
| Середньомісячна заробітна плата одного працюючого, грн. | З м | - | 550 |
| Середня кількість людино-днів, необхідне для опрацювання одного запитальний листа, людино / днів | До ч / д | До ч / д = Ч к, т х Т | 240 |
| Середньоденна заробітна плата одного працюючого, грн. | З д | З д = З м / 30 | 18,3 |
| Витрати на опрацювання одного запитальний листа, грн. | З | З = До ч / д х З д | 4392 |
| Середньорічний економічний ефект від впровадження програми «Питомі нормативи», грн. | Е р | Е р = З х К зл | 8081280 |
Метод зворотного калькулювання застосовується, як правило, в ситуаціях збиткових замовлень і є невід'ємним елементом системи управління вартістю. Механізм практичного використання даного методу розглянемо на наступному прикладі.
Від криворізького Південного ГЗК отримано замовлення на виготовлення редуктора РМ-1000-50-11. На основі бази даних за замовленням-аналогу була прокалькулювати контрактна собівартість і ціна. Ціна, яка покривала б всі витрати і забезпечували 44 - 45% рентабельності встановлено на рівні 4,8 $ / кг. Однак для замовника ціна, запропонована заводом неприйнятна. Він погодиться придбати продукцію за ціною не вище 4,0 $ / кг.
Собівартість редуктора, розрахована виходячи з ціни замовника - це фактично контрактна собівартість (С к), оскільки лише за цією ціною операція відбудеться. Собівартість, розрахована за сформованими витратами - нормативна собівартість (С н). У ситуаціях, коли контрактна собівартість менша за нормативну (С до <С н), у відповідності з логічною моделлю (див. рис. 2.1) застосовується метод зворотного калькулювання. Запитальний лист замовлення направляється у конструкторсько-технологічні відділи, в комерційне управління, в яких детально аналізуються витратні статті з метою знаходження резервів зниження собівартості на всіх стадіях бізнес - процесу: на стадії постачання, на стадії виробництва, збуту. У першу чергу аналізуються ті статті, які мають найбільшу питому вагу в собівартості.
У ході постатейного аналізу були виявлені наступні статті, по яких можлива економія і розмір економії: за статтею «Покупні вироби» сума можливої економії витрат становить 173 грн., За статтею «Лиття і поковки» - 55 грн., Щодо розділу «Заробітна плата» - 4694 грн.
Економія витрат на стадії постачання була виявлена комерційним управлінням в ході проведення аналізу внутрішніх і зовнішніх пропозицій, пов'язаних із закупівлею комплектуючих виробів. На ринку використовуються у виробничому процесі комплектуючі можна придбати за такими цінами: підшипник 7318 по 115 грн. за штуку, підшипник 7528 по 180 грн., підшипник 7532 по 325 грн., манжету УР 90 по 1,19 грн., манжету УР 160 по 3,5 грн. Крім того, були перевірені запаси на складі. Виявилося, що всі необхідні комплектуючі для виробництва редуктора є в наявності. Вони були придбані у минулому звітному періоді за нижчими цінами. Природно, доцільніше використовувати вже наявні в наявності на складі комплектуючі. За рахунок використання комплектуючих виробів з більш низькою закупівельною ціною досягається економія витрат у розмірі 173 грн. (Див. таблицю 2.7)
Таблиця 2.7 - Економія витрат за статтею «Покупні вироби»
| Показники | Умовне позначення | Розрахункова формула | Комплектуючі вироби | |||||
| в тому числі | всього | |||||||
| підшипник 7318 | підшипник 7528 | підшипник 7532 | манжета УР 90 | манжета УР 160 | ||||
| Норма витрати, штук | N | - | 2 | 2 | 2 | 1 | 1 | 8 |
| Ціна «зовнішнього пропозиції», грн | Ц вш | - | 115 | 180 | 325 | 1,19 | 3,5 | - |
| Ціна «внутрішньої пропозиції», грн. | Ц вн | - | 86,4 | 160 | 288 | 0,79 | 2,33 | - |
| Вартість матеріалів відповідно до ціни «зовнішнього пропозиції», грн. | З вш | Ц вш х n | 230 | 360 | 650 | 1,19 | 3,5 | 1245 |
| Вартість матеріалів відповідно до ціни «внутрішньої пропозиції», грн. | З вн | Ц вн х n | 173 | 320 | 576 | 0,79 | 2,33 | 1072 |
| Економія, грн. | Е | З вш - З вн | 57 | 40 | 74 | 0,4 | 1,17 | 173 |
Таблиця 2.8 - Економія витрат за статтею «Напівфабрикати власного виробництва»
| Статті калькуляції | Калькуляція собівартості виробництва модельного комплекту | Калькуляція собівартості модельного комплекту, що є в наявності | Економія, грн. |
| Матеріали, в тому числі: | 117,31 | 114,50 | 2,81 |
| ліс, | 85,32 | 84,36 | 0,96 |
| цвяхи, | 2,22 | 1,93 | 0,23 |
| клей, | 3,44 | 3,33 | 0,10 |
| фарбувальні матеріали, | 6,84 | 6,84 | - |
| металевий дріт, | 11,65 | 9,80 | 1,8 |
| транспортно-заготівельні витрати | 8,28 | 8,28 | - |
| Заробітна плата, в тому числі: | 156,16 | 104,10 | 52,06 |
| основна зарплата виробничих. робітників, | 69,77 | 46,51 | 23,26 |
| додаткова зарплата виробничих. робітників, | 43,80 | 29,20 | 14,60 |
| Відрахування на соцстрах | 42,59 | 28,39 | 14,20 |
| Статті калькуляції | Калькуляція собівартості виробництва модельного комплекту | Калькуляція собівартості модельного комплекту, що є в наявності | Економія, грн. |
| Накладні витрати, в тому числі: | 202,53 | 202,53 | - |
| витрати на утримання і ескплуат. Обладнання, | 68,13 | 68,13 | - |
| загальновиробничі витрати | 134,40 | 134,40 | - |
| Цехова собівартість | 476,00 | 421,05 | 54,95 |
Економія по заробітній платі можлива за рахунок застосування більш низького «плаваючого» коефіцієнта до базових тарифних ставок і окладів. Застосування «плаваючого» коефіцієнта 1,0, а не 1,5, як планувалося, забезпечить економію витрат по розділу «Заробітна плата» в розмірі 4694 грн. (Див. таблицю 2.9)
Таблиця 2.9 - Аналіз ефективності використання методу зворотного калькулювання
| Найменування статей калькуляції | Нормативна калькуляція до використання методу обрат-ного Калькулят-вання | Нормативна калькуляція після використання методу обрат-ного Калькулят-вання | Економія |
| Сировина і матеріали | 252,07 | 252,07 | - |
| Покупні вироби | 1245,5 | 1071,92 | 173,58 |
| Напівфабрикати власного виробництва, у т. ч.: | 13147,07 | 13092,15 | 54,92 |
| Лиття та поковок, | 6134,66 | 6079,74 | 54,92 |
| металоконструкцій, | 7012,41 | 7012,41 | - |
| Термообробка | 1875,94 | 1875,94 | - |
| Транспортно-заготівельників. Витрати | 67,9 | 67,9 | - |
| Відходи | 161,60 | 161,60 | - |
| Разом матеріалів | 16426,88 | 16198,38 | 228,5 |
| Основна зарплата виробничих робітників | 940,79 | 627,19 | 313,6 |
| Додаткова зарплата виробничих робітників | 606,27 | 404,18 | 202,09 |
| Відрахування на соцстрах | 580,155 | 386,77 | 193,39 |
| Найменування статей калькуляції | Нормативна калькуляція до використання методу обрат-ного Калькулят-вання | Нормативна калькуляція після використання методу обрат-ного Калькулят-вання | Економія |
| Витрати на утримання та експлуатацію устатку. | 2413,02 | 1609,08 | 803,94 |
| Поточний ремонт основних засобів | - | - | - |
| Капітальний ремонт осн. Коштів | - | - | - |
| Загальновиробничі витрати | 3114,15 | 2076,10 | 1038,05 |
| ВОХР виробництва | 3366,02 | 2244,00 | 1122,02 |
| ВОХР виробництва по іншим структурним підрозділам | 3061,42 | 2040,96 | 1020,46 |
| Разом по зарплаті | 14082,43 | 9388,28 | 4694,15 |
| Спеціальний інструмент і оснащення механізмів | 651,24 | 651,24 | - |
| Витрати на освоєння | - | - | - |
| Інші витрати | - | - | - |
| Упаковка | 44,86 | 44,86 | - |
| Разом заводська собівартість | 31205,41 | 26282,76 | 4922,65 |
| Позавиробничі витрати | 998,57 | 841,05 | 157,52 |
| Разом повна собівартість | 32203,98 | 27123,81 | 5080,17 |
| Відрахування у позабюджетні фонди | 724,42 | 884,71 | -160,29 |
| Найменування статей калькуляції | Нормативна калькуляція до використання методу обрат-ного Калькулят-вання | Нормативна калькуляція після використання методу обрат-ного Калькулят-вання | Економія |
| Повна собівартість із відрахуванням до позабюджетних фондів | 32928,39 | 28008,52 | 4919,87 |
| Оптова ціна, грн. | 47746 | 40214,23 | 7531,77 |
| Оптова ціна, $ | 12564,74 | 10582,69 | 1982,05 |
| Оптова ціна за тонну, грн. | 18206,5 | 15337,23 | 2869,27 |
| Оптова ціна за тонну, $ | 4791,19 | 4036,11 | 755,08 |
За допомогою методу зворотного калькулювання здійснюється саморегулювання витрат по замовленнях баз даних. Проводиться розрахунок собівартості продукції методом зворотного калькулювання виходячи з цін ринку та встановлюються завдання функціональним службам щодо мінімізації витрат. Потім опрацьовуються варіанти і вибирається оптимальна технологія виготовлення продукції, оптимальний режим ведення техпроцесу з урахуванням економного витрачання енергоресурсів і всіх інших елементів витрат і забезпечується рівень прибутку, необхідний заводу.
Впроваджувані цінові методи підвищують гнучкість існуючого витратного механізму ціноутворення, сприяють більш ефективній діяльності підприємства в короткостроковому періоді. Але для досягнення конкурентної переваги за критерієм ціни, для здійснення цінової політики у відповідності зі стратегічними цілями і не побоюючись реакції конкурентів слід відмовитися від використання витратного принципу в процесі встановлення та обгрунтування цін реалізації.
2.3 Застосування ФВА як аналітичного інструменту ціноутворення
Одним з найбільш дієвих методів підвищення ефективності виробництва по праву є функціонально-вартісний аналіз (ФВА) ФВА фактично є комплексною цільовою програмою виявлення і реалізації резервів зниження трудомісткості, матеріаломісткості та підвищення якості продукції та послуг. [27].
ФВА - це метод одночасного і взаємозв'язаного дослідження функцій об'єкта і вартості цих функцій.Функціі та їх вартості становлять об'єкт ФВА як виду аналізу.
Під функціями розуміються споживчі властивості (якості) об'єкту.
Вони поділяються на: 1) головну функцію, що виражає призначення об'єкта, 2) основні функції, що забезпечують виконання головної; 3) допоміжні функції, що реалізують основні; 4) зайві функції; 5) шкідливі функції. У сукупності функції виражають споживчу вартість об'єкта.
Основна мета ФВА - пошук оптимального співвідношення між споживчою вартістю об'єкта і витратами на нього.
ФВА націлений на обов'язкове отримання кращого техніко-економічного рішення.
Проведення ФВА має передувати опрацювання (уточнення, коригування) робочої документації та сприяти вирішенню таких найважливіших завдань, як:
- Скорочення тривалості розробки (модернізації) і освоєння виробництва виробів;
- Створення продукції високого технічного рівня, конкурентоспроможної на зовнішньому ринку;
- Забезпечення стабільності функціонально необхідної якості;
- Забезпечення ефективної експлуатації;
- Доведення витрат на розробку, виготовлення і споживання до рівня суспільно необхідних.
Аналіз проводиться за певною схемою, що включає сім етапів: підготовчий, інформаційний, аналітичний, творчий, дослідницький, рекомендаційний і впровадження.
З метою досягнення бажаного рівня ціни і пошуку резервів зниження собівартості проведемо ФВА вироби "Клапан повітророзподільні".
Завданнями ФВА є:
- Визначення функцій складових частин клапана, їх систематизація і оцінка вагомості;
- Пошук конструктивної надмірності, допущеної в об'єкті, що є причиною зайвих витрат;
- Визначення конструктивних елементів - носіїв зайвих витрат;
- Вироблення рекомендацій та пропозицій щодо розробки оптимальної конструкції клапана, що дозволяє знизити собівартість виготовлення без втрати якості, надійності та довговічності;
- Визначення собівартості виготовлення запропонованих варіантів виконання та підготовка даних для прийняття рішення про впровадження.
На підставі креслень і блок-схеми клапана будується функціональна модель (рисунок 2.2), де кожен структурний елемент замінюється на функцію, виконувану в даному об'єкті. Далі експертним шляхом визначаємо вагомість цих функцій [11].
Після побудови функціональної моделі, визначення вагомості, трудомісткості і фактичної собівартості всіх елементів системи будується функціонально-вартісна діаграма (рисунок 2.3).
Діаграму будуємо, маючи в своєму розпорядженні функції з зменшенням їх значимості. Потім проводимо криву, яка описує закон зниження значимості функцій істроім симетричну їй криву нижче осі Х, визначаємо масштаб вартості функцій і будуємо нижню частину діаграми. Ті стовпці, які виходять за межі нижньої кривої, вказують на зосередження зайвих витрат. За ним визначаються носії цих функцій, тобто конкретні деталі, виготовлення яких обходиться дорожче, ніж значущість виконуваних ними функцій.
Функціонально-вартісна діаграма є результуючої моделлю, яка вказує на зони зайвих витрат в об'єкті і дає їх вартісну оцінку.
У розглянутому клапані повітророзподільним деталями несучими надлишкову вартість є: корпус (F 11), кришка нижня (F 18), поршень (F 21) і поршень (F 41). Крім того, є деталі із зайвими функціями: шайба (F 43), кільце (F 22) і плита (F 31), які трудомісткі у виготовленні
панії, але мають вагомість функцій менше інших деталей того ж призначення. Звертає на себе увагу висока вартість 12 гвинтів М6 (F 16) - 153,96 грн.
По кожному з перелічених вище елементів були прийняті технічні рішення (таблиця 2.10), що дозволяють знизити вартість елемента і врешті-решт ціну всього виробу.
Таблиця 2.10 - Аналіз заходів при проведенні ФВА вироби
| Носії надлишкову вартість | До заходів | Заходи | Після заходів | |||||||||||||||||||||||||
| Корпус (F11) | Відливання з чавуну СЧ20 Собівартість (С) (з уч МК) = 1038,11 грн У т.ч МК = 683 грн (65%) С (без МК) = 354 У т.ч хутро-обробка - 296 грн (80%) | Спрямовані на зниження трудомісткості 1.Уменьшіть довжину отвору Ш70Н9 2. Зміна знаку шорсткості по пазах b = 5мм з Ra12, 5 на Ra25 Це призвело до зниження трудомісткості на 0-30 хв. Але у зв'язку з тим, що збільшилася кількість кріпильних отворів і додалися отвори для підведення тиску повітря, трудомісткість залишилася без змін Допущення більше грубої мехобработки дозволило знизити розряд робіт | С (з уч МК) = 1018,33 грн Економія = 20 грн | |||||||||||||||||||||||||
| Носії надлишкову вартість | До заходів | Заходи | Після заходів | |||||||||||||||||||||||||
| Поршень (F41) | С = 103, 36 грн | Виробляти контроль твердості безпосередньо на деталях . Поршні черт.4-608953 і рис. 4-615778 виготовляються зі сталі 45 з термообробкою. Контроль твердості виробляється на деталях-«свідках», виготовлення яких також вимагає механообробки. Технічне рішення дозволить знизити трудомісткість на 10 і 14 хв відповідно. | С = 76,66 грн Економія = 27 грн | |||||||||||||||||||||||||
| Поршень (F21) | С = 112, 62 грн | С = 99, 25 грн Економія = 13 грн | ||||||||||||||||||||||||||
| Кришка нижня (F18) | C = 80, 29 грн | 1.Уменьшіть довжину посадкового діаметра | С = 72, 21 грн Економія = 8 грн | |||||||||||||||||||||||||
| Плита (F31) | С = 72, 84 грн Плита виконується з листового прокату марки Cт3пс3 і служить для розміщення каналів підведення тиску повітря | 1. Розмістити канали підводу тиску безпосередньо в корпусі Рішення дозволить виключити дану позицію з даного об'єкта, що дасть зниження трудомісткості в розмірі 1 год 13 хв. | Економія = 72, 84 грн | |||||||||||||||||||||||||
| Гвинт М6 (F42) (Болт М6-6gх20.58 ГОСТ 7805-70) | З = 146, 40 грн Гвинт М6 (12шт) виготовляється з круглого прокату сталі 40Х | 1. Замінити на покупні гвинти Незважаючи на те, що це призведе до збільшення кількості кріпильних елементів (20 замість 12), повністю виключається трудомісткість механічної обробки по даній позиції, яка становить 3 год 4 хв. | С = 60, 80 грн Економія = 80,16 грн | |||||||||||||||||||||||||
| Носії надлишкову вартість | До заходів | Заходи | Після заходів | |||||||||||||||||||||||||
| Кільце (F22) | С = 36, 71 грн | 1. Змінити спосіб кріплення кільця в пазу - кріпити за допомогою клею 2. Спростити форму паза і форму кільця (без скосів) Кільце виготовляється з гуми МБС товщиною 8 мм. По зовнішньому і внутрішньому діаметрам кільця виконуються скоси під 150. Кільце сідає в паз відповідної форми в поршні рис. 4-615778. Скоси в даному випадку запобігають випадання кільця з паза. Для виконання вищевказаних скосів необхідно було вводити механообробку на верстаті, яка становила 46 хв. Рішення призведе до зниження трудомісткості механічної обробки на 41мін. | С = 0, 51 грн Економія = 36 грн | |||||||||||||||||||||||||
| Шайба (F43) | З = 25, 82 грн | Шайба виконується з круглого прокату сталі 20, і також має паз складної форми для кріплення кільця подібного (F22). Змінивши спосіб кріплення кільця ми отримали можливість зміни конфігурації деталі, що призведе до зниження трудомісткості на 10 хв. | З = 17, 49 грн Економія = 8,33 грн | |||||||||||||||||||||||||
| Собівартість вироби | 2001,21 грн | 1737,15 грн | ||||||||||||||||||||||||||
3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ на машинобудівну продукцію
3.1 Модель дії системи ціноутворення
Перехід АТ НКМЗ до витратно-ринкової моделі ціноутворення здійснювався поетапно в ході процесу ринкової трансформації, який, до речі, ще не завершений.
Перший етап припадає на 2003-2005рр. У ці роки основою цінової політики НКМЗ (як, втім, і інших вітчизняних підприємств) була модель інфляційного ціноутворення. У цей період практично припинилася серйозна робота з розрахунку витрат, а про ринкові методи маркетингового обгрунтування ціни не велося й мови. Другий етап пов'язаний з поверненням до витратного ціноутворення. Передумовами повернення послужило зниження темпів інфляції в 2006 році і прийняття урядом України ринково орієнтованого курсу розвитку вітчизняної економіки. У цих умовах виявилося, що інфляційна модель ціноутворення більше не прийнятна, що в порівнянні з іноземними конкурентами підприємство не має конкурентних переваг ні за рівнем ціни, ні за витратами, ні за цінністю товару. Тому було вирішено поставити ціноформування на грунт реальних витрат, навчитися керувати витратами і добиватися їх зниження.
На початок 2000 року стадію повернення до витратного ціноутворення АТ НКМЗ вже минуло й, більше того, почало поступово опановувати комерційним ціноутворенням на основі врахування ринкових факторів (попит, конкуренція), а також економічної цінності товару та її порівняння з можливими витратами на виробництво і збут.
Таким чином, сьогодні на АТ НКМЗ використовуються різні підходи до ціноформування - витратний і багатофакторний. Крім того, економістами відділу цін здійснюються спроби впровадження ціннісного підходу на базі існуючої моделі встановлення цін.
Визначальним ціноутворюючим фактором виступають витрати, обчислені з урахуванням розробленої технології виробництва, і які в сукупності складають контрактну собівартість товару. Цінність товару, з точки зору виробника, обумовлюється сукупністю матеріальних і нематеріальних витрат, необхідних для втілення ідеї товару (заявка замовника) в конкретний продукт і втілюється у витратній ціною. Рівень ціни, обчислений на базі контрактної собівартості і рентабельності з урахуванням цін конкурентів вигідний для виробника, але не завжди буває прийнятним для замовника. Це відбувається тому, що з точки зору замовника, цінність обумовлюється сукупністю витрат і вигод, що виникають в процесі експлуатації товару. Виходом з ситуації, відділ цін бачить у переході до ціннісному ціноутворення. З точки зору економістів відділу цін АТ НКМЗ методика ціноформування, заснована на ціннісному підході, передбачає, що ціна на товар буде встановлюватися з урахуванням його цінності як об'єкта експлуатації для замовника і цінності як об'єкта виробництва для конкурентів. Таким чином, рівень цін, що формується у відділі цін, на продукцію буде спочатку прийнятний ринком.
У існуючу методику ціноформування АТ НКМЗ успішно впроваджуються елементи ринкового ціноутворення. Так, в рамках системи управління вартістю методом зворотного калькулювання здійснюється перерахунок контрактної собівартості виходячи з рівня цін, що задається ринком (база даних «ціни аналогів: ціни конкурентів, світові ціни»). Відповідно до розрахованої собівартістю визначається бюджет замовлення, який розподіляється між конструкторсько-технологічними службами. Якщо служба не вписується у встановлений бюджет, то вона отримує завдання по мінімізації витрат, в ході виконання якого опрацьовуються варіанти технології виготовлення продукції, режимів ведення техпроцесу і вибирається найбільш оптимальна з урахуванням економного витрачання енергоресурсів і всіх інших елементів витрат технологія, що забезпечує рівень прибутку, необхідний заводу.
Випадає з системи управління вартістю блок «цінність». Цей блок має на увазі наявність матриці цінностей, в рамках якої визначалася б і обгрунтовувалася цінність товару і розраховувалися ціни різними методами. Розробка матриці і її впровадження в систему управління вартістю завершить, на думку економістів АТ НКМЗ, процес формування методики ціноутворення, що базується на ціннісному підході.
3.2 Ефективність методу "директ-костинг" при прийнятті управлінських рішень
Інформація про витрати має велике значення як головне обгрунтування рівня цін. І хоча роль витрат у визначенні цінової політики фірм незаперечна, проте вони не повинні служити єдиним критерієм формування ціни, про що підказує досвід успішних фірм. [23]
Логіка комерційної діяльності полягає в тому, що ціни прямо пов'язані з визначенням обсягів продажів.
Формування ринкових відносин в Україні та загострення конкуренції товаровиробників вимагають нових підходів до калькулювання та ціноутворення.
При ринковій організації збуту продукції рівень ціни визначає можливий обсяг продажів і відповідно - можливий масштаб виробництва. При зростанні масштабів випуску знижується сума постійних витрат, що припадають на один виріб, і відповідно, величина середніх витрат на його випуск.
Істотні можливості для удосконалення обліку і аналізу витрат відкриває система "директ-костинг", яка широко поширена на Заході. Це пояснюється не стільки бажанням скоротити кількість статей витрат, що підлягають обліку і розподілу, скільки необхідністю виявити вироби з самої високо рентабельністю, для того щоб перейти на їх виробництво. Мова йде про те, що в умовах "директ-костинг" більш виразно проявляється різна рентабельність виробів, оскільки різниця між продажними цінами і обмеженою собівартістю не ховається внаслідок списання постійних витрат на собівартість конкретних виробів. Вважається, що постійні витрати слабко пов'язані з собівартістю окремих видів продукції. Більш того, такий зв'язок в більшості випадків взагалі неможливо встановити, тому розподіл цих витрат пропорційно умовним базам (як це традиційно робиться при калькулюванні повної собівартості продукції) призводить до суттєвого спотворення собівартості окремих видів продукції і, відповідно їхньої справжньої рентабельності [21].
У зв'язку з цим обмеження собівартості продукції лише змінними витратами (і, можливо, частиною так званих прямих постійних витрат, що характерно для "розвиненого директ-костинг", який на Заході більш поширений) може стати корисним на АТ НКМЗ.
Сутність прийняття управлінських рішень на базі "директ-костинг"
полягає в розумінні того, що будь-який контракт, вартість якого вища прямих операційних витрат на його виготовлення, вважається беззбитковим, так як сума перевищення вартості контракту над прямими операційними витратами компенсує (покриває) частину постійних витрат. Тут слід звернути увагу на той факт, що навіть якщо б вартість такого контракту була нижче його повної собівартості, з'являється можливість крім повного відшкодування прямих витрат, хоча б частково компенсувати постійну їх частину, яка, в будь-якому випадку, вже є частиною витрат підприємства. Найбільш доцільним є впровадження методу "директ-костинг" для системи ціноутворення, тому що дозволяє істотно підвищити обсяги виробництва та з їх зростанням підвищити фінансові та техніко-економічні показники роботи підприємства.
У другому розділі проекту на умовному прикладі представлений механізм прийняття управлінських рішень при використанні методу "директ-костинг".
Як видно з таблиці 3.1, при реалізації додаткового замовлення обсяг
механоізделій збільшиться на 6000 тонн (23%), обсяг реалізованої продукції - на 30160 тис.грн. (18,4%)
У результаті прийняття додаткового замовлення за ціною нижче собівартості частка умовно-постійних витрат у собівартості реалізованої продукції знизилася на 4,79%, маржинальний прибуток і прибуток від реалізації зросла на 11664 тис.грн (36,2%), а рентабельність - на 4, 75%. (19,4%)
Таблиця 3.1-Розрахунок економічної ефективності при використанні системи "директ-костинг" як інструменту ціноутворення
Відмовившись від додаткового замовлення, підприємство втрачає маржинальної прибуток у розмірі 11664 тис. грн., Що відповідно призведе до зменшення сумарного прибутку підприємства на цю суму. Тому що, хоча замовлення і збитковий, але він бере участь у покритті постійних витрат виробництва.
За допомогою факторного аналізу прибутку в системі "директ-костинг" (див. таблицю 2.5) вдалося встановити, як зміна різних показників (обсягу реалізації, ціни, собівартості) вплинуло на формування величини прибутку.
У разі прийняття додаткового замовлення прибуток підприємства збільшиться на 11664 тис. грн. або на 36% за рахунок:
а) збільшення обсягу виробництва і реалізації механоізделій на
23%;
б) зменшення собівартості однієї тонни механоізделій на 7,8%;
в) зменшення ціни при реалізації 6000 тонн механоізделій додаткового замовлення на 14,6%.
Збільшення обсягу виробництва і реалізації механоізделій з 26131 тонн до 32131 тонни (або на 23%) сприяло зростанню прибутку на 7481 тис. грн (таблиця 2.5). Якщо додаткове замовлення приймається, то накладні витрати, що припадають на одну тонну механоізделій знизяться з 1,964 тис.грн до 1,5973 тис. грн. на тонну (на 19%), в результаті цього собівартість однієї тонни механоізделій при новому обсязі випуску складе 4,6799 тис. грн., що принесе додатковий прибуток у розмірі 11704 тис. грн. На величині прибутку позначиться і той факт, що 6000 тонн механоізделій будуть реалізовані за ціною 5,0267 тис. грн. за тонну (таблиця 2.4), а не по 6,28 тис. грн. Це призведе до втрати 7521 тис. грн. прибутку. Але загалом, той приріст прибутку, який забезпечать збільшення обсягів виробництва та зменшення питомої собівартості механоізделій, компенсує понесені втрати, пов'язані з вимушеним зменшенням ціни реалізації.
Гнучкість методу "директ - костинг" дозволяє своєчасно реагувати на зміну попиту і умов конкуренції, дає можливість підприємству пропонувати різні ціни на різних ринках збуту, зберігаючи загальний контроль за сукупною виручкою, отриманою від продажу на цих ринках, і визначаючи пріоритети в поставках на ці ринки у разі обганяє попиту на яких-небудь з них. Аналогічним чином, цей метод дозволяє підприємству розглядати і визначати ціни на окремі замовлення у відповідності з конкретними обставинами. Наприклад, під час високого попиту метод дозволяє вибрати замовлення, які приносять найбільший дохід (ринок валків), а під час низького попиту вказує, до якої міри підприємство може знизити ціни, щоб отримати хоч яку-небудь прибуток (ринок редукторів).
Використання в обліку системи "директ-костинг" дозволить залучити більшу кількість замовників, збільшити ступінь завантаження підприємства і вирішити наступні управлінські завдання:
- Планування виробничої програми;
- Виробництво або закупівля деяких комплектуючих виробів;
- Визначення мінімального розміру замовлення. [31]
На АТ НКМЗ може бути впроваджений та метод "розвиненого директ-костинг", де в якості прямих (специфічних) постійних витрат будуть виступати постійні витрати кожного з п'яти виробництв.
Впровадження "розвиненого директ-костинг" дозволить точно визначити, за що несе відповідальність кожен центр прибутку (виробництво) і забезпечить отримання інформації про результати діяльності кожного підрозділу підприємства, що дасть можливість посилити контроль по заводу в цілому.
Але незважаючи на очевидну корисність, цей метод має ряд недоліків.
По-перше, основним недоліком є неповне відображення сукупності витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією окремих видів продукції.
По-друге, завжди є ризик у вигляді «провокаційною» ціни з боку конкурентів, в результаті чого відбувається зниження прибутковості, а потім вже дуже важко досягти того рівня прибутковості ринку, який передбачався раніше, так як споживач дуже швидко звикає до низьких цін.
По-третє, для обгрунтування прийняття замовлення зі зниженою нормою прибутку підприємство може помітити, як воно себе покарало при подальшому веденні справ з тим же покупцем. Адже яким би логічним не був цей метод, покупець отримує в свої руки дуже сильна зброя - ціну, яку буде дуже легко використовувати в подальших переговорах, коли може збільшитися попит на цю продукцію і фірма зможе працювати з більш високими цінами.
З цього можна зробити висновок, що використовувати метод "директ-костинг" треба дуже обережно, проводячи попередньо аналіз альтернативних рішень та їх наслідків. У зв'язку з тим, що застосування "директ-костинг" передбачає встановлення ціни на виріб нижче його повної розрахункової собівартості, впровадження цього методу в систему управління витратами повинно здійснюватися. Тільки система управління вартістю, що займається розробкою системи «безпеки» та механізму, що забезпечує постійний контроль за загальним фінансово-економічним станом підприємства: величиною постійних витрат, поточних прямих витрат, сумою грошових надходжень за контрактами та поточної величини сум покриття, зможе аналізувати безконтрольне зниження цін на продукцію, яка може призвести до виникнення збитків. А взагалі, навіть маючи в арсеналі цей метод, економісти повинні прагнути встановлювати таку ціну, яка покривала б всі витрати виробництва і забезпечувала справедливу прибуток.
3.3 Застосування ФВА при ціноутворенні
Зростаюча конкуренція впливає на встановлювані підприємством відпускні ціни. Істотні причини зменшення прибутків полягають також у постійно збільшуються витрати на матеріали і заробітну плату. Більш високі змінні витрати ведуть до того, що знижуються суми покриття, якщо підвищення цін при цьому неможливо через обмежень попиту. ФВА має важливе значення для керівництва підприємства, оскільки дозволяє зменшити витрати. Цільова величина зниження витрат знаходиться в межах між 10% і 20%. [15]
Підприємства повинні прагнути запропонувати на ринку нові товари, які можна зробити з найменшими витратами. ФВА може також застосовуватися, коли товар уже запроваджено на ринок. Оскільки товари конкурують, співвідношення між витратами і прибутком стає очевидним. Якщо ФВА застосовується для вже створених продуктів, то говорять про поліпшення їх вартісних характеристик.
Сутність ФВА - досягнення оптимального співвідношення між ціною і собівартістю при створенні або удосконаленні об'єкта. ФВА - це не тільки буквально аналіз, а й функціонально-вартісне дослідження можливостей вдосконалення об'єкта (системи) як носія функцій і зниження його вартості з обов'язковим синтезом варіантів нових рішень.
Постановка завдань, зумовлених потребами ефективного виробництва, знаходження більш доцільних науково-технічних шляхів їх вирішення незалежно від того, чи йде мова про новий матеріал або знарядді праці, про їх конструктивному використанні або технології виготовлення, - складові частини методики ФВА.
Незважаючи на те, що ФВА спирається на одні й ті ж основні принципи, у кожній зі сфер його використання є свої особливості, а у фахівців-аналітиків з'являється свій творчий "почерк", формуються свої власні навички, які допомагають прискорити отримання бажаного результату.
У процесі проведення ФВА будь-якого технічного об'єкта всі стадії його життєвого циклу: наукові дослідження, конструкторські розробки, підготовку і організацію виробництва, доведення до стадії виробничого використання, експлуатацію, утилізацію.
У результаті ФВА економічно доцільніше здійснюється перехід від існуючої до поліпшеної техніці, що дозволяє повніше реалізовувати можливості використовуваної і довела свою ефективність технічної ідеї, а від поліпшеної принципово новій техніці, яка здатна дати стрибок у підвищенні ефективності виробництва.
У другому розділі проекту проведено функціонально-вартісний аналіз вироби "Клапан повітророзподільні". За допомогою функціонально-вартісної діаграми виявлено елементи, що несуть надлишкову вартість - зони зайвих витрат. По кожному з них прийняті технічні рішення, що дозволили знизити вартість елемента і, в кінцевому підсумку, собівартість вироби на 265 грн. або 15%.
Причина появи "зайвої" вартості - майже повна відсутність у конструктора вартісної інформації. Крім того, застосування ФВА пов'язано зі створенням апарату фахівців, що займаються виключно питаннями зниження витрат виробництва на основі функціонально-вартісного аналізу виробів.
Як показує вітчизняна та зарубіжна практика застосування методу ФВА відрізняється високою результативністю. Але для того, щоб він був узятий на озброєння потрібна ретельна підготовча робота в колективі підприємства зі створення соціально-психологічних умов щодо його сприйняття персоналом.
Необхідно навчити основам ФВА керівників усіх рангів, працівників структурних підрозділів і цехів. На сучасному організаційно-методичному рівні доцільно організувати спочатку одну групу ФВА організації, ввести туди здібних, творчо активних працівників для навчання та реалізації отриманих знань і умінь. З часом прийдуть і навички роботи в творчому колективі, званому група ФВА.
В АТ НКМЗ створені мультидисциплінарні групи, основним завданням яких є проведення функціонально-вартісного аналізу виробів. До складу цих груп крім технічних фахівців (конструктор, технолог, металург, зварник) входять економіст і фахівець з цінами, завдання останнього полягає в тому, щоб оцінити вплив запропонованих заходів на собівартість виробу і, в кінцевому підсумку, на його ціну.
Аналізуючи практику використання ФВА у виробництві, хотілося б відзначити одну проблему пов'язану з його впровадженням. А саме, невідповідність між масштабами завдань і характером аналізованих об'єктів, з одного боку і специфікою ФВА як трудомісткого та складного інструменту мікроаналізу, що вимагає високої кваліфікації працівників з іншого боку.
Застосування функціонально-вартісного аналізу в практиці ціноутворення дозволить знайти резерви економії матеріальних, трудових і грошових ресурсів на основі дослідження функцій об'єкта і встановлювати ціни з урахуванням вимог ринку.
Велику роль у цьому відіграє правильно обрана підприємством на основі системного та ситуаційного підходів стратегії ціноутворення.
Однак характер економічного розвитку на шляху до ринкових відносин підтвердив, що не можна добитися позитивних результатів, визначившись тільки в тому, що зміни необхідні, не виробивши чітку перспективну програму вдосконалення, не оцінивши можливі наслідки прийнятих рішень.
Безперспективні спроби більшості підприємств удосконалити механізм ціноутворення шляхом впровадження елементів ринкового ціноутворення на базі традиційної витратної цінової моделі. Безперечно, такі нововведення підвищують ефективність поточних цінових рішень, але в довгостроковому періоді, вони сприяють наростанню внутрішніх суперечностей і кризових явищ у сфері управління цінами.
Домогтися суттєвого покращення в цій сфері діяльності можна тільки у випадку становлення ціноутворення на нові принципи господарювання, більш прийнятні ринком.
Підтвердити це припущення вдалося на практиці, в ході дослідження особливостей процесу ціноутворення на одному з провідних промислових підприємств України, котра обрала ринково орієнтований курс розвитку, - АТ НКМЗ. Корпоративна система управління вартістю є саморегульованою системою і не має аналогів у СНД.
В останні роки на підприємстві досить активно проводяться заходи щодо удосконалення механізму ціноутворення за допомогою впровадження управлінського обліку. Нова методика, яка працює в рамках системи управління вартістю, має очевидною перевагою: вона відсіває все непотрібне і по крихтах збирає все, що може сприяти більш ефективній діяльності підприємства. Її впровадження значно змінило акценти в характері діяльності працівників різних структурних підрозділів. Тепер кожен фахівець на своєму робочому місці може внести посильний внесок у вдосконалення механізму ціноутворення. Впровадження системи управління вартістю сприяло скороченню тривалості і трудомісткості процесу ціноутворення, ліквідації вузьких місць у процесі опрацювання запитальних аркушів, відбилося на загальному фінансовому результаті діяльності підприємства, забезпечуючи економію за такою значною витратною статтею як заробітна плата.
Практика показала, що в умовах ринково орієнтованої економіки не можна обмежуватися одним методом розрахунку ціни. Залежно від умов диктуються ринком необхідно гнучко використовувати різні сучасні методики ціноутворення.
У даній дипломній роботі на прикладі АТ НКМЗ розглянуті і проаналізовані деякі методи встановлення ціни виробів: метод повних витрат, "директ-костинг", зворотного калькулювання і питомих нормативів.
Проведений факторний аналіз прибутку в системі "директ-костинг" дозволяє зробити висновок, що в певних умовах можливе зростання прибутку при зниженні ціни.
З метою досягнення бажаного рівня ціни і пошуку резервів зниження собівартості актуальне застосування функціонально-вартісного аналізу. Особливо важливо проведення ФВА виробів ціна яких не прийнятна ринком через обмежень попиту.
Впровадження нових методів підвищить гнучкість існуючого механізму ціноутворення, сприятиме більш ефективній діяльності підприємства в довгостроковому періоді, досягнення конкурентної переваги за критерієм ціни, що дозволить здійснювати цінову політику у відповідності зі стратегічними цілями, не побоюючись реакції конкурентів.
Випадає з системи управління вартістю блок «цінність». Цей блок має на увазі наявність матриці цінностей, в рамках якої визначалася б і обгрунтовувалася цінність товару і розраховувалися ціни різними методами. Розробка матриці і її впровадження в систему управління вартістю завершить, на думку економістів АТ НКМЗ, процес формування методики ціноутворення, що базується на ціннісному підході.
3.2 Ефективність методу "директ-костинг" при прийнятті управлінських рішень
Інформація про витрати має велике значення як головне обгрунтування рівня цін. І хоча роль витрат у визначенні цінової політики фірм незаперечна, проте вони не повинні служити єдиним критерієм формування ціни, про що підказує досвід успішних фірм. [23]
Логіка комерційної діяльності полягає в тому, що ціни прямо пов'язані з визначенням обсягів продажів.
Формування ринкових відносин в Україні та загострення конкуренції товаровиробників вимагають нових підходів до калькулювання та ціноутворення.
При ринковій організації збуту продукції рівень ціни визначає можливий обсяг продажів і відповідно - можливий масштаб виробництва. При зростанні масштабів випуску знижується сума постійних витрат, що припадають на один виріб, і відповідно, величина середніх витрат на його випуск.
Істотні можливості для удосконалення обліку і аналізу витрат відкриває система "директ-костинг", яка широко поширена на Заході. Це пояснюється не стільки бажанням скоротити кількість статей витрат, що підлягають обліку і розподілу, скільки необхідністю виявити вироби з самої високо рентабельністю, для того щоб перейти на їх виробництво. Мова йде про те, що в умовах "директ-костинг" більш виразно проявляється різна рентабельність виробів, оскільки різниця між продажними цінами і обмеженою собівартістю не ховається внаслідок списання постійних витрат на собівартість конкретних виробів. Вважається, що постійні витрати слабко пов'язані з собівартістю окремих видів продукції. Більш того, такий зв'язок в більшості випадків взагалі неможливо встановити, тому розподіл цих витрат пропорційно умовним базам (як це традиційно робиться при калькулюванні повної собівартості продукції) призводить до суттєвого спотворення собівартості окремих видів продукції і, відповідно їхньої справжньої рентабельності [21].
У зв'язку з цим обмеження собівартості продукції лише змінними витратами (і, можливо, частиною так званих прямих постійних витрат, що характерно для "розвиненого директ-костинг", який на Заході більш поширений) може стати корисним на АТ НКМЗ.
Сутність прийняття управлінських рішень на базі "директ-костинг"
полягає в розумінні того, що будь-який контракт, вартість якого вища прямих операційних витрат на його виготовлення, вважається беззбитковим, так як сума перевищення вартості контракту над прямими операційними витратами компенсує (покриває) частину постійних витрат. Тут слід звернути увагу на той факт, що навіть якщо б вартість такого контракту була нижче його повної собівартості, з'являється можливість крім повного відшкодування прямих витрат, хоча б частково компенсувати постійну їх частину, яка, в будь-якому випадку, вже є частиною витрат підприємства. Найбільш доцільним є впровадження методу "директ-костинг" для системи ціноутворення, тому що дозволяє істотно підвищити обсяги виробництва та з їх зростанням підвищити фінансові та техніко-економічні показники роботи підприємства.
У другому розділі проекту на умовному прикладі представлений механізм прийняття управлінських рішень при використанні методу "директ-костинг".
Як видно з таблиці 3.1, при реалізації додаткового замовлення обсяг
механоізделій збільшиться на 6000 тонн (23%), обсяг реалізованої продукції - на 30160 тис.грн. (18,4%)
У результаті прийняття додаткового замовлення за ціною нижче собівартості частка умовно-постійних витрат у собівартості реалізованої продукції знизилася на 4,79%, маржинальний прибуток і прибуток від реалізації зросла на 11664 тис.грн (36,2%), а рентабельність - на 4, 75%. (19,4%)
Таблиця 3.1-Розрахунок економічної ефективності при використанні системи "директ-костинг" як інструменту ціноутворення
| Показники | Од. вимірювання | Початкова обсяг реалізації | З урахуванням додаткового-ного замовлення (по "директ-костинг") | Відхи-ня (+, -) | Темп зростання,% | ||
| 1. Обсяг механоізделій | тн | 26131 | 32131 | +6000 | 123,0 | ||
| 2. Обсяг реалізованої продукції (РП) | тис. грн | 164103 | 194263 | + 30160 | 118,4 | ||
| 3. Ціна за 1 кг | Грн | 6,28 | 6,046 | - 0, 234 | 96,3 | ||
| 4.Себестоімость реалізований-ної продукції У т.ч.: | Тис. грн | 131875 | 150371 | + 18496 | 114,0 | ||
| а) Умовно-постійних витрат | - «- | П'ятьдесят одна тисяча триста двадцять чотири (38,92%) | П'ятьдесят одна тисяча триста двадцять чотири (34,13%) | - | |||
| б) умовно-змінних витрат | - «- | 80551 (61,08%) | 99047 (65,87%) | + 18496 | 123,0 | ||
| 5. Себестоімость1 кг механоізделій | Грн | 5,0467 | 4,6799 | -0,3668 | 92,7 | ||
| 6. Маржинальний прибуток | тис. грн | 83552 | 95216 | +11664 | 114,0 | ||
| 7. Прибуток від реалізації | - «- | 32228 | 43892 | +11664 | 136,2 | ||
| 8. Рентабельність | % | 24,44 | 29,19 | +4,75 | 119,4 | ||
За допомогою факторного аналізу прибутку в системі "директ-костинг" (див. таблицю 2.5) вдалося встановити, як зміна різних показників (обсягу реалізації, ціни, собівартості) вплинуло на формування величини прибутку.
У разі прийняття додаткового замовлення прибуток підприємства збільшиться на 11664 тис. грн. або на 36% за рахунок:
а) збільшення обсягу виробництва і реалізації механоізделій на
23%;
б) зменшення собівартості однієї тонни механоізделій на 7,8%;
в) зменшення ціни при реалізації 6000 тонн механоізделій додаткового замовлення на 14,6%.
Збільшення обсягу виробництва і реалізації механоізделій з 26131 тонн до 32131 тонни (або на 23%) сприяло зростанню прибутку на 7481 тис. грн (таблиця 2.5). Якщо додаткове замовлення приймається, то накладні витрати, що припадають на одну тонну механоізделій знизяться з 1,964 тис.грн до 1,5973 тис. грн. на тонну (на 19%), в результаті цього собівартість однієї тонни механоізделій при новому обсязі випуску складе 4,6799 тис. грн., що принесе додатковий прибуток у розмірі 11704 тис. грн. На величині прибутку позначиться і той факт, що 6000 тонн механоізделій будуть реалізовані за ціною 5,0267 тис. грн. за тонну (таблиця 2.4), а не по 6,28 тис. грн. Це призведе до втрати 7521 тис. грн. прибутку. Але загалом, той приріст прибутку, який забезпечать збільшення обсягів виробництва та зменшення питомої собівартості механоізделій, компенсує понесені втрати, пов'язані з вимушеним зменшенням ціни реалізації.
Гнучкість методу "директ - костинг" дозволяє своєчасно реагувати на зміну попиту і умов конкуренції, дає можливість підприємству пропонувати різні ціни на різних ринках збуту, зберігаючи загальний контроль за сукупною виручкою, отриманою від продажу на цих ринках, і визначаючи пріоритети в поставках на ці ринки у разі обганяє попиту на яких-небудь з них. Аналогічним чином, цей метод дозволяє підприємству розглядати і визначати ціни на окремі замовлення у відповідності з конкретними обставинами. Наприклад, під час високого попиту метод дозволяє вибрати замовлення, які приносять найбільший дохід (ринок валків), а під час низького попиту вказує, до якої міри підприємство може знизити ціни, щоб отримати хоч яку-небудь прибуток (ринок редукторів).
Використання в обліку системи "директ-костинг" дозволить залучити більшу кількість замовників, збільшити ступінь завантаження підприємства і вирішити наступні управлінські завдання:
- Планування виробничої програми;
- Виробництво або закупівля деяких комплектуючих виробів;
- Визначення мінімального розміру замовлення. [31]
На АТ НКМЗ може бути впроваджений та метод "розвиненого директ-костинг", де в якості прямих (специфічних) постійних витрат будуть виступати постійні витрати кожного з п'яти виробництв.
Впровадження "розвиненого директ-костинг" дозволить точно визначити, за що несе відповідальність кожен центр прибутку (виробництво) і забезпечить отримання інформації про результати діяльності кожного підрозділу підприємства, що дасть можливість посилити контроль по заводу в цілому.
Але незважаючи на очевидну корисність, цей метод має ряд недоліків.
По-перше, основним недоліком є неповне відображення сукупності витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією окремих видів продукції.
По-друге, завжди є ризик у вигляді «провокаційною» ціни з боку конкурентів, в результаті чого відбувається зниження прибутковості, а потім вже дуже важко досягти того рівня прибутковості ринку, який передбачався раніше, так як споживач дуже швидко звикає до низьких цін.
По-третє, для обгрунтування прийняття замовлення зі зниженою нормою прибутку підприємство може помітити, як воно себе покарало при подальшому веденні справ з тим же покупцем. Адже яким би логічним не був цей метод, покупець отримує в свої руки дуже сильна зброя - ціну, яку буде дуже легко використовувати в подальших переговорах, коли може збільшитися попит на цю продукцію і фірма зможе працювати з більш високими цінами.
З цього можна зробити висновок, що використовувати метод "директ-костинг" треба дуже обережно, проводячи попередньо аналіз альтернативних рішень та їх наслідків. У зв'язку з тим, що застосування "директ-костинг" передбачає встановлення ціни на виріб нижче його повної розрахункової собівартості, впровадження цього методу в систему управління витратами повинно здійснюватися. Тільки система управління вартістю, що займається розробкою системи «безпеки» та механізму, що забезпечує постійний контроль за загальним фінансово-економічним станом підприємства: величиною постійних витрат, поточних прямих витрат, сумою грошових надходжень за контрактами та поточної величини сум покриття, зможе аналізувати безконтрольне зниження цін на продукцію, яка може призвести до виникнення збитків. А взагалі, навіть маючи в арсеналі цей метод, економісти повинні прагнути встановлювати таку ціну, яка покривала б всі витрати виробництва і забезпечувала справедливу прибуток.
3.3 Застосування ФВА при ціноутворенні
Зростаюча конкуренція впливає на встановлювані підприємством відпускні ціни. Істотні причини зменшення прибутків полягають також у постійно збільшуються витрати на матеріали і заробітну плату. Більш високі змінні витрати ведуть до того, що знижуються суми покриття, якщо підвищення цін при цьому неможливо через обмежень попиту. ФВА має важливе значення для керівництва підприємства, оскільки дозволяє зменшити витрати. Цільова величина зниження витрат знаходиться в межах між 10% і 20%. [15]
Підприємства повинні прагнути запропонувати на ринку нові товари, які можна зробити з найменшими витратами. ФВА може також застосовуватися, коли товар уже запроваджено на ринок. Оскільки товари конкурують, співвідношення між витратами і прибутком стає очевидним. Якщо ФВА застосовується для вже створених продуктів, то говорять про поліпшення їх вартісних характеристик.
Сутність ФВА - досягнення оптимального співвідношення між ціною і собівартістю при створенні або удосконаленні об'єкта. ФВА - це не тільки буквально аналіз, а й функціонально-вартісне дослідження можливостей вдосконалення об'єкта (системи) як носія функцій і зниження його вартості з обов'язковим синтезом варіантів нових рішень.
Постановка завдань, зумовлених потребами ефективного виробництва, знаходження більш доцільних науково-технічних шляхів їх вирішення незалежно від того, чи йде мова про новий матеріал або знарядді праці, про їх конструктивному використанні або технології виготовлення, - складові частини методики ФВА.
Незважаючи на те, що ФВА спирається на одні й ті ж основні принципи, у кожній зі сфер його використання є свої особливості, а у фахівців-аналітиків з'являється свій творчий "почерк", формуються свої власні навички, які допомагають прискорити отримання бажаного результату.
У процесі проведення ФВА будь-якого технічного об'єкта всі стадії його життєвого циклу: наукові дослідження, конструкторські розробки, підготовку і організацію виробництва, доведення до стадії виробничого використання, експлуатацію, утилізацію.
У результаті ФВА економічно доцільніше здійснюється перехід від існуючої до поліпшеної техніці, що дозволяє повніше реалізовувати можливості використовуваної і довела свою ефективність технічної ідеї, а від поліпшеної принципово новій техніці, яка здатна дати стрибок у підвищенні ефективності виробництва.
У другому розділі проекту проведено функціонально-вартісний аналіз вироби "Клапан повітророзподільні". За допомогою функціонально-вартісної діаграми виявлено елементи, що несуть надлишкову вартість - зони зайвих витрат. По кожному з них прийняті технічні рішення, що дозволили знизити вартість елемента і, в кінцевому підсумку, собівартість вироби на 265 грн. або 15%.
Причина появи "зайвої" вартості - майже повна відсутність у конструктора вартісної інформації. Крім того, застосування ФВА пов'язано зі створенням апарату фахівців, що займаються виключно питаннями зниження витрат виробництва на основі функціонально-вартісного аналізу виробів.
Як показує вітчизняна та зарубіжна практика застосування методу ФВА відрізняється високою результативністю. Але для того, щоб він був узятий на озброєння потрібна ретельна підготовча робота в колективі підприємства зі створення соціально-психологічних умов щодо його сприйняття персоналом.
Необхідно навчити основам ФВА керівників усіх рангів, працівників структурних підрозділів і цехів. На сучасному організаційно-методичному рівні доцільно організувати спочатку одну групу ФВА організації, ввести туди здібних, творчо активних працівників для навчання та реалізації отриманих знань і умінь. З часом прийдуть і навички роботи в творчому колективі, званому група ФВА.
В АТ НКМЗ створені мультидисциплінарні групи, основним завданням яких є проведення функціонально-вартісного аналізу виробів. До складу цих груп крім технічних фахівців (конструктор, технолог, металург, зварник) входять економіст і фахівець з цінами, завдання останнього полягає в тому, щоб оцінити вплив запропонованих заходів на собівартість виробу і, в кінцевому підсумку, на його ціну.
Аналізуючи практику використання ФВА у виробництві, хотілося б відзначити одну проблему пов'язану з його впровадженням. А саме, невідповідність між масштабами завдань і характером аналізованих об'єктів, з одного боку і специфікою ФВА як трудомісткого та складного інструменту мікроаналізу, що вимагає високої кваліфікації працівників з іншого боку.
Застосування функціонально-вартісного аналізу в практиці ціноутворення дозволить знайти резерви економії матеріальних, трудових і грошових ресурсів на основі дослідження функцій об'єкта і встановлювати ціни з урахуванням вимог ринку.
ВИСНОВОК
Світовий досвід і оцінка ситуації, що на сьогоднішній день у вітчизняному машинобудівному комплексі ситуації показує, що без переходу підприємств до сучасних методів стратегічного менеджменту, без доведення систем їх внутрішньофірмового управління, включаючи економічний механізм управління, до світового рівня, підняти ефективність виробництва, досягти його конкурентної переваги і стабільно нарощувати обсяги продажів продукції неможливо.Велику роль у цьому відіграє правильно обрана підприємством на основі системного та ситуаційного підходів стратегії ціноутворення.
Однак характер економічного розвитку на шляху до ринкових відносин підтвердив, що не можна добитися позитивних результатів, визначившись тільки в тому, що зміни необхідні, не виробивши чітку перспективну програму вдосконалення, не оцінивши можливі наслідки прийнятих рішень.
Безперспективні спроби більшості підприємств удосконалити механізм ціноутворення шляхом впровадження елементів ринкового ціноутворення на базі традиційної витратної цінової моделі. Безперечно, такі нововведення підвищують ефективність поточних цінових рішень, але в довгостроковому періоді, вони сприяють наростанню внутрішніх суперечностей і кризових явищ у сфері управління цінами.
Домогтися суттєвого покращення в цій сфері діяльності можна тільки у випадку становлення ціноутворення на нові принципи господарювання, більш прийнятні ринком.
Підтвердити це припущення вдалося на практиці, в ході дослідження особливостей процесу ціноутворення на одному з провідних промислових підприємств України, котра обрала ринково орієнтований курс розвитку, - АТ НКМЗ. Корпоративна система управління вартістю є саморегульованою системою і не має аналогів у СНД.
В останні роки на підприємстві досить активно проводяться заходи щодо удосконалення механізму ціноутворення за допомогою впровадження управлінського обліку. Нова методика, яка працює в рамках системи управління вартістю, має очевидною перевагою: вона відсіває все непотрібне і по крихтах збирає все, що може сприяти більш ефективній діяльності підприємства. Її впровадження значно змінило акценти в характері діяльності працівників різних структурних підрозділів. Тепер кожен фахівець на своєму робочому місці може внести посильний внесок у вдосконалення механізму ціноутворення. Впровадження системи управління вартістю сприяло скороченню тривалості і трудомісткості процесу ціноутворення, ліквідації вузьких місць у процесі опрацювання запитальних аркушів, відбилося на загальному фінансовому результаті діяльності підприємства, забезпечуючи економію за такою значною витратною статтею як заробітна плата.
Практика показала, що в умовах ринково орієнтованої економіки не можна обмежуватися одним методом розрахунку ціни. Залежно від умов диктуються ринком необхідно гнучко використовувати різні сучасні методики ціноутворення.
У даній дипломній роботі на прикладі АТ НКМЗ розглянуті і проаналізовані деякі методи встановлення ціни виробів: метод повних витрат, "директ-костинг", зворотного калькулювання і питомих нормативів.
Проведений факторний аналіз прибутку в системі "директ-костинг" дозволяє зробити висновок, що в певних умовах можливе зростання прибутку при зниженні ціни.
З метою досягнення бажаного рівня ціни і пошуку резервів зниження собівартості актуальне застосування функціонально-вартісного аналізу. Особливо важливо проведення ФВА виробів ціна яких не прийнятна ринком через обмежень попиту.
Впровадження нових методів підвищить гнучкість існуючого механізму ціноутворення, сприятиме більш ефективній діяльності підприємства в довгостроковому періоді, досягнення конкурентної переваги за критерієм ціни, що дозволить здійснювати цінову політику у відповідності зі стратегічними цілями, не побоюючись реакції конкурентів.
Цей текст може містити помилки.
Менеджмент і трудові відносини | Диплом
Схожі роботи:
Управління структурою та вартістю капіталу
Оцінка бізнесу та управління вартістю компанії
Управління вартістю кредитного портфеля банку
Управління вартістю кредитного портфеля банку
Зміст концепції управління вартістю компанії на прикладі ВАТ БелАЦІ
КІС корпоративна інформаційна система
Корпоративна міфологія як інструмент управління
Корпоративна культура як фактор ефективності управління сучасним підприємством
Комплекс і система процесу ціноутворення сучасного підприємства