Облік витрат

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Недержавний освітній заклад
САМАРСЬКА ГУМАНІТАРНА АКАДЕМІЯ
Кафедра «Економіки і управління»
Курсова робота
з дисципліни «Бухгалтерський управлінський облік»
на тему «Визначення об'єктів систематичного і проблемного обліку».
Виконала: студентка гр.5301
факультету ІНС
Цібарева М.В.
Науковий керівник: Баландін К.А.
Оцінка
Дата захисту
Самара 2007 рік.

ЗМІСТ.
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
1. Систематичний облік витрат. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... .. 5
1.1. Облік витрат на виробництво ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... .. 5
1.2. Проблема перерозподілу непрямих витрат ... ... .. 10
2. Проблемний облік, як інформаційна база прийняття
управлінських рішень ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 17
2.1. Визначення структури виробництва ... ... ... .... ... ... ... 23
2.2. Прийняття рішення з ціноутворення ... ... ... ... .. ... ... 28
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... .. 34
Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... .. 35

Введення.
Тема курсової роботи дуже актуальна в наші дні, у зв'язку з тим, що в умовах ринкової економіки ведення фінансового та управлінського обліку являють собою об'єктивну необхідність. Особливий інтерес вона представляє для розвиваються фірм, у зв'язку з тим, що методики обліку не розроблено, а вимоги до фінансового, управлінського обліку підвищуються з кожним днем.
У сучасних умовах процес ефективного управління виробництвом залежить від того, наскільки раціонально побудована система внутрішньовиробничого управлінського обліку на підприємстві і наскільки об'єктивно вона відображає його виробничі процеси. Формування багатьох економічних показників залежить від правильності організації внутрішньовиробничого обліку.
Питання організації управлінського обліку на підприємстві тісно пов'язані з питаннями управління витратами на всіх рівнях його виробничо-комерційної діяльності. Прагнення побудувати таку внутрипроизводственную облікову систему, яка взаємопов'язане відображала б весь виробничий процес, є однією з пріоритетних завдань.
Основним об'єктом управлінського обліку є витрати на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг. Рівень витрат є критерієм використання ефективних або неефективних форм і методів господарювання і обумовлений склалися виробничими відносинами.
Цей показник виражає інтереси широкого кола підприємців у найбільш раціональному і ефективному використанні виробничого потенціалу, а саме в одержанні високих результатів при мінімальних витратах.
Для прийняття управлінських рішень необхідно знати свої витрати і в першу чергу розбиратися в інформації про виробничі витрати. Аналіз витрат допомагає з'ясувати їхню ефективність, встановити чи не будуть вони надмірними, регулювати й контролювати витрати, планувати рівень прибутку та рентабельності виробництва.
Ефективне управління витратами є дієвим інструментом підвищення прозорості та ефективності діяльності компанії і її структурних підрозділів.
Метою даної курсової роботи є вивчення витрат як основного об'єкта управлінського обліку. Для виконання поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
· Розглянути схему обліку витрат на виробництво;
· Вивчити проблему перерозподілу непрямих витрат;
· Розглянути проблемний облік, як інформаційна база прийняття управлінських рішень.

1. Систематичний облік витрат.
1.1. Облік витрат на виробництво.
Фахівці з обліку витрат несуть велику відповідальність за виконання цього завдання. Саме вони забезпечують таку систему обліку витрат, при якій на виході залишаються точні облікові дані, необхідні для:
а) управлінських цілей;
б) прийняття стратегічних рішень по:
· Ціноутворення,
· Складу продукції,
· Технологічним процесам,
· Розробці виробів.
Саме вони повинні мати чітке уявлення про відмінність між аналізом витрат, управлінням вартістю і такими спорідненими сферами, як:
1. виробничий облік;
2. управлінський облік;
3. фінансовий облік.
1 ... Виробничим урахуванням називається складання внутрішніх звітів, призначених для використання апаратом управління при плануванні, здійсненні контролю та прийнятті рішень.
Найважливішим аспектом змісту внутрішніх звітів є аналіз та управління витратами. У цьому сенсі виробничий облік являє собою поєднання управлінського та фінансового обліку.
Виробничий облік (незалежно від виду діяльності) має такі основні функції:
а) реєстрація витрат і подання звітів (у тому числі класифікація, узагальнення, повідомлення і пояснення даних про витрати для внутрішнього і зовнішнього користування);
б) визначення, або оцінка величини витрат (що стосуються окремих товарів, послуг або підрозділам даної організації);
в) управління вартістю (одержання точних даних про собівартість продукту і використання їх управлінським персоналом для прийняття рішень з таких вузлових питань, як призначення ціни, склад продукції, технологія виробництва);
г) аналіз витрат (дослідження даних про витрати, представлення їх у вигляді інформації, придатної для управлінського планування і контролю, прийняття рішень короткострокового і довгострокового дії).
Витрати - показник минулої або майбутньої здатності залучення економічних ресурсів у виробничий процес в інтересах досягнення поставленої мети.
Планування витрат - це процес визначення цілей як організації в цілому, так і її окремих підрозділів у формі постановки виробничих завдань і засобів для їх виконання.
Плани конкретизуються в кошторисах (показники плану в грошовому вираженні). Наприклад, кошторис витрат - це план очікуваних витрат; кошторис перспективних доходів - це план надходжень і витрат майбутнього періоду.
У будь-якій кошторисі закладено можливість здійснення контролю (шляхом порівняння фактичних витрат із запланованими), визначення відхилень та їх аналіз.
У процесі контролю витрат спочатку встановлюються стандарти-нормативи витрат (наприклад, нормативні витрати і запаси). За цими даними можна визначати показники ефективності.
Потім виявляються розходження між плановими і фактичними показниками. Це дозволяє визначити несприятливі тенденції, встановити причини відхилення від плану і внести відповідні корективи.
2 ... Завданням бухгалтерського управлінського обліку є складання звітів другої і третьої груп, інформація яких призначена для власників підприємства (організації), де проводиться облік, і його керуючих (менеджерів), тобто для внутрішніх користувачів бухгалтерської інформації. Ці звіти повинні містити інформацію не тільки про загальний фінансовий стан підприємства, а й про стан справ у області виробництва. Зміст звітів може змінюватися в залежності від їх цільового призначення і посади адміністратора, для якого вони призначені.
Управлінський облік - це перш за все постійна робота з фінансовою інформацією.
Таким чином, управлінський облік - це обліковий метод здійснення підприємством функцій планування, контролю і прийняття рішень.
На відміну від аналізу витрат в управлінському обліку використовуються додаткова документація, наприклад, фінансові звіти (у тому числі звіти про рух грошових коштів).
Витрати на виробництво продукції в бухгалтерському обліку збираються на рахунках:
20 «Основне виробництво» (даний рахунок призначений для узагальнення інформації про витрати основного виробництва);
23 «Допоміжні виробництва» (даний рахунок призначений для узагальнення інформації про витрати виробництв, які є допоміжними для основного виробництва);
25 «Загальновиробничі витрати» (витрати з обслуговування основного і допоміжного виробництв - за змістом машин і устаткування, амортизаційні відрахування на повне відновлення і витрати на ремонт основних засобів виробничого призначення, витрати на опалення, освітлення і утримання виробничих приміщень, витрати зі страхування виробничого майна, оплата праці виробничого персоналу тощо);
26 «Загальногосподарські витрати» (даний рахунок призначений для узагальнення інформації про управлінські та господарських витратах, не пов'язаних безпосередньо з виробничим процесом - адміністративно-управлінські витрати, утримання загальногосподарського персоналу, не пов'язаного з виробничим процесом, орендна плата за приміщення загальногосподарського призначення, витрати з оплати інформаційних, аудиторських та консультаційних послуг та ін);
28 «Брак у виробництві» (збираються витрати по виявленому внутрішньому і зовнішньому шлюбу - вартість невиправного, тобто остаточного браку,, витрати по виправленню і т.п.)
29 «Обслуговуючі виробництва та господарства»: виробництва і господарства, діяльність яких не пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг, що з'явилися метою створення даного підприємства. На даному рахунку можуть бути відображені витрати, що складаються на балансі підприємства: житлово-комунального господарства, їдалень і буфетів, дитячих дошкiльних за-них установ, будинків відпочинку, санаторіїв та ін)
44 «Витрати на продаж» - витрати торговельних підприємств;
46 «Виконані етапи по незавершених роботах» (даний рахунок доцільно використовувати в організаціях, здійснюю-щих роботи довгострокового характеру (будівельних, проектних та ін), в яких розрахунки здійснюються не в цілому за закінчені і здані роботи, а по окремих етапах робіт)
97 «Витрати майбутніх періодів» (витрати, зроблені в звітному періоді, але відносяться до майбутніх звітних періодів - витрати на підготовку і освоєння виробництва, витрати з ремонту основних засобів в сезонних галузях промисловості (коли не створюється ремонтний фонд) і ін
За дебету зазначених рахунків ураховуються витрати, а за кредитом - їх списання. Після закінчення місяці враховані на збірно-розподільчих рахунках (25, 26, 28, 97) витрати списуються на рахунки основного і допоміжного виробництва.
3 ... Прерогативою фінансового обліку є складання звітів першої групи (зовнішніх звітів). При цьому зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації можуть бути власники акцій і кредитори (справжні і потенційні), постачальники, покупці, представники податкових служб і позабюджетних фондів, службовці підприємства.
Власники акцій прагнуть мати відомості про вартість їхніх капіталовкладень і про те, який прибуток витягується з акцій. Наймані працівники хочуть своєму розпорядженні дані про здатність підприємства задовольняти вимогам підвищення заробітної плати і утримуватися від надлишку робочої сили. Кредитори і власники позичкового капіталу потребують в інформації про здатності тієї або іншої фірми виконати узяті фінансові зобов'язання. До фінансового обліку в більшій частині належать питання минулої діяльності, які призначені для складання зовнішньої звітності підприємства.
Для захисту від недостовірної інформації розроблені "Єдині (загальноприйняті) принципи бухгалтерського обліку". [10].
1.2. Проблема перерозподілу непрямих витрат.
При калькулюванні фактичної собівартості продукції особливе місце займає питання віднесення на собівартість тих чи інших непрямих витрат. Відомо, що будь-яке непряме розподіл витрат призводить до неточності у визначенні собівартості, тому при організації обліку необхідно так організувати їх розподіл і аналітику, щоб мінімізувати питома вага даних витрат. Крім того, при грамотному підході до вирішення цього питання організація може отримати значну вигоду з точки зору як оподаткування, так і оперативного обліку. І навпаки, зневага питаннями впровадження ефективних систем розподілу непрямих витрат нерідко призводить до того, що виникають істотні диспропорції у виробничій програмі, структурі продажів і ціновій політиці організації, а це, у свою чергу, тягне за собою погіршення фінансових х результатів її діяльності.
Відомо, що прямі витрати (основні матеріали, заробітна плата виробничих робітників, ЄСП) на основі первинних документів простим і відносно точним розрахунком можна віднести на витрати визначеного виду продукції (робіт, послуг).
Непрямі витрати (утримання апарату управління та обслуговуючого персоналу, освітлення, опалення, робота машин і устаткування, оренда приміщень, водопостачання, поточний ремонт і т.д.) неможливо безпосередньо віднести на єдиний результуючий об'єкт витрат. Їх включають у витрати окремих видів продукції (робіт, послуг) після визначення загальної суми після закінчення звітного періоду (наприклад, місяця) шляхом розподілу пропорційно умовам, передбаченим обліковою політикою організації.
Для обліку непрямих витрат використовується система рахунків: 20 «Основне виробництво», 23 «Допоміжні виробництва», 25 «Загальновиробничі витрати», 26 «Загальногосподарські витрати», 28 «Брак у виробництві», 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства», 44 «Витрати з продажу », 45« Товари відвантажені », 90« Продажі », 91« Інші доходи і витрати », 96« Резерви майбутніх витрат », 97« Витрати майбутніх періодів », 99« Прибутки та збитки ».
Так, непрямі витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням основного виробництва, відображаються за дебетом рахунка 20 «Основне виробництво» (з Кредиту рахунків 25 і 26).
Непрямі витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням допоміжних виробництв, і втрати від браку відображаються за дебетом рахунка 23 «Допоміжні виробництва» (з Кредиту рахунків 25 і 26). Витрати по обслуговуванню виробництва можуть враховуватися (якщо це доцільно) безпосередньо на рахунку 23 «Допоміжні виробництва» (без попереднього накопичення на рахунку 25). Втрати від браку списуються на Дебет рахунку 23 «Допоміжні виробництва» з Кредиту рахунку 28 «Брак у виробництві».
Операційний проміжний рахунок 25 «Общепроізводствен-ні витрати» відображає бухгалтерський облік общепроізводствен-них витрат, до яких належать витрати по роботах, пов'язаних з обслуговуванням основних і допоміжних виробництв організації. Загальновиробничі витрати в свою чергу поділяються на витрати по утриманню та експлуатації машин і устаткування (РСЕО) і цехові витрати (ЦР).
До складу РСЕО входять: амортизація обладнання і транспортних засобів, ремонт устаткування і транспортних засобів; експлуатація обладнання; внутрішньозаводське переміщення вантажів; знос малоцінних інструментів; інші РСЕО.
До складу ЦР входять: утримання апарату управління; заробітна плата іншого персоналу; амортизація будівель, споруд, інвентарю, ремонт будівель, споруд, інвентарю; утримання будівель, споруд, інвентарю; знос малоцінних предметів; випробування, досліди, дослідження; винахідництво і раціоналізаторство; охорона праці; інші загальноцехові витрати.
Облік цих витрат рекомендується вести у порядку, встановленому галузевими вказівками з планування та обліку собівартості продукції (робіт, послуг).
Промислові підприємства з цеховою структурою управління враховують РСЕО і ЦР в розрізі кожного цеху основного і допоміжного виробництва за статтями витрат.
Промислові підприємства можуть враховувати ЦР допоміжних виробництв безпосередньо на рахунку 23 «Допоміжні виробництва». При цьому підприємства з безцеховою структурою управління враховують ЦР на рахунку 26 «Загальногосподарські витрати» у складі загальнозаводських (управлінських) витрат.
РСЕО розподіляються в порядку, встановленому обліковою політикою організації. Як правило, зазначені витрати відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), що випускається даними цехом (підрозділом).
Розподіл зазначених витрат за видами продукції проводиться спочатку виходячи з планової величини цих витрат на годину роботи обладнання, зайнятого виготовленням виробів, і кількості годин його роботи для виробництва одиниці вироби згідно встановленої технології виробництва продукції.
Фактичні витрати на утримання та експлуатацію обладнання, враховані в цілому по цеху, найчастіше розподіляються між готовою продукцією і незавершеним виробництвом пропорційно їх вартості, обчисленої:
1) пропорційно основній зарплаті;
2) на підставі кошторисних ставок;
3) на підставі елементних кошторисних ставок.
Методика способу розподілу РСЕО пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників полягає в наступному:
· За допомогою первинних облікових документів забезпечується виділення сум заробітної плати виробничих робітників (без доплат по прогресивно-преміальних системах);
· Визначається частка (процентне відношення) фактичних виробничих витрат по відношенню до отриманої суми заробітної плати робітників;
· Множенням процентного відношення (свого роду розрахункової ставки) на суму заробітної плати, нарахованої за виготовлення (виконання) конкретних видів продукції (робіт, послуг), визначається сума виробничих витрат, які відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг);
· Шляхом ділення знайденої суми витрат на кількість виробленої продукції (робіт, послуг) визначається сума витрат на одиницю продукції (робіт, послуг).
Відносна простота даного способу сприяла широкому його поширенню на вітчизняних підприємствах промисловості, незважаючи на істотні доводи не в його користь. Один з основних недоліків даного способу полягає в тому, що на підприємствах з різним рівнем автоматизації виробничих процесів велика частка виробничих витрат відноситься на роботи, здійснювані при меншому рівні автоматизації.
Методика способу розподілу РСЕО пропорційно кошторисних ставок полягає в наступному:
· Все обладнання виробництва (цеху або іншого структурного підрозділу підприємства) розподіляється на технологічно однорідні групи з рівними витратами на утримання;
· На основі розрахунків за статтями визначається нормативна величина витрат, пов'язаних з утриманням та експлуатацією устаткування, на одиницю обладнання за годину роботи по кожній групі. Неавтоматизовані операції виділяються, і по них також визначаються видатки за годину роботи;
· Нормативна величина витрат за годину роботи обладнання по одній з груп приймається за одиницю, і по відношенню до цієї групи обчислюються коефіцієнти приведення по інших групах обладнання;
· На основі технологічної документації розраховується кількість годин роботи кожної групи устаткування для виробництва кожного виробу (обсягу робіт), а з допомогою коефіцієнтів машино-години перераховуються у наведені машино-години;
· Множенням наведених машино-годин по кожному виробу (кожному виду робіт) на нормативні витрати за годину роботи обладнання по групі, прийнятої за одиницю, визначається кошторисна ставка витрат на виріб.
На користь даного методу розподілу непрямих виробничих витрат говорить те, що на підприємствах з різним рівнем автоматизації виробництва продукції частка цих витрат за автоматизованим і неавтоматизованим робіт різна, оскільки з підвищенням рівня автоматизації трудомісткість виробництва продукції (робіт, послуг) знижується, а витрати з експлуатації засобів автоматизації зростають.
Однак на практиці цей спосіб не набув поширення, оскільки така методика розрахунків не тільки складна, але і пов'язана з низкою умовностей: розподіл обладнання на групи, визначення витрат за годину роботи обладнання і часу роботи по кожній його групі на один виріб, розрахунок частки витрат , що відносяться на незавершене виробництво.
До інших способів розподілу умовно-змінних непрямих витрат, що застосовуються у практиці виробничих підприємств, слід віднести розподіл пропорційно кількості випущеної продукції (наприклад, на металургійні і харчових підприємствах), пропорційно витратам виробництва по переділу (на хімічних підприємствах), за заздалегідь встановленим цеховим ставками (а не за єдиними для підприємства в цілому в тих випадках, коли на виготовлення продукції в різних виробництвах витрачається різний час), пропорційно відпрацьованим кожною групою машин машино-годинах або машино-змінах (у будівельних організаціях) і ін
На підприємствах з незначним обсягом незавершеного виробництва витрати на утримання та експлуатацію устаткування розподіляють за нормами на незавершене виробництво, а частину, що залишилася списують на собівартість проданої продукції.
На підприємствах, що випускають однорідну продукцію, дані витрати розподіляють за видами продукції пропорційно до витрат на оплату праці робітників.
Цехові витрати розподіляються, як правило, пропорційно або витрат на оплату праці основних робітників, або витрат на оплату праці робітників з урахуванням витрат з утримання машин і устаткування. Витрати з утримання та експлуатації машин і устаткування (будівельних машин і механізмів) і цехові витрати з рахунку 25 «Общепроізводствен-ні витрати" списуються в Дебет рахунків 20, 23, 28, 29, 91, 99.
База для розподілу непрямих витрат вибирається організацією самостійно, виходячи зі специфічних особливостей її діяльності, записується в обліковій політиці організації і є такою протягом усього фінансового року. [10].

2. Проблемний облік, як інформаційна база прийняття управлінських рішень.
Кожне управлінське рішення є унікальним і не може бути представлено як пов'язане з якимись правилами, етапами або тимчасовими обмеженнями, воно підкоряється внутрішній логіці - це цикл прийняття рішення.
Проблема прийняття рішень носить фундаментальний характер, що визначається роллю, яку відіграють рішення в будь-якій сфері людської діяльності. Дослідження цієї проблеми відносяться до числа міждисциплінарних, оскільки вибір способу дій - це результат комплексної ув'язки різних аспектів: інформаційного, економічного, психоло-ня, логічного, організаційного, математичного, правового, технічного та ін
Синтезуючи різні компоненти, управлінські рішення виступають способом постійного впливу керуючої підсистеми на керовану (суб'єкта на об'єкт управління), що в кінцевому рахунку веде до досягнення поставлених цілей. Це постійне сполучна ланка між двома підсистемами, без якого підприємство як система функціонувати не може. Дана обставина підкреслює визначальне місце управлінського рішення в процесі управління. Зміст поняття "рішення" по-своєму інтерпретується в різних галузях знань. Так, в психології досліджуються прийняття рішень та вирішення проблем. При цьому прийняття рішень розглядається як етап важливого акту, що включає такі психічні компоненти, як цілі, оцінки, мотиви, установки. Загальна теорія прийняття рішень, розроблена на основі математичних методів і формальної логіки, використовується в економіці і має передумови для широкого розповсюдження. З позицій цієї теорії прийняття рішень - це вибір із безлічі найбільш кращою альтернативи. Під рішенням ж розуміються:
1) елемент безлічі можливих альтернатив;
2) нормативний документ, що регламентує діяльність системи управління;
3) усні або письмові розпорядження необхідності виконання конкретної дії, операції, процесу;
4) регламентується послідовність дій для досягнення поставленої мети;
5) щось, що відбиває здійснення поставленої мети (матеріальний об'єкт, число, показник і ін);
6) реакція на подразник.
Філософська наука трактує поняття "рішення" як процес і результат вибору мети і способу дій.
В економічній літературі поняття "рішення" також неоднозначно і розглядається як процес, як акт вибору і як результат вибору. Рішення як процес передбачає часовий інтервал, протягом якого воно розробляється, приймається і реалізується. Рішення як акт вибору включає етап прийняття рішень з дотриманням особливих правил. Рішення як результат вибору - це вольовий акт, орієнтований на наявність альтернатив, суміжних цілей і мотивів поведінки осіб, що приймають рішення.
Управлінське рішення в повсякденній практиці є продуктом управлінської праці, розумової діяльності людини. У найбільш узагальненому вигляді - це один з можливих способів досягнення мети, визнаний найбільш ефективним за певним критерієм. В якості критерію приймається кількісний або якісний показник, наприклад в економіці - це прибуток, трудові витрати, час досягнення мети та ін Показник, значення якого характеризує гранично досяжну ефективність по даній задачі, називається критерієм оптимальності.
Рішення, що приймаються в умовах визначеності, застосовуються тоді, коли є вичерпна інформація про проблемної ситуації. Такі рішення повністю програм-мівні. Керівник, стикаючись з різними завданнями, зауважує, що деякі з них періодично повторюються.
Рішення, що приймаються в умовах ймовірної визначеності або з елементами ризику, застосовуються з усвідомленням того, що наявної інформації недостатньо або вона може бути недостовірною. Керівник, як правило, може передбачити всі варіанти наслідків реалізації такого рішення. Ці рішення частково програмованим.
Рішення, що приймаються в умовах невизначеності, коли інформації про проблемної ситуації явно недостатньо для прийняття правильного рішення, абсолютно непрограмовані. В умовах невизначеності, як правило, приймаються рішення з новим і творчим завданням. [9].
Курс дій, обраний організацією на підставі вищеописаної інформації, викличе залучення її ресурсів у виробництво на тривалий період, і положення фірми буде перебувати під впливом економічного середовища, тобто товарів, які вона виробляє, її ринків збуту і здатності реагувати на майбутні зміни. Вибір курсу визначає довгострокову перспективу для організації і, отже, рішення, які вона може прийняти в майбутньому. Ці рішення зазвичай називають довгостроковими, або стратегічними. Такі рішення мають дуже великий вплив на майбутнє становище організації, тому важливо, щоб була зібрана точна інформація про можливості організації та її економічному середовищі. У зв'язку з чим стратегічні рішення повинні бути прерогативою вищої адміністрації.
Крім стратегічних, або довгострокових, рішень, адміністрація повинна приймати рішення, які не вимагають довгострокового залучення ресурсів організації. Такі рішення вважаються короткостроковими і зазвичай є прерогативою менеджерів більш низького рівня управління. Прийняття короткострокових рішень грунтується на результатах аналізу економічної обстановки сьогоднішнього дня і оцінці матеріальних, людських і фінансових ресурсів; якими організація має в даний час. Ці ресурси в значній мірі визначаються якістю прийнятих організацією довгострокових рішень.
Для того щоб прийти до того чи іншого короткострокового рішенням, потрібно відповісти на такі питання:
· Які встановити ціни на продукти організації?
· Скільки товарів кожного виду необхідно зробити?
· Які засоби масової інформації необхідно задіяти для рекламування товарів організації?
· Який рівень обслуговування буде запропонований покупцям?
· Скільки днів знадобиться для доставки товарів на замовлення і як буде організовано обслуговування покупців на дому працівниками організації?
Для вироблення короткострокових рішень необхідно також збирати відповідні дані, наприклад про ціни товарів конкуруючих організацій, очікуваний попит на товари за альтернативними цінами і прогнозованих при різних варіантах виробництва витратах. Ця інформація буде потрібно на різних рівнях управління для прийняття рішень про встановлення цін і обсягу випуску продукції.
Після того як необхідна інформація зібрана, адміністрація (дирекція) повинна вирішити, який курс дій вибрати. [14].
Управлінські рішення повинні бути: ефективними, своєчасними, раціональними, обгрунтованими і реально здійсненними.
Розробка і прийняття управлінських рішень здійснюються в п'ять етапів:
1. Визначення чи формулювання проблем.
2. Визначення мети і завдань, які досягаються після реалізації прийнятого рішення.
3. Встановлення критерію вибору рішення.
4. Розробка можливих способів досягнення мети і варіантів рішень.
5. Оцінка за встановленим критерієм варіантів рішень і вибір кращого з них.
При розробці та прийнятті управлінських рішень доцільно використовувати такі методи: традиційні; економіко - математичні; систематизовані і системно-цільові.
Традиційні методи необхідно застосовувати тоді, коли рішення приймаються або на основі особистого досвіду та інтуїції керівника, або за результатами спеціальних розрахунків, у тому числі економічних. Цими методами доцільно користуватися для вирішення завдань в умовах визначеності, тобто в типових стандартних ситуаціях. Вони досить поширені в практиці управління. До переваг традиційних методів можна віднести їх простоту і випробування тривалим застосуванням. Однак їм притаманні недоліки, які проявляються все сильніше в міру ускладнення виробництва.
Економіко-математичні методи засновані на одночасному використанні математичних та економічних методів при вирішенні практичних завдань. До них відносяться економіко-статистичні методи, методи економічної кібернетики, методи оптимізації та економетрія. Сфера застосування цих кількісних методів для вирішення управлінських проблем обмежена. Далеко не у всіх випадках можливо побудувати адекватну математичну модель управлінської проблеми і отримати її чисто "машинне" рішення. Для більш-менш складних систем таке рішення швидше виняток, ніж правило. Економіко-математичні методи знайшли застосування головним чином в автоматизованих системах управління виробничими процесами. Стримуючим чинником у розширенні сфери застосування економіко-математичних методів є те, що в управлінні враховуються і соціальні, і організаційні, і психологічні чинники, які в більшості випадків неможливо виразити кількісними параметрами.
До групи систематизованих методів входять: еврістічес-кі методи, засновані на досвіді і логіці, за допомогою яких досвідчений і здатний керівник вибирає правильне рішення; методи експертних оцінок засновані на кількісні ної оцінки явищ і процесів, наприклад, метод "мозкової атаки" з колективним обговоренням і розробкою варіантів рішення або метод "Дельфа", заснований на поступовому поліпшенні оцінок експертів при послідовному уточнення завдання або проблеми. Систематизовані методи ефективні при вирішенні проблем в умовах ризику і невизначеності. Тут в якості основного інструмента моделювання виступає інтелект людини, а для обробки оцінок експертів широко застосовуються статистичні методи і ЕОМ.
Системно-цільові методи необхідно використовувати при вирішенні суміжних стратегічних проблем. До них відносять методи системного аналізу та програмно-цільові методи. Основними методами системного аналізу управлінських проблем є:
декомпозиція системи - метод розчленування системи на частини, елементи і підсистеми для виявлення взаємозв'язків між ними та їх впливу на досягнення мети;
діагностика системи - метод дослідження кожного з елементів і системи в цілому для виявлення найбільш чутливих точок або "вузьких місць".
Програмно-цільові методи виходять з домінуючої ролі мети, пропонують кошти до її досягнення. Після визначення глобальної мети розробляється програма її досягнення у вигляді "дерева цілей" і визначаються заходи для досягнення цілей нижчого порядку. [9].
2.1. Прийняття рішення з ціноутворення.
Однією з основних завдань управлінського обліку є розробка науково обгрунтованої політики цін на реалізовані вироби (товари, послуги).
Як відомо, основною метою будь-якого комерційного підприємства є отримання прибутку, необхідного для подальшого розвитку і розширення виробничої діяльності, підвищення добробуту його працівників та власників-засновників, а також виконання своїх зобов'язань перед товариством за допомогою своєчасних і повних платежів у вигляді податків, відрахувань, зборів та ін
Кожна організація, перш ніж почати свою діяльність, визначає, який прибуток, який дохід воно зможе отримати. Прибуток підприємства, як правило, в основному залежить від двох показників: ціни продукції і витрат на її виробництво.
Ціна продукції на ринку є наслідок взаємодії попиту і пропозиції. Під взаємодією законів ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вище або нижче за бажанням виробника або покупця, вона вирівнюється автоматично. Інша справа - витрати на виробництво продукції, або витрати виробництва. Вони можуть зростати або знижуватися залежно від обсягу споживаних трудових і матеріальних ресурсів, рівня техніки, організації виробництва та інших чинників. Отже, виробник має безліч важелів зниження витрат, які він може привести в дію при вмілому керівництві.
Разом з тим в якій би ринкової позиції не знаходилося підприємство, воно не може функціонувати без чіткої цінової політики, а також серйозного аналізу та управління обсягами виробництва, якістю продукції й витратами.
Якщо підприємство у своїй діяльності керується питанням, яку ціну нам необхідно встановити, щоб покрити витрати і отримати хороший прибуток, то це означає, що у нього немає своєї політики цін, і відповідно не може бути й мови про якусь стратегію її реалізації. Про політику цін можна говорити тоді, коли питання ставиться по-іншому: "Які витрати можемо собі дозволити, щоб заробити прибуток при існуючих ринкових цінах?" Точно так само неприпустимо говорити про наявність у підприємства цінової політики, якщо воно буде керуватися питанням: "Яку ціну готовий заплатити за цей товар покупець?" Тривожний менеджера питання в сфері ціноутворення повинен звучати в такий спосіб: "Яку цінність представляє цей товар для наших покупців і як нам переконати їх у тому, що наша ціна відповідає цій цінності?" І нарешті, дійсний стратег ціноутворення не буде ставити питання так: "Які ціни дадуть змогу нам досягти бажаних обсягів продажу або частки ринку?" Він подивиться на проблему по-іншому: "Який обсяг продажу або частка ринку для нас можуть бути найбільш прибуткові?" [9] /
При ринковій організації збуту продукції рівень ціни визначає можливий обсяг продажів і відповідно можливий масштаб виробництва. Тим часом і економічна теорія, і управлінський облік визнають, що від масштабу виробництва прямо залежить величина питомих витрат на виробництво одиниці продукції. При зростанні обсягів випуску знижується сума постійних витрат, що припадають на один виріб, і, відповідно, величина середніх витрат на його випуск.
Як відомо, переважна більшість керівників вітчизняних підприємств мають технічну освіту і прийшли на свої посади після інженерної кар'єри (як правило, з посади головного інженера або заступника з виробництва). Тому вони звично підтримують наступну процедуру створення нового продукту.
Ініціатива виходить від конструкторських служб, які пропонують виріб з параметрами і властивостями, "відповідними сучасному технічному рівню". 3атем проект нового виробу поступає до технологів, а від них - в економічний відділ і бухгалтерію. Наступний крок - включення в роботу фінансистів, які обраховують загальну суму необхідних інвестицій і організовують інвестування для забезпечення виробництва нового виробу. На цьому ж етапі визначається і ціна, яка має забезпечити відшкодування витрат і потрібну окупність інвестицій. І лише потім закликають маркетологів (там, де такі фахівці взагалі є) або співробітників відділу збуту і доручають їм організувати продажу, переконавши покупців, що запитувана ціна виправдовується властивостями і якістю виробу. Якщо результати такої "агітації" виявляються не втішними, то керівництво підприємства звичайно намагається урятувати ситуацію за рахунок пропозиції знижок з цін. Але цей шлях досить слизький - виходить, що покупців преміюють знижками за те, що вони утримуються від покупок. Виникає ситуація, звана звичайно ринком покупців, коли саме вони починають диктувати свої умови і добиватися від продавців все більших і більших знижок, відмовляючись інакше купувати товар взагалі.
При прийнятті управлінських рішень у сфері цінової політики важливе значення має встановлення ціни беззбиткової реалізації продукції. Ціна продукції при беззбиткової реалізацію визначається за допомогою формули: [9].
Порогова виручка
Ціна беззбитковості = ---------------.
Обсяг виробленої продукції
Для встановлення такої ціни використовуємо наступний приклад.
Приклад 1. Підприємство виробляє та реалізує один товар. Нижче наведені дані, що характеризують його діяльність.
Виручка від продажу 150000
Змінні витрати 90000
Постійні витрати 40000
Прибуток 20000
Обсяг виробленої продукції, шт. 200
У першу чергу нам необхідно встановити порогову виручку. У цьому випадку послідовність розрахунків буде наступною.
Знаходимо величину маржинального доходу:
150000 - 90000 = 60000.
Обчислюємо коефіцієнт маржинального доходу:
60000: 150000 = 0,4.
Визначаємо порогову виручку:
40000: 0,4 = 100000.
Знаючи порогову виручку, визначити ціну можна беззбиткової реалізації продукції. У нашому прикладі вона дорівнює 500 руб. (100000: 200).

Формула ціни беззбитковості дозволяє встановити необхідну ціну реалізації для отримання певної величини прибутку при реалізації встановленого обсягу виробництва.
Як визначити ціну на реалізоване виріб, щоб вона давала можливість покривати всі зроблені витрати і приносити прибуток підприємству? Відповісти на це питання допоможе наступний приклад. [6].

2.2. Визначення структури виробництва.
Управлінські рішення щодо обсягу виробництва та асортименту продукції приймаються на основі інформації фінансового звіту. При цьому підприємства випускають продукцію в широкому асортименті, яку реалізують різними шляхами: у великих та малих розмірах, за допомогою оптової і роздрібної торгівлі, з доставкою і без неї споживачам з різним географічним і територіальним розташуванням. Така практика вимагає окремих звітів про доходи, що отримуються за видами продукції і сегментами ринку.
Використання бухгалтером повної фінансової інформації про фінансово-збутової діяльності підприємства дозволяє зробити дієвою систему контролю, спрямовану на підвищення ефективності роботи підприємства.
Фінансові звіти по окремих сегментах повинні включати загальні суми і вписуватися в загальний фінансовий звіт підприємства. Наприклад, прибуток від виробництва кожного продукту чи асортименту продукції повинна бути частиною сукупного прибутку і зберігати взаємозв'язок з об'ємом виробництва і величиною змінних витрат. Витрати кожного виробничого підрозділу є частиною витрат виробництва на рівні всього підприємства і повинні контролюватися з урахуванням ефективності виробництва, видів продукції, повноти використання робочого часу і т.п. Існує зв'язок між асортиментом продукції і завантаженістю виробничих потужностей окремих виробничих підрозділів.
Оцінка кожного сегмента підприємницької діяльності являє собою про6лему для бухгалтера, що враховує витрати виробництва. Її дозвіл відбувається в процесі розробки системи контролю за обсягом та асортиментом випус-ка найбільш рентабельних продуктів і валового прибутку підприємства. Незважаючи на специфічність системи контролю для кожного підприємства, вона повинна включати такі типові процедури:
· Спостереження за рентабельністю кожного продукту;
· Контроль за валовим прибутком, отриманої від кожного продукту;
· Визначення відхилень фактичного прибутку від очікуваної;
· Розрахунок структури витрат, виключення надмірних прихованих витрат;
· Розрахунок відшкодування накладних витрат, що припадають на окремий продукт;
· Вплив зміни цін на еластичність попиту та інші контрольні процедури, які використовуються на підприємстві.
Використання контрольних процедур дозволяє визначити, яким повинен бути обсяг виробництва, щоб забезпечити очікуваний прибуток, яку ціну реалізації слід було б встановити, щоб отримати конкретну величину прибутку, яка межа безпеки (беззбитковості) роботи підприємства, яка зона безпеки, структура реалізованої продукції.
Прямий метод розрахунку називається методом валовий прибуток, де базовим є рівняння:
Валовий прибуток Виручка Змінні
(Або маржинальний = від реалізації - витрати.
дохід) продукції
Побудова графіка валового прибутку буде мати вигляд, як на малюнку 1. Лінія змінних витрат (ОК) будується з розрахунку 2000 шт. виробів та 100000 крб. на одиницю об'єму виробництва. Постійні витрати (КД) дорівнюють різниці між сукупними (АТ) і змінними (ОК) витратами.
Постійні витрати вважаються постійною величиною для всього діапазону обсягу виробництва. Сума постійних витрат у розмірі 40000000 крб. додається до змінних витрат, в результаті лінія сукупних витрат паралельна лінії змінних витрат. Маржинальний дохід представлений на графіку між лінією доходу від реалізації (оС) і лінією змінних витрат. Прийнятний діапазон задач - в межах від 600 до 2000 шт. одиниць продукції.

Рис. 1. Графік валового прибутку (маржинального доходу)
Необхідно звернути увагу на той факт, що рішення буде прийнятне у межах встановленого діапазону виробництва. Поза цього діапазону ціна реалізації та змінні витрати на одиницю продукції будуть іншими. Іноді для аналізу розраховують зону безпеки, а також коефіцієнт межі безпеки:
Зона безпеки = Планована - Реалізація в точці
реалізація беззбитковості,
Коефіцієнт Планована Реалізація в точці
межі = реалізація + беззбитковості
безпеки Планована реалізація
Точка беззбитковості показує крайку безпеки. Вона визначає наскільки може бути скорочений обсяг реалізації, перш ніж підприємство отримає збитки.
Після загального аналізу складається таблиця індивідуальних вкладів у прибуток кожним продуктом чи асортиментом продукції.
МД на одиницю продукту
Рентабельність продукту = ---------------------------------- * 100
Ціна одиниці продукту
Таблиця 2.1.
Продукт
Рентабельність продукту,%.
Маржинальний дохід, руб.
Структура асортименту продукції,%.
А
62
10000000
20
Б
60
20000000
40
У
50
20000000
40
Сукупний маржинальний дохід
50000000
100
З таблиці. 2.1. видно, що найменшу рентабельність має продукт В. У результаті виробництва цього продукту впала загальна рентабельність (див. табл. 2.2.)
Таблиця 2.2.
Показник
До виробництва продукту В, тис. руб.
Після виробництва продукту В, тис. руб.
Виручка від реалізації
49500
89500
Змінні витрати
19500
39500
Маржинальний дохід
30000
50000
Постійні витрати
прямі
6800
21500
непрямі
16000
16000
Прибуток
7200
12500
Середня рентабельність виробництва,%.
61
55,9
Дані табл. 2.2. показують, що рентабельність, обчислена за маржинального доходу, впала із 61 до 55,9%, в той час як по прибутку вона зросла з 14,5 до 16%. Продукт В, що відразу зайняв 40% загального сукупного маржинального доходу, має значні початкові витрати, які почнуть зменшуватися в міру одержання інформації про виробництві та маркетингу цього продукту. Продукт В має більш високу ціну порівняно з іншої продукції. Ця обставина, можливо, спонукає керівництво прийняти рішення щодо зміни асортименту продукції.
З метою більш широкого погляду на обсяг і асортимент продукції використовують метод сегментного аналізу, заснованого на даних багатоступеневого сегментного обліку. Рівень прибутку оцінюється не тільки за продуктами, а й із вкладення в загальну суму прибутку кожної зони. Розраховується структура маржинального доходу підприємства по зонах ринку, а усередині зон - за видами продукції. Форми контролю підприємницьких сегментів передбачають і такі процедури, як
встановлення ціни реалізації для кожного продукту з боку виробничих підрозділів. Оцінений реалізації продукції виробничим підрозділом зазвичай використовується лише при матеріальному стимулюванні майстрів, начальників ділянок і цехів. Слід пам'ятати, що найбільш прийнятним варіантом розрахунку трансфертних цін є нормативи витрат. Тому внесок у суму прибутку кожним підрозділом розглядається як внесок у сукупне відшкодування загальних накладних, а не прямих виробничих витрат, і вплив на величину чистого доходу підприємства. Важливими процедурами контролю є спостереження за еластичністю попиту за видами продукції.
Основна концепція прибутку від реалізації: підвищення цін - зменшення обсягу реалізації або зниження цін - збільшення обсягу реалізації. Еластичність попиту визначається по кожному продукту. Вважається, що якщо попит еластичний, то зростання реалізації не повинен перевищувати 1 / 3 фактичного обсягу. Альтернативним кроком для підтримки рівня цін може служити програма зниження витрат. При цьому зниження загальної суми витрат не повинен перевищувати 1 / 3 фактичного обсягу реалізації.
Якщо асортимент продукції визначається рівнем маржинального вкладу та чистого походу, то середні змінні витрати будуть змінюватися і тій же пропорції, що і реалізаційні. У такому випадку високий рівень реалізації знижує витрати. Недолік виробничих потужностей для зростання реалізації зажадає додаткових інвестицій і набору робочої сили і, як наслідок, викличе зниження ефективності виробництва і підвищення витрат. [8].

Висновок.
У цій роботі було розглянуто питання, що зачіпає тему витрати, як один з основних об'єктів управлінського обліку. У результаті з'ясовано, що управління витратами є невід'ємною частиною управлінського обліку на підприємствах різних сфер діяльності. Даний інструментарій служить на благо будь-якому підприємству. Завдяки впровадженню його в "життя" сучасного бізнесу, багато господарюючі суб'єкти в даний час зміцнюють позиції в своєму сегменті ринку, а те, і розширюють продаж продукції.
Система управління витратами дозволяє отримувати точну і своєчасну інформацію про витрати з будь-якої необхідної для управління ступенем деталізації; створити єдиний контур управління витратами компанії, її філій і дочірніх підприємств, що включає планування, облік, контроль і аналіз витрат; зробити прозорими витрати кожного структурного підрозділу компанії; проводити обгрунтовану тарифну політику, виявляти і розширювати високорентабельні напрямки діяльності, і на цій основі підвищити ефективність діяльності компанії.
Управлінська діяльність підприємства передбачає рішення з численних проблем, які виникають в процесі його підприємницької діяльності. До кола цих проблем входять: управління запасами, обсягом виробництва і продажів, асортиментом продукції і освоєнням нової, капітальними вкладеннями.
Контроль за фактичною величиною матеріальних запасів та відповідності оптимального розміру проводиться різними методами в залежності від господарських ситуацій.

Список використаної літератури.
1. http:// www. Garant. ru.
2. http:// www. Consultant. ru.
3. http:// www. Buhgalteria. ru.
4. План рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності підприємства та інструкція щодо його застосування. М. 2004р.
5. Безруких П.С. «Бухгалтерський облік», М., 1998р.
6. Вахрушина М.А. «Бухгалтерський управлінський облік», М., 2000р.
7. Івашкевич В.Б. «Бухгалтерський управлінський облік», М 2003р.
8. Карпова Т.П. «Управлінський облік», М., 1998р.
9. Керімов В.Е. «Управлінський облік», М., 2001р.
10.Керімов В.Е., Мініна Є.В. «Управлінський облік і проблеми класифікації витрат», М., 2002р.
11.Кондраков Н.П., Іванова. «Бухгалтерський управлінський облік», М., 2000р.
12.Мішін Ю.А. «Управлінський облік», М., 22002г.
13.Ніколаева О. «Бухгалтерський управлінський облік», М., 2000р.
14.Шеремет А.Д. «Управлінський облік», М., 2001р.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Бухгалтерія | Курсова
113.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Облік витрат у будівництві
Внутрішньогосподарський облік витрат
Облік загальновиробничих витрат
Облік витрат обігу 2
Облік витрат банку
Облік витрат обігу
Облік витрат на виробництво
Облік витрат з реалізації
Облік доходів і витрат
© Усі права захищені
написати до нас