Білоруський державний медичний університет
РЕФЕРАТ
На тему:
«Ендоскопічне лікування раку легені. Променева терапія »
МІНСЬК, 2008
Ендоскопічне лікування раку легені
Ендоскопічне лікувальний вплив на бронхогенної пухлина можливо практично тільки при центральній її локалізації. До ендоскопічному лікуванню як основного методу навіть при самих початкових формах центрального бронхогенного раку (у тому числі і карциноїду) слід ставитися з великою обережністю, так як неможливо встановити глибину поразки бронхіальної стінки при візуально поверхневих її ураженнях, а також виявити лімфогенним інвазію. Метод може бути використаний при категоричній відмові хворого від торакотомії або при достатній впевненості у функціональній неоперабельності хворого, а також в окремих випадках двосторонніх пухлинних уражень у хворих високого ризику. При ендоскопічному втручанні зазвичай виробляють електрокоагуляцію або лазерну фотодеструкцією невеликого пухлинного ураження слизової оболонки. Після втручання необхідний регулярний ендоскопічний та рентгенологічний контроль, тому що ймовірність рецидиву і інвазії пухлини дуже висока.
Значно більшого поширення отримала паліативна ендоскопічна фотодеструкцією і реканалізація неоперабельних центральних пухлин, ускладнених некупіруемие консервативними засобами гнійним пневмонітом або поширюються на трахею і гирло протилежної головного бронха, що веде до швидкої загибелі хворих від задухи. Лазерна реканалізація бронха через пухлинну тканину створює умови для дренування гнійного вогнища при параканкрозном пневмоніт і ендобронхіального санування інфекційного процесу. Іноді це втручання здійснюється і у операбельних хворих в порядку підготовки до хірургічної операції. При обтурації головних бронхів і трахеї лазерна фотодеструкцією і реканалізація дозволяють відновити легеневу вентиляцію, позбавити хворого від задухи. У ряді випадків лазерна реканалізація пухлини поєднується з введенням у відновлений просвіт трахеї та бронхів пластмасових стентів різної конструкції, які перешкоджають рецидиву стенозирования при подальшому зростанні пухлини і дозволяють уникнути необхідності здійснювати повторні реканалізації.
Ендоскопічні дії у неоперабельних хворих часто поєднують з проведенням променевої і / або хіміотерапії. У більшості випадків якість життя хворого істотно покращаться, а тривалість життя збільшується.
Неоперативні методи лікування бронхогенного раку
Значення неоперативних методів у лікуванні бронхогенного раку визначається наступними обставинами. По-перше, до моменту встановлення діагнозу радикальна операція найчастіше через занедбаність процесу виявляється можливою не більш ніж у 20-25% хворих, і, отже, у 3 / 4 або 4 / 5 хворих надія якщо не на лікування, то хоча б продовження життя на місяці, на роки, може бути пов'язана виключно з консервативними лікувальними заходами. По-друге, на жаль, у більшості хворих, які перенесли так звані радикальні операції з приводу раку легені, в ті чи інші терміни після втручання виникає місцевий рецидив пухлини або віддалені метастази. Вони виявляються перед тією ж проблемою продовження життя будь-якими консервативними методами, оскільки повторні операції з приводу місцевого рецидиву (наприклад, видалення частини легені після раніше виробленої лобектомії, видалення одиночних віддалених метастазів) рідко виявляються можливими і, як правило, не вирішують лікувальних завдань.
Нарешті, віддалені результати операцій з приводу раку легені, іменованих радикальними, залишають бажати кращого, і багато десятиліть робляться спроби поєднувати оперативне втручання з до-або післяопераційним консервативним протипухлинною дією (комбіноване лікування раку легені).
Засоби протипухлинного консервативного лікування з роками вдосконалюється і до теперішнього часу слід вважати доведеним, що багато з них здатні викликати більш-менш виражену ремісію або регресію чутливих до них новоутворень. Однак у більшості випадків ремісія буває короткочасною, причому далеко не завжди надає позитивний вплив з точки зору збільшення загальної тривалості життя. Крім того, більшість протиракових засобів пов'язане з важкими побічними впливами на організм хворого, що обмежує можливості їх тривалого ефективного використання.
До неоперативним протипухлинною засобів, які застосовуються при раку легені, відносяться: а) променева терапія, б) хіміотерапія препаратами переважно цитостатичної дії; в) імунотерапія.
Променева терапія
Променева терапія для лікування пухлин застосовувалася вже з перших десятиліть минулого століття (рентгенотерапія, радіотерапія). Сучасні джерела для генерування іонізуючих випромінювань в лікувальних цілях (кобальтові «пушки», лінійні та циклічні прискорювачі), що дають потужні пучки випромінювання, значно розширили можливості променевої терапії. Найбільш чутливі до цього виду лікування відносно диференційовані форми новоутворень легкого, зокрема плоскоклітинний рак та аденокарцинома, що частково суперечить відомому закону Бергоньє, згідно з яким променеве ушкодження клітин назад пропорційно ступеню їх диференційованості.
При низькодиференційованих формах і, перш за все, при дрібноклітинному раку, схильному до надзвичайно швидкої гематогенної дисемінації, променеве лікування повинно поєднуватися з хіміотерапією або ж від нього відмовляються взагалі.
Розроблено так звані радикальні та паліативні програми променевого лікування пухлин. Перші використовуються у випадках невеликих обмежених пухлин при неможливості здійснити радикальну операцію (функціональні протипоказання, категорична відмова хворого від запропонованої операції). Описано регресія і навіть розсмоктування чутливих до лікування пухлин. За даними літератури, у разі ретельного відбору хворих п'ятирічне виживання може досягати 20% і більше.
Паліативні програми розраховані в основному на хворих, неоперабельних внаслідок великої місцевої та регіонарної інвазії пухлини, в тому числі перенесли пробну торакотомія. Багато авторів повідомляли про ефективність паліативних програм променевої терапії з точки зору збільшення тривалості життя хворих, проте коректно проведені рандомізовані дослідження дали не цілком однозначні результати.
Протягом багатьох років вивчаються можливості променевої терапії на додаток до радикального втручання з метою поліпшення результатів останнього - так зване комбіноване лікування раку легені. Ті чи інші методики доопераційного опромінення рекомендували для знищення або придушення злоякісних клітин у зоні майбутнього втручання та створення умов операційного абластики. Крім того, передбачалося, що курс доопераційної променевої терапії, сприяючи зменшенню обсягу пухлинної тканини, збільшить можливості здійснення радикальної операції. Однак Доопераційне опромінення супроводжувалося збільшенням числа післяопераційних ускладнень і летальності, а сприятливе його вплив на п'ятирічну виживаність оперованих на жаль, не вдалося коректно довести.
Післяопераційне опромінення вважалося показаним у хворих з поширеними пухлинами і після видалення множинних медіастинальних метастазів. Результати післяопераційного променевого лікування з точки зору збільшення тривалості життя хворих також виявилися суперечливими і не цілком переконливими. У ряді крупних зарубіжних посібників викладена точка зору, відповідно до якої ад'ювантна променева терапія у хворих операбельним недрібноклітинний рак легені недоцільна. У кооперованому дослідженні Національного інституту раку (Бетезда), що проводилися в 17 наукових центрах США, також встановлено неефективність додаткового променевого лікування при втручаннях з приводу раку легені. Втім, багато вітчизняних онкологи висловлюються з цього приводу значно оптимістичніше.
Променева терапія при раку легені супроводжується низкою специфічних ускладнень (радіаційний пневмоніт, радіаційний езофагіт, радіаційна кардіопатія).
Існує ряд протипоказань, які обмежують можливості застосування променевого лікування при раку легені. До них відносяться: загальний важкий стан хворого, розпад пухлини з кровохарканням, карциноматоз плеври, віддалені метастази, активний туберкульоз легенів, лейкопенія, тромбоцитопенія, хронічна коронарна недостатність, декомпенсірованниі цукровий діабет, важкі форми патології печінки і нирок.
Хіміотерапія
Метою хіміотерапії є системний вплив на дисеміновані форми бронхогенного раку. При дрібноклітинному раку, який, як уже згадувалося, є, по всій вірогідності, первинно дисемінований, хіміотерапія є головним, хоча, як правило, все ж паліативним методом продовження життя хворих.
Для лікування були запропоновані десятки хіміотерапевтичних засобів різної природи і механізму дії. До них відносяться алкілуючі і наближення до них препарати (аміном, циклофосфан, ізофосфамідами, гексаметілмеламін, декарбаз, ін ломустін, цисплатину, карбоплатин), рослинні алкалоїди (віндесін, етопозид, теніпозід), антиметаболіти (метотрексат, 6-меркаптопурин, 5-фторурацил) , протипухлинні антибіотики (адріаміцін, блеомицин). Крім того, при проведенні хіміотерапії використовуються модулятори і модифікатори підвищують чутливість пухлинних клітин до цитостатиків і знижують токсичність останніх (антигрибковий препарат амфотерцін В, циклоспорин А).
Практично всі хіміотерапевтичні препарати токсичні і мають низький терапевтичний індекс (інтервал між максимально стерпної і токсичної дозою). Вони пригнічують імунну систему, гемопоез, можуть викликати необоротний легеневої фіброз, несприятливо діють на серце, печінку, нирки, нервову систему, шлунково-кишковий тракт, викликають облисіння, що, природно, обмежує можливості їх тривалого застосування у багатьох хворих.
Для лікування дисемінованих форм і стадій раку використовуються різні схеми лікування і комбінації різних препаратів (поліхіміотерапія).
Застосування хіміотерапії у хворих дрібноклітинний рак, які при природному перебігу захворювання рідко переживають 6 місяців з часу встановлення діагнозу, майже половина хворих живуть понад рік, 10% переживає дворічний термін, а 5% - п'ятирічний [В. П. Харченко, І. В. Кузьмін, 1994]. Описані і більш тривалі терміни життя, а також і випадки багаторічних ремісій (лікування). При дисемінованому недрібноклітинному раку результати не цілком однозначні, однак, за даними більшості авторів паліативний клінічний ефект (ремісія, продовження терміну життя) досягається в 20-40% випадків. В останні роки хіміотерапія застосовується у складі комплексного лікування хворих на рак бронхогенний у формі так званого неад'ювантного передопераційного курсу з подальшим радикальним втручанням і післяопераційної променевою терапією. Вивчення результатів поки не можна вважати закінченим.
Імунотерапія
Давно встановлено, що в походженні раку, в тому числі і бронхогенного, істотну роль грає недостатність імунологічного контролю організму хворого. Останні використовувалися як на додаток до оперативного лікування, так і в масивної хіміотерапії цитостатиками з метою купірувати її імуносуперсивний ефект. Для неспецифічної иммуностимуляции використовувалися жива вакцина БЦЖ, левамізол, тимозин і ряд інших препаратів. У деяких дослідженнях було зафіксовано помірний позитивний ефект, проте, в цілому результати виявилися скромнішими.
В даний час надії покладаються на застосування інтерферону, інтерлейкінів, моноклональних антитіл, однак позитивні результати отримані, головним чином, в експерименті. Постійно пропонуються і вивчаються нові препарати цієї групи, причому, деякі, особливо в руках авторів, дають обнадійливі результати.
Як випливає результати лікування бронхогенного раку, що є найчастішою злоякісною пухлиною людини, не можна визнати задовільними. До моменту встановлення діагнозу не менше 75-80% хворих вже не можуть бути радикально оперовані, головним чином, внаслідок занедбаності неопластичного процесу і, отже, не мають шансів на одужання. Шпитальну летальність за останні десятиліття вдалося досить істотно знизити (в середньому до 3-8%), проте, серед виписано зі стаціонарів живуть понад п'ять років, тобто умовно видужувати в середньому не більше 30-40%, а в слаборозвинених регіонах значно менше 10 % хворих. Втім, не можна заперечувати, що і при несприятливому п'ятирічному результаті хірургічне лікування в переважній більшості випадків досить суттєво продовжує життя хворих, покращує її якість і, що надзвичайно важливо, дає надію на одужання.
Допоміжні неоперативні методи лікування (променева терапія, хіміотерапія, імунотерапія), як правило, дозволяють розраховувати лише на паліативний ефект і продовжують життя хворих з неоперабельним або ж рецидивуючим після операції на рак на місяці, у кращому випадку, на деякі роки.
Швидкий розвиток теоретичної онкології, досконалість сучасної діагностичної апаратури, прогрес в хірургічній техніці та забезпеченні післяопераційного періоду, величезний набір постійно удосконалюються хіміопрепаратів - все це, на превеликий жаль, не змогло забезпечити якісне поліпшення загальних результатів лікування бронхогенного раку. По всій імовірності, проблема лікування раку легені може бути дозволена тільки в рамках загального вирішення проблеми лікування злоякісних новоутворень (Всесвітня організація охорони здоров'я прогнозує його на середину XXI століття).
Профілактика бронхогенного раку є надзвичайно перспективною і притому значно більш перспективною ніж профілактика інших злоякісних пухлин. Відмова на населення від куріння, цієї самої частою, хоча і соціально малонебезпечною форми наркоманії, міг би призвести до зменшення захворюваності на рак легені в 5-10 разів.
На жаль, боротьба з курінням, як і з іншими наркоманіями, являє собою вкрай складну і дорогу завдання. У США, де боротьба з курінням розглядається як найважливіша державна проблема, щорічно витрачаються багато мільярдів (!) Доларів, причому в останні роки тут вперше виявилася виразна тенденція до зменшення захворюваності на рак легені та смертності від нього. Значні успіхи в боротьбі з курінням досягнуті в таких багатих і висококультурних країнах, як Швеція, Норвегія, Фінляндія, Сінгапур і деяких інших.
Навряд чи слід перераховувати причини, за якими в сучасних умовах нашої країни боротьба з курінням практично не ведеться, а формальна напис на пачках сигарет і їх рекламі «Мінохоронздоров'я попереджає ...» нікого не зупиняє і може викликати тільки посмішку.
Перспективу попередження бронхогенного раку не слід зменшувати, і вже сьогодні кожен охочий у принципі може з вірогідністю не менше 80 або 90% позбавити себе від небезпеки захворіти на цю найчастішою злоякісною пухлиною, а також низкою інших вкрай небезпечних захворювань, тісно пов'язаних з курінням.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кузін М.І., Чистова М.А. Пухлини, М: Медицина, 2003р.
2. Літман І. Оперативна хірургія, Будапешт, 1992р.
3. Шалімов О.О., Полупан В.М., Діагностика та лікування раку, М.: Медицина, 2002р.
РЕФЕРАТ
На тему:
«Ендоскопічне лікування раку легені. Променева терапія »
МІНСЬК, 2008
Ендоскопічне лікування раку легені
Ендоскопічне лікувальний вплив на бронхогенної пухлина можливо практично тільки при центральній її локалізації. До ендоскопічному лікуванню як основного методу навіть при самих початкових формах центрального бронхогенного раку (у тому числі і карциноїду) слід ставитися з великою обережністю, так як неможливо встановити глибину поразки бронхіальної стінки при візуально поверхневих її ураженнях, а також виявити лімфогенним інвазію. Метод може бути використаний при категоричній відмові хворого від торакотомії або при достатній впевненості у функціональній неоперабельності хворого, а також в окремих випадках двосторонніх пухлинних уражень у хворих високого ризику. При ендоскопічному втручанні зазвичай виробляють електрокоагуляцію або лазерну фотодеструкцією невеликого пухлинного ураження слизової оболонки. Після втручання необхідний регулярний ендоскопічний та рентгенологічний контроль, тому що ймовірність рецидиву і інвазії пухлини дуже висока.
Значно більшого поширення отримала паліативна ендоскопічна фотодеструкцією і реканалізація неоперабельних центральних пухлин, ускладнених некупіруемие консервативними засобами гнійним пневмонітом або поширюються на трахею і гирло протилежної головного бронха, що веде до швидкої загибелі хворих від задухи. Лазерна реканалізація бронха через пухлинну тканину створює умови для дренування гнійного вогнища при параканкрозном пневмоніт і ендобронхіального санування інфекційного процесу. Іноді це втручання здійснюється і у операбельних хворих в порядку підготовки до хірургічної операції. При обтурації головних бронхів і трахеї лазерна фотодеструкцією і реканалізація дозволяють відновити легеневу вентиляцію, позбавити хворого від задухи. У ряді випадків лазерна реканалізація пухлини поєднується з введенням у відновлений просвіт трахеї та бронхів пластмасових стентів різної конструкції, які перешкоджають рецидиву стенозирования при подальшому зростанні пухлини і дозволяють уникнути необхідності здійснювати повторні реканалізації.
Ендоскопічні дії у неоперабельних хворих часто поєднують з проведенням променевої і / або хіміотерапії. У більшості випадків якість життя хворого істотно покращаться, а тривалість життя збільшується.
Неоперативні методи лікування бронхогенного раку
Значення неоперативних методів у лікуванні бронхогенного раку визначається наступними обставинами. По-перше, до моменту встановлення діагнозу радикальна операція найчастіше через занедбаність процесу виявляється можливою не більш ніж у 20-25% хворих, і, отже, у 3 / 4 або 4 / 5 хворих надія якщо не на лікування, то хоча б продовження життя на місяці, на роки, може бути пов'язана виключно з консервативними лікувальними заходами. По-друге, на жаль, у більшості хворих, які перенесли так звані радикальні операції з приводу раку легені, в ті чи інші терміни після втручання виникає місцевий рецидив пухлини або віддалені метастази. Вони виявляються перед тією ж проблемою продовження життя будь-якими консервативними методами, оскільки повторні операції з приводу місцевого рецидиву (наприклад, видалення частини легені після раніше виробленої лобектомії, видалення одиночних віддалених метастазів) рідко виявляються можливими і, як правило, не вирішують лікувальних завдань.
Нарешті, віддалені результати операцій з приводу раку легені, іменованих радикальними, залишають бажати кращого, і багато десятиліть робляться спроби поєднувати оперативне втручання з до-або післяопераційним консервативним протипухлинною дією (комбіноване лікування раку легені).
Засоби протипухлинного консервативного лікування з роками вдосконалюється і до теперішнього часу слід вважати доведеним, що багато з них здатні викликати більш-менш виражену ремісію або регресію чутливих до них новоутворень. Однак у більшості випадків ремісія буває короткочасною, причому далеко не завжди надає позитивний вплив з точки зору збільшення загальної тривалості життя. Крім того, більшість протиракових засобів пов'язане з важкими побічними впливами на організм хворого, що обмежує можливості їх тривалого ефективного використання.
До неоперативним протипухлинною засобів, які застосовуються при раку легені, відносяться: а) променева терапія, б) хіміотерапія препаратами переважно цитостатичної дії; в) імунотерапія.
Променева терапія
Променева терапія для лікування пухлин застосовувалася вже з перших десятиліть минулого століття (рентгенотерапія, радіотерапія). Сучасні джерела для генерування іонізуючих випромінювань в лікувальних цілях (кобальтові «пушки», лінійні та циклічні прискорювачі), що дають потужні пучки випромінювання, значно розширили можливості променевої терапії. Найбільш чутливі до цього виду лікування відносно диференційовані форми новоутворень легкого, зокрема плоскоклітинний рак та аденокарцинома, що частково суперечить відомому закону Бергоньє, згідно з яким променеве ушкодження клітин назад пропорційно ступеню їх диференційованості.
При низькодиференційованих формах і, перш за все, при дрібноклітинному раку, схильному до надзвичайно швидкої гематогенної дисемінації, променеве лікування повинно поєднуватися з хіміотерапією або ж від нього відмовляються взагалі.
Розроблено так звані радикальні та паліативні програми променевого лікування пухлин. Перші використовуються у випадках невеликих обмежених пухлин при неможливості здійснити радикальну операцію (функціональні протипоказання, категорична відмова хворого від запропонованої операції). Описано регресія і навіть розсмоктування чутливих до лікування пухлин. За даними літератури, у разі ретельного відбору хворих п'ятирічне виживання може досягати 20% і більше.
Паліативні програми розраховані в основному на хворих, неоперабельних внаслідок великої місцевої та регіонарної інвазії пухлини, в тому числі перенесли пробну торакотомія. Багато авторів повідомляли про ефективність паліативних програм променевої терапії з точки зору збільшення тривалості життя хворих, проте коректно проведені рандомізовані дослідження дали не цілком однозначні результати.
Протягом багатьох років вивчаються можливості променевої терапії на додаток до радикального втручання з метою поліпшення результатів останнього - так зване комбіноване лікування раку легені. Ті чи інші методики доопераційного опромінення рекомендували для знищення або придушення злоякісних клітин у зоні майбутнього втручання та створення умов операційного абластики. Крім того, передбачалося, що курс доопераційної променевої терапії, сприяючи зменшенню обсягу пухлинної тканини, збільшить можливості здійснення радикальної операції. Однак Доопераційне опромінення супроводжувалося збільшенням числа післяопераційних ускладнень і летальності, а сприятливе його вплив на п'ятирічну виживаність оперованих на жаль, не вдалося коректно довести.
Післяопераційне опромінення вважалося показаним у хворих з поширеними пухлинами і після видалення множинних медіастинальних метастазів. Результати післяопераційного променевого лікування з точки зору збільшення тривалості життя хворих також виявилися суперечливими і не цілком переконливими. У ряді крупних зарубіжних посібників викладена точка зору, відповідно до якої ад'ювантна променева терапія у хворих операбельним недрібноклітинний рак легені недоцільна. У кооперованому дослідженні Національного інституту раку (Бетезда), що проводилися в 17 наукових центрах США, також встановлено неефективність додаткового променевого лікування при втручаннях з приводу раку легені. Втім, багато вітчизняних онкологи висловлюються з цього приводу значно оптимістичніше.
Променева терапія при раку легені супроводжується низкою специфічних ускладнень (радіаційний пневмоніт, радіаційний езофагіт, радіаційна кардіопатія).
Існує ряд протипоказань, які обмежують можливості застосування променевого лікування при раку легені. До них відносяться: загальний важкий стан хворого, розпад пухлини з кровохарканням, карциноматоз плеври, віддалені метастази, активний туберкульоз легенів, лейкопенія, тромбоцитопенія, хронічна коронарна недостатність, декомпенсірованниі цукровий діабет, важкі форми патології печінки і нирок.
Хіміотерапія
Метою хіміотерапії є системний вплив на дисеміновані форми бронхогенного раку. При дрібноклітинному раку, який, як уже згадувалося, є, по всій вірогідності, первинно дисемінований, хіміотерапія є головним, хоча, як правило, все ж паліативним методом продовження життя хворих.
Для лікування були запропоновані десятки хіміотерапевтичних засобів різної природи і механізму дії. До них відносяться алкілуючі і наближення до них препарати (аміном, циклофосфан, ізофосфамідами, гексаметілмеламін, декарбаз, ін ломустін, цисплатину, карбоплатин), рослинні алкалоїди (віндесін, етопозид, теніпозід), антиметаболіти (метотрексат, 6-меркаптопурин, 5-фторурацил) , протипухлинні антибіотики (адріаміцін, блеомицин). Крім того, при проведенні хіміотерапії використовуються модулятори і модифікатори підвищують чутливість пухлинних клітин до цитостатиків і знижують токсичність останніх (антигрибковий препарат амфотерцін В, циклоспорин А).
Практично всі хіміотерапевтичні препарати токсичні і мають низький терапевтичний індекс (інтервал між максимально стерпної і токсичної дозою). Вони пригнічують імунну систему, гемопоез, можуть викликати необоротний легеневої фіброз, несприятливо діють на серце, печінку, нирки, нервову систему, шлунково-кишковий тракт, викликають облисіння, що, природно, обмежує можливості їх тривалого застосування у багатьох хворих.
Для лікування дисемінованих форм і стадій раку використовуються різні схеми лікування і комбінації різних препаратів (поліхіміотерапія).
Застосування хіміотерапії у хворих дрібноклітинний рак, які при природному перебігу захворювання рідко переживають 6 місяців з часу встановлення діагнозу, майже половина хворих живуть понад рік, 10% переживає дворічний термін, а 5% - п'ятирічний [В. П. Харченко, І. В. Кузьмін, 1994]. Описані і більш тривалі терміни життя, а також і випадки багаторічних ремісій (лікування). При дисемінованому недрібноклітинному раку результати не цілком однозначні, однак, за даними більшості авторів паліативний клінічний ефект (ремісія, продовження терміну життя) досягається в 20-40% випадків. В останні роки хіміотерапія застосовується у складі комплексного лікування хворих на рак бронхогенний у формі так званого неад'ювантного передопераційного курсу з подальшим радикальним втручанням і післяопераційної променевою терапією. Вивчення результатів поки не можна вважати закінченим.
Імунотерапія
Давно встановлено, що в походженні раку, в тому числі і бронхогенного, істотну роль грає недостатність імунологічного контролю організму хворого. Останні використовувалися як на додаток до оперативного лікування, так і в масивної хіміотерапії цитостатиками з метою купірувати її імуносуперсивний ефект. Для неспецифічної иммуностимуляции використовувалися жива вакцина БЦЖ, левамізол, тимозин і ряд інших препаратів. У деяких дослідженнях було зафіксовано помірний позитивний ефект, проте, в цілому результати виявилися скромнішими.
В даний час надії покладаються на застосування інтерферону, інтерлейкінів, моноклональних антитіл, однак позитивні результати отримані, головним чином, в експерименті. Постійно пропонуються і вивчаються нові препарати цієї групи, причому, деякі, особливо в руках авторів, дають обнадійливі результати.
Як випливає результати лікування бронхогенного раку, що є найчастішою злоякісною пухлиною людини, не можна визнати задовільними. До моменту встановлення діагнозу не менше 75-80% хворих вже не можуть бути радикально оперовані, головним чином, внаслідок занедбаності неопластичного процесу і, отже, не мають шансів на одужання. Шпитальну летальність за останні десятиліття вдалося досить істотно знизити (в середньому до 3-8%), проте, серед виписано зі стаціонарів живуть понад п'ять років, тобто умовно видужувати в середньому не більше 30-40%, а в слаборозвинених регіонах значно менше 10 % хворих. Втім, не можна заперечувати, що і при несприятливому п'ятирічному результаті хірургічне лікування в переважній більшості випадків досить суттєво продовжує життя хворих, покращує її якість і, що надзвичайно важливо, дає надію на одужання.
Допоміжні неоперативні методи лікування (променева терапія, хіміотерапія, імунотерапія), як правило, дозволяють розраховувати лише на паліативний ефект і продовжують життя хворих з неоперабельним або ж рецидивуючим після операції на рак на місяці, у кращому випадку, на деякі роки.
Швидкий розвиток теоретичної онкології, досконалість сучасної діагностичної апаратури, прогрес в хірургічній техніці та забезпеченні післяопераційного періоду, величезний набір постійно удосконалюються хіміопрепаратів - все це, на превеликий жаль, не змогло забезпечити якісне поліпшення загальних результатів лікування бронхогенного раку. По всій імовірності, проблема лікування раку легені може бути дозволена тільки в рамках загального вирішення проблеми лікування злоякісних новоутворень (Всесвітня організація охорони здоров'я прогнозує його на середину XXI століття).
Профілактика бронхогенного раку є надзвичайно перспективною і притому значно більш перспективною ніж профілактика інших злоякісних пухлин. Відмова на населення від куріння, цієї самої частою, хоча і соціально малонебезпечною форми наркоманії, міг би призвести до зменшення захворюваності на рак легені в 5-10 разів.
На жаль, боротьба з курінням, як і з іншими наркоманіями, являє собою вкрай складну і дорогу завдання. У США, де боротьба з курінням розглядається як найважливіша державна проблема, щорічно витрачаються багато мільярдів (!) Доларів, причому в останні роки тут вперше виявилася виразна тенденція до зменшення захворюваності на рак легені та смертності від нього. Значні успіхи в боротьбі з курінням досягнуті в таких багатих і висококультурних країнах, як Швеція, Норвегія, Фінляндія, Сінгапур і деяких інших.
Навряд чи слід перераховувати причини, за якими в сучасних умовах нашої країни боротьба з курінням практично не ведеться, а формальна напис на пачках сигарет і їх рекламі «Мінохоронздоров'я попереджає ...» нікого не зупиняє і може викликати тільки посмішку.
Перспективу попередження бронхогенного раку не слід зменшувати, і вже сьогодні кожен охочий у принципі може з вірогідністю не менше 80 або 90% позбавити себе від небезпеки захворіти на цю найчастішою злоякісною пухлиною, а також низкою інших вкрай небезпечних захворювань, тісно пов'язаних з курінням.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кузін М.І., Чистова М.А. Пухлини, М: Медицина, 2003р.
2. Літман І. Оперативна хірургія, Будапешт, 1992р.
3. Шалімов О.О., Полупан В.М., Діагностика та лікування раку, М.: Медицина, 2002р.