Вивчення тюркізмів російського словника почалося ще в XVIII столітті. Перший з відомих нам дослідів зіставлення російських слів зі словами східних мов відноситься до 1769 року. У цьому році в сатиричному журналі Василя Тузова "Поденьшіна" був опублікований список слів російської мови, схожих зі словами східних мов. Серед цих зіставлень цілий ряд дуже вдалий (скриня, кінь, бирюк, очерет та ін), але окремі слова зіставляються лише на основі абсолютно випадкових співзвуч. Наприклад, зіставивши рос. щі і тюркських. ашчі "кухар", В. Тузов продовжує: "Та вже не з цього повно сталося і щастя, від щі і ясть: щіястіе, може бути в старі часи, бідні казали про достатні: так розбагатів, до такого стану дійшов, що кожній день щі є може "[1].
Питання про тюрксько-російських мовних зв'язках цікавив багатьох дослідників протягом усього XIX століття. У 1812 році Товариство любителів російської словесності при Московському університеті висунуло конкурсну тему дослідження про вплив інших мов на російську, де повинен був досліджуватися і питання про внесок "татарської мови" (тобто тюркських мовах взагалі) в російський словник [2]. Але таке дослідження залишилося невиконаним.
Питання про слова, запозичених російською мовою з різних тюркських мов, ставилось лише на обмеженому матеріалі. Багато цікавих спостережень про тюркські словах у російських говорах міститься в "Матеріалах для порівняльного і пояснювального словника і граматики", що вийшли в 1854 році під редакцією І. І. Срезневського. У першому томі "Матеріалів" опубліковані списки російських слів, подібних зі словами східних мов, і був виявлений можливе джерело серед східних мов. У складанні цих глосаріїв брали участь відомі російські сходознавці І. Н. Березін, А. О. Бобровников, В. В. Григор 'єв, О. К. Казембека, І. М. Ковалевський, П. Я. Петров, А. М. Шегрен.
Великий лексичний матеріал міститься в роботі відомого лінгвіста Фр. Міклошича про тюркізми в мовах Східної та Південно-східної Європи [3]. Матеріал Фр. Міклошича багато в чому схожий з глосаріями в "Матеріалах для порівняльного і пояснювального словника": у ньому немає історизму, тюркські мови виступають ще недостатньо диференційовано. Втім, слабкі сторони словника пояснювалися ще недостатньо досліджень тюркських мов в той час. Мало нового вніс "Етимологічний словник східних слов в європейських мовах" К. Локоча [4], що вийшов в 1927 році.
Ф. Є. Корш в рецензії на працю Фр. Міклошича і в полеміці з П М. Меліоранський про тюркізми в "Слові о полку Ігоревім" висловив багато цінних думок з приводу часу і місця запозичення того чи іншого слова в російську мову. При цьому Ф. Є. Корш оперував фактами історії як тюркських, так і слов'янських мов. Але його рецензія на працю Фр. Міклошича про тюркізми в східноєвропейських мовах не є самостійно підготовленим працею. Ф. Є. Корш тільки дав більш точні висновки, спираючись на матеріали Фр. Міклошича та окреслив подальші шляхи дослідження тюркських елементів у слов'янських мовах [5]. Найбільш глибоко питання давньоруських запозичень з тюркських мов розглянуті Ф. Є. Коршем і П. М. Меліоранський [6] в процесі дискусії про тюркізми в "Слові о полку Ігоревім". Але й тут більше було зроблено для історії тюркських мов: суперечка вівся переважно на тюркологической грунті. Історія тюркських за походженням слів у російській мові залишалася в тіні. Дуже характерна в цьому відношенні оцінка цієї дискусії, яка була дана їй польським тюркологом А. Зайончковський, який сам займався вивченням тюркізмів в давньоруській мові. А. Зайончковський оцінив тюркологической глибину цієї суперечки, зауваживши, що в полемічних статтях Ф. Є. Корша і П. М. Меліоранський "написана ціла дисертація про різних тюркських словах як балобан, пеhліван і т. д., порушено багато питань і проблем тюркської діалектології, але питання про запозичення слова балван (орхонскіх балбал) не дозволено "[7]. Це сталося тому, що полемісти майже не зверталися до пам'ятників давньоруської писемності.
Вельми цікава, що з'явилася в третьому випуску "лексикографічного збірника" в 1958 році стаття Н. К. Дмитрієва "Про тюркських елементах російського словника" [8]. Робота являє собою тюркологической коментар до "Тямущому словника російської мови" під редакцією Д. Н. Ушакова. Вона складається з великої введення і декількох глосаріїв: 1) "тюркізми, підтверджені фактами", 2) "тюркізми, що вимагають додаткової документації", 3) "Слова, зараховують до тюркізми в порядку гіпотези" і 4) "Додатковий список тюркізмів російського словника ( до нього увійшли деякі пропущені в "Тлумачному словнику" вирази, а також окремі обласні слова) ". Робота Н. К. Дмитрієва є найбільш грунтовною дослідженням тюркізмів у російській мові. Дмитрієв велику увагу звернув на звукові відповідності тюркських і російських слів. Такі зіставлення відповідних тюркських слів у різних тюркських мовах дозволяють більш точно встановити джерело запозичення. Робота Н. К. Дмитрієва вносить багато корективів в "Російський етимологічний словник" М. Р. Фасмера [9], де тюркські мови часто виступають недостатньо расчлененно. М. Фасмер користувався для наведення довідок лише "Досвідом словника тюркських наріч" В. В. Радлова, який відображає словниковий склад далеко не всіх тюркських мов. З іншого боку, в роботі Н. К. Дмитрієва не завжди точно використовуються дані давньоруської писемності. Як характерний приклад може бути розглянута історія слова скарбниця в обох роботах: М. Фасмер, користуючись "Досвідом словника тюркських наріч" акад. В. В. Радлова як довідником з тюркської лексиці, виводить рос. скарбниця з турецького і кримсько-татарського Хазне або ж поволзькою-татарського Хазіна, хоча в цьому ж словнику відзначені і форми більш точно відповідні російському слову: половецьке і татарське скарбниця [10] (пор. також Ногайськ. прислів'я Ел казнаси ески соьз). Не скористався М. Фасмер також і "Половецькі словником" К. Гренбека, в якому зазначено половецьке qazna [11]. Н. К. Дмитрієв точний у тюркологической частини: він відзначає, що російській скарбниця відповідає "кипчацько-тюркська форма арабського слова Хазіна" скарб ", і вказує на половецький мову як на можливе джерело запозичення. Але Н. К. Дмитрієв допускає неточність іншого роду : він вказує як раннього випадку відображення цього слова в російській мові лише фіксацію його в "Хожении за три моря" Афанасія Нікітіна [12]. Але М. Фасмер краще орієнтований в пам'ятниках російської писемності: він відзначає, що слово вперше зустрічається в грамоті Дмитра Донського 1389 року, т. e. майже на сторіччя раніше.
Важливо враховувати не тільки дані пам'яток стародавньої писемності і дані діалектології тюркських мов, а й історію предметів, з яким пов'язано те чи інше поняття. Необхідно, таким чином, звертатися до історичних та археологічних матеріалах, які змогли б вказати на культурно-історичні обставини запозичення даного поняття чи предмета. При цьому важливе значення має сам предмет, його специфічні особливості, які теж могли змінюватися з часом.
У цьому відношенні цікаво простежити історію назв грошових одиниць у давньоруській мові. Найдавніші російські назви грошей пов'язані з різного роду назвами тварин: худоба, куни, б'ль (останні два від назв хутрових Зверков). Подібний перенесення значення відзначається в тюркських мовах, де слово тин (В. В. Радлов "Досвід словника тюркських наріч" т. III, стор 1360-1361) [13] в татарському, казахською і уйгурською має значення "білка" і " копійка ". СР також удмуртська. коньи "білка" та "копійка". Такий перехід значень, ймовірно, був викликаний подібними умовами економічного життя, за яких в якості грошей виступали шкурки хутрових звірів. До того ж слід зауважити, що назви грошових одиниць нестійкі: вони змінюються з плином часу, неоднакові вони і на різних територіях. Наприклад, в російській мові грошам називалася монета гідністю або в дві копійки, або в півкопійки. СР також тюркські. тенге, яке має різні значення в різних мовах. У казахському, татарською, башкирською, чуваською мовами так називається "рубель", а в діалектах казахської мови, в каракалпакском, туркменською (в останньому це слово звучить тен, н, е) мовами так називається "двадцятикопійчану монета". У деяких мовах воно означає "гроші взагалі". К. цього ж тюркського слова сходить російське гріш "монета, гідністю в півкопійки" (слово відомо з пам'ятників російської писемності з XIV століття, коли на Русі після майже трехвекового перерви поновилася карбування власної монети по золотоординським зразкам). Від гріш відбувається загальна назва гроші. Що стосується походження тюркського слова тен, ге, то думки вчених з цього приводу розходяться. Висловлене академіком К. М. Френ припущення про зв'язок цього слова з тюркським тамга [14] було ще в середині XIX століття відкинуто І. М. Березіним [15], як неправильне. Однак воно пізніше було підтримано Фр. Міклошичем.
Не позбавлена підстави висловлювана деякими дослідниками здогад про зв'язок тюркських. тен, ге з перським Данг і давньоперським danakh [16]. Етимологія В. В. Радлова (від тюркських. Тен, ерек "коло, колесо") [17] потребує додаткової аргументації.
Але якщо врахувати ту обставину, що назви грошових одиниць можуть утворюватися від назв хутрових звірів, то для тюркського тен, ге можна знайти хорошу етимологію на тюркської ж грунті.
В основі цієї назви лежить тюркське назва білки тейін, тейін, тин, тин, тійін, тійін, тийин і т. п. Щоправда, деяка незвичайність звукових відповідників і історичні міркування (тюрки завжди були степовими кочівниками і тому порівняно пізно познайомилися з лісовим звіром - білкою) дозволяють думати, що це слово було запозичене тюрками з інших мов [18]. Джерелом запозичення могли бути фінно-угорські мови: пор. хант. (Остяцк.) тангкі "білка" і манс. (Вогульського) лехин, ленгин "білка". СР також евенкійське (тунг.) денгке, неке "соболь". Тюркське назва монети тен, ге є фонетичним варіантом назви білки. Назва дрібної монети тен, ге відомо і монгольським мовою монг. тен, ке, калм. тен, гн [19].
Тюркське тен, ге відображено у Опанаса Нікітіна як відтінком, а як специфічно середньоазіатську слово зустрічається в сучасній російській мові в кількох орфографічних передачах: теньга, танга, теньга, тенге [20].
Досить імовірно, що це ж слово увійшло в російську мову в іншій формі, більш близької за звучанням до назви звірка - тийин, тійін. Правда, увійшло воно в російську мову не самостійно, а як складова частина слова, що виник на базі тюркського рахункового словосполучення. Мова йде про один із старих тюркізмів російської мови - слові алтин. Серед лінгвістів зараз загальноприйнятої етимологією цього слова є зведення його до татарського слова алтин "золото" [21], хоча нумізмати не знають російських золотих монет, що відносяться до того часу, як у російській мові з'явилося слово алтин'. Не відомі і золотоординські золоті монети. Тому ця етимологія, запропонована в 1854 р. А. К. Казембека в "Матеріалах для порівняльного і пояснювального словника" і підтримана іншими дослідниками аж до М. Фасмера, викликає заперечення [22]. Лінгвісти при цій етимології призводять семантичні паралелі з інших мов і вказують на те, що зазвичай історія монет є історією падіння їх вартості.
Однак, нумізмати не погоджуються з цією думкою: вони враховують реальну історію самої речі. Відомо, що російська алтин' ніколи не був золотою монетою, тому тюркське алтин, Алтун "золото" не могло лягти в основу цієї назви. Відомий російський історик В. Н. Татищев запропонував більш переконливу етимологію у своєму "Лексиконі російському, історичному, географічному, політичному та громадянському" (посмертно в 1793 році випущено лише перші 3 частини): він виробляє алтин від тюркського числівника алти, "шість": "понеже алти слово татарське, значить шість, бо в ній 6 грошей" (підкреслено В. Н. Татищевим) [23]. Правда, це пояснення залишало відкритим питання про кінець слова, де кінцеве н не отримувало пояснення. Пояснення було намічене лише через сто років після виходу у світ "Лексикону" В. Н. Татіщева в академічному словнику 1891 під редакцією Я. К. Грота, де рос. алтин пояснюється як переробка тюрксько-татарського алти тійін "шість білок". Згодом нумізмат В. К. Трутовський вказав, що тюркське тійін могло тут також мати значення назви дрібної грошової одиниці, відповідала деньге [24]. Як семантичної паралелі можна вказати ще й на українську назву трехкопеечной монети - Шостак (від числівника шість, мається на увазі: шість грошів [25]. Передбачуване алти тийин або алти тійін піддалося гаплологією. Оскільки огласовка тюркського назви білки (і того, що відбувається від нього назви монети ) коливається між переднім і заднім рядом вокалізму (а отже, приголосні можуть бути відповідно напівм'яким або твердими), то можна буде саме цим пояснити форму алтин (Нар. відмінок мн. числа) в деяких пам'ятниках писемності 16-17 століть: восмью алтин (Воронезькі акти, 1639 р.), дватцать алтин оброку (Архів Строєва, т. I, стор 703, 1593 р.) [26]. Тут м'якість кінцевого приголосного виникла на основі тюркської напівм'якої приголосного в слові з вокалізму переднього ряду. Інше пояснення м'якості приголосного неможливо.
Цікаво зауважити, що в "Досвід обласного великоросійського словника" зареєстровано слово бежалтинний, яке сходить до тюркського числівника беш "п'ять" у поєднанні з алтин. Особливістю цього слова є те, що тут у беш вокалізм НЕ поволзькою-тюркський.
Про можливість передачі тюркського слова тийин, тійін як-тин-свідчать російські арготичні вираження нібіртинкі "ні копійки" (сходить до тюркського словосполученню бир тийин "одна копійка" і унтинка "за десять копійок" (сходить до тюркського давальному відмінку він тийинка; огласовка ун говорить про татарською джерелі) [27].
У цьому зв'язку можна припустити нову етимологію слова полтина, відомого з XII століття (1136 р.). Існує три етимології цього слова: 1) від слова Полт "половина м'ясної туші" + суфікс-ина, 2) підлогу + тин "удар, рез" (від дієслова тітки "рубати") [28], 3) підлогу - + суфікс - тин (а), витягнутий з слів типу десятина, третина [29]. Не вдаючись до детального аналізу цих трьох етимології, ми можемо помітити, що всі вони залишають непоясненим зустрічає кілька разів на "Псковської другого літопису" написання полтина. Cм. наприклад: а жита по 3 м'р' за полтину (Повний собраніe російських літописів, т. 5. СПб., 1851, стор 20, пор. також стор. 27). Однак, якщо припустити, що в другій половині слова полтина ховається тюркське тийин, тійін з вагається вокалізму, то тоді стане ясним джерело написання полтина в "Псковської другого літопису".
Так як назви грошових одиниць у російській мові є запозиченнями зі Сходу, то, можливо, що східним запозиченням є і слово копійка. Найбільш поширена етимологія цього слова пов'язує його з спис [30]. Ця етимологія спирається на дані літописів. Так "Софійському Временнике" під 1535 роком зроблено запис: А при веліком' княз' Васіль' Івановіч' бисть прапор на денгах': князь великий на кон'. а им'я меч в руц'; а князь великії Ивань Васильович учини знамя на денгах': князь великий на кон', а им'я спис в'руц' і оттол' прозвашася денги копеіния "[31]. Під тим самим роком у Новгородській II літописі йдеться про те, що великий князь наказав "новими грошима торговаті с'копіем'". Таке ж пояснення міститься в "Російсько-англійському словнику-щоденнику Річарда Джемса (1618-1619 рр..)", на 44 сторінці якого після глоси "nouogorodski - a copek" (тобто копійка) міститься невелика довідка з історії грошей в Росії: "У Новгороді була в давнину карбування монети, тоді на ній було зображення вершника з шаблею (sable виправлено з початкового lance" піку "), а на деяких з булавою (mace), яку вони називають maetch (тобто меч), і монета тоді називалася не copeka (тобто копійка), a sablanitsa (тобто сабляніца). Потім карбування перенесли до Москви і по зображенню списа (lance) називали монету copeke (тобто копійка), а інші монети dingo Moskoueski (тобто гроші московські) "[32]. Однак все це, мабуть, є всього навсього" народної етимологією ". М. Фасмер вказує, що слово копійка стало вживатися з 1535 року. Але у Псковському першому літописі копійка згадується ще під 1499 роком, коли перераховуються ціни на продукти. Це на 36 років старше зазначеної М. Фасмером дати.
Крім того, викликає сумнів словотвір. Наприклад, А. Г. Преображенський у своєму "Етимологічному словнику російської мови" справедливо дивується: чому не копійки, копьецо, копейце, крім того, видається дивним, що нам залишилися невідомими назви грошей типу повідомляються Річардом Джемсом сабляніца. Виробництво копійка від спис ускладнюється ще тією обставиною, що в цьому слові писалася літера '(ять), яка була б зроблена неможлива тут, якщо б це слово дійсно починали від спис, копіє [33].
Дані російської мови дозволяють виділити тут суффіксальний елемент-к (а): поряд з прикметником копійчаний В. І. Даль у своєму словнику відзначає прикметник списовим. У сучасній російській просторіччі уживані вираження ні списа, без списа, які виникли під впливом старої назви тієї сторони монети, де зображено герб, орел, а ще раніше вершник зі списом (У словнику В. І. Даля з іншим наголосом: спис, копка і позначкою ТВР. ПСК.). Більш стара форма цього слова з вказівкою на старий 'збереглася в українській мові: копiй (при родовому відмінку копiя) "копійка".
Тому слід більш уважно поставитися до думки багатьох російських вчених, які бачили в російській слові копійка східне запозичення. Вже Ф. І. Ердман у своєму "пояснення деяких слів, що перейшли зі східних мов в російський" (М., 1830) вказував, що назва копійка має східне походження. Він вказував, монета копек згадується в "Історії Тамерлана" Шарафеддіна. Л. З. Будагов вказує, що назва монети копекі "часто зустрічається в перських істориків ..., як напр. У Девлеш-Шаха", а далі Л. 3. Будагов додає, що "слово це перейшло і в російську мову, копійка". Г. Беверідж відзначає, що ця назва згадується і у Бабура [34]. Ця перська і середньоазіатська монета, безсумнівно, пов'язана з російським копійка. Із сучасних тюркських мов це старовинна назва збереглося лише в туркменському мові: кOпук "копійка". Правда, деякі туркменські мовознавці схильні бачити в ньому російське запозичення [35]. Ф. І. Ердман, вперше вказав на східне походження назви копійка, висунув тюркську етимологію цього слова. За його словами, ця назва походить від тюркського слова копек "собака", бо на цих монетах була зображена собака [36]. Втім, монети могли бути названі копек - собаками і жартома. СР арабська назва талера з левом 'Асад "левиний" і т. п. [37]. Його ж називають 'абу Калб "собачник".
Ця етимологія рос. копійка була підтримана Ф. Рейф, Ф. Є. Коршем і К. Локочем [38]. У такому випадку знайдеться ключ до пояснення укр. копа "50 копійок", коповік "15 копійок", коповік "полтинник", рос. діал. (Пск.) полукопа "тридцять" (бол. про гроші) і т. п. [39]. Укр. копа відбиває повну втрату кінцевого задньоязикових приголосного, який піддався спирантизации і повної втрати: к> ї> нуль звуку. Засвідчена в давньоруських пам'ятках половецьке ім'я Кобяк', російське копійка (копійка, близький до нього українських. Копiй і рос. Просторечно. * Копалень у вираженні ані списа) та українську. копа відображають різні стадії зміни одного слова в тюркських мовах.
Дослідження тюркізмів в давньоруській мові ускладнюється ще тією обставиною, що тюркські мови домонгольського періоду, з якими доводилося стикатися східним слов'янам (булгарська, печенізький, половецький та ін) нам майже невідомі: від них збереглися лише окремі слова. Винятком є половецький мову, від якого ми маємо окремі пам'ятники, хоча і відносяться до більш пізнього часу: Codex cumanicus - половецький словник і релігійні тексти - відноситься до рубежу XIII - XIV століть, інші половецькі пам'ятки відносяться до більш пізнього часу. Словник половецької мови в дійшли до нас половецьких пам'ятниках, звичайно, відображений далеко не повністю. Тому для пояснення походження тюркських елементів у російській лексиці доводиться залучати дані багатьох тюркських мов. Але слабка вивченість лексики в діалектах різних тюркських мов утруднює досягнення точних і певних висновків. "Досвід словника тюркських наріч" В. В. Радлова охоплює далеко не всі тюркські мови, а існуючі перекладні двомовні словники тюркських мов зазвичай не відображають лексику всієї мови, обмежуючись лише лексикою літературної мови. Особливо важливо зібрати лексику діалектів кипчацьких мов, які генетично пов'язані з мовою половців та інших кочівників Північного Причорномор'я Тому подальше вивчення тюркізмів у складі російської лексики буде залежати від розвитку діалектології тюркських мов. У сучасних тюркських діалектах, можливо, будуть виявлені деякі крупиці зниклих мов, які служили джерелом для поповнення російської мови східній лексикою.
Список літератури
1. В. Тузов Поденьщіна, сатиричний журнал. 1769. Вид. А. Афанасьєва. М., 1858, стор 133-134.
2. Праці товариства любителів російської словесності при імператорському Московському університеті, ч IV. М, 1812, стор 184.
3. Fr. Miklosich Die turkische Elemente in der sudost-und osteuropaischen Sprachen, (1884-1890) - Denkschrift der Wiener Akademie der Wissenschaften. Philos.-hist. Klasse. Bd. 35, 36, 38.
4. К. Lokotsch Etymologisches Worterbuch der europaischen Worter orientalischen Ursprungs. Heidelberg, 1927.
5. Archiv fur slavische Philologie, Bd 8-9. Berlin, 1885-1886.
6. Известия відділення російської мови і словесності Академії Наук, тт. VII-XI. СПб., 1902-1906. Дві статті П. Меліоранський і дві статті Ф. Є. Корша. Пізніше до цього питанню поверталися С. Є. Малов і В А Гордльовський. Сюди ж примикає книга К. Менгес (К. М. Menges) The oriental words in the oldest russian epos "Slovo про p'lku Igoreve". New-York, 1951.
7. A. Zajanсzkоwski. Zwiazki jezykowe polowiecko-slowianskie. Wroclaw, 1949, стор 49.
8. Передруковано в книзі: М. К. Дмитрієв. Строй тюркських мов. М., 1962.
9. М. Vasmer. Russisches etymologisches Worterbuch, Bd. I-III, Нeidelberg, 1953 - 1958.
10. В. В. Paдлов. Досвід словника тюркських говіркою, т. II. СПб., 1899, стор 385.
11. К. GrOnbech. Komanisches Worterbuch. Kopenhagen, 1942. стор 197.
12. Н. К. Дмитрієв. Строй тюркських мов. М., 1962. стор 535.
13. СР Л. З. Будагов. Порівняльний словник турецько-татарських діалектів, т. I. СПб., 1869, стор 423.
14. С. М. Fraehn. De origine vocabuli rossici гроші. Казань, 1815.
15. І. Н. Березін. Шейбаніада. Казань, 1849, стор 16.
16. М. Vasmer. Russisches etymologisches Worterbuch, Bd. 1 Heidelberg, 1953, стор 340.
17. В. Pадлов. Про мову куманів. З приводу видання куманського словника. Додаток до XLVIII того записок імп. Академії наук, № 4. СПб., 1884, стор 6.
18. AM Щербак. Назви домашніх і диких тварин в тюркських мовах. Збірник "Історичний розвиток лексики тюркських мов", М, 1961, стор 142.
19. J. Ramstedt Kalmukisches Worterbuch. Helsinki, 1935, стор 395.
20. Приклади див у книзі: А В мирта. Лексичні запозичення в російській мові з мов народів Середньої Азії. Ташкент, 1940, стор 17-18.
21. Його джерелом не міг бути половецький мова, де це слово звучало Алтун. СР передачу половецького імені Алтунапа, Алтунопа, Олтунопа в "Повісті временних літ" під 1096 і 1098 Алтунопа - значить "золото-дядько".
22. М. Vаsmer. Russisches etymologisches Worterbuch. Bd. 1, Heidelberg, 1953, стор 14. Етимологічний словник російської мови. Автор-упорядник М. М. Шанський. Вип. I. М., 1963, стор 80. Випади Н. М. Шанського проти виробництва тюркських. алтин <алти "шість" ні на чому не засновані, бо ніхто такої етимології тюркських. алтин не пропонував.
23. B. П. Татищев. Лексикон російський історичний, географічний, політичний і цивільний, ч. I. СПб., 1793, стор 36.
24. Словник російської мови, складений Другим відділенням Академії наук, т. I. СПб., 1891, стор 33; В. К. Трутовський в кн. Нумізматичний збірник, т. I. М., 1911, стор 657-658.
25. Б. Д. Грінченка. Словник української мови, т. IV. Київ, 1909, стор 508.
26. Приклади цитуються по картотеці Давньоруської словника в Інституті російської мови АН СРСР.
27. Н. К. Дмитрієв. Строй тюркських мов. М., 1962, стор 498, 500.
28. Етимологія В. І. Даля (під словом тітки); М. Фасмер підтримує її, але посилається не на В. І. Даля, а на М. Бауера.
29. А. Є. Супрун. До етимології слова полтина. Збірник "Етимологічні дослідження з російської мови", вип. II. Вид. МДУ, 1960.
30. М. Vasmеr. Russisches etymologisches Worterbuch, Bd. 1. Heidelberg, 1953, стор 619 з посиланням на літературу. Тут же зазначена етимологія Р. Ф. Брандта від збирати -* коп'я (є вже у В. І. Даля).
31. Див. І. І. Срезневський. Матеріали для словника давньоруської мови, т. I. СПб., 1893, стор 1279.
32. Б. А. Ларін. Російсько-англійський словник-щоденник Річарда Джемса 1618-1619 рр..). Л.. 1959. стор 1-17. Фотокопія на стор 392. Даний вище переклад дещо відрізняється від перекладу Б. О. Ларіна.
33. Зауваження Ф. І. Буслаєва ("Історична граматика російської мови. М., 1959, стор 47) про те, що '(ять) у слові коп'йка пишеться зовсім без всяких на те підставі, ймовірно, спирається на етимологію коп'йка <спис.
34. Enzyklopadie des Islams, Bd. II, 1. Auflage, стор 1138, Ср. Л. 3. Будагов. Порівняльний словник турецько-татарських діалектів, т. II. СПб., 1871, стор 112.
35. О. Черлен. Мари геплешігінін созлук склади. Туркмен філологіясинин таріхидан матеріаллар. Илми язгиллар. Чержеу, 1963, стор 229.
36. Ф. І. Ердман. Пояснення деяких слів, що перейшли зі східних мов в російський. М., 1830, стор 9-11. И. Н. Березін вважав, що половецьке власне ім'я, багаторазово зустрічається в пам'ятках давньоруської писемності, - Кобяк - є куманського відповідністю тюркського копек, Кобеко. Див. його рецензію на книгу Н. Гербеля "Ігор князь Сіверський". Поема. М., 1854. "Москвитянин". 1854, № 22, від. IV, стор 70.
37. E. Schrotter. Worterbuch der Munzkunde. Berlin, 1930, стор.5; В. В. Бартольді (Історія культурного життя Туркестану, Твори. Т. II, ч. I, стор 263) вважає, що монета була названа по імені Чагатайська хана Кебек (1318-1326). Правда, він перське кпкі транскрибує як Кебек вм. копекі (пор. копекі у Л. 3. Будагова) а також Кебек вм. Кобеко. П замість б - ознака огузских мов, не виключено туркменське посередництво.
38. Ф. Рейф. Російсько-французький словник або етимологічний лексикон російської мови, т. I. СПб., 1835, стор 435.
39. Б. Грінченка. Словник української мови, т. II. Київ, стор 280, 282, т. III, Київ, 1909, стор 157; В. І. Даль. Тлумачний словник живої великоруської мови, т. III. М., 1955, стор 251.
40. І. Г. Добродомов. ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ тюркізми У РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ.