Валютні операції 2 лютого

Актуальність. Валютний ринок - це особливий інституціональний механізм, опосередковує систему стійких відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу іноземної валюти. На ньому здійснюють операції різні господарські суб'єкти - банки, торгово-промислові та фінансові компанії, центральні і місцеві органи влади, міжнародні та регіональні організації, приватні особи.

Вихід на валютний ринок може переслідувати різноманітні цілі: здійснення міжнародних розрахунків, зміну структури валютних резервів, вилучення спекулятивного прибутку з різниці курсів окремих валют, захист від валютних та кредитних ризиків.

Мета роботи - вивчити особливості валютних операцій.

Завдання:

1. Вивчити механізм фіксації і коригування курсу валюти ЄВРО (EUR).

2. Розглянути реалізацію валютного опціону.

3. Проаналізувати систему валютного курсу.

Теоретична основа: Шульгін А.Г., Платонова І.Н., Лаврушин О.І., Красавіна Л.М., Доронін І.Г. та інших.

Методи: теоретичні методи.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох питань, висновків та списку літератури.

1. Механізм фіксації і коригування курсу валюти ЄВРО (EUR)

Менше десяти років тому група країн Євросоюзу ухвалила історичне рішення відмовитися від національних валют і перейти на нову, спільну грошову одиницю. З тих пір євро домігся вражаючих успіхів: відтіснивши японську ієну, швейцарський франк і британський фунт, «грошове винахід» європейців набула статусу другої світової валюти, все більш успішно конкуруючи з доларом.

Євро не тільки успадкував провідні позиції національних валют, на зміну яким він прийшов, наприклад, німецької марки в східноєвропейських країнах і французького франка в Африці, але і зайняв більше високе місце, ніж всі замінені їм національні валюти, ставши другою світовою валютою після долара.

Чим вище стабільність цін і обмінного курсу в країні-емітенті, тим нижче витрати та ризики на фінансових ринках і вище довіру до валюти. ЄЦБ, побудований за моделлю федеральних банків - німецького Бундесбанку і американської Федеральної резервної системи, - повністю незалежний від будь-яких було органів ЄС і країн-членів, хоча президент і члени правління банку можуть заслуховуватися компетентною комісією Європарламенту.

Головна мета діяльності ЄЦБ - підтримка стабільності цін: вони не повинні підвищуватися більш ніж на 2% на рік. Рішення ЄЦБ в області кредитно-грошової політики приймаються простою більшістю голосів Радою керуючих (що складається з членів правління банку і керуючих ЦБ країн зони євро). Основні ж напрямки валютної політики, тобто встановлення обмінних курсів євро по відношенню до інших валют, в тому числі до долара та ієни, визначаються Радою міністрів економіки і фінансів країн зони євро. ¹

При цьому ЄЦБ може висловлювати свою думку про обмінний курс євро з точки зору підтримки стабільності цін в ЕВС. Прийняті ЄЦБ рішення виконуються національними центральними банками країн зони євро децентралізовано. Слід підкреслити, що ЄЦБ і центральні банки країн зони євро зберігають нейтралітет відносно інтернаціоналізації євро, тобто не стимулюють і не гальмують цей процес.

Позиції єдиної європейської валюти залежать і від рівня розвитку та інтеграції фінансових ринків, який повинен забезпечувати достатню ліквідність, зменшувати трансакційні витрати, знижувати невизначеність, ризики і вартість хеджування, сприяти підвищенню продуктивності, темпів економічного зростання і зміцнення довіри до євро.

Фінансові системи країн зони євро традиційно грунтувалися на банках, та їх фінансові ринки були менш розвиненими і окремій країні або регіоні можна оцінити, віднісши розмір ринків капіталу і ВВП. Розрахунки за 2000-2005 рр.. показали, що розмір ринків капіталу склав 450% ВВП у США проти 220% ВВП в зоні євро.

У найближчі два-три роки цілком вірогідне подальше посилення євро як однієї зі світових валют. Але в довгостроковій перспективі, справедливо застерігають деякі експерти, європейська валюта може стати менш привабливою для центральних банків, так як із збільшенням курсу зростає ризик того, що він буде мати потребу в коректуванні. Як оптимальний називається курс не вище 1,35 долара за євро, тоді як у вересні 2007 р. курс євро підвищувався до 1,4 дол і більше.

Слід зазначити, що перетворення валюти в міжнародну створює для регіону і входять до нього країн не тільки переваги, але і ризики, підвищує відповідальність, так як країна або регіон-емітент стає більш вразливою перед обличчям коливань обмінних курсів валют, що підривають фінансову і макроекономічну стабільність і обмежують вибір можливих заходів монетарної політики. Крім того, швидке підвищення курсу євро невигідно європейським виробникам, оскільки здорожує їх експорт і знижує його конкурентоспроможність в порівнянні з американськими і азіатськими товарами, а це гальмує економічне зростання.

Нинішні відносно сприятливі для євро умови на міжнародних фінансових ринках не гарантовані на майбутнє; ситуація погіршиться, якщо буде порушена стабільність економічного зростання. Політика обмінного курсу не може замінити необхідних змін в реальній економіці. Якщо уряди країн зони євро не продовжать реформи економіки, ринків праці, єдиної сільськогосподарської та податкової політики, то звинувачення в некомпетентності Європейського центрального банку багаторазово посиляться, що знизить довіру до його монетарній політиці і відповідно до євро. ²

Щоб зробити євро справді світовою валютою, необхідно розширити межі його застосування в міжнародних торгових і фінансових операціях, вийшовши за межі регіону, що безпосередньо прилягає до зони євро. У довгостроковому плані вирішення цієї задачі багато в чому залежатиме від подолання структурних та інших труднощів, що стоять на шляху економічного зростання та інтеграції фінансових ринків Євросоюзу. Важливу роль зіграє здатність ЄС виступати єдиним фронтом на міжнародній арені, в тому числі з фінансових питань.

2. Реалізація валютного опціону

Опціон являє собою типовий біржовий терміновий контракт, що містить право купити або продати товар у певній кількості через певний час за ціною, вказаною в контракті.

Валютний опціон - це унікальний торговий інструмент, в рівній мірі прінгодний і для торгівлі (speculation), і для страхування ризику (hedging). Опціони дозволяють пристосувати до умов ринку індивідуальну стратегію кожного учасника, що є життєво необхідним для серйозного інвестора. ³

На ціни опціонів, в порівнянні з цінами інших інструментів валютної торгівлі, впливає більше число чинників. На відміну від спотів або форвардів як висока, так і низька волатильність може створювати прибутковість на опційному ринку. Для одних опціони представляють собою більш дешевий інструмент валютної торгівлі. Для інших опціони означають велику безпеку і точне виконання заявок на закриття збиткової позиції (stop-loss orders).

На відміну від ф'ючерсу, де сам процес укладення контракту безкоштовний, при купівлі опціону покупець платить продавцю певну суму, так звану премію, яка становить безумовний дохід продавця і не враховується в подальших взаєморозрахунках. Крім того, одним з головних відмінностей є те, що опціон не обов'язковий до виконання. Тобто, якщо після закінчення терміну опціону складається невигідна ситуація для його власника, то останній не реалізує опціон, і його збитки обмежаться сумою премії (яка становить лише малу частину від суми угоди).

Розрізняють три види опціонних контрактів:

1. Опціон на покупку - «колл» (call).

Тримач колла отримує право отримати валюту у визначений термін за обумовленим курсом. Покупець опціону платить за опціон премію і має право відмовитися від угоди. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Приклад 1.

Банк купив на біржі опціон на покупку 10 000 доларів США через 3 місяці. Курс покупки визначений у розмірі 32,00 рубля за долар. Брокеру сплачена премія у розмірі 10% від угоди (3,20 рублів з ​​долара).

У результаті один долар буде коштувати банку 35,20 рублів. Отже, банку буде вигідно реалізувати опціон лише у разі, коли курс підніметься до 35,20 руб. і вище, причому, чим вище курс, тим більше виграш банку на курсовій різниці. Якщо ж курс не досягне зазначеної суми, опціон не буде реалізований (в цьому випадку буде вигідніше придбати валюту на умовах спот). Збитки банку в цьому випадку обмежаться сумою премії, яким би не був розрив у курсах. Дану опціонну стратегію можна виразити графічно (рис. 1).

Рис. 1. Опціонна стратегія власника опціону на купівлю

2. Опціон на продаж - «пут» (put).

Тримач пута отримує право поставити валюту у визначений термін за певним курсом. Покупець опціону (він же - продавець валюти) платить за опціон премію і має право відмовитися від угоди. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Приклад 2.

Банк прогнозує помірне зростання курсу долара і бажає отримати фіксований прибуток. Він продає опціон на продаж (пут) на суму 1 млн. доларів США терміном 1 місяць. Курс продажу валюти визначений у розмірі 29,00 рублів за долар. Премія банку за опціон становить 2% від угоди (0,58 рубля з долара). Яка в даному випадку буде опціонна стратегія?

Продаючи пут, банк дає право покупцю опціону продати, а на себе накладає зобов'язання купити 1 млн. доларів США за курсом 29,00 рублів. Реально для банку з урахуванням отриманої премії курс покупки буде складати:

29,00 - 0,58 = 28,42 руб. за долар

Отже, при курсі долара 28,42 руб. та реалізації опціону банк спрацює «в нуль»: збитки від падіння курсу покриються премією. При падінні курсу долара нижче за цю позначку, банк терпить прямі і необмежені (дивлячись наскільки впаде долар) збитки. При зростанні ж курсу долара вище 28,42 рублів. банк отримує прибуток, обмежуючись максимумом в 0,58 руб. з долара при курсі 29,00 руб. При подальшому зростанні курсу, на що й розрахована дана стратегія, опціон не буде реалізований (тому що ціна покупки на валютному ринку буде вище 29,00, які пропонує банк), і банк залишиться при своїх преміальних (рис. 2):

0,58 г 1 млн. = 580 000 руб.

Рис. 2. Опціонна стратегія продавця опціону на продаж

Коротко стратегії опціонів типу колл і пут можна виразити таким чином:

- Стратегія покупця колла визначається тим, що, маючи право купити валюту угоди, у разі її зростання він має потенційно необмежену прибуток. У той же час, при падінні курсу валюти операції ризик можливих втрат обмежується вартістю опціону (премією);

- Стратегія продавця колла полягає в тому, що при зростанні курсу валюти операції його ризик (отримання збитку) необмежений. Якщо ж опціон не приводиться в дію (при падінні курсу валюти операції), продавець забезпечує собі фіксований прибуток у розмірі премії;

- Стратегія покупця пута полягає в тому, що маючи право продати валюту угоди, він має необмежену прибуток при її падінні. При зростанні курсу валюти операції його втрати обмежуються виплаченої премією;

- Стратегія продавця пута націлена на те, що будучи зобов'язаним купити валюту угоди при реалізації опціону (у випадку падіння курсу валюти операції), він забезпечує собі фіксований прибуток у розмірі премії, якщо опціон не реалізується (у разі зростання курсу валюти операції). ⁴

3. Тимчасової опціон

Цей опціон надається банком клієнту і містить в собі право клієнта в будь-який момент до певної дати купити або продати валюту за визначеним курсом. Цьому виду опціону історично передувала стелажна операція з метою одночасного проведення спекулятивних угод у розрахунку на підвищення і зниження курсу валюти. Такий опціон, що надається банком клієнту, є опціоном у відношенні періоду часу, коли буде здійснена поставка валюти, і така угода повинна бути виконана до обумовленого терміну. З цієї операції платник премії має право вимагати дострокового виконання опціону за заздалегідь зафіксованим курсом. ⁵

Таким чином, учасник угоди сплачує премію за право вибрати найбільш вигідний поточний курс для конверсії валюти, отриманої в результаті опціонної угоди. У даному випадку премія не грає ролі відступного, оскільки в період терміну опціону відмовитися від виконання угоди не можна. При виконанні угоди контрагенти уточнюють, хто з них виступить в ролі продавця, а хто - покупця. Потім один з них, сплативши премію іншому, здійснює операцію купівлі-продажу. Ця угода тим вигідніше для учасників, чим більше коливання курсів валюти.

Як і ф'ючерси, опціони можуть полягати не тільки на покупку і продаж валюти, а й на дисконт між курсом форвард і майбутнім курсом спот і на відсоток зміни валютного курсу. Зазвичай для страхування ризиків за операціями з опціоном банки здійснюють комбіновану схему: продаж колла + покупка пута, продаж пута + покупка колла. Останнім часом популярність валютних опціонів зростає, і вони використовуються все ширше, незважаючи на дорожнечу і відсутність обращаемости позабіржових опціонів. Всі великі банки прагнуть активно продавати їх своїм клієнтам.

3. Система валютного курсу

Золотий стандарт - міжнародна валютна система, заснована на офіційному закріпленні країнами золотого вмісту в одиниці національної валюти із зобов'язанням центральних банків купувати і продавати національну валюту в обмін на золото.

Золотий стандарт в міжнародній валютній системі існував двічі - з 1880 по 1914 р., і з 1925 по 1931 р.

Оскільки золотий зміст кожної валюти було зафіксовано, валютні курси також були фіксованими, що називалося монетним паритетом. Валютні курси могли коливатися навколо монетного паритету в рамках золотих точок на розмір вартості пересилання золота, еквівалента однієї одиниці іноземної валюти, між двома грошовими центрами. У межах золотих точок валютний курс визначався з урахуванням попиту й пропозиції. У разі якщо в результаті знецінення валютний курс виходив за рамки золотих точок, починався відплив золота з країни, що повертало курс на місце. Розмір відтоку золота становив негативне сальдо платіжного балансу. Зростання курсу стримувався припливом золота, який дорівнював позитивного сальдо платіжного балансу країни. Фіксована система валютних курсів при золотому стандарті означала, що країни були не в змозі контролювати свою грошову масу при дефіциті платіжного балансу, грошова маса скорочувалася, що викликало падіння цін, стимулюючи експорт і скорочуючи імпорт до тих пір, поки баланс не відновлювався. При позитивному сальдо платіжного балансу відбувалася зворотна коригування. Тим самим при золотому стандарті дефіцит платіжного балансу покривався золотом. Оскільки золоті резерви країн були обмежені, будь-які дисбаланси повинні були виправлятися швидко. ⁶

Перший етап золотого стандарту був періодом економічної стабільності і швидкого зростання в провідних країнах світу. Він був заснований на тому, що політична ситуація в світі була відносно стабільною, державні бюджети були відносно невеликими, економічні цикли більшості країн збігалися, інфляція була низькою. Світова валютна стабільність залежала в основному від однієї валюти - фунта стерлінгів, а валютна політика визначалася Лондоном - основним фінансовим центром світу. Механізм валютної коригування, що діє в основному на основі міжнародних переливів короткострокового капіталу, працював без перебоїв. У розпорядженні всіх країн світу було достатньо монетарного золота, необхідного для функціонування золотого стандарту.

Головна функція центрального банку при золотому стандарті - збереження паритету між своєю валютою і золотом, для здійснення якої він потребував у відповідній кількості золотого резерву. ⁷

Золотий стандарт має дієвими автоматичними механізмами, які сприяють одночасному встановленню рівноваги платіжних балансів у всіх країнах. Найбільш важливий з них - механізм врівноваження платіжного балансу за допомогою цін та переливу металевих грошей був відкритий у XVIII ст.

В умовах золотого стандарту фіксація ціни валюти у золотому вираженні мала на меті обмежити зростання грошової маси у світовій економіці і тим самим забезпечити стабільність рівня світових цін.

На самому початку Першої світової війни золотий стандарт розпався, валютні курси стали сильно коливатися, що неминуче позначалося на економічній стабільності. На початку століття значно збільшилася економічна міць США і Франції, що підірвало конкурентні позиції Великобританії. Під час Першої світової війни золотий стандарт був скасований, і уряду фінансували частину своїх значних військових витрат, друкуючи гроші. Внаслідок військових втрат різко скоротилися робоча сила і виробничі потужності. У результаті до моменту закінчення війни в 191S р. рівень цін всюди зріс.

У 1922 р. на конференції в Генуї (Італія) група країн, що включає Великобританію, Францію, Італію та Японію, прийняла програму, спрямовану на загальний повернення до золотого стандарту і співробітництво між центральними банками у справі досягнення зовнішніх і внутрішніх цілей. Розуміючи, що запасів золота може не вистачити для задоволення попиту центральних банків на міжнародні резерви, Генуезька конференція санкціонувала частковий золотовалютний стандарт, відповідно до якого невеликі країни як резервів тримають валюти декількох великих країн, чиї власні резерви повністю складаються із золота.

У 1925 р. Великобританія повернулася до золотого стандарту, зафіксувавши ціну фунта в золоті на довоєнному рівні. У 1931 р. вона була змушена відмовитися від золотого стандарту, коли іноземні власники фунтів (включаючи кілька центральних банків) втратили довіру до її зобов'язанням підтримувати вартість валюти і стали переводити свої фунтові вклади в золото.

У липні 1944 р. на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (Нью Гемпшнр) була утворена Бреттонвудская валютна система, яка являла собою систему міждержавного золото-девизного стандарту, заснованого на золоті і двох резервних валютах - доларі США та фунті стерлінгів. Дані валюти були базою для визначення валютного паритету і валютного курсу ряду держав, а також служили в якості ключової валюти, що виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу. З метою закріплення за доларом статусу головної резервної валюти США прирівняли його до золота і продовжували здійснювати його обмін іноземним інститутам за офіційною ціною, встановленою виходячи з золотого змісту даної валюти. У результаті встановився так званий доларовий стандарт, тобто світова валютна система, заснована на пануванні долара, який користувався підвищеним попитом. ⁸

Ця система сприяла розширенню міжнародного торгового обороту, а також зростанню промислового виробництва. У той же час ця система послаблювала економічні позиції США і Великобританії, тому що міжнародний валютний механізм дозволяв цим країнам розплачуватися з іншими державами замість золота національними грошовими знаками. Такий механізм стимулював збереження стійкого дефіциту платіжних балансів названих країн, створив умови для накопичення ними зовнішньої короткострокової заборгованості в таких розмірах, які набагато перевищували їх золотовалютні резерви. Це сприяло зниженню стійкості обох резервних валют і викликало різке погіршення міжнародної валютної ліквідності.

Бреттонвудская валютна система не забезпечувала рівні права всім її учасникам. Нерівноправний валютний механізм сприяв зміцненню позицій США у світі на шкоду іншим державам і всьому міжнародному співробітництву. Тому протиріччя повоєнної валютної системи поступово її розхитували, а структурні принципи перестали відповідати умовам виробництва, світової торгівлі. ⁹

У 1971 - 1973 рр.. долар США фактично втратив право бути єдиною резервною валютою, оскільки роль таких валют нарівні з доларом США стали виконувати національні валюти інших країн, а також міжнародні розрахункові одиниці (ЕКЮ, СДР).

Загальносвітовий економічна криза сприяла різкому збільшенню вимозі обміну доларів США на золото. Тому з метою запобігання масового відтоку з країни золота США в односторонньому порядку оголосили про припинення вільного його обміну на долари. Була відмінена офіційна доларова ціна на золото. У результаті цього з 1971 р. золотий вміст та золоті паритети валют стали суто номінальним поняттям. У 1973 р. низка економічно розвинених країн здійснили перехід до плаваючих курсів своїх національних валют.

Структурні зміни в світовому господарстві з'явилися об'єктивною передумовою створення нової валютної системи. У 1976 р. була введена і юридично оформлена Ямайська валютна система, базою функціонування якої з'явилися спеціальні права запозичення замість золото-девизного стандарту. У рамках такої системи долар США практично зберіг статус основної резервної валюти. Проте як даної валюти стали ширше використовуватися німецька марка і японська ієна.

Ямайська валютна система передбачала, що, крім СДР, країни можуть встановлювати паритетні співвідношення до будь-якій валюті, крім золота. Цим було узаконено прагнення держав до багатовалютного стандарту. Був узаконений режим плаваючих валютних курсів і країнам - членам МВФ було надано право вибору будь-якого режиму валютного курсу. Тим часом режим плаваючих валютних курсів не міг забезпечити їх стабільність, а також збалансованість розрахунків між країнами. Тому центральні банки держав почали здійснювати валютну інтервенцію, тобто за рахунок офіційних золото-валютних резервів і кредитів за міжбанківськими угодами стали втручатися в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної. ¹⁰

Створення Ямайської валютної системи сприяло посиленню міждержавного валютного регулювання через МВФ, який був наділений повноваженнями з нагляду за валютною політикою країн - учасниць цієї системи.

Висновок

Створена в рамках Економічного і валютного союзу (ЕВС) ЄС єдина валюта - євро - за вісім років свого існування набула статус однієї з двох провідних світових валют, відтіснивши японську ієну, швейцарський франк і британський фунт стерлінгів. У 1999 р. євро був введений в безготівковий оборот, а з 2002 р. - у готівковий оборот країн-членів зони євро. Спочатку в зону увійшли 11 з 15 (на той момент) країн Євросоюзу: Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція.

Валютний опціон - це контракт між покупцем і продавцем, що дає покупцеві право, але не накладає зобов'язання, придбати певний об'єм валюти за заздалегідь обумовленою ціною і протягом наперед встановленого терміну, незалежно від ринкової ціни валюти, і накладає на продавця (writer) зобов'язання передати покупцеві валюту протягом встановленого строк, якщо і коли покупець побажає здійснити опційну операцію.

Золотий стандарт - міжнародна валютна система, заснована на офіційному закріпленні країнами золотого вмісту в одиниці національної валюти із зобов'язанням центральних банків купувати і продавати національну валюту в обмін на золото.

Бреттонвудская валютна система - це система так званих фіксованих валютних курсів, які насправді коливаються в певних межах і змінюються.

Яма йская валю тна систе ма - сучасна міжнародна валютна система, заснована на моделі вільної конвертації валют для якої характерно постійне коливання обмінних курсів.

Список використаної літератури

Навчальна література

1. Валютний курс і міжнародні фінанси / За ред. А.Г. Шульгіна. - М.: Фінанси, 2007.

2. Валютний ринок і валютне врегулювання / Под ред. І.М. Платонової. - М: БЕК, 2006.

3. Гроші. Кредит. Банки / Под ред. О.І. Лаврушина - М: Фінанси і статистика, 2007.

4. Доронін І.Г. Валютний ринок Росії. - М.: Фінанси, 2008.

5. Кральов Н. Валютні аналітики про ринкові перспективи долара та євро. - М.: ИНФРА-М, 2007.

6. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини / За ред. Л.М. Красавиной. - М.: БЕК, 2006.

7. Нова європейська валюта євро. Програма ТАСІС МДУ ім. М.В. Ломоносова / Под ред. В.І. Рибина - М.: Фінанси і статистика, 2008.

8. Фінанси та кредит / За ред. Д.М. Левіна. - М.: Фінанси і статистика, 2006.

9. Фінанси, грошовий обіг і кредит / За ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевської. - М.: ИНФРА-М, 2006.

10. Фінанси, грошовий обіг і кредит / За ред. Н.Ф. Самсонова. - М.: Фінанси, 2008.