(А. П. Чехов. Мороз. Мужики. М. М. Пришвін. Солоне озеро)
Російський Державний Гуманітарний Університет
Реферат виконала: Мішаева Н.А., студентка IIIк. ІФФ гр.7
Москва 2001
При письмовій передачі мови пунктуаційні засоби ставляться в кінці речення і всередині пропозицій між словами і групами слів. Розділові знаки служать засобом синтаксичного та інтонаційно-смислового членування мовлення, вказують на смислові відношення між частинами висловлювання і допомагають читачеві швидше і правильніше зрозуміти зміст тексту. Розділові знаки мають велике значення для сприйняття і розуміння того, що хотів сказати автор. Вони емоційно навантажені.
Художній текст як продукт мовленнєвої діяльності являє собою послідовність мають певне синтаксичну будову комунікативних одиниць. Хоча пропозиції, що утворюють тексту, змістовно об'єднуються і є частинами складного смислового побудови, кожне з них має власну синтаксичної та семантичної структурою. Текст - це синтаксичний впорядкований потік мови, він формується з пропозицій - висловлювань, які виробляє автор. Позначаючи кінець пропозиції, пунктуаційний знак одночасно вказує на питальний або невопросітельний характер його змісту або на його емоційно-експресивну забарвленість. Знаки, що вказують, що пропозиція закінчено, разом з тим є і засобом членування тексту, так як відзначають кордону між суміжними пропозиціями. Формування пропозиції є в той же час і формування міститься в ньому думки. Побудова пропозиції завершується, коли воно стає носієм повідомлення чи запитання. Позначення закінченості знаходить опору між питальними реченнями, за допомогою яких відшукується та чи інша інформація, і невопросітельнимі стосуються характеру їх змісту, але вони виявляються також і в інтонації, і в синтаксичному будові.
'У записі, художньому тексті речення зовні звільнено від точних інтонаційних характеристик. Однак знання законів звуковій мові, інтонаційної системи мови дозволяє читачеві визначити, як може бути вимовлене дане конкретне пропозиція '(Російська граматика. Т. 2. С. 12). Хоча розділові знаки не в змозі давати точні інтонаційні характеристики конкретного пропозицією, однак вони можуть виступати в якості засобу, який показує, що зміст пропозиції пов'язано з тим або іншим типом інтонації. Емоційно-експресивна забарвленість висловлювання як вираз особливого суб'єктивного ставлення мовця до сообщаемому складає зміст поняття окличності. Окличність несе в собі оцінну характеристику висловлювання, різні емоційно-смислові відтінки, що супроводжують повідомлення або запитання (радість, гнів, страх, обурення, здивування):
Даруйте, на то тепер і зима, щоб був мороз! - Переконували дами губернатора, який стояв за те, щоб гуляння було відкладено. - Якщо комусь буде холодно, той може де-небудь погрітися!
(А. П. Чехов. Мороз)
- Як добре! - Крикнув я своїй супутниці.
(М. М. Пришвін. Солоне озеро)
Окличність, притаманна висловом, виражається переважно інтонаційними засобами, але вона є не тільки інтонаційним, ні і емоційно-смисловим явищем мови. До складу окличних речень можуть входити вигуки, деякі частинки і займенникові слова, які поряд з інтонацією служать засобом вираження емоційно-експресивних значень:
Ба, живий курилка! - Засміявся губернатор. - Панове, подивіться, наша міська голова йде ... Сюди йде. Ну, біда: заговорить він нас тепер!
(А. П. Чехов. Мороз)
З захоплення описує Пришвін степ, де знаходиться солоне озеро і над усім чисте сонце: "Знаєте, як їздять в степу? Усе закрутилося, попереду блищить солоне озеро, позаду блищить солоне озеро, попереду біліє юрточка, позаду залишилася біла, як птах, попереду чорна мусульманська могила, і позаду колії, як дві зелені змії, попереду і позаду всі однаково, і над усім відкрите чисте сонце ! "(тут автор звертається до читача; піднесено, емоційно забарвлена мова автора).
Емоційно-експресивною забарвленістю можуть характеризуватися пропозиції з різною цільовою установкою. Одне з основних функціональних значень знака оклику має інтонаційно-смислове підставу.
У творі одне речення відокремлюється від іншого паузою, і розділовий знак служить її сигналом. Розділові знаки кінця речення виконують дві основні функції. Одне й інше функціональне значення поєднуються в кожному з цих знаків і виражаються ними одночасно. Їх значення мають зв'язок з синтаксичними, смисловими і інтонаційними властивостями пропозиції.
Розділові знаки, що вживаються усередині пропозиції, діляться на що розділяють і які виділяють. Розділяють знаки є поодинокими. Ці знаки вживаються для розмежування предикативних частин, що входять до складу деяких типів складних речень, однорідних членів, іноді групи підмета і групи присудка і ін смислових частин пропозиції:
Мігая червоними, закоцюблими очима, Єгор Іванович застукав по підлозі калошами і заплескав руками, як змерзлий візник.
(А. П. Чехов. Мороз)
Виділення представляє собою двосторонню відділення, тобто відділення синтаксичної одиниці від попередньої і наступної частини речення. Тому секреторний знак - це парний знак пунктуації. Позначення з допомогою такого знаку межі синтаксичної одиниці з одного боку передбачає обов'язкове позначення її межі і з іншої. Як виділяє пунктуаційно кошти використовуються кома і тире, які відносяться до відокремлює знаків, але у функції виділення кома і тире виступають як подвійні знаки. Подвійні коми і подвійні тире, службовці засобом виділення синтаксичної одиниці, мають властивості єдиного виділяє розділові знаки. До групи виділяють знаків пунктуації входять дужки і лапки, проте можливості цих знаків як засобів виділення є досить широкими. Вони можуть використовуватися для виділення одиниць різного типу.
Предикативні частини, об'єднані в складному реченні сочінітельной зв'язком або знаходяться в перечіслітельних відносинах, а також однорідні члени розділяються комою або крапкою з комою. Вони розмежовують синтаксично не підлеглі одна одній одиниці пропозиції. Відмінності ж між ними виявляються в силі виражається ними поділу. Крапка з комою розділяє сильніше, ніж кома, і тому правилами передбачається вживання даного знака для розділення таких компонентів речення, які за змістом віддалені один від одного або ж 'значно поширені і мають усередині себе коми' (Правила російської орфографії та пунктуації. М., 1956. с. 72). При наявності ком всередині частин, які пунктуаційно розмежовуються, розділовий знак з іншим шрифтом робить виразнішою кордон між ними:
На Хрещення з самого передодня стояв мороз градусів у 28 з вітром; і гуляння хотіли відкласти, але не зробили цього лише тому, що публіка, довго і нетерпляче чекала гуляння, не погоджувалася ні на які відстрочки.
(А. П. Чехов. Мороз)
Друга частина пропозиції надто поширена, містить уточнення - багато ком, тому Чехов ставить крапку з комою.
Я був зачарований розповідями пастухів на березі Іртиша, і так захотілося мені їхати далі і далі в глибину середньоазіатських степів, читати цю велику поему не з книжок, а по життю самих пастухів.
(М. М. Пришвін. Солоне озеро)
Пришвіну ж властиво ставити коми у тих місцях, де можна поставити крапку з комою. Перед "... читати цю велику поему ..." можна поставити крапку з комою, і цей знак підкреслить увагу автора, що життя пастухів важливіше, ніж читати велику поему з книжок.
Двокрапка, відокремлюючи одну частину пропозиції від іншої, є показником того, що наступна за ним частина розкриває, роз'яснює, конкретизує, обгрунтовує зміст попередньої. Узагальнююче слово є ознакою наступного потім перерахування, а представлені в перерахуванні однорідні члени конкретизують значення узагальнюючого слова або словосполучення. У безсполучникових складних реченнях двокрапка ставиться, коли друга частина обгрунтовує, пояснює, уточнює зміст першої частини.
Випущені афіші були величезні і обіцяли чимало задоволень: каток, оркестр військової музики, безпрограшну лотерею, електричне сонце та ін.
(А. П. Чехов. Мороз)
Дано узагальнююче слово 'задоволень' і далі йде перерахування, уточнення.
Якась величезна птиця піднялася з могили і полетіла кудись далеко, оглянула багато місця колом, нічого не знайшла: ні дерева, ні каменя, ні могили, де б їй можна було присісти, і повернулася на старе місце.
(М. М. Пришвін. Солоне озеро)
У пропозиції є узагальнююче слово "нічого не знайшла ', а далі йде пояснення, що саме:' ні дерева, ні каменя, ні могили '.
Я подивився в її бік, і раптом у мене все перевернулося в душі: вона сиділа в соєю річної кофтині, на морозі, вся почорніла вся тремтіла, і сльози блищали при місяці.
(М. М. Пришвін. Солоне озеро)
Тут у другій частині пропозиції йде уточнення першої; пояснення, чому 'все перевернулося в його душі ".
За допомогою тире передаються певні смислові відношення між частинами складного і простого речення. У безсполучникових складних реченнях для позначення умовно-часових, порівняльних, слідчо-результативних відносин між частинами застосовується тире.
Можна було добре мріяти, - адже, правда, важко знайти де-небудь на землі місце велика, на тисячі верст, визначений для однієї поеми про пастушці, розшукує свого нареченого, тут був початок, і на тому кінці, за тисячу верст, стояла могила - кінець.
(М. М. Пришвін. Солоне озеро)
Друге тире ставиться, тому що пропущено присудок 'тут був' - повторення структури 'тут був початок'. Мені здається, перше тире є інтонаційним; ставиться, щоб уточнити або підкреслити смислові відносини: ', правда' - йде звернення, а далі йде пояснення того, про що 'було добре мріяти'.
І ось при місяці я бачу, йде караван, узбеки в чалмах розгойдуються, - ніби моляться зіркам.
(М. М. Пришвін. Солоне озеро)
Тут уточнення того, як розгойдуються 'узбеки в чалмах'.
Моя душа була вибухова, - я раптом переміняти і наважуюся.
(М. М. Пришвін. Солоне озеро)
Пояснення в чому виражається вибуховість героя: Я раптом переміняти і наважуюся '. Тут смислове навантаження лежить на 'раптом', в цьому виражається вибуховість.
Три крапки. Основна функція цього знака - фіксувати факт, структурної і смислової незавершеності пропозиції, його прерваним. Незавершеність однієї думки і перехід до іншої, заминки і труднощі у мовленні позначають три крапки, що знаходяться всередині пропозиції. Три крапки може бути показником значущості чи неочікуваність будь-якого факту. Використовується воно і для позначення того, що поданий у реченні перелік не є вичерпним. Три крапки ставиться для позначення незакінченості висловлювання, викликаної різними причинами, для вказівки на перерви у мовленні, несподіваний перехід від однієї думки до іншої.
Ай, батюшки, - дивувався архієрей, - ногами щось, ногами якісь ноти виводять! Їй-же-їй, інший співак голосом того не виведе, що ці головорізи ногами ... Ай, вб'є!
Це Смирнов ... Це Груздєв, - говорив директор, називаючи на прізвище гімназистів, що літали повз павільйону.
(А. П. Чехов. Мороз)
Архієрей спостерігає як катаються, і один виконує трюк, який дивує його: 'Ай, вб'є!' Директор перераховує катаються; пауза - поки повз нього хто-небудь не проїде.
Три крапки на початку тексту вказує, що триває перерване який-небудь вставкою оповідання або що між подіями, описаними в попередньому, пройшло багато часу. Найголовніше, що вигук висловлює паузу.
Вживання розділових знаків, поміщених всередині пропозиції, грунтується на синтаксичних властивостях відокремлюваних або виділяються одиниць, на характері їх ставлення до інших компонентів пропозиції, на їх інтонаційно-смислових характеристиках. При визначенні складу знаків пунктуації передбачається і їх розподіл за класифікаційними групами. Розподіл пунктуаційних на групи проводиться за властивим їм ознаками. Функція розділового знака виявляється при одночасному врахуванні того, в яких цілях і по відношенню до якої синтаксичної одиниці застосовується цей знак.
Перш за все оповідання Чехова прості, персонажі розмовляють природно. Інтрига зведена до мінімуму. Читач переживає певну ситуацію, і переживає її в часі. Текст важливий не стільки тим, що говориться, скільки тим, про що замовчується. За ним стоїть підтекст, німий і тривожний. Лише в рідкісні моменти ті, хто надто сильно страждає, насмілюється кричати про свій біль або люті, але паузи грають найважливішу роль. Іноді хто-небудь з героїв пускається в довгий монолог, його перериває інший - зі своїми монологом, анітрохи не пов'язаним з попереднім. З репліками Чехов робить так само, адже дійсно люди і в житті продовжують свою думку, не слухаючи інших. За допомогою паузи автор викликає або підтримує хвилювання або дає необхідний перепочинок, щоб перейти до іншої теми і підкреслити її, виділити.
Авторське розповідь відтворює думки, почуття, переживання героїв. Знайомлячи нас із людьми, задуматися про життя; людьми, вірними загальнолюдським принципам моралі, Чехов піклується про те, щоб читач сам розібрався в зображуваному і відповідним чином на нього відгукнувся. На очевидну несправедливість - сумом, обуренням, а в разі перемоги справедливості - почуттям захвату, радості, заспокоєння. При цьому художник повинен бути стриманий, і чим спокійніше, холодніше опис подій, тим сильніше воно справляє враження.
Дивовижна емоційна виразність чеховського оповідання. Чехов, відмовившись від прямих висловлювань, прагне іншими художніми засобами створити необхідний настрій, пробудити в читача відповідні почуття. Виявляється його талант домогтися своєї мети найпростішими, лаконічними, дивно ємними по своїй виразності засобами.
Слідуючи своєму принципу об'єктивності, стежачи за внутрішнім потоком думок і переживань персонажів, Чехов надзвичайно широко й різноманітно використовує форму внутрішнього монологу, складно сочетаемого з прямими висловлюваннями героїв. Нерідко в цей внутрішній монолог непомітно вторгаються інтонації самого оповідача, починають переважати безособові форми, і тоді у внутрішньому монолозі воєдино зливаються думки і почуття не тільки чинного особи і оповідача, а й читача. Для цього давайте розглянемо повість "Мужики":
Ольга після смерті чоловіка зібралася з дочкою йти з села в Москву. На пам'ять їй приходить все пережите взимку в Жукові. Починається розповідь з спогади, як ховали Миколи, "як всі плакали, співчуваючи її горю". Але після цієї фрази читаємо: "Протягом літа та зими бували такі години і дні, коли здавалося, що ці люди живуть гірше худобу, жити з ними було страшно; вони грубі, нечесні, брудні, нетверезі, живуть не відповідно до, постійно сваряться, тому що не поважають, боятися і підозрюють один одного ... "
Це думки Ольги, але вони непомітно зливаються з думками, враженнями та переживаннями Чехова. Так побудована і заключна частина внутрішнього монологу Ольги. Тут теж злиті думки Чехова, але висловлюються вони як би і від імені читача. Ось його початок:
"Так, жити з ними було страшно, але все ж вони люди, вони страждають і плачуть, як люди, і в житті їх немає нічого такого, чого не можна було б знайти виправдання ..."
У результаті склалися чеховські принципи художньої оповіді, яке відрізнялося стислістю, простотою, музикальністю, жвавістю, виключної емоційної та смислової ємністю. Коли розповідь прочитаний і пережитий, перше, що вражає, - його ємність: стільки тут живих характерів, стільки доль, які, здається, простежено протягом цілого життя. Чехов вміє відкрити в повсякденних факти їх внутрішню глибину і складність, їх нерозривний зв'язок з найважливішими проблемами життя людини і суспільства. Кожна подія гранично насичена думками і настроями, які заражають, втягують у свій рух і свідомість читача. Читач поступово занурюється в духовне життя героїв. Чехов розраховує на активність читача, на його чуйність до авторської інтонації.
Ми вибрали А.П. Чехова і М.М. Пришвіна, тому що 'авторська пунктуація' повторюється в кожному тексті, але вона різна. Наприклад, у Чехова переважають знаки оклику і три крапки - емоційна, переривчаста мова. У Пришвіна переважає питальна інтонація.
А.П. Чехов. Мороз.
На Водохреща у губернському місті N. Було влаштовано з благодійною метою "народне" гуляння. Вибрали широку частину річки між ринком і архієрейським двором, обгородили її канатом, ялинками і прапорами і спорудили все, що потрібно для катання на ковзанах, на санях і з гір. Свято передбачався в можливо широких розмірах. Випущені афіші були величезні і обіцяли чимало задоволень: каток, оркестр військової музики, безпрограшну лотерею, електричне сонце та ін. Але все це ледь не валилося завдяки сильному морозу. На Хрещення з самого передодня стояв мороз градусів у 28 з вітром; і гуляння хотіли відкласти, але не зробили цього лише тому, що публіка, довго і нетерпляче чекала гуляння, не погоджувалася ні на які відстрочки.
- Та що ви, на то тепер і зима, щоб був мороз! - Переконували дами губернатора, який стояв за те, щоб гуляння було відкладено. - Якщо комусь буде холодно, той може де-небудь погрітися!
Від морозу побіліли дерева, коні, бороди; здавалося навіть, що саме повітря тріщав, не виносячи холоду, але, незважаючи на це, негайно ж після водосвяття змерзла поліція була вже на ковзанці, і рівно о першій годині дня почав грати військовий оркестр.
У самий розпал гулянки, часу в четвертому, в губернаторському павільйоні, побудованому на березі річки, зібралося грітися місцеве добірне товариство. Тут були старий губернатор з дружиною, архієрей, голова суду, директор гімназії та багато інших. Дами сиділи в кріслах, а чоловіки юрмилися біля широкої скляних дверей і дивилися на каток.
- Ай, батюшки, - дивувався архієрей,-ногами-то, ногами якісь ноти виводять! Їй-же-їй, інший співак голосом того не виведе, що ці головорізи ногами ... Ай, вб'є!
- Це Смирнов ... Це Груздєв, - говорив директор, називаючи на прізвище гімназистів, що літали повз павільйону.
- Ба, живий курилка! - Засміявся губернатор. - Панове, подивіться, наша міська голова йде ... Сюди йде. Ну, біда: заговорить він нас тепер!
З іншого берега, цураючись від ковзанярів, йшов до павільйону маленький, худенький старий у лисячій шубі нарозхрист і у великому картузі. Це був міський голова, купець Єремєєв, мільйонер, N-ський старожил. Розчепіривши руки і потискуючи від холоду, він підстрибував, стукав калошею про калошу і, мабуть, поспішав забратися від вітру. На півдорозі він раптом зігнувся, підкрався ззаду до якоїсь пані і смикнув її за рукав. Коли та озирнулася, він відскочив і, ймовірно, задоволений тим, що зумів налякати, вибухнув гучним старечим сміхом.
- Живий дідуган! - Сказав губернатор. - Дивно, як це він ще на ковзанах не катається.
Підходячи до павільйону, голова задріботів дрібної підтюпцем, замахав руками і, розбігшись, підповз по льоду на своїх величезних калошах до самих дверей.
- Єгор Іванович, ковзани вам треба купити! - Зустрів його губернатор.
- Я й сам-то думаю! - Відповів він крикливим, трохи гугнявим тенорком, знімаючи шапку. - Здоров'я бажаю, ваше превосходительство! Ваше преосвященство, владико святий! Всім іншим панам - многая літа! Ось так мороз! Ну, та й мороз ж, бог з ним! Смерть!
Мігая червоними, закоцюблими очима, Єгор Іванович застукав по підлозі калошами і заплескав руками, як змерзлий візник.
- Такий проклятущий мороз, що гірше собаки будь-якої! - Продовжував він говорити, посміхаючись у всі обличчя. - Суща кару!
- Це здорово, - сказав губернатор. - Мороз зміцнює людини, бадьорить.
- Хоч і здорово, але краще б його зовсім не було, - сказав голова, витираючи червоною хусткою свою клиноподібну борідку. - Бог з ним! Я так розумію, ваше превосходительство, господь в покарання нам його посилає, мороз-то. Влітку грішимо, а зимою скарбниці ... так!
Єгор Іванович швидко озирнувся і сплеснув руками.
- А де ж це саме ... чим грітися-то? - Запитав він, злякано дивлячись то на губернатора, то на архієрея. - Ваше превосходительство! Владико святий! Чай, і мадам змерзли! Треба що-небудь! Так неможливо!
Всі замахали руками, стали говорити, що вони приїхали на каток не за тим, щоб грітися, але голова, нікого не слухаючи, відчинив двері і кивнув комусь зігнутим у гачок пальцем. До нього підбігли артільник та пожежний.
- Ось що, біжіть Саватіну, - забурмотів він, - і скажіть, щоб якомога швидше прислав сюди того ... Як його? Чого б таке? Стало бути, щоб десять склянок прислав ... десять склянок глінтвейнцу ... самого гарячого, або пуншу, чи що ...
У павільйоні засміялися.
- Знайшов, чим пригощати!
- Нічого, вип'ємо ... - бурмотів голова. - Стало бути, десять склянок ... Ну, ще бенедиктинців, чи що ... червоненького вели зігріти пляшки дві ... Ну, а мадам чого? Ну, скажеш там, щоб пряників, горішків ... цукерок якихось там, чи що ... Ну, йди! Живо!
Голова хвилину помовчав, а потім знову почав лаяти мороз, ляскаючи руками і стукаючи калошами.
- Ні, Єгор Іванович, - переконував його губернатор, - не грішіть, російська мороз має свої принади. Я нещодавно читав, що багато хороших якості російського народу обумовлюються величезним простором землі і кліматом, жорстокою боротьбою за існування ... Це абсолютно справедливо!
- Може, і справедливо, ваше превосходительство, але краще б його зовсім не було. Воно, звичайно, мороз і французів вигнав, і всякі страви заморозити можна, і діточки на ковзанах катаються ... все це вірно! Ситого і одягненому мороз - одне задоволення, а для людини робітника, жебрака, мандрівника, блаженного - він найперше зло і напасти. Горе, горе, владика святий! При такому морозі і бідність вдвічі, і злодій хитріше, і лиходій лютее. Що й казати! Мені тепер сьомий десяток пішов, у мене тепер ось шуба є, а вдома пічка, всякі роми і пунші. Тепер мені мороз дарма, я без жодної уваги, знати його не хочу. Але перш-то що було, мати пречиста! Згадати страшно! Пам'ять у мене з літами забило, і я все забув, і ворогів, і гріхи свої, і напасті всякі - все забув, але мороз - ух як пам'ятаю! Залишився я після матінки ось таким собі малесенькими бесенка, безпритульним сиротою ... Ні рідних, ні ближніх, одежина рвана, їсти хочеться, ночувати ніде, одним словом, не імами зде теперішнього міста, але прийдешнього пошукуючи. Довелось мені тоді за п'ятачок в день водити по місту одну стареньку сліпу ... Морози були жорстокі, злющі. Вийдеш, бувало, із старенькою і починаєш мучитися. Творець мій! Спершу задаєш дрожака, як у лихоманці, тиснеш і стрибаєш, потім починають у тебе вуха, пальці і ноги хворіти. Болять, немов хто їх кліщами тисне. Але це все б нічого, пусте справу, не суть важливе. Біда, коли все тіло холоне. Годинки три походиш по морозу, владика святий, і втратиш всяку подібність. Ноги зводить, груди тисне, живіт втягує, головне, в серці такий біль, що гірше й бути не може. Болить серце, немає сечі терпіти, а у всьому тілі туга, немов ти ведеш за руку не стару, а саму смерть. Весь занімієш, одеревенеешь, як статуй, йдеш, і здається тобі, що не ти це йдеш, а хтось інший замість тебе ногами рухає. Як застигла душа, то вже себе не пам'ятаєш: норовиш або стару без водія залишити, або гаряча калач з лотка поцупити, або побитися з ким. А прийдеш з морозу на нічліг в тепло, теж мало радості! Шануй, до півночі не спиш і плачеш, а від чого плачеш, і сам не знаєш ...
- Поки ще не стемніло, потрібно по ковзанці пройтися, - сказала губернаторша, якої нудно стало слухати. - Хто зі мною?
Губернаторша вийшла, і за нею повалила з павільйону вся публіка. Залишилися тільки губернатор, архієрей і голова.
- Цариця небесна! А що було, коли мене в в'язня у рибну крамницю віддали! - Продовжував Єгор Іванович, піднімаючи вгору руки, причому лисяча шуба його розчинилися. - Бувало, виходиш в крамницю вдосвіта ... до дев'ятого годині я вже зовсім змерзлі, рожа посиніла, пальці розчепірені, так що гудзики не застегнешь і грошей не злічити. Стоїш на холоді, костенеешь і думаєш: "Господи, адже до самого вечора так стояти доведеться!" До обіду вже в мене живіт втягнуло і серце болить ... так-с! Коли потім сам хазяїном був, не легше жилося. Морози до надзвичайності, а лавка, немов мишоловка, з усіх сторін її продуває; Шубенко на мені, вибачте, паршива, на риб'ячому хутрі, наскрізна ... застинешь весь, обалдеешь і сам станеш жесточе морозу: одного за вухо смикнеш, так що трохи вухо не відірвеш, іншого по потилиці вистачити, на покупця лиходієм таким собі дивишся, звіром, і норовиш з нього шкіру здерти, але ти не в духів і починаєш своє сімейство шматком хліба докоряти, шуміти і так розійдешся, що п'яти городових мало. Від морозу і зол стаєш і горілку п'єш не в міру.
Єгор Іванович сплеснув руками і продовжував:
- А що було, коли ми взимку до Москви рибу возили! Мати пречиста!
І він, захлинаючись, став описувати жахи, які переживав зі своїми прикажчиками, коли возив до Москви рибу ...
- Н-да, - зітхнув губернатор, - дивно витривалий людина! Ви, Єгор Іванович, рибу в Москву возили, а я свого часу на війну йшов. Пригадується мені один незвичайний випадок ...
І губернатор розповів, як під час останньої російсько-турецької війни, в одну морозну ніч загін, в якому він знаходився, стояв нерухомо тринадцять годин в снігу під пронизливим вітром; зі страху бути поміченими, загін не розводив вогню, мовчав, не рухався; заборонено було курити ...
Почалися спогади. Губернатор і голова пожвавилися, повеселішали і, перебиваючи один одного, стали пригадувати пережите. І архієрей розповів, як він, служив в Сибіру, їздив на собаках, як він одного разу сонний, під час сильного морозу, вивалився з візка і ледь не замерз; коли Тунгуз повернулися і знайшли його, то він був ледь живий. Потім, немов змовившись, люди похилого віку раптом замовкли, сіли поряд і задумалися.
- Ех! - Прошепотів голова. - Здається, пора б забути, але як поглянеш на водовозів, на школярів, на арестантіков в халатішках, все згадаєш! Та взяти хоч цих музикантів, що грають зараз. Мабуть вже й серце болить у них, і животи втягнуло, і труби до губ примерзли ... Грають і думають: "Мати пречиста, але ж нам ще три години тут на холоді сидіти!"
Люди похилого віку задумалися. Думали вони про те, що в людині вище походження, вище сану, багатства і знань, що останнього жебрака наближає до бога: про неміч людини, про його біль, про терпіння ...
Тим часом повітря синів ... Відчинилися двері, і в павільйон увійшли два лакея від Саватіна, вносячи підноси і великий оповитий чайник. Коли склянки наповнилися і в повітрі сильно запахло корицею і гвоздикою, знову відчинилися двері і в павільйон увійшов молодий, безвусий околодочний з багряним носом і весь вкритий інеєм. Він підійшов до губернатора і, роблячи під козирок, сказав:
- Її превосходительство наказали доповісти, що вони поїхали додому.
Дивлячись, як околодочний робив закоцюблими, розчепіреними пальцями під козирок, дивлячись на його ніс, каламутні очі і башлик, покритий біля рота білим інеєм, всі чомусь відчули, що у цього околодочного має боліти серце, що в нього втягнутий живіт і оніміла душа ...
- Послухайте, - сказав нерішуче губернатор, - випийте глінтвейну!
- Нічого, нічого ... випий! - Замахав голова. - Не соромся!
Околодочний взяв у обидві руки склянку, відійшов убік і, намагаючись не видавати звуків, став чинно відсьорбувати зі склянки. Він пив і соромився, а старі мовчки дивилися на нього, і всім здавалося, що у молодого околодочного від серця відходить біль, мякнет душа. Губернатор зітхнув.
- Пора по домівках! - Сказав він, підводячись. - Прощайте! Послухайте, - звернувся він до околодочному, - скажіть там музикантам, щоб вони ... перестали грати, і попросіть від мого імені Павла Семеновича, щоб він розпорядився дати їм ... пива або горілки.
Губернатор і архієрей попрощалися і, поки околодочний допивав свою склянку, встиг розповісти йому дуже багато цікавого. Мовчати він не вмів.
Список літератури
Шапіро А.Б. Основи російської пунктуації. М., 1988.
Шапіро А.Б. Сучасна російська мова: Пунктуація. М., 1985.
Валгина Н.С. Російська пунктуація. М., 1979.
Правила російської орфографії та пунктуації. М., 1956.