Ім'я файлу: stat_chvor.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 7064кб.
Дата: 03.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
186393.rtf
ГРОШІ ТА КРЕДИТ.doc.docx
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА.doc
залік-професйна іноземна мова (фахова).doc
Курсова (1).docx
ФККПІ_2021_122_П_ятківський_В_Ю.pdf
Практична 3.docx
Заняття 3.DOCX
химия.docx
образец 2.docx
595594.rtf
Семінар 2.docx
Лекція 5 Педагогічна техніка.docx
2022_щоденник_Вир_пр_в_гр_дошк_віку_.docx
Python_ПЗ_Модуль_04_Функции_ч_3.pdf
Тема 1.docx
Курсова пат анат.docx
Курсова робота по патологічній анатомії Інфекційний гепатит.docx
10_p35.docx
urrizmir0980[1].doc
Філологічна практика uk.docx

Глава 10
ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ФУНКЦІЇ
В ЖІНОК
Геніталгії – болючі і парестезичні відчуття в ділянці статевих органів.
Біль і фіксовані парестезії (неприємні відчуття: оніміння, поколювання та ін.) в ділянці геніталій можуть бути обумовлені запальними процесами, травмами ста- тевих органів, психогенними факторами, дисгармонією сексуального життя,
клімаксом, вагінізмом, еротофобією тощо.
При запальних процесах хламідійної, мікоплазмової чи іншої етіології, травмах геніталій біль може бути глибоким, поверхневим чи пекучим. Відчуття печін- ня може бути викликане тим, що сеча потрапляє на ушкоджений епідерміс. Іноді
біль в ділянці геніталій обумовлений інтерстиціальним циститом, вагінітом чи пухлинними інфільтратами. Глибокий біль може бути результатом ендометріозу,
отже, необхідно з’ясувати зв’язок між появою болю і менструаціями. Пульсую- чий біль може свідчити про абсцес великої залози присінка піхви. Нерідко біль супроводжується сверблячкою статевих органів.
Неприємні і болючі відчуття можуть підсилюватися в сексуальних ситуаціях.
Біль у цих випадках іноді має характер самонавіювання, будь-який дотик в ділянці
геніталій нестерпний, статеве життя стає неможливим, задоволення від статевих контактів у таких випадках немає.
Психогенні геніталгії нерідко є наслідком істеричного неврозу, часто супровод- жуються почуттям тривоги, депресією. При цьому характерний ниючий, ріжучий чи стріляючий біль, а також парестезії – відчуття повзання мурашок, сверблячка. Локал-
ізація болю не визначена, найчастіше в ділянці піхви і нижньої частини живота, рідше
– зовнішніх статевих органів. З’являються болючі відчуття в тій чи іншій психотрав- муючій ситуації, при переживанні почуття образи, приниження й інших нетактовних дій з боку статевого партнера. Звичайно вони бувають пов’язані зі статевим актом.
Хворі починають всіляко уникати статевих контактів чи навіть цілком від них відмов- ляються. У деяких випадках можуть виникнути сверблячка і парестезії в статевих органах. У їх генезі провідну роль відіграє мастурбація. Виникнення бажання до здійснення акту мастурбації супроводжується легкими парестезичними відчуттями в статевих органах. Вольовим зусиллям можна заглушити бажання, але цілком позбу- тися цих відчуттів звичайно не вдається. Згодом парестезії починають виникати вже незалежно від сексуального бажання, поступово набувають характеру сверблячки. У
таких випадках хвора, як правило, не пов’язує своїх скарг із якими-небудь трудноща- ми в сексуальному житті, однак таку можливість виключати не можна.
Фіксований біль, різні парестезії в ділянці геніталій можуть бути компонентом більш складної картини сенестопатично-іпохондричного синдрому, неврозо- подібної форми шизофренії. Для останньої характерна поява, крім болю і парес-

133
тезії, незвичайних відчуттів у ділянці статевих органів (сенестопатій), наприклад відчуття «пухирців, що локалізуються у піхві», «злипання і розлипання стінок піхви», «роздування матки дисморфофобії – «ліва статева губа стала тоншою»;
«з’явився особливий запах, чого інші не зауважують» та ін.
Наявність функціональних парестезій в ділянці геніталій хвора нерідко трак- тує як надмірне підвищення сексуального потягу, обвинувачуючи себе за це, але в той же час намагаючись знайти вихід в інтенсивному сексуальному житті. При цьому полегшення не настає, а, навпаки, парестезії можуть підсилюватися.
Дисгармонія в сексуальному житті як причина геніталгій – досить часте яви- ще. Больові відчуття в піхві (іноді віддають у матку, яєчники) можуть з’являтися під час статевого акту в момент оргазму, рідше – у момент входу статевого члена в піхву чи під час фрикцій. Нерідко геніталгія виникає після статевого акту. У дея- ких випадках, наприклад у клімактеричний період, спостерігається посилення ста- тевого потягу, що супроводжується періодичними припливами крові до статевих органів, які викликають парестезії, що часто підсилюються (коли статевий потяг не знаходить виходу в статевому житті чи мастурбації) чи переходять у відчуття сверблячки в ділянці статевих органів.
Основним методом терапії геніталгій є гіпнотерапія з введенням хворої в найбільш глибоку стадію гіпнотичного сну. У випадках, коли геніталгії мають соматичне походження (запальні процеси, травми статевих органів і ін.), лікуван- ня зводиться до їхньої санації, а психотерапія спрямована на усвідомлення генезу захворювання і зміну ставлення до статевого життя.
Вагінізм – рефлекторне спастичне скорочення м’язів присінка піхви і тазового дна, що утруднює статеві зносини або гінекологічне дослідження. У ряді ви- падків спостерігаються також судомні скорочення м’язів стегон і черевної стінки.
Е т і о лог і я вагінізму різна. У більшості жінок причиною його виникнення стає сильний нездоланний страх перед початком статевого життя або протидія вимушеному початку його. Страх перед статевим актом у хворих може бути на- слідком почутих ними розповідей; іноді є реакцією на занадто болючий надрив дівочої перетинки. Може розвинутися через грубе поводження чоловіка, а також при його імпотенції, у результаті чого статевий акту жінки не завершується оргазмом і з’являється негативне ставлення до наступних статевих зносин. Важливу роль у виникненні вагінізму відіграє психоневрологічна схильність. Вагінізм часто спостерігається при неврастенії, неврозі нав’язливих станів, істерії. Надалі синдром виявляється і при спробі зробити вагінальне дослідження або ввести який- небудь інструмент у піхву.
К л і н і ка. Провідний симптом – спазм м’язів піхви і тазового дна. Розрізня- ють три ступені вираження вагінізму. Приму ступені спазм виникає при вве- денні у піхву статевого члена, інструмента або пальців лікаря під час досліджен- ня; приму аналогічна реакція виникає при дотику чи наближенні їх до стате- вих органів; приму реакція настає при одній лише думці про статевий акт чи гінекологічному дослідженні. Діагноз встановлюється на підставі характерних скарг і даних об’єктивного дослідження.

134
Вагінізм, як правило, тяжко переживається подружньою парою і є причиною ненормальних стосунків у родині. Жінки, що страждають від вагінізму, виходять заміж, але статеве життя тривалий час не починають. Це, усвою чергу, призво- дить до послаблення потенції в чоловіка в зв’язку з розвитком у нього неврозу чекання, а в ряді випадків і застійних явищ у передміхуровій залозі.
Основний метод лікування вагінізму полягає в психотерапії, яка спрямована на роз’яснення причин захворювання і правильно орієнтує відносно статевого жит- тя. У ряді випадків корисна гіпнотерапія з навіюваннями заспокійливого характеру, що усувають тривожні чекання, страха потім мотивовані навіювання про пра- вильне переживання близькості. При цьому необхідна участь жінки і чоловіка.
Хворі на вагінізм мають потребу в доброзичливому, м’якому ставленні. Варто уни- кати вказівок, докорів, погроз, вимог до хворих, недопустима рекомендація дружинам розійтися, тому що вагінізм виліковний.
При л і ку ванн і вагінізму в незайманої дівчини показана хірургічна де- флорація (проводиться гінекологом за згодою подружжя). Найкраще її робити роз- ширювачем шийки матки, наприклад, еластичними розширювачами спеціальної
конструкції. Розширювач поступово вводять у піхву, і коли він досягне достатньої
товщини, хворій пропонують самій переконатися в безболісності його введення,
що є своєрідним методом переконання і зазвичай обумовлює різку зміну її став- лення до свого захворювання. У період лікування показані застосування седатив- них засобів, призначення 5 % совкаїнової мазі (на слизову оболонку входу в піхву для зниження її чутливості).
Диспареунія – загальна назва статевих розладів у жінок; найчастіше цим тер- міном позначають болючі статеві зносини.
Розрізняють первинну диспареунію, що виникає на підставі визначеного дос- віду перших статевих зносин і, очевидно, має психогенний характер вторинну –
зазвичай з’являється в результаті органічної патології, і функціональну, в основі
генезу якої лежать функціональні відхилення в перебігу фізіологічних реакцій,
зокрема парасимпатичне індуковане підвищення кровонаповнення статевих органів при статевому порушенні, скорочення гладких м’язів і судинна реакція, що відбу- вається під час і після оргазму.
Більшість клініцистів, бажаючи підкреслити етіологічний фактор виник- нення диспареунії, поділяють її на інтроїтальну і глибоку. При інтроїтальній диспареунії хвора скаржиться на біль на початку введення статевого члена в піхву, при глибокій – біль виникає при проникненні статевого члена всереди- ну піхви.
Причини диспареунії різні. Вона може виникати в результаті фіброзу кільця дівочої перетинки чи агенезії піхви, рубцевих змін після акушерських ускладнень
і операцій, запальних захворювань органів малого таза, а також у результаті ситу- аційної відмови від статевих зносин, відсутності адекватного статевого збуджен- ня і зволоження піхви, іноді – через страх завагітніти.
Причинами диспареунії можуть бути фіксовані і ригідні рубці після розриву шийки матки і склепінь піхви, ендометріоз крижово-маткових зв’язок, очеревини

135
або дугласового простору. У хворих, що перенесли операції, можуть бути фіксо- вані спайки, що виходять з дугласового простору, навколо піхви може утворитися муфта із щільної сполучної тканини. Аналогічні зміни відбуваються й у резуль- таті запальних захворювань органів малого таза (частіше хламідійної, мікоплаз- мової етіології). При відсутності уражень органічного характеру можна припус- тити вплив психогенних факторів.
При з’ясуванні ймовірних причин диспареунії велике значення має ретель- ний збір анамнезу. Наприклад, важливо установити, чи завжди в хворої виникав біль при статевих зносинах. Якщо він не спостерігається постійно, то може бути пов’язаний тільки з поведінкою статевого партнера, тому проблема з медичної
переходить до взаємних стосунків.
Результати об’єктивного обстеження хворих слід ретельно оцінювати. Так,
різко виражений спазм м’язів промежини свідчить швидше про вагінізм, ніж про диспареунію; гострий вульвовагініт як причина диспареунії зустрічається рідко порівняно з аплазією піхви (синдром Маєра–Рокитанського–Кюстнера) чи фібро- зованою щільною дівочою перетинкою. При виявленні ніжних рубців, що погано гояться, або фіброзованих грубих рубців після акушерських ускладнень і операцій,
явищ гострого вульвовагініту варто орієнтуватися тільки на органічні порушення чи причини суто психологічного характеру, тому що змішана етіологія диспаре- унії зустрічається часто. Симптоматика в деяких випадках зберігається і після зняття органічного компонента.
Л і ку ванн я. За наявності рубців у ділянці входу в піхву, його склепінь або на шийці матки спочатку проводять пальцеве розтягання звужень піхви. Згідно з даними D. Fordney (1977), мануальна дилатація може бути цілком успішною, а
іноді і більш результативною, ніж хірургічне лікування, оскільки останнє в дея- ких випадках призводить до таких же чи навіть більш виражених рубцевих змін.
Якщо мануальна дилатація не дає позитивних результатів, то може бути зроблена хірургічна (пластична) операція.
Навіть при наявності органічних уражень необхідно досліджувати психофізіо- логічний фактор. Якщо хвора повідомляє про існування гострих ситуативних проблем, стресів неврологічного характеру, їй показані застосування седативних за- собів, психотерапія. Оскільки частіше зустрічається диспареунія змішаної етіо- логії, то, як правило, проводять комбіновану комплексну терапію з урахуванням причин виникнення захворювання.
Віргогамія (незайманий шлюб) – шлюб, при якому подружжя тривалий час
(місяці і навіть роки) не може почати статеве життя. Виділяють фобічну, ігноран- тну й імпотентну форми віргогамії, допускаючи їхнє поєднання.
Фобічна форма характеризується нав’язливим страхом перед можливою бо- лючою дефлорацією чи статевими зносинами, що нерідко супроводжується ско- роченням м’язів входу в піхву і тазового дна, що виникає при спробі статевого зближення. В одних випадках страх з’являється під впливом розповідей про пер- шу шлюбну ніч, в інших – після болючої спроби дефлорації, іноді – унаслідок негативного ставлення до чоловіка.