107
допомогою рук – мануальний coitus) чи з використанням природних отворів тіла
(рот, задньопрохідний отвір та ін.). Варто відрізняти гомосексуалізм як патологіч- ний потяг до осіб своєї статі від гомосексуальної поведінки, не пов’язаної з пато- логією. Оскільки статевий потяг у людини знаходиться під контролем свідомості,
тому навіть за наявності інверсії гомосексуальна поведінка може і не розвинути- ся. Так, чоловік чи жінка з інверсією статевого потягу можуть змусити себе одру- житися, вийти заміж, мати дітей. Поряд з тим, гомосексуальна поведінка може проявитися й у здорової людини під впливом примусу, користі, наслідування, спо- кушання. Наприклад, при спокушанні підлітків гомосексуалістами чи коли особи, не спроможні вести нормальне сексуальне життя, вдаються до взаємної мас- турбації, що, зокрема, іноді спостерігається в місцях позбавлення волі. У подаль- шому такі особи легко відновлюють нормальне статеве життя.
Серед чоловіків-гомосексуалістів існує структурна неоднорідність гомосек- суальної поведінки у вигляді різних варіантів. У першому варіанті провідним стає
гетеросексуальний компонент статевої поведінки, що проявляється різко вираже- ною нерозбірливістю у виборі жінок, відсутністю особистісного компонента ста- тевого потягу, одночасно з гетеросексуальними у них зустрічаються і гомосексу- альні зв’язки.
У другому варіанті гомосексуальний компонент переважає над гетеросексу- альним. Чоловіки можуть одружуватися, мати дітей, однак у них існує і велика кількість гомосексуальних зв’язків.
Третій варіант характеризується майже повним зникненням гетеросексуального компонента статевої поведінки, зберігається лише ледь помітний потяг до жінок. Чоловіки відзначаються деякими об’єктивними ознаками: шлюби (якщо вони вступають у них, як правило, неміцні і мають, очевидно, «соціально захис- ний» характер. У такий спосіб ці люди дають зрозуміти оточенню, що в них є
гетеросексуальна активність, що вони нормальні чоловіки, насправді ж вони яв- ляють собою крайній варіант прояву гомосексуальної девіації, аналіз їхньої стате- вої поведінки може виявити серед них своєрідні угруповання, іноді досить різко окреслені.
Жіночий гомосексуалізм проявляється лесбійською любов’ю, чи сапфізмом.
Жінки-гомосексуалістки, як і чоловіки, можуть вести гетеросексуальний спосіб життя, виходити заміж, ставати матерями. За аналогією з чоловічим гомосексуаліз- мом виділяють дві форми жіночого гомосексуалізму – активну і пасивну: до ак- тивної відносять жінок, що у сексуальних і позасексуальних стосунках імітують поведінку чоловіків, почувають себе чоловіками; до пасивної – жінок, що відчу- вають свою приналежність до жіночої статі. За даними А. М. Свядоща, Є. М. Де- ревинської (1964), активна форма гомосексуалізму була відзначена в 58 %, пасив- на – у 42 % обстежених жінок-гомосексуалісток.
Активні гомосексуалістки спрямовують свою статеву активність найчастіше на дівчат або жінок молодого віку. Чоловіки не викликають у них статевого збу- дження, навіть сама думка про ласки чоловіка, не говорячи вже про статеву близькість, їм не приємна. При цьому статеву зацікавленість спочатку прихову-

108
ють. Поводяться як віддані, уважні подруги, намагаються в усьому допомогти,
часто роблять подарунки. Поступово завоювавши довіру і симпатію подруги, по- чинають виявляти до неї все більшу ніжність, домагаючись дозволу пестити, цілу- вати, після чого переходять до сексуальних дій. Лише деякі з них починають про- являти гомосексуальну активність без особливої підготовки. Гомосексуалістки прагнуть за будь-яку ціну викликати відчуття оргазму у своєї партнерки, часом виявляючи при цьому велике мистецтво.
Більшість активних гомосексуалісток прагнуть спочатку викликати в парт- нерки психоеротичну настроєність, потім переходять до загальних ласк тіла, на- магаються виявити ерогенні зони. Надалі, залежно від розташування цих зон, за- стосовують їхню стимуляцію.
На відміну від гетеросексуальних жінок, деяким активним гомосексуаліст- кам властива висока статева агресивність. Вони з великою наполегливістю і завзя- тістю переслідують жінку, що сподобалася, домагаючись зближення. У ряді ви- падків не зупиняються навіть перед погрозами і прямою агресією. В зовнішньому вигляді в 60 % активних гомосексуалісток наперший план виступають ті чи інші
чоловікоподібні риси – сильно розвинута мускулатура, вузький таз, широкі плечі,
чоловіча хода, незграбні рухи, грубий голос, рослинність на лобку за чоловічим типом. Близько 40 % активних гомосексуалісток своєю статурою і зовнішнім виг- лядом нічим не відрізняються від гетеросексуальних жінок. Варто підкреслити,
що чоловікоподібні соматичні і психічні риси іноді спостерігаються й у здорових гетеросексуальних жінок, так що самі по собі вони не можуть служити підставою для діагностики гомосексуалізму, хоча в активних гомосексуалісток вони зустрі- чаються частіше, ніж у гетеросексуальних жінок.
Пасивні гомосексуалістки не тільки в сексуальних, але і у позасексуальних сто- сунках відіграють жіночу роль. За зовнішнім виглядом вони не відрізняються від зви- чайних жінок. У гомосексуальні стосунки, як правило, вступають у той час, коли вонище не почали гетеросексуальне статеве життя чи коли не одержують задоволення в шлюбі. Багато хто з них відчувають самотність, потребу в ніжності, ласці, близькому другові. Як правило, пасивні гомосексуалістки спочатку бачать у своїй майбутній парт- нерці уважну, ласкаву, віддану і люблячу подругу, іноді сильну людину, на яку можна опертися. Однак настає час, коли у відносинах переважає еротична закоханість і
первісні прояви ніжності та ласки переростають у гомосексуальні зв’язки.
Більшість пасивних гомосексуалісток відчувають оргазму результаті сексу- альних дій партнерки, причому це відбувається бурхливіше, ніж під час статевого зв’язку з чоловіками. У багатьох з них виникає почуття закоханості усвою парт- нерку, що поступово перероджується в глибоку прихильність. Формується гомо- сексуальна пара, у якій одна з жінок відіграє роль чоловіка, інша – дружини. Такі
пари нерідко зберігають свої стосунки протягом багатьох років, маскуючи їх дружбою. Розрив з партнеркою переживається іноді надзвичайно болісно.
Гомосексуальна установка в пасивних гомосексуалісток менш виражена, ніж в активних. При потраплянні в сприятливу ситуацію в них часто спостерігається перехід до гетеросексуального життя, особливо при збереженому почутті материнства. Якщо чоловік при цьому здатний принести їй статеве задоволення, то перехід до нормального статевого життя може виявитися стійким.
Причини гомосексуалізму дотепер до кінця не з’ясовані. Різні точки зору на його походження звичайно зводяться до таких теорій: генетичної, ендокринної, невроген- ної, нейроендокринної, внутрішньоутробної, психоаналітичної, умовно-рефлектор- ної. Багато дослідників (М. Hirschfeld, 1922; J. Sander, 1934; D. Habel, 1950; D. West,
1983 та ін.) вважають, що гомосексуалізм генетично обумовлений. На користь спад- кових факторів у генезі гомосексуальної спрямованості статевого потягу свідчать спо- стереження випадків гомосексуалізму в однояйцевих і різнояйцевих близнюків, а та- кожу декількох членів однієї родини. Припущення про те, що ендокринні порушення можуть бути однією з біологічних основ гомосексуальної поведінки, підтверджує по- яву гомосексуальних тенденцій при гіперфункції кори надниркових залоз, лікуванні
великими дозами чоловічих статевих гормонів, підвищеному вмісті естрадіолу.
Однак є повідомлення про те, що ендокринні порушення не відіграють істот- ної ролі в генезі гомосексуалізму (А. М. Свядощ, Є. М. Деревінська, АС. Грин- шпунта ін.). На користь неврогенної теорії свідчать випадки появи гомосексуа- лізму у раніше гетеросексуальних осіб, що страждають від інфекційних захво- рювань з ураженням ЦНС, енцефалітом, після важких травм і токсичних уражень нервової системи. Ці дані вказують нате, що порушення деяких церебральних механізмів можуть провокувати виникнення гомосексуалізму. G. е (М. McCulloce, I. Waddington (1981) вважають, що гомосексуалізм є наслідком внутрішньоутробного нейроендокринного захворювання і з’являється в резуль- таті порушення диференціювання центрів статевої поведінки в гіпоталамічній ділянці плода, що виникає внаслідок ендокринних впливів. При цьому гомосек- суалізм розвивається в генетично чоловічого плода, що має чоловічі статеві за- лози, якщо в цей часу нього виявиться недостатня кількість андрогенів, і в гене- тично жіночого плода при надлишку андрогенів або естрогенів. Однак не усі
випадки гомосексуалізму можна пояснити цією теорією. Ряд психоаналітиків розглядають гомосексуалізм як результат затримки сексуального розвитку на ранній стадії, унаслідок чого гетеросексуальний вибір об’єкта не відбувається.
Деякі ж розглядають форми гомосексуалізму як набуті, виниклі при несприят- ливих зовнішніх впливах (рання статева збудливість, позбавлення доступу до осіб протилежної статі, утруднення при контактах з ними, погляди й установки в процесі формування особистості та ін.).
Описані вище теорії ґрунтуються на ряді факторів, що здійснюють вплив на формування гомосексуальної спрямованості, однак при цьому не враховуються клінічні форми гомосексуалізму різного генезу. В основі активної форми жіночо- го і пасивної форми чоловічого гомосексуалізму в більшості випадків лежить ви- ражена девіація психосексуального розвитку. Це підтверджує частота соматичних
і психічних рис протилежної статі, що виявляються у хворих цих груп уже з дитя- чого віку. Такі форми інверсії, цілком ймовірно, можуть бути викликані як гене- тично, так і екзогенно обумовленими порушеннями диференціювання статевих центрів плода в критичний період (й міс. внутрішньоутробного життя) і про