1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Ім'я файлу: 1599166095261626.docx
Розширення: docx
Розмір: 240кб.
Дата: 08.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
urpr2953.doc
ТЕМА 1.2 ВИЗНАЧЕННЯ ВИМОГ ДО ВЛАСТИВОСТЕЙ МАТЕРІАЛІВ


  1. Визначення вимог до властивостей матеріалів.

  2. Структура показників якості матеріалів

  3. Споживчі показники якості матеріалів.


Література:

Н.П.Супрун, Л.В.Орленко, Е.П.Дрегуляс, Т.О.Волинець. Конфекціювання матеріалів для одягу. Київ – «Знання», 2008

Стор. 19-61, (с.р. стор. 24-42.).
1. Визначення вимог до властивостей матеріалів є най­більш важливим у процесі конфекціювання. Весь комп­лекс споживчих і техніко-економічних властивостей (їх групові й одиничні показники) матеріалів для одягу фор­мується на різних етапах виробництва і залежить від вихідної сировини, структури, обробки цих матеріалів, формування споживчих властивостей.

При встановленні вимог до властивостей матеріалів насамперед варто дати визначення одиничним і груповим показникам їх якості.

Одиничний показникякості текстильного матеріалу характеризує одну з конкретних властивостей матеріалу (наприклад, повітропроникність). Показник одержу­ють при визначенні й порівнянні цієї властивості та вираженні результату порівняння в числовій формі із за­значенням одиниці виміру. Якщо числове значення по­казника збільшується з поліпшенням якості матеріалу, його називають позитивним, а якщо зменшується — негативним. Одиничні показники якості можуть бути розмірними, вираженими в конкретних одиницях (дм3/м2•с, мкН•см2 і т.д.), і безрозмірними (бали, ранги та ін.).

Груповий комплексний показникякості матеріалу складається з деякого числа (групи) одиничних показників і характеризує одну зі споживчих (чи техніко-економічних) властивостей (наприклад, група гігієнічних показ­ників: повітропроникність, паропроникність, гігроско­пічність, електризованість, капілярність, водопоглинання, сумарний тепловий опір і т. д.) – і групи показників ком­фортності (товщина, поверхнева щільність, жорсткість та ін.), що характеризує ергономічність матеріалу.
2.Структура показників якості матеріалів

На підставі встановлених вимог до якості одягу (див. табл. 1) формулюються вимоги до матеріалів, що комп­лектують конкретний заданий виріб. Ці вимоги встанов­люються диференційовано залежно від класу одягу, його призначення і виду, з урахуванням умов експлуатації та ін., а також з урахуванням як споживчих, так і техніко-економічних показників якості.

При оцінюванні якості текстильних матеріалів (тка­нин, трикотажних і нетканих полотен, текстильної га­лантереї) склалася певна номенклатура одиничних по­казників якості, представлена у відповідних стандартах.

Ця номенклатура поєднує велику кількість показників, серед яких є як показники якості, так і параметри про­дукції.

Таблиця 1

Показники якості одягу


Показники

Споживчі
Техніко-економічні (виробничі)

Соціальні
Стандартизація й уніфікація

Функціональні
Технологічність

Естетичні
Економічність

Ергономічні



Експлуатаційні (надійності)




При цьому всі ці показники поділяються на за­гальні, обов'язкові для всіх груп матеріалів, і спеціалі­зовані (додаткові), застосовувані лише для окремих груп залежно від їх призначення. Враховуючи стандартні класифікації показників якості, А.Е. Чайковська, Л.В. Поліщук та інші автори побудували ієрархічну структуру стандартних показників якості текстильних матеріалів. Усі показники об'єднані в кілька основних груп:

  • призначення;

  • ергономічності;

  • надійності;

  • естетич­ності;

  • технологічності;

  • безпеки.

Кількість одиничних показників для матеріалів різного волокнистого складу коливається від 20 до 30 найменувань.

До складного комплексу показників якості матеріалів ставляться вимоги з боку споживачів і з боку виробниц­тва. У зв'язку з цим усі численні показники якості ма­теріалів теж умовно розподілені на дві групи – споживчі й техніко-економічні.
3. Споживчі показники якості матеріалів

Споживчі властивості та їх показники якості тек­стильних матеріалів визначають споживчий попит на одяг. До цих властивостей належать зовнішній вигляд матеріалу (зовнішній прояв властивостей – фактура, оздоблення, колористична гама, блиск, зминання, відповідність зовнішнього оформлення вимогам моди та ін.) і здатність матеріалу створювати і зберігати в про­цесі експлуатації просторову форму (внутрішній вияв властивостей).

Номенклатура споживчих властивостей і показників якості текстильних матеріалів включає, як було сказано вище, такі групові показники, як призначення, ергономічність, надійність в експлуатації (споживанні), естетичність, безпека споживання.

У свою чергу, групові показники містять у собі оди­ничні показники, номенклатура яких поєднує більше 60 найменувань, серед яких є не тільки показники яко­сті, а й параметри продукції (вид волокон і їх процент­ний вміст, вид і лінійна густина ниток, вид переплетен­ня, щільність переплетення та ін.), а також геометричні показники (товщина, ширина, довжина, поверхнева щільність).

Нижче наведено коротку характеристику найбільш значимих групових показників якості.

1. Показники призначенняхарактеризують відпо­відність матеріалу призначенню одягу і представлені двома підгрупами показників якості – соціального призначення і функціональними:

– показники соціального призначення характеризують відповідність текстильного матеріалу, і відповідно одягу з нього, масовому попиту споживачів і здатність товару задовольняти цю потребу. Ця підгрупа включає ті показники, які характеризують матеріал з боку со­ціальної адреси і споживчої групи населення (для чо­ловіків, жінок, дітей), і відповідно до цього матеріали повинні мати різну поверхневу щільність, різні струк­турні характеристики і різне художньо-колористичне рішення;

– функціональні показники характеризують відповідність матеріалу цільовому призначенню конкретного виду одягу. Вони визначають основні функції, для виконання яких призначений матеріал, і обумовлюють сферу його використання. Наприклад, для білизняних матеріалів важливі показники гігроскопічності, повітропроникності, зносостійкості і стійкості до багаторазового прання, для костюмних тканин більш важливі показники жорсткості, незминання, формостійкості, стійкості до хімічних чищень та ін.

Показники призначення можуть включати і естетичні показники, і показники надійності, і ергономічності за­лежно від виду матеріалу і вимог споживачів до нього.

2. Показники ергономічностітекстильних матеріалів характеризують зручність і комфорт експлуатації виробу в системі "людина – виріб – навколишнє середовище" і враховують відповідність матеріалів різним ергономічним вимогам людського організму. У цю групу входять дві підгрупи показників, що характеризують вплив обраних матеріалів на самопочуття і працездатність людини, на зручність при носінні виробу:

– гігієнічні показники (вологість, гігроскопічність, паропроникність, повітропроникність, теплозахисні характеристики і т. д.), що визначають відповідність матеріалів гігієнічним умовам життєдіяльності людини;

– показники комфортності (поверхнева щільність, товщина, жор-сткість і т. д.), що визначають ступінь відповідності матеріалів фізіологічним і психологічним особливостям людини.

3. Показники надійностіхарактеризують здатність матеріалів зберігати зовнішній вигляд, розміри і форму у виробі на різних стадіях зношування, їх цілісність протягом усього періоду експлуатації, а також довговічність.

Для текстильних матеріалів надійність у споживанні ха­рактеризується такими властивостями, як формостій­кість (збереження розмірів і форми після мокрих обро­бок і хімічного чищення, незминання та ін.) і зносо­стійкість (збереження зовнішнього вигляду – стійкість фарбування до різних фізико-хімічних впливів, утворен­ня пілей, зміна лінійних розмірів, стійкість проти зако­чування ворсу, міцність закріплення петель та ін.), а та­кож витривалість і довговічність (стійкість до стирання на згинах, характеристики міцності та ін.).

Показники надійності визначають безвідмовність і довговічність виробів з текстильних і нетекстильних матеріалів.

4. Показники естетичностівідображають естетичні властивості матеріалу і його товарний вигляд (художньо-колористичне оформлення, колір, малюнок, блиск, структура, обробка, фактура поверхні, туше (гриф) та ін.).

Ці показники характеризують виразність, оригіналь­ність і стильову відповідність матеріалу вимогам моди на певний період. Для продукції текстильної промисло­вості естетичні показники мають першочергове значен­ня – вони визначають інформаційну виразність виро­бу, цілісність композиції і досконалість виробничого ви­конання.

5. Показники безпекивикористання матеріалів для одягу визначають ступінь нешкідливості й безпеки ма­теріалів і ступінь захищеності людини від впливу небез­печних і шкідливих факторів (наприклад, здатність ма­теріалів викликати алергію, токсичність хімічних ком­понентів, час займистості, вогнетривкість, бактерицидність та ін.).

6. Показники екологічностіматеріалів характеризують їх нешкід-ливість для навколишнього середовища в процесі переробки і використання швейних виробів (наприклад, ступінь виділення часток пилу при пере­робці, вміст шкідливих домішок, виділення газоподіб­них речовин з неприємним запахом і т. д.).
Техніко-економічні показники якості

До цих показників належать групові показники стан­дартизації й уніфікації, технологічності, економічності.

Показники стандартизаціївизначають ступінь відповідності текстильних матеріалів стандартним по­казникам структури, якості та нормам (волокнистий склад, поверхнева щільність, лінійна густина ниток в основі та утоку, розривне навантаження і розривне по­довження, вологість та ін.); показники уніфікації ви­значають рівень відповідності параметрів будови мате­ріалів визначеним вимогам (ширина, лінійні розміри штучних текстильних виробів та ін.).

Показники технологічності(конструктивно-техно­логічні) характеризують властивості матеріалів, що впливають на процеси виробництва, – моделювання, конструювання і технологію виготовлення одягу (товщи­на, жорсткість, драпірування, зминання і незминання, обсипальність і прорубка ниток, розсування ниток у швах, повна деформація). Ці показники визначають вибір конкретної моделі і її конструкцію, трудомісткість виготовлення виробу з конкретного ма­теріалу, впливають на витрату матеріалу, кількість відходів, припуски на обробку, конструкцію швів, вибір устаткування, швейних ниток і голок.

Економічні показники якостівизначають економі­чну доцільність використання конкретного матеріалу для конкретного виду одягу, встановлюють в кінці вартість виробу (ціна, матеріаломісткість, трудомісткість переробки, раціональність використання, сорт та ін.).

Економічні показники становлять істотну частину за­гальних вимог до матеріалів. Вони визначають мож­ливість виготовлення й існування того чи іншого виро­бу. І це визначається вже на стадії проектування. Але економічні вимоги відображають і процес існування ви­робу. Виріб, що задовольняє естетичні й функціональні вимоги, початково одержує високу ціну. Але проходить певний час, змінюються критерії моди чи з'являються нові матеріали, які краще забезпечують ті чи інші функції виробу, і вартість виготовленого раніше виробу різко зменшується: втрачається соціальна (моральна) цінність виробу, хоча його фізична цінність може зали­шатися незмінною.
Контрольні питання


  1. Які вимоги висувають до властивостей матеріалів для одягу?

  2. Пояснити термін «одиничний показник» якості текстильного матеріалу.

  3. Пояснити термін «груповий комплексний показник» якості матеріалу.

  4. Пояснити сутність показників призначання.

  5. Пояснити сутність показників ергономічності.

  6. Пояснити сутність показників надійності.

  7. Пояснити сутність показників естетич­ності.

  8. Пояснити сутність показників безпеки.

  9. Пояснити сутність показників екологічності.

  10. Які показники якості відносяться до техніко-економічних?

  11. Пояснити сутність технологічних показників якості.

  12. Пояснити сутність показників стандартизації.

  13. Пояснити сутність економічних показників якості.


ЛЕКЦІЯ №4.
ТЕМА 1.3 ВИДИ ФАКТУРИ МАТЕРІАЛІВ
Використовуючи різні види текстильних ниток, різні ткацькі переплетення, а також різні види заключної об­робки, можна отримувати різноманітні види фактури матеріалів. Виокремлюють такі основні види фактури текстильних матеріалів: рівна, гладка, шорсткувата, візерунчасто-гладка та візерунчасто-рельєфна, ворсова, повстеподібна, фасонна, рустикальна.

Рівна фактура характеризується рівномірною, одно­манітною та однаковою поверхнею матеріалу по всій площі. Така фактура притаманна тканинам полотняно­го, саржевого або похідних від них переплетень.

Гладка фактура характеризується рівною, гладкою, іноді блискучою поверхнею. Таку фактуру мають ткани­ни атласного та сатинового переплетень, особливо коли вони виробляються із шовкових, віскозних, поліамідних ниток похилого кручення. Гладка фактура моясе бути також отримана за допомогою деяких видів заключної обробки.

Шорсткувата фактура має дрібнозернисту матову крепову поверхню, яка є характерною для тканин, виго­товлених із ниток крепового кручення (крепдешин, креп-жоржет, креп-шифон), або для тканин крепового переплетення. Шорсткувата фактура може бути також створена при використанні фасонних ниток з дрібними вузликами, спіралями, потовщеннями.

Візерунково-гладка фактура створюється завдяки наявності на поверхні тканин візерунків різних мас­штабів у вигляді смуг, клітин тощо, які розташовують­ся в одній площини з фоном, або трохи виступають над ним.

Одним із способів отримати таку фактуру є викори­стання заключної обробки "ембродері", при якій за до­помогою нанесення, згідно з малюнком, на поверхню тка­нини розплавленого термопластичного полімеру та його наступного застигання імітуються вишивка, наплавлен­ня ниток, шкіряна аплікація.

Візерунково рельєфна фактура характеризується наявністю на поверхні матеріалу виступаючих рельєф­них візерунків. Таку фактуру мають тканини з вафель­ним переплетенням, діагоналевим та переплетенням піке. її можна також отримати за допомогою деяких видів заключної обробки: "стійке тиснення", "гофре", "клоке", "ефект вм'ятості", "краш" таін.

Повстеподібна фактура характеризується рівномір­ною поверхнею з щільно розташованими волокнами, яка створюється в результаті операцій валки. Фактура з м'я­кою пухнастою поверхнею виникає в результаті піднят­тя ворсу, що складається з вільних кінчиків волокон. Така обробка "велюр" використовується для чистововняних та напіввовняних сукон та драпів (драп-велюр).

Ворсова фактура має багато різновидів, вона отри­мується або начісуванням ворсу, або за рахунок викори­стання ворсових переплетень, або флокуванням (накле­юванням) ворсу. Фактура з начісним ворсом розрізняєть­ся за густиною (суцільний, щільний, такий, що повністю або неповністю закриває переплетення) та висотою вор­су (короткий, середній, довгий). За характером розташу­вання ворсу виокремлюють:

  • фактуру з вертикальним коротким ворсом (типу бобрика);

  • фактуру зі вспушеним ворсом — характеризуєть­ся пухнастою поверхнею з різним напрямом ворсу;

  • фактуру з лежачим, горизонтальним ворсом — рівний пригладжений ворсовий покрив, який практич­но повністю закриває переплетення, така фактура часто зустрічається в пальтових тонкосуконних тканинах;

  • фактура із запресованим ворсом — короткий ворс щільно притиснутий до поверхні тканини;

  • фактура з рисунчатим або фігурним ворсом ха­рактеризується наявністю на ворсовій поверхні рельєф­ного узору.

Ці фактури отримують, як правило, у процесах за­ключної обробки. Так, наприклад, обробка "кастор" — це отримання низькостриженого, згладженого та запре­сованого ворсу; використовується для чистововняного та напіввовняного драпу-кастор. Обробка "флаконе, ра­тин" використовується для отримання щільного та стійкого ворсового малюнку у вигляді "ялинки", рельєф­них діагоналевих чи вертикальних смужок, кульок. Цьому виду обробки піддають чисто вовняні та напіввов-няні драп-флаконе та драп-ратин.

Фактура поверхні матеріалу з розрізним ворсом харак­терна для тканин ворсових переплетень, коли ворс ство­рюється введенням спеціальної системи ниток. За формою розрізного ворсу фактура може бути гладкою, рубчико-вою, м'ятою та візерунчастою. В тканинах з рівним глад­ким ворсовим покривом ворс висотою 1—2 мм може роз­ташовуватися вертикально (оксамит платтяний), похило (оксамит-велюр) та плоско по поверхні (пан-оксамит).

Рубчикова фактура, характерна для вельветів, є по­здовжньо розташованими ворсовими рубчиками; розріз­няють вельвет-рубчик (до 45 рубчиків на 10 см) і вель-вет-корд (більше 45 рубчиков). Рубчики можуть бути однаковими за шириною і рівномірно розташовуватися по поверхні тканини або бути різними за шириною з рит­мічним чергуванням.

Фактура з нерозрізним ворсом є витягнутими петля­ми, причому фактуру з великими петлями називають махровою, з дрібними — петельною.

Фасонна фактура (букле, непе та ін.) характерна для матеріалів, які виробляються з ниток фасонної крутки: петлистих, спіральних, вузликових тощо.

Рустикальна фактура (від лат. гизіісиз — необтіса-ний) позначає шорсткувату поверхню, що нагадує не-облицьоване каміння. Вона притаманна тканинам пух­кого, грубого, імітуючого "домоткане", переплетення. Найчастіше для цього використовується спеціальна пря­жа, яка створює ілюзію пряденої вручну. Оздоблення рисунками "сільської" тематики надає тканині вигляд ручної набивки.
Окремо слід виділити модну в останні роки, особливо серед молоді, фактуру, яку можна назвати "порвана" або "порізана". Цей ефект досягається на тканинах, при ви­робництві яких використовуються нитки особливого кручення, завдяки чому розрізні краї не обсипаються. Використання обробки "лазерна перфорація" на таких тканинах дає змогу отримувати дірки та розрізи різної форми та розмірів.

Туше (гриф). Ступінь приємності при дотику до ма­теріалу характеризується поняттями туше, або гриф. Туше сприймається не тільки при дотику пальцями рук, а й іншими частинами тіла, особливо чутливими є шия і плечі. Туше не піддається фізичному виміру і визна­чається тільки органолептичним способом, тому його оцінка є дуже суб'єктивною.

При визначенні туше конкретного матеріалу часто вдаються до словесних характеристик, пов'язаних з ви­никаючими емоціями (приємне, неприємне, ласкаве, грубувате), характером поверхні (ворсисте, колюче, глад­ке), структурою (щільне, рідке, пухке, масивне), влас­тивостями матеріалу (м'яке, тверде, жорстке, гнучке, сухе, пружне, еластичне, пластичне, мляве, тепле, хо­лодне), виникаючими асоціаціями та уявами (бархатис­те, шовковисте, пухоподібне, бавовоноподібне, шкіропо­дібне).

Зважаючи на наведені вище визначення, можна при­пустити, що для туше характерні певні узагальнюючі властивості і залежить від цілого комплексу структур­них характеристик, естетичних та фізико-механічних властивостей, таких як жорсткість при згинанні і стис­канні, пружньо-пластичних, фрікційних та теплофізич­них властивостей, фактури матеріалу, його маси, щіль­ності структури.
Контрольні питання


  1. Назвати основні види фактури текстильних матеріалів.

  2. Що являє собою рівна структура текстильного матеріалу?

  3. Що являє собою гладка структура текстильного матеріалу?

  4. Що являє собою шорсткувата структура текстильного матеріалу?

  5. Що являє собою візерунково-гладка структура текстильного матеріалу?

  6. Що являє собою візерунково-рельєфна структура текстильного матеріалу?

  7. Що являє собою повстеподібна структура текстильного матеріалу?

  8. Що являє собою ворсова структура текстильного матеріалу?

  9. Що являє собою рубчикова структура текстильного матеріалу?

  10. Що являє собою фасонна структура текстильного матеріалу?

  11. Що являє собою ворсова структура текстильного матеріалу?

  12. Що являє собою рустикальна структура текстильного матеріалу?

  13. Що являє собою структура «туше» текстильного матеріалу?

  14. Назвати сучасні способи друкування тканин.

ЛЕКЦІЯ № 5.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

скачати

© Усі права захищені
написати до нас