Ббк 65. 049я73-2+65. 37я73-2 Г35 Рекомендовано до друку науково-методичною радою Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки протокол №6 від сторінка 9

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 16

Ім'я файлу: geogr._transportu_kurs_lekciy (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 397кб.
Дата: 22.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
Тема 1. Вступ до філософії. Історичні типи світоглядів..docx
ЕССЕ.docx
Реферат.docx
Титульній лист та календарний план індивідуального завдання з п
urfiz177.doc
ПЗ+СР У (а) 21, У (н) 22, УФ 21 1 сем. 19-20 ст.rtf
Індивідуальні завдання (4) (2).docx
Лекція 1.pptx
Практична робота 1 (приклад) (1).docx
Тема_12_Ничипоренко_Юлія_9121_Ситуаційні_задачі (2).docx
ми діти планети здоровя.docx
Дидактична гра.docx

Історія розвитку транспорту та сучасні транспортні системи світу

Основні етапи формування транспортної системи.
Сучасні транспортні системи світу.
Розвиток окремих видів транспорту.

Історія розвитку транспорту невіддільна від історії людського суспільства. Причиною цього є те, що без переміщення знарядь та предметів праці й самої людини неможливі ні виробництво, споживання, ні яка-небудь інша цілеспрямована діяльність.

Транспорт з’явився у глибоку давнину. Історія розвитку транспорту починається із стародавніх і античних часів, не дивлячись на те, що тоді переважало первісне господарство і лише зароджувався суспільний розподіл праці, отже, потреба в транспорті була вельми незначна. Перші засоби транспортування мали достатньо примітивний характер. До них можна віднести уторовані стежки, в’юки, катки для особливо важких вантажів, видовбані стовбури дерева або плоти. До пізнішого періоду відноситься поява човнів.

Значне зрушення в розвитку транспорту відбулося в епоху рабовласницького господарства, яке, як відомо, було побудоване на експлуатації праці рабів. Це було пов’язано в першу чергу з численними війнами за підкоренням інших країн, які вели всі рабовласницькі держави. Метою таких війн звичайно було отримання дані із завойованих супротивників або захоплення рабів.

Як би там не було, але військові потреби і потреби управління вимагали розвитку транспорту в Китаї, Персії, Римській Імперії і інших державах, у зв’язку з чим була побудовано безліч мощених доріг, призначених для цілей війни. Наприклад, мережа римських військових доріг охоплювала десятки тисяч кілометрів. Їх залишки збереглися і до наших днів.

Поступове зростання обміну і торгівлі рабами, хлібом, тканинами, прянощами послужило причиною виникнення міст-держав на Середземному морі, таких як Фінікія, Карфаген і інші, і, як наслідок, розвитку морського

судноплавства: з’явилися весельні, а потім і парусні судна.

В таких державах античного світу, як Греція, Рим, Єгипет морські судна, особливо військові, досягали великих розмірів. Деякі з них мали тисячі веслярів-рабів. Проте, купці віддавали перевагу суднам парусним і парусно- весельним, оскільки вони володіли меншими розмірами, не вимагали великої кількості веслярів і мали відносно більше місця для розміщення вантажів. Транспортування товарів сухопутним шляхом здійснювалося рабами- носильниками за допомогою використовування в’юків або 2-4 колісних возів.

Транспорт в ті часи не був самостійною галуззю господарства і у сфері обміну злився з торгівлею. Таким чином, власники товарів – купці були також і власниками засобів перевезення товарів.

Завдяки розвитку землеробства і скотарства, відкриттю методів отримання і обробки металу, відбувалося збільшення продуктивності праці й одночасно її поділ. Зростання обсягу продукції уже саме по собі потребувало розвитку засобів транспорту. З виникненням приватної власності й поділом людей на класи стали розвиватись держави, що призвело до збільшення транспортних потреб.

Розселення людей на обширних територіях, зокрема, на берегах річок і морів, будівництво мостів, збір податків і данини, поширення обміну та торгівлі, завойовницькі й оборонні війни – усе це сприяло порівняно швидкому розвитку кораблебудування і водного транспорту.

Одним із найважливіших винаходів людини є колесо. По-перше, тому, що воно не має аналогу в природі, по-друге, тому, що колісний екіпаж служить людству багато тисячоліть і залишається основою всіх видів сучасного наземного транспорту. У Месопотамії ще в 3 тисячолітті до н.е. були відомі колісниці.

Наступним логічним кроком у розвитку сухопутного транспорту стало створення штучних наземних доріг. Це була видатна подія в історії людства, оскільки ці дороги можна було прокладати в будь-якому напрямку суходолу. Феодалізм (V-XIV ст.) склав нові умови для розвитку матеріального виробництва, а значить, і транспортної системи. Посилюється суспільний

розподіл праці і замість міст-фортець влади почали розвиватись міста-центри ремесел і торгівлі.

Поширення видобутку металів і мінералів, удосконалення техніки, розвиток сільського господарства й поява товарного виробництва значно підвищили потребу в транспорті. Зростав обсяг перевезень у транспортній мережі, широко проводились роботи з розвитку морських, річкових комунікацій, будівництва каналів. У морському транспорті з’явились вітрильні судна, що могли пересікти океан.

Процес розкладу феодалізму й виникнення капіталістичних відносин (XV-XVI ст.) був прискорений відкриттям нових країн і нових територій, торгових шляхів. Цей період відомий, як період великих географічних відкриттів і виникнення колоніальної системи.

Подальший поділ праці, розвиток техніки, ремесел, зростання міст і торгівлі, наявність великої кількості вільних рук сприяли виникненню дрібних промислових виробництв (мануфактур), заснованих на ручній праці для випуску різних товарів. Розвиток мануфактур зі спеціалізацією виробництва обумовив суттєве підвищення продуктивності праці й обсягу продукції. В результаті ручне мануфактурне виробництво стало витіснятися машинним, особливо після винаходу ткацького верстата, прядильної машини (XVIII ст., Англія), а потім і парової машини (XVIII ст., Англія, Росія). Технічний переворот, що охопив країни Європи і названий “промисловою революцією”, суттєво вплинув на темпи розвитку виробництва й торгівлі. Але транспорт у вигляді різноманітних вітрильних суден, деяких в’юнких тварин і візків виявився не в змозі забезпечувати потреби машинного виробництва. Тому одночасно із промисловістю в цей період почав розвиватися й транспорт, новою основою якого стала парова машина. Вона дозволяла створити транспортну одиницю, що могла самостійно рухатися і не залежати від погодних умов. Протягом короткого періоду часу (кінець XVIII – поч. ХІХ ст.) з’явились й почали широко розповсюджуватися пароплави, паровози і парові сухопутні екіпажі. Новий поштовх до розвитку транспортної системи дало створення двигунів внутрішнього згоряння (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).

При капіталістичному способі виробництва, у міру розвитку і становлення підприємств, ускладнювалась техніка й технологія виробництва, а тому зріс обсяг продукції. Місцеві ринки переростали в національні й міждержавні. У цих умовах власникам підприємств було нелегко утримувати своє складне власне транспортне господарство, раціонально використовувати транспортні засоби. Тому саме з цього часу поступово почалось виділення транспорту в самостійну галузь, що забезпечувала перевезення вантажів і пасажирів для будь-якого клієнта за платню. Тобто, виробнича спеціалізація почала поширюватись і на транспорт, що дозволило, з одного боку, прискорити прогрес і розвиток самого транспорту, а із другого – звільнити велике машинне виробництво від функцій, що не властиві йому.

Таким чином кардинальних змін: перш за все, почалось широке застосування механічного, в умовах капіталістичного виробництва транспорт зазнав двигуна, відбулося значне розширення мережі транспортних комунікацій, транспорт виділився в особливу галузь економіки, і що досить важливо, засоби транспорту диференціювались, з’явились такі види транспорту: морський, річковий, залізничний, автомобільний та повітряний.

Світова транспортна система сформувалась у XX ст. Вона внутрішньо неоднорідна, і попервах у ній можна вирізнити транспортні системи економічно розвинених країн і країн, що розвиваються. Транспорт економічно розвинених країн має складну структуру і представлений усіма видами. Особливо високим рівнем розвитку транспорту відзначаються США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Канада. На ці країни випадає 78 % загальної протяжності світової транспортної мережі та 85 % вантажообігу світу. У країнах, що розвиваються, транспортна система відображає територіальну структуру господарства – з’єднує райони видобування мінеральної сировини або райони плантаційного господарства і порти (експортна орієнтація економіки). Щільність транспортної мережі в економічно розвинених країнах становить 50- 60 км на кожні 100 км² території, а в країнах, що розвиваються, – лише 5-10 км. Найбільша густота транспортної мережі сформувалася в Північній Америці (США, Мексика, Канада), в Європі, включаючи і райони Центральної

та Східної Європи, в Східній Азії (особливо в Японії та Східному Китаї), на півострові Індостан (Індія, Пакистан) та на півдні і сході Південної Америки.

Рухомий склад транспорту світу в 90-ті роки ХХ ст. становив кілька мільйонів вагонів та сотні тисяч локомотивів, понад 600 млн. автомобілів, 80 тис. кораблів. Транспортні засоби постійно удосконалюються. На залізницях досягнуто швидкості руху 250-300 км/год. Вагонний парк поповнюється вагонами великої вантажопідйомності та комфортабельними пасажирськими вагонами. В автомобільному транспорті впроваджуються все більш комфортні та екологічно чисті моделі легкових машин з порівняно малими витратами пального на кілометр пробігу. Морський комерційний флот поповнюється як новими суднами великої вантажопідйомності – супертанкерами (150-250 тис. тонн і більше), балкерами (для насипних вантажів), так і спеціалізованими кораблями найновіших класів – контейнеровозами, ролкерами (для перевезення автомобілів та іншої техніки), ліхтеровозами, морськими автомобільними та залізничними поромами тощо. Підвищилась вантажопідйомність та швидкість літаків цивільної авіації. Сучасні літаки здатні перевозити 250-500 пасажирів або понад 50 тонн вантажу на відстань 3,5-10 тис. кілометрів зі швидкістю 800- 900 км/год. У світі налічується понад 20 тис. цивільних аеропортів (тільки в США – 1,5 тис.), деякі з них мають пропускну здатність понад 200-300, навіть понад 1000 рейсів за добу. В США найбільші аеропорти – Чикаго, Далласа, Лос-Анджелеса, Сан-Франциско, ім. Дж. Кеннеді в Нью-Йорку, в Європі – Франкфурта та Лондона, в Азії – Наріта в Токіо та Сінгапура.

Кількість зайнятих роботою на транспорті в економічно розвинутих країнах і в країнах, що розвиваються, становить 6-7 % економічно активного населення.

Сухопутні види транспорту в різних країнах і регіонах світу мають свої особливості, пов’язані з розмірами території, характером розміщення населення, рівнем розвитку економіки, співвідношенням роботи окремих видів транспорту та загальним обсягом його роботи. Залежно від цих особливостей розрізняють кілька типів транспортних систем.

Найвищий рівень розвитку мають регіональні транспортні системи північно-американського типу (США, Канада, Австралія). Для них характерні мережі високоякісних автомобільних шляхів та залізниць, добре оснащені аеропорти та сучасні морські порти. Тут однаково високий рівень розвитку всіх видів транспорту, але ключовими в пасажирських перевезеннях є повітряний (на далекі відстані) та автомобільний (регіональні перевезення), а у вантажних

поєднання роботи автомобільного і залізничного транспорту. Велику роботу виконують також трубопровідний, внутрішній водний та каботажний морський транспорт.

Транспортні системи європейського типу (Західна та Центральна Європа, Японія) мають найгустішу у світі мережу всіх видів транспорту, особливо автошляхів та залізниць. Залізниці на основних напрямах електрифіковані; на швидкісних магістралях пасажирські поїзди розвивають швидкість понад 200 км/год. Обсяги роботи залізничного, автомобільного, водного (річкового та каботажного морського) транспорту пропорційні, але у вантажних перевезеннях більше значення має автомобільний транспорт, а в пасажирських

залізничний. Повітряний транспорт забезпечує зовнішні пасажирські перевезення.

Транспортна система країн СНД сформувалася за часів СРСР і поки що зберігає певні риси єдності, її просторовий каркас утворює мережа залізниць, доповнена лініями трубопроводів і на окремих напрямах – водними комунікаціями. Споконвічна проблема цього регіону, зокрема Росії, та країн Центральної Азії – недостатній розвиток автомобільних шляхів і низька їх якість. Так, у більшості районів Сибіру можна дістатися до місця тільки літаком або водою. У вантажообороті основне місце належить залізниці, у пасажирських перевезеннях на далекі відстані – залізниці і повітряному транспорту, а в приміських – залізниці і автомобільному. Велику комерційну роботу виконує морський флот.

Транспортна система азійського типу (всі країни Азії, крім Японії та

«далекосхідних тигрів»). Основну транспортну роботу тут виконують залізниці, однак на Близькому Сході дедалі більшого значення набуває автомобільний

транспорт, а в приморських районах, особливо в Південно-Східній Азії, зберігає значення каботажне судноплавство. Найгустіша мережа транспортних шляхів і найбільші розміри перевезень характерні для східних районів Китаю, Індії, Пакистану, Туреччини.

Транспортна система Латинської Америки в різних її частинах неоднаково розвинута. Сталі мережі комунікацій мають тільки Бразилія, Мексика, Аргентина, Чилі, острови Вест-Індії. Переважають дороги, що сполучають глибинні райони плантаційних господарств або місця видобутку корисних копалин з портами чи столицями. Повноводні річки континенту використовуються в транспортному сполученні недостатньо. Віддалені райони материка все ще важкодоступні.

Транспортна система Африки, як і Латинської Америки, також значно диференційована. Цілком сталі транспортні системи в північній та південній частині континенту, тропічна Африка все ще залишається важкодоступним регіоном. У багатьох місцях основою транспортних зв’язків є річки або ґрунтові дороги, залізниць мало або немає зовсім.

Морський транспорт забезпечує 4/5 обсягу роботи транспорту світу за вантажооборотом і, отже, відіграє вагому роль у міжнародному поділі праці. Всі, навіть сухопутні країни, намагаються мати свій флот, а 2/3 його тоннажу зосереджено під прапорами 10 країн. Торговий флот країн світу це: Панама – 64 млн. тонн, Ліберія – 58, Греція – 30, Кіпр – 23,9, Японія – 23, Багами – 23, Норвегія – 22, Росія – 16, Китай – 16, США – 14, Україна – 7 млн. т. Серед них специфічне місце належить країнам «зручного» прапора. «Зручного», тому що там – пільговий режим оподаткування, дешева робоча сила, менші вимоги до техніки безпеки. Судновласники розвинутих країн, користуючись цими перевагами, приписують свої судна до портів країн зі «зручним» прапором для одержання прибутків. До таких країн належать, наприклад, Ліберія, Панама, Багамські Острови (Багами), Кіпр, Мальта, Філіппіни. Водночас є група держав, для яких послуги морського транспорту – значне джерело надходження валюти, наприклад, Греція, Норвегія, Сінгапур тощо.

Важлива особливість роботи морського транспорту полягає в тому, що Океан – єдиний простір: морські дороги в ньому практично безмежні. Однак окремі акваторії Світового океану далеко нерівнозначні для транспортних зв’язків. На формування напрямів і інтенсивність використання морських шляхів впливають і географічні чинники (конфігурація берегової лінії, кліматичні умови, наявність природних або штучних проходів тощо), а також розташування і господарська специфіка територій, що відправляють та одержують вантажі, наявність оснащених портів тощо.

Провідну роль у світовому судноплавстві відіграє басейн Атлантичного океану. Високий рівень розвитку країн по обидва боки Північної Атлантики і активні зовнішньоекономічні зв’язки держав Європи та Північної Америки визначили формування тут потужних потоків вантажів. Нині на Атлантичний океан припадає 1/2 (разом із Середземномор’ям майже 3/5) світових морських перевезень. Головні шляхи зв’язують порти Європи і США, а також ідуть від портів Європи на південь до узбережжя Південної Америки та навколо Африки в Індійський океан, від портів США – в зону Карибського моря і далі або в Тихий океан (через Панамський канал), або в Південну Атлантику.

Інтенсивно використовується Середземне море, на берегах якого розташовані порти Південної Європи, Північної Африки і Близького Сходу. В Середземноморський басейн через Босфор і Дарданелли мають вихід і кораблі України.

На басейн Тихого океану припадає приблизно 1/4 світових морських перевезень. Найгустіша мережа морських шляхів сполучає порти Японії, Республіки Корея, Сінгапура, а також Китаю. Від узбережжя Східної Азії та Японії морські дороги пролягають до портів США, Австралії, країн Південної Азії.

В Індійському океані, на який припадає менш як 1/6 перевезень, основними є шляхи транспортування нафти з Перської затоки в Європу та Японію і морські шляхи, що ідуть вздовж південного узбережжя Азії.

Повітряний транспорт має винятково важливе значення в міжнародних пасажирських перевезеннях, а також у країнах з великою територією (Росія,

США, Канада, Китай тощо). Особливо великий обсяг роботи виконують авіакомпанії США (1/2 пасажироперевезень і 1/3 вантажоперевезень світу), а також Росії, Японії, Великобританії, Франції, Німеччини, Австралії, Канади, Сінгапуру. Мережі авіаліній провідних авіафірм вкривають весь світ. Найбільші авіакомпанії – “Пан-Америкен” і “Дельта” (США), “Джал” (Японські авіалінії), “Бритіш Ейрвейзс” (Великобританія), “Ейр Франс” (Франція), “Люфтганза” (ФРН), “Сінгапур Ейрлайнзс” (Сінгапур), “Аерофлот” (Росія). Україна тільки недавно з’явилася на світових авіалініях, але шляхи літаків фірм “Ейр Юкрейн” (“Авіалінії України”) та “Ейр Юкрейн Інтернешнл” (“Міжнародні авіалінії України”) пролягли вже в десятки країн світу.

З розвитком транспорту найтіснішим чином пов’язана військова промисловість. Транспорт був найбільшим замовником металургії, машинобудування, лісового господарства, паливної промисловості і т.д. і сам розвивався на базі виробничих досягнень цих галузей. Досить цікавою для ознайомлення є історія розвитку окремих видів транспорту та їх основні хронологічні події. Коротко ознайомимось з основними з них.

Таблиця 2

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 16

скачати