Об’єкти калькулювання, їх характеристика і зв’язок з виробничим обліком та об’єктами обліку затрат

Одним із важливих питань калькулювання собівартості є засвоєн­ня їх об’єктів та характеристика взаємозв’язку з об’єктами обліку.

Під об'єктом калькулювання слід розуміти продукт вироб­ництва конкретного підприємства чи організації, їх підрозділів, стадій і переділів, за якими розраховується його собівартість. Ін­шими-словами, це витрати, пов’язані з виробництвом конкретно- го продукту.

Залежно від особливостей технологічного процесу, характеру продукції, форми розрахунків із замовниками за об’єкт кальку­лювання в будівельних організаціях може правити окремий об’єкт, його частина — технологічний етап, конструктивний еле­мент, певний вид робіт і послуг.

Передумовою калькулювання є облік виробничих витрат (ви­робничий або управлінський облік).

Виробничий облік, як частина бухгалтерського обліку, перед­бачає збір інформації про витрати підприємства, документальне оформлення господарських операцій, пов’язаних з виробничими затратами. В системі виробничого обліку така інформація обґру­нтовується, групується за різними ознаками і аналізується. Лише на базі інформації, яка міститься в системі виробничого обліку, можливе калькулювання.

Між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний вза­ємозв’язок та взаємозалежність. Так, базою для розрахунку собі­вартості одиниці продукції є інформація, зібрана в системі виро­бничого обліку. Калькулювання собівартості кінцевого продукту визначається системою і організацією виробничого обліку. З дру­гого боку, ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань, які стоять перед підприємством у галузі калькулювання.

Досить тісно з об’єктами калькулювання взаємодіють об’єкти обліку витрат, під якими слід розуміти сукупність витрат, яка згрупована у певному розрізі, необхідному для розв’язання за­вдань управління собівартістю.

Об’єкти калькулювання і об’єкти обліку досить часто ототож­нюються, хоча між ними існують принципові відмінності.

Облік витрат передує процесу калькулювання собівартості, але не завжди слідом за обліком витрат відбувається калькулю­вання. Між обліком і калькулюванням завжди існує часовий роз­рив. Облік витрат ведеться щомісячно, а калькулювання здійсню­ється в міру необхідності (щомісячно, один раз на квартал, на півроку, на рік або декілька років, як, наприклад, при будівництві особливо складних промислових об’єктів /атомних, теплових і гі­дроелектростанцій, мостів тощо/).

Сучасний рівень управління ставить нові вимоги до організа­ції обліку витрат, що пов’язано з розширенням групування ви­трат виробництва. Так, необхідно розширити сфери контролю за формуванням собівартості за центрами витрат, технологічними переділами, видами продукції, агрегатами, вузлами, деталями. Виникає необхідність визначати розмір витрат, пов’язаних з ви­готовленням нових виробів, підвищенням якості продукції, охо­роною навколишнього середовища тощо.

Калькулювання собівартості продукції залежить від ступеня відповідності об’єкта обліку затрат на виробництво об’єкта каль­кулювання Більшою пріоритетністю користуються об’єкти каль­кулювання, ніж об’єкти обліку витрат. З метою досягнення вищої ефективності калькуляційного процесу необхідно пристосовувати організацію бухгалтерського обліку витрат, тобто об’єкти обліку, до вимог калькулювання. Наприклад, якщо за об’єкт обліку витрат править об’єкт будівництва, у зведенні якого беруть участь кілька бригад, а для потреб внутрішньогосподарського розрахунку слід калькулювати витрати кожної з цих бригад, то це означає, що ви­бір об’єкта обліку витрат у даному разі не відповідає потребам ор­ганізації. Виправлення становища полягає у зміні об'єкта обліку витрат з будівельного об’єкта на окремі госпрозрахункові бригади.

Необхідність визначення собівартості продукції вимагає об­ґрунтування виділення об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць.

Встановлення науково обґрунтованого критерію визначення об’єктів калькулювання дозволяє отримати інформацію про собі­вартість продукції, виділити в аналітичному обліку такі об’єкти, які підлягають контролю з боку системи управління.

Залежно від технології і характеру продукції об’єктами каль­кулювання можуть бути:

• 
  один продукт (комплекс продуктів) в цілому по вироб­ництву;
  
• 
  один продукт (комплекс продуктів) по окремих процесах, стадіях, переділах, фазах виробництва;
  
• 
  виріб (група виробів) по підприємству;
  
• 
  виріб (група виробів) в розрізі цехів, дільниць, бригад;
  
• 
  вид робіт, послуг по структурних підрозділах підприємства;
  
• 
  напівфабрикат;
  
• 
  деталі, вузли.
  

11. 
    Калькуляційні одиниці, їх види і використання
    

Процес калькулювання собівартості продукції завершується визначенням собівартості калькуляційної одиниці, яка являє со­бою вимірник об’єкта калькулювання. Калькуляційна одиниця дає можливість розрахувати витрати на виробництво по кожній статті окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції. Еко­номічне призначення калькуляційних одиниць полягає у забезпе­ченні адекватного відображення^ споживчих якостей продукції (робіт, послуг) та їх кількісних характеристик. При виборі каль­куляційної одиниці враховуються умови виробництва і спожи­вання продукту, якісні та кількісні параметри.

Калькуляційна одиниця повинна відображати кількісну оди­ницю певної якості, споживчу вартість, бути економічно однорі­дною і забезпечувати зіставлення калькуляцій однакової продук­ції, бути стійкою в часі, практично зручною для розрахунків, відповідати вимогам ціноутворення, бути корисною для плану­вання та управління.

На практиці застосовуються такі групи калькуляційних одиниць:

• 
  натуральні /тонни, кілограми, штуки, погонні метри, квад­ратні метри, кубічні метри, гектари, літри, кіловат-години тощо/;
  
• 
  умовно-натуральні /кубічний метр залізобетонних виробів, квадратний метр столярних виробів, тонна металоконструкцій, умовна банка консервів, сто пар взуття певного артикула, умовна тисяча штук цегли тощо/;
  
• 
  умовні /тонно-кілометри, машино-зміни, машино-години тощо/;
  
• 
  приведені /маса продукту в перерахунку на вміст корисних речовин/;
  
• 
  вартісні /витрати на І гис. гри виконаних робіт, сума матеріа­льних витрат у розрахунку на І грн випущеної продукції, величина прямих витрат у виробничій собівартості виконаних робіт тощо/;
  
• 
  трудові /людино-години, людино-дні тощо/;
  
• 
  експлуатаційні /одиниця потужності машин, двигунів, ви­робничої споруди, корисна площа будівлі, параметри приладів, посадочне місце в закладах соцкультпобуту тощо/.
  

Враховуючи специфіку капітального будівництва, як окремі види калькуляційних одиниць, крім вищезазначених, застосовуються ще й такі, як будівельні одиниці /об’єкт або технологічний етап будівницт­ва. конструктивний елемент або однорідна частина об’єкта будівни­цтва/, укрупнені одиниці /кубічний метр будівлі, кілометр довжини зовнішніх інженерних комунікацій або доріг та ін./.

Важливого значення набуває правильний вибір калькуляцій­них одиниць у будівельному комплексі. Індивідуальний характер будівельного виробництва ускладнює використання єдиних каль­куляційних одиниць. Проте у цьому напрямку слід вести пошуки. Практика діяльності будівельних організацій засвідчує необхід­ність їх вибору не лише щодо характеру об’єктів будівництва, а й можливостей організації аналітичного обліку /зокрема, за видами робіт і конструктивними елементами споруд/.

Калькуляційні одиниці використовуються на стадії складання калькуляції, коли визначаються виграти в розрахунку на одини­цю продукції, робіт і послуг.

При калькулюванні робиться розрахунок (калькуляція) собі­вартості одиниці продукції шляхом ділення загальної суми ви­трат, виявлених в аналітичному обліку по об’єкту калькулюван­ня, на кількість одиниць даного об’єкту.

Корисно застосовувати параметричне калькулювання разом з традиційним, коли, крім визначення собівартості одиниці проду­кції, розраховується друга калькуляційна одиниця — параметр.

11. 
    Методика калькулювання собівартості
    

Калькулюванням собівартості завершується, як правило, про­цес узагальнення затрат на виробництво продукції, виконання робіт чи надання послуг. Методика калькулювання собівартості випущеної продукції відрізняється від калькулювання виконаних робіт і послуг. Калькулюванням собівартості випущеної продук­ції займаються промислові підприємства, а виконаних робіт, як правило, підрядні будівельні (ремонтні) організації. Щодо каль­кулювання собівартості послуг, то його здійснюють допоміжні й обслуговуючі виробництва та господарства вищезазначених під­приємств і організацій та спеціалізовані організації (автотранспо­ртні підприємства, управління механізації, котельні тощо), У зв’язку з цим розглянемо окремо процеси калькулювання собіва­ртості випущеної продукції на підприємствах будівельної індуст­рії та виконаних робіт — у підрядних будівельно-монтажних (ремонтно-будівельних) організаціях.
14.Методика калькулювання собівартості випущеної продукції

Підприємства будівельної індустрії— це, у переважній біль­шості, промислові підприємства, для яких характерна цехова структура, серійність та масовість випуску, як правило, однорід­ної продукції. Ці особливості впливають як на організацію обліку витрат, так і на калькулювання собівартості продукції. Основні напрями досліджень: засвоєння видів діяльності підприємств бу­дівельної індустрії, характеристика особливостей побудови но­менклатури калькуляційних статей, методика калькулювання со­бівартості збірного залізобетону, столярних виробів, стінових і керамічних матеріалів, металоконструкцій.

Підприємства будівельної індустрії виготовляють великими партіями будівельні матеріали, конструкції й деталі. Споживачами їх продукції є підрядні будівельно-монтажні організації, підприєм­ства і організації-замовники, які проводять будівництво, реконст­рукцію та модернізацію господарським способом, і населення.

За сучасних умов господарювання продукція підприємств бу­дівельної індустрії відпускається споживачам незалежно від того, юридична чи фізична це особа, за єдиними відпускними цінами. Процес калькулювання зорієнтований лише не одну мету — фо­рмування відпускної ціни одиниці продукції. Базою для її визна­чення є розрахунок витрат на випуск продукції, іншими словами, виробнича або повна собівартість продукції /кожного виду зок­рема/. Безперечно, забезпечити достовірний бухгалтерський об­лік витрат на виготовлення кожного найменування виробів над­звичайно складно і в умовах дії ринкових відносин, коли нео­бхідна оперативна інформація про виробничі витрати, запізніла інформація втрачає свою актуальність. Через це основою для складання калькуляцій відпускної ціни служать розрахунки ви­трат, базою для яких є виробничі норми і нормативи /з більшості видів витрат/ та діючі ціни придбання матеріальних ресурсів і послуг від постачальників та сторонніх підприємств і організацій.

Номенклатура статей витрат підприємств будівельної індуст- рії має певні особливості й характеризується своєю неоднорідніс­тю щодо видів продукції, що виготовляються. Проте кожне під­приємство має основні статті витрат, без яких не обходиться випуск продукції. До них слід віднести такі, як:

■
икати та комплектуючі вироби;

роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підпри­ємств та організацій;

б)* зворотні відходи /вираховуються/;

) ■ паливо й енергія на технологічні цілі; щ? основна заробітна плата виробничих робітників;

Аг додаткова заробітна плата виробничих робітників;

Ч* нарахування на зарплату /відрахування на соціальні заходи/; витрати на утримання і експлуатацію виробничого устатку­вання;

-| (]■ загальновиробничі витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати;

Щ попутна продукція /вираховується/.

'У сукупності дані витрати становлять виробничу собівартість. Поряд з виробничою собівартістю існує ще ряд витрат, які разом з нею утворюють повну собівартість продукції. До таких витрат на­лежать адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні виграти. Дані витрати називаються витратами періоду і в собівар­тість окремих видів продукції не включаються, а відносяться без­посередньо на фінансові результати. З метою встановлення відпу­скної ціни на базі повної собівартості в сучасних умовах доцільно витрати періоду включати до складу собівартості окремих видів виробів у нормалізованому порядку (певному процентному спів­відношенні до виробничої собівартості, вирахуваному на підставі фактичних даних попередніх звітних періодів).

Калькуляція відпускної ціни містить у собі ще два складові елементи, до яких належать плановий прибуток (рентабельність у деяких підприємствах) і податок на додану вартість (ПДВ). Я кіно величина останнього встановлюється урядом і на сьогодні вона становить 20 відсотків відпускної цінн (без ПДВ), то рівень пла­нового прибутку — величина, яка визначається підприємством самостійно. Нині розмір планового прибутку, як засвідчує прак­тика діяльності підприємств будівельної індустрії, знаходиться у досить широкому діапазоні: від 10 до 30, а до недавного часу іноді сягав й 50 відсотків повної (збутової) собівартості.

Необхідно зазначити, що такий підхід не зовсім виправданий. Він ставить підприємства у неоднакові умови. Окремі з тих, що мають порівняно вищий розмір планового прибутку з одиниці продукції, не зацікавлені у пошуку резервів зниження собівартості продукції й на цій основі — підвищення ефективності господарю­вання. Водночас інші підприємства, запроваджуючи раціональні безвідходні технології, наукову організацію праці, продуктивніше використання виробничого устаткування тощо, іншими словами, використавши усі наявні резерви зниження собівартості, при від­носно низькому рівні планового прибутку виглядатимуть у фінан­совому аспекті набагато гірше від своїх «побратимів».

У разі насичення ринку однорідними матеріальними ресурсами у виграші буде той виробник, який пропонує дешевшу продукцію (при інших рівних умовах), тобто те підприємство, собівартість виробів якого та відпускна ціна разом з 1ІДВ нижча. Проте розви­ток економіки України свідчить, що це буде не так швидко. Тоді сам ринок стане регулятором ціни і не потрібне буде втручання держави до встановлення величини рівня планового прибутку.

Умови сьогодення вимагають такого державного втручання стосовно обмеження рівня рентабельності і, найперше, для під­приємств, які є монополістами у виробництві окремих видів бу­дівельних матеріалів, конструкцій і деталей.

Специфічними особливостями використовуваної номенклатури статей у окремих підприємствах будівельної індустрії є виділення зі складу витрат окремої статті — «Транспортні витрати». У дано­му разі статті, на яких знаходять своє відображення матеріальні витрати, складаються лише з відпускної ціни постачальника.

Крім того, підприємства, у структурі витрат яких значне місце посідають витрати на паливо і енергію, та з метою посилення ко­нтролю за економним і раціональним їх використанням розділя­ють ці витрати і показують їх у калькуляції двома самостійними статтями: «Паливо технологічне» та «Енергія технологічна».

Деякі підприємства не виділяють окремою статтею вартість «зворотних відходів», а враховують їх у складі статті «Сировина і основні матеріали». При цьому стаття витрат називається «Сиро­вина і основні матеріали» /за вирахуванням зворотних відходів/. Такий підхід не зовсім виправданий, оскільки занижується вар­тість використаної сировини і основних матеріалів за рахунок відходів, які на мають вже властивостей повноцінної сировини чи основних матеріалів і можуть бути використані на зовсім інші ці­лі, крім виробництва основної продукції.

А зараз зупинимося на деяких специфічних особливостях ме­тодики калькулювання собівартості найбільш поширених видів продукції підприємств будівельної індустрії дещо детальніше.

Калькулювання собівартості збірного залізобетону здійс­нюють заводи залізобетонних виробів і конструкцій, комбіна­ти будівельної індустрії, тобто спеціалізовані промислові підпри­ємства, основною продукцією яких є вироби зі збірного залізо­бетону.

Оскільки основними компонентами їх виготовлення є бетон і арматурні каркаси, то з метою полегшення складання калькуля­цій на кожен виріб зокрема обчислюють собівартість 1 м³ бетону різних марок та 1 кг ділової арматури. Знаючи норми витрат бе­тону і арматури на той чи інший виріб і собівартість їх одиниці, підсумовуванням добутків вираховують матеріальні витрати, пов’язані з випуском кожного виду основної продукції.

Таким чином на підприємствах, де виготовляють збірний залі­зобетон, складають калькуляції на виробництво товарного бето­ну, ділової арматури та залізобетонних конструкцій і деталей.

Через те, що для різних видів продукції (фундаментні подуш­ки, блоки, поперечки, плити покриття, сходові клітки, марші, ка­рнизи тощо) й навіть однорідних їх видів, проте різних розмірів, використовують бетони різних марок, то калькулювання бетону здійснюють за відповідними марками, а саме: М-150, М-200, М- 250, М-300. М-350, М-400, М-450. Цс найпоширеніші марки бе­тону. В окремих випадках (при виконанні індивідуальних замов­лень та несерійної продукції) можуть використовуватися бетони нижчих або, навпаки, вищих марок.

Матеріальні ресурси та послуги, які становлять основу виго­товлення бетонів, у калькуляціях знаходять своє відображення кожен зокрема. Ними є цемент, щебінь, пісок, вода, паливо, елек­троенергія, стиснуте повітря.

Інші статті витрат, які включаються до складу собівартості, такі самі, як і наведені вище, тому що в них відсутня деталізація. До них належать основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників, нарахування на зарплату (відрахування на соціальні заходи), втрати від браку, інші виробничі витрати. Це, як прави­ло, прямі статті, тобто витрати за цими статтями можна у міру їх виникнення віднести на собівартість конкретного виробу.

Що ж стосується таких статей, як «Витрати на утримання і експлуатацію устаткування», « Загальновиробничі витрати», то вони є непрямими і розподіляються між видами продукції у пе­реважній більшості підприємств і організацій пропорційно до ос­новної заробітної плати виробничих робітників.

Слід зазначити, що дана база розподілу не зовсім прийнятна, оскільки веде до недостовірного визначення собівартості окре­мих видів продукції, занижуючи при цьому собівартість одних з них і завищуючи не обгрунтовано собівартість інших.

Доцільно було б здійснювати такий розподіл наступним чи­ном: витрати на утримання і експлуатацію виробничого устат­кування — пропорційно до кількості відпрацьованих машино/верстато/-годин або нормативних ставок на одиницю випу­щеної продукції, а загальновиробничі витрати — пропорційно до комплексної бази, якою є витрати на утримання і експлуата­цію устаткування і основна заробітна плата виробничих робіт­ників.

Калькуляції собівартості ділової арматури подібні до каль­куляцій собівартості бетону. Матеріальні витрати розчленовані на окремі види, зокрема: метал (дріт), арматурна сталь, сталь кругла, електроди (в умовах ручного зварювання), закладні дета­лі тощо. Усі інші виграти аналогічні до тих, які знаходять своє відображення при калькулюванні собівартості бетону.

Через те що ділова арматура та бетон можуть не лише входити до складу залізобетонної продукції як окремі складові елементи, а й реалізовуватися на сторону, на них складають калькуляції відпускної ціни.

До повної собівартості включають плановий прибуток (плано­ві нагромадження) і до загальної суми — ПДВ. Таким чином, маючи відпускні ціни (з Г1ДВ) на І м бетону /різних марок/ і 1 кг /1 т/ ділової арматури і масу відповідно бетону та арматури, ви­значають відпускні ціни на кожний вид продукції зокрема.

Калькуляції відпускних цін на залізобетонну продукцію скла­дають, маючи такі реквізити: марка бетону, відпускна ціна оди­ниці, об’єм /у кубометрах/, сума /вартість бетону/, відпускна ціна 1 кг металу, маса /у кілограмах/, сума /вартість металу/, відпускна ціна одиниці продукції. Додаванням двох сумарних величин (бе­тону і металу, які визначаються як добуток ціни на об’єм та масу, відповідно, обчислюють відпускну ціну залізобетонних констру­кцій і деталей.

Калькулюванням собівартості столярних виробів займа­ються деревообробні підприємства та комбінати будівельної ін­дустрії.

Головними видами продукції їх є віконні та дверні блоки, пар­кет, плінтуси, штапик, підвіконні дошки, дошка підлоги, «дошка- вагонка», рейки, дранка та ін. Через те що сировиною для виго­товлення вказаних виробів є обрізні пиломатеріали, окремо каль­кулюється ще й собівартість їм пиломатеріалів.

Номенклатура калькуляційних статей характеризується осо­бливостями лише в частині матеріальних витрат. Річ у тім, що всі матеріальні цінності, які витрачаються на виготовлення окремих виробів, вираховуються кожен зокрема, а відтак згру­повуються у калькуляційні статті витрат, до яких слід віднести: «Сировина і основні матеріали», «Допоміжні матеріали». Розра­ховуються окремо і витрати палива та електроенергії за діючи­ми нормативами /в розрахунку на 1 м

• 
  сировина і основні матеріали /амортизація, пально- мастильні матеріали, основна і додаткова заробітна плата, відра­хування на соціальне страхування, порода, геологорозвідувальні роботи, рекультивація земель, вода/;
  
• 
  допоміжні матеріали /дріт, тирса, цегла вогнетривка, шибе­рний папір/;
  
• 
  роботи і послуги виробничого характеру; паливо /газ, вугілля/;
  
• 
  електроенергія;
  
• 
  основна заробітна плата виробничих робітників;
  
• 
  додаткова заробітна плата виробничих робітників;
  
• 
  відрахування на соціальне страхування;
  
• 
  втрати від браку;
  
• 
  витрати на утримання і експлуатацію виробничого устатку­вання /амортизація, заробітна плата робітників-вєрстатників, від­рахування на соціальне страхування, матеріали, електроенергія, пально-мастильні матеріали, інші витрати/;
  
• 
  цехові (загальновиробничі) витрати /амортизація, основна і додаткова заробітна плата, відрахування на соціальне страхуван­ня, матеріали, електроенергія, паливо, невиробничі витрати /.
  

• 
  договірна ціна будівельно-монтажних робіт;
  
• 
  витрати на проектно-пошукові роботи;
  
• 
  вартість проектно-кошторисної документації;
  
• 
  витрати на відведення земельної ділянки під будівництво об’єкта;
  
• 
  витрати на знос будівель і споруд, що знаходяться на май­данчику, відведеному під забудову;
  
• 
  компенсаційні витрати населенню, пов’язані з переселен­ням на нові місця проживання з місця забудови;
  
• 
  витрати на утримання дирекції підприємства, що будується, і технічний нагляд;
  
• 
  преміальні виплати за дострокове або своєчасне здавання об’єкта в експлуатацію;
  
• 
  інвентарна вартість устаткування;
  
• 
  інші витрати /збитки від ліквідації тимчасових споруд тощо/.
  

• 
  нагромадження (підсумовування) витрат;
  
• 
  розподілу витрат;
  
• 
  прямого розрахунку;
  
• 
  виключення витрат.
  

• 
  житлово-комунальні господарства /гуртожитки для одинаків і малосімейних, відомчі квартири/;
  

• 
  дитячі дошкільні заклади /ясла, ясла-садки та дитячі садки/;
  
• 
  лікувально-оздоровчі комплекси /профілакторії, санаторії, санаторії-профілакторії, поліклініки, діагностичні центри, стома­тологічні кабінети, зали лікувального масажу і гігієни, лікуваль­ної фізкультури, сауни тощо/;
  
• 
  спортивні заклади /плавальні басейни, тири, більярди, спорт­зали, спортмайданчики, спорткомплекси, тенісні корти, стадіони, гімнастичні зали та інші споруди спортивного характеру/;
  
• 
  бази відпочинку /турбази, оздоровчі дитячі табори, пансіо­нати, будинки відпочинку/;
  
• 
  бібліотеки, музеї.
  

• 
  експлуатаційні виграти /тепло- і електроенергія, водопостачан­ня, матеріали, придбання інвентарю, іграшок, книг, медикаментів/;
  
• 
  амортизація будівель, споруд /приміщень/ та обладнання, ін­вентарю;
  
• 
  основна і додаткова заробітна плата;
  
• 
  відрахування на соціальні заходи;
  
• 
  ремонт приміщень;
  
• 
  витрати на харчування /вартість продуктів харчування/;
  
• 
  транспортні витрати;
  
• 
  телеграфні, телефонні, поштові, канцелярські видатки /накла­дні витрати/;
  
• 
  орендна плата /у разі оренди приміщення, інвентарю/;
  
• 
  витрати на охорону і безпеку праці.
  

1. 
   Адміністративно-управлінські витрати.
   
2. 
   Утримання обслуговуючого персоналу.
   
3. 
   Утримання домогосподарства/будинкогосподарства/.
   
4. 
   Витрати на ремонт житлового фонду.
   
5. 
   Технічна інвентаризація.
   
6. 
   Обов’язкові платежі й відрахування.
   
7. 
   Експлуатаційні витрати /опалення, водопостачання і кана­лізація, гаряче водопостачання, радіо-, телеантени тощо/.
   

• 
  нарахування квартиронаймачам /квартплата, плата за кори­стування опаленням, водою і каналізацією, гарячим водопоста­чанням, радіо-, телеантеною, інші види цільових платежів/;
  
• 
  нарахування орендаторам /орендна плата, збори на покрит­тя. експлуатаційних витрат, за комунальне обслуговування/;
  
• 
  вартість пред’явлених рахунків підприємствам і організаці­ям за обслуговування внутрішньобудинкових сіток і пристроїв;
  
• 
  штрафні санкції за несвоєчасну оплату рахунків квартиро­наймачами;
  
• 
  надходження за збір макулатури і металобрухту.