1   2   3   4   5   6   7   8
Ім'я файлу: шпори-лекції-управління-витратами.docx
Розширення: docx
Розмір: 196кб.
Дата: 07.04.2020
скачати
Тема 5.

Традиційні методи упр витратами

21. Чартер Гарісон 1511 р.термін і система. Standart cost – розроблення норм, до яких п-во має прагнути – формування можливих фактичних витрат на основних стандартизованих, нормованих величин і відхилень від них.

Мета Standart cost – визначити нееф.роботи п-ва шляхом порівняння фактичних і нормативних витрат.

Покращує облік, попереджує затрати.

Особливістю системи є не документальне виявлення відхилень, а не допускати і своєчасно усувати при їх виникненні.

Процедура обліку витрат в Ст кост зводиться до запису відхилень від стандартних цін на мат, зіставлення дійсних накладних витрат із стандартами.

Система ст. кост може вплинути на систему дохідності пва згідно напрямів:

*виявлення перевитрат які знижують прибутки пва.

*надання менеджерам точних даних про св. На підставі яких відділ збуту може планувати обсяги продажу і встановлювати оптимальні ціни.

*мінімізувати облік роботи, яка пов’язана з калькулюванням.

Види нормативів витрат:

Базові- нормативи, щоне коригуються після їх початкового визначення, якщо не відбуваються суттєві зміни в технічних характеристиках чи технології в-ва.

Поточні – відображають обсяги витрат засобів для певного періоду.

Ідеалні – вкл. Лише нормативи тих елементів витрат, які виникають в оптимальних умовах в-ва при найбільш оптимальних цінах.

Мотивуючі – нормативи витрат, які можна витримати, докладаючи розумних зусиль в нормальних виробничих умовах.

Реальні – відображають нормативи витрат, які можна очікувати при даних ймовірних умовах функціонування в-ва.

Створення системи цільових витрат базується на визначенні жорстких нормо витрат з урахуванням реальних ринкових умов, які забезпечують необхідний рівень рентабельності вва.
22. Direct cost – метод формування св. За змінними прямими витратами, базується на виключенні непрямих витрат.

Суть Дирекс кост – в основу св. Закладаються тільки умовно-змінні витрати. Його використання доцільно в умовах депресії, інфляції.

При застосуванні Директ кост є можливість швидкого вияву валового прибутку, щоприносить кожен вид продукції, який служить джерелом покриття адміністративно-управлінських і збутових витрат на переорієнтацію в-ва на випуск більш рентабельної продукції.

На основі ДК ми бачимо рівень завантаження ВП,який забезпечував б беззбиткове її в-во, дозволяє більш точно визначити зв’язки і пропорції між затратами і обсягом в-ва.
23.КОШТОРИСИ ТА ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ

Кошторис витрат – план витрат на виробництво продукції, надання послуг та виконання робіт за плановий період незалежно від ступеня її готовності. Необхідно в с-мі кошторису застосовувати с-му планування виробництва і обліку запасів, яка б могла забезпечити мінімум витрат як на придбання так і на утримання ТМЦ.

Запаси — економічні ресурси п-ва, які створюються з метою забезпечення безперервного виробничого процесу і зниження економічної залежності між постачальником, виробником і споживачем. Наявність запасів дозволяє забезпечити виробництво сировиною, яка повинна постачатися оптимальними партіями, а також проводити переробку сировини у готову продукцію оптимальними партіями.

Запаси п-ва поділяють на 2 групи:

  • Власні (обліковуються на балансових рахунках за первісною вартістю)

  • Не є власністю п-ва

Власні:

  • Виробничі (предмети праці, які підготовлені до виробничого процесу. Вони складаються з основних та допоміжних матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, придбання напівфабрикатів та комплектуючих виробів, тари і тарних матеріалів, запасних частин для поточного ремонту основних фондів)

  • Незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва (частина виробничих фондів – матеріали, деталі, напівфабрикати власного виготовлення, які знаходяться в процесі обробки або монтажу)

  • Готова продукція (виготовлена на п-ві призначена для продажу відповідає технічних і якісним характеристикам передбачених договорах і інших нормативно-правових актах)

  • Товари (у вигляді матеріальних цінностей, що придбані чи отримані та утримуються п-вом з метою подальшого продажу)

  • МШП (що використовуються протягом не більше 1 року або нормального операційного циклу)

  • Поточні біологічні активи (продукція с/г та лісового господарства)

Не є власністю п-ва:

  • Матеріали, придбані для переробки

  • Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні

  • Товари на комісії

Запаси сировини послаблюють залежність виробника сировини від виробника готової продукції.

Всі запаси на п-ві в залежності від їх функціонального призначення класифікуються на такі типи:

1. Буферний (транспортний) запас — запас ТМЦ, який створюється з метою компенсації можливих затримок, пов’язаних з постачанням сировини і матеріалів. Його розмір залежить від особливостей виробництва і місцезнаходження постачальника.

2. Поточний запас — створюється з метою задоволення очікуваного попиту відповідно до виробничої програми п-ва.

3. Гарантійний запас створюється на п-ві для задоволення непередбачуваного зростання попиту.

4. Страховий запас — створюється з метою компенсації непередбачених втрат в результаті форс-мажорних обставин (пожеж, повені, крадіжок).

Управління запасами ТМЦ являє собою оптимізацію витрат, пов’язаних з їх придбанням, зберіганням, а також витрат, що виникають в результаті відсутності запасів на складі виробника.

До витрат, пов’язаних з придбанням запасів, відносяться:

витрати по оформленню замовлення;

• витрати по оформленню договору постачання та комунікацій з постачальниками;

• транспортні витрати, якщо вартість транспортування не входить до вартості отриманого товару;

• витрати по складуванню та отриманню замовлення.

Деякі з них фіксуються в замовленні і не залежать від його обсягу, інші, наприклад транспортні і складські витрати, знаходяться у прямій залежності від розміру замовлення.

Витрати по зберіганню запасу визначаються витратами на складське зберігання продукції протягом певного періоду і безпосередньо залежать від обсягу продукції, яка зберігається. До них належать складські витрати і рентні платежі, якщо приміщення орендується, або поточні витрати по утриманню складів, які належать п-ву. До цих витрат також відносяться капітальні витрати і втрати, що виникають від псування запасів, страхові та податкові витрати.

Витрати, пов’язані із відсутністю продукції на складі виробника виникають тоді, коли п-во не може задовольнити спонтанно виниклий попит. Ці витрати можуть бути двох видів:

• вартість втраченого продажу, коли замовник передає своє замовлення іншому виробнику. У цьому випадку витрати дорівнюють розміру неотриманого прибутку;

• коли замовник очікує виконання замовлення. У цьому випадку продаж продукції не втрачений, а відкладений. Але очікування може викликати додаткові витрати на оформлення замовлення, транспортні та складські витрати, коли замовлення не може бути виконане через звичайні канали розподілу.

Потреба в оборотному капіталі, який авансується в запаси ТМЦ кожного виду, визначається шляхом множення їх одноденних витрат на норму запасу в днях.

Для усереднених розрахунків у зарубіжній практиці при розробці бізнес планів застосовують такі стандартні норми запасів:

— по сировині і матеріалах — 3 місяці (90 днів);

— по готовій продукції — 1 місяць (30 днів);

— по товарах, які реалізуються п-вами торгівлі, — 2 місяці (60 днів).

З метою забезпечення ефективної діяльності підприємства управління запасами підприємства повинно здійснюватися відповідно до певної політики їх управління.

Перед розробкою політики управління запасами, як правило, проводиться аналіз, в процесі якого встановлюється:

1) середній розмір фінансових коштів, які відволікаються у формування запасів в цілому і в розрізі окремих їх видів;

2) сезонні коливання розміру запасів сировини і матеріалів, а також запасів готової продукції;

3) оборотність окремих видів запасів тощо.

Політика управління запасами передбачає:

  1. Визначення необхідного обсягу фінансових коштів, що авансуються у формування запасів товарно-матеріальних цінностей.

У процесі управління запасами необхідновстановити потребу в капіталі, який інвестується в цей вид активів, з урахуванням обсягів господарської діяльності, тривалості знаходження обігового капіталу у формі запасів товарно-матеріальних цінностей, виходячи з особливостей виробничо-комерційного циклу, ринкової вартості окремих видів запасів та інших факторів. При цьому запаси ТМЦ групуються у розрізі наступних їх видів:

1) виробничі запаси (запаси сировини і матеріалів, які необхідні для виробництва продукції);

2) запаси готової продукції, які призначені для постійної реалізації споживачам.

У розрізі кожного з цих видів запасів потреба в них визначається окремо за такими групами:

1) запаси поточного зберігання

2) запаси сезонного зберігання

3) запаси цільового призначення

Обсяг фінансових засобів які авансуються в запаси визначаються як: сер річний обсяг витрат запасів * норматив зберігання запасів в днях – сер сума кредиторської заборг по розрахунках за придбані ТМЦ.

2. Мінімізацію поточних витрат по обслуговуванню запасів. Процес просування запасів товарно-матеріальних цінностей складається з операцій їх доставки, прийому, зберігання, сортування. Витрати по обслуговуванню цього процесу являють собою частину поточних витрат п-ва. Мінімізація поточних витрат по обслуговуванню запасів являє собою оптимізаційне завдання, яке вирішується у процесі їх нормування. Для виробничих запасів воно полягає у визначені оптимального розміру партії сировини і матеріалів, що постачаються. Чим більший розмір партії постачання, тим нижчий відносний розмір поточних витрат по розміщенню замовлення, доставці продукції та її прийманню. Розрахунок оптимального розміру партії постачання, при якому мінімізуються сукупні поточні витрати по обслуговуванню запасів, здійснюється за формулою, яка відома як модель Уілсона:

ОРпп =

ПЗр – розмір поточних витрат по розміщенню замовлення, доставці та прийманню в розрахунку на 1 партію, що постачається

ПЗз – розмір поточних витрат по зберіганню од/ запасів

3. Забезпечення своєчасного залучення до господарського обороту надлишкових запасів ТМЦ здійснюється на основі моніторингу поточної фінансово-господарської діяльності (співставлення поточного і фактичного розміру запасів).

Для відображення реальної вартості запасів застосовуються два методи:

1) LIFO — (останній прийшов — перший пішов), Last in first out;

2) FIFO — (перший прийшов — перший пішов), first in last out.

За методом ЛІФО матеріальні цінності на вво чи ін. господарські потреби оцінюють за вартістю останніх закупок, оскільки матеріали списуються на вво за останньою ціною ринку,св. Прод своєчасно відображає коливання ринкових цін. Цей метод забезпечую відповідні поточні доходи і витрати і дає змогу враховувати вплив інфляції на кінцеві фін результати.

Метод середньозваженої заснований на виключенні незавершеного в-ва в загс в випущеної продукції та еквівалентну кількість продукції незавершеного вва.

NIFO - метод списання вартості запасів сировини і готової продукції, при якому вони оцінюються за можливою ціною придбання аналогічних товарів найближчим часом, т . е. за відновної вартості

JIT – зменшення запасів.

MAN калькулювання – постачання матеріалів за необхідністю.

ZIPS – керується виробничою системою нульових залишків.

Ефективність використання запасів ТМЦ характеризують показники:

*обертання запасів – вимір тривалості 1 обороту в днях і кількості оборотів за аналізований період.

Оборотність в днях характеризує середню тривалість 1 обороту запасів, тобто середній час перетворення їх із грошової форми в товарну, а із товарною у грошову.

К-т обертання запасів: фактична виручка за аналізований період / cередній залишок обігових активів за аналізований період або кількість днів в аналізованому періоді/обертання обігових активів.
23. Позамовний кошторис витрат

У процесі виробництва з метою обліку витрат застосовують два види кошторису витрат:

1) позамовний кошторис витрат;

2) попроцесний кошторис витрат.

Позамовний облік виробничих витрат акумулює затрати по окремих роботах, підрядах або замовленнях. Такий метод кошторису застосовується тоді, коли продукція виготовляється окремими партіями, або коли вона виготовляється відповідно до технічних умов замовника.

Позамовний кошторис витрат широко застосовується виробниками, що працюють на основі замовлень у таких сферах діяльності: будівництво, ремонт автомобілів, авіаційна промисловість, друкарська справа, професійні послуги.

З метою реєстрації різних виробничих витрат для обліку незавершеного виробництва на підприємстві використовується такий документ, як відомість кошторису витрат по замовленню і видах робіт. Для кожного окремого замовлення складається окрема відомість, в якій акумулюються витрати по окремих матеріалах, прямій праці і заводських накладних витратах, що відносяться на це замовлення по мірі його просування через процес виробництва. В залежності від потреб підприємства форма відомості може бути різною.

При позамовному кошторисі витрати враховуються таким чином: прямі матеріали і пряма праця відносяться на конкретний вид робіт, а витрати, що прямо не прослідковуються (заводські накладні витрати), відносять на окремі роботи з використанням заданої ставки (розподілу) накладних витрат.

Ставка накладних витрат визначається:

Сума накладних витрат по річному плану

Ставка накладних витрат =

Показник господарської діяльності по річному плану
Показник господарської діяльності по річному плану: прямі працевитрати в людино-годинах, прямі витрати на оплату праці, кількість одиниць обладнання тощо. Використання віднесеної ставки накладних витрат необхідне при сезонних коливаннях ділової активності підприємства, тоді можливо вивести більш близькі за значенням показники питомої собівартості. Якщо ж використовувати фактичні розміри накладних витрат, то в результаті сезонного характеру ділової активності місячні показники питомої собівартості можуть бути отримані дуже неточними.

Як же здійснюється розподіл заводських накладних витрат? Ступінь готовності виробу, що використовується для визначення віднесеної ставки накладних витрат, у

різних функціональних підрозділах підприємства різна.

Це залежить від того, який вид витрат найбільш домінує на даному виробництві і яка пов’язана з цим динаміка витрат. В одному підрозділі для визначення коефіцієнта використання доцільно виходити з прямих працевитрат (людино-годин), в іншому має сенс спиратися на показники у верстато-годинах, як найбільш характерних для даного виробництва.

Порівняння віднесених накладних витрат з фактичними дозволяє встановити, в яких випадках протягом року на виробничу собівартість було віднесено досить мало накладних витрат (недопоглинання накладних витрат), а в яких — досить багато (надлишок поглинання накладних витрат).

В кінці року, якщо різниця між фактичними і віднесеними накладними витратами не суттєва, то вона вичерпується в собівартості реалізованої продукції. Якщо ж різниця суттєва, то тоді витрати розподіляються на незавершене виробництво, собівартість готової і реалізованої продукції на кінець року, яка коригується пропорційно розміру відхилень фактичних накладних витрат від розподілених (віднесених).
24. Попроцесний кошторис витрат

При попроцесному кошторисі витрат виробничі витрати групуються по підрозділах або по виробничих процесах. Повні виробничі витрати акумулюються по двох основних статтях — прямих матеріалах і конверсійних витратах (сумі прямих витрат на оплату праці і віднесених на собівартість готової продукції заводських накладних витрат).

Питома собівартість (середні витрати на одиницю продукції) визначається шляхом ділення повної собівартості, що відноситься за рахунок центру витрат, на обсяг виробництва цього центру витрат.

Попроцесний кошторис зручний для тих підприємств, які виготовляють однакову продукцію, здійснюючи низку взаємопов’язаних операцій або процесів.

Взагалі попроцесний кошторис витрат використовується в таких галузях , як нафтова, вугільна, хімічна, текстильна, паперова, у виробництві пластмас, скла і харчових продуктів.

І оскільки питома собівартість при попроцесному кошторисі є середній показник, то й сама система попроцесного кошторису потребує меншої кількості облікових операцій, ніж позамовна система. Тому багато підприємств переважно користується системою попроцесного кошторису. Але, звичайно, вибір того чи іншого методу кошторису значною мірою залежить від особливостей виробничого процесу і видів виробничої продукції. І якщо витрати на виробництво різних виробів значно відрізняються один від одного, то застосування попроцесної системи кошторису не зможе забезпечити отримання адекватної інформації, тому тоді доцільніше використати метод позамовного кошторису. Деякі підприємства можуть застосовувати і змішаний варіант (коли окрім основної продукції виготовляють продукцію по спеціальних замовленнях).

Найбільш відповідають для використання попроцесного кошторису підприємства, які мають такі особливості:

- якість продукції однорідна;

- окремі замовлення не впливають на виробничий процес в цілому;

- виконання замовлень покупця забезпечується на основі запасів виробника;

- виробництво є неперервним, масовим і здійснюється поточним методом;

- застосовується стандартизація технологічних процесів і продукції;

- контроль витрат по виробничих підрозділах більш доцільний, ніж контроль на основі обліку вимог покупця, або характеристик продукту;

- попит на продукцію постійний.

Облік витрат при попроцесному кошторисі складається із чотирьох етапів:

1   2   3   4   5   6   7   8

скачати

© Усі права захищені
написати до нас