Ім'я файлу: шпори-лекції-управління-витратами.docx
Розширення: docx
Розмір: 196кб.
Дата: 07.04.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 196кб.
Дата: 07.04.2020
скачати
Загальні принципи управління:
- поєднання демократизму і доцільного економічного централізму, що передбачає вирішення питань господарської д-ті п-ва, самостійно придуману колективом, а апарат управління здійснює функцію координації і регулювання д-ті та забезпечує ефект використання наявних ресурсів;
- принцип стимулювання – реалізовується через матеріальне зацікавлення працівників (оплата праці, премії та перспективи службового просування);
- принцип єдино начальства – підпорядкування працівників одному керівникові, який має повноваження щодо управління дорученою йому ланкою і несе відповідальність за її роботу;
- принцип науковості – визначає повне повноваження (законодавче управління різних процесів);
- принцип відповідної підготовки і розстановки кадрів – забезпечує високий рівень професіоналізму в управлінні (стабільність персоналу);
- спеціальний принцип управління – забезпечує прибуток бізнесу поєднаний з максимальний добробутом працівників;
- принцип самоокупності;
- принцип конкурентоспроможності;
- принцип зменшення витрат.
Методи управління – це сукупність способів і прийомів впливу а колектив працівників.
- економічні методи (працівники, бюджет, ціни, кредит, економічне стимулювання);
- адміністративні методи (організація розпоряджень, дисциплінарні);
- соціально-психологічні методи (стимули).
5.Функціями управління є вид управлінської д-ті, зумовлений поділом праці у сфері управління
Функції управління витратами
Облік
Аналіз
ПлануванняПрийняття рішень
Організація
Мотивація
Контроль
Функція обліку витрат – спостереження, ідентифікація, вимірювання та реєстр фактів витрачання ресурсів в процесі господарської діяльності п-ва.
Основна мета організації обліку затрат є створення інформаційної бази для здійснення аналізу витрат і прийняття відповідно управлінського рішення.
Функція аналізу витрат – оцінка ефективності використання всіх ресурсів п-ва, тобто визначення ступеня раціональності витрат та оцінки впливу факторів на їх обсяг, виявлення резервів зниження затрат на в-во, причин перевитрат, а також збір інформації для підготовки планів та прийняття ефективних управлінських рішень. Розрізняють підсумковий та проміжний аналіз.
Проміжний спрямований на поточне регулювання процесу виконання плану витрат. Досягнуті результати порівнюють з планом, фіксують відхилення, на які слід звернути увагу, робляться певні висновки з прийняттям за ними відповідних заходів.
Підсумковий – пов’язаний з оцінюванням реалізації планових завдань вцілому. За його результатами розробляють глобальні заходи.
Функція планування – здійснюється на стадії розробки і прийняття управлінського рішення. Обчислення планових витрат потрібне для: обґрунтування та прийняття господарських рішень; для фіксації рівня витрат, який досягатиметься у разі реалізації прийнятих до виконання рішень.
Виділяють: перспективне планування, поточне.
Довгострокове планування витрат пов’язане з розробкою довгострокових господарських заходів, воно має невеликий ступінь точності і має ймовірний характер.
Метою довгострокового планування є визначення необхідного рівня витрат для забезпечення ефективної роботи п-ва, а також обчислення прибутку, який буде отримано за певного рівня і структури витрат.
Завданням довгострокового планування є підготовка інформації щодо очікуваних витрат під час освоєння нових ринків збуту, організації розробки і випуску нової продукції, робіт, послуг.
Функція прийняття рішень – полягає в обґрунтуванні доцільності в-ва нових видів продукції, робіт, послуг. Вибір техніки, технології, формування товарного асортименту. І від рівня і значення прийняття управлінського рішення залежить розмір необхідних для виконання цього рішення витрат.
Функція організації – встановлює яким чином на п-ві здійснюватиметься управління витратами. (хто, в які строки, якими способами) Полягає у визначенні місць виникнення витрат, центрів відповідальності за витратами. Це здійснюється з метою відслідковування витрат.
Функція мотивації – пошук способів взаємодії на учасників п-ва, які б спонукали дотримуватись встановлених планом затрат і знаходити можливості їх оптимізації.
Функця контроль – (моніторинг) забезпечує зворотній зв’язок порівняння запланованих і фактичних витрат. Ефективність моніторингу зумовлена координуючими управлінськими діями, які направлені на приведення фактичних витрат у відповідності до запланованих або на уточнення планів, якщо вони не можуть бути виконані внаслідок об’єктивної зміни виробничих умов.
Управління витратами означає:
Організований облік витрат на кожному підрозділі
Аналізувати структуру витрат та її вплив на результати діяльності
Прийняття обґрунтованих управлінських рішень
Планувати рівень витрат
Планувати прибуток з врахуванням обсягів здійснюваних витрат і зміни середніх
Формувати дієву систему мотивації персоналу для контролю та оптимізації витрат
Контролювати рівень витрат
6. Принципи управління витратами вироблені сучаною практикою:
- системний підхід до управління витратами
- Єдність методів, що практикуються
- Єдині вимоги щодо інформаційного забезпечення
- управління витратами на всіх стадіях життєвого циклу товару
- Органічне поєднання зниження витрат з високою якістю продукції
- недопущення зайвих витрат зводиться до певної ліквідації на п-ві:
* факторів безгосподарності
* наявних втрат від браку
* простоїв
* наднормативних витрат непродуктивного характеру
- широке впровадження ефективних методів зниження витрат
- вдосконалення інформаційного забезпечення щодо рівня затрат
- підвищення зацікавленості виробничих підрозділів у оптимізації витрат.
Основні завдання управління витрат:
Організовувати інформаційне забезпечення відповідно до змісту, складу і структури витрат та цільових орієнтирів
Оцінка можливостей формування ивтрат в поточному і плановому періоді діяльності відповідно до умов функціонування п-ва
Вибір способів формування витрат
Певний аналіз витрат в динаміці і за поточний період
Прогнозування розміру і рівня витрат, застосовуючи можливі методи при різних обсягах в-ва і цільові суми прибутку
Контроль та оперативне управління витратами з урахуванням змін умов функціонування п-ва та змін кон’юктури ринку.
7. Успіх п-ва залежить від виконання двох умов:
1) обсягу тя якості виконаних функцій і завдань
2) раціонального використання ресурсів
Ефективним вважається таке управління, яке забезпечує належний облік на п-ві, що забезпечує логічну класифікацію витрат і можливість їх повного і детального аналізу, яке забезпечує планування і прогнозування витрат, складання кошторису.
Центри відповідальності є сегментом діяльності п-ва, який очолює певна особа, що несе персональну відповідальність за встановлені показники роботи за даним сегментом.
З погляду концепції центрів відповідальності п-во розглядається як ієрархічна структура, що складається з відносно самостійних підрозділів, автономність яких задається набором параметрів відповідальності та повноважень.
Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональними та територіальними принципами.
За функціональним принципом виділяють:
Обслуговуючі
Матеріальні
Виробничі
Управлінські
Збутові
За територіальним принципом:
У рамках одного центрц відповідальності поєднано декілька видів функцій
Один функціональний напрямок діяльності поділяється на декілька центрів відповідальності.
Управління витратами і результатами діяльності п-ва за центрами відповідальності дозволяє:
Скористатися вигодами децентралізованого управління
Зробити контроль більш дієвим завдяки персоніфікації відповідальності
Підвищити точність обчислення витрат та їх носіїв
Підвищити ефективність діяльності п-ва за рахунок створення механізму функціонування окремого підрозділу, а також взаємодія між підрозділами за умовами ринку, тобто введення в внутрішнє середовище п-ва певних ринкових важелів.
Переваги децентралізованого управління витратами:
Вивільнення вищого керівництва, що лає йому можливість зосередитись на глобальних проблемах
Прийняття більш компетентних рішень
Можливості оперативно і як наслідок своєчасно приймати рішення
Підсилення мотивації та управлінський розвиток нижчої та середньої ланки.
Вимоги до формування центрів відповідальності:
У кожному ЦВ повинні бути показники для виміру обсягу діяльності і база розподілу витрат.
Ступінь деталізації повинен бути достатнім для аналізу
У кожному центрі повинна бути відповідальна особа
На центри витрат бажано відносити тільки прямі витрати
Порівняльність результатів виконання робіт за регламентовані періоди в плані та звіті
Чітке визначення меж відповідальності і повноважень керівника ЦВ
Обчислення планових та фактичних витрат та результатів за розрахунковий період на основі обґрунтування методик і раціональності системи обліку.
Персоніфікація документальності
Участь керівників ЦВ у складанні планів, кошторисів, бюджетів.
Якість функціонування визначається за допомогою 2 параментрів:
Досягнення поставлених цілей
Ефективність у використанні ресурсів
Управління за ЦВ дозволяє нам:
Фіксувати внесок окремого підрозділу в кінцевий результат
Децентралізувати управління витратами та результатами
Відстежувати формування витрат на всіх ієрархічних рівнях
Ознаки побудови ЦВ:
За обсягом повноважень та відповідальності
Центри витрат – утворюються за місцем витрат або за організаційно-поєднаними сукупностями місць витрат.
Центр прогнозованих витрат
Центр непрогнозованих витрат
Центр прибутку
Центр доходу – контролюється виручка від товарів і послуг, а також витрати пов’язані зі збутом
Центри інвестицій – відповідальність охоплює витрати надходження та ефективність з погляду здійснених капіталовкладень
За ознакою виконуваних функцій та завдань
За рівнем управління побудова ЦВ відбувається згідно виробничої та управлінської структури. Тобто робочі місця, бригади, окремі в-ва.
8.Собіва продукції – виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її в-во і збут. Склад витрат регулює ПСБО Запаси.
Виробнича св. Продукції – нерозподілені загальновиробничі витрати, нормативно-виробничі витрати.
Залежно від часу формування: планова св.,фактична св., нормативна.
В залежності від місць формування витрат: цехова, виробнича повна.
Виробнича – формуют витрати цехової св.+загальновиробничі витрати(на упр в-вом, амортиз осн ф, немат активів, витрати на обслуговування вир персоналу, на охорону, екологію, страхування.)
Повна – об’єднує попередні види св., а акож вкл. Адміністративні витрати, витрати на збу та ін. адміністративні.
Від тривалості розрахункового періоду: місячна, квартальна, річна.
Св виробленої продукції визн як залишки незавершеного в-ва на початок періоду+виробничі вирати – залишки незавершеного в-ва на кінець періоду.
Св реалізованої продукції = Залишки ГП на початок періоду+св. Виготовленої продукції – залишки ГП на кінець періоду.
Мета обліку св. – своєчасне і повне і достовірне визначення фактичних витрат;розрахунок фактичної св. Окремих видів і продукції загалом;контроль за використанням мат, труд а фін рес.
4 методи визначення св.:
-позамовний – полягає в обліку витрат за конкретним видом, яка зумовлена договором.
-попроцесний – однорідного виду продукції у великій кількості
-нормативний – щлійснюється при планування за нормами витрат в розрізі кожної статті витрат
- простий – передбачає облік витрат за фактичними витратами з урахуванням витрат на осн,побічну та супутню продукцію.
В процесі визначення св. Продукції виконується ряд робіт:
-визначення переліку статей вират та обґрунтування методами їх відображення
-розподіл витрат між основною, побічною та незавершеним в-вом.
-обгрунтування методики розподілу непрямих витрат між видами продукції, послугами.
-встановлення центрів витрат, доходів і сфер відповідальності.
Калькулювання(обчислення) – комплексна система науково обгрунетованих розрахунків виробничих витрат, пов’язана з виготовлення продукції(усієї або окремих видів). Головна мета цих розрахунків полягає у визначенні св. 1ці калькуляційної сукупності. В процесі калькулювання визначається економічна вигідність в-ва.
Під калькуляцією розуміють документ, в якому зібрані в певній логічній послідовності витрати на в-во.
Калькулювання св. Продукції можна умовно поділити на 3 етапи:
1.вирахування св. Усієї випущеної продукції в цілому.
2.фактична св. По кожному виду продукції
3.св 1ці продукції.
Структура витрат на виробництво:
Матеріальні = 53,8 %
На оплату праці = 11 %
Відрахування на соціальні відрахування = 3,4 %
Амортизація = 6,5 %
Інші витрати = 25, 3 %
Завдання калькулювання:
Визначити доцільність подальшого випуску продукції
Встановлення оптимальної ціни на продукцію
Оптимізація асортименту продукції, що випуск
Визначити еф оновлення діючої технології і машинно верстатного палива
Оцінка якості роботи упр персоналу
Зіставлення фактичної планової або нормативної собівартості інфа про які міститься в відповідних калькуляціях дає можливість:
Виявити вузькі місця у виробництві продукції
Проаналізувати перевищення р-ня витрат
Розрахувати вплив факторів на відхилення
Розробка конкретні заходи зниження собівартості та підвищення рентабельності окремих виробництв
Дані з фактичної калькуляції використовують:
Для наступного планування собів
Для обґрунтування ек еф провадження нової техніки
Для вибору сучасних технологічних процесів
Провести заходи для підвищення якості продукції
Для перевірки проектів будівництва чи реконструкції п-в
Об’єкти калькулювання в залежності від технології можуть бути:
Од прод в даному господарюючому суб’єкті
Од прод за окремими процесами чи стадіями
Од прод товарів в структурних підрозділах господарюючого суб’єкта
Напівфабрикат
Калькуляційні одиниці об’єкту калькулювання:
Натуральні
Умовно натуральні
Приведені
Експлуатаційні
Часу
Калькулювання є основою для трансферного ціноутворення. Трансфертна ціна використовується при комерційних операціям між підрозділами п-ва.
Якщо ж продукція підрозділу повністю споживається всередині підприємства, трансфертна ціна є лише обліковою категорією, необхідною для забезпечення господарських зв'язків між внутрішніми підрозділами підприємства, але при цьому вона не впливає на кінцеві результати організації.
Калькулювання собівартості сприяє посиленню контролю за дотриманням норм витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виявленню непродуктивних і економічно недоцільних витрат, зростанню нагромаджень для подальшого зміцнення технічної оснащеності підприємств і організацій та збільшення обсягів виробництва продукції, що вкрай необхідне для виходу України з економічної кризи недовиробництва.
Підвищення.ролі калькулювання собівартості продукції в управлінні виробництвом викликане зростанням значення його для оцінки економічної ефективності використання основних і оборотних коштів виробництва, вибору оптимальних варіантів організації управління, внутрішньогосподарських і міжгосподарських економічних зв’язків.
Таким чином, калькулювання собівартості є одним з основних елементів системи управління не тільки собівартістю продукції, але й виробництвом в цілому.
9.Принципи і завдання калькулювання
Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його вйду'д і ял ьн ост і, розміру і форми власності, організується відповідно до таких принципів:
науково обґрунтована класифікація виробничих витрат. Для підприємств і організацій сфери матеріального виробництва розроблені і затверджені галузеві Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), в яких наводиться рекомендований перелік калькуляційних статей.
встановлення об’єктів обліку витрат, об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць. У багатьох випадках об’єкти обліку витрат і об’єкти калькулювання не збігаються. Об’єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів. вибір калькуляційної одиниці (залежить від особливостей виробництва і продукції, що виготовляється);
вибір методу розподілу непрямих витрат. Цей принцип надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він встановлюється підприємством самостійно, фіксується в наказі підприємства про облікову політику і є не змінним протягом звітного року;
розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватися принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув’язуються з грошовими потоками. Доходи і виграти, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або сплати) ірошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов’язуються доходами (втратами) звітного періоду, навіть якщо грошові кошти по них не надійшли або перераховані в даному періоді;
відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що виготовляється в даному звітному періоді, включаються лише невичерпані (неспожиті) витрати. Вичерпані (капіталізовані) витрати для визначення фінансового результату даного звітного періоду не використовуються;
вибір методу обліку затрат і калькулювання. Метод обліку витрат і калькулювання вибирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостями підприємства, зокрема галузевою належністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо.
Завдання калькулювання полягає у визначенні витрат, що припадають па одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації, а також для внутрішнього споживання.
У процесі калькулювання розв’язуються два основних завдання управлінського обліку:
на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначення адекватної, справедливої і конкурентоздатної продажної ціни;
використання даних про собівартість продукції для прогнозування і управління виробництвом та витратами.
На підприємствах сфери матеріального виробництва, крім продукції основного виробництва, калькулюється також продукція (роботи і послуги) допоміжних та підсобних виробництв, за винятком випадків, коли її виготовляють у невеликій кількості і повністю споживають всередині підприємства.
1 2 3 4 5 6 7 8