Ім'я файлу: Хоз право конспект лекцій 28.06.09.doc
Розширення: doc
Розмір: 2047кб.
Дата: 29.11.2020
скачати
Тема 5. Правові засади створення суб'єктів господарювання та порядок їх державної реєстраціїРозширення: doc
Розмір: 2047кб.
Дата: 29.11.2020
скачати
5.1. Поняття та види легалізації підприємства господарювання
Заняття підприємством можливе лише за умови його легалізації. Як зазночалося в попередніх розділах, для підприємництва характерна ознака легальності. Лише той суб'єкт, що виконав усі передбачені законом вимоги щодо одержання необхідних дозволів і представився уповноваженим на те державним органам як підприємець, може вважатися ним і одержати державну підтримку й захист у випадку порушення його законних прав і інтересів. У протилежному випадку здійснення підприємництва без реєстрації (легалізації) розглядається як тіньове й переслідується в карному порядку (установлена кримінальна відповідальність). Отже, діяльність підприємця повинна випливати з дозволу уповноважених на те органів. Це стосується як самої діяльності, так і її виду, місця, способу, характеру, обсягів.
Легалізацію (legalizе з англ. – узаконювати) розглядають як узаконення або надання законної чинності, перехід на легальне становище. Інакше кажучи, для того щоб одержати статус підприємця особа повинне у встановленому законом порядку виконати всі необхідні для цієї умови, а надалі одержати відповідні дозволи. Практично всі види діяльності підприємців, за рідкісним винятком, проходять процес легалізації. Деякі види мають перманентний характер, наприклад, ліцензування, патентування. Підприємець, що передбачив в установчих документах значну кількість видів діяльності, одержує ліцензії в міру необхідності й наявності коштів для їхньої оплати. Починаючи з однієї - двох ліцензій, він з часом набуває додатково й таким чином постійно розширює свою правосуб'єктність. У випадку закінчення терміну дії ліцензії, її призупинення або вилучення, він не може займатися відповідною діяльністю, тому що його правосуб'єктність звужується. Це ж стосується патентів і сертифікатів.
Легалізація суб'єктів підприємницької діяльності є необхідною обов'язковою передумовою для участі в конкретних підприємницьких правовідносинах і функціонування на ринку. Особи, які займаються підприємництвом, але не пройшли легалізації, охоплюються поняттям тіньового бізнесу, і, відповідно, залежно від кваліфікації такої діяльності, підлягають адміністративній або кримінальній відповідальності.
Легалізація свідчить про намір особи займатися підприємницькою діяльністю на законній основі, мати відповідні права й юридичні обов'язки (бути «прозорим» для споживача й держави). Значною мірою легалізація як правова категорія підприємництва характеризує існуючий у державі правовий механізм підприємництва й ступінь поваги до нього з боку фізичних осіб. Легалізація підсумовує соціальні результати правового регулювання, стан упорядкованості підприємницьких правовідносин в сфері підприємництва. Звідси й стан правопорядку в даній сфері правового регулювання. Якщо закон проголошує можливість заняття певним видом діяльності (волю підприємництва), але надалі містить капкани для тих осіб, які вирішили скористатися наданою їм правовою можливістю, то ці особи не будуть його поважати й різними способами обходити.
Як зазначалося, лише через легалізацію особи, які вирішили реалізувати своє право на заняття підприємницькою діяльністю, здобувають підприємницьку правосуб'єктність – можливість своїми діями здобувати підприємницькі права і юридичні обов'язки. Ці права зводяться до можливості як займатися самою підприємницькою діяльністю, так і бути суб'єктом комерційного товарообігу.
Легалізація підприємницької діяльності – необхідне для держави явище, адже за різними даними від 50 до 60 відсотків української економіки має тіньовий характер. Легалізація тіньового сектору економіки, його перехід у правове поле дасть можливість знизити податковий тиск на легальний сектор і відкрити можливості його державного інвестування й виконання програм соціально-економічного розвитку.
Як правова категорія легалізація – результат узагальнення явищ, які проходять у процесі реалізації права на заняття підприємницькою діяльністю. Вона має свою сутність, структуру, форму, методи здійснення й логіку розвитку.
Сутність легалізації проявляється в здійсненні ряду послідовних, юридично значимих дій, спрямованих на набуття прав і обов'язків підприємця (правосуб'єктності). Із цього погляду легалізація може розглядатися як юридичний склад – сукупність цілого ряду необхідних юридичних фактів. З огляду на це можна виділити дві групи правових дій: внутрішні й зовнішні. Відповідно й легалізація буває внутрішня й зовнішня. Внутрішня легалізація проявляється в ініціативній стадії, проходить через організаційну й закінчується формалізацією.
Щоб зрозуміти процеси, які відбуваються у процесі внутрішньої легалізації, варто згадати висловів Бісмарка: «Держава – це я». Інакше кажучи, на цій стадії власник найбільш зручним і безпечним чином установлює свою роль, права й обов'язки, організаційно-правову форму і її структуру. На внутрішній стадії визначається, хто, власне, буде головним, хто буде керівником, від кого буде залежати діяльність майбутнього підприємства і яка його організаційно-правова форма. Недооцінювати суб'єктивний фактор керівництва суб'єктом підприємницької діяльності було б украй недалекоглядно. Тому вже на ініціативній стадії, а саме на стадії створення підприємницької структури, з'являється лідер – формальний або неформальний, котрий, власне, й бере на себе організацію бізнесу. Навіть у тому випадку, коли юридична особа має колективний устрій, все одно лідерові, фахівцеві приділяється особлива роль. Саме керівник представляє суб'єкта підприємництва у всіх правовідносинах, визначає стратегію, а здебільшого тактику, у процесі здійснення підприємницької діяльності. Він і формує команду фахівців – виконавчий орган. Роль керівника надзвичайно важлива: розумний керівник – комерційна структура процвітає, немає – рано або пізно стане - банкрутом. Керівник комерційної структури вказується вже підчас реєстрації в реєстраційній картці.
Внутрішня легалізація включає такі правові дії, як визначення організаційно-правової форми суб'єкта підприємництва, виду його діяльності, місця розташування, структури керівних органів і їхніх повноважень, правового становища власника й засновників, а підчас створення структурних підрозділів ‑ і їхнє правове становище. Це знаходить своє закріплення в установчому договорі, уставі, положеннях про структурні підрозділи, накази власника і т. д. Внутрішня легалізація є передумовою зовнішньої легалізації, її стартовою позицією, визначає її вид, порядок, схему.
Зовнішня легалізація, безумовно починається процедурою державної реєстрації підприємця, після якої потрібна статистична, дозвільна, податкова, банківська, пенсійна, страхова, пожежна, санітарна тощо. Після цього в рамках зовнішньої легалізації відбувається спеціальна ‑ ліцензування, патентування, сертифікація, квотування, акредитація та інше.
Таким чином, легалізація має перманентний характер і з огляду на вид діяльності й організаційно-правову форму, відбувається постійно. Чим більше необхідних ліцензій одержав суб'єкт підприємницької діяльності, тим ширший обсяг його правосуб'єктності, тим більша його можливість участі в підприємницьких правовідносинах. Крім цього, в процесі легалізації уповноважені на те державні органи одержують інформацію про даного суб'єкта й можуть стосовно нього здійснювати запропоновані їм права й виконувати обов'язки. На підставі цього держава може прогнозувати економічні, соціальні й інші процеси.
Під легалізацією варто розуміти послідовність юридично значимих дій особи, спрямованих на реалізацію права на заняття підприємництвом, з метою узаконення цієї діяльності й установлення взаємин із власно-розпорядницькими органами державної влади.
Легалізація є процесом узаконення цієї діяльності. Велике значення для визначення напрямку розвитку й утримування зовнішньої легалізації має Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 року, що спрямований на здійснення комплексу заходів щодо усунення обмежень, які стримують підприємницьку діяльність, введення нових підходів до державного регулювання підприємництва. Основою такого підходу визнається дерегуляция підприємництва – сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних і організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва. Ці заходи спрямовані на:
спрощення порядку створення, реєстрації й ліквідації суб'єктів підприємництва;
скорочення переліку видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню й патентуванню, а також мають потребу в одержанні сертифікатів і інших дорогих дозволів на здійснення підприємницької діяльності;
лімітування перевірок та інших форм контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності;
спрощення процедур митного оформлення вантажів при експортно-імпортних операціях;
забезпечення послідовності й стабільності нормативно-правового регулювання та інше.
Разом з тим, деякі із процедур легалізації набули вже оптимального варіанта, однак стримуються наявною оргтехнікою, що приводить до того, що делегування їх не завжди виправдане.
Легалізація підприємництва, насамперед, залежить від дій особи й проводиться в заявницькому і дозвільному порядку (видача дозволів на виготовлення штампів, печаток), ліцензування, патентування, квотування. У тих випадках, коли діяльність підприємця стосується безпеки держави, забезпечення економічних умов його існування, безпеки для навколишніх, здорового й безпечного для життя й здоров'я навколишнього середовища, вірогідності статистики законних прав та інтересів людини, легалізація проводиться незалежно від дій підприємця державними органами. Інакше кажучи, вона прямо передбачена чинним законодавством і здійснюється безпосередньо державними органами автоматично і є продовженням заявницької легалізації. Так, у п'ятиденний строк з моменту реєстрації реєстраційний орган сповіщає про її проведення органи статистики, пенсійний фонд, фонд соціального страхування. Через дозвільну систему інші зацікавлені в ній державні органи також одержують відомості про підприємця, у тому числі відповідні служби органів внутрішніх справ.
Як контрольна функція, реєстрація переслідує ряд цілей дотримання законодавства відносно:
виконання заявником умов для заняття підприємницькою діяльністю;
одержання достовірних даних для статистики й органів управління підприємницькою діяльністю, про стан ринку пропозицій;
ведення Єдиного державного реєстру, завдяки якому є можливість у зацікавленої особи виявляти контрагентів, конкурентів і одержати дані для складання бізнес-планів або прогнозів і програм;
розробки конкретних заходів щодо боротьби з тіньовим бізнесом;
проведення політики оподатковування;
забезпечення пріоритетів національного товаровиробника;
забезпечення інтересів споживачів і безпеки їхнього життя й здоров'я; забезпечення економічної, екологічної безпеки; забезпечення умов для ефективного функціонування ринку і т. д.
Легалізація може розглядатися як форма прояву економічної функції державних органів по здійсненню й збереженню дієвості й ефективності державного регулювання господарської діяльності в рамках, передбачених ст. 12 ГК України й інших спеціальних нормативних актів. Під час легалізації державні органи і їхні посадові особи вправі давати особам, які реалізують своє право на заняття підприємництвом або вже зареєстрованим у якості таких, обов'язкові до виконання вказівки у відповідності до своєї компетенції. Це можуть бути вимоги про узгодження установчих документів із чинним законодавством, про усунення його порушень, про приведення майна, території в належний санітарний, екологічний, протипожежний стан і т. д.
Легалізація в такому аспекті розглядається як:
обіг у встановленій законом формі про видачу дозволу на заняття підприємництвом або конкретним видом діяльності на конкретній території;
задоволення вповноваженим державним органом обігу про видачу у встановленій чинним законодавством формі відповідного дозволу;
процедура розгляду обігів і приняття щодо них рішень.Якщо два перших відображають матеріальне відношення, то третє процесуальне. Це пояснюється тим, що діяльність державних органів здійснюється у встановлених законом рамках і формах.
5.2. Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності
Зовнішня легалізація підприємництва, як вдало зауважив Задихайло Д. В. «запускається» державною реєстрацією суб'єкта підприємницької діяльності. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності одночасно є першим і найважливішим етапом реалізації права на підприємництво, що завершується етапом внутрішньої легалізації, початком зовнішньої легалізації. Навіть у тому випадку, коли юридична особа створюється в дозвільному порядку, все одно потрібна його реєстрація. Не випадково ст. 87 ГК України підкреслює, що юридична особа вважається утвореною з моменту її державної реєстрації. Державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців ‑ свідчення факту створення або припинення юридичної особи, свідчення факту набуття або втрати статусу підприємця фізичною особою, а так само здійснення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів у Єдиний державний реєстр.
Порядок проведення державної реєстрації юридичних і фізичних осіб підприємців включає:
а) перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстраторові, і повноти відомостей, які вказані в реєстраційній картці;
б) перевірку документів, які подаються державному реєстраторові, на відсутність підстав для відмови в проведенні державної реєстрації;
в) внесення відомостей про юридичну або фізичну особу-підприємця в Єдиний державний реєстр;
г) оформлення й видача свідоцтва про державну реєстрацію й витяги з Єдиного державного реєстру.
Реєстрація одночасно є початком офіційних публічно-правових відносин майбутнього підприємця з державними органами. При цьому, якщо підчас реєстрації перші – носії права, то другі – реєстраційні органи (державний реєстратор) ‑ носії обов'язку.
Державний реєстратор проводить державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Він здійснює оформлення й видачу свідоцтва про державну реєстрацію, а також здійснює їхню заміну, проводить державну реєстрацію змін у настановних документах юридичних осіб і державну реєстрацію змін імені або місця проживання фізичних осіб-підприємців. Він передає в органи статистики, податкові органи й позабюджетні фонди повідомлення й відомості з реєстраційних карток про здійснення дій, щодо створення або ліквідації відособлених підрозділів юридичних осіб та інше.
Реалізацію державної політики у сфері контролю за здійсненням порядку реєстрації й забезпечення дотримання законодавства здійснює спеціально вповноважений орган з питань державної реєстрації, який здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, забезпечує формування й ведення Єдиного державного реєстру, перевірку дотримання юридичними й фізичними особами-підприємцями, вимог чинного законодавства й умов реалізації права на підприємництво на етапі внутрішньої легалізації(ст.7 З.У.).
У разі дотримання всіх передбачених законом вимог державний реєстратор не вправі відмовити в реєстрації особі, що у встановленому порядку за цим звернулося.
Однак закон передбачає, що відповідальність за відповідність поданих для реєстрації документів несе сам заявник. Так, У разі виявлення явних недоліків у таких документах реєстраційний орган вправі їх повернути й не проводити за ними реєстрацію до приведення їх у відповідність із вимогами закону. До документів, що подається державному реєстраторові для реєстрації, висуваються наступні вимоги:
Документи, які подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстраторові, повинні бути написані державною мовою.
Реєстраційна картка заповнюється машинописним способом або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються рекомендованим листом, то підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально засвідченим.
Настановні документи юридичної особи повинні містити відомості, які передбачені ст. 4 Закону України «Про господарські товариства».
Якщо законом установлено, що настановні документи вимагають реєстрації, то такі документи повинні подаватися в реєстраційний орган з оцінкою про їхній реєстрації.
Документ, що підтверджує реєстрацію іноземної юридичної особи в країні її перебування, повинен бути легалізований у встановленому порядку.
У разі відмови в розгляді документів, які подані для здійснення державної реєстрації юридичної особи без розгляду, засновникові або уповноваженій ним особі, видається відповідне повідомлення з переліком підстав для відмови в реєстрації юридичної особи, а так само відповідно до опису відсилаються представлені на реєстрацію документи.
З моментом реєстрації цивільне законодавство пов'язує й виникнення правосуб'єктності юридичної особи. Не випадково, що ст. 89 ГК України включає спеціальну норму «Державна реєстрація юридичної особи» де зазначено, що юридична особа підлягає державній реєстрації органами юстиції в порядку, що визначається законом про реєстрації юридичних осіб. Дані про державну реєстрацію включаються в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, відкритого для загального користування.
ГК передбачає й державну реєстрацію фізичної особи-підприємця й пов'язує із цим здійснення права на підприємництво.
Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» прийнятого в 2003 році (Далі З. У.). Прийнятий закон визначає загальний порядок державної реєстрації й перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності в незалежності від їхніх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів (банків, засобів масової інформації, фондових бірж та ін.), для яких законодавством України встановлені спеціальні правила державної реєстрації.
Реєстрація як початковий і основний, украй необхідний етап легалізації розглядається в розділі третьому З.У «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців», юридична особа повинне мати своє найменування, що містить інформацію про організаційно правову форму й назву особи. Відповідно до ст. 5 З У державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців провадиться державним реєстратором винятково у виконавчому комітеті місцевої ради міста, обласного значення або в районній державній адміністрації за місцем перебування юридичної особи. Аналогічні норми встановлені й у спеціальних законах, які регулюють організаційно-правові форми підприємництва: Цивільному, Господарському кодексі, ст. 6 Закону України «Про господарські товариства» і інших законах.
Закон України конкретизує місце реєстрації, вказуючи, що реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців провадиться державним реєстратором винятково у виконавчому комітеті міських місцевих рад обласного значення або в районних, районних у містах Києві й Севастополі державної адміністрації за місцем перебування юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця. У ряді міст України рішенням міських Рад народних депутатів усунуті ради районного рівня. Така тенденція, з огляду на дублювання функцій виконавчих органів районних рад народних депутатів і державної адміністрації, переплетення їхніх органів, і необхідність оптимізації управління на місцях, а головне – скорочення витрат на утримання управлінського апарату, буде тривати й надалі. Виконавчі комітети Рад народних депутатів, з огляду на концептуальні положення про місцеве самоврядування, не можуть бути віднесені до органів державної влади. Розмежування повноважень органів місцевого самоврядування й органів державної влади повинне стосуватися й реєстрації, що передбачено ГК України й Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців».
Аналіз нормативних актів, які регулюють реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, дає підстави виділити її загальний, спеціальний і спрощений порядки.
Державна реєстрація підприємств уперше уведена в 20-ті роки й здійснювалася органами Міністерства фінансів. Це було пов'язано із багатоукладністю економіки, новою економічною політикою й необхідністю забезпечення фіскальної функції держави. У міру ліквідації інших форм власності, насамперед приватних підприємств, державна реєстрація своє значення втратила. З переходом до планової економіки, а також через відсутність альтернативних державним підприємствам підприємців, виникла потреба у введенні обліку державних підприємств відповідними міністерствами й партійними органами, у складі яких були створені спеціальні промислові й сільськогосподарські відділи. В 50-ті роки реєстрація підприємств була формально скасована, хоча фактично це відбулося набагато раніше.
Реєстрація була уведена знову з переходом на ринкові основи ведення народного господарства й була вперше передбачена законодавчо в 1990 році. З розпадом СРСР практика проведення державної реєстрації йшла різними напрямками: традиційно ‑ органами місцевого самоврядування, які взяли на себе ряд повноважень партійних органів, створенням спеціальних реєстраційних палат (Москва), передачею таких повноважень органам юстиції або іншим спеціальним органам. Широко застосовувалися так звані змішані системи державної реєстрації підприємницької діяльності, до якої можна віднести й національну. Такі системи, як правило, децентралізовані.
У 1998 ‑ 1999 роках створена практично нова система реєстрації, що гармонізує з європейськими системами легалізації підприємців. Протягом цього періоду з ініціативи Ліцензійної палати України створена більш працездатна система органів державної реєстрації. Разом з тим, з огляду на величезну кількість нормативних актів, неоднозначність їхнього тлумачення на практиці, наявність між ними колізій, мають місце бар'єри суб'єктивного й об'єктивного характеру в реєстрації суб'єктів підприємництва. На погляд авторів з моменту набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» ті колізії, які мали місце при здійсненні реєстрації, будуть урегульовані.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 30