Ім'я файлу: Хоз право конспект лекцій 28.06.09.doc
Розширення: doc
Розмір: 2047кб.
Дата: 29.11.2020
скачати
Тема 8. Правове регулювання стандартизації та сертифікаціїРозширення: doc
Розмір: 2047кб.
Дата: 29.11.2020
скачати
8.1. Поняття і юридичне значення стандартизації та сертифікації
Одним із найважливіших методів управління якістю, що використовується для підвищення рівня розвитку виробництва, прискорення науково технічного прогресу, є стандартизація.
Об'єктом стандартизації може виступати все, що має перспективу застосування. Стандарт може бути розроблений як на матеріальні предмети, так і на об'єкти різного нематеріального характеру.
Стандарт — це зразок, модель, еталон, прийнятий за вихідний, для зіставлення з ним інших подібних об'єктів. Як нормативно-технічний документ, стандарт установлює комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації й затверджується компетентним органом. У процесі стандартизації використаються різні методи, в тому числі нормування (встановлення норми на числове значення стандартизованого параметра); параметруванння (встановлення послідовного ряду числових значень параметра); типізація (розробка типових рішень); агрегування (створення різноманітних об'єктів шляхом компонування з обмеженої кількості стандартних елементів); симпліфікація (скорочення різноманіття об'єктів); уніфікація (встановлення об'єктів однакового призначення й використання з метою досягнення економії, забезпечення взаємозамінності й створення конструктивно-уніфікованих рядів). Ці методи дозволяють здійснювати стандартизацію, починаючи від простих об'єктів і кінчаючи складними системами. Застосування стандартів поліпшує якість продукції, підвищує рівень уніфікації й взаємозамінності, сприяє розвитку автоматизації виробничих процесів, зростанню ефективності експлуатації.
Система стандартизації спрямована на забезпечення:
реалізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, сертифікації й методології;
захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції для життя, здоров'я, майна громадян, охорони навколишнього природного середовища;
взаємозамінності й співвідношення продукції, її уніфікації;
якості продукції відповідно до розвитку науки й техніки, потреб населення та народного господарства;
економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва;
безпеки народногосподарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.
Правові й організаційні основи стандартизації встановлені Законом України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. До узгодження законодавства із цим новим законом продовжують діяти (у частині, що не суперечить новому Закону) колишні нормативно-правові акти, в тому числі Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію й сертифікацію» від 10 травня 1993 р.
Нормативними документами зі стандартизації є: Державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; стандарти підприємств; кодекс сформованої практики; технічні умови.
До Державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми й правила, а також державні класифікатори техніко-економічної й соціальної інформації.
Правила використання стандартів на території України встановлює Державний комітет України зі стандартизації, метрології й сертифікації (Держстандарт України).
8.2. Об’єкти стандартизації. Суб’єкти стандартизації
Державні стандарти розробляються на:
організаційно-методичні й загальнотехнічні об'єкти (організацію проведення робіт зі стандартизації, науково-технічну термінологію, класифікацію й кодування техніко-економічної й соціологічної інформації, технічну документацію, інформаційні бюлетені, організацію робіт з метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин);
вироби загальмашинобудівельного використання (підшипники, інструменти, деталі кріплення і т.д.);
складання елементів народногосподарських об'єктів державного значення (банківсько-фінансова система, транспорт, зв'язок, енергетична система, охорона навколишнього природного середовища, оборона й т.д.);
продукцію міжгалузевого призначення;
продукцію для населення й народного господарства;
методи випробувань.
Державні стандарти містять обов'язкові й рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать: вимоги, які забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я й майна громадян, забезпечують охорону навколишнього природного середовища; вимоги техніки безпеки й гігієни праці; вимоги й положення, які забезпечують вірогідність і єдність вимірів; вимоги, що стосуються відходів.
Обов'язкові вимоги підлягають беззастережному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їхніми об'єднаннями, установами, організаціями, фізичними особами -суб'єктами підприємницької діяльності.
Державні стандарти України затверджуються Держстандартом України.
Галузеві стандарти розробляються у випадку відсутності державних або за необхідності встановлення більше високих вимог, чим ті, які містяться в Державних стандартах. Обов'язкові вимоги галузевих стандартів виконуються суб'єктами, які входять у сферу управління органа, що їх затвердили.
Технічні умови містять вимоги, які регулюють відносини між постачальником і споживачем продукції. Стандарти підприємств розробляються й використовуються тільки на конкретному підприємстві, виходячи з необхідності їхнього застосування.
Нормативні документи зі стандартизації повинні застосовуватися державними органами управління, суб'єктами господарювання на стадіях розробки, підготовки продукції до виробництва, її виготовлення, реалізації, використання, зберігання, транспортування, утилізації, при виконанні робіт і наданні послуг.
Замовник і виконавець зобов'язані включати в договір умови про відповідність продукції, виконуваних робіт і надаваних послуг обов'язковим вимогам державних стандартів.
Правові основи державного контролю й нагляду за дотриманням суб'єктами господарських відносин обов'язкових вимог державних стандартів установлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє порушення» від 8 квітня 1993 р.
Державний нагляд за дотриманням суб'єктами господарської діяльності стандартів, норм і правил, станом засобів вимірювань, а також інших вимог, пов'язаних з якістю продукції, робіт і послуг, здійснюється Держстандартом України, його територіальними органами й іншими, спеціально уповноваженими на це інститутами.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Декрету об'єктами державного нагляду є:
продукція виробничо-технічного призначення, товари народного
споживання, продукція тваринництва й рослинництва, продукти харчування, в тому числі продукція, що пройшла сертифікацію на відповідність стандартам, нормам і правилам;
продукція імпортна на відповідність діючим в Україні стандартам, нормам і правилам, щодо безпеки для життя, здоров'я й майна людей, навколишнього середовища;
продукція експортна на відповідність стандартам, нормам і правилам або окремим вимогам, обумовленим договором (контрактом);
атестування виробництва на відповідність установленим вимогам про сертифікацію продукції.
Державний нагляд здійснюється за планами органів нагляду або за зверненнями громадян у формі перевірки дотримання: стандартів, норм і правил при розробці, виробництві, випуску, зберіганні, транспортуванні, використанні, експлуатації, реалізації й утилізації продукції шляхом проведення періодичних або постійних перевірок за допомогою вибіркового або суцільного контролю; стабільності якості сертифікованої продукції, правил проведення випробувань продукції.
Інспектори держнагляду, здійснюючи свої повноваження, забезпечують оперативне вживання заходів щодо припинення порушень і усуненню причин їхнього виникнення.
Державні інспектори мають право:
вільного доступу до виробничих й службових приміщень;
одержання під час проведення держнагляду необхідних відомостей і матеріалів;
відбору зразків продукції в суб'єктів господарювання, споживачів, у торговельних (збутових) організацій для перевірки на відповідність її стандартам, нормам і правилам;
на використання технічних засобів і залучення в необхідних випадках до перевірки фахівців;
забороняти передачу замовникові й застосування (у виробництві) конструкторської, технологічної та проектної документації, що не відповідає вимогам стандартів, норм і правил щодо якості продукції й технологічних процесів;
забороняти випуск, зберігання, транспортування, використання (експлуатацію), реалізацію продукції, в тому числі імпортної, з порушеннями стандартів, норм і правил;
забороняти випуск і реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але яка не пройшла її у встановлений термін;
давати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень стандартів, норм і правил;
складати протоколи про адміністративні правопорушення у сфері
стандартизації, метрології, якості продукції;
направляти матеріали в органи прокуратури для вирішення питання про притягання до кримінальної відповідальності осіб, винних у порушенні стандартів, норм і правил;
звертатися в органи, уповноважені видавати спеціальні дозволи
(ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності, із пропозицією про скасування (анулювання) раніше виданої ліцензії;
уводити особливий режим приймання продукції при систематичному порушені стандартів, норм і правил під час її випуску або реалізації.
Стандартизація — ціла галузь науки й техніки, від якої залежить якість. Нині діють понад 22 тис. державних стандартів на найважливіші види сировини й готової продукції, крім того - 41 тис. галузевих стандартів і 188 тис. технічних умов.
У період багатогранного, масштабного розвитку торгівельно-економічного співробітництва між різними країнами виникає необхідність у наявності такого інструмента, який би гарантував відповідність виготовленої продукції вимогам стандартів і технічних умов, незалежно від країни - виготівника продукції.
Державна програма стандартизації на 2006 - 2010 роки затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 229. Стандартизація відіграє значну роль у забезпеченні виробництва конкурентоспроможної і доброякісної продукції, захисту навколишнього природного середовища, ощадливого використання природних та інших ресурсів як основи сталого розвитку національної економіки.
В Україні прийнято 6113 нормативних документів у сфері стандартизації, з яких 2516 гармонізовано з міжнародними та європейськими стандартами. Діє також близько 19 тис. Міждержавних стандартів, з яких гармонізовано 10,3 відсотка. Водночас міжнародними організаціями стандартизації прийнято майже 20 тис. стандартів, які використовуються в разі здійснення міжнародної торгівлі у відповідності до вимог СОТ, та діє понад 16 тис. нормативних документів європейських організацій стандартизації, що застосовуються державами-членами Європейського Союзу та їх торговими партнерами.
Мета Програми полягає в забезпеченні розвитку національної системи стандартизації, її відповідності вимогам Угоди про технічні бар'єри в торгівлі ( 981_008 ) та гармонізації із системою стандартизації Європейського Союзу. Завданнями Програми є:
розробка механізму міжгалузевої координації, поліпшення планування робіт зі стандартизації;
забезпечення відповідності нормативних документів вимогам міжнародної стандартизації та виконання положень цих документів усіма суб'єктами стандартизації;
удосконалення інформаційного забезпечення, актуалізація і поновлення головного фонду нормативних документів Держспоживстандарту, створення бібліографічних і повнотекстових баз даних та розширення використання електронних версій документів;
спрощення процедур стандартизації шляхом застосування під час прийняття національних стандартів усіх методів, передбачених міжнародними документами.
Програма виконується за такими напрямами:
нормативно-правове та організаційно-методичне забезпечення, що передбачає удосконалення процедури планування робіт зі стандартизації, розробку нормативно-правового акта щодо умов виконання всіма суб'єктами стандартизації Кодексу усталеної практики розробку, затвердження і застосування стандартів, Угоди про технічні бар'єри в торгівлі ( 981_008 ) стосовно надання повідомлень (нотифікацій) торговим партнерам України щодо розробки проектів нормативних документів, зокрема для запровадження в Україні технічних регламентів, які базуються на директивах Європейського Союзу, на процеси, що визначають якість, безпечність та довговічність продукції (зварювання, нанесення покриттів, зберігання сільськогосподарської продукції тощо), у сфері інформаційних технологій, на методи контролю сільськогосподарської та харчової продукції, продукції металургійного комплексу, легкої промисловості, товарів широкого вжитку, а також обліку паливно-енергетичних ресурсів;
оптимізація фонду нормативних документів, зокрема перевірка фонду міждержавних стандартів і узгодження його з потребами національної економіки; удосконалення стандартів з науково-технічної термінології; перегляд або скасування республіканських стандартів та галузевих стандартів колишнього СРСР;
удосконалення інформаційного забезпечення, зокрема створення бібліографічних і повнотекстових баз даних національних стандартів, легалізація електронних копій нормативних документів, забезпечення розвитку та ефективного функціонування Національного інформаційного центру міжнародної інформаційної мережі (ISONET).
Крім того, потребують удосконалення стандарти з науково-технічної термінології.
Організаційне забезпечення виконання Програми покладається на Держспоживстандарт, який є її державним замовником. До виконання Програми можуть в установленому порядку залучатися технічні комітети стандартизації, науково-дослідні і наукові установи та організації. Фінансове забезпечення виконання Програми здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, орієнтовний загальний обсяг яких становить 109950 тис. гривень.
Безпосередній контроль за здійсненням заходів, передбачених Програмою, ефективним та цільовим використанням коштів покладається на Держспоживстандарт, який щороку до 1 березня наступного періоду починаючи з 2007 року подає звіт про результати виконання Програми Кабінету Міністрів України. Внесення в разі потреби змін до заходів Програми здійснюється в установленому порядку за поданням Держспоживстандарту. За результатами виконання Програми Держспоживстандарт у тримісячний строк складає остаточний звіт та узагальнений висновок. Контроль за використанням бюджетних коштів здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Виконання Програми дасть змогу забезпечити:
упровадження міжнародних та європейських стандартів з метою гармонізації законодавства України із законодавством ЄС;
створення фондів нормативних документів в усіх галузях національної економіки, які відповідатимуть її потребам;
використання результатів стандартизації;
створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та добросовісної конкуренції, поліпшення захисту людей від шкідливих і небезпечних факторів, а навколишнього природного середовища - від негативного впливу.
8.3. Поняття та види сертифікатів
Відповідно до визначення Міжнародної організації зі стандартизації сертифікація відповідності є дією, що засвідчує за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності, що виріб або послуга відповідає певному стандарту або іншому нормативно-технічному документу.
Метою сертифікації продукції, послуг і робіт є:
запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я, майна громадян і навколишнього природного середовища;
сприяння споживачам у виборі продукції;
створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві й міжнародній торгівлі.
В Україні сертифікація продукції розподіляється на обов'язкову й добровільну.
Обов'язкова сертифікація повинна включати у всіх випадках перевірку й випробування продукції для визначення її характеристик і наступний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.
Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводити акредитовані випробувальні лабораторії методами, закріпленими відповідними нормативними актами, прийнятими Держстандартом України.
Згідно ст. 17 Декрету «Про стандартизацію й сертифікацію» від 10 травня 1993 р. виробники, постачальники, виконавці, продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, зобов'язані:
провести у встановлені строки й порядку сертифікацію;
забезпечити виготовлення продукції відповідно до вимог нормативного документа, відповідно до якого вона сертифікована;
реалізовувати продукцію винятково за наявності сертифіката відповідності;
припинити або призупинити реалізацію сертифікованої продукції,
якщо вона не відповідає вимогам нормативного документа, відповідно до яких вона сертифікована, або якщо термін дії сертифіката закінчився, або його дія припинена або припинене рішенням органа сертифікації.
Відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р. вимоги зазначеного Декрету застосовуються до введення в дію відповідного технічного регламенту за підтвердження відповідності.
Імпортна продукція (товар), що ввозиться й реалізується на території України, відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності повинна відповідати обов'язковим вимогам норм, стандартів, які діють в Україні, або повинна бути підтверджена свідченням про визнання іноземного сертифіката, виданого Держстандартом України або уповноваженим ним органом. Така імпортна сертифікована продукція включається до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції, з урахуванням якого органи митного контролю здійснюють оформлення ввезених товарів.
Добровільна сертифікація може проводитися на відповідність продукції вимогам, які не віднесені законодавством і нормативними документами до обов'язкових вимог, з ініціативи виробника, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських організацій і окремих громадян на договірних умовах між заявником і органом сертифікації. Добровільну сертифікацію мають право проводити відповідно до законодавства підприємства, організації й інші юридичні особи, що взяли на себе функції органа з добровільної сертифікації, а також органи, акредитовані в Державній системі сертифікації.
Якщо міжнародними договорами України встановлюються інші норми, ніж ті, що містить національне законодавство, то застосовуються правила міжнародних договорів.
У багатьох розвинених країнах широко застосовується така форма сертифікації, як самосертифікація, коли сертифікат відповідності видається самим виробником. Така практика пов'язана насамперед із введенням на підприємствах високоефективних систем контролю якості продукції. Із цією метою на правах самостійних підрозділів створюються служби якості. Вони розробляють локальні нормативні акти із забезпечення якості на підприємстві, що містять права й обов'язки, відповідальність і т.д. різних підрозділів з питань якості.
Однією з використовуваних форм сертифікації є сертифікація третьою стороною, що передбачає участь сторонніх організацій, які оцінюють і підтверджують правильність проведених заходів, здійснюють випробування зразків, нагляд за дотриманням технологічних процесів і системи якості.
Необхідно зауважити, що сільськогосподарська продукція, ввезена на митну територію України, у тому числі й на митні склади (крім випадків транзиту), підлягає обов'язковій сертифікації (санітарно-епідеміологічному, радіологічному, ветеринарному контролю), за умов, зазначених у Законі України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17 липня 1997 р. При цьому сертифікати, видані вповноваженими органами нерезидентів, беруться до уваги винятково у випадках, коли взаємне визнання таких сертифікатів передбачено нормами відповідних міжнародних угод. Кабінет Міністрів України може тимчасово обмежувати ввезення сільськогосподарської продукції, зробленої в країнах, де був проголошений або відносно яких був оголошений Україною або іншими країнами карантин.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 30