Ім'я файлу: Хоз право конспект лекцій 28.06.09.doc
Розширення: doc
Розмір: 2047кб.
Дата: 29.11.2020
скачати
Тема 3. Господарські правовідносиниРозширення: doc
Розмір: 2047кб.
Дата: 29.11.2020
скачати
3.1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин
Основи теорії держави і права пропанують наступне визначення правовідносин – це суспільні відносини, які врегульовані нормами права, сторони яких мають взаємні права та обов'язки, що охороняються державою.
Таким чином, ознаками правовідносин є наступні:
вони виникають на підставі правових норм і врегульовані ними;
вони виникають у суспільстві;
суб’єкти (сторони) мають взаємні права та обов’язки;
суб’єкти, якщо бажають стати учасниками правовідносин, повинні проявити волю та волевиявлення;
держава бажає, щоб відносини складались на підставі встанов-лених нею норм, тому здійснює охорону цих правовідносин.
Виходячи з цього, можна сказати, що господарські правовідно-сини – це суспільні відносини, які виникають на підставі господарських норм права у процесі здійснення господарської діяльності та її державного врегулювання, суб’єкти яких мають взаємні права та обов'язки, що охороняються державою.
Структура правовідносин складається з наступних елементів:
а) суб’єкта;
б) об’єкта;
в) змісту.
Суб’єктом господарських правовідносин, відповідно до ст. 2 ГКУ, є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Тобто суб’єкти господарювання – це відповідно ст. 55 ГКУ:
1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Об’єктом у господарських відносинах є те, у зв’язку з чим суб’єкти вступають у ці правовідносини. Це матеріальні та нематеріальні блага (майно, прибуток (дохід), цінні папери, інформація, роботи, послуги, товарний знак та інше).
Зміст буває фактичним (тобто безпосередньо дії суб’єктів) та юридичним.
Юридичний зміст включає в себе господарське суб’єктивне право та господарський юридичний обов’язок суб’єкта в господарських правовідносинах.
Потрібно зауважити, що суб’єктивне право одного суб’єкта є юридичним обов’язком іншого суб’єкта, тому норма господарського права, як правило, закріплює обов'язки суб’єктів у тих чи інших видах господарських правовідносин.
Стаття 265 ГКУ вказує, що за договором постачання одна сторо-на – постачальник – зобов'язується передати (поставити) у встановлені строки (строк) іншій стороні – покупцеві – товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Господарське суб’єктивне право – це міра можливої поведінки правомочної особи у господарських правовідносинах, які охороняються державою.
Господарський юридичний обов’язок – це міра належної пове-дінки зобов’язальної особи на користь правомочної особи, яка охо-роняється державою.
Юридичний обов’язок здійснюється наступним чином:
1. Активні дії зобов’язальної особи на користь правомочної особи (наприклад, передача коштів, постачання товарів та інші).
2. Пасивні дії з боку зобов’язальної особи на користь правомочної особи (наприклад, державний службовець повинен утримуватись від дій, які завдають шкоди підприємцю, або суб’єкт повинен утримуватись від заволодіння власністю, яка йому не належить).
Вчені-юристи надають наступну класифікацію правових відносин та господарських правовідносин взагалі за функціями права: регулятивні та охоронні.
За галузями господарювання: у галузі сільського господарства; у галузі капітального будівництва; у галузі промисловості та інші.
За положенням сторін: горизонтальні, коли учасники є рівно-правними, наприклад виробничо-господарські відносини (господарські договори); вертикальні, коли одна зі сторін наділена власними повно-важеннями, наприклад відносини між власником підприємства та виконавчим органом підприємства.
Частина 3 статті 3 ГКУ встановлює, що господарськими відноси-нами є господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньо-господарські відносини.
Залежно від об’єкта правовідносин можна виділити право-відносини з приводу майна (або речі) та немайнові правовідносини.
Залежно від визначеності сторін виділяють: а) абсолютні право-відносини (коли власнику конкретного суб’єктивного права протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб), наприклад відносини власності; б) відносні правовідносини (коли конкретному власнику суб’єктивного права протистоїть конкретна зобов’язана особа), наприклад у договірних відносинах.
В.С. Мартем’янов поділяє господарські правовідносини за їхньою конструкцією, об’єктом та змістом на: 1) абсолютні речові правовідносини (відносини власності); 2) абсолютно-відносні речові правовідносини (господарське ведення, оперативне управління); 3) абсолютні правовідносини щодо ведення власної господарської діяльності; 4) немайнові абсолютні господарські правовідносини; 5) зобов’язальні господарські правовідносини.
Господарські правовідносини, як правило, перебувають у постійній взаємодії між собою, тому зустрітися з наведеними вище господар-ськими правовідносинами у чистому вигляді дуже важко.
3.2. Об’єкти господарських правовідносин,
їх види та особливості. Цілісний майновий комплекс
(підприємство) як об’єкт господарських правовідносин
Як було вказано раніше, об’єктом правовідносин є все те, у зв’язку з чим суб’єкти вступають у господарські правовідносини.
Об’єктами господарських правовідносин виступають предмети духовної творчості (наприклад, об’єкт винахідницького права – створений автором винахід); різні немайнові блага (комерційна таємниця, інформація). У якості об’єктів можуть бути визнані дії суб’єктів господарювання (наприклад, послуги), так, за договором постачання постачальник повинен поставити товар до пункту призначення.
Основну масу господарських правовідносин складають відносини майнового характеру. Такими об’єктами можуть бути різноманітні предмети, які становлять цінність для суб’єкта господарського права: речі, гроші, цінні папери та інші.
Господарським кодексом України у ст. 139 встановлено, що майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб'єктів господарювання та відобра-жаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Залежно від економічної форми, якої набуває майно в процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.
Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно вироб-ничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.
Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.
Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.
Суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також купувати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встанов-люються законодавством.
Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оператив-ного управління.
Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо).
Майно суб'єктів господарювання може бути закріплене на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.
Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, відповідно до чинного законодавства.
Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.
Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:
грошові та матеріальні внески засновників;
доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
доходи від цінних паперів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;
кредити банків та інших кредиторів;
безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
інші джерела, не заборонені законом.
Види майна, що може перебувати виключно у державній влас-ності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.
Прибуток (дохід) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарю-вання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.
Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарю-вання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог чинного законодавства.
Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції.
До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування установам і організаціям місцевого самоврядування або в оренду для використання його у господарській діяльності.
Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використо-вується для здійснення підприємницької діяльності.
До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється в порядку, що встанов-люється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарю-вання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.
Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю, і воно або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі в майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.
Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встанов-леному законом.
Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом:
купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;
викупу цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених законом;
викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом.
Кожний громадянин України має право на придбання державного майна в процесі приватизації в порядку, встановленому законом. Загальні умови та порядок здійснення приватизації державних (комунальних) підприємств або їх майна визначаються законом. Але в окремих галузях народного господарства законом можуть бути визначені особливості приватизації майна державних підприємств.
У процесі приватизації державного (комунального) підприємства права працівників підприємства, що приватизується, охороняються і захищаються державою.
У ст. 144 ГКУ встановлені підстави виникнення майнових прав та обов'язків суб'єкта господарювання, серед яких виділяють:
з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;
з актів органів державної влади та органів місцевого само-врядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;
внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;
внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;
з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.
Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.
Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.
Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його май-нових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів держав-ної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійс-ними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
3.3. Суб’єкти господарських правовідносин та їх види
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Центральне місце серед суб’єктів господарських правовідносин займають суб’єкти господарювання.
Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господ-дарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 55 ГКУ).
Суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
До господарських організацій відносяться підприємства – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Види і організаційні форми підприємств залежать:
від форми власності (державні, комунальні, приватні, іноземні, змішані форми власності);
від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду (унітарні – створені одним учасником; корпоративні – створені двома та більше засновниками);
від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік (малі, середні, великі).
Підприємство відповідальне за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, яке йому належить, окрім випадків, встановлених законо-давством.
Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:
безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
із залученням або без залучення найманої праці;
самостійно або спільно з іншими особами.
Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб – підприємців є відкритою.
Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
Фізична особа – підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа – підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Іншим учасником господарських правовідносин відповідно до ст. 2 ГКУ відносить громадян, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
Юридичні та фізичні особи можуть створювати підприємства у вигляді господарських товариств. На сьогодні виділяють наступні види господарських товариств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідаль-ністю, повні товариства, командитні товариства.
Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке відповідальне за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до внеску кожного з учасників.
Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
Підприємства можуть створювати об’єднання підприємств, з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств – учасників асоціації.
За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централі-зованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управ-ління корпорації.
Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною
своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Наступним учасником господарських відносин є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Законом встановлено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійсню-ватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Наприклад, з питань створення державних (комунальних) підприємств, призначення керівників цих підприємств та інших.
Рішення органів державної влади та органів місцевого само-врядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністра-тивних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.
Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, створюються відповідно до законодавства за основними напрямками економічної політики держави.
Учасником відносин у сфері господарювання може бути споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Таке поняття дає Закон України "Про захист прав споживачів", але відповідно до чинного законодавства ці правовідносини регулюються цивільним правом. Господарське право в цих правовідносинах регулює саму господарську діяльність суб’єкта господарювання з приводу надання товарів, робіт, послуг споживачу.
Господарський кодекс України не надає поняття споживача, але закріплює можливість захисту прав споживачів у ст. 39 цього кодексу.
Господарські суб’єктивні права та юридичні обов'язки суб’єктів у правовідносинах залежать від статусу їх учасників.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 30