Ім'я файлу: Хоз право конспект лекцій 28.06.09.doc
Розширення: doc
Розмір: 2047кб.
Дата: 29.11.2020
скачати
Тема 4. Загальна характеристика суб'єктів господарюванняРозширення: doc
Розмір: 2047кб.
Дата: 29.11.2020
скачати
4.1. Поняття та види суб’єктів господарювання
Відповідно до чинного законодавства України право на здійснення господарської діяльності мають суб’єкти господарювання.
Згідно зі статтею 55 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання — учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб’єктами господарювання можуть бути:
1) господарські організації - юридичні особи: державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Ознаки суб’єкта господарського права:
1) визначеність організаційно-правової форми, яку суб’єкт обирає самостійно з числа передбачених законами;
2) майнова відособленість, яка може існувати в різних формах: майно може бути закріплене за суб’єктом господарювання на правах власності, повного господарського відання, оперативного управління та оперативного використання;
3) легітимність існування в якості суб’єкта господарювання (необхідність державної реєстрації встановлюється ст. 58 Господарського кодексу України);
4) наявність господарських прав та обов’язків, що становлять господарську компетенцію;
5) відповідальність за результати господарювання (може виражатися у вигляді: економічної відповідальності за несприятливі результати власної діяльності, оперативно-господарських санкцій, майнової відповідальності).
Згідно з розділом 3 „Майнова основа господарювання” Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб’єктів господарювання на якій базується їх господарська діяльність становлять право власності, право господарського відання, право оперативного управління, право оперативно-господарського використання.
Суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління чи праві оперативно-господарського використання або на основі інших речових прав (право володіння, право користування тощо).
Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правочинності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника. Власник майна має право здійснювати контроль за використанням та збереженням належного йому майна, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність суб’єкта підприємництва.
Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності. Власник здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, майно що не використовується, а також майно, що використовується ним не за призначенням.
Суб'єкт господарювання — відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської організації - використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна. Обсяг майнових правочинностей суб’єкта господарювання визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб’єкт.
Суб’єкти господарювання-господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи.
Суб’єкти господарювання-відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій, які можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.
Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) податковий та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
4.2. Фізичні особи-підприємці як суб’єкти господарювання
Згідно зі статтею 50 Цивільного Кодексу України право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюється Конституцією України та законом.
Так, статтею, 43 Господарського кодексу України, встановлено певні обмеження щодо кола осіб, які не можуть бути підприємцями.
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян, як:
військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;
державним службовцям або іншим особам уповноваженим на виконання функцій держави заборонено займатися підприємницькою діяльністю або входити до складу правління підприємств, фінансово-кредитних установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність (Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року);
встановлена заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів місцевого і регіонального самоврядування (Декрет Кабінету Міністрів України “Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” від 31 грудня 1992 року). Проте, це не виключає їхнього права отримувати дивіденди за акціями, а також доходи від інших корпоративних прав;
особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю не можуть здійснювати підприємницьку діяльність до закінчення терміну, встановленого вироком суду відповідно до Кримінального кодексу України;
особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Вони не можуть бути підприємцями, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати у підприємницьких товариствах та їх об’єднаннях керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.
Крім обмеження суб’єктного складу підприємництва законодавством України встановлено певні обмеження, які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 4 Закону України “Про підприємництво” деякі види підприємництва мають право здійснювати лише певні суб’єкти. Так, діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, а також діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробкою, випробуванням, виробництвом і експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій — також і повними товариствами.
Також законодавством встановлено певні обмеження щодо окремих видів діяльності, які можуть здійснюватися підприємцями лише після отримання відповідних ліцензій і патентів.
Слід зазначити, що відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа з повною цивільною дієздатністю здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Державна реєстрація суб’єктів господарювання здійснюється відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України і детально регулюється Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців ” від 15 травня 2003 р. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою для загального ознайомлення. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем ( ч. 3 ст. 50 ЦК України).
Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особапідприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особапідприємець, яка перебуває в шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй у разі поділу цього майна.
Відповідно до статті 53 ЦК України фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані із здійсненням підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом. Порядок і умови визнання суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задовольнити претензії кредиторів регулює Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”.
4.3. Юридичні особи як суб’єкти господарювання
Згідно зі статтею 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.
Можна виділити наступні ознаки юридичної особи:
організаційна єдність характеризується наявністю стійких взаємозв’язків між членами юридичної особи, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією;
легітимність існування того чи іншого виду юридичної особи. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку встановленому законом, дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, який є відкритим для загального ознайомлення. Організація набуває статусу юридичної особи і має право бути суб’єктом господарських відносин тільки з моменту державної реєстрації;
наділення цивільною правоздатністю і дієздатністю; юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою притаманні лише людині;
наявність можливості виступати позивачем і відповідачем у суді. У статті 102 ЦПК України зазначено, що сторонами в цивільному процесі, крім громадян, можуть бути державні підприємства, установи, організації, кооперативи, їх об’єднання інші громадські організації, що мають статус юридичної особи;
майнова відокремленість юридичної особи є матеріальною базою діяльності юридичної особи. Ступінь майнової відокремленості у різних юридичних осіб неоднаковий. Так, відповідно до статті 85 ГК України господарські товариства є власниками свого майна. Статтею 74 ГК України визначається, що майно державного комерційного підприємства перебуває в державній власності, але закріплене за таким підприємством на праві господарського відання. Майно казенного підприємства згідно зі статтею 76 ГК України, закріплюється за ним на праві оперативного управління;
принцип самостійної цивільно-правової відповідальності юридичної особи полягає в тому, що організація обов’язково повинна нести самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах закріпленого за нею майна, якщо інше не встановлене законом. Так, відповідно до статті 80 ГК України командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства лише своїми вкладами (вкладники);
участь у цивільному обігу від власного імені. Статтею 90 ЦК України визначається, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи повинно містити інформацію про характер її діяльності;
Відповідно до статті 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не передбачено законом і вказується в її установчих документах.
Для створення юридичної особи, згідно зі статтею 87 ЦК України, її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Так, статтею 82 ГК України встановлено, що установчим документом повного і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю є устав. Товариство створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою (ч. 2 ст. 87 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 87 ЦК України установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками).
У статті 81 ЦК України визначені такі види юридичних осіб:
залежно від мети їх створення:
а) юридична особа, створена шляхом об’єднання майна;
б) юридична особа, створена шляхом об’єднання осіб;
в) юридична особа, створена шляхом об’єднання осіб та майна.
Залежно від порядку створення юридичної особи поділяються на:
а) юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів передбачених статтею 87 ЦК України.
б) юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 79 ГК України до господарських товариств належать юридичні особи засновники яких ставлять перед собою мету одержання прибутку і для цього об’єднують матеріальні ресурси. До об’єднання юридичних осіб відносять благодійні фонди, партії, до об’єднань осіб і капіталу – виробничі кооперативи, члени яких, відповідно до статті 95 ГК України, формують майно кооперативу з пайових внесків і одночасно своєю працею беруть участь у діяльності кооперативу.
Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу у випадках, встановлених законодавством (ч. 4 ст. 81 ЦК України). Так, згідно зі статтею 48 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у випадку коли суб’єкт господарювання зловживає монопольним становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище.
Статтею 83 ЦК України передбачено створення юридичних осіб у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Відповідно до вказаної статті товариства бувають підприємницькими та непідприємницькими.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи.
Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу. Проте, стаття 86 ЦК України передбачає можливість здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами, якщо ця діяльність відповідає меті, з якою вони були створені, та сприяє її досягненню.
Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна ( ч. 3 ст. 83 ЦК України).
Господарський кодекс України називає такі види юридичних осіб, як підприємства та об’єднання. Так, згідно зі статтею 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, можуть діяти підприємства таких видів: державне, приватне, комунальне, підприємство, що діє на основі колективної власності, підприємство, засноване на змішаній формі власності.
Об’єднання підприємств, відповідно до статті 118 ГК України, є господарською організацією, утвореною у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
4.4. Правоздатність та дієздатність юридичної особи
Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (право на життя). Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких передбачений законом після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі ст. 92 ЦК України цивільна дієздатність юридичної особи – це набуття цивільних прав і обов’язків і здійснення їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
У випадках, передбачених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників. Так, ст. 68 Закону України “Про господарські товариства” встановлено, що ведення справ повного товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства.
Орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, зобов’язанна діяти в її інтересах, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 3 ст. 92 ЦК України).
Якщо особи, які відповідно до установчих документів чи закону виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 30