69.Проблема людської свободи
Аналіз історичних типів відносин між особистістю і суспільством переконливо свідчить про те, що в умовах прискореного розвитку цивілізації роль особистості в суспільстві, рівень її свободи істотно зростають, у зв'язку з чим стає все більш актуальною проблема співвідношення свободи особи і її відповідальності перед іншими людьми і суспільством в цілому.
Яке ж значеннєве навантаження мають категорії “свобода” і “відповідальність” і яке співвідношення існує між ними?
Свобода – це одна з основних, найскладніших філософських категорій, яка визначає сутність людини, що складається з її здатності мислити і діяти відповідно до своїх намірів, бажань та інтересів, а не внаслідок якогось примусу. З часів античності і аж до наших днів ідея свободи була притаманною практично всім розвиненим філософським системам. Тож у певному розумінні, філософія – це вчення про свободу.
Слід зазначити, що в історії філософської думки існували різні підходи до визначення свободи, шляхів і засобів її досягнення. Так, наприклад, для більшості представників античної філософії –Сократа, Діогена, Епікура і Сенеки – свобода є змістом і метою людського існування. Для представників середньовічної схоластики – Ансельма Кентерберійського, Альберта Великого і Хоми Аквінського – свобода розуму і вчинків можливі тільки в межах церковних догматів, за межами ж їхня свобода являє собою єресь, тяжкий гріх. У Новий часстає панівною точкою зору на свободу як на природний стан людини, шлях до соціальної рівності і справедливості (Томас Гоббс, Поль Анрі Гольбах, П'єр Сімон Лаплас). Велику увагу проблемі свободи приділяли і представники німецької класичної філософії.Іммануїл Кант, наприклад, під свободою розумів інтелегібельну (тобто недоступну чуттєвому пізнанню) сутність людини; для Йоганна Готліба Фіхте свобода – єдина абсолютна реальність; а Георг Вільгельм Фрідріх Гегель розумів під свободою багатопланову реальність, що у всіх своїх проявах являє форму об'єктивації абсолютного духу.
Значний внесок у розвиток даної категорії зробили Бенедикт Спіноза, Жан-Жак Руссо, Вольтер, Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Жан-Поль Сартр, Карл Ясперс, Микола Бердяєв, Володимир Соловйов, Григорій Сковорода, Пантелеймон Куліш і багато інших філософів і мислителів. Як бачимо, підходів до поняття “свобода ” дійсно багато, і це ще раз доводить, що свобода надзвичайно складний, багатоаспектний феномен. Який же з цих підходів міг би стати стрижневим при аналізі категорії “свобода”?
На думку багатьох дослідників, однією з найбільш розроблених концепцій свободи є концепція марксизму. Для того щоб краще усвідомити особливості марксистського розуміння свободи в її діалектичній взаємодії з необхідністю, слід розглянути трактування свободи з позиції волюнтаризму і фаталізму.
Волюнтаризм (від лат. voluntas – воля) – це ідеалістичний напрямок у філософії, що розглядає волю як вищий принцип буття. Передумовою сучасного волюнтаризму є ідеї Августина й Іоанна Дунса Скотта про перевагу волі над інтелектом, а також вчення Канта йФіхте про примат практичного розуму. Як самостійний напрямок волюнтаризм був розроблений Шопенгауером, для якого воля – це лиш сліпа, нерозумна першооснова, що диктує свої закони людині.
70. Інтерпретація та концепції суспільства у системі філософських знань.
Соціологічний ідеалізм(В межах класичної філософії суспільство, зазвичай, розглядалося не як цілісний соціальний організм, а як механічна сума окремих індивідів. Логічно було прийти до висновку, що якщо розвиток суспільства є агрегатним рухом мільйонів незалежних індивідів, то перемагають в ньому найбільш видатні з них, чия думка править світом. Так формується основний принцип соціологічного ідеалізму: „свідомість людей визначає їх буття”..)
Географічний детермінізм- Першим зовнішнім опонентом соціологічного ідеалізму був географічний детермінізм(Ш.Монтеск’є, Г.Бокль, Е.Реклю та інші). Цей напрямок абсолютизував один з матеріальних факторів суспільного розвитку – географічний.
Історичний матеріалізм- Вперше розповсюдили матеріалізм на пояснення найбільш складної форми руху матерії – соціальної, представники історичного матеріалізму К.Маркс і Ф.Енгельс. Вони розділили суспільні відносини на матеріальні та ідеальні (духовні), довівши що саме економічні відносини в кінцевому підсумку визначають і матеріальні і, опосередковано, всі ідеальні відносини, тобто життя суспільства в цілому. Принцип первинності суспільного буття і вторинності суспільної свідомості є корінним принципом матеріалістичного розуміння історії.
Біологічний детермінізм- До біологічного детермінізмувідносяться вчення і школи, що виникли у другій половині XIX ст. в немарксистській соціальній філософії на єдиній принциповій основі – розуміння суспільного життя через закони та категорії біології. В межах біологічного детермінізму можна виділити декілька основних шкіл: соціальний дарвінізм; расизм; фрейдизм; мальтузіанство та неомальтузіанство.
Психологічний напрямок- У кінці XIX ст. сукупність основних напрямків соціальної філософії поповнилися школами і течіями психологічного спрямування. До психологічного напрямку у соціальній філософії відносяться ті філософські школи, які шукають пояснення складних соціальних процесів у психології великих соціальних груп (класів, етнічних спільнот та ін.).
Техніцизм- Самим „молодим” серед основних течій соціальної філософії є техніцизм, який виник в 20-ті роки XX ст. (Т. Верлен). Техніцисти при поясненні процесів, що відбуваються у суспільстві, апелюють переважно до фактору техніки. На основі техніцистського світогляду базувалась загальноісторична концепція „стадій економічного росту” У.Ростоу.
Сьогодні соціальна наука прийшла до необхідності синтезу усіх напрямків соціально-філософського знання, здійснення якого дозволило б унеможливити застосування односторонніх підходів до дослідження такого складного об’єкту, як суспільство.
71. Соціальна структура та функції суспільства.
Під структурою суспільстварозумісться:.
а) сукупність різноманітних угрупувань і спільнот (соціальна структура суспільства);
б) система основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічна, соціально-політична, духовно-культурна) і відповідних суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних, релігійних
тощо).
Сукупність різноманітних соціальних спільнот та зв'язків між ними складають соціальну структуру суспільства.
Серед факторів, що зумовлюють формування соціальних спільнот та груп, є і природні ознаки (статі, віку, раси), і соціальні (професійні, культурні та інші). Так, можна виділити соціально-територіальні спільноти (мешканці міста і мешканці села), соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери), соиіально-етнічні (сім'я, рід, плем'я, народність, нація, етнос). Для К.Маркса основним критерієм соціального структуру-вання було відношення до засобів виробництва, до власності. На цьому ґрунтується класовий поділ суспільства - на рабів і рабовласників, селян і феодалів, пролетаріат і буржуазію. У сучасній соціології поряд з поняттям «клас» вживається термін «страта», Теорія стратифікації виділяє певні верстви і спільноти (страти) за ознаками культури, освіти, стилем життя, родом занять тощо. Так, М.Вебер включає в число таких ознак, крім відношення до власності і рівня прибутку, відношення до влади і соціальний престиж.
Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства:
- функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);
- функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства, упорядкування політичних, правових, моральних, релігійних відносин);
- функцію акумуляції і збереження людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам'яті і в засоби духовного зростання особистості.
72. Типи суспільних відносин: матеріально-економічні, соціально-політичні, духовно-культурні відносини.
У процесі багатогранної життєдіяльності людей складаються певні суспільні відносини.Вони охоплюють всі сфери суспільного життя та діяльності. Матеріально-економічні відносинивключають в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну. . Соціально- політичні відносини — це політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові. Духовно-культурними відносинамиє моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові.
Вирішальним моментом у структуруванні соціуму на сфери життєдіяльності є ті три основних чинники, завдяки яким стало можливим саме існування суспільства: трудова діяльність, колективність і духовність.
Економічна сферає вихідною структурою суспільства. Основне призначення суспільства - відтворити існування живих людських істот, які є субстратом суспільства. Матеріально-економічна сфера є процесом освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя. Економічна сфера орієнтована, в першу чергу, на забезпечення вітальних (життєутворюючих і життєзберігаючих) потреб індивідів.
Соціально-політичпа сфера суспільства— це сфера взаємодії індивідів та соціальних спільнот, сфера продукування способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Соціально-політична сфера пов'язана з формуванням різноманітних соціальних систем, соціальних спільнот та інститутів. Однією з найважливіших функцій суспільства є функція організації, упорядкування, нормалізації суспільних відносин. Саме регулятивну функцію виконують соціальні інститути. Вони «обслуговують» усі сфери суспільства, забезпечуючи соціальну консолідацію і стабілізацію життя всього суспільства. Соціальні інститути - це і певні установи, і сукупність соціальних норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до тих норм. В залежності від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата тощо); політичні, або інститути влади (держава, армія, інститут права, партії, профспілки та ін.); інститути в сфері культури (традиції і звички, мораль, інститути освіти, сім'ї, церкви).
Духовна сферає сферою духовного виробництва, процесом формування і функціонування об'єктивних форм духовного життя - мистецтва, моралі, релігії, філософії, культурних цінностей, суспільних цілей та ідеалів, науки, виховання, освіти. Кожне суспільство в своєму розвитку Грунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеали суспільства, його культура, форми менталітету народу підпадають піл загрозу ерозії, то негативного впливу зазнають суспільні відносини, відповідним чином трансформується цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати.
73. Типологія суспільства.
Типологія суспільства це визначення ступенів в історичному розвитку людства, а також форм сучасного суспільства. У сучасному світі існують різноманітні форми суспільства, що суттєво відрізняються одне від одного за багатьма параметрами. Так само і в історії людства можна помітити, що суспільство пройшло в своєму розвитку різні етапи. За якими ж критеріями можна визначити історичні типи, а також різноманітні форми сучасного суспільства?
Тривалий час в соціальній філософії була узвичаєна формаційна типологія, засновником якої був К.Маркс. Свою основну ідею матеріалістичного розуміння історії він грунтує на концепції суспільства як соціально-економічної цілісності, вирішальна роль в якій належить економічному фактору. З різних сфер суспільного життя Маркс виділяв економічну, а з усіх суспільних відносин виробничі відносини, як основі і визначальні. Суспільно-економічна формація розглядається як загальна характеристика основних типів суспільства. Марксизм розрізняє п'ять історичних типів суспільства, п'ять суспільно-економічних формацій первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну.
Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до іншої. Дії людей в межах кожної суспільно-економічної формації були узагальнені марксизмом і зведені до дій великих груп людей, в класовому суспільстві класів. Зміна однієї формації іншою відбувається внаслідок соціальної революції. Капіталістичне суспільство згідно з марксизмом, остання з формацій, що ґрунтується на антагонізмі класів. Нею завершується передісторія людства і починається справжня історія комунізм.
У сучасній соціальній філософії утвердився інший підхід - цивіліза-ційиа типологія суспільства. Під цивілізацією у даному випадку розуміється найзагальніший рівень людської спільноти в єдності матеріальних і духовних форм її існування.
Сьогодні став вже загальноприйнятим події історії на три типи ци-виїізаціїна період традиційної (аграрної"), індустріальної (техногенної) і постіндустріальної (інформаційної) цивілізації. Аграрна цивілізаційна революція, яка відбулася 6-8 тисяч років тому, здійснила перехід від споживацького типу життєдіяльності до продуктивного; індустріальна революція пов'язана з появою машинного виробництва (ХУІ-ХУІІ ст.); інформаційна революція, в яку вступають найрозвиненіші країни сучасності, є початком нової цивілізації. Чим же відрізняються типи цивілізацій від типів суспільно-економічних формацій?
На відміну від формаційної типології суспільства, яка базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, поняття «цивілізації» фіксує увагу не лише на економічній і технологічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства матеріально-економічній, політичній, культурній, моральній. Основу цивілізації складає не тільки економічний базис, але в більшій мірі сукупність культурних зразків, ціннісних орієнтирів, цілей, мотивів, ідеалів. Цивілізаційний підхід універсальніший від формаційного. Його типи більш глобальні, більш сталі утворення, ніж типи формацій. У межах одного типу цивілізації можливі формаційні відмінності. Розвиток цивілізацій є більш могутнім, значущим, довготривалим процесом, ніж зміна формацій. Важливо підкреслити, що кожному типові цивілізацій притаманні свої визначальні чинники розвитку, свій власний механізм детермінації.
Потрібно зауважити, що цивілізаційний підхід в його початкових варіантах виявив свою обмеженість і односторонність, тому згодом зазнав певних змін. Творцями концепції трьох історичних типів цивілізації стали американські соціологи Д.Белл і О.Тоффлер. За основу їх цивілізаційної схеми була взята технологія як сукупність виробництва і певного типу використовуваного знання. Якщо в марксизмі, в його соціальній теорії панує економічний детермінізм, то в цивілізаційній концепції технологічний.
Пізніше при аналізі типів цивілізації більша увага приділяється соціокуль-турним факторам.
Під традиційною цивілізацією розуміють докапіталістичні (доіндуст-ріальні) суспільні уклади аграрного типу, зі способом соціокультурної регуляції, заснованим на традиції. Традиційна цивілізація охоплює не лише періоди стародавності і середньовіччя, цей тип соціальної організації зберігся і до наших часів. Багатьом країнам так званого «третього світу» притаманні риси традиційного суспільства. Його характерними ознаками є:
-аграрна спрямованість економіки та екстенсивний тип її розвитку;
-високий рівень залежності від природнокліматичних, географічних умов буття;
-консерватизм в соціальних стосунках і способах життя; орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження усталеного порядку і наявних структур соціального життя;
-негативне ставлення до будь-яких нововведень (інновацій); пріоритет традицій, усталених норм, звичаїв, авторитету;
-високий рівень залежності людини від соціальної групи і жорсткий соціальний контроль; різка обмеженість індивідуальної свободи.
Індустріальна (техногенна) цивілізація сформувалась на руїнах середньовічного суспільства. її основою став розвиток масового машинного виробництва. Екстенсивний тип соціального розвитку змінюється на інтенсивний. Найвищим принципом життя людини і суспільства стають зростання, оновлення, розвиток. Циклічний тип розвитку змінюється поступальним. Розвиток економіки на основі техніки, технології, науки перетворюється на провідну детермінанту суспільного розвитку. Виникає нова система цінностей, основу якої складають наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу і підкорення людиною природи стає провідною в культурі техногенної цивілізації. Цінністю стає сама новизна, оригінальність, взагалі все нове. Принципово змінюється становище індивіда в техногенній цивілізації: утверджується цінність свободи, принцип вихідної рівності людей, автономія індивіда. Саме тут набувають особливого значення цінності демократії, суверенності особистості, принцип недоторканості її прав і свобод. Основною настановою діяльності індивідів стає досягнення успіху завдяки власним зусиллям.
Індустріальна цивілізація не тільки динамічна і рухлива, але й досить агресивна. Вона подавляє і нівелює, підкорює культуру традиційного суспільства. Серед провідних цінностей цієї цивілізації не останнє місце належить цінностям влади, сили, боротьби, панування над природою
74. Типологія суспільства. Формалізаційна та цивілізаційна типологія суспільства.
Типологія суспільства це визначення ступенів в історичному розвитку людства, а також форм сучасного суспільства. У сучасному світі існують різноманітні форми суспільства, що суттєво відрізняються одне від одного за багатьма параметрами. Так само і в історії людства можна помітити, що суспільство пройшло в своєму розвитку різні етапи. За якими ж критеріями можна визначити історичні типи, а також різноманітні форми сучасного суспільства?
Тривалий час в соціальній філософії була узвичаєна формаційна типологія, засновником якої був К.Маркс. Свою основну ідею матеріалістичного розуміння історії він грунтує на концепції суспільства як соціально-економічної цілісності, вирішальна роль в якій належить економічному фактору. З різних сфер суспільного життя Маркс виділяв економічну, а з усіх суспільних відносин виробничі відносини, як основі і визначальні. Суспільно-економічна формація розглядається як загальна характеристика основних типів суспільства. Марксизм розрізняє п'ять історичних типів суспільства, п'ять суспільно-економічних формацій первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну.
Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до іншої. Дії людей в межах кожної суспільно-економічної формації були узагальнені марксизмом і зведені до дій великих груп людей, в класовому суспільстві класів. Зміна однієї формації іншою відбувається внаслідок соціальної революції. Капіталістичне суспільство згідно з марксизмом, остання з формацій, що ґрунтується на антагонізмі класів. Нею завершується передісторія людства і починається справжня історія комунізм.
У сучасній соціальній філософії утвердився інший підхід - цивіліза-ційиа типологія суспільства. Під цивілізацією у даному випадку розуміється найзагальніший рівень людської спільноти в єдності матеріальних і духовних форм її існування.
Сьогодні став вже загальноприйнятим події історії на три типи ци-виїізаціїна період традиційної (аграрної"), індустріальної (техногенної) і постіндустріальної (інформаційної) цивілізації. Аграрна цивілізаційна революція, яка відбулася 6-8 тисяч років тому, здійснила перехід від споживацького типу життєдіяльності до продуктивного; індустріальна революція пов'язана з появою машинного виробництва (ХУІ-ХУІІ ст.); інформаційна революція, в яку вступають найрозвиненіші країни сучасності, є початком нової цивілізації. Чим же відрізняються типи цивілізацій від типів суспільно-економічних формацій?
На відміну від формаційної типології суспільства, яка базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, поняття «цивілізації» фіксує увагу не лише на економічній і технологічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства матеріально-економічній, політичній, культурній, моральній. Основу цивілізації складає не тільки економічний базис, але в більшій мірі сукупність культурних зразків, ціннісних орієнтирів, цілей, мотивів, ідеалів. Цивілізаційний підхід універсальніший від формаційного. Його типи більш глобальні, більш сталі утворення, ніж типи формацій. У межах одного типу цивілізації можливі формаційні відмінності. Розвиток цивілізацій є більш могутнім, значущим, довготривалим процесом, ніж зміна формацій. Важливо підкреслити, що кожному типові цивілізацій притаманні свої визначальні чинники розвитку, свій власний механізм детермінації.
Потрібно зауважити, що цивілізаційний підхід в його початкових варіантах виявив свою обмеженість і односторонність, тому згодом зазнав певних змін. Творцями концепції трьох історичних типів цивілізації стали американські соціологи Д.Белл і О.Тоффлер. За основу їх цивілізаційної схеми була взята технологія як сукупність виробництва і певного типу використовуваного знання. Якщо в марксизмі, в його соціальній теорії панує економічний детермінізм, то в цивілізаційній концепції технологічний.
Пізніше при аналізі типів цивілізації більша увага приділяється соціокуль-турним факторам.
Під традиційною цивілізацією розуміють докапіталістичні (доіндуст-ріальні) суспільні уклади аграрного типу, зі способом соціокультурної регуляції, заснованим на традиції. Традиційна цивілізація охоплює не лише періоди стародавності і середньовіччя, цей тип соціальної організації зберігся і до наших часів. Багатьом країнам так званого «третього світу» притаманні риси традиційного суспільства. Його характерними ознаками є:
-аграрна спрямованість економіки та екстенсивний тип її розвитку;
-високий рівень залежності від природнокліматичних, географічних умов буття;
-консерватизм в соціальних стосунках і способах життя; орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження усталеного порядку і наявних структур соціального життя;
-негативне ставлення до будь-яких нововведень (інновацій); пріоритет традицій, усталених норм, звичаїв, авторитету;
-високий рівень залежності людини від соціальної групи і жорсткий соціальний контроль; різка обмеженість індивідуальної свободи.
Індустріальна (техногенна) цивілізація сформувалась на руїнах середньовічного суспільства. її основою став розвиток масового машинного виробництва. Екстенсивний тип соціального розвитку змінюється на інтенсивний. Найвищим принципом життя людини і суспільства стають зростання, оновлення, розвиток. Циклічний тип розвитку змінюється поступальним. Розвиток економіки на основі техніки, технології, науки перетворюється на провідну детермінанту суспільного розвитку. Виникає нова система цінностей, основу якої складають наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу і підкорення людиною природи стає провідною в культурі техногенної цивілізації. Цінністю стає сама новизна, оригінальність, взагалі все нове. Принципово змінюється становище індивіда в техногенній цивілізації: утверджується цінність свободи, принцип вихідної рівності людей, автономія індивіда. Саме тут набувають особливого значення цінності демократії, суверенності особистості, принцип недоторканості її прав і свобод. Основною настановою діяльності індивідів стає досягнення успіху завдяки власним зусиллям.
Індустріальна цивілізація не тільки динамічна і рухлива, але й досить агресивна. Вона подавляє і нівелює, підкорює культуру традиційного суспільства. Серед провідних цінностей цієї цивілізації не останнє місце належить цінностям влади, сили, боротьби, панування над природою
1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23