Ходасевич ст. - Важка ліра

Тепер себе я не ображу:
Старію, горблюсь, але - збираю
Все, що так ніжно ненавиджу
І так уїдливо люблю.
В. Ходасевич

Владислав Феліціановіч Ходасевич був не такий популярний, як, скажімо, О. Блок, К. Бальмонт, Г. Іванов, але той, хто познайомиться з його лірикою, зрозуміє, що він займав гідне місце серед поетів срібного століття.
Ходасевич народився в Москві, батько його був поляк, а мати хрещена єврейка. Незважаючи на те, що Ходасевич був католиком, це не відняло у чудового поета болісного права проклинати і любити свою батьківщину. Під час революції 1917 року Ходасевич був уже зрілим поетом. У 1922 році вийшла його книжка віршів "Важка ліра" під маркою "Гіз, Москва-Петроград". У тому ж році він виїхав жити за кордон, і свої дні закінчив у Франції, в 1939 році.
"Важка ліра" - остання книга поета, видана на батьківщині. Я вважаю, що Владислав Ходасевич яскраво висловив у ній своє ставлення до часу революційних змін у Росії, до нового соціального укладу.
Довгий час наші критики характеризували його як "білоемігранта-перебіжчика" або "обдарованого поета, який намагався протистояти потоку життя і загальному руху мистецтва". Були й такі характеристики: "вірші його написані від імені людини, якого вітер революції вигнав з мишачого підпілля і який як би випадково опинився на крутому роздоріжжі історії і з величезною нудьгою дивиться на події в світі". Літературознавець Ю. Тинянов в 1924 році теж "копнув" Ходасевича: "звичайний же голос Ходасевича, повний голос - для нас не стоїть".
Однак Тинянов помилився. В демократичній Росії розгледіли, що автор "Важкою ліри", болісно переживаючи розлад з дійсністю, відкидав новий уклад життя в Росії:

Досить! Краси не треба.
Не варто пісень підлий світ.
Померкні, Тассова лампада,
Забудь, один століть, Про світ!

І Революції не треба!
Її розсіяна рать
Однією вінчається нагородою,
Однією свободою - торгувати.

Це видно з віршів "Люблю людей, люблю природу", "День", "Сліпа серця мудрість". Ходасевич один з небагатьох поетів, на мій погляд, який ясно усвідомлював свою правоту:

І ось, Росія, "гучна держава",
Її груди губами мнучи,
Я висмоктав болісне право
Тебе любити і проклинати тебе ...

Ходасевич безболісно відмовився від символізму з його міфотворчі вишукуваннями і одним з перших поетів срібного століття перейшов до гірких і точним словами про тлінність всього живого, про вовчої ворожості до недавніх друзям, готовим з собачою відданістю служити новим господарям життя. Він закликав піднятися над усім цим:

Переступимо, перескочив,
Переліт, пере - що хочеш -
Але вирвись: каменем із пращі,
Зіркою, що зірвалася в ночі ...
Сам погубив - тепер шукай ...

Я помічаю, що сьогодні поезія В'ячеслава Ходасевича знаходить все більше і більше шанувальників. Це і повинно було статися. У Ходасевича, так само як у О. Мандельштама, Георгія Іванова, Костянтина Бальмонта, - блискуча душа поета Срібного віку.