(На матеріалі книги "Шум часу")
Олена Чорна
"Як крихта мускусу наповнить весь будинок, так найменший вплив юдаїзму переповнює ціле життя. О, який це сильний запах".
О. Е. Мандельштам.
"Я люблю євреїв, хоча сам і не можу стати таким, як вони. Еволюція не зуміла б створити їх. Вони для мене - єдиний доказ існування бога".
І. Б. Зінгер.
"Кожна національна цілісність є космо-психо-логос, тобто: тип місцевої природи, національний характер народу і склад мислення знаходяться у взаємному відповідно і додатковості один до одного". Здавалося б, таке визначення відноситься до будь-якого етносу. Чому ж питання про становище культури єврейського народу і про її взаємодії з культурами різних держав займає в наш час особливе місце? Спробуємо розглянути цю проблему на матеріалі книги прози О. Е. Мандельштама "Шум часу". Існує думка, що Мандельштам відмежувався від єврейства, і справді, читаючи книгу "Шум часу" ми постійно стикаємося з тим, що будь-яка згадка про іудаїзм несе на собі ореол заперечення, чужості. Але чи так це насправді? Або приналежність до іудаїзму криється десь у глибинних сенсах тексту?
Перша згадка про іудаїзм пов'язано в тексті зі спогадами дитинства. У розповідь про життя Петербурга, про стрункість, впорядкованості, "парадності" життя міста і його жителів, вривається фраза, що перекриває своєю значимістю все попереднє оповідання: "Весь стрункий міраж Петербурга був тільки сон, блискучий покрив, накинутий над безоднею, а кругом простягався хаос юдейства, не батьківщина, не будинок, не осередок, а саме хаос, незнайомий утробний світ, звідки я вийшов, якого я боявся, про який смутно здогадується і втік, завжди біг ... Юдейський хаос пробивався в усі щілини кам'яної Петербурзької квартири загрозою разрушенья ".
Книга Мандельштама носить автобіографічний характер, але в той же час даний текст є і біографію епохи. Автор так визначає призначення книги: "Мені хочеться говорити не про себе, а стежити за століттям, за шумом і проростанням часу ... різночинцю не потрібна пам'ять, мені достатньо розповісти про книжки, які він прочитав і біографія готова". Але, незважаючи на ці рядки, в літочислення життя епохи як біографії самого автора, іудаїзм проникає як суто особисте начало, що існує незалежно від життя покоління. Розглянемо зазначений вище уривок тексту, акцентуючи увагу на тому, що це погляд сформованого людини на своє дитинство, це осмислення минулого з точки зору сьогодення. Отже, стрункий міраж Петербурга був тільки сон, ... покрив, накинутий над безоднею ". Т. е. світ реальний, світ покоління є тільки" сон "," міраж "," покрив ", реальний світ переходить у розряд ірреального, що ж тоді реально? "... довкруги простягався хаос юдейства, не батьківщина, не будинок, не осередок, а саме хаос, незнайомий утробний світ ..."
Виділимо це протиставлення: "не батьківщина", "не дім", "не осередок"; а саме "хаос", "утробний світ". Що є батьківщина, будинок, вогнище в порівнянні зі світом? Адже не випадково тут рух - від більшого до малого, від батьківщини до вогнища. У цій градації простежується прагнення до сімейності, осередку, єднання. Якщо родина - це простір, де я народився, де народилися співвітчизники, то будинок, вогнище - це моє замкнутий простір, простір моєї сім'ї, простір проживання, дух єднання. Але в той же час це простір реально і відчутно для оточуючих, і батьківщина складається з таких родинності ув'язнених просторів. Іудейство ж протиставлене цим поняттям. Це "саме ХАОС, незнайомий утробний світ". Світ понятійно стоїть першим на лінії батьківщина, будинок, вогнище. Це слово як би об'єднує всі наступні поняття {т. к. обидва основні значення: МИР - не війна, єдність}, але в досліджуваному тексті це слово стоїть відокремлено, автор проводить чітку межу.
Реальне життя Петербурга оточують "хаос юдейства, незнайомий утробний світ". Опустимо поки "хаос" і розглянемо поєднання "Утробний світ". "Утробний" - значить внутрішній, прихований (сокровенний). Поняття "утроба" споживається в двох основних полярних контекстах - "материнська" і "ненаситна"; якщо продовжити цю паралель, то і "народжує" і "всепоглинаюча". У поєднанні зі світом це набуває досить виразне значення. Далі розглянемо поєднання "хаос іудейський". Говорячи про іудаїзм, Мандельштам постійно пов'язує явище іудаїзму з хаосом, що також неоднозначно в тексті. "Хаос тут, з одного боку, протиставлений стрункості Петербурзької життя; хаотичність батьківського спадщини, мови протиставлена чистоті, і впорядкованості мови матері {про це далі}. Але в той же час" хаос іудейський "займає положення, рівнозначне" утробному світу ". Хотілося б звернеться до роману І. Б. Зінгера "Шоша", тому що тут намічається деяка зв'язок, що поєднує поняття "хаос юдейства" у Мандельштама з Зінгеровскім поданням про іудаїзм. Герої "Шоші", розмірковуючи про мету всього сущого, вимовляють наступне:
-Так що ж, мета всього - це бажати?
-А де це написано, що мета повинна бути?
Бути може ХАОС це і є мета. Ви трохи цікавилися каббалой і напевно знаєте, що до того, як Ейн-соф створив всесвіт, він погасив світло і утворив порожнечу. Ось у цій порожнечі і починалося створення ".
Виходячи з цього, ми можемо припустити, що хаос є першооснова, з якого все сталося "... але як хаос може створити, що небудь?" - Каже Аарон Грейдінгер, герой "Шоші". Але якщо співвіднести судження героїв Зінгера з "іудейським Хаосом" Мандельштама, то "утробний світ", світ породжує і є цей первісний хаос, "першопричина всього сущого". З цього світу "я вийшов, якого я боявся, про який смутно здогадувався і втік, завжди біг. Визначивши причетність автора до" хаосу іудейським ", розглянемо тепер, чому виникає ця боязнь і прагнення бігти, відокремитися від цього світу?
Створюючи біографію часу, Мандельштам включає в епоху і своє існування. Автор каже, що його "пам'ять ворожа всьому особовому ...; працює вона не над відтворенням, а над усуненням минулого". Але це "особиста (минуле) пробивається у всі щілини кам'яної Петербурзької квартири загрозою разрушенья", ... "клаптиками чорно-жовтого ритуалу", поряд з реально існуючими для Росії і покоління святами "з фарбованими яйцями, ялинками ..., плутався привид - новий рік у вересні і невеселі страшні свята, що терзали слух дикими іменами: Рош-Гашана і Йом-Кімура ". Ми вже говорили вище, що це погляд із сьогодення в минуле, у дитинство. І для дитини, що живе в реальності Петербурга, у реальності своєї епохи страшний "примара" (переслідувач, що з'являється незалежно від нашої волі) тих свят, яких немає в його оточення. У цих святах дитина відчуває відчуження, відсторонення від реального сьогодення. Це повернення у "світ утробний", захований від інших, відособлений, що веде із сьогодення в "чужий вік".
Але не тільки страх незнайомого, чужого, відірваного від реальності Петербурга світу "боїться" і "біжить" автор (тема єврейства пов'язана в книзі лише з дитинством, приналежність до іудаїзму і зовнішня життя Петербурга не зв'язуються в психіці дитини у єдине ціле).
У поданні Мандельштама історія народу є історія його мови, і в устах автора "слово як таке" набуває колосальне значення. "Слово в елліністичному розумінні є плоть діяльності, виявляти на подію. Тому російська мова історич вже сам по собі, тому що у всій своїй сукупності він є хвилюється море подій, безперервне втілення і дію розумною і дихаючої плоті".
Такий чи мова батька, адже саме з батьківським культурною спадщиною пов'язує автор іудаїзм. Іудаїзм є дитині в обличчя його батька. {Мандельштам навмисно скорочує дистанцію між культурним тлом і фігурою, вміщеній на цьому тлі}. "Вже батьківський кабінет був несхожий на гранітний рай моїх струнких прогулянок, вже він відводив в чужий світ, а суміш його обстановки, підбір предметів з'єднувалися в моїй свідомості міцної в'язкої". Тут Мандельштамом намічається чужість батьківського світу стрункості життя дореволюційного Петербурга.
А ось рядки з тексту, присвячені культурній спадщині сім'ї. Символом духовного і культурного наповнення сім'ї Мандельштама є "книжковий шафа:" Ця дивна маленька бібліотека, як геологічне нашарування, не випадково відкладалися десятки років. Батькове і материнське в ній не змішувалося, а існувало нарізно, і, в розрізі своєму, цей шкапчік був історією духовної напруги цілого роду і щеплення до нього чужої крові ". І знову в оповідання входить поняття" хаос ", але це вже не" першопричина сущого ", а хаотичність єврейської спадщини батька, його непослідовність і змішання з іншими культурами. Культурна спадщина батька виявилося нежиттєздатним, час зупинився, а значить зупинився і хід історії." Нижню полицю я пам'ятаю завжди хаотичної; книги не стояли корінець до корінця, а лежали , як руїни: руде пятикнижия з обірваними палітурками, російська історія євреїв, написані незграбним і боязким мовою говорить по-російськи талмудиста. Це був повергнутий в пил хаос іудейський. Сюди ж швидко впала давньоєврейська моя абетка, яку я так і не навчився. У припадку національного каяття найняли до мене справжнього єврейського вчителя ... грамотна російська мова звучала фальшиво ". Але в той же час Мандельштам підкреслює свою причетність цього світу." Єврейська абетка з картинками зображувала у всіх видах ... одного і того ж хлопчика в картузі з дуже сумним і дорослим особою. У цьому хлопчику я не впізнавав себе і всією істотою повставав на книгу і науку ". З одного боку автор відчуває, що" утробний світ "," хаос іудейський "- це його світ, його коріння, але з іншого боку, єврейський світ, укладений в рамки російської державності, вчувається фальшю і награність. "Раз чи два в житті мене водили до синагоги, як у концерт, ... мало не купуючи квитки у баришників, і від того, що я бачив і чув, я повертався у важкому чаду ". І знову протиставляє автор глибинний сенс іудаїзму, його ритуали і таїнства фальші сучасного життя:" Єврейський корабель ... пливе на всіх вітрилах, розколотий якоїсь давньої бурею на чоловічу і жіночу половину. Кантор, як силач Самсон, руйнував левове будівлю, йому відповідали бархатние камилавки, і дивне рівновагу голосних і приголосних, у чітко вимовлених словах, повідомляло незламну силу піснеспівів. Але яке образу - кепська, хоча і грамотна мова рабина, яка вульгарність, коли він вимовляє "Государ імператор", яка вульгарність все, що він говорить! ". І тут же розповідь про мову матері:" Мова матері - ясна і дзвінка, без найменшої чужестранная домішки, літературна великоруська мова, .. це мова, в ньому є щось корінне і впевнене ... У батька зовсім не було мови, це було недорікуватість і без'язичіе, ... цілком абстрактний, придуманий мова, витіювата і закручена мова самоучки, де звичайні слова переплітаються з старовинними філософськими термінами Гердера, Лейбніца і Спінози, химерний синтаксис талмудиста ... це було все що завгодно, але не мова, все одно - російською чи німецькою. По суті, батько переносив мене в абсолютно чужий вік та віддалену обстановку, але ніяк не єврейську. Якщо хочете, це був чистісінький 18 або навіть 17 століття освіченого гетто де-небудь у Гамбурзі. Релігійні інтереси витравлені зовсім. Просвітницька філософія втілилася в хитромудрий талмудістскій пантеїзм ".
Але як близький світ батька світу, відображеному Зінгером в "Шоше". У середовищі освічених євреїв панує скептицизм і заперечення. Герой пише п'єсу "про дівчину, яка хотіла жити як чоловік. Вона вивчала Тору, одягала талес і Філактерія. Вона стала рабином і у неї був свій хасидський двір". Сучасний єврейський світ вимагав сенсацій, відпадання від традицій, але не повного зречення від єврейства. Це спроба прижитися до іншої культури, в даному випадку, до європейської. Це природний процес, тому що специфікою єврейської нації є її мандрівництво, її співіснування з іншими народами. Не маючи своєї землі, свого національного простору, євреї створювали невеликі острівці, містечка, де життя підпорядковане традиціям, єдиного способу не розчинитися в чужому середовищі. Л. Аннінський так характеризує це явище: "Традиційне єврейське свідомість пропонує своїм дітищам тисячолітній рецепт порятунку: вірність. Вірність ритуалу, вірність старими книгами, вірність масляного гнотиком в ханукальний вечір ... єврейського" як така ". Але валиться і це. Трагедія євреїв в тому , що вони не можуть перестати бути євреями навіть тоді, коли пристрасно хочуть перестати ними бути. Клеймо діаспори горить у їхніх душах ... ". Не така чи картина в "Шумі часу"? Єврейські книги батька "лежали, як руїни, ... це був повергнутий в пил хаос іудейський. Над іудейськими руїнами починався книжковий лад, то були німці: Шиллер, Гете, Кернер ... Це батько пробивався самоучкою в німецький світ з талмудичних нетрів".
І як спроба повернутися в рідне лоно, відновити традиції, піднятися з руїн, "в припадку національного каяття", найнятий був справжній єврейський вчитель. Але його "грамотна російська мова звучала фальшиво", "почуття єврейської національної гордості звучало неприродно", "я знав, що ховає свою гордість, коли виходить на вулицю, і тому не вірив". Ця "адаптована" до російської середовищі, російської державності єврейського, відсутність своєї мови і стрункості спадщини відштовхує автора. Тут немає руху вглиб історії, а є спроба продовжити залишки національних традицій в російськомовній просторової протяжності. Час батька зупинилося, перетворилося на "руїни" і зупинилося.
І як доказ реальності цього зупиненого часу, читаємо ми в Зінгера:
"Крохмальна вулиця (єврейський район) представлялася мені глубоколежащие пластом археологічних розкопок, до якого я, ймовірно, ніколи не зможу дістатися! Але в той же час я пам'ятав кожен двір, дворик, пам'ятав хедер, хасидських молитовню ...". Складається відчуття, що євреї, які опинилися в лоні європейської культури, часто несе в собі атеїстичні погляди (частіше повернення до релігії виникає в європейській культурі в занепадницького епохи як спроба повернутися до першопочатку), просвітництво і дух протестантизму, намагаються влитися в цю культуру, прижитися до ній, стати її частиною, в той же час не втративши своїх традицій. І в цьому помічена якась особливість єврейської нації. В.В. Розанов у роботі "У сусідстві Содому" так говорить про цю проблему: "... у євреїв женоподібних національна; Стародавні пророки говорять про безперервну влюбливості євреїв у сусідні племена ... Євреї дійсно приліплюються, прилипають, як сказано про дружину, що вона" пристане до чоловіка свого ". Так культура інших народів, у даному випадку польської та російської, а, загалом, культура європейська, вривається в єврейську середу вихором просвітництва. Тут існує подвійна зв'язок: крім" влюбливості євреїв у сусідні племена "існує ще така проблема, як існування однієї культури в контексті іншої, існування в контексті іншої державності, і тоді необхідно це проникнення, приживлення до цієї держави, до його культури, мови. Тоді чому ж російська мова єврейського вчителя звучить фальшиво, чому служба в синагозі і все, що говорить рабин, наповнене вульгарністю, неприродністю, чому час зупинився, а спроба повернення у світ іудейський виглядає як "напад національного каяття"? Тут хотілося б зазначити, ніяк не претендуючи на справжність даної гіпотези, що іудаїзм як релігія не існує поза єврейської культури; тоді взагалі сумнівно існування єврейської культури, відірваною від релігії. У цьому особливість іудаїзму, його особливе місце серед інших культур і релігій. Якщо європейська культура мислиться поза церковних доктрин, якщо життя світського європейця позбавлена обрядовості, ритуалу, а література носить мирської, найчастіше атеїстичний характер, то культура єврейська, її побутописання, нерозривно пов'язана з таїнствами іудаїзму. Саме життя єврея є таїнство, є життя в Бозі, у вікових традиціях. Це дуже чітко простежується в Зінгера. Життя Крохмальна вулиці, її жителів пронизана "єврейського", де вірність ритуалу проглядає в кожному кроці батьків героя (батько - рабин), в чистоті і простоти життя сім'ї Шоші. Ці люди просто живуть і вірять, не замислюючись про правильність закону, за яким вони живуть, і, не боячись вторгнення в їхній світ чужої культури. Але навіть у той момент, коли освіта та атеїстичний світогляд, кругообіг реальному житті країни вириває героя з Крохмальна вулиці, і тоді, ставши людиною світською і як би втративши цей зв'язок з єврейством як таким, познайомившись з працями Дарвіна і втративши впевненість у тому, що дива, описані у святих книгах , дійсно відбувалися, Аарон Грейдінгер (Цуцик), та й все його оточення, все одно не можуть відірватися від єврейства, традиції, атрибутика переслідують героїв, від цього неможливо уникнути, і трагедія героїв "Шоші" полягає не тільки в тому, що Польща окупована німецькими солдатами і євреї опинилися в подвійному кільці, але і в тому, що в такий критичний момент євреї втратили віру і залишилися одні лише предмети ритуалу, "наочний посібник єврейства". Наявність предметів ритуалу не несло в собі порятунку, "... важко було повірити, що така палка любов до єврейства - всього лише декорація, а внутрішній сенс, сутність всього цього давно загублені більшістю з нас ".
І, проектуючи ці рядки на текст "Шума часу", ми бачимо, що спадщина батька, його спроба поєднати непоєднуване, вирватися з "талмудичних нетрів в німецький світ" призводить до змішання культур і "відпадання" від єврейства ("батько вів в чужий світ - ніяк не єврейський ")," хаос іудейський "повалений в пил, німецький світ не пізнаний, зв'язок з російською культурою існує на рівні російськомовних перекладів єврейських книг (як мовне середовище держави), і навіть грамотна російська мова єврейського вчителя звучить фальшиво.
Не відчуваючи глубинности, таємничості сенсу в спадщині батька, відчуваючи фальш у зовнішньому прояві єврейства, не заперечуючи мову батька, автор намагається сховатися від цього в російській культурі, в мові, повному стрункості і битійственності. Тому мати, чия мова "ясна, дзвінка, без найменшої чужестранная домішки", ближче авторові, ніж "складені з незнайомих шумів" слова ризького дідуся. Мова матері - літературна великоруська мова, близька автору ще й тому, що це жива мова поколінь, що жили на цій землі, ця мова зрозуміла і близький з дитинства, а мова батька незнайомий, "чужий", він веде в "століття чужий, в чужу обстановку ". Адже всі згадки про іудаїзм пов'язані з дитинством автора, це ставлення дитини до спроби прищепити "чужу кров", далі ж текст присвячений історії епохи, історії покоління, його культури. "Дорослий" Мандельштам вже не повертається до іудаїзму як до проблеми "своє - чуже". Це призначено в розділах про дитинство: "Як крихта мускусу наповнить весь будинок, так найменший вплив юдаїзму переповнює все життя". І як би не хотілося бігти від цієї спадщини, отримавши його, будучи народженим цим "утробним світом", його не можна втекти.
Але чому тоді пам'ять Мандельштама "ворожа і працює над усуненням минулого"? Чому автор відмовляється від усього особового і свою біографію вписує в біографію епохи? На мій погляд, відповідь дає сама назва книги - "Шум часу".
"Мені хочеться говорити не про себе, а стежити за століттям, за шумом і проростанням часу", а час - це Росія кінця 19 - початку 20 століття, епоха змін, епоха переломна як для російської, так і для європейської культури - зміна літературних напрямків , перехід до іншого типу державності. І з цими змінами, з цим життям ніяк не збігається зупинилася в 18 або навіть 17 столітті, життя батька, і затнувшись на Надсона світ матері. Світ батьків глухий до нової епохи, і шум часу не чути ім. У цьому мені бачиться "ворожість" відносини до всього особового. Батьки втратили зв'язок часів. "Що хотіла сказати сім'я? Я не знаю. Вона була недорікуваті від народження, - а між тим у неї було що сказати. Наді мною ... тяжіє недорікуватість народження. Ми вчилися не говорити, а лепетати - і, лише прислухаючись до наростаючого шуму століття. .., ми знайшли мова ". І знову хочеться повернутися до тексту "Шоші", де герой, молодий єврейський письменник, так бачить мету творчості: "Я вважав, що завдання літератури - відобразити йде час. Але моє власне час текло між пальців". Можливо, Мандельштам, розповівши історію свого дитинства, історію сім'ї та її духовного наповнення, відсторонюється від неї і входить в сім'ю іншу, може бути, більш абстрактну, а й більш насичену, більш єдину - сім'ю літературну. В устах автора література набуває значення дому, сім'ї і дає йому те, що не змогла, можливо, дати сім'я реальна. І Мандельштам як поет, як літератор, входить до літературної сім'ю, "чий будинок був повна чаша".
Список літератури
1. Мандельштам О.Е. Четверта проза. - М.: СП Інтерпрінт, 1991 .- 240с.
2. Мандельштам О.Е. Зібрання творів в чотирьох томах. Том II. - М: ТЕРРА, 1991 .- 730с.
3. Башевис Зінгер І. Шоша. Збірник: "Шоша". Роман. Пер. з англ. Розповіді. Пер. з ідиш. - М.: РВК "Культура", 1991, - 336с.
4. Розанов В.В. Твори. - М.: Сов. Росія, 1990. - 592с.
5. Гачев Г. Російська Дума. Портрети російських мислителів. - М.: Видавництво "Новости", 1991. - 272с.