Роль і внесок НМ Ядринцева в історії Росії

Зміст

Введення

1. Образ Н.М. Ядринцева в громадській думці другої половини XIX - початку XX ст

1.1 Біографія публіциста як модель поведінки пореформеного інтелігента

1.2 Образ публіциста у свідомості сучасників

2. Образ Н.М. Ядринцева в культурній пам'яті росіян XX - початку XXI ст

2.1 Культурна пам'ять як дослідницька категорія

2.2 Образ Н.М. Ядринцева в історичних дослідженнях

2.3 Н.М. Ядрінцев в масовій свідомості нащадків

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Введення

Актуальність. Історію часто називають пам'яттю людства, але рідко замислюються над цим формулюванням. Якщо одна з функцій історії - спроба уявити минуле, "як воно було насправді", то пам'ять - це інструмент мислення в теперішньому, хоча її змістом є минуле. Якщо історія є пам'ять культури, то це означає, що вона не тільки слід минулого, а й активний механізм сьогодення. Словом, без пам'яті про минуле не бачиться ні справжнього, ні майбутнього. Виявлення різнорівневих уявлень про М. М. Ядринцева дозволить розширити існуючі в сучасній гуманітаристиці думки про механізми та інститутах формування і репрезентації культурної пам'яті. Реконструкція образу відомого сибіряка в разножарових джерелах - автодокументальних текстах, мемуарах його сучасників, історичних дослідженнях, сучасних мас-медіа, відображення його в назвах вулиць, архітектурних пам'ятках і скульптурних зображеннях дають можливість з'ясувати залежність структури і змісту уявлень про історичну особу від типу джерела, в якому вони зафіксовані.

З точки зору методології історії актуальність обраної нами теми пояснюється відсутністю у вітчизняній історіографії робіт, присвячених реконструкції образу історичного діяча в культурній пам'яті і історичній свідомості сучасників і нащадків. Цим же визначається і дослідницький потенціал заявленої теми з точки зору регіональної історії. Нами не виявлено спеціальних робіт, присвячених вивченню уявлень про М. М. Ядринцева в культурній пам'яті сибіряків.

Задум нашої випускної кваліфікаційної роботи полягає у розгляді робіт дослідників про М. М. Ядринцева розглядаються, як одне з джерел вивчення образу історичного діяча в культурній пам'яті сучасників і нащадків і їх аналізу присвячено спеціальний розділ тексту, що пояснює відсутність традиційного для такого роду робіт історіографічного розділу .

Мета роботи - виявлення образу Миколи Михайловича Ядринцева в культурній пам'яті сибіряків другої половини XIX - початку XXI ст. і визначення чинників формування історичного образу в свідомості школярів.

Досягнення заявленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

1) Реконструкція автообраз Н. М. Ядринцева як моделі поведінки пореформеного інтелігента.

2) Виявлення образу публіциста у свідомості його сучасників.

3) Визначення категорії "культурна пам'ять" в історичному, методичному та культурологічному аспектах.

4) З'ясування структури та змісту образу Н. М. Ядринцева в історичних дослідженнях.

5) Виявлення образу Н. М. Ядринцева в масовій свідомості сибіряків.

Об'єкт випускний кваліфікаційної роботи: культурна пам'ять сибіряків другої половини Х I Х - початку ХХ I ст.

Предмет: образ М. М. Ядринцева, як особлива символічна форма передачі та актуалізації культурних смислів, в культурній пам'яті його сучасників і нащадків.

Методологія роботи. В якості методологічної основи були обрані: біографічний та конструктивістський підходи інтелектуальної історії.

Ідейний підгрунтя дослідження подала робота одного з сучасних представників конструктивізму Ф. Б. Шенка "Олександр Невський в російської культурної пам'яті: святий, правитель, національний герой". У центрі дослідження не біографія новгородського князя, а історія "спогадів" про нього. Автор вдається до використання таких термінів як "місце" або "фігура пам'яті", "ми-група", "концепт колективної ідентичності". Зміни уявлень про історію розуміються при цьому не як процес акумуляції історичного "знання, а як рух інтерпретацій, смислових" ущільнень "," зсувів "і" випадань ", а також як спогади і забуття, відбивають зміни в самоописании" ми-груп ". Структура його роботи представляє собою реконструкцію уявлень про Олександра Невського, в тому числі виявлення образу російського князя в історичній пам'яті наших сучасників. На задум нашої роботи зробила істотний вплив запропонована Шенком методика роботи з різними джерелами формування образу історичної особистості в культурній пам'яті нащадків: з наукової та художньої історичною літературою; візуальними джерелами, в тому числі і кінематографічними, періодичною пресою. Ми поділяємо ідею німецького історика про те, що наші уявлення про ту чи іншу історичну особу залежать не тільки і не стільки від її діянь і "внеску в історію" країни, регіону, населеного пункту, скільки від цілей і задач "актуалізатором" або творців образу в масовій свідомості сучасників.

У такому контексті Л. А. Фадєєва звертає увагу, що поняття "колективна пам'ять" має певні соціальні кордону. Образи, уявлення, асоціації одного соціального шару можуть істотно відрізнятися від ментальних утворень інших в силу різного життєвого досвіду, варіантів особистих доль, психологічного складу різних спільнот. Певна епоха може створювати цілу масову ідеологію та міфологію, систему ціннісних орієнтацій і колективних образів. Певний історичний час (епоха) отримує свій якісний зміст і символічне значення. "Бачення епохи сучасниками, як правило, відрізняється від того уявлення, яке входить у колективну пам'ять, будучи сукупністю стійких компонентів, разом з тим здатна змінюватися під впливом нових яскравих подій радикальних процесів, соціальних змін. Образ епохи трансформується, коригується в колективній пам'яті, в залежно від змін повсякденності ".

Одним з перспективних сучасних напрямків історичних досліджень є нова інтелектуальна історія. Не пориваючи з історією ідей, предметом традиційної інтелектуальної історії, вона займає набагато більш велике дослідницький простір і не є напрямом, що спирається на будь-яку наукову парадигму. На відміну від традиційної інтелектуальної історії, вона виступає як культурно-інтелектуальна, вивчаючи не тільки зміст і форми, а й умови інтелектуальної діяльності, інтелектуальний клімат епохи, розглядаючи розумові комплекси в їх соціокультурному контексті.

В якості методологічної основи дипломної роботи був використаний біографічний підхід інтелектуальної історії. Наріжним каменем цього підходу є розуміння нерозривності зв'язку між життям і творчістю особистості, між факторами психологічної та інтелектуальної біографії.

Як зазначає Л. П. Рєпіна, що будь-яка біографія може називатися історичної, тільки будучи поміщена в історичний контекст, взятий у всіх його аспектах, грунтовний аналіз інтелектуального контексту є необхідним, але не достатньою для створення повноцінної інтелектуальної біографії. Така біографія потребує більш глибокого занурення в соціокультурне середовище. Характерною рисою сучасної інтелектуальної біографії є синтез біографічного, текстуального і соціокультурного аналізу, і саме з ним зв'язуються оптимістичні оцінки її перспектив, особливо ті, які виходять з максимально розширювального розуміння завдань інтелектуальної історії.

Доречно згадати виключно точне і містке визначення об'єкта і предмета біографії, дане у свій час Е. Ю. Соловйовим: "Безпосереднім об'єктом біографії є життя окремої людини від моменту народження до моменту смерті. Однак предметом, на який спрямована основна дослідне зусилля біографа, кожен раз виявляється соціальна і культурна ситуація. Тільки по відношенню до останньої описувана життя набуває значення історії, особливої ​​сенс-тимчасової цілісності, до якої застосовні поняття унікальності, подієвості, розвитку, самоздійснення ". У свою чергу досить цінною є типологія біографічного жанру, розроблена Дональдом Уокером. У неї входять: 1) біографія особистості (відомості про час і місце народження, освіту, родинне коріння і впливах, рисах характеру і особистого життя), 2) професійна біографія (про позиції особистості, його професійної діяльності); 3) бібліографічна біографія (аналіз праць автора, історію їх створення), техніки і методології дослідження, понятійного апарату та міждисциплінарних зв'язків; 4) ситуаційна біографія чи біографія середовища (події та умови соціально-економічного і політичного життя суспільства й епохи, в яких жив і працював учений).

Біографія як вимір історичного процесу дозволяє відповісти на багато питань. З одного боку, пізнавальний її потенціал розкриває особисту ментальну історію творця ідеї або концепції. Сприяє кращому розумінню ідей філософів. У цьому сенсі, вивчаючи біографію мислителя, ми в свою чергу маємо можливість вивчати біографію самої ідеї.

Ми згодні з твердженням Ю. М. Лотмана про те, що "далеко не кожен реально живе в даному суспільстві людина має право на біографію. Кожен тип культури виробляє свої моделі" людей без біографії "і" людей з біографією ". Тут очевидний зв'язок з тим, що кожна культура створює у своїй ідеальній моделі типу людини, чия поведінка повністю зумовлене системою культурних кодів, і людини, що володіє певною свободою вибору своєї моделі поведінки ". Як же визначаються поняття "людина з біографією" і "людина без біографії"? Кожен тип соціальних відносин формує свої соціальні ролі, норми яких є загальнообов'язковими і навіть примусовими для всіх членів даного суспільства. Норми ці існують до народження цієї індивіда і пред'являються йому як "умови гри". Зробивши цей первинний вибір, він опиняється в межах соціально-фіксованого норми "правильної поведінки". У цьому випадку життєпис людини, з сучасної точки зору, ще не є його біографією, а являє собою лише зведення загальних правил поведінки, ідеально втілених у вчинках певної особи.

Відповідно до задуму дипломної роботи, потенціал біографічного підходу полягає в тому, що можна поглянути на феномен, коли трансформація сценарію життя, свідомий вибір таких рішень, які раніше могли бути витлумачені як відхід від норми, в даний період опиняються біля витоків формування нової норми. Такі люди "мають біографію", їх імена і вчинки зберігаються для нащадків, стають знаковими.

З цього боку біографія переходить в розряд сценаріїв, зразків, еталонів поведінки для цілих суспільних груп. І в кінцевому результаті - стає якимось конструктом, який відтворюється і повторюється, зводиться в розряд значущих і корисних. У цьому випадку можна говорити про біографії як про зразок - гідним відтворення, а про вчинки як про маркери - гідних наслідування.

У такому ключі, цікава біографія сибірського патріота, відомого публіциста, ідеолога областніческой руху - Миколи Михайловича Ядринцева, що зіграв важливу роль у формуванні суспільно-політичної свідомості сибірської інтелігенції, як варіант підношення її суспільству через публіцистику і як наслідок цього - прийняття її за зразок, який заслуговує відтворення і гідного повторення общественноценних і нравственнозначімих вчинків.

Для дослідження було залучено метод усної історії. "Історія з перших вуст", як називав її Джон Тош, укладає два постулати - "особисті спогади розглядаються як ефективний інструмент відтворення минулого, як безпосередні враження про життя людей у її справжньому вигляді. І з іншого боку, прості люди отримують не тільки місце в історії, а й роль у виробництві історичного знання ". Цікавим стає - то невідповідність між фактами та спогадами, що, в кінцевому рахунку, збільшує цінність усного свідоцтва як історичного документа.

Як відзначають дослідники, широко використовуваний нині термін "усна історія" з'явився відносно недавно. Але це не означає, що настільки ж ново і власне поняття усної історії.

Методи усної історії першочергово знаходять відгук у професійних істориків, які займаються політичною історією. Вже в дослідженнях 1930-х рр.., Щоб заповнити прогалини в джерелах необхідних для наукової біографії даними, дослідникам доводиться зайнятися збором спогадів нині живуть колег і співробітників таких політиків.

У 1978 р. Пол Томпсон назвав свою працю про методи усної історії "Голос минулого", де підкреслює, що "головною цінністю усної історії можна вважати її здатність відтворювати початкове розмаїття точок зору. Відкрилися нові перспективи дослідження: можливість поглянути зсередини на історію іммігрантських груп, вивчати повсякденне життя на виробництві та її вплив на сім'ю і суспільство, за допомогою інтерв'ювання тепер стало можливим створити куди більш повну історію сім'ї ".

Власне методологічний апарат усної історії включає в себе: пряме інтерв'ювання, "спостереження зсередини", документальні вишукування, картографію і статистику, останнім часом прокинувся інтерес до жізнеопісательному методом, який в перспективі своєї бачить вивчення соціальних проблем міста.

Усні спогади людей дозволяють отримати інформацію різного роду. "Інтерв'ю показують, як офіційна історична версія або свідчення інших людей, вплітаються в індивідуальну пам'ять". Методика інтерв'ювання включає в себе: підготовку та збирання попередньої інформації (чим більше дослідник знає, тим більше шансів отримати важливу історичну інформацію); запитальник (питання не повинні носити двоїстий характер, набагато краще ставити питання - обережний, який покаже про що ви хочете говорити) ; спосіб транскрибування (з урахуванням вікового, професійного, гендерної принципів) і, в кінцевому рахунку, інтерпретація матеріалів, яка в значній мірі залежить від вихідних цілей дослідження, що спирається на ту чи іншу академічну традицію, а всі добуті і навіть розрізнені факти не просто наводять на роздуми їх можна використовувати як повноцінний історичне джерело.

Методи дипломної роботи. 1) Порівняльно-історичний метод, надав можливість зіставити образ Ядринцева в уявленнях його сучасників і нащадків-сибіряків.

2) Історико-генетичний метод має на увазі характеристику історичних контекстів, факторів які вплинули на ці подання.

3) Еволюційно-історичний метод дозволяє простежити еволюцію образу на різних історичних етапах, які інтерпретації він отримував в уявленнях різних поколінь.

Базові поняття дипломної роботи: як очевидно з назви випускний кваліфікаційної роботи, нас цікавлять поняття "образ", "культурна пам'ять" та підходи до вивчення цих феноменів.

Образи минулого в масовій свідомості складаються з різних факторів: особистого життєвого досвіду, ціннісних установок, сучасного "потоку інформації". В історичній науці існує думка, що "головним предметом історії сьогодні стає не подія минулого, а пам'ять про нього, той образ, який закарбувався у пережили його учасників і сучасників, транслювався безпосереднім нащадкам, реставрувався або реконструювався в наступних поколіннях, піддавався" перевірці "і "фільтрації" за допомогою методів історичної критики ".

У свою чергу, під образом історичної особистості буде розумітися сукупність розумових конструкцій, у яких різними способами відображені актуальні для певної соціальної групи (в нашому випадку - сибіряків) ознаки образу історичної особистості.

Слідом за Л. П. Рєпіної, під культурною пам'яттю розуміється "певним чином сфокусоване свідомість, яка відображає особливу значимість і актуальність інформації про минуле у тісному зв'язку з сьогоденням і майбутнім. Культурна пам'ять по суті справи є виразом процесу організації, збереження та відтворення минулого культурного досвіду народу, країни, держави для можливого його використання у діяльності людей або для повернення його впливу до сфери суспільної свідомості ".

Огляд історичних джерел. Мною було залучено такі групи джерел: публіцистичне і мемуарний доробок самого М. М. Ядринцева, листування і спогади його сучасників, газети і меморіальні пам'ятники М. М. Ядринцева, Інтернет ресурси: сайти державних бібліотек та енциклопедій, регіональні та літературні сайти.

Для з'ясування автообраз Н. М. Ядринцева першорядну цінність представляють його спогади: "Спогади про Томської гімназії", "Сибірські літературні спогади", "Світлі хвилини", "До моєї автобіографії". Вони складають основну базу залученої мною літератури при реконструкції автобіографії публіциста. Вперше вони публікувалися в 80-90-і рр.. XIX ст. в "Сибірському збірнику" і "Східному огляді", Автобіографія була опублікована в 1904 р., збереження і публікація її є заслугою В. І. Семідалова (перед від'їздом до Барнаула Ядрінцев передав йому значну частину свого архіву). "Світлі хвилини" - спогади минулого до дня відкриття Томського університету, і передбачення, яке відчуває автор істинне, він згадує як майже 28 років тому, в жвавому гуртку студентів-сибіряків Петербурзького університету йшла розмова про сибірському університеті. Згодом ця ідея стала справою всього його життя.

Окрему групу джерел становлять наукові та публіцистичні роботи лідера сибірського обласництва.

Знайомство з численними листами М. М. Ядринцева дозволяє зробити висновок про постановку публіцистом питання про борг інтелігенції перед народом, про те, що вона стоїть в стороні від народних тягарів, від народної праці. Заклик до інтелігенції зосередити увагу на місцевих практичних завданнях і потреби. У своїх листах до Г. М. Потаніну він прямо вказував на те, що "місцева інтелігенція нічим не пов'язана з народом, у неї немає ще грунту, на якій вона могла б зійтися з ним".

Живий вигляд М. М. Ядринцева відтворюють спогади про нього Г. Н. Потаніна, П. М. та А. М. Головачова, В. П. Острогорський, І. П. Белоконского, В. В. Берви-Флеровського, Н. П. Левіна, В. І. Семевского, Н. І. Наумова. У них дається тонка характеристика і оцінка різнобічної діяльності ідеолога сибірського обласництва. Найрізноманітніші люди, які писали про нього, сходяться в одному - в найглибшої поваги до непересічної особистості та діяльності знаменитого сибіряка. Велика частина спогадів була опублікована в найкоротший період після смерті М. М. Ядринцева і носить відтінок скорботи за втраченим "вірному другові", "хорошій людині", "другові молоді". Згадані спогади друкувалися переважно в періодиці, багато хто з них не мали назви, так як витягали з книг і збірок. Дана група джерел дозволяє розкрити та доповнити багато моментів біографії Миколи Михайловича. Зокрема, сюжети, пов'язані з Томської гімназією, громадською діяльністю Миколи Михайловича в Петербурзі та Сибіру, ​​роботою в "Східному огляді".

Періодична преса є одним із засобів масової інформації. Багатство і різноманітність інформації робить її багатопластові історичним джерелом. У нашому випадку періодична преса є одним з основних джерел для реконструкції образу Н. М. Ядринцева в культурній пам'яті сибіряків. Для дослідження були залучені газети - "Вечірній Новосибірськ" (2004-2007), журнали - "Алтай" (1972-1992), "Земля сибірська, далекосхідна" (1993), "Сибірські вогні" (1934-2002). Об'єктом нашого аналізу стали публіцистичні та науково-популярні статті, присвячені життю та діяльності М. М. Ядринцева, інформаційні повідомлення про увічнення його пам'яті, про ювілейні дати, пов'язаних з його життям і діяльністю.

В окрему групу ми об'єднали історичні дослідження, присвячені історії сибірського обласництва, регіональної інтелігенції та періодичної другої половини XIX ст. Критерієм відбору наукової історичної літератури послужило наявність інформації про героя нашої випускної кваліфікаційної роботи та відповідність жанру наукового дослідження. Докладного аналізу уявлень про М. М. Ядринцева в професійному співтоваристві регіональних істориків присвячений спеціальний розділ основної частини роботи. Тут же позначимо алгоритм роботи з історіографічними джерелами, обраний відповідно до завдань нашої роботи: визначення історичного контексту появи історичних досліджень, виявлення тематики, мети і завдань робіт, в яких згадувався М. М. Ядринцев, джерельної бази, світоглядної (у тому числі методологічною ) позиції автора, його історіографічних пріоритетів, аналіз основних висновків.

Для виявлення уявлень про М. М. Ядринцева наших сучасників, що належать до різних вікових груп, нами була розроблена анкета. Всього було опитано 115 осіб. Старші школярі - 30 чоловік, студенти - 42 особи, дорослі (викладачі, вчителі, музейні працівники, бібліотекарі) - 43 особи.

У якості джерела для реконструкції культурної пам'яті були залучені речові джерела: пам'ятники Ядрінцевим, меморіальні дошки, приурочені до пам'ятних дат, наприклад, до 100-річчя від дня народження публіциста.

Інтернет-ресурси є своєрідним джерелом, з одного боку, Всесвітня Павутина наповнена еклектичною інформацією про М. М. Ядринцева, з іншого, така її різножанровість дозволяє виділити ті культурні пласти, якими наповнене сучасне масову свідомість.

Хронологічні рамки роботи. Відповідно до окресленої темою визначено її хронологічні рамки. Вона охоплює період з другої половини XIX ст., Часу активної діяльності Ядринцева і появи перших публікацій про нього, залишених його сучасниками до початку XXI століття, де інтересом для дослідження є усталений образ в культурній пам'яті нащадків.

Структура випускної кваліфікаційної роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

1. Образ н. М. Ядринцева в громадській думці другої половини XIX - початку XX століття

1.1 автообраз Н. М. Ядринцева як модель поведінки пореформеного інтелігента

Гіпотеза параграфа полягає в тому, що подібно до багатьох інтелігентів другої половини XIX ст., Ядрінцев вибудовував свою біографію як життєвий сценарій літературного героя, а потім його реалізовував. Підстава даної гіпотези я підкріплюю висновком М. Могільнер про те, що "конкретні літературні твори, створені радикально налаштованими письменниками для своїх" ідеальних читачів ", являли собою єдиний великий міфологічний епос". Так і біографія інтелігента вибудовувалася як якийсь ідеальний конструкт та вдало вбудовувалася в літературне міфотворчість.

Отже, завданням параграфа бачиться реконструкція автообраз Миколи Михайловича Ядринцева як втілення ідеальних поведінкових стратегій інтелігента-"патріота".

Микола Михайлович народився в Омську 18 жовтня 1842 у сім'ї небагатого купця - Михайла Яковича Ядринцева (за походженням селянина). Він багато читав, а в його бібліотеці були - Карамзін, Державін, Пушкін, Гоголь, Булгарін, Кукольник; виписував журнали - "Син Вітчизни", "Бібліотеку для читання", "Сучасник", в тому числі і рідкісні на той момент для тодішнього Омська - "Вітчизняні записки". Ядрінцев писав у своїх спогадах: "Батько мій відрізнявся розумом і любив літературу. Він мав порядну бібліотеку і виписував все нові книги. У дитинстві я познайомився з ілюстрацій з багатьма діячами. Пам'ятаю, що мене обіймав Суворов. Книги раніше залучали мою увагу, я захоплювався розповідями і віршами ".

Мати - Февронія Василівна - колишня кріпачка. Її розповіді про жорстокість кріпацтва прищепили у чотирнадцятирічного хлопчика ненависть до несвободи. Саме в цьому віці він пише свою першу повість.

Свої перші спогади Микола Михайлович співвідносить з Тобльском, куди вже в 1843 р. переїжджає його сім'я. Потім була Тюмень і, нарешті, Томськ. Саме з Томська він пов'язує свої найкращі спогади свого дитинства: "Золоте безтурботне дитинство. Ігри в саду та інше минули швидко. Мене віддали в новий пансіон для підготування до гімназії". Тут основні знання він отримав лише з французької мови. Об этом светском пансионе у Ядринцева остались самые ужасные воспоминания: "Для болезненного, впечатлительного ребёнка этот палочный институт мог быть могилой. Я трепетал в этом пансионе ежеминутно. Так я пробыл в нём три года".

О своём здоровье, Ядринцев писал, что оно не было крепким: "Хилое сложение моё и слабый организм много раз заставили родителей опасаться за моё здоровье в детстве". Для того, щоб поправити своє здоров'я він займався фізичними вправами: верховою їздою і прогулянками по горах.

З безтурботним дитинством у Миколи Михайловича були пов'язані перші трагічні спогади. Особенно тяжело он воспринял раннюю смерть своей младшей сестры: "Смерть неповинного святого младенца, только что распускавшейся жизни всегда глубоко загадочна".

У 1854 р. Ядрінцев потрапив до другого класу Томської губернської гімназії. Основной контингент – дети бедных чиновников, купцов, дьяков. Публицист вспоминал: "Разнообразное демократическое общество из разных слоёв города, сидевшие вокруг меня на скамьях, имело ещё и своё взаимодействие влияние. Впечатления жизни, круг понимания его выносился из среды низших классов и среднего общества, стало быть, отличался плебейским складом. Жизнь этих детей народа была богата опытом, они видели многое. Это была жизнь грубой среды, но, тем не менее, цельная жизнь с её нуждами, страданиями, радостями и печалями".

Образ учителя, который сложился в сознании Ядринцева во время прибывания его в гимназии, напоминает больше беспощадную карикатуру: "Слабый, неподготовленный персонал педагогов с университетских скамеек явился в глухую неприветливую жизнь провинции и обстановку 40-х гг. Это были люди, случайно занесённые в Сибирь из старого педагогического института и из старых университетов. Не успевшие ознакомиться с жизнью, люди без всяких идеальных стремлений". "Что можно ожидать от такого контингента. Сибирь издавна была глухой страной, куда ехали люди по нужде и безвыходности. И часто такие люди, которым нигде в России не находилось места, то есть, как и во многих других случаях Сибирь получала брак. Явившись в местную среду со своим казённым запасом знаний, без всякой силы и веры в своё призвание, они могли только затеряться и опуститься". Положение же образованного человека в сибирском обществе было невыносимо тяжело: "среди невежественной среды, полной грубых недостатков, он являлся одиноким, не имел почвы, не было даже небольшого кружка людей, к которым он мог бы примкнуть и признать в них своё отечество. Он не находил себе поддержки и сочувствия".

Ядринцев приводит не один пример, когда "одна часть опускалась и сходила с ума; оставались люди, примерившие с обыденной обстановкой, они переженились на кухарках или простых бабах и погрузились в довольно прозаическую жизнь".

Всё сводилось к тому, что "отсутствие внутренней общественной жизни и равнодушное отношение к своему существованию отражалось даже на учреждениях, которые были призваны просвещать, распространять образование и наставлять общество. Окружающая апатия парализовала их деятельность и развращала её. Администраторы, церковнослужители, учителя, педагоги, медики, закинутые в Сибирь, не могли быть в невежественной среде на высоте своего призвания. Кругом шла нажива, совершались злоупотребления, уголовщина, у населения повсюду царила апатия и полное равнодушие к духовным и умственным интересам". Такую критическую оценку дал Ядринцев сибирскому обществу за всякое отсутствие гражданских интересов, полное равнодушие и "неподвижное положение". Не маючи суспільної підтримки і внутрішніх сил, багато освічені люди знаходили єдиним порятунком втеча з Сибіру, ​​і лише деякі вирішувалися віддати свої сили краю. І на частку цих зародків місцевої інтелігенції випадало саме трагічне становище. Публицист заключал, что "между местной интеллигентной личностью и обществом образовывался тот антагонизм и та грань нетерпимости, которые не приносили пользы ни той, ни другой стороне. Они обе страдали недостатками и ошибками. Общество в силу своего непонимания, не пользовалось способностями и талантами человека, который мог принести ему большую пользу; человек же интеллигентный под влиянием раздражения презирал это общество, а с ним и местные общественные вопросы. Таким образом, нарушалась та связь, которая необходима для гармонического развития ". Впечатления о гимназии были связаны у Ядринцева с тем, что "расправа была жестокая, грубая. Секли учеников до 7-го класса, и секли, так как секут крестьян. Со стиснутыми зубами и с сжимающимся сердцем я прислушивался к гулу этих экзекуций, но эта расправа не устрашала нашей демократии". Саме гімназія стала для Ядринцева першою школою життя. Здесь он впервые получил опыт формирования социального общественного союза: "Здесь были свои законы, обычаи, свои подвиги и герои, даже свои мученики. Мир жизни слагался совершенно своеобразно, под влиянием внутренних наклонностей, общих интересов среди демократических и спартанских прав". Ці права з'явилися свого роду загартуванням для життя і надавали їй деякий напрям, згадував згодом Ядрінцев. "При видимой разрозненности никто не смел, выдать товарища. Никто не смел жаловаться и переносить дело на аппеляцию инспекции и начальства, зная, что здесь найдёт только "шемякин суд"". Главное, что он вынес из этого общественного союза – "для товарищества должны быть приносимы всевозможные жертвы". "Старый забытый образ патриархальной гимназии был близок моему сердцу", – вспоминал Николай Михайлович ещё и потому, что он под влиянием физических экспериментов над ним товарищей, приобрёл себе и защитника.

Несмотря на аракчеевский дух гимназии Ядринцев приобрёл в ней чувство товарищества, равенства. У гімназії без впливу педагогів утворилася бурсацькій республіка. Багатство і громадське місце батьків не грали в ній ніякої ролі. Ядринцев пишет, что "простота и бедность пользовались правом первенства. Мы научились уважать в этой среде только собственные достоинства и нравственные качества. Хороший товарищ, хороший ученик уважался, к какому бы сословию он ни принадлежал. Вторая стадия нашего развития заставила понять и полюбить душевные качества, ум и отдавать честь способностям".

Стара гімназія, як ні суворі були її вдачу, заклала інстинкти рівності, повагу чесної бідності і поклоніння праці і таланту, звідки б він не виходив, полегшила згодом сприйняття загальнолюдського ідеалу.

Смерть батька - Михайла Яковича в 1858 р. змінила долю сім'ї Ядрінцевим. Микола Михайлович пам'ятав бажання батька - бачити його студентом університету. Ядринцев вспоминает: "Я думал уже об университете, но меня тянула внешняя сторона его жизни. Грезилось товарищество, какая-то весёлая буршская жизнь". Нарушил гимназическую умеренность Н. С. Щукин, которому Ядринцевы сдали комнату. Это заставило тревожно биться его сердце: "как, студент из Петербурга и будет жить у нас, расскажет, что меня ожидает, откроет некую прелесть будущего", так с предвосхищением ожидал встречи со студентом в Ядринцев. Образ студента Щукина произвёл на Ядринцева сильное впечатление: "подвижная фигура, энергетическая речь, пламенная проповедь, его резкие приговоры всему отживающему, запас новых общечеловеческих идей, который он вынес из тогдашнего университетского круга, тех надежд, с которыми он познакомил нас и которыми жила тогда Россия, ждавшая освобождения крестьян и своего обновления". Он был "героем юношества", "замечательным самородком".

Не здавши остаточних іспитів після сьомого класу гімназії. Ядрінцев поспішає до Петербурга, щоб вступити до числа вільних слухачів університету. Одночасно з ним до столиці приїхали і інші сибіряки А. та М. Лосєв, А. Нелетов, А. Красиков, М. Павлинов, А. Шешуков. Щукин дал рекомендательное письмо, чтобы Ядринцев мог познакомиться с Г. Н. Потаниным, сыгравшем впоследствии значительную роль в судьбе публициста. "Потанин так хорошо меня принял, сообщал Ядринцев Щукину в письме от 6 сентября 1860 г., – и мы сошлись как сибиряки, стремящиеся к одной цели. Он хочет собрать кружок сибиряков", – вспоминал Ядринцев.

Так началась дружба этих двух разных по характеру людей, продолжавшаяся до самой смерти Николая Михайловича в 1894 г. На тот момент Г. Н. Потанин, уже печатался в "Современнике", "Русском богатстве", был знаком с петрашевцами и М. А Бакуниным. Ядринцева і його товаришів захоплювали лекції історика-областнікі М. І. Костомарова. "Блестящий и талантливый состав профессоров" составил яркий контраст тому образу учителя, который сложился в сознании Николая Михайловича.

Земляцтво і університетське життя з'явилися окремою яскравою сторінкою в житті Ядринцева. "Университет соединял всех нас – и томичей, и тобольцев, и красноярцев, и иркутян – в одну семью. Перезнакомившись, мы стали жить как братья, мы почувствовали стремление соединиться в группу; до тех пор закинутые в столицу сибиряки жили разрознено, они затеривались, исчезали, многие погибали". У Петербурзі картина зближення різних уявлень околиці мала щось особливе.

Н. М. Ядринцев сразу же попал под обаяние личности Григория Николаевича, подержал его мысль сгруппировать сибиряков в Петербурге и направлять их занятия на пользу родине. У бесідах з Потаніним Ядрінцев не тільки сходився, але і захоплювався його розумом, його планами, і він був для нього першим ментром, наставником.

Студенти-сибіряки з насолодою читали, свіжу періодику, вишукуючи все нове. Им удалось объединить около 20 человек. В состав кружка вошли Н. И. Наумов, три года отслуживший юнкером в Омске и Томске и приехавший в Петербург для обучения в университете; Ф. Н. Усов, казачий офицер из Омска; Налетов из Забайкалья; студенты-юристы А. Красиков, Н. М. и Е. Н. Павлиновы. Собрания посещал И. В. Фёдоров-Омулевский, студент-бурят И. Пирожков, В. И. Перфильев, В. М. Березовский, художник П. П. Джогин и др.

Перші збори відбувалися на квартирі Джогіна. Их организаторами выступали Г. Н. Потанин и Н. М. Ядринцев. Надалі центром діяльності стала квартира Потаніна. Формування світогляду відбувалося в результаті знайомства з західними соціологами П. Ж. Прудона, Ф. Лассалем. В трудах каждого из них находились параллели с русской действительностью.

Зв'язків з Сибіром було мало. "Слыша страстные речи о народе, о долге гражданского служения, мы не могли не перенестись мыслями к нашей родине и не задуматься о её будущем", – констатировал Ядринцев в своих воспоминаниях.

Найважливішою складовою патріотичного світогляду областнікі стало обов'язкове повернення молодого сибіряка до Сибіру - на батьківщину, прибивання в її межах і служіння її інтересам, що згодом було представлено ідейними супротивниками - як мрія про відділення Сибіру від Росії, запровадження в краї суверенної демократичної республіки. Вперше на цих зборах пролунало запитання про значення в краї університету і необхідності його в Сибіру. Надалі ж цієї ідеї Микола Михайлович присвятить своє життя. Здесь же в товарищеских разговорах, развивалась мысль о необходимости подготовки к будущей деятельности в Сибири, о необходимости изучать край, читать о нём сочинения, являлась мысль составить библиографию книг сибирских.

Поступово керівна роль в об'єднанні перейшла до М. М. Ядринцева. "Я почувствовал, – свидетельствует Потанин, – что он пойдёт во главе сибирского движения, которым уже веяло в воздухе, и что мне придётся сделаться его помощником". Безсумнівно, Ядрінцев був старший Потаніна на сім років, але він мав організаторськими здібностями і літературним талантом.

В Петербурге в 1861 г., начавшиеся студенческие волнения, привели к закрытию университета. Багатьом не вдалося закінчити університет і довелося повернутися на батьківщину. У числі останніх були Потанін і Ядрінцев. Сибирское землячество распалось само собой, но идеи его, сыгравшие значительную роль в формировании мировоззрения Николая Михайловича Ядринцева заложили основу сибирского областничества.

Литературная деятельность Н. М. Ядринцева началась в 1862 г. в сатирическом журнале "Искра", но свои первые сатирические памфлеты он начал писать ещё в гимназии. До "Искры" он пытался публиковаться в "Эпохе", но там его рукопись не была принята.

Сам Ядринцев осознаёт себя писателем только во время литературной деятельности в Сибири, куда он уезжает в 1863 г. В Сибири, по словам Ядринцева, – "Явилась потребность скорее публично высказаться. Пробудить, и заставит думать общество. Важнейшим бы практическим делом было бы основание сибирского патриотического органа печати".

Діяльність Ядринцева в ці роки різноманітна. Как отмечает сам публицист, "главной задачей было тогда направлять молодёжь в университеты". У місті Омську разом з Потаніним вони організовують публічні лекції, літературні вечори, концерти, використовуючи їх для пропаганди своїх поглядів. У грудні на одному з літературних вечорів він виголошує промову про необхідність відкрити в Сибіру університет. О Сибири Ядринцев пишет, что на тот момент она "представляла то редкое и в высшей степени прискорбное зрелище, что учрежденные в ней среднеобразовательные заведения вместо того, чтобы обогащать её достаточно образованными людьми, служат как бы средством для отвлечения из неё свежих живительных умственных сил в Европейскую Россию. Сибирь вообще нуждается в людях с высшим образованием, и удовлетворить этой нужде не могут высшие учебные заведения империи, куда учащиеся должны следовать за пять-шесть, а иногда и более тысячи вёрст; словом, предоставляется ныне настоятельная возможность возвысить уровень образования в Сибири, дать местным её уроженцам средства развивать и оберегать свои умственные силы на пользу самой Сибири, что может быть достигнуто только учреждением университета в этом крае". З ініціативи молодого діяча було тоді ж приступили до збирання пожертв на місцевий університет і, завдяки енергійній проповіді і загальному співчуття сибіряків, кошти в кінці кінців, були зібрані. І в 1888 р. завдання фактично була виконана - університет був побудований в Томську. "С момента появления в Омске и до последнего своего издыхания Николай Михайлович являлся самым горячим проповедником университетской идеи в Сибири. Он первый после Сперанского, начал пропагандировать эту идею, её проводил он красной нитью во всех своих статьях, благодаря ему были собраны громадные суммы на основание университета", вспоминает Глинский.

Омск представлял собой довольно большой, но преимущественно чиновничий город, имевший когда-то военное и административное значение. Перебуваючи в стороні від головного сибірського тракту, він погрожував зробити університет порожнім. Наконец, город был наполнен населением приезжим, временным. Омськ, прийшли до такого висновку Потанін і Ядрінцев, не є підходящим місцем для розгортання їх публіцистичної та громадської діяльності. Город напоминал военный лагерь, в нём не было даже официальной газеты, но даже имеющаяся интеллигенция мало интересовалась общественной жизнью. Виступ Ядринцева на літературному вечорі 11 листопада 1864 привернуло увагу лише молоді, особливо кадетів Омського корпусу, закликом до поповнення, знань, до поїздки в університети.

Він залишає Омськ, слідом за Потаніним. Вже в Томську вони намагаються знайти підтримку і співчуття своїм планам, Потанін і Ядрінцев намагаються зблизитися з томської інтелігенцією (особливо вчителями гімназії), прикажчиками, місцевими чиновниками. Їм вдається об'єднати навколо себе коло людей, що складаються з відставних офіцерів Є. Колосова, О. Сапожнікова, купця А. Пічугіна та вчителів Д. Кузнєцова, Є. Парамонова. Серед них велися розмови про необхідність всебічного вивчення Сибіру, ​​про її потреби (в областніческой розумінні).

Сотрудничая с "Томскими Губернскими Ведомостями", Ядринцев делает первые шаги выяснения местных вопросов. Активізується діяльність Томського гуртка: таємні збори, збір коштів на користь швидких засланців, спроби придбати літографію для друкування. В 1863 г. появляется прокламация "Патриотам Сибири". Прокламація закликала сибіряків відокремитися від Росії, створивши свою державу, на засадах народного самоврядування об'єднавши всю Росію. Близько двох років влада нічого не знали про прокламації, хоча вона була поширена не тільки серед студентства, але й серед деяких військових і цивільних кіл. Примірник зберігався у колишніх козацьких офіцерів - братів Усов. Один з них, Гавриїл Усов взяв її з собою на службу. Черговий офіцер кадетського корпусу випадково виявив її у шістнадцятилітнього А. Д. Самсонова. Весной 1865 г. возбуждается уголовное дело с громким названием "Дело об отделении Сибири от России и образование республики подобно Соединённым Штатам". Начались повсеместные аресты в Уральске, Томске, Красноярске, Петербурге, Москве. 44 арестованных привезли в Омск, среди них был и Ядринцев. Потанина и Ядринцева обвиняли в публикации статей о необходимости университета в Сибири с косвенной критикой правительства. "В нашем сознании было желание мирного блага нашей забитой Родине, нашей мечтой было её просвещение, гражданское преуспевание. Мы отвечали, что желаем нового гласного суда, земства, большей гласности, поощрения промышленности, больших прав для инородцев. Что тут было преступного? Что было преступного в горячей любви к наше Родине?".

Впоследствии Ядринцев вспоминал об этом фрагменте своей биографии: "Более всех обвиняли меня, Потанина, Шашкова и Щукина; остальные юные товарищи считались совращёнными", вспоминает Ядринцев. Потанін, Ядрінцев і Шашков спочатку були засуджені до 12 років каторги, але потім покарання було пом'якшено, послідувало довгий висновок і посилання. "Это была обратная ссылка из Сибири: кажется, единственный случай, когда Сибирь была признана чьим-то отечеством и из него нужно было выдворить. Множество ссыльных пожелали бы этого выдворения".

Перебуваючи на засланні в Шенкурський, Ядрінцев не міг залишатися без діла, без книжок, без занять. Он начинает ряд журнальных статей в "Деле" о сибирской тюрьме и ссылке. "В связи с этим я начал интересоваться уголовным вопросом и выписывал много иностранных книг. Но главная цель была разоблачить несостоятельность сибирской ссылки". Таким чином, весь час заслання він готувався до публіцистичної діяльності, вивчаючи історію Європи, історію колоній.

У 1872-1873 рр.. після звільнення з Свеаборгской фортеці Потаніна, починається жваве листування з Ядрінцевим. "Обрадовавшись возвращению своего друга, я ожил. Масса сибирских тем вертелась в голове".

В своих письмах Потанину, Ядринцев указывал на инертность сибирской интеллигенции: "Наша интеллигенция ничем не связана с народом, у неё нет ещё почвы, на которой бы она могла сойтись с ним". Головним тепер для Ядринцева бачиться створення зразків поведінки для сибірської інтелігенції, надання її діяльності конкретного діяльного спрямування, і нарешті, об'єднання спільних сил.

Неодмінними атрибутами провінційного життя, на його думку, повинні стати періодична преса, театр і університет. Газета повинна стати тією самою об'єднуючою силою інтелігентних сил області, органом інтелігенції краю, а не друковане довідкою для торгових контор; вона повинна представляти собою суспільне явище, розумову роботу краю. "Театр, как и университет, должен стать областным учреждением. А не колонией столицы в провинции, как это теперь. Он должен быть наполнен актёрами. Уроженцами края, он должен давать в изобилии пьесы, рисующие местную жизнь, написанными местными авторами". І особливі вимоги пред'являлися до університету, який повинен органічно зростися з Сибіром. Саме реалізацією цих установок повинна займатися місцева інтелігенція. В 1873 г. начинается их сотрудничество в "Камско-Волжской газете". "Потанин познакомился с её редактором К. В. Лаврским в ссылке. Видя бедность газеты, он предложил примкнуть к ней и пригласить сибиряков сотрудничать. Помещая статьи о Сибири, в то же время я предпринял ряд статей по областному вопросу. Каждая русская область могла иметь свои интересы, и воззрения провинциала были особые от столичного централизатора. Вот какова была исходная точка", – вспоминает Ядринцев. Сам публицист работал много и плодотворно, печатает в ней свои статьи: "В ожидании реформ на Востоке" и "Цивилизация на Востоке". Готуючи огляд провінційної газет, він формулює завдання, які, на його думку, мають стояти перед органами місцевої преси. Перша - знайомити суспільство і місцеве населення з чисто місцевими питаннями і потребами, які саме життя ставить на чергу. Друга - бути посередником між літературною і провінційним читачем.

По совету А. И. Деспота-Зеновича, члена Совета внутренних дел В. А. Сологуба, Ядринцев 17 сентября 1873 г. отправляет "всеподданнейшее прошение" о помиловании к управляющему III отделением его Императорского величества отделением графу Шувалову, написанное в форме раскаяния о помиловании.

Ядринцев пробыл в ссылке 6 лет, с тюрьмой около 10 лет – "10 лучших лет своей юности". І для публіциста це не могло пройти безслідно. В Петербург Николай Михайлович вернулся "измождённый, усталый, нервный, измученный ссылкой". Начались его поиски работы, он писал в "Деле", "Неделе", и в этом же году прекратила своё существование "Камско-Волжская газета". Літературна робота спочатку давалася йому туго. Він працював у графа Сологуба і отримував підтримку. Точками соприкосновения между ними стала – сибирская ссылка. Через него Ядринцев узнаёт о всех проектах, воззрениях разных административных лиц и учёных по вопросу о ссылке. Він розширює свої знайомства в адміністративних колах і вчиться бути представником сибірських інтересів.

По приезде в Петербург по поручению Потанина, Николай Михайлович познакомился с корреспонденткой этой газеты, Аделаидой Фёдоровной Барковой. "Это была чрезвычайно задушевная, отзывчивая, добрая и приветливая девушка. Неудивительно, что Ядринцев нашёл в ней именно ту подругу жизни, которую так искало его любящее, нежное сердце. Молодые люди полюбили друг друга, и союз их явился воистину редким в наше время золотым семейным счастьем", – вспоминал о ней Глинский.

Аделаида Фёдоровна оказалось для своего мужа любящей женой и ценным помощником. Одружившись із нею в 1874 р. він знайшов у ній товариша, друга і співробітника.

Её перу принадлежали отдельные хроники в и статьи в "Восточном Обозрении", посвящённые вопросам образования в Сибири, а также организация известных сибирских вечеров.

Тяжело и мучительно воспринял Николай Михайлович смерть жены: "Я осиротел и почувствовал себя ужасно тяжело, одиноко. Страшная тоска сокрушала меня, и я не находил уже таких неизменных друзей, такой нравственной поддержки. Я не мог отдаваться так деятельности, как прежде. Неприятности и ухудшившиеся обстоятельства убивали дух мой, в эти трудные минуты я не находил близ себя людей, которые бы меня поддержали. Я понял, как важно жить в родной семье, когда окружён попечениями". Для нього це була серйозна втрата. Живучи вже в Петербурзі, після заслання Ядрінцев в той же час вчився бути представником сибірських інтересів і заступиться за Сибір. "Мы разумели обобщение и пробуждение интеллигентной жизни в провинции".

Він приходить до висновку, що в столиці, у столичній пресі, була найнесприятливіша грунт порушувати питання про провінцію. Для столичного жителя провінція була глушиною, зразком застою, невігластва, а провінційна друк - убогість. Уверившись, что русская провинция совсем не имеет представителей в столице, и что она не сгруппировалась, не созрела, не выработала программ, Ядринцев обратился снова к сибирским делам.

Ядрінцев залишається вірним своїй батьківщині і починає тим посилення проводити сибірські питання в столичну друк. Він присвячує свої статті сибірському засланні, протестуючи проти неї, питань золотопромисловості, університету.

У вересні 1875 р. він дізнається, що губернатором в Сибір призначається новий генерал-губернатор М. Г. Казнаков. Знакомство с ним вызвало у Николая Михайловича восторг. У ньому він побачив справжнього патріота, добре усвідомлював шкоду посилання і нагальну потребу університету. І Ядрінцев з ретельністю прийнявся складати для нього записки та проекти з головних питань, про заслання, з програмою які необхідно зібрати відомості про сучасне становище посилання і з історії сибірського університету. Казнаков передав Ядрінцевим радісну звістку, що з його доповіді государ дав згоду на створення університету в Сибіру.

"Для Сибири начиналась новая заря". Николай Михайлович писал в это время ряд статей в "Голосе" по поводу назначения нового генерал-губернатора и тех ожиданий, какие наполняют Сибирь. Он напоминал, как ждала Сибирь Сперанского, как ждёт она давно правосудия.

В 1876 г. Ядринцев получает приглашение на службу от Казнакова. Для нього це означало знову побачити батьківщину. Він продав усе своє майно, затишну квартиру в Петербурзі, де так спокійно жилося, взяв дружину, дитину і няньку і повіз до Сибіру.

В Омську пробув близько 5 років, де писав проекти для генерал-губернатора - про становище посилання, став беззмінним членом Західно-Сибірського відділу географічного товариства. Совершил две экспедиции на Алтай. Этнографическая деятельность хотя и увлекала, но его не оставляла мысль о создании газеты для "Сибири". Тем более, что стало известно о закрытии газеты "Сибирь", издателем которой был его соратник по шестидесятым годам Нестеров. Г. Н. Потанин советует ему просить помощи у Н. Г. Казнакова. Але з відходом генерал-губернатора в 1881р., Ядрінцев залишає державну службу і їде до Петербурга. Здесь он публикует свой многолетний труд "Сибирь как колония" к трёхсотлетию освоения края. Це глибоке дослідження масою конкретного матеріалу, статистичних даних, історичних нарисів. Одночасно з виходом книги публіцист клопочеться про вихід безцензурної газети в Петербурзі. Вплив Н. Г. Казнакова і А. І. Деспота-Зенович допомогло йому отримати дозвіл. И 1 апреля 1882 г. выходит первый номер газеты "Восточное обозрение". Это была первая, не считая "Азиатского сборника" столичная газета, посвящённая исключительно сибирским вопросам. У номері було заявлено, що попередньої цензури не буде. Програма передбачала друкувати телеграми, важливі урядові розпорядження, статті, огляди, що стосуються життя російських областей та інтересів населення східних окраїн, також питань російської політики на Сході.

Публіцист вів активне листування зі своїми кореспондентами на місцях, в результаті відділ кореспонденції з Сибіру був одним з наіінтереснейшіх.

Ядрінцевим тоді були центром, об'єднуючим всю сибірську молодь, яка крім вивчаються в різних навчальних закладах предметів, цікавилися суспільним життям, громадськими питаннями взагалі і сибірськими зокрема. "Ядринцевские четверги" совпадали с учебным временем, так как главный контингент посетителей состоял из учащейся молодёжи, которая весной разъезжалась из Петербурга, а сенью опять собиралась. Желающие могли читать свежие номера "Восточного обозрения", "Недели", толковать по поводу разных сибирских вопросов. "Двери этого дома были настежь открыты для всякого сибиряка, и все шли к Ядринцевым: кто с просьбой приискать работу, кто посоветовать насчёт занятий, а кто и просто поговорить, узнать сибирские новости", – вспоминал о нём Левин.

Навіть представники сибірської адміністрації, приїжджаючи з Сибіру або виїжджаючи туди, вважали за потрібне заїхати до Ядрінцевим з візитом.

В качестве редактора "Восточного обозрения" Николаю Михайловичу приходилось часто переживать горькие минуты. Справи йшли все гірше й гірше. Ядрінцевим доводиться працювати і на інші видання. В это время закрываются иркутская "Сибирь" и томская "Сибирская газета". Редакция "Восточного обозрения" лишается важных источников информации. У 1886 р. залишилося всього 150 передплатників. Щоб врятувати газету, публіцист намагається перевести її до Іркутська, що йому вдається після численних турбот.

Залишивши дружину з трьома дітьми в Петербурзі, він переїздить до Іркутська.

Бывшие подписчики газеты, привыкли к её петербургскому облику и нынешние выпуски, не такие резкие и меткие, не удовлетворяли их. Зробити газету інший не було можливості через цензуру. Гострота тону могла призвести до заборони видання взагалі. Сложными были отношения Ядринцева с сотрудниками "Сибирской газеты". Они привыкли к иной подаче своей корреспонденции в "Восточное обозрение". Сглаженный тон критики их не устраивал.

Микола Михайлович вирішує залишити журналістику. Он передаёт "Восточное обозрение" члену комитета Иркутского переселенческого общества В. А. Ошуркову.

Навесні 1889 р. він займається вивченням історії урало-германських племен, їде до Монголії, розшукує міфічну столицю Каракорум. Його відкриття привертає увагу всього світу вченого. Он публицист, а не учёный, сделав доклад в Географическом обществе, он передаёт дело другим.

С приездом в Петербург начинаются хлопоты по расширению "Восточного обозрения". У нього з'являється думка знову повернути газету в Петербург. Головне управління у справах друку зажадало погодити це рішення з сибірськими владою, ті відмовили. Перед публіцистом стало питання: або повернутися до Іркутська, або забути про газету. Він вирішується на останнє. Замисливши нове видання в Петербурзі. Проте дозвіл на нього виклопотати не вдалося. В начале 1891 г. "Восточное обозрение" выходит снова благодаря докладной записке Николая Михайловича министру внутренних дел. І другий номер нового року як головний редактор підписує вже Ошурков.

Ядрінцев в цей час відвідує Париж, де читає доповідь. По прежнему много работает, готовит второе издание книги "Сибирь как колония", пишет стать по переселенческому вопросу для "Вестника Европы", выпускает книгу "Сибирские инородцы их быт и современное положение", посылает свои статьи в "Восточное обозрение".

Статьи публициста появляются в 1892 г. в "Русском богатстве". В газете "Русская жизнь" он заведует сибирским отделом, который вскоре закрывают. Йому пропонують стати відповідальним редактором газети, але він відмовляється, тому що йому не подобається внутрішній клімат в редакції.

У 1893 р. він відвідує Всесвітню виставку в Чікаго. Часть своих впечатлений он публикует в "Русской жизни". Всё это время Ядринцев продолжает неуклонно и пристально следить за своим детищем "Восточным обозрением", судьба которого ему небезразлична. Звичайно ж, він засмучений, що газета втратила свій напрямок, особливо з приходом у неї І. Г. Шешунова. У неї дуже скрутне матеріальне становище. На початку 1894 р. він домовляється про продаж її засланого народовольця І. І. Попову, за поданням Миколи Михайловича, тільки лише справжній патріот повинен керувати газетою.

Але сам публіцист залишається без діла. Йому треба якось утримувати трьох дітей. Він погоджується на посаду завідувача статистичними дослідженнями на Алтаї. По пути в Барнаул заезжает к другу В. И. Семидалову и передаёт ему для публикации "Автобиографию".

Публіцист раптово помер 7 червня 1894 від паралічу серця. Смерть великої людини залишилася загадкою. Ходили версії про умисне самоотруєння, хтось вважав, що він помер від самотності.

Про смерть публіциста негайно оголосили в Сибіру і по всій Росії. Во многих периодических изданиях появились некрологи с элементами его биографии. В Іркутську, Томську, Омську, Барнаулі, Москві і т.д. служили панахиди.

Можно ли говорить о жизненном пути Ядринцева, расценивая его как "осмысленную" биографию, придания многим поступкам знаковости и символизма? Уместным будет рассмотрение "поступков" в сфере общественной и частной жизни.

Громадська діяльність: ставлячи перед собою мети самопізнання, самовизначення і занурюючись у своє життя, свою свідомість, свої емоції і відчуття інтелігент дізнавався щось нове про навколишнє життя. Ці знання перетворювалися в активний фактор провінційного культурного простору, що об'єднував мислячу частину суспільства. Исходя из этого Ядринцев как сибиряк-"патриот" в процессе общественной и профессиональной деятельности побуждал в обществе идею сознательного служения краю. Формуючи свою ідентичність, він прагнув організувати групові спільноти - вступав в земляцтва, літературні гуртки. Идентичность всегда ориентирует на определённый стиль жизни, "вбирая" который индивид формирует свою тождественность с определённой группой, образом жизни, ценностями. У цьому ключі суд і посилання символізували біографію публіциста, а унікальність мотиву повернення доповнювалася не менш унікальним прецедентом зворотнього посилання до Європейської Росії.

Какую же тогда роль играла частная жизнь? Уделяя такое большое внимание общественным делам, организаторской деятельности – сфера приватного нередко оставалась неудел.

Исходя из задачи работы – реконструкции биографии публициста как воплощение идеальных стратегий поведения, образ сибиряка – "патриота", можно выделить следующие этапы в формировании этого образа.

1) Гімназійні роки з'явилися першим щаблем у формуванні образу сибірського інтелігента. Во-первых, потому, что публицист приходит к заключению о том, что "внутренние образованные силы" (сибиряки) видят единственный свой выход в бегстве из Сибири. Он, в частности, писал по этому поводу: "Понятен тот вопль и негодование, которые вырвались у человека образованного, с развитым умом и сердцем, вернувшегося на свою родину. Он не находил в этом обществе здоровых инстинктов гражданской жизни и нравственных идеалов. Положение Сибири составляло тем более яркий контраст, что в Европейской России уже пробуждалась жизнь и являлись новые требования. Гражданские стремления при отсутствии интеллигентного и образованного класса отсутствовали, сибирское общество не разобралось со своими местными вопросами, не выдвигало их. Оно было тупо, равнодушно к вопросу о ссылке, не разбирая, вредна она или полезна, безучастно к переселениям, живя промышленною жизнью, оно, однако, не создавало экономических вопросов, не чувствовало потребностей саморазвития, самосовершенствования и гражданского преуспеяния". По-друге, гімназія для Ядринцева - це ще й перший досвід у громадському єднанні.

2) Студенческая жизнь, университет, землячество определяют уже практические задачи, рождают у сибиряка – "патриота" идею возвращения на родину, и полезного ей служения. Мысли о будущем своей родины приводят к необходимости подготовки будущей деятельности: изучать родной край, читать о нём, готовить образованные кадры.

3) Публіцистична діяльність Миколи Михайловича приводить до висновку про необхідність створення сибірського патріотичного органу друку, який консолідував би всю місцеву інтелігенцію і університету, який збагатив би освіченими людьми Сибір, підняв би рівень її освіти. Він ставить за мету проведення місцевих питань у столичну друк. Таким чином, газета і університету повинні були з'явитися трансляторами зразків і еталонів поведінки для місцевої інтелігенції.

4) Згодом він переконався, як слабо виявлялася взагалі обласна ідея і обласне єднання в Європейській Росії. Для себя же он сделал печальное заключение: "Областник или окраинец сторонится от централистов – интеллигентов, замыкается в себе или продолжает свою деятельность в провинции, видя непонимание чувств, наклонностей, стремлений местных и нужд".

Образ сибирского интеллигента в "прочтении" Н. М. Ядринцева противоречив. По-перше, він оформлявся в результаті власного життєвого досвіду, по-друге, був втіленням індивідуального або колективного уявного конструкту. У якості ідеальної моделі інтелігента виступала біографія самого публіциста. Почати з себе, а потім транслювати цей образ на інших - цей спосіб припускав мирний шлях перетворення суспільства в очах Миколи Михайловича Ядринцева. Сибірська інтелігенція була не такою, якою б хотів її бачити Ядрінцев. У кінцевому рахунку, неможливість відповідати змодельованому образу змушує публіциста обірвати публіциста свій життєвий шлях.

1.2 Образ Н. М. Ядринцева в сознании современников

Реконструкція образу Миколи Михайловича, на даному етапі роботи, видається на основі спогадів його сучасників, оціночних суджень його близьких друзів, людей, які знали його не тільки з професійного боку, вони були знайомі з його приватним життям, знали його в повсякденності. Такая работа с воспоминаниями современников-друзей, позволяет гораздо точнее воссоздать "живой" образ Ядринцева.

Зібрані нами спогади сучасників свідчать про сприйняття Ядринцева як життєрадісного і активної людини. Сучасники писали про те, що Микола Михайлович дуже любив життя і любив у ній брати участь. Это был человек с мягкой душой, чувствовавший потребность в нежном сочувствии, нуждавшийся в постоянном общении с людьми и с трудом переносивший одиночество. Найбільше йому треба було, щоб жило його серці. Він любив природу, любив свята природи, тягнувся до яскравого сонця і лікующему людині. Смаки його були різноманітні, це була людина, який не міг замкнутися в якій-небудь однієї спеціальності, поставити собі одну яку-небудь мету. Его интересовала культура во всём её разнообразии. Його розумова робота була різноманітна; він брався за всі способи, які можливі для людини для прояву духу: він брався за белетристику, писав вірші, малював, писав серйозні статті. Он нуждался в изъявлении своих чувств. Ядринцев не был способен к аскетической жизни: он хотел "пользоваться жизнью". Він хотів, як умів, випробувати всі благородні насолоди: і насолоду творчістю, і насолоду популярністю, і насолоду дружбою, і благами сімейного життя, і теплом радісного дня. Словом, – это был "гейнквский барабанщик, который считал своим долгом бить в барабан, будить спящих и маршировать по пути к прогрессу, не забывая, однако, и о маркитантке". Воспоминания Г. Н. Потанина и В. М. Крутовского характеризуют Ядринцева как человека необычайно деятельного, общественно активного. Близкие современники вспоминали: "Это был темперамент сангвинический, жаждавший видеть толпу. Он хотел импонировать не только логикой своих речей, но и своими жестами, взглядами и всей своей фигурой". "Он вёл удивительно кипучую, энергичную деятельность. Он очень много писал, вёл организацию сибиряков в Петрограде, был крайне интересен, общителен, остроумен; работал он обыкновенно ночами".

Не відрізняються суперечливістю опису зовнішності лідера сибірського обласництва. Как правило, мемуаристы при помощи характеристики внешнего облика Н. М. Ядринцева, акцентировали внимание на его наиболее значимых, с их точки зрения, человеческих качествах. Политический ссыльный, исследователь Сибири С. П. Швецов оставил такой "портрет" героя нашей выпускной квалификационной работы: "Общительный и остроумный, часто едкий, он умел создавать вокруг себя много движения, оживления. Невысокого роста, тонкий и стройный, хорошо одетый, всегда чем-то возбужденный, взбудораженный, – таково, в целом, полученное мною от него впечатление, сохранившееся на всю жизнь. Таково оно было и от первой встречи. Как-то не хотелось верить, что перед вами, в сущности, старше – это просто не замечалось, стушевывалось его активностью и отзывчивостью. В нем живо чувствовалось если не молодость, о которой было бы странно и говорить, то присутствие той душевной бодрости и свежести, которая стоит иной молодости. Но рядом со всем этим выступала и та черта, о которой я упомянул выше. Галстухи, я бы сказал, были слабым местом Николая Михайловича: каждый день, а то и на день два-три раза – новый галстух, всегда пышный, с каким-нибудь необычным узлом, невольно останавливающим на себе внимание; из бокового карманчика пиджака кокетливо высовывающийся кончик белого или шелкового цветного платка, в сущности, совершенно не нужного и им не употреблявшегося; свежие изящные перчатки, духи, как-то особенно, молодо сидящая на пушистых седых волосах светло-серая пуховая шляпа, – все это вместе взятое создавало определенное, далеко не благоприятное для Николая Михайловича впечатление, покрывало всю его фигуру, такую изящную и гибкую, тонким налетом фатоватости – и это отталкивало. Но это было лишь первое, скоро проходящее впечатление. Остроумие, живость, яркость всей личности Николая Михайловича очень быстро его почти без остатка стирали. Но во мне оно все же оставило досадное чувство".

Неоднократно упомянутый нами друг и соратник Ядринцева, Г. Н. Потанин в своих воспоминаниях отмечал постоянную работу Ядринцева над собой, его стремление проявить себя не только в разных сферах общественной деятельности, но и попробовать себя в публицистике, поэзии, научной работе: "Читая его стихи, и не заметишь, что это "недоучка" или "полузнайка", как бы его назвал дипломированный педант. Своим развитием он обязан не школе, а публичным залам, публичным собраниям, кабинетам редакций, журфиксам, вообще – "улице" чтобы приобрести такой умственный багаж, надо было иметь темперамент Ядринцева: живой, общительный, юркий и непоседливый".

Д. М. Головачев отмечал неравнодушие Ядринцева к чужому горю, его готовность прийти на помощь тем, кто в ней нуждался. В своих воспоминаниях с "говорящим" названием "Воспоминание о друге молодёжи" он, в частности, писал: "Выручить из беды, помочь нуждающемуся, устроить кого-нибудь, найти работу, издать книгу, соорудить учебное общество, экспедицию – всю это заставляло его заняться с целой массой разнообразных лиц. Когда дело шло о симпатичном ему деле или лице, он не стеснялся ни чем". Он умел проникнуть в приёмную высокопоставленных особ, он не прочь был войти в переговоры с личным врагом, человека, которого он не ставил ни в грош, если это только было необходимо по его мнению. Він намагався заслужити розташування осіб, які і без того мало не молилися на нього, він бував впевнений у повному співчуття і відданості до нього осіб, які дещо не цінували і не розуміли його. Ядрінцев був самолюбний, він знав собі ціну, але це не заважало йому віддавати належне іншим, не заважало підпорядковувати себе там, де він знаходив це за потрібне. Самомнение несколько не мешало ему учиться у других, выслушивать других, где он находил это нужным.

Соратники Ядринцева по областніческой руху відзначали, що він був відданим другом і однодумцем. Потанин писал: "Время проведённое с ним в Петербурге, потом в Омске, Томске и, наконец, в тюрьме совершенно сблизили меня с эти человеком, сделали его моим ближайшим другом и единомышленником и не оставили во мне ни капли сомнения, что он не изменит нашему делу: если я погибну в тюрьме, он на своих плечах вынесет задачу".

Ядрінцев дивував сучасників своєю енергією і допитливістю. "Это был большой талант, может быть, шедший всю жизнь по неверно выбранной дороге, а поэтому не показавший всех своих способностей, но и то, что он совершил, доказывает, какую крупную силу мы потеряли в нём", – с сожалением вспоминал Левин.

Особисто знали Ядринцева сучасники були одностайні в тому, що приватній бесіді Микола Михайлович був захоплюючий, він був живий оповідач, пересипав бесіду дотепними зауваженнями і каламбурами. умів схоплювати і передавати чужу мову і чужий говір, накидати олівцем влучні карикатури з бачених осіб. С трибуны, на которую ему изредка приходилось всходить, как нервный человек, говорил он не всегда хорошо, удачною речь бывала только когда он был в ударе, в одушевлении, и тогда говорил стремительно и горячо. Микола Михайлович був у постійних клопотах: переговори з креслярами, переписувачами, прийом багатьох знайомих і шанувальників. Елегантна його фігура, звучний голос, захоплююче, місцями надзвичайно поетичне виклад справляли сильне враження. Він доводив свою думку численними прикладами і дотепними міркуваннями.

Сравнивая его с Шашковым, Потанин оценивал героя нашей выпускной квалификационной работы так: "Ядринцев со своим незначительным научным багажом вышел рельефнее Шашкова. Ядринцев был субъективнее. Он ограничивался небольшой сибирской аудиторией, с ней его связывал не круг известных идей, а чувство – любовь к своей родине. Он был не только литератор, но и в то же время общественный деятель. Он устраивал сибирские комитеты в столицах для вспомоществования учащейся сибирской молодёжи; устраивал юбилей в память 300-летя Сибири и ежегодные сибирские праздники 26 октября; и агитировал в сибирских городах за идею об университете и за протесты городских дум против ссылки. Он писал статьи по вопросам сибирской ссылки. Сам Ядринцев принадлежал к типу областных писателей, число которых пока невелико. Можно указать пока три имени: Шевченко, Железнов, Ядринцев" .

Во время следствия и заключения Потанин вспоминал друга как истинного защитника Сибири: "Ядринцеву, отдавшему жизнь на служения интересам Сибири, пришлось теперь терпеть в комиссии неприятности из-за крепостного крестьянства России". Даже во время пребывания под следствием, публицист продолжал работать и "как только открывались камеры, он уходил. Часто запирался в чужих камерах. Он завёл множество знакомств, и каждый вечер возвращался в свою камеру с запасом сведений и рассказов. Мы беседовали, обсуждали собранное. Эти материалы потом составили содержание его книги "Русская община в тюрьме и ссылке". Всё это закрепило за ним роль публициста, которой он остался верен до гроба. "Ядринцев никогда не изменял Сибири и бессменно стоял на страже её интересов. Нет другого такого публициста, который бы в такой мере сросся всеми фибрами с Сибирью; он по справедливости мог сказать о себе "Сибирь – это Я!". Всякую обиду нанесённую Сибири, он чувствовал в своём сердце, как тяжкий удар". Квартира Ядринцева сделалась центром, объединившим колонию в Петербурге. Сибирская учащаяся молодёжь собиралась к нему по вечерам в определённые дни недели. Важные сибирские чиновники и губернаторы перед отъездом в Сибирь делали визиты к Ядринцеву. Имя его сделалось известным всей Сибири. "Униженные и оскорбленные" в Сибири нашли в нём свою защиту; сибирский произвол в нём свою грозу".

Он был истинно предан своему делу и "Восточному обозрению". В своих воспоминаниях В. В. Берви-Флеровский писал о сотрудниках названной газеты: "Это были люди, которые составляли цвет сибирской интеллигенции. И кроме них не было людей, способных редактировать подобный орган сколько-нибудь грамотно и сносно". Ядрінцев співпрацював з Казнаковим і за його розпорядженням йому був наданий доступ до архівів і канцелярії. Живучи в Омську він знайомився з Сибірським чиновництвом і сибірської канцелярією. Казнаков перетворив його на літератора, прикомандированого до генерал-губернаторської канцелярії. Он поручил ему составлять докладные записки по разным общественным и административным вопросам и назначал членом-экспертом в разные комиссии". Так, например, Ядринцев принимал горячее участие в комиссии, обсуждавшей вопрос о русской колонизации в киргизской степи. Тут он должен был выступить в защиту земельных прав аборигенов степи, кочевников. Эти дни, проведённые им в сибирской провинции, познакомили его как с высшей администрацией края, так и с мелкими чиновниками. Он заглянул в тайны управления, познакомился с предначертаниями высшей местной власти: Казнаков делился с ним своими намерениями и проектами. Знакомство с чиновниками, которые ближе стояли к населению и провели в крае десятки лет, – было интересно для него рассказами о своих наблюдениях и преданиями, которые они слышали от своих предшественников. Ядринцев пишет и рассылает по всей Сибири письма, приглашая городские управы откликнуться по вопросам. Часто приходилось Николаю Михайловичу произносить речи на заседаниях Вольно-экономического общества. Соратники Ядринцева по областническому движению отмечали, что он был преданным другом и единомышленником. "Время проведённое с ним в Петербурге, потом в Омске, Томске и, наконец, в тюрьме совершенно сблизили меня с эти человеком, сделали его моим ближайшим другом и единомышленником и не оставили во мне ни капли сомнения, что он не изменит нашему делу: если я погибну в тюрьме, он на своих плечах вынесет задачу", – вспоминал Потанин.

Мемуаристи часто згадували про те, що сибірські суспільні питання не тільки змушували Ядринцева залишати кабінет для публічної трибуни, але іноді змушували сідати у візок і їздити по сибірських путівцях. Половину свого життя він проводить у роз'їздах. Вивчає всі сибірські музеї, розсіяні по грод, бере участь в археологічних експедиціях, іноді сам виробляє розкопки курганів. Потанин писал: "Несмотря на свою тщедушность, Ядринцев удивлял своей неутомимостью; уже под старость, когда виски его поседели, он принял участие в экспедиции Радлова в долину Орхона… Культура бала у Ядринцева первым пунктом его жизненной программы. Его культ был красота человеческой жизни; он мечтал о развитии науки и вех родов искусства". Его желание делиться своими мыслями с сибирской публикой было велико и непреклонно. Потанин продолжал: "Ядринцев был виден читателю во весь рост стоял перед ним – как бы на пьедестале, как нравственный образец. Это был руководитель сибирского общественного мнения, который импонировал обществу, главным образом, своей преданностью интересам родной области".

Соратники Ядринцева по областніческой руху відзначали, що він був відданим другом і однодумцем. "Время проведённое с ним в Петербурге, потом в Омске, Томске и, наконец, в тюрьме совершенно сблизили меня с эти человеком, сделали его моим ближайшим другом и единомышленником и не оставили во мне ни капли сомнения, что он не изменит нашему делу: если я погибну в тюрьме, он на своих плечах вынесет задачу", заключал в дальнейшем Григорий Ннколаевич. Он издавал газету, которая была первым бесцензурным словом для Сибири – он сделался вождём своей области, петербургская интеллигенция отнеслась к нему сочувственно. В качестве редактора "Восточного обозрения" Николаю Михайловичу приходилось часто переживать горькие минуты. Крім поганого матеріального становища газети, який змушував видавця, йому багато раз доводилося рахуватися з цензурними умовами. "Горячий сибирский патриот, он также верил в великое будущее своей родины, как Дон-Кихот в возрождение рыцарства", – так отзывался о нём И. П. Белоконский.

Мемуарное наследие современников позволяет выделить разные ипостаси образа Н. М. Ядринцева.

1. Із соціальних ролей лідера Ядринцева найчастіше згадуються ті ролі, які були пов'язані з його громадською діяльністю: громадський діяч, обласної письменник, літератор і публіцист. Вновь сошлемся на воспоминания Г. Н. Потанина: "Ядринцеву идёт образ областного писателя. Чувство к родине испытывал он, как чувство какого-то долга перед обездоленной окраиной". Потанин также упоминал о том, что

Ядринцев осознавал, что стоит на "славном посту". Он знал хорошо, что в Сибири нет другого такого друга, как он, нет другого человека, который бы так глубоко, как он, страдал, когда наносилось оскорбление его родине. В определенной степени типична для сибиряков-современников оценка, данная Потаниным деятельности Ядринцева как областника: "Он все свои силы хотел применить на изменение тяжелых условий, в которых его родина живёт. Он видел её отсталость и хотел уравнять её с остальными областями России. Он думал, что, потрудившись для Сибири, добившись для неё равных прав на культуру, он тем самым окажет услугу и всему человечеству".

В тех же воспоминаниях встречаем оценку Ядринцева-журналиста: "Ядринцев был создан журналистом, он быстро ориентировался в направлениях и событиях и работал необыкновенно легко и много. День проводил в беготне и сношениях с людьми, забегал в редакции, сновал по канцеляриям, а работал преимущественно по ночам. Фельетон зарождался у него мгновенно и за один присест выкладывался на бумагу. Случалось иногда, что перед самым выходом газеты к нему бегут из типографии с известием, что цензор зачеркнул статью и опроставшееся место нечем наполнить: нет ли готовой статьи? Сначала несколько минут смущения – никакой готовой статьи в портфеле редактора нет – потом оживление в глазах от пришедшей идеи, и Николай Михайлович пишет в типографию с посыльным успокоительную депешу и просит обождать полчаса, проходит полчаса, и от Николая Михайловича в типографию несут фельетон, сюжет которого был взят из разговора, прерванного посыльным из типографии".

С оценками Потанина перекликается оценочное суждение С. П. Швецова: "Для меня в то время Н. М. Ядринцев был не только известный публицист, талантливый журналист и едкий, остроумный фельетонист, но и один из крупнейших общественных деятелей Сибири (к которой я тогда уже крепко привязался сердцем), с хорошим прошлым, ее испытанный пламенный борец, один из ее признанных вождей, наиболее яркий и блестящий. Поэтому каждая мелочь, сама по себе, может быть, и совершенно ничтожная, останавливала на себе внимание, какого по отношению кого-нибудь другого ничто и не возбуждало бы". Отже, відомі нам мемуари на перший план в образі Ядринцева висувають його громадську діяльність на благо Сибіру в якості публіциста, організатора сибірської газети, дослідника регіону. Не случайно Г. Н. Потанин о нем писал: "Чем только он не был для своей Сибири! Он был и издатель, публицист, и статистик, и фельетонист, и рассказчик, и сатирик, и этнограф, и археолог… Всю свою жизнь посвятил служению этой русской области и течение целого тридцатилетия был почти единственным сибирским публицистом, в котором в нём почти одном выразилась умственная жизнь, воплотилась вся общественная жизнь Сибири". Для сучасників прізвище Ядринцева стала одним із символів Сибіру. "Он являлся культурным деятелем, слившимся прочно с интересами сибирской жизни", – писал о нем Д. М. Головачев.

2. Судячи з мемуарів сучасників, у приватному житті Ядрінцев був вірний друг і ніжний батько. Потанин подчёркивал: "Впоследствии, когда он сделался издателем, я был обязан ему неоднократно тем, что, благодаря его статьям, мои экспедиции получали такие денежные пособия от богатых сибиряков, какие редко давались частными лицами на ученые экспедиции. В молодости, когда друзья Ядринцева были бедны, он делился с ними послед ним, что имел. Он был слишком непоседлив и неугомонен для того чтобы из него вышел ученый; он мог быть журналистом, но не кабинетным ученым; ему недоставало усидчивости, умственной сосредоточенности ровности в характере. По той же причине он не мог быть и педагогом; но он был любящим отцом; он любил играть со своими детьми и доставлять им удовольствие. В разлуке с ними, где-нибудь на границе с Китаем, он не забывал послать им китайских игрушек. Он умел ниспускаться до детских интересов и их понимания. Я припоминаю, как мы однажды поздно вечером возвращались домой с ним и его женой Аделаидой Федоровной по Садовой или по Фонтанке в Петербурге. Шли по тротуару, он нес под мышкой купленный для детей картонный дом; в узком месте пришлось протискиваться между встретившимися рабочими, один рабочий локтем задел за трубу картонного здания и оторвал ее. "Ах, господин, –сказал Николай Михайлович, обращаясь со своей речью скорее к нам, чем к простому человеку, – вы изломали трубу! Как же мы теперь будем топить печку?" Эти слова были сказаны тоном такого искреннего детского огорчения, что прошмыгнувший виновник этого несчастья, вероятно, подумал, что барин помешанный и сам играет кукольными домами". Важко переніс сибірські публіцист смерть найближчої людини - Аделаїди Федорівни. Як ніби виявилося два Ядринцева. Перший - цілком охоплений мрією майбутньому Сибіру, ​​забуваючи про свої особисті інтереси, людина належав не собі, а іншим, повний надій на щасливе майбутнє, на славу для своєї віддаленій від культурного світу батьківщини, на подяку потомства, був веселий, дотепний, ніколи не сумував , легко переносив всі життєві негаразди, про які розповідав з великим гумором, що змушував весело сміятися співрозмовників. И Потанин "горячо любил такого Ядринцева. Он мне представлялся обаятельным воплощением Европы с её безграничными чаяньями на счастливое будущее". Іншим його зробив Іркутськ: він перетворився на млявого журналіста, який друкує тільки з розрахунку забезпечити собі існування. Так неоднозначно заявлял Потанин спустя время: "И мне никак не нравился второй Ядринцев. Я придумывал детские планы к реставрации Ядринцева, мечтал – нельзя ли найти другую Аделаиду Фёдоровну, сочинял проекты создания богатого денежного фонда для "Восточного обозрения"". "Человек отдал на службу своей родине всю свою жизнь, жертвуя счастьем своим и семьи. Другой бы на его месте составил бы себе из газетного предприятия хорошее обеспечение до конца жизни, умея входить в компромиссы с житейскими условиями, ловко лавируя между рифами цензуры. Но Ядринцев не ограничивал свою задачу честной проповедью; он хотел служить родной стране образчиком гражданского поведения и поэтому жизнь кончил богемой".

Проаналізувавши спогади сучасників, згідно поставленому завданню, слід зауважити, що по більшій частині сучасники яскраво і емоційно описували особистість Миколи Михайловича. Его образ конструировался при помощи таких слов-репрезентантов как "энергичный", "живой, общительный", "подвижный человек", который "не мог жить без дела", "имеющий большой умственный багаж", "неутомим, отзывчив и любознателен", это был "гейнквский барабанщик, считавший долгом бить в барабан". Сучасники вважали Ядринцева моральним взірцем і наділяли його виключно позитивними особистісними характеристиками. Называя "преданным и верным другом" и "нежным отцом". Однако ключевым моментом для конструирования образа сибирского областника в общественном мнении пореформенной России была его общественная деятельность на благо родной Сибирь, описываемая через следующие номинации: "культурный деятель"; "истинный защитник Сибири"; "руководитель сибирского общественного мнения"; "общественный деятель"; "областной писатель"; "публицист"; "литератор"; "журналист"; "фельетонист"; "статистик"; "издатель"; "археолог"; "этнограф".

Исследовав биографию Н. М. Ядринцева и приняв во внимание отзывы о сибиряке его современников, следует определить, что автообраз Ядринцева был наделён следующими стратегиями поведения: "Я точно знаю своё дело в жизни!", "Работаю над собой!", "Свою мысль доказываю на практике!", "Я живу на благо своего края – Сибири!". Как следствие данного феномена трансляция данных стратегия поведения сибиряка-патриота, восприятие образа Николая Михайловича определялось на уровнях: личностном – "умел создавать вокруг себя оживление", "энергичный", "общительный", "любознательный", "живой", "общительный", "деятельностный", "жизнерадостный"; социальном – "заступник о судьбах Сибири", "патриот", "друг молодёжи", "единомышленник".

2. Образ н. М. Ядринцева в культурной памяти россиян ХХ – начала XXI вв.

2.1 Культурна пам'ять як дослідницька категорія

У сучасній літературі досить різноманітна термінологія, пов'язана з пам'яттю. Можно встретить такие варианты, как "индивидуальная память", "культурная память", "историческая память", "социальная память", "персональная память", "групповая память", "память детства", "память поколения" и др. Встречаются и более экзотические термины: "противопамять", включающая противоречивые друг другу версии или версии "реальности", противоречащие "на самом деле"; "организационная память", связанная с историей учреждений или исследовательских групп; "утраченная память", означающая вытесненную память.

В этом русле для нас становятся интересными категории: "коллективная память", "историческое сознание", "историческая память", "культурная память".

Чаще всего в исторических исследованиях, пожалуй, используется термин "коллективная память", связанная на прямую с понятием общего опыта, пережитого той или иной группой совместно.

Історична ж пам'ять, найчастіше розуміється як один з вимірів індивідуальної та колективної, чи соціальної пам'яті - як пам'ять про історичне минуле, вірніше, як символічне представлення історичного минулого. Історична пам'ять - не тільки один з головних каналів передачі досвіду і відомостей про минуле, але і найважливіша складова самоідентифікації індивіда, соціальної групи і суспільства в цілому, так як пожвавлення поділюваних образів історичного минулого є таким типом пам'яті, який має особливе значення для формування соціальних груп в сьогоденні.

Л. П. Репина, рассматривая категорию исторической памяти в соотношении с современной историографией, и обращается к той проблеме, что историкам непросто абстрагироваться от идеологии или групповых интересов. "В конечном счёте, научные произведения оперируют образами прошлого, почерпнутыми из массового сознания или созданными на его потребу. Во многих отношениях история и память подпитывают друг друга: история развивается между логикой памяти и императивами научного знания. Что приводит к формированию мифов, предрассудков, а так же их укоренению в массовом сознании".

А. В. Кожевин выделил характеристики исторической памяти:

• Историческая память соотносится с качественными характеристиками другого атрибута социальной группы – её исторического времени.

• Историческая память служит средством, разрешающим проблему анализа и понимания сущности той или иной ситуации (политической, социальной, экономической) в которой пребывают члены данной социальной группы.

• Одной из важнейших функций исторической памяти является функция психологической компенсации "травмированного" сознания.

• Содержание исторической памяти позволяет её носителям активно устанавливать контакт и активно участвовать в диалоге с представителями других социальных групп.

Часто понятие "историческая память", так и "коллективная память" могут употребляться в несовпадающих значениях. "Коллективная память" чаще всего трактуется как общий опыт, пережитый людьми совместно (память поколений), или как групповая память. Зафіксовані колективною пам'яттю образи подій (у формі стереотипів, міфів, символів) виступають як моделі, що дозволяють індивіду і соціальної групи орієнтуватися у світі і конкретних життєвих умовах. "Историческая память" понимается как коллективная память (в той мере, как она вписывается в историческое сознание группы), или как социальная память (в той мере, в какой она вписывается в историческое сознание общества), или как совокупность донаучных, научных, вненаучных знаний и массовых представлений социума об общем прошлом. Історична пам'ять вже колективної і є її складовою частиною, в тій чи іншій мірі, в якій вона розташовується в межах історичної свідомості суспільства.

Историческое сознание, есть в известной степени, коллективная память о прошлом. Эта память активно воздействует на самосознание членов общества и на определение дальнейшей перспективы всего сообщества людей, имеющих одно общеисторическое сознание. Іноді розглядають колективну пам'ять як опору міфів, традицій, звичаїв цієї спільноти. Вся термінологія пам'яті характеризується багатозначністю. Пам'ять може включати що завгодно - від спонтанного відчуття до формалізованої публічної церемонії.

Якщо спробувати охарактеризувати суть і зміст історичної свідомості, то в широкому сенсі його розуміння, можна сказати, що воно являє собою сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, настроїв, що відображають сприйняття і оцінку минулого у всьому його різноманітті, властивим і характерному як для суспільства в цілому, так і для різних соціально-демографічних, соціально-професійних та етносоціальних груп, а також окремих людей. Сучасна методична наука під історичною свідомістю (розглядаючи його як головну мету освіти) розуміє ціннісне ставлення до людського минулого, систему орієнтації у світі, під кутом зору історії, спосіб раціонального відтворення та оцінювання соціумом і особистістю рух суспільства в часі. Индивидуальное историческое сознание является результатом приобщения к знанию о прошлом, осмысления прошлого и генерации чувства сопричастности к нему.

В методике преподавания истории наиболее близким понятием "культурной памяти" оказывается "историческое сознание". Фундаментальні роботами в руслі цієї теми з'являються в 60-80-х рр.. ХХ ст. Рассмотрение "исторических образов" в трудах И. Я. Лернера, В. П. Беспечанского шло в контексте формирования исторического сознания и исторического мышления. Виник інтерес був пов'язаний з проблемою ефективності навчання історії: важливим оголошувалися не тільки самі історичні знання, а й уміння застосовувати способи дій, специфічні для історичного пізнання.

И. Я. Лернер обращает внимание на существование двух сторон исторического сознания: обыденной и научно-теоретической. "Историческое сознание достижение всех, оно выражается в разной форме: национального самосознания, политического, экономического, нравственного, эстетического и т.д. Историческое сознание пронизывает всё общественное сознание как часть его содержания и как метод решения всех его вопросов. Поэтому историческое сознание необходимо всем".

Среди особенностей исторического мышления авторами работ выделялись: умение описать общественное явление, правильно отобрав характерные для него черты и факты; выяснение причин возникновения любого общественного явления; стремление к определению условий, сопутствующих историческому явлению и их взаимосвязанности; создание приходящего характера всякого исторического явления, и их исторического значения; осознание многообразия конкретного проявления закономерностей истории; поиск тенденции развития, заложенной в каждом историческом явлении; поиск социальных мотивов, определяющих деятельность общественных групп или отдельных лиц; интерес к сопоставлению прошлого с настоящим; умение извлекать из фактов уроки истории.

В. П. Беспечанский заключает, что своеобразие исторического мышления выводится из специфики социально-исторического познания и особенностей усвоения школьниками научно-исторического знания. "Историческое мышление – как вид мыслительной деятельности школьников, специфичный для познания ими истории человеческого общества".

Проблемі історичної свідомості притаманний інтерес і на сучасному етапі розвитку методики викладання історії. Этому посвящены современные работы П. Г. Постникова., И. А. Зубковой. Історична свідомість стало розглядатися як головна мета навчання історії. Були зроблені спроби виділення його структурних компонентів, основних етапів, форм і функцій. Знову стало можливим звернення до проблеми повсякденної свідомості чи свідомості мас і науково-історичної свідомості, про який можна говорити лише з складанням історичної науки.

Статья И. С. Постникова является логическим продолжением статьи О. Н. Стреловой по проблеме формирования ценностей личности через призму исторического образования. Автор обгрунтовує свій погляд на історичну свідомість як мета, цінність і результат історичної освіти в школі. "Историческое сознание выступает как ценность, средство и результат целенаправленного приобщения личности к истории. Являясь личностным образованием, историческое сознание включает познавательное, праксиологическое, аксиологическое отношение человека к историческому прошлому". Пізнавальне ставлення відображає систему поглядів, ідей установок особистості щодо історичного минулого. Праксіологіческое відношення визначає систему способів життєдіяльності, засвоєних особистістю і забезпечують можливість присвоєння, збереження, переробки історичної інформації в цілісну історичну індивідуальну картину світу. Аксиологическое отношение включает в себя присвоенные человеком ценности общества, семьи, окружения. Основними об'єктами відносин виступають ставлення до світобудови, Всесвіту, космосу, до предметного світу, до природи, до знання. Зазначені об'єкти є підставами для формування цінностей. У процесі утворення цінності суспільної свідомості переживаються учнем емоційно і перетворюються на ціннісні орієнтації або цінності індивідуальної свідомості особистості. Ці цінності набувають особистісний сенс і стають ціннісними орієнтаціями учнів і є основним показником соціальної зрілості.

И. Б. Зубкова говорит о существование феномена "исторической культуры" в рамках общественного сознания. Граница же между ними есть то, что общественное историческое сознание зависимо от прошлого этой культуры, "историческая же культура" – это уже прямой взгляд на прошлое этой культуры через призму современности. У "исторической культуры" есть нечто общее с историографией в отношении реальной истории, когда первая фиксирует не только правдоподобные научные реконструкции прошлого, но и типичные заблуждения, обусловленные вкусами и установками определённой эпохи. И в этом случае "историческая культура" может служить объектом изучения для будущих поколений историков, т.к. будет интересна как некоторое "прошлое". Як першорядного чинника, що впливає на складання історичних уявлень та образів у сучасних умовах, автор роботи робить упор на натиск ЗМІ - безперервного потоку інформації, який виконує формуючу, творчу функцію масового історичної свідомості. "Правда истории, часто отделённая от нас культурной дистанцией и по этому с трудом воспринимаемая нами, вынуждена постоянно конкурировать с правдой воображения".

Под историческим сознанием современная методическая наука понимает "ценностное отношение к человеческому прошлому, систему ориентации в мире, под углом зрения истории, способ рационального воспроизведения и оценивания социумом и личностью движение общества во времени. Индивидуальное историческое сознание является результатом приобщения к знанию о прошлом, осмысления прошлого и генерации чувства сопричастности к нему". Розглядаючи як головну мету освіти, історична свідомість, має виробити індивідуальну картину світу. У учащихся должен возникнуть мир "собственной истории", формирующийся индивидуальными особенностями, интересами предшествующим опытом, появляется потребность в диалоге и поиске ответа на вопрос о своём предназначении и месте в истории.

Изучая историю, школьники знакомятся с событиями, предметами прошлого, с людьми, действовавшими в разные эпохи. Події у суспільно-історичному процесі відбуваються в просторі і в часі. Локалізація фактів у часі вимагає від учнів знання хронології, а локалізація в просторі - знання історичної географії. Події, хронологія, історична географія пізнаються через конкретні, емоційно забарвлені образи і складають перший компонент історичної свідомості - історичні уявлення. Уже затем от создания образов об исторических фактах ученики переходят к познанию их внутренней сущности и установлению взаимосвязи между ними. І таким чином другим компонентом історичної свідомості будуть - історичні поняття. У середніх класах відношення між фактами розкриваються на емпіричному рівні. У старших класах знання піднімаються на більш високий, теоретичний рівень. Пояснення сутності історичних фактів та історичних процесів здійснюється через сформовану систему понять, законів і формування розуміння закономірностей історичного процесу, що є третім компонентом структури історичних знань. Глибина і науковість пізнання історії, рівень самостійності у навчальній і практичній діяльності залежать від ступеня усвідомленого оволодіння школярами методологією історії. Методологічний підхід до явищ минулого і сьогодення визначає оціночні судження школярів, формує їхнє ставлення до історичних діячів та подій. Это четвёртый компонент структуры исторических знаний.

Постніков виділяє три етапи формування історичної свідомості. На пропедевтическом етапі конструюється історична освіта як система уявлень про історичне минуле, процес занурення у складний суперечливий світ історії, представлений близькими і зрозумілими дитині речами, предметами, традиціями сім'ї та пам'ятками міста, селища, регіону. До закінчення початкової школи в учнів повинна бути сформована готовність до сприйняття цілісної картини світу. Ученики проходят пропедевтический курс и подготовлены к восприятию научной картины исторического прошлого на трёх уровнях: локальном, национальном, мировом. На етапі основної школи історична освіта являє собою цікаве історичне опис, що створює умови для розуміння історичного процесу і людини як суб'єкта цього процесу. Школярі оволодівають основними прийомами пізнання історичного досвіду, вони усвідомлюють причинно-наслідкові, часові, просторові, генетичні зв'язки. В якості змістовного компонента виступають науково-історичні факти, що відображають процес розвитку людського суспільства. Учні опановують прийомами роботи з історичними джерелами та джерелами історичної інформації, у них формуються індивідуальні способи пізнання історичного минулого. На завершальній щаблі історичного освіти дається цілісне пояснення історичного розвитку на глобальному, національному та локальному рівнях. Учащиеся овладевают методологией познания исторического опыта и приобщаются к общечеловеческим ценностям, которые становятся их ценностными ориентациями, обеспечивающими единство исторического сознания, эмоции и действия. Можна говорити про вікові особливості формування історичних образів як частини історичної свідомості. Якщо етапи формування історичної свідомості пов'язані з віковими особливостями школярів, то його рівні є свого роду підсумком. Представленческій (базовий) рівень - це і є сукупність і система історичних уявлень, готові оціночні судження історичних подій та особистостей, локалізованих у просторі та часі. На цьому рівні формується історична картина світу. Розуміє (оптимальний) рівень - це вже оперування названими: історичними уявленнями та оціночними судженнями, їх розуміння, що передбачає розумові операції, пов'язані з пізнанням історичного досвіду і його присвоєнням з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. На даному рівні буде важливим інтерес до історичного досвіду, формується історичне мислення. На останньому, вищому рівні ціннісно-смисловому (розширеному) - припускає поведінку в різних ситуаціях тобто це вже вибір стратегій поведінки з орієнтиром на сформовані історичні уявлення. Вибудовується власна лінія поведінки. Таким образом, от заложенного базового уровня будут зависеть личностные, социальные, нравственные гражданские качества.

Таким чином, структура історичних знань школярів включає в себе: історичні поняття, теоретичні положення, способи історичного пізнання та історичні вистави. Входячи в структуру історичної свідомості, у свою чергу, історичні образи і є історичними уявленнями. Образи минулого у свідомості школярів динамічні і носять індивідуальний характер. Образ на первинному етапі свого формування значно відрізняється від образу на його наступних рівнях, так як в процесі свого формування доповняться і осмислюється. Прежде всего, это будет зависеть от многих аспектов: личного жизненного опыта, ценностных установок, современного "потока информации" и т.д.

Вчені виділяють три види історичних уявлень. Це уявлення: про факти минулого: матеріальне життя (знаряддя праці, заняття людей, галузі господарства і т.д), соціально-політичне життя (про побудову держави), про історичних діячів (полководці, політичні діячі та ін), про події військової історії (озброєння, обмундирування, побудова військ в битвах), історико-культурне життя людей (побут, мистецтво). Про історичному часі (тобто про співвідношення певного історичного факту до певного часу, показ тривалості і послідовності історичних подій і явищ) створення уявлень про історичне часу допомагає уявити поступальний характер розвитку суспільства. Про історичному просторі (прив'язка подій до конкретного місця дії, локалізація історичних подій). Пространственные представления помогают усвоить причины ряда явлений, например, географическое положение страны даёт возможность объяснить замысел и ход военных операций, причины расселения народов. "Если учащиеся усваивают учебный материал, не опираясь на конкретные представления, образы, то это ведёт вербализму в обучении. При вербальном обучении исторические факты сообщаются сухо, без раскрытия их значения и влияния на судьбы людей". Оскільки уявлення про факти минулого створюються через зорове сприйняття учнями конкретних образів про історичні предметах і картинах суспільного життя, то, отже, необхідна наочність у викладанні історії. Для створення образів минулого використовуються ілюстрації і схеми підручника. Аплікації ж допомагають розкрити складні факти, що викликають труднощі в учнів у їх засвоєнні. Багатий матеріал містять навчальні картини, яскраво показують певний історичний сюжет, через яскравий емоційний розповідь або картинне опис у школярів складається адекватний епосі необхідний запас історичних уявлень. Так, вчитель, вводячи в свою розповідь або опис деталі елементів побуту, праці, конкретизуючи викладені факти, створює у школярів образ.

Розвиток людського суспільства відбувається у часі. Сформувати уявлення про історичне часу - це значить виробити в учнів розуміння категорій часу (рік, століття, тисячоліття, період, епоха, ера); навчити їх бачити тривалість, послідовність подій, тобто прищепити навички роботи з хронологією, встановлювати і простежувати синхронні зв'язки між подіями та явищами. Це допомагає усвідомити загальну картину розвитку суспільства, усвідомити історію як закономірний процес, який розгортається в часі, який є незворотнім. Так у детей создаются образные представления о длительности исторического времени, о его последовательности. Поряд зі стрічкою часу уявлення про послідовність подій створюється за допомогою хронологічних таблиць, сінхроністіческіх таблиць, календаря подій.

Історичні події відбуваються не лише в часі, але й у просторі. Створення уявлень про історичне просторі відбувається головним чином за допомогою історичних карт: загальних, оглядових, тематичних. Історична карта допомагає виробити в учнів уявлення про простір, у якому відбувався історичний процес, грає важливу роль в систематизації та узагальненні знань, у свідомості сутності відбуваються історичних подій та їх закономірностей.

Багато в чому формування образів минулого буде залежати від вікових особливостей учнів. Исторические представления создаются у учащихся всех возрастов, но степень их детализации различна "Создание образов, адекватных эпохе, особенно важно в младшем и среднем звене учащихся. Здесь должна быть максимальная детализации при формировании исторических представлений, возникающих в результате воображения, воссоздающего из элементов знаний исторические картины и образы. В противном случае ученики осовременивают прошлое. В их ответах возможны такие фразы: рабы древнего Рима жили плохо, ходили в рваных джинсах; древние греки плавали на пароходах".

Для досягнення ефективності процесу навчання потрібно чітко знати, про що можна і необхідно створювати історичні уявлення. Они создаются: о фактах прошлого, об историческом времени, об историческом пространстве.

Виступаючи як частина структури історичної свідомості, історичні образи і уявлення формуються під впливом різних факторів. Можна виділити три фактори формування історичних уявлень учнів:

• по-перше, постійний розвиток і доповнення історичного образу, звідси історичний образ динамічний;

• по-друге, вплив вікових особливостей на сприйняття;

• по-третє, це роль масового і наукового сприйняття історичних подій при формуванні історичного образу школярів.

Розглядаючи історичний образ як динамічне явище, слід зауважити, що кінцевий історичний образ не завжди еквівалентний своєму першообразу. Як певний процес - історичний образ зазнає ускладнення. У цьому випадку дане ускладнення буде залежати від джерел його формування. Що призводить до проблеми існування масового і наукового історичної свідомості. Выясним, как соотносятся категории "культурная память" и "историческое сознание". У контексті проблеми співвідношення історичної пам'яті та історичної свідомості Ж. Т. Тощенко веде мову про те, що серед численних проблем, які стали хвилювати населення нашої країни, зрослу актуальності набула специфічна форма суспільної свідомості і поведінки людей, що охоплює знання, розуміння і ставлення людей до історичного минулого, його взаємозв'язку з реаліями сьогоднішнього дня і його можливого відображенню в майбутньому. "Более обстоятельное рассмотрение этого феномена позволило сформировать представление об историческом сознании, об исторической памяти, которые оказались весьма устойчивыми характеристиками образа жизни людей и которые во многом определяли их намерения и настроения, опосредованно оказывая весьма мощное влияние на характер и методы решения общественных проблем. В 1980–1990-е гг. социологи столкнулись с необходимостью трактовки и такого феномена общественного сознания, как историческая память. В результате тщательного, шаг за шагом, исследования ее различных аспектов и форм проявления данное понятие стало учитываться более целенаправленно, более обстоятельно и постепенно получило как теоретическое обоснование, так и эмпирическую интерпретацию. На этой основе появились первые опыты самостоятельного социологического анализа исторического сознания, его противоречивой, специфической сущности, а также особенностей функционирования исторического знания как населения, так и специалистов – историков, в том числе и будущих, т.е. студентов". Характерною рисою історичної свідомості в кінці 90-х років став відхід від ідеологічних оцінок і визнання ролі та значення діяльності тієї чи іншої особистості без обов'язкового співвіднесення її з інтересами певних класів. Було б неправильно зводити історична свідомість до історичної пам'яті, настільки ж неправомірно ставити знак рівності між історичним і суспільною свідомістю, оскільки перше - лише вимір, зріз другого. Точно так же историческая память, в строгом смысле слова, есть измерение, срез социальной памяти: "По существу, общественное сознание приобретает измерение сознания исторического (в собственном смысле этого слова) только при сопряжении всех модальностей времени и трансляции статики воспоминания о прошлом и созерцания настоящего в динамику целеполагания и предвидения будущего". Історична свідомість безпосередньо визначає не тільки спосіб фіксації історичної пам'яті (міф, епос, хроніка, історія), але також її обсяг і зміст. Воно грунтується на трьох принципах. Перший, і найбільш фундаментальний з них - це визнання відмінностей між сучасною епохою і всіма попередніми. Бездумною є переконаність у тому, що люди минулого вели себе і мислили так само, як і ми. Прошлое – это другая страна. Тому в будь-якому науковому дослідженні на перший план будуть виступати саме відмінності минулого від сьогодення.

Вторым компонентом исторического сознания является контекст. "Предмет исследования нельзя вырывать из окружающей обстановки – это основополагающий принцип работы историка. Это жесткий стандарт, требующий весьма широких знаний, и часто именно этим профессиональный историк отличается от любителя".

Третий фундаментальный аспект исторического сознания – это понимание истории как процесса – связи между событиями во времени, что позволяет ответить на общий вопрос – как мы попали из "тогда" в "теперь"? "Исторические процессы порой отмечаются быстрыми переменами, когда сам ход истории ускоряется, например, в период великих революций. Но есть и другая крайность: история как бы останавливается и ее течение способен уловить лишь ретроспективный взгляд с высоты прошедших столетий".

Культурная же память как особая символическая форма передачи и актуализации культурных смыслов, является культурносодержательной частью памяти исторической, в свою очередь историческое сознание шире культурной памяти, "оно как бы "разлито", охватывает и важные, и случайные события, впитывает в себя как систематизированную информацию, в основном через систему образования, так и неупорядоченную (через средства массовой информации, художественную литературу), ориентация на которую определяется особыми интересами личности". Поэтому немалую роль в функционировании исторического сознания играет случайная информация, часто опосредованная культурой окружающих человека людей, семьи, а также в известной мере традиции, обычаи, которые несут в себе также определенные представления о жизни народа, страны, государства. Яном Ассманном была разработана теория культурной памяти и сформулированы задачи её изучения. Він провів принципову відмінність між комунікативною та культурною пам'яттю. Комунікативна пам'ять мало формалізована, вона являє собою усну традицію, що виникає в контексті міжособистісних взаємодій у повсякденному житті. Это "живая память" индивидов и групп о непосредственно пережитом или возникающая в процессе межпоколенного общения в повседневной жизни. Вона існує протягом життя всього трьох-чотирьох поколінь. "Культурная память" понимается как особая символическая форма передачи и актуализации культурных смыслов, выходящая за рамки опыта отдельных людей или групп, сохраняемая традицией, формализованная и ритуализированная, она выражается в мемориальных знаках разного рода – в памятных местах, датах, церемониях, в письменных, изобразительных и монументальных памятниках. Культурной памяти присущи следующие свойства:

Системність. Культурна пам'ять грунтується на закономірностях функціонування самої культури, на системі смислових і ціннісних зв'язків і відносин. Культурная память – это не набор разрозненных фактов, соединенных по хронологии или согласно любой отвлеченной концепции. Культурна пам'ять - динамічний процес, в якому пізнання культури нерозривно пов'язане з її самопізнанням (культура пізнає себе), тобто в культурній пам'яті знання злито з розумінням, культурна пам'ять не тільки зберігає, але здатна зберігати саме тому, що вона пояснює те, що зберігає. Культурна пам'ять є втіленням єдиного знання в семантичному, ціннісному і функціональному аспектах.

Аксіологічному. Культурна пам'ять ціннісна, тому вона відторгає ті факти, ту інформацію, які позбавлені ціннісного змісту. Культурная память иерархична, она задает систему ценностных ориентиров (например, образцы и модели поведения) на основе иерархических связей и отношений и, вследствие этого, способна применять эту систему в реальности.

Інтегративність. Культурная память не может быть замкнута в какой-либо одной сфере, ибо оперирует ценностями и смыслами, то есть тем, что находится "над" отдельными фактами и явлениями. Культурна пам'ять здатна виявити філософський і світоглядний потенціал будь-якого предметного знання; культурна пам'ять принципово прагне до розуміння єдності світу, тому кожен факт, виявляється, вписаний в безліч ціннісно-смислових контекстів.

Познавательная активность, проективность. Культурная память обуславливает мотивацию познавательной и любой созидательной деятельности человека. Тільки людина, що володіє структурованої культурною пам'яттю, здатний творити культурну історію. Культурна пам'ять відкрита в минуле і майбутнє, це проективне знання, бо воно поєднане з розумінням. Культурная память функциональна, ибо она позволяет познавать историю (в широком понимании этого слова) и ориентироваться в современной реальности на основе знания механизмов смыслового и ценностного порождения, заложенных в самой культуре, а не изобретенных и описанных отвлеченно теоретически.

Что же касается культурной памяти, то она есть – "смысл". "Это определенным образом сфокусированное сознание, которое отражает особую значимость и актуальность информации о прошлом в тесной связи с настоящим и будущим. Культурная память по сути дела является выражением процесса организации, сохранения и воспроизводства прошлого культурного опыта народа, страны, государства для возможного его использования в деятельности людей или для возвращения его влияния в сферу общественного сознания". Варто звернути увагу на те, що культурна пам'ять за аналогією з історичною пам'яттю не тільки актуалізована, але і вибіркова - вона нерідко робить акценти на окремі культурні історичні події, ігноруючи інші. Такі актуалізація і вибірковість в першу чергу пов'язані із значущістю історичного знання в культурі і культурного історичного досвіду для сучасності, для відбуваються в даний час подій і процесів та можливого їх впливу на майбутнє. У цій ситуації культурна пам'ять як і історична пам'ять нерідко персоніфікується, і через оцінку діяльності конкретних історичних діячів культури формуються враження, судження, думки про те, що ж являє особливу цінність для свідомості і поведінки людини в даний період часу.

Співвідношення культурної пам'яті з історичною свідомістю можна розглянути на проблемі кризи історичної пам'яті, який настає при зіткненні історичної свідомості з досвідом, не вкладається в рамки звичних історичних уявлень, що ставить під загрозу сформовані основи і принципи ідентичності. В зависимости от глубины и тяжести кризисов и определяемых этим стратегий их преодоления Л. П. Репина и описывает следующую типологию кризисов: нормальный, критический и катастрофический, Нормальный кризис – может быть преодолен на основе внутреннего потенциала сложившегося исторического сознания с несущественными изменениями в способах смыслообразования. Критичний - Ставить під сумнів можливості сприймати і адекватно інтерпретувати минулий досвід, зафіксований в історичній пам'яті, відповідно до сучасних потреб та завданнями, які ставлять перед собою суб'єкти. У результаті відбуваються докорінні зміни в історичній свідомості, по суті, формується його новий тип. Наслідком цього стає зміна історичної пам'яті в процесі не тільки формування нових способів смислообразованія, а й зміни підстав і принципів ідентифікації, а також ментальних форм збереження історичної пам'яті. І, нарешті, катастрофічну кризу, який перешкоджає відновленню ідентичності, ставлячи під сумнів можливість історичного смислообразованія в цілому. Така криза виступає як психологічна травма для суб'єктів, які його пережили. При такій кризі пережитий досвід сприймається як катастрофа, оскільки він не може бути з точки зору суб'єктів наділений будь-яким змістом. Отчуждение "катастрофического опыта" путем замалчивания или фальсификации не решает проблемы: он продолжает влиять на современную реальность, а отказ учитывать его сужает возможности адекватной постановки целей и выбора средств их достижения.

Несмотря на существование в современной литературе достаточно обширной терминологии связанной с память в общем смысле и подходов к интерпретации "культурной памяти", можно дать её следующее содержательное определение – это особая символическая форма передачи и актуализации культурных смыслов, выходящая за рамки опыта отдельных людей или групп, сохраняемая традицией, формализованная и ритуализированная, она выражается в мемориальных знаках разного рода – в памятных местах, датах, церемониях, в письменных, изобразительных и монументальных памятниках. Культурної пам'яті притаманні такі функції - системності, яка грунтується на закономірностях функціонування самої культури, на системі смислових і ціннісних зв'язків і відносин; аксіологічних, інформація позбавлена ​​сенсу просто відторгається, задається система ціннісних орієнтирів (наприклад, зразки і моделі поведінки); інтегративності, коли кожен факт, виявляється, вписаний в безліч ціннісно-смислових контекстів; пізнавальної активності, проективности, культурна пам'ять обумовлює мотивацію пізнавальної і будь-який творчої діяльності людини. При соотношении с историческим сознанием, которое в широком смысле представляет собой совокупность идей, взглядов, представлений, чувств, настроений, отражающих восприятие и оценку прошлого во всем его многообразии, присущим и характерном как для общества в целом, так и для различных социально-демографических, социально-профессиональных и этносоциальных групп, а также отдельных людей, культурная память, выступает как – "смысл". Это определенным образом сфокусированное сознание, которое отражает особую значимость и актуальность информации о культурном прошлом в тесной связи с настоящим и будущим.

Культурна пам'ять, по суті, організовує, зберігає і відтворює минулий культурний досвід народу, країни, держави. Функціонування історичної свідомості більше визначає випадкова інформація, часто опосередкована культурою, що оточують людину людей, сім'ї, а також певною мірою традиції, звичаї, які несуть в собі також певні уявлення про життя народу, країни, держави.

2.2 Образ Н. М. Ядринцева в исторических исследованиях

Характеризуя научную литературу о Н. М. Ядринцеве разделим ее на несколько групп: 1) общие труды по истории Сибири; 2) работы по историографии Сибири; 3) работы посвященные истории областничества; исследования биографического характера о лидерах областничества.

В третьем томе фундаментального издания "История Сибири", изданного в 1968 г. содержится достаточно подробная характеристика лидеров областнического движения: Н. М. Ядринцева, Г. Н. Потанина, С. С. Шашкова. Грунтуючись на матеріалах їх листування, аналізі публіцистичних та наукових робіт простежується еволюція поглядів лідерів сибірського обласництва, виявляється історичний контекст актуалізації їх ідей. У числі причин активізації сибірської інтелігенції називається боротьба за поширення на Сибір судової та земської реформ, скасування посилання, вирішення питання про відкриття університету в Томську і деякими змінами в пристрої засланців. Само движение ещё не называется областничеством, но подчеркивается его связь с народническим влиянием: "Сибирское общественное движение поднимается на высшую ступень в результате пополнения его рядов революционными народниками". Наметившиеся разброд и шатания внутри движения выразились в эволюции взглядов Н. М. Ядринцева. Он издаёт свою книгу "Сибирь как колония", являясь своего рода программой, манифестом сибирского общественного движения. Таким образом, в первой коллективной монографии по истории Сибири Н. М. Ядринцев рассматривался как один из участников общественного движения в Сибири, известный сибирский публицист и исследователь. Однако номинация "областник" широко употребляющаяся по отношению к герою нашей выпускной квалификационной работы в современных исследованиях, в данной работе не использовалась при описании его жизни и деятельности.

Зупинимося на загальних роботах з історіографії Сибіру, ​​в яких предпринимался аналіз поглядів сибірських областнікі.

Базовым трудом по историографии Сибири является работа В. Г. Мирзоева. Автор розглядає зародження і розвиток історичних знань про Сибір і перетворення їх у науку, а так само малює картину боротьби ідей і напрямків. Областничество характеризуется как "общественное", "оригинальное явление" в истории Сибири, возникновение которого предопределил экономические, политические и культурные факторы сибирской жизни. На думку історіографа, Сибір, обмежувалася роллю сировинного придатка, її функції зводилися до постачання первинними матеріалами промислових підприємств центру. Экономически это приводило Сибирь в положение, как стали говорить тогда, "богача в лохмотьях". М. Б. Шейнфельд конкретизирует, что "среди сил исторического развития областники выдвигали естественно-географические условия".

С точки зрения В. Г. Мирзоева, впервые с мыслью о сибирских нуждах выступил П. А. Словцов, провозгласивший "сибирский патриотизм" как принцип прогресса восточной окраины. Середовище, в якому виникло обласництва, складалася зі студентської молоді, що утворила сибирське земляцтво. Це були типові різночинці - вихідці з різних станів, ледве-ледве зводили кінці з кінцями за допомогою випадкових заробітків у столицях. Первые импульсы свободного знания и гражданственности эти молодые люди получили ещё у себя на родине, в Сибири, от престарелых уже декабристов и сосланных петрашевцев. Определяя мировоззренческие идеи, оказавшие влияние на областническую идеологию, Мирзоев писал о воздействии пропагандистского течения в народничестве П. Л. Лаврова и Н. К. Михайловского. Окончательное оформление их мировоззрения произошло в результате знакомства с лекциями и работами Н. И. Костомарова и особенно А. П. Щапова. Действия областников, в интерпретации В. Г. Мирзоева, практически сводились к критике политики в отношении Сибири, пропаганде областнических идей и просветительству. У наслідку, обласництва вилилося в похід за культурне перетворення краю.

В работе по историографии Сибири Л. М. Горюшкин отмечал, что в своём базовом труде "Сибирь как колония" Ядринцев предложил программу демократических преобразований, которая предусматривала основание университета и развития просвещения как средство прогресса и создания интеллигенции, введения земства и гласного суда, настаивая на решении чисто сибирских вопросов.

Таким чином, у розглянутих працях з історіографії Сибіру, ​​дослідники фокусували свій погляд на факторах областніческой теорії та її місця у контексті розвитку Сибіру. Деятельность Н. М. Ядринцева определялась в качестве главного идеолога областнической теории.

Роботи, присвячені історії обласництва, відрізняючись за часом свого створення схильні ідеологічним установкам, мають окремі, конкретні цілі свого дослідження. Необхідно мати на увазі, що велика частина фахівців, які стосувалися областніческой проблематики, спеціально їй не займалися і в свої уявлення про цей складний і багатошаровому явище суспільно-політичного і культурного життя регіону формувала або на основі окремих публікацій областнікі, нехай навіть фундаментальних, не враховуючи часу їх появи і довільно поширюючи містяться в них висновки і характеристики на всю історію обласництва, або запозичуючи ці висновки і положення у попередників по власним смакам.

Крім того, література з даної теми відрізняється наявністю великого числа односторонніх, суперечливих і неточних суджень, а так само значних лакун у дослідному полі.

Інтерес до історії обласництва виник спочатку ще в середовищі самих прихильників руху та їх союзників. Первые попытки осмыслить отдельные этапы областнической истории предпринимаются Г. Н. Потаниным, по его мнению, на протяжении всей своей деятельности областничество имело исключительно культурнический и либеральный характер.

З середини 1920-х зміщуються акценти: рух починають кваліфікувати як політичне і сепаратистський з самого моменту його зародження здійснюються спроби розглянути обласництва з ідеологічних позицій. У такому руслі виникають розбіжності в баченні цього феномена.

Мы солидарны с выводом авторитетного современного исследователя областничества М. В. Шиловского о том, что для историографии советского периода бала свойственна эклектика при определении партийной принадлежности лидеров областничества, во многом также выдерживался двойной стандарт, когда актив движения подавался, с одной стороны, с безупречной репутацией учёных-подвижников, а с другой с либеральной позицией общественных деятелей, пришедших в конце своего жизненного пути в лагерь контрреволюции.

Принципово ситуація не мінялася до кінця 1980-х рр.., Коли досить інтенсивно починає вивчатися історія організацій різних політичних партій в Сибіру, ​​а з іншого боку практично припиняється вивчення діяльності більшовиків. При изучении областничества М. Г. Сесюнина настаивала на определении его как движения либерально-буржуазного. Она, в частности, писала: "Платформа Ядринцева не отличалась от платформы правого либерального лагеря, провозглашённого ещё в 1860-е гг., мирный процесс и отрицание революционной борьбы, выступившего за незначительные изменения в социальном и политическом строе России". Всупереч багатьом авторам, які зближують ідеї обласництва та його представників з революціонерами-демократами, вона доводить, що це ідейний напрям не було таким, його не можна зближувати з народництвом. Замість того, щоб намагатися сприяти загальній ідеї, областнікі вирішували спочатку свої завдання на місцях.

Другие исследователи, например, В. Г. Мирзоев, настаивали на эволюции областничества от революционной демократии к буржуазному либерализму, объявляя его частью российского общественно-политического движения данного времени. М. Б. Шенфельд видел своеобразие движения в специфике взаимоотношений его сторонников с кадетами (не сливались сними, но и не противостояли им). В. К. Коржавин характеризует условия возникновения "областнической идеи", выясняет, как выражена данная идея в трудах её главного "автора" – Н. М. Ядринцева.

Він приходить до того, що обласництва виникає на початку 1860-х рр.. XIX ст. как идеология небольшой части передовой сибирской интеллигенции – "местный патриотизм". Он связывает его возникновение с началом "пробуждения" окраин, вызванное потребностями их дальнейшего экономического и общественно-политического развития. Первым его глашатым стал историк П. А. Словцов. Його підтримали деякі інші інтелігенти. Наиболее видными представителями начавшегося движения выступали Г. Н. Потанин, Н. М. Ядринцев и С. С. Шашков. По мнению Коржавина, областники исходили из идеи противопоставления Сибири "как целого" Центральной России и выделяли "местные задачи". Они в тоже время не считали это "целое" единым. Выделив "сибирские интересы", областники выделяли и "сибирские задачи", к решению которых призывали местное общество.

На думку Коржавіна, обласництва як ідейно-політична течія не було однорідним. Його не можна розглядати як щось однорідне. В. К. Коржавин выделяет следующую его периодизацию. 1) 1860-1890 рр.. – демократический период; 2) 1900-1916 гг. - Період буржуазно-ліберальний; 3) 1917 - 1920 рр.. – переход областников к союзу с контрреволюцией.

В интерпретации В. К. Коржавина, областническая теория Ядринцева сводилась к тому, что "любое государство представляет собой совокупность областей (провинций), имеющих свои, местные интересы. Эти интересы определяются единством географических, этнографических, культурных и других условий. Жизнь общества, государства – это жизнь его частей, и только развитие этих частей является источником развития целого. Иначе говоря провинциям должна быть предоставлена возможно большая самостоятельность; это позволит им решить "местные вопросы", обеспечит их развитие, а значит послужит и к благу всего общества ".

Докорінно історіографічна ситуація змінюється з кінця 1980-х рр.. На принципово новому рівні триває розробка біографій ідеологів та активних учасників русі; з'являються перші узагальнюючі дослідження; нарешті саме обласництва стає предметом бібліографічного вивчення.

Аналізуючи історію сибірського обласництва кінця 50-х - 60-х рр.. XIX ст. М. В. Шиловский ставит вопрос: "Кто такие областники, как пришли они к осознанию основополагающей идеи своего движения – проблеме взаимоотношения России и Сибири?". Він відзначає, що сибірські областнікі в кінці 50-х - 60-х рр.. XIX не були першими у постановці актуальних питань соціально-економічного та культурного розвитку регіону, що склали основу їхньої програми. Цілий ряд її аспектів був поставлений і почав грунтуватися прихильниками просвітницького руху російської громадської думки Словцова, декабристами, представниками гуртка красноярської інтелігенції 1820-х - початку 1830-х рр.., В тому числі і першими російськими утопічними соціалістами - петрашевцами. Особливість обласництва полягає в тому, що найбільшу увагу його ідеологів зверталася на обгрунтування специфічного положення Сибіру та її місця в революційному процесі. Им были присущи те же черты мировоззрения, совпадали и формы пропагандистской работы. Областнікі по праву можна вважати родоначальниками концепції регіоналізму стосовно російських умов. О Николае Михайловиче он замечал: "во многом благодаря своей титанической деятельности, Ядринцев стал главным идеологом областничества, принимая во внимание примерно триста его публикаций в "Восточном обозрении" и экспедиций".

Сибирская исследовательница Е. А. Дегальцева видит в областничестве сторонников областной централизации, развивающих просветительские идеи: строительство университета, учреждений. Починаючи з 1860-х рр.. речь идёт о независимых организациях, которые охватили все стороны общественной жизни – образование, науку, искусство, благотворительность, сельское хозяйство. У них об'єднувалися люди самих різних професій, ними рухало бажання захистити свої громадянські інтереси, внести свою лепту у реформування суспільства. Открытие университета привело бы к образованию в Томске единого научного и культурного центра, позволило бы немногочисленную сибирскую интеллигенцию сосредоточить в одном городе.

В работах омского историка М. В. Ремнева поставлен вопрос об истоках формирования мировоззрения Н. М. Ядринцева, о мировоззренческих и научных предпосылках формирования взглядов областников. Період оформлення ідеології сибірського обласництва заняімает майже п'ятнадцять років - з початку 60-х до середини 70-х років XIX ст. За это время ведущие теоретики областничества Н. М. Ядринцев и Г. Н. Потанин успели окунуться в студенческое движение в Петербурге, активно пропагандировали свои взгляды в газетах, журналах и открытых выступлениях в самой Сибири, стали главными фигурами в знаменитом процессе "сибирских сепаратистов" 1865 г. в Омске. Основой областнической теории стал собственно российский опыт, стихийно пробуждающий в среде сибирской интеллигенции местный патриотизм, эмоциональное восприятие всевозможных проявлений неравноправия в отношениях центра и окраины. Значительным было воздействие на областников господствующих в то время в русском освободительном движении народнических идей А. И. Герцена и Н. Г. Чернышевского, анархо-федералистских представлений М. А. Бакунина, земско-областной теории А. П. Щапова, исторических сочинений Н. И. Костомарова и даже вольнолюбивой поэзии Т. Г. Шевченко. В числе идейных предшественников обычно называют также ссыльных декабристов и петрашевцев, первого сибирского историка П. А. Словцова и др.

Барнаульские историки М. Г. Колокольцев и В. А. Должиков рассматривают областничество как некий сибирский компонент в русском народничестве. ""Хождение в народ" начала 1860-х гг. и последующая просветительская деятельность областников является региональной составляющей и даже прототипом аналогичного всероссийского движения". Колокольцев, досліджуючи особливості раннього народництва, приходить до того, що в народницької ідеології головною метою було - скликання земського зібрання, можливість прогресивного розвитку Росії через добровільне і поступове перетворення громади в елемент громадянського суспільства, а утворення суспільства має лише сприяти цьому. Народники-областники вместе с политическими деятелями народнического движения считали необходимым требованием открытие Учредительного собрания, Земского собора, равенства центра и провинции, выдвигали идеи консолидировать общество. Прихильники цього руху виступали за розвиток культури і освіти, а головне своє завдання бачили в формуванні кадрів інтелігенції. Поэтому "сибирское областничество есть региональная разновидность народнического движения".

""Хождение в Сибири" есть прототип аналогичного всероссийского движения", а стратегия поведения областников соответствует народнической, заключает В. А. Должиков. Он, в частности, замечает: "Г. Н. Потанин, А. П. Щапов, Н. М. Ядринцев и другие областники не являлись сторонниками бессмысленного отделения Сибири от метрополии, во что бы то ни стало. Скорее наоборот они выступали за полноправную автономию и политическую равноценность всех областей в составе общенациональной, единой федерации. Полноправно считать сибирское областничество как идеологию региональным вариантом общерусского демократического (народнического) федерализма".

Сучасні дослідження звернені на вивчення специфічних проявів обласництва. Например, К. В Анисимов рассматривает областничество в контексте развития сибирской литературы и поэтики второй половины XIX в. Он так оценивает вклад областников в развитие сибирской литературы "Благодаря деятельности областников идея словесности обрела свой вид. До этого были лишь разрозненные попытки энтузиастов, а их следствием, автомизация литературного процесса. Данный процесс в территориальном отношении локализировался в границах небольших "культурных гнёзд", а в хронологическом – определял время "взлётов" и шедшие вслед годы немоты". У рамках розвитку літературної традиції Сибіру Ядрінцевим і Потаніним була привнесена нова категорія - обласного патріотизму. К. В. Анисимов пишет о "народно-областном типе" поведения областников. Он исходит из идеи выстраивания ими осмысленной биографии, концептуальность которой напоминает литературный сюжет. Історик приходить до того, що біографічні мотиви, пов'язані з жізнеустроітельством сибірських інтелігентів, впливають на сюжети їхніх текстів і багато в чому визначають пафос літературно-критичних оцінок сучасників. Яркий пример тому – совместный роман Потанина и Ядринцева "Тайжане", где главный герой Вавыкин наделён автобиографическими чертами, и в одном из вариантов сюжета герой изображается возвращающимся "на родину после разных приключений". Герой романа – не просто молодой человек со смутными областными "инстинктами", он наделён чертами идеолога. Анисимов, таким образом, заключает, что стремление выработать свой биографический сценарий в 50–60-х гг. XIX в., присуще многим областникам. Таким чином, вироблений історіографічний огляд дає підстави стверджувати про відсутність узагальнюючих робіт з історії сибірського обласництва і нерівномірності вивчення її окремих періодів і робить висновок, що образ Ядринцева в даного роду літературі трактувався неоднозначно.

Обратимся к характеристике биографических исследований, посвященных лидерам областничества.

В дооктябрьской историографии книга Б. Глинского, пожалуй, самая первая работа, дающая целостное представление о жизненном пути Николая Михайловича. Автор дає докладні відомості про біографію публіциста, приділяє велику увагу його публіцистичної діяльності, роботі в різних виданнях, стосовно його до різних питань, що стосуються тюремної реформи, будівництва університету в Сибіру, ​​інородческого населення в Сибіру.

Рассказы о жизненном пути лидеров областников возникают первоначально в среде их ближайших друзей и соратников. Спочатку це були нариси-некрологи - своєрідні огляди життєвого шляху сибіряків, які зробили певний внесок у формування ідеології та практики обласництва. Значна кількість публікацій стосувалося біографії рано пішов з життя Миколи Михайловича. У таких нарисах і публікаціях образ Ядринцева наділений емоційно-психологічними характеристиками. Люди, які писали про нього грунтувалися на власних спогадах і враження про Миколу Михайловича. Мы встречаем яркие и живые образы Ядринцева, выраженные при помощи таких слов-репрезентантов как "блестящий оратор", "обладающий любящим и нежным сердцем", "готовностью к неустанной работе на пользу родного края", "деятельный сотрудник".

Дооктябрьские авторы биографий Ядринцева М. К. Лемке, В. И. Семевский характеризуют Николая Михайловича как "областника федералиста", "проповедника высшей гуманности", "патриота Сибири", "талантливого областника-сибирофила". М. К. Лемке пишет, что народничество не захватило Николая Михайловича, самое главное течение общественной мысли 1870-х гг. не впливало на його погляди, так як на інших його сучасників. Оно прошло мимо него.

У роботах радянських історіографів біографія Ядринцева розглядається в контексті розвитку областніческой теорії. С. Ф. Коваль, В. Г. Коржавин видят в нём революционера-демократа. Н. Степанов пишет о том, что важную позицию в областничестве занимали народнические элементы, а "Ядринцев являлся социалистом народнического толка". Г. Круссер – номинирует Ядринцева как представителя либеральной буржуазии.

Из числа современных историков, например, И. Г. Чередниченко рассматривает образ Николая Михайловича Ядринцева в качестве публициста, редактора, автора стихотворений, литературно-художественных произведений. Як організатор провінційної друку Ядрінцев вніс значний внесок і вплинув на російську публіцистику. І тексти публіциста автор характеризує з точки зору їх просвітницького значення, крім того, дає цілковиту бібліографію його праць. Історик вважає важливим визначити прогресивність устремлінь Ядринцева для суспільства. Он делает заключение, что "в его программе были вполне демократичные положения: отмена уголовной ссылки в Сибирь, хозяйственное развитие края, открытие университета, воспитание интеллигенции, организация переселения крестьян в Сибирь с наделением их землёй, гражданские свободы".

Аналізуючи всю залучену історичну літературу можна виділити як мінімум три аспекти формування образу Н. М. Ядринцева.

У літературі, присвяченій історії обласництва, образ Ядринцева інтерпретується як головного ідеолога і лідера обласництва. Этот образ наделяется соответствующими характеристиками: "федералист", "автор областнической идеи", "народник-областник". В числе идейных предшественников обычно называют ссыльных декабристов и петрашевцев, А. И. Герцена, М. А. Бакунина.

Перші роботи, присвячені біографії Миколи Михайловича Ядринцева, були написані ще в кінці XIX ст. его современниками и ближайшими друзьями, такие биографические сюжеты были составлены на основе личных воспоминаний о Н. М. Ядринцеве и определённое место в их творчестве занимали очерки-некрологи – своеобразные обзоры жизненного пути сибиряка. Роботи написані у ХХ ст. определяют Николая Михайловича как "публициста", "редактора", "автора стихотворений, литературно-художественных произведений", "организатора провинциальной печати".

2.3 Н. М. Ядринцев в массовом сознании потомков

В качестве источников для реконструкции образа Н. М. Ядринцева в культурной памяти сибиряков были привлечены источники:

1) Матеріали анкетування школярів, студентів та дорослого населення м. Новосибірська.

2) "Места памяти" Н. М. Ядринцева в городах Сибири: улицы, проспекты, библиотеки, выставки, литературные чтения.

3) Периодическая печать: газеты – "Вечерний Новосибирск", журналы – "Алтай", "Земля сибирская, дальневосточная",

4) Интернет-ресурсы: сайты государственных библиотек и биографические словари, региональные сайты краеведческого направления, литературные сайты.

Матеріали анкетування. Основним завданням на даному етапі роботи було виявлення уявлень та оціночних суджень жителів Новосибірська (старших школярів, студентів, дорослого населення) про Н.М. Ядринцеве, а так же интерпретация существования таких представлений.

Робота включала такі етапи:

1. Анкетування за трьома віковими групами: старші школярі, студени, дорослі;

2. Занесення результатів опитування в таблицю;

3. Аналіз та інтерпретація результатів;

Всього було опитано 115 осіб. Школярі: 30 осіб, студенти: 42 людини, дорослі: 43 людини.

Перше питання анкети був націлений на виявлення інтересу до історії серед населення Новосибірська. Опрошенным предлагалось определить собственный интерес к истории как профессиональный, либо как увлечение. На вопрос "Является ли история вашей профессией или интересом?", 23 школьника ответили, что им интересна история; 7 опрошенных, историей не интересуются. Такий результат дає підставу припустити, що у більшості сучасних старших школярів зберігається інтерес до історії.

Среди студентов разных специальностей из 42 опрошенных, 20 человек ответили, что история является для них интересом или увлечением, ещё 12 человек ответили, что "историк" их профессия; 10 человек заявили, что история им не интересна. Таким чином, на етапі вищої освіти інтерес до історії, як і раніше, зберігається.

Доросле населення, при відповіді на дане питання, у багатьох випадках заявляло про те, що історія подобалася в школі і деякий інтерес зберігається в даний час. Из 43 опрошенных интерес к истории проявляют 23 человека, из них для 7 – история является профессиональным компонентом; 13 – историей не интересуются.

Второй вопрос анкеты позволил выяснить осведомлённость жителей города о личности Н. М. Ядринцева, выявить имеющиеся образы сибиряка в культурной памяти. На вопрос "Известен ли вам Н. М.Ядринцев? Что Вы слышали о нём?" 26 школьников оказались не знакомы с личностью Н.М.Ядринцева, 4 человека слышали о Н. М Ядринцеве на уроках "Истории Сибири".

Среди опрошенных студентов для 10 человек знакомой оказалась улица Ядринцевская, названная в честь Ядринцева. 12 человек, чья будущая профессия связана с историей – студенты исторического факультета – слышали о Н. М. Ядринцеве. Опрошенные оказались готовы рассказать о Н.М.Ядринцеве как о историческом деятеле Сибири. 22 студенти були не готові дати відповідь на це питання.

Взрослое население – 7 человек кто интересуется историей, люди пенсионного возраста, слышали о Ядринцеве; 5 человек, чья профессия связана с историей, назвали Ядринцева – "деятелем областничества". В целом образ Н.М.Ядринцева среди взрослого населения (чья профессия не связана с историей; люди пенсионного возраста) сводился к следующим оценочным суждениям: "областник", "деятель областничества в Сибири", "улица такая – Ядринцевская". Г. Н. Потанин, С. С. Шашков – "его сподвижники", "часто слышал о них", "фамилии их всё время на слуху". "Областничество – есть и сейчас"; взрослое население (чья профессия связана с историей) однозначно определяли "Ядринцев, Потанин – защитники Сибири", "областники".

Третє питання анкети дозволив виявити інформованість жителів міста про обласництва. Відповіді на це питання носили, мабуть, самий неоднозначний характер. Школьники отвечали, что никогда не слышали о таком явлении. Из чего можно предположить, что все слышавшие о Н. М. Ядринцеве школьники на уроках, и названной в честь него улице, не слышали об областничестве, не соотносят Ядринцева с областнической теорией. Лише 13 осіб студентів, історичної спеціальності чули про обласництва і областніческой теорії, 29 студентів більше половини, ніколи не стикалися з таким явищем. Серед дорослих відповіді поділилися наступним чином: 28 чоловік ні чого не чули, 15 осіб (працівники бібліотек, музеїв, люди пенсійного віку) чули або читали про обласництва, і були готові вести розмову на цю тему. Крім того, були готові рекомендувати літературу з цього питання, розкрити сутнісні характеристики цього руху. У контексті даного питання, опитувані говорили про те, що дане явище - обласництва, має місце бути і в сучасній дійсності.

За допомогою четвертого питання передбачалося з'ясувати інформованість опитаних про основні лідерах областніческой теорії. Г. Н. Потанин, С. С. Шашков оказались малоизвестными среди школьников и студентов, в частности ответы сводились к тому, что о этих людях слышали, но затрудняются вспомнить контекст упоминания. 17 человек взрослых дали ответ, что для них данные фамилии являются знакомыми: "Потанин, Шашков – сподвижники Ядринцева", "часто слышал о них", "фамилии их всё время на слуху".

Останнє питання анкети був націлений на виявлення уявлень у жителів міста про відомих та історичних діячів Сибіру. Питання назвати відомих історичних діячів Сибіру, ​​з'явився, мабуть, самим складним, слід було назвати вже конкретні прізвища. Серед школярів найбільш популярними виявилися відповіді: Мер міста Новосибірська - В. Городецький, Губернатор Новосибірської Області В. Толоконський, завойовник Сибіру - Єрмак. Багато в чому школярі виходили зі свого особистого життєвого досвіду, останніх подій - виборів мера горда. Серед студентів були названі прізвища: Покришкін, Гарін - Михайловський, Єрмак. "Ядринцев, тоже кто-то исторический". Среди взрослых популярными оказались ответы: герои Революции, Великой Отечественной Войны – О.Жилина, Костычев, Д.Ковальчук, О. Дундича, Б.Богатков, Покрышкин, именем которых названы главные улицы Новосибирска, Ядринцева – назвали 5 человек

"Места памяти": улицы и переулки. Барнаул – место смерти Н. М. Ядринцева и именно в этом городе наибольшее число "мест памяти", связанных с образом Н. М. Ядринцева. Він прожив в Барнаулі всього декілька днів в 1894 р. і 7 червня закінчив свої дні в цьому місті. Почитатели его таланта поставили в 1904 г. на могиле Николая Михайловича (Нагорное кладбище) памятник на гранитном пьедестале с надписью "Сибиряки – писателю-публицисту". Бюст із бронзи був відлитий за моделлю скульптора Сибірякова, а стелу і сам саркофаг спроектував архітектор Шулев. Пам'ятник простояв до 1936 р., після чого майже весь був відправлений на переплавку. В 1956 г. крайком КПСС постановил восстановить скульптуру – на этот раз её отлили из алюминия, в момент создания краевой выставки достижений народного хозяйства на территории парка надгробие было отреставрировано, а бюст фактически заново создал барнаульский художник С. Ф. Черепенников. В последние годы бюст Н. М. Ядринцева неоднократно похищался. В 2000 г. бюст был изготовлен вновь скульптором Л. В. Рублевой и 12 августа 2000 г. установлен на могиле Н. М. Ядринцеве. Згідно Генерального плану м. Барнаула на провулку Ядринцева в кінці 1980-х - початку 1990-х рр.. почалася інтенсивна забудова малоповерховими житловими будинками. Особливо сильно змінився провулок в останні роки. Поряд зі старими російськими хатами сусідять висотні багатоповерхові будинки. Вулиця перетворилася до невпізнання. В іншому, все традиційно - магазини, лікувально-профілактичні установи, дитячі сади, філія центру дитячої творчості Центрального району, бібліотека.

У місті Омську одна з вулиць з дореволюційних часів носила ім'я Ядринцева (між вул. 10 років Жовтня і Лермонтовській, в районі сучасного музичного театру). У 1991 р. в рамках ювілейних заходів, присвячених пам'яті Миколи Михайловича Ядринцева, Омський державним університет і Омський історико-краєзнавчий музей провели науково-практичну конференцію і відкрили пам'ятну дошку на будівлі колишнього палацу генерал-губернатора.

У Новосибірську, в самому центрі міста, теж є вулиця імені Миколи Михайловича - Ядринцевська і вважається однією з найстаріших вулиць міста. Однак нам не вдалося з'ясувати історію, пов'язану з присвоєнням цій вулиці імені лідера сибірського обласництва.

Библиотеки и литературные чтения. Центральная городская библиотека им. Н. М. Ядринцева один из крупнейших информационно-библиографических и культурных центров города Барнаула. В її зборах понад 114 тис. примірників, репертуар періодичних видань становить 220 найменувань. Щорічно бібліотека обслуговує 8 тис. користувачів. Протягом багатьох років дбайливо збирає і зберігає ЦМЛ документальні джерела, пов'язані з життям і діяльністю М. М. Ядринцева. Ядринцевська фонд бібліотеки нечисленний, але унікальний за своєю значимістю - це рідкісні книги, копії важливих архівних документів, листів, фотографій. На книжной выставке представлены труды Н. М. Ядринцева, биографические материалы, исследовательские работы, связанные с его научной, общественной и литературной деятельностью.

30 сентября 1993 г. в день открытия научной конференции имени Н. М. Ядинцева в Омске, состоялось открытие мемориальной доски на здании Омского музея изобразительных искусств, созданной скульптором С. А. Головащевым, а четыре года спустя в Барнауле 26 августа 2000 г. к юбилею гогрода состоялось открытие мемориальной доски Н. М. Ядринцева.

30 октября 2002 г. исполнилось 160 лет со дня рождения Н. М. Ядринцева и в честь этой даты в Центральной городской библиотеке г. Барнаула прошли первые Ядринцевские чтения. Замечательным вкладом в сохранение памяти о бескорыстном патриоте Сибири и популяризацию его многогранной деятельности явились изданные Центральной городской библиотекой, иллюстрированный каталог книжной выставки "Светлый деятель Сибири" и путеводитель по памятным местам Н. М. Ядринцева в Барнауле.

Периодическая печать – является одним из ключевых институтов формирования общественного (в том числе и исторического) сознания. В качестве источников для реконструкции культурной памяти о Николае Михайловиче информационными оказались периодические издания Сибири: "Вечерний Новосибирск", "Сибирские огни", "Алтай", "Земля сибирская, дальневосточная", их просмотр и анализ свидетельствует о существовании некоего культурного идеала в образе Николая Михайловича. Обращение к образу Н.М.Ядринцева в периодической печати начинается в 1920-е – 1930-е гг. Фіксованим і постійним стає звернення до цього культурного ідеалу за останні 20 років. По большей части, связано с празднованием годовщин смерти или юбилеев со дня рождения "великого радетеля Сибири".

В печати публикуются труды Ядринцева – памфлеты, статьи, поэзия, перечисляются его многочисленные заслуги: продвижение идей о строительстве университета в Сибири и создания собственного печатного органа, научные экспедиции . Печатаются биографические очерки о Ядринцеве к 150-летию со дня рождения, появляются до этого не публикованные стихи и малоизвестные рассказы. В. М. Голованов определяет заслуги Ядринцева как "педагога-мыслителя" и заключает: "Он вдохновил идею заняться разработкой проблемы народного образования в Сибири. Досконально изучал состояние народного образования края, в том числе и у аборигенного населения". Це практично маніфест за заслуги в історії розвитку педагогічної думки Сибіру. Популярность имени Ядринцева была. Н. Яновский пишет в одной из многих посвящённых публицисту статей: "Его имя было известно современникам, но забыто сегодня. Его узнавали сквозь псевдонимы". За многие заслуги и чаянья о судьбах Сибири известного публициста называли "заступником народным".

В последнее время упоминание о Ядринцеве в периодической печати встречается в контексте празднования дня рождения Новосибирской области, определённое 27 сентября 1937 г. В связи с этим событием корреспондент газеты "Вечерний Новосибирск" в 2004 г. называет Николая Михайловича известным областником, радевшем о судьбах Сибири", спустя два года Людмила Кузменкина продолжает: "Сибирь кроили и перекраивали всегда, начиная с конца XVI века, когда она была присоединена к России. Чуть ли не каждый год появлялись новые административно-территориальные единицы: области, губернии, генерал-губернаторства, наместничества, округа, волости, районы. То так назвуть, то сяк. Те укрупнять, то розділять. Как писал известный общественный деятель Н. Ядринцев: "В течение почти всего XVIII столетия ведение судьбами Сибири представляло пеструю и постоянно изменявшуюся картину". Лариса Юрьева ведёт речь о памятных местах города в статье "Возвращение к истокам" – замечает, что страсть к переименованиям уже можно считать привычным российским занятием. "Преуспели в нем и новосибирцы. Руку к смене названий улиц приложили все поколения горожан, начиная с глубокоуважаемых прадедов. Из первоначальных названий сегодня чудом сохранились, например, Омская и Красноярская – имена, данные еще первыми жителями Новониколаевска, называвших улицы в честь родных мест. Рука не поднялась и на названия, данные в честь великих писателей – Пушкина, Лермонтова, Достоевского и иже с ними. В компании "неприкасаемых" оказались также знаменитые путешественники – Потанин, Ядринцев и покоритель Сибири Ермак. Все остальное переименовывалось с увлечением и азартом. Любопытно, что по названиям улиц и местечек города можно проследить не только смену политических вихрей, но и настроений времени".

Татьяна Коньякова всё в том же "Вечернем Новосибирске" в декабре 2005 г. упоминает об уникальном антикварном магазине на углу Советской и Романова, который называется "Сибирская горница" и учрежден Новосибирским отделением Союза писателей, одноименным журналом и фондом им. Литвинова по вивченню і пропаганді історії міста. Фонд Литвинова був створений, щоб збирати документи з історії Новосибірська і, ширше, всього Сибіру. "Исторические вещи через "Горницу" проходят действительно уникальные. Дороги автографы Ремизова – потому что очень красивые. Но самые дорогие автографы Серебряного века это – Мандельштам, Гумилев и Блок. Традиционно дороги автографы Есенина. Из сибирских имен больше всего ценятся Ядринцев, Потанин и Шишков".

3) Інтернет ресурси: проекти та сайти. Сучасні дослідження все більше грунтуються на Інтернет ресурси, використовуючи різні підходи до цього специфічного джерела інформації. В трансмедийном нарративе потребитель находит все темы от высоких – духовных, философских до мельчайшей проблематики повседневности и быта в разнообразных сюжетных образованиях, которые контекстуализируются в любом жанре и жанровых скрещениях-гибридах. По подсчётам на трёх самых популярных поисковых сайтах: Яндекс ( Yandex ), Рамблер ( Rambler ), Гугл ( Google ) открываются соответственно страниц-упоминаний о Ядринцеве – 7231, 1951, 4350 из них примерно 38% – статьи и книги о нём, 35% – его книги и реклама книг, 7% – тексы энциклопедий и справки, 5% – библиографические списки о нём, 2% – газетные и журнальные статьи информационного и научно-популярного характера.

Однозначно, в Интернете Н. М. Ядринцев представлен достаточно масштабно, но, несмотря на обилие информации, можно выделить три типа сайтов, в которых актуализирован его образ.

1) Биографические сайты-словари с краткой биографией Николая Михайловича, в целом характеризующей его публицистическую деятельность в качестве главного редактора газеты "Восточное обозрение" и научные экспедиции на Алтай и с Минусинск. Самым значительным и актуальным трудом Ядринцева признаётся "Сибирь как колония", но ценность данной работы не освещается, игнорируется политическая сфера деятельности, весьма кратко говорится о ссылке в Шенкурск, Архангельской губернии, упоминается лишь об обвинении в намерении отделить Сибирь от России. В проанализированных нами сайтах представлены следующие содержательные компоненты образа Ядринцева: " сибирский писатель", "журналист и просветитель ", "общественный деятель", "публицист", "путешественник", "исследователь Сибири и Монголии".

В энциклопедических и справочных изданиях, выставленных в Интернет, актуализированы следующие биографические сведения о Н. М. Ядринцеве. Н. М. Ядринцев в Петербурге, вместе с Г. Н. Потаниным, организовал Сибирское землячество. В мае 1865 г. был арестован по обвинению в "сибирском сепаратизме" и заключен на 3 года в Омскую тюрьму, а затем направлен на 6 лет в ссылку в Шенкурск Архангельской губ. В 1894 г. вступил в должность заведующего Алтайским статистическим бюро, но скоропостижно скончался. Как правило, в биографических словарях с полной биографией Н. М. Ядринцева, приводится библиография его работ.

Наиболее подробная информация о Ядринцеве содержится на сайте "Литературная карта Алтайского края" – это современный электронный энциклопедический ресурс, представленный на сайте Алтайской краевой универсальной научной библиотекой им. В. Я. Шишкова. Информация на сайте размещена в разделах: "Персоналии", "Литературные чтения", "Читальный зал", "Памятные места", "Литературные премии", которые многообразно связаны между собой. Розділ "Персоналії" присвячений сучасній алтайської літературі і знайомить зі спадщиною російських письменників, пов'язаних творчою долею з Алтаєм. Основу інформації становить біобібліографичний словник "Письменники Алтайського краю" (2007). Даны сведения о 111 писателях, среди которых Н. М. Ядринцев. Інформація про письменника містить біографічну довідку і великі бібліографічні матеріали, в яких відображені твори автора і література про його життя і творчості. Панорама літературного життя краю розкривається у розділі "Літературні читання". Дана інформація про 14 читаннях, присвячених творчості письменників-земляків, які зробили значний внесок у розвиток культури Алтаю, в тому числі і Ядрінцевим. Ядринцев описывает при помощи следующих слов-репрезентантов – "яркий публицист", "исследователь Сибири", "идеолог сибирского областничества". За свої подорожі Ядрінцев був нагороджений золотою медаллю Російського географічного товариства. У 1881 р. Ядрінцев їде в С.-Петербург, де на наступний рік до 300-річчя приєднання Сибіру до Росії виходить його капітальна праця "Сибір, як колонія". Крім того, Ядрінцев відомий як засновник однієї з найпопулярніших в Сибіру газет "Східне огляд" (з додатком "Сибірський збірник"). В Омську в пам'ять про Ядрінцевим була названа одна з вулиць дореволюційного часу. У 1900 р. на могилі Ядринцева на пожертвування було встановлено пам'ятник з написом "Сибіряки письменнику-публіцисту Сибіру". У ГАІО зберігається особистий фонд Ядринцева (№ 295).

2) Региональные сайты краеведческого направления, например, дающие справку об экспедиции в 1889 г. Сибирского отдела Русского географического общества под руководством Н. М. Ядринцева и обнаружившей знаменитый Каракорум – древнюю столицу Чингисхана и открывшей памятник с двуязычной – рунической и китайской – надписями, что стало мировой сенсацией. Двуязычная надпись дала ключ для расшифровки орхоно-енисейских рун – древнейших письменных памятников истории тюрков и других народов Центральной Азии VII-XI вв.. У крайовому Держархіві і крайовому музеї міста Барнаула зберігаються матеріали, що розповідають про життя і діяльність сибірського публіциста і вченого. Жива память о Н. М. Ядринцеве у жителей Новосибирска, Омска, Томска, Иркутска: в этих городах в честь замечательного ученого также названы улицы и проспекты. Его имя присвоено библиотекам и другим культурно-просветительным учреждениям Сибири.

3) Літературні сайти про Ядрінцевим, які презентують Миколи Михайловича як літературознавця і публіциста і дають критику деяких його робіт. Например, в "литературных сочинениях тяготел к лирико-публицистическим жанрам, в частности, к путевым очеркам, которые нередко носили обличительный характер. Выступал как критик и литературовед статьи".

Микола Михайлович Ядрінцев характеризується як перший, поряд з Потаніним, професійний літератор широкого профілю (письменник, журналіст, популяризатор науки) в Сибіру. Перші його літературні спроби - фейлетони - були опубліковані в С.-Петербурзі, в журналі "Іскра", філії знаменитого "Современника". "Писал Ядринцев довольно-таки высокопарно и "литературно", и скорее интересен как исторический образец провинциальной русской литературы теперь уже прошлого века".

Щодо діяльності обласництва помічається, що ще в молодості разом з Потаніним і ще рядом таких же гарячих голів Ядрінцев організував таємне товариство, що ставило своєю невиразною метою відділення Сибіру від Росії. Недаром основной его труд так и называется "Сибирь как колония". Его публикации в томской печати (а он был основателем газеты "Восточное обозрение", издававшейся, правда, в Петербурге) неоднократно приводили его к судебным столкновениям с сибирскими властями и купечеством.

Таким чином, в ході анкетування за трьома віковими групами (старші школярі, студенти, доросле населення), можна зробити висновок, що образ Ядринцева наділений різними характеристиками в залежності від професійної та вікової категорії населення. Опрошенные жителей города, кто занимается историей на профессиональном уровне, свои представления о Ядринцеве определяют как об "областнике", "теоретике областничества". У старших школярів і студентів неісторичною спеціальності образ Миколи Михайловича асоціюється з вулицею міста. Студенты исторической специальности оказываются готовыми говорить о взглядах областников и ссылаются на базовые работы лидеров областничества, например, "Сибирь как колония".

Исходя из соотношения исторического сознания, которое в широком смысле представляет собой совокупность идей, взглядов, представлений, чувств, настроений, отражающих восприятие и оценку прошлого во всем его многообразии, и культурной памяти, которая в свою очередь выступает как "смысл". Учитывая, что культурная память это определенным образом сфокусированное сознание, которое отражает особую значимость и актуальность информации о культурном прошлом в тесной связи с настоящим и будущим, можно заключить на основе проделанной исследовательской работы, что в этом смысле память о Н. М. Ядринцеве жива у жителей Новосибирска, Омска, Томска, Иркутска, Барнаула: в этих городах в честь него названы улицы и проспекты, библиотеки и переулки, посвящены мемориальные доски, проходят литературные чтения. Його ім'я присвоєно і інших культурно-освітнім установам Сибіру.

Інтерес до образу Миколи Михайловича зберігається і в сучасній історичній літературі. Щодо періодичної преси можна виділити наступні тенденції: з одного боку згадки про Миколу Михайловича Ядрінцевим пов'язані зі святкуванням ювілеїв від дня народження, або річниць його смерті, роки 1840-ті - 1860-і, можна визначити часом забуття в культурній пам'яті. З іншого - на пряму пов'язані, або доповнюють події в культурному житті міст Сибіру і Новосибірської області і присвячені, наприклад, до відкриття якоїсь виставки або святкування дня народження Новосибірської області. Образ же Ядринцева в печатных изданиях определяется в качестве "заступника" и "радетеля Сибири", её "исторического и культурного деятеля".

Несмотря на разнообразие информации о Ядринцеве в Интернете, принцип её систематизации сводится по следующей схеме: сайты справочного, биографического, литературного, краеведческого направлений, на которых в полной мере дана библиография его работ, представлены фотографии Николая Михайловича и реклама его главного труда "Сибирь как колония".

Висновок

В соответствии с целью выпускной квалификационной работы следует выделить следующие устойчивые конструкты образа Николая Михайловича Ядринцева в культурной памяти сибиряков XX – начала XXI в. и факторов формирования исторического образа в сознании школьников.

Привлечённые мною источники для реконструкции биографии сибиряка как модели поведения пореформенного интеллигента: автобиографические заметки самого Ядринцева и воспоминания его современников, во многом подтверждают первоначально выдвинутую нами гипотезу. Біографія сибіряка-інтелігента підносилася суспільству через публіцистику в якості зразка, який заслуговує відтворення і гідного повторення. Анализ биографии Н. М. Ядринцева как идеальный общественно значимого конструкта даёт основания выделить следующие этапы в формировании образа героя нашей выпускной квалификационной работы.

1) Гімназійні роки - перша сходинкою у формуванні образу сибірського інтелігента. Публицист приходит к заключению о том, что "внутренние образованные силы" Сибири видят единственный свой выход в бегстве из региона. Миритися з цим він не має наміру.

2) Студенческая жизнь, землячество определяют уже практические задачи, рождают у сибиряка-"патриота" идею возвращения на родину и служения ее интересам и потребностям.

3) Діяльність по створенню сибірського патріотичного органу друку, який би консолідував всю місцеву інтелігенцію, збагатив би освіченими людьми Сибір, підняв би рівень її освіти. Н. М. Ядринцев ставить завдання про оприлюднення, проведення місцевих сибірських питань у столичну друк, а створена ним газета послужить транслятором зразків і еталонів поведінки для місцевої інтелігенції.

4) Згасання життєвих сил. Но не отход от активной жизненной позиции. Ядрінцев продовжує свою публічну і державну діяльність в Сибіру. У кінцевому рахунку, неможливість відповідати змодельованому образу змушує публіциста обірвати публіциста свій життєвий шлях.

Змістовний аналіз відгуків сучасників про Миколу Михайловича дозволив перейти до наступних висновків. Во-первых, характеристики, которыми наделяется образ Ядринцева, носят личностно-эмоциональный окраску. Про Ядрінцевим писали ті, хто особисто і близько його знав. В ходе проделанной работы удалось выделить следующие конструкты в памяти его современников, позволяющие реконструировать образ лидера сибирского областничества в общественном сознании современников: "жизнерадостный и активный человек", "преданный друг" и "единомышленник", "человек, который не мог жить без дела", "общительный и остроумный", "он умел создавать вокруг себя много движения, оживления", "он доказывал свою мысль многочисленными примерами и остроумными соображениями". Аналізуючи відгуки про Миколу Михайловича, можна зробити висновок, що в колі знають його людей Ядрінцев був моральним взірцем. По-друге, образ сибіряка наділяється професійними характеристиками, які, у свою чергу, належать до дуже широкого поля діяльності. Это "культурный деятель"; "истинный защитник Сибири"; "руководитель сибирского общественного мнения"; "общественный деятель"; "областной писатель"; "публицист"; "литератор"; "журналист"; "фельетонист"; "статистик"; "издатель"; "археолог"; "этнограф".

Культурна пам'ять є базовим поняттям дипломного дослідження. Определяется как особая символическая форма передачи и актуализации культурных смыслов, наполнена культурносодержательной частью памяти исторической. Это "живая память" индивидов и групп о непосредственно пережитом или возникающая в процессе межпоколенного общения в повседневной жизни. Вона існує протягом життя всього трьох-чотирьох поколінь. "Культурная память" выходит за рамки опыта отдельных людей или групп. Вона зберігається традицією, виражається в меморіальних знаках різного роду - в пам'ятних місцях, датах, церемоніях, у письмових, образотворчих і монументальних пам'ятниках. Їй притаманний формалізм і ритуалізація. Огляду на такий підхід до розуміння культурної пам'яті та основні її властивості: системність, аксіологічної, інтегративність, пізнавальна активність, проективної, були виявлені стійкі конструкти образу Ядринцева. У методичній літературі, дуже близьким за значенням з культурною пам'яттю виявляється історична свідомість, яка в свою чергу визначається як ціннісне ставлення до людського минулого, систему орієнтації у світі, під кутом зору історії, спосіб раціонального відтворення та оцінювання соціумом і особистістю рух суспільства в часі. У сучасних умовах методична наука розглядає історична свідомість як головну мету і цінність освіти. В свою очередь исторические образы прошлого, возникающие в сознании школьников, и входящие в структуру исторического сознания будут являться результатом исторического образования. На формирование исторических представлений будут накладываться возрастные особенности учащихся. Історичні образи, в цьому випадку, будуть відрізнятися ступенем деталізації. Главным будет создание исторических образов адекватных эпохе.

При разделении научной исторической литературы на несколько групп: работы по историографии истории Сибири; исследования, посвящённые конкретно истории областничества; биографические исследования, посвященные лидерам областничества, возможным стало выделение образа Н. М. Ядринцева соответственно на трёх уровнях. Во-первых, образ Ядринцева неразрывно связан со становлением областничества, сам же Николай Михайлович в большинстве исторических и историографических исследований репрезентируется как лидер "сибирского общественного движения". По-друге, дослідження, присвячені конкретно історії обласництва, відрізняючись за часом свого створення, характеризуються наявністю великої кількості односторонніх, суперечливих і неточних суджень, а так само значних лакун у дослідному полі. Спостерігається еклектика при визначенні партійної приналежності лідерів обласництва. Інтерес до історії обласництва виник спочатку ще в середовищі самих прихильників руху, Г. Н. Потаніним. З середини 1920-х в період соціального катаклізму зміщуються акценти: рух починають кваліфікувати як політичне і сепаратистський з самого моменту його зародження. В 1970-е гг. з'являється ряд робіт, присвячених виникненню областніческой руху, формування його ідеології: В. Г. Мірзоєва. М. Б. Шенфельд, М. Г. Сесюниной, В. К. Коржавина. Докорінно історіографічна ситуація змінюється з кінця 1980-х рр.. когда само областничество стаёт предметом библиографического изучения в работах, М. В. Шиловского, Е. А. Дегальцевой, М. Г. Колокольцева, В. А. Должикова. Сучасні дослідження звернені на вивчення специфічних проявів обласництва. Например, К. В Анисимов рассматривает областничество в контексте развития сибирской литературы и поэтики второй половины XIX в. его как движения либерально-буржуазного.

При выявлении образа Н. М. Ядринцева в массовом сознании сибиряков, на основе анкетирования 115 жителей Новосибирска: школьников, студентов, взрослых, можно условно заключить, что культурная память современных сибиряков наделена представлениями, образами о Н. М. Ядринцеве – как "деятеле областничества", среди специалистов историков и музейных работников; студенты, преимущественно исторической специальности, оказываются готовыми репрезентовать Ядринцева как "исторического деятеля Сибири"; среди обывателей города и старших школьников образ Ядринцева актуализируется в названной в честь известного сибиряка "улице города" - Ядринцевской.

Таким образом, память о Ядринцеве "жива" в культурной памяти взрослого населения города, но с трудом об этом можно сказать о подрастающем поколении.

Образ Миколи Михайловича відображений в місцях пам'яті міст Сибіру: на честь нього названо вулиці, проспекти, бібліотеки, виставки, літературні читання. Периодическая печать: газеты, журналы, как источник ценной в таком контексте информации преподносят образ Ядринцева в качестве "великого радетеля Сибири". Інтернет ресурси: сайти державних бібліотек та біографічні словники, регіональні сайти краєзнавчого напрямку, літературні сайти, в самому повному обсязі конструюють образ Ядринцева. Несмотря на разнообразие информации о Ядринцеве в Интернете, принцип её систематизации сводится к следующей схеме: сайты справочного, биографического, литературного, краеведческого направлений, на которых в полной мере дана библиография его работ, представлены фотографии Николая Михайловича и реклама его главного труда "Сибирь как колония".

Список джерел та літератури

Джерела

Делопроизводственная документация

Справа про відділення Сибіру від Росії / Публ. А. Т. Топчия, Р. А. Топчия; Сост. Н. В. Серебренніков. - Томськ: Вид-во Том. ун-ту, 2002. - 388 с.

ISBN 5 - 7511 - 1589 - 9

Періодичні видання

Вольская-Лазеева, М. Ф. Казнили... портрет: [К 150-летию Н.М. Ядринцева] / / Земля Сиб., Дальневост. - 1993. - № 1 - 2. - С. 52 - 53.

Голованов, В. М. Николай Михайлович Ядринцев – сибирский этнограф и педагог (1842–1894) // Российский исторический журнал – 2001. - № 1. - С. 53 - 59.

Зеленський, В. Великий дбайливець Сибіру / / Сибірські вогні - 2002. № 1. С.130 - 151.

Коньякова, Т. Фетиші епох, або Ностальгія за прадедушкіному самовару і самі по собі / / Вечірній Новосибірськ. - 2005. - 12 груд.

Кудінов, І. "... Я життя свою даю!" / / Алтай. - 1992. - № 6. - С. 123 - 127.

Кузменкіна, Л. Який кравець кроїв Сибір? // Вечерний Новосибирск. - 2004. - 9 вересня.

Кузменкіна, Л. Який кравець кроїв Сибір? // Вечерний Новосибирск. - 2007. – 15 сен.

Постнов, Ю. Його називали заступником народним / / Алтай. – 1972. - № 4. - С.80-83.

Терентьев, А. Н. М. Ядринцев (к сорокалетию со дня смерти) // Сибирские огни – 1934. № 6. С. 21-34.

Томилов, Н. А. Два взгляда на один образ: [К 150-летию Н. М. Ядринцева] // Земля сиб., дальневост. - 1993. - № 1 - 2. - С. 52 - 53.

Юр'єва, Л. Повернення до витоків / / Вечірній Новосибірськ. - 2006. - 7 груд.

Яновский, Н. Неопубликованные ранее произведения Н. М. Ядринцева // Алтай. - 1984. - № 4. - С. 129-130.

Яновський, Н. "Я життя свою даю !..": Поезія Н.М. Ядринцева / / Алтай. - 1980 - № 4. - С. 61 - 66.

Яновский, Н. Из малоизвестных рассказов Н. М. Ядринцева // Алтай. – 1978. - № 1. - С. 66-69.

Бібліографічні покажчики та словники

Богданова, А. А. Сибирская тема в периодической печати, альманахах и сборниках XIX века (1800–1900 гг.) / А. А. Богданова; ред. В. А. Цыбенко. – Новосибирск : изд-во Новосиб. пед. ін-ту, 1970. - 50 с.

Межов, В. И. Сибирская библиография: в 3 т. / В. И. Межов. - СПб., 1892-1903.

Т. 1-2. - 497 с.

Т. 3. - 489 с.

Стож, М. Е. Словарь сибирских писателей, поэтов, ученых / М. Е. Стож. – 7-е изд. - Іркутськ: Іриси, 1916. - 70 с.

Улицы расскажут вам / Г. М. Прашкевич. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, 1973. – 198 с.

Опубліковані джерела особового походження

Анненський, Н. Сорок років тому / / На славному посту (1860-1900). Літ збірник, посв. Н. К. Михайловскому. Б.м., б.м. – С. 435–450.

Белинский, В. Г. Полное собрание сочинений в 13-ти томах/ В. Г. Белинский Н. Ф. Бельчиков. - М.: Изд-во Акад. наук СРСР, 1956. - Т. 2. - 719 с.

Берви-Флерорвский, В. В. воспоминания // Голос минувшего. – 1915. С. 167 - 173.

Головачев, П. М. Воспоминание о друге молодёжи / П. М. Головачёв // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, Т. 5. 1980. - С. 343-353.

Головачев, А. М. Ядринцевские четверги / А. М. Головачёв // Литературное наследство Сибири / ред. Ю.М. Містків. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, Т. 5. 1980. – С. 353–358.

Левин, Н. П. Памяти хорошего человека / Н. П. Левин // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, Т. 5. 1980. - С. 323-326.

Наумов, Н. И. Н. М. Ядринцев в Томской гимназии / Н. И. Наумов // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, Т. 5. 1980. - С. 326-335.

Письма Г. Н. Потанина. - Іркутськ, 1989. – Т. 3. - 342 с.

Письма Н. М. Ядринцева к Г. Н. Потанину. – Красноярск: Издательство журнала "Сибирские записки", – 1918. Вип. 1. - 120 с.

Поникаровский, Д. А. Воспоминания о Николае Михайловиче Ядринцеве / Д. А. Поникаровский // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, Т. 5. 1980. – С. 297–303.

Потанин, Г. Н [Верный друг] / Г.Н. Потанін / / Літературна спадщина Сибіру / ред. Ю. М. Мостков. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, Т. 5. 1980. - С. 335-338.

Швецов, С. П. Тени прошлого / С.П.Швецов // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, Т. 5. 1980. - С. 371-382.

Шелгунов, Н. В. Воспоминания / Н. В. Шелгунов, Л. Г. Шелгунова, М. Л. Михайлов. - М.: Худ. лит, 1967. - Т. 1. - 510 с.

Ядринцев, Н. М. Воспоминания / Н. М. Ядринцев // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. – Новосибирск: Западно-Сибирское книжное издательство, Т. 4. 1979. – С. 265–291.

Ядринцев, Н. М. Детство / Н. М. Ядринцев // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. – Новосибирск: Западно-Сибирское книжное издательство, Т. 4. 1979. – С. 253–265.

Ядринцев, Н. М. Светлые минуты (Из воспоминаний прошлого ко дню открытия университета) / Н.М. Ядрінцев / / Літературна спадщина Сибіру / ред. Ю. М. Мостков. – Новосибирск: Западно-Сибирское книжное издательство, Т. 4. 1979. – С. 315–319.

Ядринцев, Н. М. Сибирские литературные воспоминания / Н. М. Ядринцев // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. – Новосибирск: Западно-Сибирское книжное издательство, Т. 4. 1979. С. 291-315.

Ядринцев, Н. М. К моей автобиографии / Н. М. Ядринцев // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. – Новосибирск: Западно-Сибирское книжное издательство, Т. 4. 1979. - С. 319 - 342.

Биографические очерки о Н. М. Ядринцеве

Глинский, Б. Б. Н. М. Ядринцев. Біографія. Нарис. – М.: Типография М. Г. Волчанинова, 1895. – 62 с.

Круссер, Г. В. Сибирское областничество по данным следственной комиссии 1865 / Г. В. Круссер. - Омськ: Изв. Зап.-Сиб. ОРГО, 1924–1925. – Т.4. - Вип.1.

Коржавин, В. Г. Николай Михайлович Ядринцев о некоторых вопросах общественной сибирской действительности второй половины XIX века// Исторические аспекты экономического, культурного развития Сибири. – Новосибирск, 1978. - Ч. 1. - 365 с.

Лемке, М. Николай Михайлович Ядринцев. Біографічний нарис до 10-річчя з дня смерті (1894 - 1904). - СПб.: Друкарня Герольд, 1904. - 219 с.

Семевский, В. И. Несколько слов в память Николая Михайловича Ядринцева // Русская мысль. - 1985. - № 6. - Кн.1. - С.29 - 37.

Осторогорский, В. П. Памяти Н. М. Ядринцева/ В. П. Острогорский // Литературное наследство Сибири / ред. Ю. М. Мостков. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, Т. 5. 1980. - С. 318-321.

Публицистические сочинения Н. М. Ядринцева

Ядринцев, Н. М. Народно-областное начало в русской жизни и истории / Н.М. Ядрінцев. – Красноярск : типогр. Еніс. губ. союзу кооперативів, 1919. – 12 с.

Ядринцев, Н. М. Сибирь как колония в географическом, этнографическом и историческом отношении / отв. ред. Л.М. Горюшкин. - К.: Сибірський хронограф, 2003. – 555 с.

Електронні ресурси віддаленого доступу

Російська державна бібліотека [Електрон. ресурс] / Центр інформ. технологій РДБ; ред. Т. В. Власенко. - М.: Рос. держ. б-ка, 1997. – Режим доступа : http // www . rsl . ru .

Вікіпедія [Електрон. ресурс] / Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/

Константинов, М. В. Н. М. Ядринцев [Электрон. ресурс] / Режим доступу http://ez.chita.ru/encycl/person

Памятники истории и культуры Барнаула [Электрон. ресурс] / Під ред. А. П. Бородавкина. - Барнаул, 2000. – Режим доступа: http://www.altaiinter.info/project/culture/Researchers/Personnels/Jadrincev/jadr01.htm

Литературная карта Алтайского края [Электрон. ресурс] / Під ред. П. П. Вибе, А. П. Михеева, Н. М. Пугачева – М.: Отечество, 1994. – Режим доступа: http://irbis.asu.ru/docs/altai/literature/texts/book_abc.html

Централізована бібліотечна система м. Барнаула [Електрон. ресурс] / А. Г. Кандеева – Режим доступа:http://aomai.secna.ru/cbs/ouredition52.html

Література

Анисимов, К. В. Проблемы поэтики литературы Сибири XIX – XX вв.: особенности становления и развития региональной литературной традиции / К. В. Анисимов, А. С. Янушкевич. – Томск: Изд-во Томского университета, 2005. - 304 с. ISBN 5-7511-1901-0

Ассман, Я. Культурна пам'ять: лист, пам'ять про минуле і політична ідентичність у високих культурах давнини / Я. Ассман - М.: Мови слов'янської культури, 2004. - 309 с. ISBN 5-94457-176-4

Беленький, И. Л. Биография и биографика в отечественной культурно-исторической традиции // История через личность: историческая биография сегодня / Л. П. Репина. - М.: Круг', 2005. - С. 37 - 55. ISBN 5-7396-0081-2

Беспечанский, В. П. Психология исторического мышления школьников/ В. П. Беспечанский. - Челябінськ: Челяб.пед.інстітут, 1980. – 118 с.

Вандалковская, М. Г. К вопросу о содержании понятия "интеллигенция" в литературе в начале XX в. // Интеллигенция и революция XX в. - М., 1985. - С. 57 - 62.

Воробьёва, И. В. Личность и воззрения патриарха Никона в отечественной историографии / И.В. Воробйова, Ю.А Сорокін. – Омск: Изд-во АНО ВПО "Омский экономический институт", 2007 – 292 с. ISBN 978-5-94502-129-7

Генезис, становлення і діяльність інтелігенції: міждисциплінарний підхід (тези доповідей XI міжнародній науково теоретичної конференції 20-22 вересня 2000 р). – Иваново: Ивановский Государственный Институт, 2000. - 384 с. ISBN 5-7807-0174-1

Главацкий, М. Е. Интеллигенция России в истории XX в.: неоконченные споры: к 90-летию сб. "Вехи": Тез. доповідей та повідомлень Всерос. наук. конф., 24–25 дек. 1998 г./ М. Е. Главацкий, С. П. Постников. - К.: Уру лун-т, 1998. - 266 с. ISBN 5-86037-038-5

Горюшкин, Л. М. Историография Сибири (период капитализма) Учеб. пособие для студентов-историков / Л. М. Горюшкин, отв. ред. Н. Я. Гущин. – Новосибирск : НГУ, 1980. - 78 с.

Дегальцева, Е. А. Общественные неполитические организации Западной Сибири (1861 – 1917гг.) / Е. А. Дегальцева. – Барнаул: АГТУ, 2002. - 288 с. ISBN 5-9257-0025-2

Должиков, В. А. М. А. Бакунин в национально-региональном политическом процессе эпохи "оттепели" (рубеж 1850–1860-х гг.) / В. А. Должиков. - Барнаул: АМУ, 2000. - 308 с. ISBN 5-7625-0265-8

История Сибири: учебное пособие / З. Я. Бояршинова. - Томськ: Видавництво Том. ун-ту, 1987. - 472 с.

Історія Сибіру з найдавніших часів до наших днів. У п'яти томах. (Сибирь в эпоху капитализма )/ В. И. Дулов. - Л.: Наука, 1968. – Т. 3. - 332 с.

Історія через особистість: історична біографія сьогодні / Л. П. Рєпіна. - М.: Круг', 2005. - 720 с. ISBN 5-1281-0093-2

Джерелознавство: Теорія. Історія.Метод. Источники российской истории: учебное пособие / И. Н. Данилевский, В. В. Кабалов, О. М. Медушевская, М. Ф. Румянцева. - М.: Рос.гос.ун., 1998. - 702 с. ISBN 5-7281-0090-2

Зубкова, И. А. Научная история и "историческая культура" в эпоху постмодерна / И.А. Зубкова / / Історична освіта на сучасному етапі: проблеми та перспективи модернізації. СБ наук. ст./ ред.кол.Г. Е. Корнилов, З. И. Гузженко, В. Н. Земцов, И. М. Клименко, Г. А. Круликова. - Єкатеринбург.: Урал.гос.пед.ун-т, 2006. С. 492-497.

Коваль, С. Ф. За правду и волю/ С. Ф. Коваль. - Іркутськ: Сх .- Сиб. Кн. Вид-во, 1966. - 192 с.

Колокольцев, В. А. Раннее народничество в России (1860 гг.): автореф. дис. … канд. іст. наук / В. А. Колокольцев. - Барнаул: [б.з.], 2004. - 24 с.

Коржавин, В. К. К характеристике сибирского общественного движения второй половины XIX . // Литературное наследство Сибири. / Н. Н. Яновский. - К.: Західно-Сибірське книжкове видавництво, 1979. – Т.4. – С. 5–21.

Культура исторической памяти: невостребованный опыт: Материалы Всерос.науч.конф., 25 – 28 апреля 2003 г. – Петрозаводск, 2003. - 244 с. ISBN -9274-0127-9

Лейкина–Свирская, В. Р. Интеллигенция в России во второй половине XIX века. / В. Р. Лейкина – Свирская, Л. Н. Винокуров. – М.: Мысль,1971. - 368 с.

Лернер, И. Я. Историческое сознание и условия его формирования / И. Я. Лернер // ПИОШ. 1988. - № 4. С. 18-24.

Лернер, И. Я. Развитие мышления учащихся в процессе обучения истории / И. Я. Лернер. - М.: Просвещение, 1982. - 191с.

Лотман, Ю. М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история / Ю. М. Лотман. – М.: Языки русской культуры, 1990. - 464 с.

ISBN 5-7859-0006-8

Лотман, Ю. М. Литературная биография в историко-культурном контексте (к типологическому соотношению текста и личности автора) // О русской литературе / Ю. М. Лотман. - СПб. : Мистецтво СПБ, 1997. - С. 804 - 817. ISBN 5-210-01517-3

Методика обучения истории в средней школе: пособие для учителей. В 2-х ч. Ч. 1/ Ф. П. Коровкин. – М.: Просвещение, 1978. - 288 с.

Методика преподавания истории в средней школе / С. А. Ежова, И. М. Лебедева, А. В. Дружкова. - М.: Просвещение, 1986. - 272 с.

Миненко, Н. А. Историография Сибири (период феодализма) Учеб. пособие для студентов-историков / Н. А. Миненко, отв. ред. Н. Я. Гущин. – Новосибирск : НГУ, 1978. - 83 с.

Мирзоев, В. Г. Историография Сибири (Домарксистский период)/ С. А. Моручков. - М.: Думка, 1970. - 391с.

Могильнер, М. Мифология "подпольного человека": радикальный микрокосм в России начала XX века как предмет семиотического анализа / М. Могильнер. - М.: Новое литературное обозрение, 1999. - 208 с. ISBN 5-86793-061-0

Неман, Л. М. Биография в истории экономической мысли: опыт интеллигентной биографии Дж. М. Кейса// История через личность: историческая биография сегодня / Л. П.Репина. - М.: Круг', 2005. - С. 330 - 369. ISBN 5-7396-0081-2

Печерська, Т. І. Різночинці шістдесятих років XIX століття. Феномен самосознания в аспекте филологической герменевтики (мемуары, дневники, письма, беллетристика) / Т. И. Печерская, Н. Е. Меднис. - К.: Інст.Філолог. СО РАН, 1999. - 300 с. ISBN 5-02-031093-Х

Посреднические функции интеллигенции в формировании гражданского общества: материалы "Круглого стола" Всероссийской конференции "Интеллигенция и проблемы формирования гражданского общества в России" / К. Бенеловская. - К.: УрГУ, 2000. – 107 с.

Постников, П. Г. Историческое сознание как цель, ценность и результат образования / П. Г. Постников // ПИОШ. 2003. № 8. - С. 59-64.

Потанин, Г. Н. Нужды Сибири // Сибирь, её современное состояние, её нужды. - СПб., 1908. - С.56-63.

Ремнев, А. В. Западные истоки сибирского областничества // Русская эмиграция до 1917 года – лаборатория либеральной и революционной мысли. СПб., 1997. – С. 142–156.

Ремнев, А. В. Колония или окраина? Сибирь в имперском дискурсе Х I Х в. // Российская империя: стратегии стабилизации и опыты обновления. Воронеж, 2004. - С. 135-136.

Репина, Л. П. Биографический подход в интеллектуальной истории // Философский век. Вип. 32: Бенджамін Франклін і Росія. - СПб. 2006. - Т. 2 .- С.101-108.

Репина, Л. П. История исторического знания: пособие для вузов /Л.П. Репина, В.В.Зверева, М.Ю.Парамонова. - М.: Дрофа, 2004. - 288 с. ISBN 7107-7438-3

Репина, Л. П. Историческая память и современная историография // Новая и новейшая история. - 2004. - № 5. - С. 9-51.

Репина, Л. П. Культурная память и проблемы историописания (историографические заметки) / Л. П. Репина. Препринт WP6/2003/07 — М.: ГУ ВШЭ, 2003. – 44 с. ISBN 5-7396-0099-5

Родигина, Н. Н. "Друга Россия": Образ Сибири в русской журнальной прессе второй половины XIX - начала XX века: монография. / Н.Н.Родигина. – Новосибирск: НГПУ, 2006. - 343 с. ISBN 5-85921-562-2

Російська інтелігенція. Історія і доля / Укл. Т. Б. Князевская. - М.: Наука, 2000. - 423 с. ISBN 5-02-011803-6

Рыженко, В. Г. Интеллигенция в культуре крупного сибирского города в 1920-е гг.: вопросы теории, истории, историографии и методов исследования: автореф. Дис. ... Д-ра іст. наук / В. Г. Рыженко. – Екатеринбург: Изд-во Омского гос ун-та, 2004. - 42 с.

Сесюнина, М. Г. Г. Н. Потанин и Н. М. Ядринцев – идеологи сибирского областничества. / М. Г.Сесюнина, И. М. Разгон. - Томськ: Издат-во Томського ун-та, 1974. - 138 с.

Соколов, А. В. Интеллигенты и интеллектуалы в российской истории (Новое в гуманитарных науках; Вып.22) / А. В. Соколов, И. В. Петрова. – СПб.: Изд-во СПбГУП,2007. - 344 с. ISBN 5-85129-175-3

Соловьёв, Э. Ю. Биографический анализ как вид историко-филологического исследования / Э.Ю.Соловьёв // Вопросы философии. – 1981. - № 9. - С. 132-145.

Степанов, Н. П. А. Словцов у истоков сибирского областничества. - Л.: Вид-во ін-ту народів Півночі ЦК СРСР, 1935. – 180 с.

Студеникин, М. Т. Методика преподавания истории в школе: учеб. для студ вищ. Учеб.заведений/ М. Т.Студеникин. - М.: Гуманіт.ізд.центр ВЛАДОС, 2003. - 240 с. ISBN 5-691-00457-3

Ткачёв, П. Издательская и литературная деятельность Г. Е. Благосветлова // Шестидесятые годы. Материалы по истории литературы и общественному движению./Н. К. Пиксанов, О. Е. Цехновицер. – М.-Л.: Акад.наук СССР, 1940. - 470 с.

Томпсон, П. Голос минулого. Усна історія / П. Томпсон; пер. з англ. М. Л. Коробочкіно, Є. М. Криштоф, Г.П. Бляблін; відп. ред Є.І. Солдаткіна - М.: Весь світ, 2003. - 36 с. ISBN 0-951-9305-2-4

Тош, Д. Прагнення до істини. Як опанувати майстерністю історика / Д. Тош; пер. з англ. М.Л. Коробочкин ; отв. ред. В. А. Русев – М. : Весь мир, 2000. - 296 с. ISBN 5-7777-0093-4

Тощенко, Ж. Т. Историческая память и историческое сознание // Новая и новейшая история. - 2000. - № 4. - С.3-14.

Устная история ( oral history ) : теория и практика : Материалы всерос. наук. семінару (Барнаул ,25-26 вересня 2006 р.) / Упоряд. і наук ред. Т. К. Щеглова. - Барнаул: БДПУ, 2007. - 374 с. ISBN 978-5-88210-367-4

Фадеева, Л. А. Образ викторианской эпохи в коллективной памяти англичан // Диалог со временем /Л. П. Репина, В. И. Уколова. Альманах інтелектуальної історії. - М.: ИВИ РАН, 1999. Вип.1 .- С. 159-169. ISBN 5-201-00519-5

Формування історичного мислення школярів / В. П. Беспечанскій. – Челябинск: Челяб.пед.институт, 1981. – 92 с.

Чередниченко, И. Г. Николай Михайлович Ядринцев – публицист, теоретик, организатор, провинциальной печати / И. Г. Чередниченко. - Іркутськ: Изд-во іркутського держ. ун-ту, 1999. – 180 с.

Шейнфельд, М. Б. Историография Сибири (конец XIX – начало XX вв.) / М. Б. Шейнфельд; отв. ред. И. М. Разгон. Красноярськ: Красноярський державний педагогічний інститут, 1973. - 396 с.

Шенк, Ф. Б. Александр Невский в русской культурной памяти: святой, правитель, национальный герой (1263–2000) / Ф. Б. Шенк. - М.: Дрофа, 2007. - 318 с. ISBN 5-86793-506-Х

Шиловский, М. В. Дело сибирских областников 1865 г. // Известия Омского гос.историко-краеведческого музея. - 1998. - № 6. - С. 229-246.

Шиловский, М. В. Полнейшая самоотверженная преданность науке: Г. Н. Потанин: биографический очерк / М. В. Шиловский, А. Д. Журавлёва. – Новосибирск: Сова, 2004. - 244 с. ISBN 5-87550-185-5

Шиловський, М.В. Сибірські областнікі в суспільно-політичному русі в кінці 50-х-60-х роках XIX ст. / Відп. Ред. Л. М. Горюшкін. - К.: Вид-во Новосибірського ун-ту, 1989. – 144 с.

Шиловский, М. В. Сибирское областничество в общественно-политической жизни региона во второй половине XIX – первой четверти XX в. / М. В. Шиловский, В. П. Зиновьев. - К.: Сова, 2008. - 270 с. ISBN 978-587550-113-5

Шиловский, М. В. Специфика политического поведения интеллигенции в Сибири во второй половине XIX – начале XX в. / / Суспільно-політичне життя Сибіру XX століття. Міжвузівський збірник наукових праць. - К.: видавництво НГУ, 2004. - Вип. 6. - С. 3-15.

Щетинина, Г.И. Ідейна життя російської інтелігенції: кінець XIX - початок XX ст. / Г.И. Щетинина, И.Д.Ковальченко. - М.: Наука, 1995. - 236 с.

ISBN 5-02-005799-3

Эймонтова, Р. Г. Идеи просвещения в обновляющейся России(50-60-е гг. XIX в.) / Р.Г.Эймонтова, Е.Л.Рудницкая. - К.: Ін-т ріс. Історії РАН, 1998. - 407 с. ISBN 5-02-008-776-9

Ексл, О.Г. Культурна пам'ять під впливом історизму / / Одіссей. Людина в історії. / Ріс. акад. наук, Ін-т загальної історії. - М.: Наука, 2001. - С. 268-285. ISBN 5-87550-007-7