Міністерство освіти Російської Федерації
Пензенський Державний Університет
Медичний Інститут
Кафедра Хірургії
ав. кафедрою д.м.н.,
Реферат
на тему:
Перевірив: к.м.н., доцент
Пенза
2008
2. Надання допомоги на місцях
3. Евакуація поранених
4. Кваліфікована медична допомога
Література
Невідкладна допомога на догоспітальному етапі здійснюється в рамках першої, долікарської та першої лікарської допомоги.
Першу допомогу надають у порядку само-та взаємодопомоги (у тому числі санітарними інструкторами). Долікарська і перша лікарська допомога покладається на медичну службу частин і підрозділів. Її, відповідно, надають фельдшер (у батальйонному медичному пункті) і лікар (у медичній роті полку).
Своєчасно надана невідкладна допомога покращує переносимість пораненими подальшої евакуації і в значній мірі покращує результати поранення (травми). При критичному стані її направляють на зменшення вираженості загрожують життю порушень і впливу пошкоджуючих факторів.
Основними заходами невідкладної медичної допомоги, які попереджують розвиток критичного стану або сприяють стабілізації основних функціональних систем, є усунення порушень зовнішнього дихання, розладів кровообігу і зменшення болю (табл. 1).
При наданні першої допомоги забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів, тимчасово зупиняють зовнішня кровотеча (за допомогою джгута або давить пов'язки), проводять знеболення (шприц-тюбик з аптечки індивідуальної), при відкритому пневмотораксі накладають оклюзійну пов'язку з допомогою індивідуального перев'язувального пакету, за показаннями здійснюють ШВЛ найпростішими методами (ротом до рота, до носа, з допомогою дихальної трубки МД-1, яка є в сумці медичної загальновійськовий).
Таблиця 1
Зміст невідкладної допомоги пораненим на передових етапах евакуації
Пораненому з вираженою крововтратою надають положення з піднятими ногами, що забезпечує додатковий приплив крові до життєво важливих органів. При пораненні грудей його, навпаки, підсаджують.
2. Надання допомоги на місцях
На наступних етапах обсяг реаніматологічні допомоги зростає. У медичному пункті батальйону фельдшер має можливість провести оксигенотерапію з допомогою апарату КІ-4. Для ШВЛ може бути використаний портативний ручний дихальний апарат ДП-10 (АДР-1200). Знеболювання досягається наркотичними анальгетиками, у тому числі внутрішньовенним введенням і поєднанням їх з антигістамінний ефекти та нейролептичних препаратами (димедролом, дипразином). Проведення інфузійної терапії навіть в невеликих обсягах (400-800 мл) полегшує усунення важких гемодинамічних порушень.
Основним завданням медичної роти (пункту) полку (МРП) є надання першої лікарської допомоги. У тяжкопоранених вона полягає у профілактиці та усунення небезпечних для життя порушень дихання і кровообігу, у зменшенні рефлекторних реакцій організму на пошкодження. Для її вирішення є інфузійні розчини (поліглюкін, розчини хлориду натрію - 0,9% і глюкози - 5%), одноразові системи для переливання кровозамінників, апарати ШВЛ - ДП-11, ДАР-05 (ДП-09, ДП-10) кисневі інгалятори (КІ-4), портативний аналгезер - АП-1, набори для трахеостомії, дренування плевральної порожнини, а також лікарські засоби (промедол, морфін, дипразин, новокаїн та ін.)
Підтримка прохідності дихальних шляхів досягається шляхом видалення з порожнини рота і глотки скопилася слизу, крові та інших сторонніх тіл, а при западінні мови - застосування воздуховода або потрійного прийому Сафара. Повітропровід вводять таким чином, щоб його дистальний кінець заходив за корінь язика і знаходився безпосередньо над гортанню. Правильність його положення перевіряють по вільному проходженню повітря під час дихальних рухів, після чого воздуховод фіксують лейкопластиром або тасьмою. Тривале підтримання прохідності дихальних шляхів особливо на період транспортування досягається шляхом надання пораненому бічного фіксованого положення. Складніше відновити прохідність глибоких відділів дихальних шляхів, порушених скупченням у них великої кількості крові або слизу. При загрозі асфіксії в таких випадках роблять спробу введення в трахею через носовий хід катетера і видалення вмісту з допомогою відсмоктування. При неможливості забезпечити прохідність дихальних шляхів вищевказаними прийомами виникає показання до трахеостомії. При всіх важких станах проводять інгаляцію кисню, а при необхідності звертаються до короткочасної вентиляції легенів за допомогою апаратів ШВЛ.
При відкритому пневмотораксі невідкладна допомога полягає в накладенні оклюзійної пов'язки, при напруженому пневмотораксі єдино ефективним заходом є дренування плевральної порожнини в II міжребер'ї по среднеключичнойлінії.
При крововтраті до судинозвужувальних препаратів вдаються у крайньому випадку, коли стабілізувати тиск інфузійної терапією не представляється можливим.
Для усунення больового синдрому крім аналгетических засобів використовують блокади місцевими анестетиками (футлярних, провідникову, введення анестетика в гематому). Хороший знеболюючий ефект досягається при використанні за допомогою аналгезера АП-1 інгаляційних анестетиків типу метоксифлуран.
3. Евакуація поранених
Евакуацію важко поранених на наступний етап здійснюють в першу чергу санітарним транспортом в супроводі медичного працівника.
Обсяг надання анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в омедб (ОМЗ) і установах госпітального ланки визначається завданнями, які в конкретній медико-тактичної обстановки покладаються на них. Досвід збройних конфліктів і різного роду навчань показує, що в будь-якому випадку він не може перевищувати I-II рівня (табл. 2).
Таблиця 2
Обсяг реаніматологічні допомоги залежно від категорії установ у воєнний час
Примітка: у закладах, що надають спеціалізовану реаніматологічні допомогу, встановлюється II рівень анестезіологічної роботи.
Досвід медичного забезпечення в локальних війнах та у вогнищах міжнаціональних конфліктів останніх десятиліть переконливо показав факт зростання тяжкості вогнепальних пошкоджень у порівнянні з періодом Великої Вітчизняної війни. Зокрема, під час бойових дій в Республіці Афганістан і в Чеченській Республіці нуждаемость поранених в реаніматологічні допомоги склала від 23 до 33%. Істотно зросла частота множинних і поєднаних поранень, причому найбільшу проблему представляли важкі поєднані пошкодження декількох областей тіла, що складали 10% від усіх вогнепальних поранень. Великі пошкодження органів і систем при цьому супроводжувалися розвитком важкого шоку, генералізованої гіпоксії та серйозних метаболічних розладів. Відмінною особливістю даної категорії постраждалих було значне зростання частки функціонального компонента в загальній оцінці тяжкості травми, обумовлене феноменом взаємного обтяження ушкоджень. Узагальнення досвіду лікування поранених ще в Афганістані показало необхідність виділення мінно-вибухових поранень і травм в особливий вид вогнепальних уражень, що виникають не в результаті дії одного травмуючого агента (кулі або осколка), а сукупності вражаючих факторів вибуху, особливо при контактному механізмі підриву людини або технічного кошти.
Передбачається, що у великій війні з використанням сучасних засобів ураження серед всіх більш-менш серйозних поранень основне місце (44%) займуть ушкодження м'яких тканин. На частку поранень кісток тазу, верхніх і нижніх кінцівок (включаючи поранення судинно-нервового пучка) доведеться 28%. Приблизно у 8% поранених будуть поранення живота з пошкодженням внутрішніх органів і поперекового відділу хребта. По 5% припаде на частку множинних поранень (еквівалентних по тяжкості), поранень особи (у тому числі очей) і грудей (включаючи грудний відділ хребта). Поранення черепа і головного мозку складуть 4%, а шиї і шийного відділу хребта - 1%.
Можна очікувати, що в оборонній операції фронту початкового періоду війни проведення інтенсивної терапії при наданні кваліфікованої хірургічної допомоги буде потрібно 18-20% поранених і 25-35% обпалених. У медичних ротах і батальйонах основними показаннями для направлення постраждалих у палати інтенсивної терапії будуть шок і важка крововтрата. У 50-70% таких поранених виникнуть дихальні Вигуби-ства, приблизно у 25-30% в післяопераційному періоді виявиться необхідної подовжена ШВЛ.
У госпітальної базі значної частини потерпілих, які надходять до неї після надання кваліфікованої допомоги, буде потрібно продовження інтенсивної терапії. У залежності від обсягу допомоги на попередньому етапі у відділення анестезіології та інтенсивної терапії лікувальних установ надійдуть від 8 до 18% поранених і 20-25% обпалених (від кількості всіх санітарних втрат кожної категорії у фронті) з інфекційними ускладненнями ранового процесу, поліорганною недостатністю та ендотоксикозом . Значна частина поранених і обпечених буде перебувати в стані шоку, пов'язаного з неповноцінним лікуванням на попередньому етапі або виник при недостатньо щадить транспортуванні. Розгортання етапів медичної евакуації на великій відстані від лінії фронту, обумовлене часто непередбачуваним розвитком військових дій, надзвичайно ускладнить евакуацію важких поранених. Збільшення термінів доставки і можливий вплив інших факторів приведуть до обваження їх стану і тим самим створять додаткові труднощі для діяльності відділень анестезіології та реанімації (реанімації та інтенсивної терапії). Успішне вирішення поставлених в цій області завдань можливе лише при чіткій організації анестезіологічної і реаніматологічні допомоги на всіх етапах медичної евакуації.
4. Кваліфікована медична допомога
Передбачається, що широкомасштабна війна частіше буде починатися раптовим нападом боєготових угруповань. У цих умовах допомогу доведеться надавати обмеженими силами і засобами, які є в розпорядженні медичної служби в межбоевой період. Весь тягар роботи ляже на військове ланка і, перш за все, на окремі медичні батальйони (омедб), військові госпіталі, не згорнуті до початку операції, а також на оперативні ліжка лікарень Міністерства охорони здоров'я, розташованих на території, яку займає військами армії.
При такому варіанті початку війни з перших днів всі лікувальні установи будуть заповнені зі значним перевищенням їх штатної ліжкової ємності, якщо навіть противник обмежиться застосуванням тільки звичайних видів зброї. У цій обстановці лікувальні установи, які надають кваліфіковану медичну допомогу, змушені будуть практично стати центрами протишокової терапії, об'єм же хірургічної допомоги в них скоротиться до невідкладних заходів.
Література
1. «Невідкладна медична допомога», під ред. Дж. Е. Тінтіналлі, Рл. Кроума, Е. Руїза, Переклад з англійської д-ра мед. наук В. І. Кандрор, д. м. н. М. В. Невєрова, д-ра мед. наук А. В. Сучкова, к. м. н. А. В. Низового, Ю. Л. Амченкова; під ред. Д.м.н. В.Т. Ивашкина, д.м.н. П.Г. Брюсова, Москва «Медицина» 2001
2. Інтенсивна терапія. Реанімація. Перша допомога: Навчальний посібник / За ред. В.Д. Малишева. - М.: Медицина .- 2000 .- 464 с.: Іл .- Учеб. літ. Для слухачів системи післядипломної освіти .- ISBN 5-225-04560-Х
Пензенський Державний Університет
Медичний Інститут
Кафедра Хірургії
ав. кафедрою д.м.н.,
Реферат
на тему:
Організація допомоги в початковий період великомасштабної війни
Виконала: студентка V курсуПеревірив: к.м.н., доцент
Пенза
2008
План
1. Надання невідкладної допомоги2. Надання допомоги на місцях
3. Евакуація поранених
4. Кваліфікована медична допомога
Література
1. Надання невідкладної допомоги
У великомасштабних війнах з масовими санітарними втратами визначальним моментом організації анестезіологічної і реаніматологічні допомоги є невідповідність можливостей медичної служби обсягом покладеної на них роботи. Ця обставина диктує необхідність максимального спрощення та стандартизації змісту наданої допомоги.Невідкладна допомога на догоспітальному етапі здійснюється в рамках першої, долікарської та першої лікарської допомоги.
Першу допомогу надають у порядку само-та взаємодопомоги (у тому числі санітарними інструкторами). Долікарська і перша лікарська допомога покладається на медичну службу частин і підрозділів. Її, відповідно, надають фельдшер (у батальйонному медичному пункті) і лікар (у медичній роті полку).
Своєчасно надана невідкладна допомога покращує переносимість пораненими подальшої евакуації і в значній мірі покращує результати поранення (травми). При критичному стані її направляють на зменшення вираженості загрожують життю порушень і впливу пошкоджуючих факторів.
Основними заходами невідкладної медичної допомоги, які попереджують розвиток критичного стану або сприяють стабілізації основних функціональних систем, є усунення порушень зовнішнього дихання, розладів кровообігу і зменшення болю (табл. 1).
При наданні першої допомоги забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів, тимчасово зупиняють зовнішня кровотеча (за допомогою джгута або давить пов'язки), проводять знеболення (шприц-тюбик з аптечки індивідуальної), при відкритому пневмотораксі накладають оклюзійну пов'язку з допомогою індивідуального перев'язувального пакету, за показаннями здійснюють ШВЛ найпростішими методами (ротом до рота, до носа, з допомогою дихальної трубки МД-1, яка є в сумці медичної загальновійськовий).
Таблиця 1
Зміст невідкладної допомоги пораненим на передових етапах евакуації
| Зміст | Вид допомоги | ||
| перший | долікарська | перша лікарська | |
| 1. Відновлення прохідності дихальних шляхів: | |||
| - Потрійний прийом | + | + | + |
| - Видалення вмісту з рота і глотки | + | + | + |
| - Введення повітроводу | + | + | + |
| - Надання бічного фіксованого положення | + | + | + |
| - Відсмоктування з рота, глотки і трахеї | - | - | + |
| - Трахеостомія | - | - | + |
| 2. Штучна вентиляція легень: | |||
| - Методом з рота в рот, ніс | + | + | + |
| - За допомогою ручного апарата | - | + | + |
| - За допомогою автоматичного апарату | - | - | + |
| 3. Стабілізація функції зовнішнього дихання | |||
| - Герметизація відкритого пневмотораксу | + | + | + |
| - Розгерметизація напруженого пневмотораксу | - | - | + |
| - Оксигенотерапія | - | + | + |
| Підтримання кровообігу: | |||
| - Зупинка зовнішньої кровотечі | + | + | + |
| - Інфузія розчинів | - | + | + |
| - Застосування вазопресорів | - | - | + |
| - Масаж серця зовнішній | + | + | + |
| 5. Зменшення болю і загальних нерво-рефлекторних реакцій: | |||
| - Введення анальгетиків | + | + | + |
| - Введення седативних препаратів | - | + | + |
| - Блокади місцевими анестетиками нервових стовбурів | - | - | + |
| - Інгаляція летючих анестетиків | - | - | + |
2. Надання допомоги на місцях
На наступних етапах обсяг реаніматологічні допомоги зростає. У медичному пункті батальйону фельдшер має можливість провести оксигенотерапію з допомогою апарату КІ-4. Для ШВЛ може бути використаний портативний ручний дихальний апарат ДП-10 (АДР-1200). Знеболювання досягається наркотичними анальгетиками, у тому числі внутрішньовенним введенням і поєднанням їх з антигістамінний ефекти та нейролептичних препаратами (димедролом, дипразином). Проведення інфузійної терапії навіть в невеликих обсягах (400-800 мл) полегшує усунення важких гемодинамічних порушень.
Основним завданням медичної роти (пункту) полку (МРП) є надання першої лікарської допомоги. У тяжкопоранених вона полягає у профілактиці та усунення небезпечних для життя порушень дихання і кровообігу, у зменшенні рефлекторних реакцій організму на пошкодження. Для її вирішення є інфузійні розчини (поліглюкін, розчини хлориду натрію - 0,9% і глюкози - 5%), одноразові системи для переливання кровозамінників, апарати ШВЛ - ДП-11, ДАР-05 (ДП-09, ДП-10) кисневі інгалятори (КІ-4), портативний аналгезер - АП-1, набори для трахеостомії, дренування плевральної порожнини, а також лікарські засоби (промедол, морфін, дипразин, новокаїн та ін.)
Підтримка прохідності дихальних шляхів досягається шляхом видалення з порожнини рота і глотки скопилася слизу, крові та інших сторонніх тіл, а при западінні мови - застосування воздуховода або потрійного прийому Сафара. Повітропровід вводять таким чином, щоб його дистальний кінець заходив за корінь язика і знаходився безпосередньо над гортанню. Правильність його положення перевіряють по вільному проходженню повітря під час дихальних рухів, після чого воздуховод фіксують лейкопластиром або тасьмою. Тривале підтримання прохідності дихальних шляхів особливо на період транспортування досягається шляхом надання пораненому бічного фіксованого положення. Складніше відновити прохідність глибоких відділів дихальних шляхів, порушених скупченням у них великої кількості крові або слизу. При загрозі асфіксії в таких випадках роблять спробу введення в трахею через носовий хід катетера і видалення вмісту з допомогою відсмоктування. При неможливості забезпечити прохідність дихальних шляхів вищевказаними прийомами виникає показання до трахеостомії. При всіх важких станах проводять інгаляцію кисню, а при необхідності звертаються до короткочасної вентиляції легенів за допомогою апаратів ШВЛ.
При відкритому пневмотораксі невідкладна допомога полягає в накладенні оклюзійної пов'язки, при напруженому пневмотораксі єдино ефективним заходом є дренування плевральної порожнини в II міжребер'ї по среднеключичнойлінії.
При крововтраті до судинозвужувальних препаратів вдаються у крайньому випадку, коли стабілізувати тиск інфузійної терапією не представляється можливим.
Для усунення больового синдрому крім аналгетических засобів використовують блокади місцевими анестетиками (футлярних, провідникову, введення анестетика в гематому). Хороший знеболюючий ефект досягається при використанні за допомогою аналгезера АП-1 інгаляційних анестетиків типу метоксифлуран.
3. Евакуація поранених
Евакуацію важко поранених на наступний етап здійснюють в першу чергу санітарним транспортом в супроводі медичного працівника.
Обсяг надання анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в омедб (ОМЗ) і установах госпітального ланки визначається завданнями, які в конкретній медико-тактичної обстановки покладаються на них. Досвід збройних конфліктів і різного роду навчань показує, що в будь-якому випадку він не може перевищувати I-II рівня (табл. 2).
Таблиця 2
Обсяг реаніматологічні допомоги залежно від категорії установ у воєнний час
| Медичні підрозділи | Рівень реаніматологічні допомоги | Підрозділи |
| Медична рота (пункт) частини | Перша лікарська | немає |
| Омедб, ОМЗ | Перша лікарська, I рівень | ОАР |
| Мобільні комплекси | I рівень | ОАР |
| Військові польові госпіталі: сортувальний загальнохірургічних спеціалізовані | I рівень II рівень II рівень | ОАРІТ ОАРІТ ОАРІТ |
| Госпіталі тилу країни | II - IV рівень | ОАРІТ, панує |
Примітка: у закладах, що надають спеціалізовану реаніматологічні допомогу, встановлюється II рівень анестезіологічної роботи.
Досвід медичного забезпечення в локальних війнах та у вогнищах міжнаціональних конфліктів останніх десятиліть переконливо показав факт зростання тяжкості вогнепальних пошкоджень у порівнянні з періодом Великої Вітчизняної війни. Зокрема, під час бойових дій в Республіці Афганістан і в Чеченській Республіці нуждаемость поранених в реаніматологічні допомоги склала від 23 до 33%. Істотно зросла частота множинних і поєднаних поранень, причому найбільшу проблему представляли важкі поєднані пошкодження декількох областей тіла, що складали 10% від усіх вогнепальних поранень. Великі пошкодження органів і систем при цьому супроводжувалися розвитком важкого шоку, генералізованої гіпоксії та серйозних метаболічних розладів. Відмінною особливістю даної категорії постраждалих було значне зростання частки функціонального компонента в загальній оцінці тяжкості травми, обумовлене феноменом взаємного обтяження ушкоджень. Узагальнення досвіду лікування поранених ще в Афганістані показало необхідність виділення мінно-вибухових поранень і травм в особливий вид вогнепальних уражень, що виникають не в результаті дії одного травмуючого агента (кулі або осколка), а сукупності вражаючих факторів вибуху, особливо при контактному механізмі підриву людини або технічного кошти.
Передбачається, що у великій війні з використанням сучасних засобів ураження серед всіх більш-менш серйозних поранень основне місце (44%) займуть ушкодження м'яких тканин. На частку поранень кісток тазу, верхніх і нижніх кінцівок (включаючи поранення судинно-нервового пучка) доведеться 28%. Приблизно у 8% поранених будуть поранення живота з пошкодженням внутрішніх органів і поперекового відділу хребта. По 5% припаде на частку множинних поранень (еквівалентних по тяжкості), поранень особи (у тому числі очей) і грудей (включаючи грудний відділ хребта). Поранення черепа і головного мозку складуть 4%, а шиї і шийного відділу хребта - 1%.
Можна очікувати, що в оборонній операції фронту початкового періоду війни проведення інтенсивної терапії при наданні кваліфікованої хірургічної допомоги буде потрібно 18-20% поранених і 25-35% обпалених. У медичних ротах і батальйонах основними показаннями для направлення постраждалих у палати інтенсивної терапії будуть шок і важка крововтрата. У 50-70% таких поранених виникнуть дихальні Вигуби-ства, приблизно у 25-30% в післяопераційному періоді виявиться необхідної подовжена ШВЛ.
У госпітальної базі значної частини потерпілих, які надходять до неї після надання кваліфікованої допомоги, буде потрібно продовження інтенсивної терапії. У залежності від обсягу допомоги на попередньому етапі у відділення анестезіології та інтенсивної терапії лікувальних установ надійдуть від 8 до 18% поранених і 20-25% обпалених (від кількості всіх санітарних втрат кожної категорії у фронті) з інфекційними ускладненнями ранового процесу, поліорганною недостатністю та ендотоксикозом . Значна частина поранених і обпечених буде перебувати в стані шоку, пов'язаного з неповноцінним лікуванням на попередньому етапі або виник при недостатньо щадить транспортуванні. Розгортання етапів медичної евакуації на великій відстані від лінії фронту, обумовлене часто непередбачуваним розвитком військових дій, надзвичайно ускладнить евакуацію важких поранених. Збільшення термінів доставки і можливий вплив інших факторів приведуть до обваження їх стану і тим самим створять додаткові труднощі для діяльності відділень анестезіології та реанімації (реанімації та інтенсивної терапії). Успішне вирішення поставлених в цій області завдань можливе лише при чіткій організації анестезіологічної і реаніматологічні допомоги на всіх етапах медичної евакуації.
4. Кваліфікована медична допомога
Передбачається, що широкомасштабна війна частіше буде починатися раптовим нападом боєготових угруповань. У цих умовах допомогу доведеться надавати обмеженими силами і засобами, які є в розпорядженні медичної служби в межбоевой період. Весь тягар роботи ляже на військове ланка і, перш за все, на окремі медичні батальйони (омедб), військові госпіталі, не згорнуті до початку операції, а також на оперативні ліжка лікарень Міністерства охорони здоров'я, розташованих на території, яку займає військами армії.
При такому варіанті початку війни з перших днів всі лікувальні установи будуть заповнені зі значним перевищенням їх штатної ліжкової ємності, якщо навіть противник обмежиться застосуванням тільки звичайних видів зброї. У цій обстановці лікувальні установи, які надають кваліфіковану медичну допомогу, змушені будуть практично стати центрами протишокової терапії, об'єм же хірургічної допомоги в них скоротиться до невідкладних заходів.
Література
1. «Невідкладна медична допомога», під ред. Дж. Е. Тінтіналлі, Рл. Кроума, Е. Руїза, Переклад з англійської д-ра мед. наук В. І. Кандрор, д. м. н. М. В. Невєрова, д-ра мед. наук А. В. Сучкова, к. м. н. А. В. Низового, Ю. Л. Амченкова; під ред. Д.м.н. В.Т. Ивашкина, д.м.н. П.Г. Брюсова, Москва «Медицина» 2001
2. Інтенсивна терапія. Реанімація. Перша допомога: Навчальний посібник / За ред. В.Д. Малишева. - М.: Медицина .- 2000 .- 464 с.: Іл .- Учеб. літ. Для слухачів системи післядипломної освіти .- ISBN 5-225-04560-Х