Міністерство освіти Російської Федерації
Пензенський Державний Університет
Медичний Інститут
Кафедра Хірургії
Реферат
на тему:
2008
2. Реаніматологічні допомогу
3. Сортування поранених
4. Організація анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в госпітальної базі
Література
1. Кваліфікована медична допомога
У омедб (ОМО) наданням анестезіологічної і реаніматологічні допомоги займається особовий склад спеціалізованого відділення анестезіології та реанімації (ОАР). Крім того, в омедб входить також медичний взвод, у якому є ще посада лікаря анестезіолога-реаніматолога і двох медичних сестер-анестезістов. Однак медичний взвод може діяти на окремому самостійному напрямку, що не дозволяє повною мірою розраховувати на використання його особового складу при вирішенні завдань, що стоять перед омедб.
На ОАР покладається проведення загальної та регіонарної анестезії в операційній, перев'язочній для тяжкопоранених і анаеробної, а також інтенсивної терапії у двох протишокових наметах. Крім того, особовий склад ОАР періодично повинен здійснювати контроль за станом оперованих в умовах загальної анестезії та направляються з операційної безпосередньо в госпітальне відділення. При такому розосередженні сил і засобів і необхідність тісної співпраці з іншими відділеннями чіткої організації роботи відділення легше домогтися, якщо заздалегідь виділяти анестезіологічні і реаніматологічекіе бригади, визначати для них конкретне поле діяльності та забезпечувати їх матеріально. Хоча поділ обов'язків не може бути повним, такий принцип дозволяє забезпечувати болee швидке і повне опанування медичним персоналом необхідними йому знаннями і навичками. У результаті створюються умови для підвищення продуктивності їхньої праці.
Робота в операційній повинна бути організована таким чином, щоб витрати часу на введення в анестезію і вихід з неї не заважали максимальної продуктивності хірургічної бригади. З цією метою підготовку пораненого до операції, включаючи введення в анестезію, слід здійснювати на вільному столі і завершувати до моменту звільнення хірургічної бригади.
Необхідність підтримання високої пропускної здатності операційної та перев'язочної, обов'язковість відновлення свідомості і самостійного дихання до кінця операції багато в чому визначають вибір анестезії. Поряд з ефективністю, безпекою і простотою, вона повинна бути достатня керована. При великому потоці постраждалих розраховувати на скорочення показань до загальної анестезії за рахунок більш широкого використання провідникової і епідуральної анестезії не доводиться (табл. 1). Можливість їх застосування виявиться обмеженою через гостру необхідність економії часу, ймовірності наявності у відділенні анестезіологів, недостатньо володіють цими методами, а головне, із-за тяжкості стану поранених і характеру ушкоджень, з приводу яких будуть вживатися невідкладні операції.
Таблиця 1
Потреба поранених в анестезіологічної допомоги в лікувальних установах, що надають кваліфіковану медичну допомогу
Для проведення інтенсивної терапії в протишокової для обпалених додатково залучають терапевта та медичну сестру з госпітального відділення. Слід мати на увазі, що при застосуванні противником тільки звичайної зброї число тяжкопоранених буде значно більше числа обпалених, які потребують протишокової терапії. У зв'язку з цим поранені будуть надходити в обидві палати, тому їх оснащення і оранізація роботи повинні бути однотипними.
2. Реаніматологічні допомогу
Реаніматологічні допомога відноситься до найбільш складним і трудомістким видів медичної допомоги. У військово-польових умовах труднощі з її наданням значно зростають. Потреба в ній не залежить від обсягу хірургічної допомоги, що надається в омедб (табл. 2). При розширенні останньої до заходів 2-й і 3-ї черги збільшується лише кількість що потребують спостереженні в постнаркозном періоді. Ці поранені ускладнюють становище персоналу, що працює в протишокових, але не вони визначають-основні трудовитрати.
Таблиця 2
Потреба поранених і обпечених в реаніматологічні допомоги в лікувальних установах, що надають кваліфіковану медичну допомогу
Математичне моделювання роботи омедб в початковий період війни показує, що, якщо в протишокові направляти всіх постраждалих, які потребують інтенсивної терапії, то їх робота вже через 2-3 діб буде паралізована. У них надійде стільки поранених і обпечених, що кількість їх у 2-2,5 рази перевищить можливості працюючих там бригад. Така невідповідність зумовлює, з одного боку, необхідність поміщати в ОАР тільки найбільш важких, але мають шанси вижити постраждалих, а з іншого - максимально спрощувати і стандартизувати схеми інтенсивної терапії.
3. Сортування поранених
Виділення в процесі сортування безнадійних поранених передбачено в арміях багатьох країн. Однак відсутність об'єктивних критеріїв безнадійності змушує обов'язково робити застереження, що дане поняття є дуже відносним і ситуаційно зумовленим. У таких ситуаціях навіть досвідчені фахівці приймають 30-40% помилкових рішень. Крім того, слід врахувати, що серед вступників до ОАР на частку поранених, які перебувають у термінальному стані, доведеться не більше 1-2%. Тому при масових санітарних втратах для найбільш ефективної організації роботи протишокових передбачається уникати напрямки в ОАР постраждалих з шоком I ступеня, поміщаючи їх одразу в госпітальне відділення. Оскільки проводити повноцінну інтенсивну терапію там немає можливості, у частини потерпілих не виключено погіршення стану. У зв'язку з цим начальник ОАР повинен підтримувати тісний контакт з лікарями, які працюють в госпітальному відділенні, надавати їм консультативну допомогу, а при необхідності переводити обважнілих поранених у своє відділення.
З огляду на те, що лікарі, які проводять сортування на сортувальній майданчику, навряд чи будуть володіти великим досвідом лікування поранених і обпечених, а також достатніми знаннями в області реаніматології, в роботі сортувальної бригади вельми бажана участь реаніматолога. Однак у зв'язку з великим навантаженням на нього безпосередньо у відділенні розраховувати повною мірою на це не доводиться. Зазначені обставини зумовлюють необхідність проведення внутріпунктовоі сортування при надходженні постраждалих в операційно-перев'язувальний блок. У ході її потрібно виділяти: а) поранених, не потребують інтенсивної терапії і помилково доставлених в протишокову, б) поранених, які потребують інтенсивної терапії та невідкладних хірургічних втручаннях, в) поранених, які потребують тільки в інтенсивній терапії. Крім того, встановлюється черговість напрямки постраждалих в операційну і обсяг необхідної передопераційної підготовки.
В останні роки все більше привертають увагу прогностичні методики, засновані на математичному моделюванні перебігу шоку і травматичної хвороби в цілому. Вони дозволяють об'єктивізувати поділ поранених на групи з урахуванням виходу їх лікування, що при масовому потоці поранених може бути вельми корисним.
Звичайно, не може бути й мови про повну аналогії вимог до облаштування протишокових у військово-польових умовах і в мирний час. Тим не менше їх планують таким чином, щоб легко можна було пересувати апарати, здійснювати спостереження за пораненими, безперешкодно доглядати за ними і вільно розміщувати необхідне обладнання. У одному наметі (типу УСБ-56) слід розміщувати не більше 10-12 постраждалих. В іншому випадку частина ліжок (носилок) доведеться встановлювати впритул один до одного, а між іншими зменшувати відстань. Вузькість проходів перетворить на проблему навіть звичайне перекладання пацієнтів з носилок на ліжко, а неможливість підходу до пораненого з обох сторін утруднить надання допомоги. При цьому буде також дуже важко розміщувати поранених з різного роду дренажами, особливо плевральними, з проведенням катетеризації магістральних судин, установкою апаратів ШВЛ і т. д.
Розширення ємності ОАР доцільно проводити за рахунок додаткових приміщень. Однак такий варіант можливий тільки при розширенні штату омедб (омо) або посилення його реаніматологічні групами (бригадами). Без цього додаткове розгортання палат нічого не дасть. Слід виходити з того, що навіть у воєнний час лікар і працюють з ним 2 медичні сестри-анестезіста в змозі проводити інтенсивну терапію одночасно не більше ніж 6-8 пораненим або 10 обпаленим. Тим не менш, при масовому надходженні постраждалих збільшення числа місць у наявних протишокових може виявитися неминучим, незважаючи на різке зниження при цьому якості реаніматологічні допомоги. Така тактика принесе менше шкоди, ніж фактично повне позбавлення частини важких поранених інтенсивної терапії.
Вся інформація про роботу ОАР повинна фіксуватися в наступній документації: а) книзі обліку поранених і хворих, які поступили в протишокову, б) книзі обліку анестезій; в) анестезіологічної карті; г) карті інтенсивної терапії. Передбачається щоденне подання донесень (форма 1/мед і 3/мед) в медичний відділ армії із зазначенням кількості розгорнутих в ОАР ліжок, а також числа поранених і хворих, які пройшли через них за кожну добу. Відомості про виконану роботу подаються кожен місяць (форма 9/мед). Дані вносяться до розділу 4 звіту («анестезіологічна і реаніматологічні допомогу»). Відомості про кількість поранених і хворих, оперованих за участю анестезіолога, вносяться до розділу 3 («Хірургічна допомога») хірургами на підставі записів у «Книзі обліку операцій та перев'язок».
4. Організація анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в госпітальної базі
На етапі спеціалізованої медичної допомоги анестезіологічне і реаніматологічні забезпечення покладається на провідних анестезіологів госпітальних баз (ГБ) і на персонал відділень анестезіології та інтенсивної терапії (ВАІТ) госпіталів. Основні завдання ВАІТ: проведення анестезії при операціях і перев'язках, інтенсивної терапії у поранених, обпалених і хворих до і після операції, а також забезпечення заготівлі та переливання крові.
Важкість стану постраждалих і хворих, що поступають на даний етап, буде визначатися головним чином не шоком, а розвиваються ускладненнями. У зв'язку з цим вони будуть довше перебувати у палатах інтенсивної терапії, ніж в омедб, що створить додаткові труднощі для організації надання реаніматологічні допомоги. У той же час необхідно враховувати, що в умовах оборонної операції у зв'язку з неминучим широким застосуванням противником авіації поранені і обпалені з'являться в з'єднаннях не тільки першого, а й другого ешелону військ. У результаті їх доставлятимуть до ГБ не тільки з омедб, але і безпосередньо з місць дислокації частин, минаючи етап кваліфікованої медичної допомоги. Зазначені вище особливості визначають відносно великий обсяг анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в ГБ (табл. 3 та 4).
Таблиця 3
Потреба поранених, що надходять у госпітальну базу, в анестезіологічної допомоги
Таблиця 4
Потреба в реаніматологічні допомоги поранених і обпечених, що надходять у госпітальну базу
Ведучий анестезіолог ГБ поряд з іншими провідними фахівцями входить до складу її управління. Він підпорядковується начальнику бази та його заступникам, а зі спеціальних питань керується вказівками головного анестезіолога-реаніматолога Міністерства оборони. Будучи безпосереднім керівником роботи за своєю спеціальністю, він відповідає за організацію і стан анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в лікувальних установах ГБ, а також за готовність відділень до роботи. Він зобов'язаний займатися питаннями планування надання анестезіологічної і реаніматологічні допомоги, постачання медичним майном і медикаментами, розстановкою кадрів і підвищенням їх кваліфікації. У період підготовки до фронтової операції провідний анестезіолог приймає участь у зборі, узагальненні та аналізі даних про обстановку стосовно своєї спеціальності, визначає потребу в силах і засобах, доповідає начальнику бази висновки з оцінки обстановки і свої пропозиції щодо організації роботи підвідомчих йому відділень, готує вказівки за своєю спеціальністю. Вказівки провідного анестезіолога, затверджені начальником ГБ, є обов'язковими не тільки для фахівців відповідного профілю, але і для начальників госпіталів. У них даються рекомендації щодо використання методів загальної та регіонарної анестезії у поранених і хворих різних категорій, змістом інтенсивної терапії, організації роботи відділень.
Ведучий анестезіолог керує також роботою начальників ВАІТ госпіталів, надає їм практичну допомогу, проводить з ними заняття зі спеціальної підготовки, здійснює взаємодію з медичними фахівцями забезпечуваного базою об'єднання, місцевими органами охорони здоров'я та цивільної оборони, узагальнює досвід роботи лікувальних установ, аналізує медичні звіти госпіталів, бере участь у підготовці звітів і донесень, призначених начальнику медичної служби фронту, готує свої пропозиції щодо вдосконалення анестезіологічної і реаніматологічні допомоги.
У залежності від профілю госпіталю начальник відділення формує анестезіологічні і (або) реаніматологічні бригади. Терапевт (входить до складу ВАІТ) входить до складу реаніматологічні бригади і забезпечує ті елементи інтенсивної терапії, що належать до його компетенції. На хірурга покладається відповідальність за організацію роботи нештатного пункту заготівлі та переливання крові.
Організація роботи ВАІТ у госпіталях різного профілю має свої особливості. Вони випливають не тільки із специфіки надходить в них контингенту поранених і хворих, а й з неоднакового обсягу наданої в них анестезіологічної і реаніматологічні допомоги (табл. 5). Зокрема, у сортувальному шпиталі (ВПСГ) основні зусилля спрямовуються на надання невідкладної допомоги з метою забезпечення транспортабельності постраждалих і хворих. Для правильної оцінки тяжкості їх стану, визначення можливості евакуації участь анестезіолога-реаніматолога в сортуванні тут вкрай необхідно. У госпіталі для обпалених (ВПОжГ) основну увагу приділяють проведенню інтенсивної терапії, особливо в період його заповнення, оскільки обсяг анестезіологічної допомоги в цей час мінімальний. В інших лікувальних установах хірургічного профілю поряд з інтенсивною терапією важливе місце займає і анестезіологічна допомога.
Пензенський Державний Університет
Медичний Інститут
Кафедра Хірургії
Реферат
на тему:
«Організація анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в початковий період великомасштабної війни»
Пенза2008
План
1. Кваліфікована медична допомога2. Реаніматологічні допомогу
3. Сортування поранених
4. Організація анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в госпітальної базі
Література
1. Кваліфікована медична допомога
У омедб (ОМО) наданням анестезіологічної і реаніматологічні допомоги займається особовий склад спеціалізованого відділення анестезіології та реанімації (ОАР). Крім того, в омедб входить також медичний взвод, у якому є ще посада лікаря анестезіолога-реаніматолога і двох медичних сестер-анестезістов. Однак медичний взвод може діяти на окремому самостійному напрямку, що не дозволяє повною мірою розраховувати на використання його особового складу при вирішенні завдань, що стоять перед омедб.
На ОАР покладається проведення загальної та регіонарної анестезії в операційній, перев'язочній для тяжкопоранених і анаеробної, а також інтенсивної терапії у двох протишокових наметах. Крім того, особовий склад ОАР періодично повинен здійснювати контроль за станом оперованих в умовах загальної анестезії та направляються з операційної безпосередньо в госпітальне відділення. При такому розосередженні сил і засобів і необхідність тісної співпраці з іншими відділеннями чіткої організації роботи відділення легше домогтися, якщо заздалегідь виділяти анестезіологічні і реаніматологічекіе бригади, визначати для них конкретне поле діяльності та забезпечувати їх матеріально. Хоча поділ обов'язків не може бути повним, такий принцип дозволяє забезпечувати болee швидке і повне опанування медичним персоналом необхідними йому знаннями і навичками. У результаті створюються умови для підвищення продуктивності їхньої праці.
Робота в операційній повинна бути організована таким чином, щоб витрати часу на введення в анестезію і вихід з неї не заважали максимальної продуктивності хірургічної бригади. З цією метою підготовку пораненого до операції, включаючи введення в анестезію, слід здійснювати на вільному столі і завершувати до моменту звільнення хірургічної бригади.
Необхідність підтримання високої пропускної здатності операційної та перев'язочної, обов'язковість відновлення свідомості і самостійного дихання до кінця операції багато в чому визначають вибір анестезії. Поряд з ефективністю, безпекою і простотою, вона повинна бути достатня керована. При великому потоці постраждалих розраховувати на скорочення показань до загальної анестезії за рахунок більш широкого використання провідникової і епідуральної анестезії не доводиться (табл. 1). Можливість їх застосування виявиться обмеженою через гостру необхідність економії часу, ймовірності наявності у відділенні анестезіологів, недостатньо володіють цими методами, а головне, із-за тяжкості стану поранених і характеру ушкоджень, з приводу яких будуть вживатися невідкладні операції.
Таблиця 1
Потреба поранених в анестезіологічної допомоги в лікувальних установах, що надають кваліфіковану медичну допомогу
| Обсяг кваліфікованої допомоги | Потреба в анестезії,% | Загальна анестезія,% | Регіонарна анестезія,% | ||
| від числа оперованих | від числа надійшли | з ШВЛ | без ШВЛ | ||
| Повний | 70 | 43 | 44 | 53 | 3 |
| Скорочений | 80 | 19 | 47 | 48 | 5 |
| За невідкладними показниками | 80 | 12 | 76 | 16 | 8 |
2. Реаніматологічні допомогу
Реаніматологічні допомога відноситься до найбільш складним і трудомістким видів медичної допомоги. У військово-польових умовах труднощі з її наданням значно зростають. Потреба в ній не залежить від обсягу хірургічної допомоги, що надається в омедб (табл. 2). При розширенні останньої до заходів 2-й і 3-ї черги збільшується лише кількість що потребують спостереженні в постнаркозном періоді. Ці поранені ускладнюють становище персоналу, що працює в протишокових, але не вони визначають-основні трудовитрати.
Таблиця 2
Потреба поранених і обпечених в реаніматологічні допомоги в лікувальних установах, що надають кваліфіковану медичну допомогу
| Обсяг кваліфікованої допомоги | Контингент | Потребують напрямку в палату інтенсивної терапії,% | |
| всього | в тому числі в стані шоку | ||
| Повний | Поранені | 27 | 17 |
| Обпалені | 35 | 35 | |
| Скорочений | Поранені | 17 | 17 |
| Обпалені | 35 | 35 | |
| За невідкладним | Поранені | 17 | 17 |
| показаннями | Обпалені | 35 | 35 |
3. Сортування поранених
Виділення в процесі сортування безнадійних поранених передбачено в арміях багатьох країн. Однак відсутність об'єктивних критеріїв безнадійності змушує обов'язково робити застереження, що дане поняття є дуже відносним і ситуаційно зумовленим. У таких ситуаціях навіть досвідчені фахівці приймають 30-40% помилкових рішень. Крім того, слід врахувати, що серед вступників до ОАР на частку поранених, які перебувають у термінальному стані, доведеться не більше 1-2%. Тому при масових санітарних втратах для найбільш ефективної організації роботи протишокових передбачається уникати напрямки в ОАР постраждалих з шоком I ступеня, поміщаючи їх одразу в госпітальне відділення. Оскільки проводити повноцінну інтенсивну терапію там немає можливості, у частини потерпілих не виключено погіршення стану. У зв'язку з цим начальник ОАР повинен підтримувати тісний контакт з лікарями, які працюють в госпітальному відділенні, надавати їм консультативну допомогу, а при необхідності переводити обважнілих поранених у своє відділення.
З огляду на те, що лікарі, які проводять сортування на сортувальній майданчику, навряд чи будуть володіти великим досвідом лікування поранених і обпечених, а також достатніми знаннями в області реаніматології, в роботі сортувальної бригади вельми бажана участь реаніматолога. Однак у зв'язку з великим навантаженням на нього безпосередньо у відділенні розраховувати повною мірою на це не доводиться. Зазначені обставини зумовлюють необхідність проведення внутріпунктовоі сортування при надходженні постраждалих в операційно-перев'язувальний блок. У ході її потрібно виділяти: а) поранених, не потребують інтенсивної терапії і помилково доставлених в протишокову, б) поранених, які потребують інтенсивної терапії та невідкладних хірургічних втручаннях, в) поранених, які потребують тільки в інтенсивній терапії. Крім того, встановлюється черговість напрямки постраждалих в операційну і обсяг необхідної передопераційної підготовки.
В останні роки все більше привертають увагу прогностичні методики, засновані на математичному моделюванні перебігу шоку і травматичної хвороби в цілому. Вони дозволяють об'єктивізувати поділ поранених на групи з урахуванням виходу їх лікування, що при масовому потоці поранених може бути вельми корисним.
Звичайно, не може бути й мови про повну аналогії вимог до облаштування протишокових у військово-польових умовах і в мирний час. Тим не менше їх планують таким чином, щоб легко можна було пересувати апарати, здійснювати спостереження за пораненими, безперешкодно доглядати за ними і вільно розміщувати необхідне обладнання. У одному наметі (типу УСБ-56) слід розміщувати не більше 10-12 постраждалих. В іншому випадку частина ліжок (носилок) доведеться встановлювати впритул один до одного, а між іншими зменшувати відстань. Вузькість проходів перетворить на проблему навіть звичайне перекладання пацієнтів з носилок на ліжко, а неможливість підходу до пораненого з обох сторін утруднить надання допомоги. При цьому буде також дуже важко розміщувати поранених з різного роду дренажами, особливо плевральними, з проведенням катетеризації магістральних судин, установкою апаратів ШВЛ і т. д.
Розширення ємності ОАР доцільно проводити за рахунок додаткових приміщень. Однак такий варіант можливий тільки при розширенні штату омедб (омо) або посилення його реаніматологічні групами (бригадами). Без цього додаткове розгортання палат нічого не дасть. Слід виходити з того, що навіть у воєнний час лікар і працюють з ним 2 медичні сестри-анестезіста в змозі проводити інтенсивну терапію одночасно не більше ніж 6-8 пораненим або 10 обпаленим. Тим не менш, при масовому надходженні постраждалих збільшення числа місць у наявних протишокових може виявитися неминучим, незважаючи на різке зниження при цьому якості реаніматологічні допомоги. Така тактика принесе менше шкоди, ніж фактично повне позбавлення частини важких поранених інтенсивної терапії.
Вся інформація про роботу ОАР повинна фіксуватися в наступній документації: а) книзі обліку поранених і хворих, які поступили в протишокову, б) книзі обліку анестезій; в) анестезіологічної карті; г) карті інтенсивної терапії. Передбачається щоденне подання донесень (форма 1/мед і 3/мед) в медичний відділ армії із зазначенням кількості розгорнутих в ОАР ліжок, а також числа поранених і хворих, які пройшли через них за кожну добу. Відомості про виконану роботу подаються кожен місяць (форма 9/мед). Дані вносяться до розділу 4 звіту («анестезіологічна і реаніматологічні допомогу»). Відомості про кількість поранених і хворих, оперованих за участю анестезіолога, вносяться до розділу 3 («Хірургічна допомога») хірургами на підставі записів у «Книзі обліку операцій та перев'язок».
4. Організація анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в госпітальної базі
На етапі спеціалізованої медичної допомоги анестезіологічне і реаніматологічні забезпечення покладається на провідних анестезіологів госпітальних баз (ГБ) і на персонал відділень анестезіології та інтенсивної терапії (ВАІТ) госпіталів. Основні завдання ВАІТ: проведення анестезії при операціях і перев'язках, інтенсивної терапії у поранених, обпалених і хворих до і після операції, а також забезпечення заготівлі та переливання крові.
Важкість стану постраждалих і хворих, що поступають на даний етап, буде визначатися головним чином не шоком, а розвиваються ускладненнями. У зв'язку з цим вони будуть довше перебувати у палатах інтенсивної терапії, ніж в омедб, що створить додаткові труднощі для організації надання реаніматологічні допомоги. У той же час необхідно враховувати, що в умовах оборонної операції у зв'язку з неминучим широким застосуванням противником авіації поранені і обпалені з'являться в з'єднаннях не тільки першого, а й другого ешелону військ. У результаті їх доставлятимуть до ГБ не тільки з омедб, але і безпосередньо з місць дислокації частин, минаючи етап кваліфікованої медичної допомоги. Зазначені вище особливості визначають відносно великий обсяг анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в ГБ (табл. 3 та 4).
Таблиця 3
Потреба поранених, що надходять у госпітальну базу, в анестезіологічної допомоги
| Обсяг допомоги на попередньому етапі | Потреба в анестезії,% | Загальна анестезія,% | Регіонарна анестезія,% | ||
| від числа оперованих | від числа надійшли | з ШВЛ | без ШВЛ | ||
| Повний | 53 | 23 | 31 | 41 | 28 |
| Скорочений | 58 | 40 | 42 | 41 | 17 |
| За невідкладними показниками | 61 | 50 | 34 | 53 | 13 |
| Допомога не надана | 62 | 54 | 43 | 46 | 11 |
Потреба в реаніматологічні допомоги поранених і обпечених, що надходять у госпітальну базу
| Обсяг допомоги на попередньому етапі | Потреба,% | |
| поранені | обпалені | |
| Повний | 9 | 25 |
| Скорочений | 19 | 25 |
| За невідкладними показниками | 19 | 25 |
| Допомога не надана | 27 | 35 |
Ведучий анестезіолог керує також роботою начальників ВАІТ госпіталів, надає їм практичну допомогу, проводить з ними заняття зі спеціальної підготовки, здійснює взаємодію з медичними фахівцями забезпечуваного базою об'єднання, місцевими органами охорони здоров'я та цивільної оборони, узагальнює досвід роботи лікувальних установ, аналізує медичні звіти госпіталів, бере участь у підготовці звітів і донесень, призначених начальнику медичної служби фронту, готує свої пропозиції щодо вдосконалення анестезіологічної і реаніматологічні допомоги.
У залежності від профілю госпіталю начальник відділення формує анестезіологічні і (або) реаніматологічні бригади. Терапевт (входить до складу ВАІТ) входить до складу реаніматологічні бригади і забезпечує ті елементи інтенсивної терапії, що належать до його компетенції. На хірурга покладається відповідальність за організацію роботи нештатного пункту заготівлі та переливання крові.
Організація роботи ВАІТ у госпіталях різного профілю має свої особливості. Вони випливають не тільки із специфіки надходить в них контингенту поранених і хворих, а й з неоднакового обсягу наданої в них анестезіологічної і реаніматологічні допомоги (табл. 5). Зокрема, у сортувальному шпиталі (ВПСГ) основні зусилля спрямовуються на надання невідкладної допомоги з метою забезпечення транспортабельності постраждалих і хворих. Для правильної оцінки тяжкості їх стану, визначення можливості евакуації участь анестезіолога-реаніматолога в сортуванні тут вкрай необхідно. У госпіталі для обпалених (ВПОжГ) основну увагу приділяють проведенню інтенсивної терапії, особливо в період його заповнення, оскільки обсяг анестезіологічної допомоги в цей час мінімальний. В інших лікувальних установах хірургічного профілю поряд з інтенсивною терапією важливе місце займає і анестезіологічна допомога.
Таблиця 5
Потреба поранених в анестезіологічної і реаніматологічні допомоги в лікувальних установах госпітальної бази (% від надійшли)
| Профіль госпіталю | Контингент * | Частота загальної та регіонарної анестезії | Потреба | ||
| всього | в тому числі з ШВЛ | інтенсивна терапія | спостереження в постнаркозном періоді | ||
| ВПСГ | 2 | 4,5 | 2,5 | 2,5 | 2,0 |
| ВПНХГ | 1 | 32 | 25 | 13 | 13,5 |
| 2 | 34 | 24 | 12 | 10 | |
| ВПТАГ | 1 | 37 | 28 | 32 | 5 |
| 2 | 24 | 12 | 13 | 4 | |
| ВПТрГ | 1 | 52 | 20 | 12 | 8 |
| 2 | 32 | 10 | 11 | 2 | |
| ВПОжГ | 1 | 2 | - | 35 | - |
| 2 | 1 | 1 | 46 | - | |
| ГЛР ** | 2 | 4 | - | - | - |
| ВПОхГ ** | 2 | 34 | 12,5 | 18 | - |
У госпіталі для поранених в шию, голову, хребет (ВПНХГ) для проведення анестезії в трьох операційних (нейрохірургічної, для поранених офтальмологічного, ЛОР і ЧЛХ профілів) виділяють двох анестезіологів, 4 анестезістов та фельдшера з переливання крові. Решта особового складу відділення закріплюють за палатами інтенсивної терапії.
У госпіталі для поранених в груди, живіт і таз (ВПТАГ), на відміну від ВПНХГ, інтенсивність роботи ВАІТ багато в чому буде залежати від кількості поранених, що надходять безпосередньо з частин. Збільшення цього потоку в першу чергу позначиться на роботі анестезіологічних бригад через істотне зростання частки операцій, що проводяться в екстреному порядку. При масовому надходженні поранених збереження профілізації операційних в цьому госпіталі малоймовірно. Обидві анестезіологічні бригади (2 лікаря, 4 медичні сестри-анестезіста і 2 фельдшери з переливання крові), що виділяються для роботи в них, будуть відчувати однакову навантаження. Найбільш складним у цьому госпіталі виявиться положення реаніматологічні бригади, оскільки тривалість післяопераційної інтенсивної терапії у поранених при ситуації, що розглядається складе в середньому 2-3 діб, а при розвитку ускладнень - і того більше. Палати інтенсивної терапії дуже швидко опиняться переповненими. Тому постраждалих, які потребують тільки в спостереженні в постнаркозном періоді, після операції доведеться відразу направляти в госпітальне відділення. Поранених з термінальною фазою перитоніту, враховуючи малоперспективною у них сприятливого результату, також слід поміщати в окрему палату. Однак і при такому диференційованому підході до надання реаніматологічні допомоги забезпечити інтенсивну терапію всім нужденним буде важко. Тому ВАІТ таких госпіталів при можливості слід підсилити в першу чергу (наприклад, за рахунок особового складу резервних лікувальних установ).
У госпіталі для поранених травматологічного профілю (ВПТрГ) становище з наданням анестезіологічної і реаніматологічні допомоги багато в чому аналогічно розглянутому. Проте в операційних воно, мабуть, виявиться не настільки напруженим, як в інших госпіталях, так як більшість операцій буде виконуватися в плановому порядку. Однак загальний великий обсяг анестезіологічної допомоги тут зажадає обов'язкового виділення для роботи в операційних двох анестезіологічних бригад. У палатах інтенсивної терапії цього госпіталю, як і в інших госпіталях, виявиться явна невідповідність між можливостями бригади і потребою у допомозі. Тому з усією гостротою встануть питання посилення ВАІТ, прогнозування наслідків поранень і організації лікування частини важких поранених у відділеннях загального профілю.
У ВАІТ терапевтичного госпіталю (ВПТГ) передбачається надання реаніматологічні допомоги постраждалим і хворим терапевтичного профілю. Якщо супротивник не застосує зброю масового ураження, може виявитися, що ці відділення не будуть повністю заповнені. У такій ситуації можливе використання частини їх сил і засобів за погодженням з начальником бази для посилення ВАІТ хірургічних госпіталів, розгорнутих в тому ж ешелоні ГБ, що і ВПТГ.
Загальні вимоги до обладнання палат інтенсивної терапії, до розміщення в них поранених і хворих у госпіталях такі ж, як і для протишокових палат омедб.
Документи обліку та звітності також аналогічні тим, які вказані вище для установ, що надають кваліфіковану медичну допомогу. Однак відомості представляються диференційовано: а) для потерпілих і хворих, які отримували кваліфіковану медичну допомогу на попередньому етапі (так званих «вторинних»), б) для потерпілих і хворих, які поступили в госпітальну базу безпосередньо з військового району (так званих «первинних»). Крім того, після закінчення фронтової операції провідний анестезіолог складає звіт (форма 8/мед).
Література
1. «Невідкладна медична допомога», під ред. Дж. Е. Тінтіналлі, Рл. Кроума, Е. Руїза, Переклад з англійської д-ра мед. наук В. І. Кандрор, д. м. н. М. В. Невєрова, д-ра мед. наук А. В. Сучкова, к. м. н. А. В. Низового, Ю. Л. Амченкова; під ред. Д.м.н. В.Т. Ивашкина, д.м.н. П.Г. Брюсова, Москва «Медицина» 2001
2. Інтенсивна терапія. Реанімація. Перша допомога: Навчальний посібник / За ред. В.Д. Малишева. - М.: Медицина .- 2000 .- 464 с.: Іл .- Учеб. літ. Для слухачів системи післядипломної освіти .- ISBN 5-225-04560-Х