Адаптація положень митного законодавства України до європейських норм, а також приведення його у відповідність з міжнародними угодами, підписаними Україною, викликали необхідність запровадити більше варіантів митного оформлення. Національне зовнішньоекономічне законодавство знаходиться на перехідному етапі, коли теоретичних можливостей у декларанта багато, але через неврегульованість деякі з них носять суперечливий або суто декларативний характер. Приклад - всім добре відомий режим «тимчасове ввезення (вивезення)» (ВВВ).
Нормативною основою застосування режиму ВВВ є статті 204 - 211 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. N 92-IV (далі - МКУ), де, крім умов і термінів його застосування, встановлений також перелік товарів, які дозволяється заявляти в цей режим ( ст. 206). Тим не менше, більшість положень МКУ взяті з Міжнародної конвенції про тимчасове ввезення (Стамбул, 1990) (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналася частково відповідно до Закону від 24.03.2004 р. N 1661 «Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезенні ».
Умови застосування режиму ВВВ прості: обгрунтування підстав для тимчасового ввезення товарів і зобов'язання суб'єкта перед митницею про повернення товарів у незмінному стані. Проте через неоднорідність випадків, в яких дозволяється тимчасове ввезення / вивезення товарів, норми законодавства обростають уточненнями, виключеннями і розбіжностями.
Всі товари, які можна заявляти в режим ВВВ, діляться, відповідно до МКУ, на дві групи:
а) товари, які внаслідок знаходження в цьому режимі залишаються в незмінному стані, крім природного зношення;
б) товари, які ввозяться в Україну з метою ремонту.
Обидві групи мають ряд загальних вимог до їх оформлення, узагальнених у Порядку застосування митного режиму тимчасового ввезення (вивезення), затвердженому наказом ДМСУ від 28.03.2000 р. N 173 і зареєстрованому в Мін'юсті 27.04.2000 р. за N 250/4471 (далі - Порядок N 173.)
Перша і основна вимога - це надання митниці документів на товари з обгрунтуванням розміщення їх у режим ВВВ. Форма заяви на отримання дозволу, передбачена наказом ДМСУ від 09.08.2005 р. N 735 «Про запровадження єдиної форми заяви підприємства, подання якої митному органу передує митному оформленню товарів і транспортних засобів», зареєстрованим в Мін'юсті 26.08.2005 р. за N 934 / 11214, є типовою. Вона передбачає обов'язковий зворотний ввезення або вивезення товарів. Не дозволяти заявити товари в режим ВВВ митниця може з двох причин:
- При неможливості ідентифікувати заявляються товари;
- При відсутності гарантій їх повернення.
Якщо товари мають обмежений термін використання, то дозвіл на їх тимчасове ввезення можна отримати, лише надавши митниці зобов'язання про завершення режиму до закінчення терміну їх придатності.
Отже, митниця може дати дозвіл для заяви в режим ВВВ таких товарів за умови повернення:
- Товарів, призначених для демонстрації на виставках, ярмарках, конференціях або інших подібних заходах;
- Зразків товарів та рекламних фільмів за умови, що вони залишаються власністю особи, яка перебуває або проживає за межами території тимчасового ввезення (вивезення);
- Контейнерів, піддонів, упаковки, інших товарів, які ввозяться (вивозяться) у зв'язку з комерційною операцією, але ввезення (вивезення) яких не є комерційною операцією;
- Наукового та навчального обладнання, а також будь-яких інших товарів, які ввозяться (вивозяться) у рамках
навчальної, наукової або культурної діяльності;
- Морських та річкових суден, інших плавучих засобів і повітряних суден, які ввозяться з метою ремонту, а також обладнання і матеріалів для їх будівництва і ремонту.
І хоча практично кожен термін цього переліку докладно розшифрований в Конвенції, саме митне оформлення по всіх позиціях проводиться по нормативній базі ДМСУ.
Ввезення для демонстрації на виставках, конференціях
При ввезенні товарів для демонстрації на виставках, конференціях або подібних заходах необхідно мати на увазі, що згідно з положеннями додатка В.1 до Конвенції виставкою можна вважати показ або демонстрацію зразків товарів у різних областях від торгівлі і промисловості до науки, освіти чи культури, за винятком виставок, організованих у приватних цілях в магазинах чи торгових приміщеннях з метою продажу іноземних товарів. Здійснити митне оформлення всього виставкового майна може лише організатор або розпорядник виставки (ярмарку) після подання митниці разом із заявою пакету документів, що містять відомості про цілі, час і місце проведення заходу та інформацію про конкретних осіб, відповідальних за зворотне повернення ввезених товарів (п.7.1 Порядку N 173).
Крім того, саме від митниці залежить кількість пропущених в режимі ВВВ товарів, яке, згідно з п. 7.2 Порядку N 173 і ст. 5 додатка В.1 до Конвенції, має бути розумним. У цьому питанні норми національного та міжнародного законодавства збігаються. Але крім експонатів для проведення виставки часто ввозиться і рекламна або представницька продукція, яка може бути використана або поширена на місці. Ввезення таких витратних товарів, керуючись вимогами п. 7.3 Порядку N 173, митниця дозволить оформити тільки в режим «імпорту» або «експорту», що, по суті, суперечить нормам тієї ж ст. 5 додатка В.1. У ній докладно роз'яснено: невеликі зразки продукції, представлені учасниками виставки безоплатно і службовці для безкоштовного розповсюдження серед публіки, звільняються від сплати ввізного мита та податків, до них також не застосовуються заборони та обмеження, поширювані на імпорт аналогічних товарів.
Винятки з цього правила - алкогольні напої, тютюнові вироби та пальне. Оскільки міжнародне законодавство, ратифіковану Верховною Радою, має перевагу перед національним, суб'єкт може вимагати оформлення видаткової рекламної продукції в режимі «імпорт», але без сплати обов'язкових платежів. Хоча через розбіжності в даному питанні між нормативними документами ДМСУ та Конвенції доведеться звертатися до суду.
Саме ж виставкове майно, що підлягає зворотного ввезення в незмінному стані, при митному оформленні за нормами національного законодавства буде оподатковано майже символічно. Єдиним платежем при оформленні товарів у режим ВВВ будуть збори за митне оформлення (символ 012), порядок нарахування яких передбачений у Порядку справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією, затвердженому наказом ДМСУ від 23.06.98 р. N 363, зареєстрованому в Мін'юсті 14.07 .98 р. за N 443/2883 (далі - Порядок N 363). Для цього митного режиму встановлена фіксована ставка зборів, яка не залежить від вартості товарів, а визначається лише за кількістю аркушів оформленої ВМД. Постановою КМУ від 27.01.97 р. N 65 «Про ставки митного збору» (далі - Постанова N 65) визначена ставка $ 30 за основний аркуш ВМД і $ 15 за кожен додатковий аркуш.
Крім цього обов'язкового збору, якщо від часу надходження товарів на митницю призначення до безпосереднього оформлення ВМД пройшло більше 15дней, в загальному порядку стягуються митні збори за перебування товарів під митним контролем (символ 001), які становлять 0,05% від загальної митної вартості товарів за кожний наступний день неподання декларації. Тим не менше, за період перебування товарів у режимі ВВВ збір 001 не нараховується (п.7.4 Порядку N 363), тобто при своєчасній подачі ВМД (протягом 15 календарних днів з дня доставки товарів у митницю призначення) збір 001 не стягується.
Більш того, як тільки Україна стане повноправним членом СОТ, Постанова N 65 буде скасовано і збір 001 - разом з ним. Однак, як не дивно, замість очікуваного полегшення для суб'єктів це може означати тільки додаткову плутанину.
Раніше при перевищенні терміну декларування застосовувалося Постанова N 65 в якості уточнюючого, яке передбачає початок нарахування збору 001 тільки через 15 днів після надходження вантажу в митницю призначення, і у суб'єкта був час на збирання всіх необхідних дозвільних документів та подання декларації. (А з урахуванням положень ст. 253 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. N 435-IV, ст. 87 Цивільно-процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. N 1618-IV та рішення Конституційного Суду від 07.07.98 р. N 11-рп/98 у справі N 1-19/98, які були доведені до митних органів листом від 17.11.2005 р. N 11/4-15/14555-ЕП «Про особливості нарахування митного збору за перебування під митним контролем» , в ці 15 днів не включалися і день пред'явлення митниці товарів, і день завершення митного оформлення товарів; тобто, по суті, повний термін становив 17дней.) Тепер же, коли Постанова N 65 буде скасовано, суб'єкт ЗЕД залишається один на один з 10 -денним терміном декларування, встановленими ст. 85 МКУ. Для порівняння: у ч.1 ст. 49Таможенного кодексу Євросоюзу, затвердженого Регламенту Ради ЄС N 2913/92 від 12.10.92 р., передбачено термін подачі декларації 45 днів для товарів, що переміщуються морським транспортом, і 20 днів для всіх інших, із застереженнями про можливість його продовження за ч. 2 тієї ж статті. Однак, оскільки відповідні положення ЦПК, ЦК і згадане вище рішення КС N 11-рп/98 стосуються роз'яснень питань початку і закінчення загальних процесуальних строків, то вони залишаються чинними, і суб'єкт ЗЕД має право розраховувати ще на додаткових два дні при декларуванні.
Більш того, Порядком N 363 було передбачено цілу низку випадків, коли термін декларування продовжувався - наприклад не враховувався час на розвантаження транспортного засобу відповідно до встановлених норм або витрачений на консультації з ДМСУ щодо спірного питання. Перелік таких випадків у п. 7.3 Порядку N 363 становив 8 підпунктів. Після скасування наказу всі ці винятки будуть скасовані теж, а інші законодавчі підстави для збільшення терміну декларування ні в МКУ, ні в будь-яких інших нормативних актах не передбачені.
Як уникнути «з'ясування стосунків» з митницею
Тим не менш, у суб'єкта залишається кілька варіантів уникнення «з'ясування стосунків» з митницею. Він може:
- Задекларувати товар у режимі «митний склад»;
- Розмістити товар на складі тимчасового зберігання (СТЗ);
-Оформити неповну декларацію (НД);
- Оформити тимчасову декларацію (ВД).
Перший варіант - режим «митний склад» - не передбачає застосування до товару ні тарифних, ні нетарифних заходів регулювання. Максимальний термін перебування товарів у цьому режимі - 3 роки. Цього часу має вистачити для будь-яких довідок. Для підакцизних товарів термін перебування в режимі скорочений до трьох місяців, і оскільки такий же термін вони можуть знаходитися на складах тимчасового зберігання, то суб'єкт сам вибирає собі варіант складу. Причому разом зі скасуванням Постанови N 65 зникнуть і збори за оформлення товарів у режим «митний склад» (30 USD + 15 USD за кожен додатковий аркуш ВМД), а також плата за зберігання товарів на складах митниці (до 0,5 USD за 1 кг / день).
Все це схоже на різдвяну акцію, адже до товарів, що знаходяться на СТЗ, так само як і оформленим в режимі «митний склад», не застосовуються заходи тарифного та нетарифного регулювання. Пункт4ч.1 ст. 168 МКУ дозволяє зберігати товари, оформлені в режимі «митний склад» (строком до 3 років для непідакцизних товарів), на складах митниці протягом всього часу дії цього режиму. А поки скасовані збори за зберігання, це означає, що користування складами митниці для суб'єкта ЗЕД повністю безкоштовне і можна не оплачувати навіть складські послуги. Навряд чи митні органи будуть вирішувати це довго, що ще більше уподібнює зміни у митному законодавстві промоакції.
Але така процедура може бути дієвою, тільки якщо у суб'єкта ЗЕД достатньо часу на формальності. Якщо ж бажано швидше випустити вантаж у вільний обіг, можна скористатися НД або ВД. НД використовується, якщо у декларанта немає одного або декількох документів для митного оформлення, а ВД - при виникненні спірних питань, для врегулювання яких необхідні консультації. Обидві декларації передбачають подачу повноцінної ВМД не пізніше ніж через 30 днів після їх оформлення. Зрозуміло, податки і збори по обидва деклараціям сплачують у встановленому законодавством обсязі, для ВД ця сума може коригуватися при остаточному оформленні ВМД.
Якщо ж суб'єкт ЗЕД не скористався жоден з наданих йому можливостей вчасно розпорядитися товаром, у митниці залишається контраргумент у вигляді протоколу про порушення митних правил (НТП) згідно зі ст. 330 МКУ «Ненадання митним органам документів, необхідних для здійснення митного контролю». Хоча штраф за це не дуже великий, 10 неоподатковуваних мінімумів, але ж складається протокол про ПМП, що, наприклад, вже не дасть можливості суб'єкту ЗЕД претендувати на «білий список» підприємств, по відношенню до яких встановлений режим сприяння.
Пункт 6 спільного наказу ДМСУ, ДПАУ і Мінекономіки від 07.07.99 р. N 411/488/357 «Про затвердження Критеріїв оцінки та Порядку визначення підприємств - резидентів України, при проведенні якими зовнішньоекономічної діяльності застосовується режим сприяння», зареєстрованого в Мін'юсті 22.07.99 р. за N 492/3785, дозволяє включити в такий список тільки підприємства, які не мали ніяких порушень митних правил протягом двох останніх років. Суб'єкт, якщо на нього протягом останніх шести місяців оформлявся протокол за ст. 330 МКУ, буде позбавлений і можливості застосовувати ВД і НД. Так що цього варіанту бажано уникати.
Що стосується інших відомих податків, обов'язкових при ввезенні товарів, то для виставкового майна, яке після закінчення виставки буде повернуто за межі митної території України, вони будуть умовними, оскільки ст. 23 Закону України від 05.02.92 р. N 2097 «Про Єдиний митний тариф» (далі - Закон про ЕТТ) звільняє від сплати мита всі товари, що ввозяться в Україну і призначені для зворотного ввезення в незмінному або відремонтованому вигляді, без винятку. Крім того, таке виставкове майно числиться в одному з пунктів ст. 206 МКУ. Тому відповідно до норми, встановленої п. 5.17Закона від 03.04.97 р. N 168 «Про податок на додану вартість», всі товари, перераховані в цій статті, звільняються від сплати ПДВ.
Товари для спортивних цілей або матеріали для реклами
Режим «тимчасове ввезення» пост. 206 МКУ поширюється і на цілий ряд інших, часом досить неоднозначно певних товарів, - наприклад на передбачені у ч. 7 і 8 ст. 206 товари для спортивних цілей або матеріали для реклами та туризму.
Щоб отримати дозвіл митниці на заяву в ВВВ матеріалів для реклами, необхідно заявити мета такого ввезення, враховуючи, що тимчасове ввезення матеріалів для реклами митниця розглядає в основному в контексті міжнародних виставок / ярмарок. Альтернативою ж для оформлення рекламних матеріалів у національному законодавстві є тільки режим «імпорт» зі сплатою належних платежів.
Метою ввезення «матеріалів для туризму» відповідно до Конвенції повинна бути пропаганда туризму і спорту. Тобто таке представницьке захід за процедурою митного оформлення не буде відрізнятися від ввезення виставкових товарів з обов'язковим поверненням. Якщо ж об'єднати товари, що ввозяться для спортивних цілей, з особистими речами пасажирів, як це зроблено у ч. 7 ст. 206, то слід врахувати, що всі особисті речі фізичних осіб пропускають на митну територію України відповідно до вимог розділу VХ МКУ та Закону від 13.09.2001 р. N 2681 «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей , товарів і транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України ».
Товари, що ввозяться в культурних чи освітніх цілях
Крім зазначених вище, у переліку є і товари, що ввозяться в культурних чи освітніх цілях. Як приклад можна привести майно театрів, цирків, зоопарків тощо, постійно прибувають в Україну на гастролі. Тут позиція митниці також неоднозначна, в тому числі і щодо оподаткування.
З одного боку, листи ДМСУ від 02.06.98 р. N 10/1-1148 «Щодо митного оформлення майна циркових колективів» та від 11.08.2004 р. N 17/17-3417 підтверджують правомірність оформлення майна зарубіжних циркових колективів у режим ВВВ без всяких уточнень про їх оподаткування, по суті, звільняючи їх від сплати мита та ПДВ відповідно до чинного законодавства (ст. 23 Закону про ЕТТ і п.5.17 Закону N 168 про ПДВ).
З іншого боку, лист ДМСУ від 30.01.2006 р. N 11/4-15/893 «Про митне оформлення вантажу« Пересувні атракціони »також констатує факт оформлення цього товару в режим ВВВ, але в листі акцентується на« стягування мита і ПДВ за повними ставками, передбаченими законами України з питань оподаткування ».
Мотивація - ввезення атракціонів на митну територію України має на меті отримання прибутку, тобто вантаж використовується в комерційних цілях, що прямо суперечить ст. 3 додатка В.5 до Конвенції.
Але підставою для звільнення від сплати мита в будь-якому випадку будуть норми ст. 23 Закону про ЕТТ, адже й майно цирку, і атракціони оформляються в один і той самий режим ВВВ, за визначенням якого товари повинні перебувати на території України і бути вивезені за її межі у незмінному стані, крім природного зносу (ст. 204ТКУ). Причому в ст. 23 Закону про ЕТТ немає ні слова про некомерційний використання ввезених вантажів, а тому і цирк, і атракціони знаходяться в однаковому становищі щодо нарахування мита.
Щодо нарахування ПДВ з ДМСУ сперечатися важко, але можна. Справа в тому, що частина 8 цього листа вказує на класифікацію діяльності атракціонів і лунапарків як на економічну діяльність, віднесену Державним класифікатором України ДК 009-96 до групи «Інша розважальна діяльність" розділу "Діяльність у сфері відпочинку та розваг, культури і спорту», що не відповідає формулюванню «товарів, що ввозяться в освітніх, наукових або культурних цілях» за ч. 7 ст. 206.
Але у ч. 6 ст. 206 МКУ передбачено обладнання, яке ввозиться для поліпшення дозвілля моряків. Тому згідно з п.5.17 Закону «Про податок на додану вартість» при ввезенні лунапарків принаймні в Одесу чи інший портовий місто можна застосовувати саме цей пункт і ПДВ не платити.
Зрозуміло, що всі колізії ст. 206 МКУ пов'язані з неповним відповідністю вимог національного законодавства положенням Конвенції або з їх некваліфікованої адаптацією, хоча легше від цього не стає ні суб'єктам, ні митників.
Оформлення тари
У списку товарів, призначених до повернення в незмінному стані, є також поворотна тара: контейнери, піддони або упаковка. Від митного оформлення інших товарів, заявлених у режим ВВВ, оформлення тари відрізняється, по-перше, чітким визначенням кожного з цих товарів відповідно до Конвенції, по-друге, максимальною простотою пропуску через митний кордон України. Вони декларуються на підставі письмового зобов'язання, а не митної декларації, і без всяких митних платежів. Таке письмове зобов'язання щодо контейнера може передбачати докладні відомості про маршрут його пересування з зазначенням дати і місця надходження на територію держави і відомості про зворотне вивезення (лист ДМСУ від 30.12.2004 р. N 25/2-9-17/15454 «Про тимчасове ввезення контейнерів, піддонів, упаковки »). Крім того, цей лист з посиланням на положення Конвенції, зокрема і п. 4 ст. 5 додатка B.3 до неї, дозволяє особам, які регулярно користуються режимом тимчасового ввезення, підписати загальне зобов'язання про повернення, а не подавати окремі зобов'язання на кожен випадок.
Т / с, які використовуються виключно для перевезення товарів і пасажирів
Ще простіше здійснюються митний контроль та оформлення транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення товарів і пасажирів.
Вся процедура «вмістилася» в один рядок наказу ДМСУ від 30.03.2005 р. N 222 «Про організацію митного контролю автотранспортних засобів», який зареєстрований в Мін'юсті 13.04.2005 р. N 386/10666, де передбачено декларування цих транспортних засобів шляхом подачі документів , що містять точні відомості про цей засіб, а при переміщенні ними товарів - звичайного пакета товаросупровідних документів.
Якщо не потрібна окрема декларація на транспортний засіб, це автоматично означає, що не буде жодного збору за митне оформлення транспортних засобів, не кажучи вже про решту податках.
Фінансове гарантування дотримання режиму ВВВ
Як Конвенція, так і МКУ передбачають фінансову гарантування дотримання режиму ВВВ шляхом подачі документів встановленого зразка. Проте ст. 211 МКУ потребує матеріальної гарантії тільки для деяких товарів, передбачених постановою КМУ від 12.12.2002 р. N 1855 «Про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення)». Така гарантія, тобто грошову заставу на суму обов'язкових платежів, застосовується для товарів, які:
- Класифікуються в групах 1-24УКТВЕД;
- Обкладаються акцизним збором;
- Обкладаються вивізним митом.
Це цілком логічно, оскільки перераховані товари входять до групи ризику. Але навіть готовність суб'єкта заплатити за них грошову заставу не гарантує отримання від митниці дозволу на їх декларування в режим ВВВ. Така заява повинна бути чітко мотивовано: з якою метою в Україні будуть тимчасово ввезені, наприклад, товари, які обкладаються вивізним митом? До них відноситься живу худобу та шкіряну сировину, насіння льону, соняшнику, рижію та брухт чорних металів. Важко уявити, що це може бути завезено на рік під зобов'язання про повернення в незмінному стані.
Товари, що класифікуються в групах 1-24УКТ ЗЕД, - не тільки сировинна продукція, як зазвичай вважають, а й деякі готові товари, наприклад продукти харчування або напої. Вимоги до їх ввезення в режимі ВВВ передбачені в п.1 ст. 5 додатка В до Конвенції. Зокрема вони повинні бути не придатні для комерційних цілей, упаковані в кількості, не придатному до роздрібного продажу, та ще і ввезені в розумних кількостях. Тільки за таких умов на них можна отримати податкові пільги.
Серед підакцизних товарів, звичайно, не слід забувати про легкових транспортних засобах. Але якщо їх будуть заявляти з метою показу чи демонстрації, а це основна причина для їх заяви у ВВВ, то вони повинні бути звільнені, як виставкове майно, від всіх податків, в тому числі:
- Від мита - на підставі ст. 23 Закону про ЕТТ;
- Від акцизу - згідно з пп. 5.1.3 Інструкції про порядок справляння акцизного збору в разі ввезення товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом ДМСУ від 21.01.2000 р. N 33, зареєстрованим в Мін'юсті 08.02.2000 р. за N 73/4294;
- Від ПДВ - згідно з п. 5.17 Закону «Про податок на додану вартість».
Інших товарів, до яких можна застосувати жодних вимог постанови КМУ N 1855 просто немає, а тому гарантію шляхом внесення грошової застави навряд чи можна вважати реальним способом переконати митницю дати дозвіл на режим ВВВ.
Механізм гарантій Конвенції аналогічний механізму гарантій Женевської Митної конвенції 1975 року про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, відомої як Конвенція МДП. У Стамбульської Конвенції спеціальним додатком А передбачено застосування двох типів документів, подібних книжці МДП: книжка CPD - для транспортних засобів і книжка АТА - для всіх інших товарів. Термін застосування в них різний: для книжки АТА - 6 місяців, для книжки CPD - один рік.
Головна особливість цих книжок - згідно зі ст. 2 додатка А до Конвенції їх можна використовувати замість національних митних документів, тобто декларацій, тому що вони мають перед митницею юридичну силу належної гарантії сплати обов'язкових податків. Більше того, відповідно до норм Конвенції гарантії, які надаються книжками ATA і CPD, достатні та при декларуванні товарів у режим транзиту. В Україні розпорядженням КМУ від 31.12.2004 р. N 988-р право виступати гарантує організацією надано Торгово-промисловій палаті України. Вона наділена повноваженнями видавати книжки (карнети) АТА.
Товар, заявлений в режим ВВВ з метою ремонту та переробки
Але ці документи мають одну особливість - їх видають як підтвердження того, що товари в країні тимчасового ввезення не будуть ні перероблені, ні відремонтовані. Це єдине, ніж національне законодавство, що регламентує режим ВВВ, істотно відрізняється від норм Конвенції, так як ч.10 ст. 206 МКУ дозволяє декларувати в режим ВВВ водні і повітряні судна, які ввозяться в Україну з метою ремонту. Тому доповнення, внесені Законом від 15.06.2004 р. N 1766 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки суднобудівної промисловості України» у ст. 206 МКУ, суперечать не тільки Конвенції, але і самої суті режиму ВВВ, відображеної у ст. 204, - товар не повинен бути змінений під час знаходження в цьому режимі.
Тим не менше, якщо така вимога в МКУ є, то його виконання - це об'єктивна реальність, хоча і за термінами виконання ремонту, і з оподаткування товар, заявлений в режим ВВВ з метою ремонту, відрізняється від товару, завезеного для ремонту в режимі «переробка на митній території України »(далі - переробка).
Перша відмінність - це ставка збору за митне оформлення вантажу, яка в разі декларування товарів у режим «імпорт» або «переробка» залежить від загальної митної вартості і складає 0,2% від неї, але не більше $ 1000, в порівнянні з фіксованою величиною $ 30 за основний аркуш ВМД і $ 15 за кожен додатковий.
Види та підстави для нарахування інших податків детально викладені в листі ДМСУ від 06.01.2004 р. N 11/5-15-4 «Про оподаткування товарів залежно від обраного режиму». Цей лист було заплановано як систематизація оподаткування товарів з урахуванням режимів декларування. Воно до цих пір діє, хоча зміни до нього не вносилися давно.
Отже, позиція митниці з приводу ввезення товарів у режим ВВВ, в тому числі і з метою ремонту, - це відсутність податків: мита, акцизного збору та ПДВ, якщо такі товари присутні в переліку ст. 206 МКУ. Під час їх ввезення не потрібно подавати податковий вексель на суму мита і ПДВ, як це робиться при ввезенні інших товарів з метою ремонту. Це відмінність добре простежується в п.1 і 2 розділу 2 наказу ДМСУ від 22.06.2006 р. N 514 «Про затвердження Порядку подання документів, які підтверджують право суб'єктів підприємницької діяльності на користування встановленими законодавством податковими пільгами під час митного оформлення товарів, які ввозяться на митну територію Україна або вивозяться з митної території України », зареєстрованого в Мін'юсті 07.07.2007 р. за N 816/12690.
Однак чим ремонт будь-якого судна відрізняється від ремонту, наприклад, оснащення лопаток турбін? Хоча при їх ввезенні для ремонту ПДВ сплачується простим векселем згідно з постановою КМУ від 17.11.2004 р. N 1524 «Про порядок випуску, обігу і погашення простих векселів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів з метою ремонту». Це зовсім не риторичні запитання і відповіді на них, як видно з листа ДМСУ від 29.04.2005 р. N 11/3-10/4899 «Про митне оформлення лопаток турбін, що ввозяться з метою ремонту», не входять до компетенції митних органів. Виходом з такої ситуації буде активна робота суб'єктів, їх асоціацій або об'єднань з Кабінетом Міністрів України для впорядкування і гармонізації законодавства.
І останній пункт переліку ст. 206 ГТУ - обладнання, які ввозиться для ремонту, але лише водних і повітряних судів. Проте формулювання п. 2 додатка I до додатку В.3 до Конвенції, а за нею і ч. 4 ст. 206 ГТУ про ввезення будь-яких інших товарів у зв'язку з комерційною операцією, ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією, дозволяють декларувати в режим ВВВ та інші види обладнання. Як приклад можна навести лист ДМСУ від 14.05.2004 р. N 25/2-9-17/6134 «Про митний контроль спеціального обладнання», що дозволило тимчасове ввезення обладнання для діагностики і очищення коштів трубопровідного транспорту, що можна використовувати як прецедент для тимчасового ввезення будь-якого іншого обладнання.
Терміни перебування товарів у режимі ВВВ
І на завершення. Загальний термін режиму ВВВ, згідно зі ст. 208 ЦКУ, становить 1 рік з дня ввезення / вивезення в Україні заявлених товарів, а не з дня оформлення ВМД. Це означає, що відлік часу перебування товарів у режимі починається практично після перетину митного кордону України, адже на виконання вимог ст. 44 ЦКУ товари пред'являються для контролю митниці протягом трьох годин після прибуття вантажу в пункт пропуску через митний кордон України, що завжди засвідчується відповідними відмітками митних органів.
Різниця в часі між днем перетину товарами митного кордону та днем їх митного оформлення може становити навіть більше 15-20 днів, залежно від виду транспорту, яким товар доставлявся від кордону до митниці призначення, своєчасного подання декларантом ВМД і т. п. Точна дата завершення перебування товарів у режимі ВВВ дуже важлива, так як прострочення повернення товарів загрожує значним штрафом або навіть їх конфіскацією (ст. 348 МКУ).
Продовження встановленого терміну перебування товарів у режимі ВВВ можливо, якщо заява зацікавленої особи подано до закінчення терміну разом з документами, які обгрунтовують таку необхідність. Якщо заяву подати в день закінчення терміну, то не залишиться часу на перевірку відповідності фактичної кількості, стану тимчасово ввезених товарів відомостям, заявленим у ВМД, а також їх використання з метою, заявленою митному органу при їх ввезенні. Така перевірка повинна підтвердити відсутність порушень, передбачених у ст. 336 МКУ, особливо в частині використання товарів. Без цього митниця не дасть дозволу на продовження терміну режиму і в кращому випадку врахує час, необхідний для транспортування за межі території України заявлених товарів, до загального терміну ВВВ.
ЛІТЕРАТУРА
1.Мітній кодекс України
2. Закон України "Про зовнішньоекономічну Діяльність"
3. Буковинський А.Є "Теорія міжнародної торгівлі". - М.: Справа, 2002. - 327с.
4. Бункин М.К. Національна економіка: Учеб. посібник. - М.: Справа, 2003. - 452 с.
5. Власюк О.С. Модельний аналіз дінамікі міжгалузевіх ціновіх пропорцій в економіці України. - К.: НІСД, 2004. - 80 с. - (Сер. "Екон. Стратегії"; Вип. 5).
6. Власюк О.С., Ямпольська І.Л. Зовнішня торгівля України: стан та прогноз. - К.: НІСД, 2004. - 63 с. - (Сер. "Наук. Доповіді"; Вип. 49)
7. Гаджієв К.С. Геополітика. - М.: Междунар. відносини, 2000. - 384с.
8. Мадіярова Д.М. Стратегія формування зовнішньоекономічної діяльності .- Алмати: Економіка, 1999. - 184с.
9. Міхно І., Сіренко В. До питання про Ефективність міжнародного товарообміну України з країнамі СНД / / Економіка України. - 2004. - № 2. - С. 80.
10. Ревенко А. Проблеми формування національної економічної безпеки України / / Економіка Україна. - 2004. - № 11. - С. 15.
11. Розвиток зовнішньої ТОРГІВЛІ України та її економічна безпека / В.Г. Андрійчук, О.С. Власюк, А.І. Мокій, В. П. Титаренко; За ред. В.Г. Андрійчука: Моногр. - К.: НІСД, 2003. - 148 с. - (Сер. "Екон. Стратегії"; Вип. 4).
12. Херіс, Дж. Менвілл. Міжнародні фінанси / Пер. з англ. - М.: інформ.-издат. дім "Філінг'", 1999. - 296 с. - (Сер. "Економіка для практиків").
13. www.uaie.com.ua - інформаційний сайт Української асоціації імпортерів І експортерів.
14. www.rada.gov.ua - Офіційний сайт Верховної Ради України
15. www.minfin.gov.ua - Офіційний сайт Міністерства фінансів України
Нормативною основою застосування режиму ВВВ є статті 204 - 211 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. N 92-IV (далі - МКУ), де, крім умов і термінів його застосування, встановлений також перелік товарів, які дозволяється заявляти в цей режим ( ст. 206). Тим не менше, більшість положень МКУ взяті з Міжнародної конвенції про тимчасове ввезення (Стамбул, 1990) (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналася частково відповідно до Закону від 24.03.2004 р. N 1661 «Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезенні ».
Умови застосування режиму ВВВ прості: обгрунтування підстав для тимчасового ввезення товарів і зобов'язання суб'єкта перед митницею про повернення товарів у незмінному стані. Проте через неоднорідність випадків, в яких дозволяється тимчасове ввезення / вивезення товарів, норми законодавства обростають уточненнями, виключеннями і розбіжностями.
Всі товари, які можна заявляти в режим ВВВ, діляться, відповідно до МКУ, на дві групи:
а) товари, які внаслідок знаходження в цьому режимі залишаються в незмінному стані, крім природного зношення;
б) товари, які ввозяться в Україну з метою ремонту.
Обидві групи мають ряд загальних вимог до їх оформлення, узагальнених у Порядку застосування митного режиму тимчасового ввезення (вивезення), затвердженому наказом ДМСУ від 28.03.2000 р. N 173 і зареєстрованому в Мін'юсті 27.04.2000 р. за N 250/4471 (далі - Порядок N 173.)
Перша і основна вимога - це надання митниці документів на товари з обгрунтуванням розміщення їх у режим ВВВ. Форма заяви на отримання дозволу, передбачена наказом ДМСУ від 09.08.2005 р. N 735 «Про запровадження єдиної форми заяви підприємства, подання якої митному органу передує митному оформленню товарів і транспортних засобів», зареєстрованим в Мін'юсті 26.08.2005 р. за N 934 / 11214, є типовою. Вона передбачає обов'язковий зворотний ввезення або вивезення товарів. Не дозволяти заявити товари в режим ВВВ митниця може з двох причин:
- При неможливості ідентифікувати заявляються товари;
- При відсутності гарантій їх повернення.
Якщо товари мають обмежений термін використання, то дозвіл на їх тимчасове ввезення можна отримати, лише надавши митниці зобов'язання про завершення режиму до закінчення терміну їх придатності.
Отже, митниця може дати дозвіл для заяви в режим ВВВ таких товарів за умови повернення:
- Товарів, призначених для демонстрації на виставках, ярмарках, конференціях або інших подібних заходах;
- Зразків товарів та рекламних фільмів за умови, що вони залишаються власністю особи, яка перебуває або проживає за межами території тимчасового ввезення (вивезення);
- Контейнерів, піддонів, упаковки, інших товарів, які ввозяться (вивозяться) у зв'язку з комерційною операцією, але ввезення (вивезення) яких не є комерційною операцією;
- Наукового та навчального обладнання, а також будь-яких інших товарів, які ввозяться (вивозяться) у рамках
навчальної, наукової або культурної діяльності;
- Морських та річкових суден, інших плавучих засобів і повітряних суден, які ввозяться з метою ремонту, а також обладнання і матеріалів для їх будівництва і ремонту.
І хоча практично кожен термін цього переліку докладно розшифрований в Конвенції, саме митне оформлення по всіх позиціях проводиться по нормативній базі ДМСУ.
Ввезення для демонстрації на виставках, конференціях
При ввезенні товарів для демонстрації на виставках, конференціях або подібних заходах необхідно мати на увазі, що згідно з положеннями додатка В.1 до Конвенції виставкою можна вважати показ або демонстрацію зразків товарів у різних областях від торгівлі і промисловості до науки, освіти чи культури, за винятком виставок, організованих у приватних цілях в магазинах чи торгових приміщеннях з метою продажу іноземних товарів. Здійснити митне оформлення всього виставкового майна може лише організатор або розпорядник виставки (ярмарку) після подання митниці разом із заявою пакету документів, що містять відомості про цілі, час і місце проведення заходу та інформацію про конкретних осіб, відповідальних за зворотне повернення ввезених товарів (п.7.1 Порядку N 173).
Крім того, саме від митниці залежить кількість пропущених в режимі ВВВ товарів, яке, згідно з п. 7.2 Порядку N 173 і ст. 5 додатка В.1 до Конвенції, має бути розумним. У цьому питанні норми національного та міжнародного законодавства збігаються. Але крім експонатів для проведення виставки часто ввозиться і рекламна або представницька продукція, яка може бути використана або поширена на місці. Ввезення таких витратних товарів, керуючись вимогами п. 7.3 Порядку N 173, митниця дозволить оформити тільки в режим «імпорту» або «експорту», що, по суті, суперечить нормам тієї ж ст. 5 додатка В.1. У ній докладно роз'яснено: невеликі зразки продукції, представлені учасниками виставки безоплатно і службовці для безкоштовного розповсюдження серед публіки, звільняються від сплати ввізного мита та податків, до них також не застосовуються заборони та обмеження, поширювані на імпорт аналогічних товарів.
Винятки з цього правила - алкогольні напої, тютюнові вироби та пальне. Оскільки міжнародне законодавство, ратифіковану Верховною Радою, має перевагу перед національним, суб'єкт може вимагати оформлення видаткової рекламної продукції в режимі «імпорт», але без сплати обов'язкових платежів. Хоча через розбіжності в даному питанні між нормативними документами ДМСУ та Конвенції доведеться звертатися до суду.
Саме ж виставкове майно, що підлягає зворотного ввезення в незмінному стані, при митному оформленні за нормами національного законодавства буде оподатковано майже символічно. Єдиним платежем при оформленні товарів у режим ВВВ будуть збори за митне оформлення (символ 012), порядок нарахування яких передбачений у Порядку справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією, затвердженому наказом ДМСУ від 23.06.98 р. N 363, зареєстрованому в Мін'юсті 14.07 .98 р. за N 443/2883 (далі - Порядок N 363). Для цього митного режиму встановлена фіксована ставка зборів, яка не залежить від вартості товарів, а визначається лише за кількістю аркушів оформленої ВМД. Постановою КМУ від 27.01.97 р. N 65 «Про ставки митного збору» (далі - Постанова N 65) визначена ставка $ 30 за основний аркуш ВМД і $ 15 за кожен додатковий аркуш.
Крім цього обов'язкового збору, якщо від часу надходження товарів на митницю призначення до безпосереднього оформлення ВМД пройшло більше 15дней, в загальному порядку стягуються митні збори за перебування товарів під митним контролем (символ 001), які становлять 0,05% від загальної митної вартості товарів за кожний наступний день неподання декларації. Тим не менше, за період перебування товарів у режимі ВВВ збір 001 не нараховується (п.7.4 Порядку N 363), тобто при своєчасній подачі ВМД (протягом 15 календарних днів з дня доставки товарів у митницю призначення) збір 001 не стягується.
Більш того, як тільки Україна стане повноправним членом СОТ, Постанова N 65 буде скасовано і збір 001 - разом з ним. Однак, як не дивно, замість очікуваного полегшення для суб'єктів це може означати тільки додаткову плутанину.
Раніше при перевищенні терміну декларування застосовувалося Постанова N 65 в якості уточнюючого, яке передбачає початок нарахування збору 001 тільки через 15 днів після надходження вантажу в митницю призначення, і у суб'єкта був час на збирання всіх необхідних дозвільних документів та подання декларації. (А з урахуванням положень ст. 253 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. N 435-IV, ст. 87 Цивільно-процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. N 1618-IV та рішення Конституційного Суду від 07.07.98 р. N 11-рп/98 у справі N 1-19/98, які були доведені до митних органів листом від 17.11.2005 р. N 11/4-15/14555-ЕП «Про особливості нарахування митного збору за перебування під митним контролем» , в ці 15 днів не включалися і день пред'явлення митниці товарів, і день завершення митного оформлення товарів; тобто, по суті, повний термін становив 17дней.) Тепер же, коли Постанова N 65 буде скасовано, суб'єкт ЗЕД залишається один на один з 10 -денним терміном декларування, встановленими ст. 85 МКУ. Для порівняння: у ч.1 ст. 49Таможенного кодексу Євросоюзу, затвердженого Регламенту Ради ЄС N 2913/92 від 12.10.92 р., передбачено термін подачі декларації 45 днів для товарів, що переміщуються морським транспортом, і 20 днів для всіх інших, із застереженнями про можливість його продовження за ч. 2 тієї ж статті. Однак, оскільки відповідні положення ЦПК, ЦК і згадане вище рішення КС N 11-рп/98 стосуються роз'яснень питань початку і закінчення загальних процесуальних строків, то вони залишаються чинними, і суб'єкт ЗЕД має право розраховувати ще на додаткових два дні при декларуванні.
Більш того, Порядком N 363 було передбачено цілу низку випадків, коли термін декларування продовжувався - наприклад не враховувався час на розвантаження транспортного засобу відповідно до встановлених норм або витрачений на консультації з ДМСУ щодо спірного питання. Перелік таких випадків у п. 7.3 Порядку N 363 становив 8 підпунктів. Після скасування наказу всі ці винятки будуть скасовані теж, а інші законодавчі підстави для збільшення терміну декларування ні в МКУ, ні в будь-яких інших нормативних актах не передбачені.
Як уникнути «з'ясування стосунків» з митницею
Тим не менш, у суб'єкта залишається кілька варіантів уникнення «з'ясування стосунків» з митницею. Він може:
- Задекларувати товар у режимі «митний склад»;
- Розмістити товар на складі тимчасового зберігання (СТЗ);
-Оформити неповну декларацію (НД);
- Оформити тимчасову декларацію (ВД).
Перший варіант - режим «митний склад» - не передбачає застосування до товару ні тарифних, ні нетарифних заходів регулювання. Максимальний термін перебування товарів у цьому режимі - 3 роки. Цього часу має вистачити для будь-яких довідок. Для підакцизних товарів термін перебування в режимі скорочений до трьох місяців, і оскільки такий же термін вони можуть знаходитися на складах тимчасового зберігання, то суб'єкт сам вибирає собі варіант складу. Причому разом зі скасуванням Постанови N 65 зникнуть і збори за оформлення товарів у режим «митний склад» (30 USD + 15 USD за кожен додатковий аркуш ВМД), а також плата за зберігання товарів на складах митниці (до 0,5 USD за 1 кг / день).
Все це схоже на різдвяну акцію, адже до товарів, що знаходяться на СТЗ, так само як і оформленим в режимі «митний склад», не застосовуються заходи тарифного та нетарифного регулювання. Пункт4ч.1 ст. 168 МКУ дозволяє зберігати товари, оформлені в режимі «митний склад» (строком до 3 років для непідакцизних товарів), на складах митниці протягом всього часу дії цього режиму. А поки скасовані збори за зберігання, це означає, що користування складами митниці для суб'єкта ЗЕД повністю безкоштовне і можна не оплачувати навіть складські послуги. Навряд чи митні органи будуть вирішувати це довго, що ще більше уподібнює зміни у митному законодавстві промоакції.
Але така процедура може бути дієвою, тільки якщо у суб'єкта ЗЕД достатньо часу на формальності. Якщо ж бажано швидше випустити вантаж у вільний обіг, можна скористатися НД або ВД. НД використовується, якщо у декларанта немає одного або декількох документів для митного оформлення, а ВД - при виникненні спірних питань, для врегулювання яких необхідні консультації. Обидві декларації передбачають подачу повноцінної ВМД не пізніше ніж через 30 днів після їх оформлення. Зрозуміло, податки і збори по обидва деклараціям сплачують у встановленому законодавством обсязі, для ВД ця сума може коригуватися при остаточному оформленні ВМД.
Якщо ж суб'єкт ЗЕД не скористався жоден з наданих йому можливостей вчасно розпорядитися товаром, у митниці залишається контраргумент у вигляді протоколу про порушення митних правил (НТП) згідно зі ст. 330 МКУ «Ненадання митним органам документів, необхідних для здійснення митного контролю». Хоча штраф за це не дуже великий, 10 неоподатковуваних мінімумів, але ж складається протокол про ПМП, що, наприклад, вже не дасть можливості суб'єкту ЗЕД претендувати на «білий список» підприємств, по відношенню до яких встановлений режим сприяння.
Пункт 6 спільного наказу ДМСУ, ДПАУ і Мінекономіки від 07.07.99 р. N 411/488/357 «Про затвердження Критеріїв оцінки та Порядку визначення підприємств - резидентів України, при проведенні якими зовнішньоекономічної діяльності застосовується режим сприяння», зареєстрованого в Мін'юсті 22.07.99 р. за N 492/3785, дозволяє включити в такий список тільки підприємства, які не мали ніяких порушень митних правил протягом двох останніх років. Суб'єкт, якщо на нього протягом останніх шести місяців оформлявся протокол за ст. 330 МКУ, буде позбавлений і можливості застосовувати ВД і НД. Так що цього варіанту бажано уникати.
Що стосується інших відомих податків, обов'язкових при ввезенні товарів, то для виставкового майна, яке після закінчення виставки буде повернуто за межі митної території України, вони будуть умовними, оскільки ст. 23 Закону України від 05.02.92 р. N 2097 «Про Єдиний митний тариф» (далі - Закон про ЕТТ) звільняє від сплати мита всі товари, що ввозяться в Україну і призначені для зворотного ввезення в незмінному або відремонтованому вигляді, без винятку. Крім того, таке виставкове майно числиться в одному з пунктів ст. 206 МКУ. Тому відповідно до норми, встановленої п. 5.17Закона від 03.04.97 р. N 168 «Про податок на додану вартість», всі товари, перераховані в цій статті, звільняються від сплати ПДВ.
Товари для спортивних цілей або матеріали для реклами
Режим «тимчасове ввезення» пост. 206 МКУ поширюється і на цілий ряд інших, часом досить неоднозначно певних товарів, - наприклад на передбачені у ч. 7 і 8 ст. 206 товари для спортивних цілей або матеріали для реклами та туризму.
Щоб отримати дозвіл митниці на заяву в ВВВ матеріалів для реклами, необхідно заявити мета такого ввезення, враховуючи, що тимчасове ввезення матеріалів для реклами митниця розглядає в основному в контексті міжнародних виставок / ярмарок. Альтернативою ж для оформлення рекламних матеріалів у національному законодавстві є тільки режим «імпорт» зі сплатою належних платежів.
Метою ввезення «матеріалів для туризму» відповідно до Конвенції повинна бути пропаганда туризму і спорту. Тобто таке представницьке захід за процедурою митного оформлення не буде відрізнятися від ввезення виставкових товарів з обов'язковим поверненням. Якщо ж об'єднати товари, що ввозяться для спортивних цілей, з особистими речами пасажирів, як це зроблено у ч. 7 ст. 206, то слід врахувати, що всі особисті речі фізичних осіб пропускають на митну територію України відповідно до вимог розділу VХ МКУ та Закону від 13.09.2001 р. N 2681 «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей , товарів і транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України ».
Товари, що ввозяться в культурних чи освітніх цілях
Крім зазначених вище, у переліку є і товари, що ввозяться в культурних чи освітніх цілях. Як приклад можна привести майно театрів, цирків, зоопарків тощо, постійно прибувають в Україну на гастролі. Тут позиція митниці також неоднозначна, в тому числі і щодо оподаткування.
З одного боку, листи ДМСУ від 02.06.98 р. N 10/1-1148 «Щодо митного оформлення майна циркових колективів» та від 11.08.2004 р. N 17/17-3417 підтверджують правомірність оформлення майна зарубіжних циркових колективів у режим ВВВ без всяких уточнень про їх оподаткування, по суті, звільняючи їх від сплати мита та ПДВ відповідно до чинного законодавства (ст. 23 Закону про ЕТТ і п.5.17 Закону N 168 про ПДВ).
З іншого боку, лист ДМСУ від 30.01.2006 р. N 11/4-15/893 «Про митне оформлення вантажу« Пересувні атракціони »також констатує факт оформлення цього товару в режим ВВВ, але в листі акцентується на« стягування мита і ПДВ за повними ставками, передбаченими законами України з питань оподаткування ».
Мотивація - ввезення атракціонів на митну територію України має на меті отримання прибутку, тобто вантаж використовується в комерційних цілях, що прямо суперечить ст. 3 додатка В.5 до Конвенції.
Але підставою для звільнення від сплати мита в будь-якому випадку будуть норми ст. 23 Закону про ЕТТ, адже й майно цирку, і атракціони оформляються в один і той самий режим ВВВ, за визначенням якого товари повинні перебувати на території України і бути вивезені за її межі у незмінному стані, крім природного зносу (ст. 204ТКУ). Причому в ст. 23 Закону про ЕТТ немає ні слова про некомерційний використання ввезених вантажів, а тому і цирк, і атракціони знаходяться в однаковому становищі щодо нарахування мита.
Щодо нарахування ПДВ з ДМСУ сперечатися важко, але можна. Справа в тому, що частина 8 цього листа вказує на класифікацію діяльності атракціонів і лунапарків як на економічну діяльність, віднесену Державним класифікатором України ДК 009-96 до групи «Інша розважальна діяльність" розділу "Діяльність у сфері відпочинку та розваг, культури і спорту», що не відповідає формулюванню «товарів, що ввозяться в освітніх, наукових або культурних цілях» за ч. 7 ст. 206.
Але у ч. 6 ст. 206 МКУ передбачено обладнання, яке ввозиться для поліпшення дозвілля моряків. Тому згідно з п.5.17 Закону «Про податок на додану вартість» при ввезенні лунапарків принаймні в Одесу чи інший портовий місто можна застосовувати саме цей пункт і ПДВ не платити.
Зрозуміло, що всі колізії ст. 206 МКУ пов'язані з неповним відповідністю вимог національного законодавства положенням Конвенції або з їх некваліфікованої адаптацією, хоча легше від цього не стає ні суб'єктам, ні митників.
Оформлення тари
У списку товарів, призначених до повернення в незмінному стані, є також поворотна тара: контейнери, піддони або упаковка. Від митного оформлення інших товарів, заявлених у режим ВВВ, оформлення тари відрізняється, по-перше, чітким визначенням кожного з цих товарів відповідно до Конвенції, по-друге, максимальною простотою пропуску через митний кордон України. Вони декларуються на підставі письмового зобов'язання, а не митної декларації, і без всяких митних платежів. Таке письмове зобов'язання щодо контейнера може передбачати докладні відомості про маршрут його пересування з зазначенням дати і місця надходження на територію держави і відомості про зворотне вивезення (лист ДМСУ від 30.12.2004 р. N 25/2-9-17/15454 «Про тимчасове ввезення контейнерів, піддонів, упаковки »). Крім того, цей лист з посиланням на положення Конвенції, зокрема і п. 4 ст. 5 додатка B.3 до неї, дозволяє особам, які регулярно користуються режимом тимчасового ввезення, підписати загальне зобов'язання про повернення, а не подавати окремі зобов'язання на кожен випадок.
Т / с, які використовуються виключно для перевезення товарів і пасажирів
Ще простіше здійснюються митний контроль та оформлення транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення товарів і пасажирів.
Вся процедура «вмістилася» в один рядок наказу ДМСУ від 30.03.2005 р. N 222 «Про організацію митного контролю автотранспортних засобів», який зареєстрований в Мін'юсті 13.04.2005 р. N 386/10666, де передбачено декларування цих транспортних засобів шляхом подачі документів , що містять точні відомості про цей засіб, а при переміщенні ними товарів - звичайного пакета товаросупровідних документів.
Якщо не потрібна окрема декларація на транспортний засіб, це автоматично означає, що не буде жодного збору за митне оформлення транспортних засобів, не кажучи вже про решту податках.
Фінансове гарантування дотримання режиму ВВВ
Як Конвенція, так і МКУ передбачають фінансову гарантування дотримання режиму ВВВ шляхом подачі документів встановленого зразка. Проте ст. 211 МКУ потребує матеріальної гарантії тільки для деяких товарів, передбачених постановою КМУ від 12.12.2002 р. N 1855 «Про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення)». Така гарантія, тобто грошову заставу на суму обов'язкових платежів, застосовується для товарів, які:
- Класифікуються в групах 1-24УКТВЕД;
- Обкладаються акцизним збором;
- Обкладаються вивізним митом.
Це цілком логічно, оскільки перераховані товари входять до групи ризику. Але навіть готовність суб'єкта заплатити за них грошову заставу не гарантує отримання від митниці дозволу на їх декларування в режим ВВВ. Така заява повинна бути чітко мотивовано: з якою метою в Україні будуть тимчасово ввезені, наприклад, товари, які обкладаються вивізним митом? До них відноситься живу худобу та шкіряну сировину, насіння льону, соняшнику, рижію та брухт чорних металів. Важко уявити, що це може бути завезено на рік під зобов'язання про повернення в незмінному стані.
Товари, що класифікуються в групах 1-24УКТ ЗЕД, - не тільки сировинна продукція, як зазвичай вважають, а й деякі готові товари, наприклад продукти харчування або напої. Вимоги до їх ввезення в режимі ВВВ передбачені в п.1 ст. 5 додатка В до Конвенції. Зокрема вони повинні бути не придатні для комерційних цілей, упаковані в кількості, не придатному до роздрібного продажу, та ще і ввезені в розумних кількостях. Тільки за таких умов на них можна отримати податкові пільги.
Серед підакцизних товарів, звичайно, не слід забувати про легкових транспортних засобах. Але якщо їх будуть заявляти з метою показу чи демонстрації, а це основна причина для їх заяви у ВВВ, то вони повинні бути звільнені, як виставкове майно, від всіх податків, в тому числі:
- Від мита - на підставі ст. 23 Закону про ЕТТ;
- Від акцизу - згідно з пп. 5.1.3 Інструкції про порядок справляння акцизного збору в разі ввезення товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом ДМСУ від 21.01.2000 р. N 33, зареєстрованим в Мін'юсті 08.02.2000 р. за N 73/4294;
- Від ПДВ - згідно з п. 5.17 Закону «Про податок на додану вартість».
Інших товарів, до яких можна застосувати жодних вимог постанови КМУ N 1855 просто немає, а тому гарантію шляхом внесення грошової застави навряд чи можна вважати реальним способом переконати митницю дати дозвіл на режим ВВВ.
Механізм гарантій Конвенції аналогічний механізму гарантій Женевської Митної конвенції 1975 року про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, відомої як Конвенція МДП. У Стамбульської Конвенції спеціальним додатком А передбачено застосування двох типів документів, подібних книжці МДП: книжка CPD - для транспортних засобів і книжка АТА - для всіх інших товарів. Термін застосування в них різний: для книжки АТА - 6 місяців, для книжки CPD - один рік.
Головна особливість цих книжок - згідно зі ст. 2 додатка А до Конвенції їх можна використовувати замість національних митних документів, тобто декларацій, тому що вони мають перед митницею юридичну силу належної гарантії сплати обов'язкових податків. Більше того, відповідно до норм Конвенції гарантії, які надаються книжками ATA і CPD, достатні та при декларуванні товарів у режим транзиту. В Україні розпорядженням КМУ від 31.12.2004 р. N 988-р право виступати гарантує організацією надано Торгово-промисловій палаті України. Вона наділена повноваженнями видавати книжки (карнети) АТА.
Товар, заявлений в режим ВВВ з метою ремонту та переробки
Але ці документи мають одну особливість - їх видають як підтвердження того, що товари в країні тимчасового ввезення не будуть ні перероблені, ні відремонтовані. Це єдине, ніж національне законодавство, що регламентує режим ВВВ, істотно відрізняється від норм Конвенції, так як ч.10 ст. 206 МКУ дозволяє декларувати в режим ВВВ водні і повітряні судна, які ввозяться в Україну з метою ремонту. Тому доповнення, внесені Законом від 15.06.2004 р. N 1766 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки суднобудівної промисловості України» у ст. 206 МКУ, суперечать не тільки Конвенції, але і самої суті режиму ВВВ, відображеної у ст. 204, - товар не повинен бути змінений під час знаходження в цьому режимі.
Тим не менше, якщо така вимога в МКУ є, то його виконання - це об'єктивна реальність, хоча і за термінами виконання ремонту, і з оподаткування товар, заявлений в режим ВВВ з метою ремонту, відрізняється від товару, завезеного для ремонту в режимі «переробка на митній території України »(далі - переробка).
Перша відмінність - це ставка збору за митне оформлення вантажу, яка в разі декларування товарів у режим «імпорт» або «переробка» залежить від загальної митної вартості і складає 0,2% від неї, але не більше $ 1000, в порівнянні з фіксованою величиною $ 30 за основний аркуш ВМД і $ 15 за кожен додатковий.
Види та підстави для нарахування інших податків детально викладені в листі ДМСУ від 06.01.2004 р. N 11/5-15-4 «Про оподаткування товарів залежно від обраного режиму». Цей лист було заплановано як систематизація оподаткування товарів з урахуванням режимів декларування. Воно до цих пір діє, хоча зміни до нього не вносилися давно.
Отже, позиція митниці з приводу ввезення товарів у режим ВВВ, в тому числі і з метою ремонту, - це відсутність податків: мита, акцизного збору та ПДВ, якщо такі товари присутні в переліку ст. 206 МКУ. Під час їх ввезення не потрібно подавати податковий вексель на суму мита і ПДВ, як це робиться при ввезенні інших товарів з метою ремонту. Це відмінність добре простежується в п.1 і 2 розділу 2 наказу ДМСУ від 22.06.2006 р. N 514 «Про затвердження Порядку подання документів, які підтверджують право суб'єктів підприємницької діяльності на користування встановленими законодавством податковими пільгами під час митного оформлення товарів, які ввозяться на митну територію Україна або вивозяться з митної території України », зареєстрованого в Мін'юсті 07.07.2007 р. за N 816/12690.
Однак чим ремонт будь-якого судна відрізняється від ремонту, наприклад, оснащення лопаток турбін? Хоча при їх ввезенні для ремонту ПДВ сплачується простим векселем згідно з постановою КМУ від 17.11.2004 р. N 1524 «Про порядок випуску, обігу і погашення простих векселів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів з метою ремонту». Це зовсім не риторичні запитання і відповіді на них, як видно з листа ДМСУ від 29.04.2005 р. N 11/3-10/4899 «Про митне оформлення лопаток турбін, що ввозяться з метою ремонту», не входять до компетенції митних органів. Виходом з такої ситуації буде активна робота суб'єктів, їх асоціацій або об'єднань з Кабінетом Міністрів України для впорядкування і гармонізації законодавства.
І останній пункт переліку ст. 206 ГТУ - обладнання, які ввозиться для ремонту, але лише водних і повітряних судів. Проте формулювання п. 2 додатка I до додатку В.3 до Конвенції, а за нею і ч. 4 ст. 206 ГТУ про ввезення будь-яких інших товарів у зв'язку з комерційною операцією, ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією, дозволяють декларувати в режим ВВВ та інші види обладнання. Як приклад можна навести лист ДМСУ від 14.05.2004 р. N 25/2-9-17/6134 «Про митний контроль спеціального обладнання», що дозволило тимчасове ввезення обладнання для діагностики і очищення коштів трубопровідного транспорту, що можна використовувати як прецедент для тимчасового ввезення будь-якого іншого обладнання.
Терміни перебування товарів у режимі ВВВ
І на завершення. Загальний термін режиму ВВВ, згідно зі ст. 208 ЦКУ, становить 1 рік з дня ввезення / вивезення в Україні заявлених товарів, а не з дня оформлення ВМД. Це означає, що відлік часу перебування товарів у режимі починається практично після перетину митного кордону України, адже на виконання вимог ст. 44 ЦКУ товари пред'являються для контролю митниці протягом трьох годин після прибуття вантажу в пункт пропуску через митний кордон України, що завжди засвідчується відповідними відмітками митних органів.
Різниця в часі між днем перетину товарами митного кордону та днем їх митного оформлення може становити навіть більше 15-20 днів, залежно від виду транспорту, яким товар доставлявся від кордону до митниці призначення, своєчасного подання декларантом ВМД і т. п. Точна дата завершення перебування товарів у режимі ВВВ дуже важлива, так як прострочення повернення товарів загрожує значним штрафом або навіть їх конфіскацією (ст. 348 МКУ).
Продовження встановленого терміну перебування товарів у режимі ВВВ можливо, якщо заява зацікавленої особи подано до закінчення терміну разом з документами, які обгрунтовують таку необхідність. Якщо заяву подати в день закінчення терміну, то не залишиться часу на перевірку відповідності фактичної кількості, стану тимчасово ввезених товарів відомостям, заявленим у ВМД, а також їх використання з метою, заявленою митному органу при їх ввезенні. Така перевірка повинна підтвердити відсутність порушень, передбачених у ст. 336 МКУ, особливо в частині використання товарів. Без цього митниця не дасть дозволу на продовження терміну режиму і в кращому випадку врахує час, необхідний для транспортування за межі території України заявлених товарів, до загального терміну ВВВ.
ЛІТЕРАТУРА
1.Мітній кодекс України
2. Закон України "Про зовнішньоекономічну Діяльність"
3. Буковинський А.Є "Теорія міжнародної торгівлі". - М.: Справа, 2002. - 327с.
4. Бункин М.К. Національна економіка: Учеб. посібник. - М.: Справа, 2003. - 452 с.
5. Власюк О.С. Модельний аналіз дінамікі міжгалузевіх ціновіх пропорцій в економіці України. - К.: НІСД, 2004. - 80 с. - (Сер. "Екон. Стратегії"; Вип. 5).
6. Власюк О.С., Ямпольська І.Л. Зовнішня торгівля України: стан та прогноз. - К.: НІСД, 2004. - 63 с. - (Сер. "Наук. Доповіді"; Вип. 49)
7. Гаджієв К.С. Геополітика. - М.: Междунар. відносини, 2000. - 384с.
8. Мадіярова Д.М. Стратегія формування зовнішньоекономічної діяльності .- Алмати: Економіка, 1999. - 184с.
9. Міхно І., Сіренко В. До питання про Ефективність міжнародного товарообміну України з країнамі СНД / / Економіка України. - 2004. - № 2. - С. 80.
10. Ревенко А. Проблеми формування національної економічної безпеки України / / Економіка Україна. - 2004. - № 11. - С. 15.
11. Розвиток зовнішньої ТОРГІВЛІ України та її економічна безпека / В.Г. Андрійчук, О.С. Власюк, А.І. Мокій, В. П. Титаренко; За ред. В.Г. Андрійчука: Моногр. - К.: НІСД, 2003. - 148 с. - (Сер. "Екон. Стратегії"; Вип. 4).
12. Херіс, Дж. Менвілл. Міжнародні фінанси / Пер. з англ. - М.: інформ.-издат. дім "Філінг'", 1999. - 296 с. - (Сер. "Економіка для практиків").
13. www.uaie.com.ua - інформаційний сайт Української асоціації імпортерів І експортерів.
14. www.rada.gov.ua - Офіційний сайт Верховної Ради України
15. www.minfin.gov.ua - Офіційний сайт Міністерства фінансів України