Стрижов А. Н.
Чудовий церковний історик та духовний письменник Андрій Миколайович Муравйов народився в Москві 30 квітня 1806. Його батько - Микола Миколайович Муравйов (1768-1840), відомий математик, генерал-майор, засновник Училища для колонновожатих - готував бойових офіцерів російської армії. З 1816 по 1823 рік у Мурав'євським будинку на Великій Дмитрівці навчили цілий корпус офіцерів - 138 молодих людей, вище за життя цінували ратні подвиги, честь і славу зброї. Влітку вихованці займалися у сільці Осташево, під Можайськом, в родовому маєтку засновника закладу. Взимку 1823 Училище колонновожатих перевели в Петербург, а через дев'ять років там же перетворили в Миколаївську академію Генерального штабу. Мати письменника, Олександра Михайлівна (1768-1809), походила із знатного роду Мордвинова. Андрій Миколайович названо в пам'ять апостола Андрія Первозванного.
Хлопчик отримав хороше домашнє виховання. Для його навчання запросили викладача російської словесності, поета і перекладача Семена Єгоровича Раіча (1792-1855), рідного брата Київського митрополита Філарета (Амфітеатрова). Інший учень Раіча - Федір Тютчев. Після знайомства дворянські отроки здружилися, полюбили один одного, і юний Тютчев дещо пізніше присвятить Муравйову свій вірш "Немає віри до вигадкам чудовим". Про Раїч-Амфітеатрова Андрій Миколайович на схилі років згадував так: "Не будучи сам оригінальним поетом, Раїч мав, проте, тонкий освічений смак і, за духом того часу, пристрасно любив поезію, якою, можна сказати, присвятив усе своє життя. Багато чого перевів він на рідну мову, але найкращим його твором були Вергілієву "Георгіки", за труднощі і вірності перекладу цієї поеми "1. У літературному гуртку, який збирався в муравйовської садибі під Можайськом, завсідниками були Н. І. Польовий, М. П. Погодін, С. П. Шевирьов, В. Ф. Одоєвський, М. В. Путята і майбутній видавець "Руської бесіди" слов'янофіл А. І. Кошелєв.
При такому наставника Андрій Муравйов не міг не захоплюватися перекладами. Спершу він цілком переклав прозою, а потім і гекзаметром "Енеїду" Вергілія, потім "Телемак" Фенелона і кілька книг Тита Лівія. Пробує і сам писати вірші, захоплюється Г. Р. Державіним та І. І. Дмитрієвим.
І ось юність позаду, починається самостійне життя. У травні 1823 року Андрій Миколайович після деяких коливань поїхав служити юнкером в єгерський полк, розквартирований у Тульчині (України). По дорозі до місця призначення юнак ледь не потонув у Дніпрі. Стояла велика порожня вода, Дніпро під Києвом розлився на цілих п'ять верст у ширину, до того ж розбушувалася буря. Але Андрію Миколайовичу так хотілося скоріше прикластися до київських святинь, що він не став чекати благоутішія, сів у човен і в бурю поплив по підступним хвилях. Смерті, здавалося, не відвернути. Але Господь змилосердився, і ревний богомолець разом з рибалками був викинутий на берег якраз в тому місці, де на Почайні рівноапостольний князь Володимир хрестив народ. Муравйов припав до святої землі, дякував угодника Божого за порятунок, обіцяючи всі сили віддати прославлянню Христової Церкви та її святинь. Після відвідин Печерської лаври і старовинних соборів він і взагалі прийшов у невимовний захват, вирішивши при першій же можливості назавжди оселитися в Києві.
Але можливість така випала лише на схилі його життя. А поки армійські будні, переходи, пізніше, в Турецькій війні, - битви. На Балканах в бойовій обстановці прапорщик Муравйов знайомиться з поетом Олексієм Хомякова (1804-1860), які служили в ту пору в Білоруському гусарському полку. Потекли літературні бесіди, знову спалахнула пристрасть до творчості - Муравйов нашвидку пише п'єси "царгородських обідня" і "царгородських утреня"; як недостатньо оброблені, твори ці залишилися в рукописах. Тоді ж, в Петербурзі, побачила світ збірка віршів "Таврида", неприхильно прийнятий критиками. Втім, інші вірші Андрія Миколайовича і сам Пушкін зустрів "з надією і радістю". А скільки задумано здійснити!
Муравйов вирішує перейти на світську службу. Для цього треба скласти іспит у Московський університет, щоб отримати чин. Коли все владналося, Муравйова визначили в Колегію іноземних справ, зарахувавши до дипломатичної канцелярії головнокомандуючого Другою армією. Служба в канцелярії тривала до закінчення Турецької війни у 1829 році.
Повернувшись з поля битв і боїв, сильний, високий на зріст, вихований офіцер цілком стає на шлях духовного пізнання світу. Спочатку він поставив за мету відвідати Святу Землю. Через генерала І. І. Дибича Муравйов домігся дозволу відправитися в Палестину, куди і прибув, минаючи Константинополь і Олександрію. Як глибоко віруючий християнин, Андрій Миколайович душею і серцем осягав тут Божественну благодать, почівшую на святинях, облагоуханних нетлінням. А осягнувши велич і духовну красу Святих місць, Муравйов ще й зумів про це розповісти натхненно. Його книга "Подорож до Святих місць у 1830 році" відразу ж здобула автору гучну популярність. Одним з перших на її вихід відгукнувся Олександр Пушкін. У його відгуку на книгу читаємо: "З розчуленням і мимовільною заздрістю прочитали ми книгу пана Муравйова ... Він відвідав Св. місця, як віруюча, як смиренний християнин, як простодушний хрестоносець, спраглий повалити у прах перед труною Христа Спасителя". Пушкін зазначає, що "молодий наш співвітчизник притягнутий туди не суєтним бажанням знайти фарби для поетичного роману, не неспокійним цікавістю знайти насильницькі враження для серця стомленого, притупленного ... Йому випала можливість виконати давнє бажання серця, улюблену мрію отроцтва ... про ключі Св. Храму, про Єрусалимі "2.
Завдяки книзі Муравйова російські люди долучалися читати твори духовних письменників. Через багато років професор Московської Духовної академії Петро Симонович Казанський (1819-1878) згадував про враження семінаристів від читання духовної праці Муравйова: "Живо пам'ятаю я, яке величезне враження справила на нас ця книга. Жвавість мови, картинність образів, гарячі почуття благочестя і самий зовнішній вигляд книги, надрукованої на гарному папері і хорошим шрифтом, були чимось новим, небувалим для того часу. Отримавши книгу, ми не спали ніч, поки не прочитали всю її "3. За відгуками сучасників, з усіх книг Муравйова саме ця була найбільш обробленою і досконалою. Та й не дивно, адже рукопис переглядали такі видатні люди, як В. А. Жуковський і московський святитель Філарет (Дроздов). Вони власноруч внесли в текст значну смислову і стилістичну правку. Допоміг і цензор О. І. Сенковський, особливо в частині історії та звичаїв Сходу.
Вихід у світ цього твору рішуче вплинула на долю Андрія Миколайовича. Після піднесення книги Государю Імператору автора визначають обер-секретарем в Святійший Синод, а успіх твори вплинув на вибір предмета і характер всієї майбутньої його літературної діяльності. Книга витримала десять видань і була перекладена на ряд європейських мов.
Щоб привчити чванливих аристократів триматися церковних статутів, Андрій Миколайович пише і друкує "Листи про Богослужінні" з докладним викладом естетичних переживань прочан. Цим самим він хотів посіяти в душі відщепенців тягу до скарбів некрадомим, до релігійного споглядання світу. Треба сказати, що до того часу багато людей з достатніх сімей зовсім розучилися розуміти церковнослов'янська мова. Та й як його розуміти, якщо вони по-російськи говорили з працею! Листи ці були прочитані і поправлені владикою Філаретом. Зібрані в книгу з чотирьох частин, вони були надруковані в 1836 році. Світські вчені високо оцінили праці Муравйова: у тому ж році його було обрано академіком Російської академії наук.
Коронна служба в духовному відомстві, керованому князем Петром Сергійовичем Мещерських (роки обер-прокурорствованія 1817-1833), - значна смуга на чиновницькому терені А. М. Муравйова. Синод тоді займав два найближчих до Неви прясла будівлі дванадцяти колегій. Благоговійна обстановка, суворе чиношанування - все це було в смаку часу. Особливо вражала урочиста обстановка присутствене палати, де проводилися засідання з правлячими архієреями. За спогадами одного із сучасників, палата була "вся оббита і драпірованими малиновим оксамитом із золотими китицями і бахромою; посередині присутствених стіл, покритий таким же оксамитом із золотим ж убором; перед столом на чолі тронне крісло, а по боках шість крісел для членів синодального присутності ; зліва стіл для обер-прокурора з одним для нього кріслом і стільцем для чиновника за обер-прокурорським столом, а праворуч стіл обер-секретарський з двома стільцями; проти тронного крісла аналой для доповідача, а за ним трохи далі - такий самий для протоколіста. Вся взагалі меблі багата, але не стільки витончена, скільки велична.
На присутственном столі, крім зерцала в середині, хрест і Євангеліє перед тронним кріслом і Біблія - перед налоєм доповідача. За тронним кріслом - портрет царюючого Государя, а по боках по п'єдесталом і в дорогих ковчегах мощі Андрія Первозванного і справжній духовний регламент Петра Великого. У передньому кутку образ Спасителя, в задньому - величезні старовинні годинники, а по стінах, в пристойних місцях, два або три царських портрета. Словом, присутствених кімната Святійшого Синоду, або, як її називають офіційно, камера, вражаючи вхідного і величчю, і святістю, представляється йому як якесь святилище або як багато прибраний вівтар, особливо коли персони бувають у мантіях, наприклад, на архієрейських наречення "4.
Родовитий, вихований, релігійний чтітель Монаха духовенства, А. М. Муравйов, незважаючи на молодість, високо ставилося по службі як можливий обер-прокурор. Таку мету начебто собі поставив і Андрій Миколайович, та й святитель Філарет прозрівав подібне завершення його службового просування. Але людина припускає, а Господь має в своєму розпорядженні. Завдяки лестощів і тонким інтриг обер-прокурором призначили Степана Дмитровича Нечаєва, який за недовгий термін начальствования (1833-1836) завдав присутнім ієрархів і синодалів безліч образ. Зовсім не рахуючись з думкою товаришів по службі, цей честолюбець затіяв обмежити архієрейську влада, в першу чергу відсунути в бік опору Синоду - владику Філарета. Для початку Нечаєв увійшов у зносини з жандармами і від їх особи писав доноси на архієреїв і синодальних чиновників. Зовні властолюбец робив вигляд, що журиться і співчуває обмовити, на ділі ж все крутіше зводив свої Извет. Наголос робився на чутки, ніби владики самочинно стверджують кандидатури на архієрейські кафедри, минаючи обер-прокурора і навіть самого Государя. Нечаєв підмовляє митрополита Філарета скласти виправдувальну записку і висловити свою думку з приводу бездоказових чуток. Високопреосвященний підготував таку записку, але вручити її довірив обер-прокурора. А Нечаєву тільки того й треба: на найвищої аудієнції він перекрутив думку владики своїми вигадками. Государ розгнівався на знаменитого митрополита, знайшовши в нього трохи не супротивника верховної влади.
Нечаєв і далі не зупинявся грішити проти совісті. Він став подавати на затвердження Імператорові кандидатури архієреїв, не зазначених у записці членів Синоду. Підробка не міг зійти з рук, синодалів шукали нагоду позбутися брехуна. І випадок такий відрекомендувався: влітку 1836 року Нечаєв змушений був по сімейних справах надовго відлучитися зі столиці, і відомство залишилося без начальника. Тоді Андрій Муравйов за підтримки товаришів по службі наважився на рішучий крок - змістити Нечаєва. Він поїхав до першості члену Синоду, Петербурзькому митрополиту Серафиму (Глаголевского), щоб востаннє попросити його увійти з доповіддю до Государя Миколі Павловичу про зміну обер-прокурора. Владика погодився і, будучи на прийомі у Государя, на запитання, ким замінити Предместніков, назвав графа Миколи Олександровича Протасова, колишнього правою рукою міністра народної освіти. Згодом скажуть, що це було зроблено з подачі Муравйова, оскільки Протасов, з його гусарськими замашками, суперник несерйозний. До того ж і людина він бездуховна: посидить тимчасово і піде, поступившись своїм місцем Андрію Миколайовичу - "готовому обер-прокурора" 5. І Протасов сіл в начальство крісло, але не тимчасово, а на довгі роки (1836-1855). Його обер-прокурорства відзначено розгулом формалізму, збільшенням штатів в Синоді, самодурством у відносинах з духовними особами. Правда, граф Протасов виклопотати А. М. Муравйова звання камергера, доручив йому видання нового перекладу Правил Вселенських та Помісних Соборів, але те зокрема.
У 1837 році Андрій Миколайович супроводжує Спадкоємця престолу цесаревича Олександра в його паломництві по московських святинь - від Нового Єрусалиму до Троїце-Сергієвої лаври. Відвідали вони також Кремль і прилеглі монастирі. Свої подорожі по святих місцях російською - а Муравйов вже виходив і об'їздив практично всю європейську частину Вітчизни - він прагнув описати своїм чуйним пером. Його книги стали доступними будь-якому грамотній людині; всюди спасенні читання входило в народний побут.
Для духовних училищ Муравйов видає тлумачення Символу віри, а для нетвердих у вірі молодих людей - "Листи про спасіння світу Сином Божим". Перебіжчиків в уніатство він викриває в двоєдушність і зраді батьківською традиції. З благословення митрополита Філарета Андрій Миколайович приступає до створення церковно-історичних книг. Особливу увагу в архівні розвідки приділяє історії Руської Церкви, для цього кілька разів відвідує Москву і Київ, зустрічається з правлячими архієреями, за що отримав закиди з боку Протасова. Після видалення з Синоду владики Філарета Муравйов негайно подав прохання про звільнення (червень 1842 р.). Московський святитель на цей вчинок відгукнувся так в листі до Муравйова: "Ваші письменницькі заняття в сей час становили діяльну і корисну службу Церкви і духовній освіті. Тішуся тим, що ви приймаєте ту страшну переміну з увагою і послухом до шляхів Провидіння і з християнським світом почуттів" .
Залишивши Синод, Муравйов перейшов в загальне присутність Азіатського департаменту, а з 1846 року він визначений чиновником особливих доручень при цьому ж відомстві (складався до 1866 р.). Андрій Миколайович вільно своєму розпорядженні своїм часом і, подорожуючи, міг складати. Ще в 1845 році він побував у Римі, свої роздуми про поїздку виклав у листах до святителя Філарету. Коли "Римські листа" надрукували, їх з користю прочитали ревнителі Православ'я. Агенти католицизму і уніати, навпаки, підняли галасливу хвилю спростувань, вишукуючи і між рядків антипапської відтінок. Особливо шаленів перебіжчик в католицтво князь Микола Борисович Голіцин. У Парижі він видав безбарвну книжку із зауваженнями на "Римські листа" Муравйова, непереконливу і вельми схоластичну. Андрію Миколайовичу довелося відповідати на ці зауваження, і позицію православного він захистив гідно.
З вересня 1846 до липня 1847 А. М. Муравйов перебував у Грузії і Вірменії, і це свою подорож теж яскраво описав. У 1848 році він відвідав приволзькі міста, що знайшло відображення в книзі "Думки про Православ'я при відвідуванні Святині російської". У наступному році - Афон, Єрусалим, Світи Лікійські, де колись перебувала найбільша християнська святиня - мощі угодника Божого Миколая. У Мирах Андрій Миколайович тужив при вигляді руінірованного монастиря всесветно шанованого святителя і вирішив про себе всі сили докласти на його відновлення. Було покладено початок збору коштів. Півстоліття тому на ці та інші засоби Імператорське Палестинське суспільство побудує подвір'я і церква в Барі.
Муравйов писав швидко й багато, його книги у величезному числі видавали і перевидавали, у свій час на кошти графині Анни Олексіївни Орлової-Чесменський. Дворяни, духовенство, купці тоді були головними читачами духовної літератури. Муравйов проклав шлях благочестивої книзі в широкі верстви російського суспільства, і в цьому його величезна заслуга перед історією Руської Церкви. Звернув увагу Андрій Миколайович і на демонічні захоплення Невєров, суворо викриваючи сатанинські культи. У історичних розвідок Андрій Миколайович звертав особливу увагу на матеріали, раніше невідомі або маловивчені. Він вперше опублікував справу про патріарха Никона, документи про зв'язки Руської Церкви зі Східними Церквами, зібрав безліч свідчень про православних подвижників благочестя, видав 12 книг житій святих.
Муравйов як церковний публіцист дуже співзвучний своєму часу. Не було жодного суттєвого питання, поставленого духовним управлінням, на який би не пішов його відповідь. А зі своєю мрією стати обер-прокурором Муравйов розлучився лише в 1865 році. "Люди не допускають мене бути обер-прокурором, - ПЕЧАЛУВАЛАСЯ він одному знайомому, - але призначення не мимо йде - мене тепер слухають і патріархи, і митрополити". Багато в чому так воно і було: до його посередництва вдавалися предстоятелі слов'янських Православних церков, та й вітчизняні ієрархи не гребували ім. Що стосується церковного керівництва, то Муравйов стояв за соборну, патріарше правління в Росії.
Давно в Андрія Миколайовича визріла думка покинути Санкт-Петербург і оселитися в Москві. Дмитро Миколайович Шереметєв, син Параски Жемчугової, запропонував Муравйову зайняти флігель в його останкінському палаці. Переїзд відбувся, і Останкіно справило на письменника виключно сприятливе враження. Тут в 1853 році Муравйов приступив до написання книги "Російська Фіваїда на Півночі" - мабуть, одного з найкращих своїх творінь. Робота просувалася швидко, адже північні обителі він відвідував особисто, і спогади легко лягали на папір. Історичних же джерел в портфелі безмірне - збирав роками. Книга жваво відтворює побут і уклад монастирів, заснованих учнями та послідовниками преподобного Сергія. Книга присвячена великій княгині Олені Павлівні (1806-1873), дружині великого князя Михайла Павловича, покровительці муз. Чудове твір Муравйова про подорож до північних обителей, на жаль, мало є навіть збирачам книг, оскільки, на відміну від інших його творінь, не перевидавався до 1999 року, коли видавництво "Паломник" випустило у світ цей чудовий працю, оцінений по достоїнству благочестивими читачами . Тепер видавництво "Паломник" перевидає іншу рідкісну книгу А. М. Муравйова - "Історія Російської церкви". Ця праця написаний доступною мовою, зміст викладено чітко і ясно, так що православне юнацтво нарешті отримає для читання дуже корисне посібник.
Недовго жив у останкінському палаці Шереметєвих Андрій Миколайович. Не дай Бог обгрунтовуватися письменнику в чужому будинку, тим більше під наглядом дворецьких і різної челяді, та ще й з характером Муравйова та його примхами. "Вижили з Останкина, де мені було так приємно" - фраза не випадкова. У 1854 році Муравйов навідався до Києва. Тут придбав гористий пустир поблизу церкви Андрія Первозванного, велів розчистити його, розвести сад, для початку поставити хату. Але остаточно змінив Петербург на Київ лише після відставки по службі в 1866 році. До того часу в Києві серед власного саду вже височів добротний будинок, побудований на зайняті кошти; частину витрат вдалося погасити за рахунок пожертвувань Государя. Тепер літератор не стільки творив, скільки говорив: жоден допитливий мандрівник до київських святинь не обходився без супроводу Андрія Миколайовича.
У 1869 році Київ відвідала Імператриця Марія Олександрівна, в її свиті складався і Федір Іванович Тютчев, який щойно повернувся з родового маєтку Овстуг. Старі приятелі тиждень провели в бесідах, Муравйов водив поета оглядати церковні стародавності сивого граду. Спілкування з одним Тютчев відобразив в чудових віршах, написаних невдовзі після від'їзду з Києва:
Там, де на висоті обриву
Повітряно-светозарний храм
Іде ввиспрь - очам на диво,
Як би ширяючий до небес;
Де Первозванного Андрія
Ще піднісши сяє хрест,
На небі київському біліючи,
Святий охоронець цих місць, -
До стопах його свою обитель
Благоговійно притулитися,
Живеш ти там - не пусте житель -
На схилі трудового дня.
І хто б міг без умиленья
І нині не вшанувати в тобі
Єдність життя і боління
І твердість стійку в боротьбі?
Так, багато, багато випробувань Ти переніс і здолав ...
Живи ж не в суєтному сознанье
Заслуг своїх і добрих справ;
Але для любові, але для прикладу,
Та переконуються тобою,
Що може дієва віра
І думки незмінний лад.
У відповідному листі Андрій Миколайович дякував поета за увагу: "Щиро дякую Вам, вельмишановний Федір Іванович, за Ваше поетичне послання, яке дуже припало мені до серця як вираз доброго Вашого про мене судження, викладеного в звучних Ваших віршах. Мене це дуже зворушило і втішило і ще більше привернуло мене до скелі Андріївської, яку Ви так мальовничо зобразили "6.
У Києві Муравйов підготував до друку вельми велике листування з митрополитом Філаретом, і гроші на видання виділив владика Інокентій, і 500 екземплярів книги були доставлені передплатникам. Літературну роботу довелося відкласти. Але діяльна натура не шукає спокою: духовний письменник, очолюючи Володимирське братство, багато сил віддає захист зовнішнього церковного порядку, виправлення вдачі місцевих обивателів.
На початку серпня 1874 Андрій Миколайович серйозно занедужав і 18 числа того ж місяця помер. Похований у підземному боковому вівтарі церкви Андрія Первозванного, чиє небесне заступництво він свято шанував все життя. Свою любов до Провісник християнської віри на Русі Муравйов висловив в акафісті апостолу. "Авторська діяльність О. М. Муравйова принесла свого часу безперечну користь, доставила йому велику популярність і дала право на місце в історії російської літератури", - писав у некролозі на смерть свого друга Микола Васильович Путята7. Нині книги Муравйова отримують нове життя, знаходячи читачів у середовищі ревнителів вітчизняної православної культури.
Список літератури
1. Муравйов А. М. Знайомство з російськими поетами. Київ, 1871. С. 4-5.
2. Пушкін А. С. "Подорож до Святих місць" А. М. Муравйова / ПСС. Т. XI. М., 1949. С. 217.
3. Казанський П. С. Спогад про О. М. Муравйова / душекорисно читання. 1977. Березень. С. 361.
4. Ісмаїлов Ф. І. Спогади колишнього синодального секретаря / Мандрівець. 1882. Вересень.
5. Цей епізод дуже їдко представлений Миколою Лєсковим у нарисі "Синодальні персони" / Історичний вісник. 1882. Т. X. С. 373-409.
6. Тютчев Ф. І. Лірика. М., 1965. Т. 3. С. 400.
7. Путята Н. В. Нотатки про О. М. Муравйова / Російський архів. 1876. Кн. 2. С. 357-358.