Аналіз формування прибутку на підприємстві

Від керівника вимагається насамперед вміння ефективно вести справу, тобто збільшувати прибуток. Відомі дві основні можливості збільшення прибутку: перша - нарощування обсягу випуску і реалізації товарів, друга - зменшення витрат. У наших умовах, коли практично на кожному підприємстві є малорентабельні, збиткові виробництва, перший шлях здається нереальним. Однак, ретельний економіко-організаційний аналіз може підказати вихід навіть з такого глухого куту.
При незмінних економічних умов легше було планувати і опрацьовувати програму. Всі функції з реалізації програми перекладалися на підприємства. Однак багато що міняється і підприємство знаходиться в динамічних умовах, постійно змінюватися. Проаналізувавши ситуацію, необхідно створювати програму в комплексі для її кращої реалізації. Головний наголос робиться на конкретне вдосконалення господарювання, особливо на тих ділянках, які приносили збиток (або були малорентабельні). В іншому випадку слід поставити питання про їх ліквідацію.
Управління прибутком підприємства зводиться до розробки механізму організаційно-економічного впливу за результатами роботи підприємства, на підвищення його ефективності в порівнянні з витратами, пошуку комплексу інструментів, що дозволяють зі стихійного отримання доходів підприємств перейти до регульованих доходів. У той же час, недостатньо забезпечити тільки прибутковість підприємства.
Прибуток повинен бути настільки вагомою, щоб забезпечувати всі розширене відтворення, рішення що стоять перед підприємством задач. У сучасний період ринкова конкуренція повинна бути більш жорсткою, але не за рахунок чинника ціни, а в результаті появи більш витончених, тонких методів і форм суперництва підприємств на ринку. Виживання підприємства все частіше обумовлюється дією факторів більш дострокового порядку, ніж просто економія на будь-яких видах прямих або непрямих затрат. Необхідно, щоб підприємство набагато більше часу приділяло таких сфер, як реалізація і збут продукції, збільшення доходів, ніж власне управління виробництвом з метою зниження витрат. Так як потреби і запити споживачів швидко поширюються по всьому світу, то вони стають надзвичайно індивідуалізованими, а ринки дуже різноманітними за своєю структурою; керівництво підприємства, якщо воно прагне до успіху на ринку, має неухильно дотримуватися правила: робити насамперед ставку на збільшення доходів, а не на зниження витрат хоча вони і взаємопов'язані.
Таким чином, в даний час необхідно, щоб керівництво підприємством не стільки на одержання максимального прибутку, скільки на отримання максимального доходу. Як же згадувалося, максимальне отримання прибутку в основному зв'язується зі зниженням виробничих витрат. Однак, в умовах, коли самими витратами підприємство може управляти, в основному тільки витрата їх кількості, а ціна на кожен вхідний матеріал (ресурс) практично некерованим, а в умовах не сповільнюється інфляції і безконтрольності, підприємство вкрай обмежена у можливості знижувати виробничі витрати, домагаючись таким шляхом збільшення прибутку. Тому, тут виникає необхідність переоцінки інших якісних характеристик, що впливають на збільшення доходів підприємства.
Сучасне виробництво має відповідати наступним параметрам:
1. Володіти великою гнучкістю, здатністю швидко змінювати асортимент виробів, оскільки нездатність постійно пристосовуватися до запитів споживачів, прирече підприємство на банкрутство.
2. Технологія виробництва ускладнилася на стільки, що вимагає зовсім нові форми контролю, організації та поділу праці.
3. Вимоги до якості не просто зросли, а зовсім змінили характер. Мало випускати хорошу продукцію, необхідно ще думати про організацію післяпродажного обслуговування, про надання споживачам додаткових фірмових послуг.
4. Різко змінилася структура витрат виробництва. Одночасно все більш зростає частка витрат, пов'язаних з реалізацією продукції. Все це вимагає принципово нових підходів до управління та організації виробництва, безпосередньо стосується і управління прибутком. Більше того, вони повинні знайти гідне місце в розробці управління нею в рамках підприємства в цілому.
Особливою проблемою є і підвищення ефективності діяльності підприємства по збуту продукції. Перш за все необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху оборотних коштів, скорочення всіх видів запасів, домагатися максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживача. Природно, що такий підхід вимагає зовсім іншого в управлінні якістю продукції та організації поставок.
Здійснюючи тактику постійних поліпшень навіть у давно відомих виробах, можна забезпечити собі неухильне зростання частки ринку, обсягів продажів і доходів. Необхідно вміти керувати доходами, а отже і прибутком.
При розгляді прибутку стикаються інтереси різних сторін:
держави, яке розраховує на зростання виробництва і реалізацію продукції, збільшення прибутку, що означає наростання податкових відрахувань в бюджет;
трудового колективу, який розраховує на свою частку прибутку;
банків, яких турбує платоспроможність фірми, зворотність отриманих позик і забезпечення представлення нових;
керівництва підприємства, що прагне якомога більшу частину прибутку залишити нерозподіленим, в якості ресурсу, резерву, що дозволяє зміцнювати основи самофінансування.
Керівнику доведеться так планувати розподіл прибутку, щоб не завдати шкоди ні одній стороні, і в той же час забезпечити добробут підприємства.
На діяльність підприємств має велику увагу надавати гнучке державне регулювання з використанням економічних важелів. У країнах Заходу держава впливає на них через систему стимулюючих заходів. Прискорена амортизація забезпечується за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку. Цим методом держава регулює рентабельність у різних секторах економіки. Найбільш швидка амортизація передбачена в передових галузях індустрії. Крім іншого, така політика підштовхує підприємства до прискореного оновлення основного капіталу, обладнання, що випускається.
Оборот виробничих фондів є безперервний, періодично повторюваний процес, в результаті якого авансована вартість повністю повертається до своєї вихідної форми. У результаті забезпечується процес відтворення. Швидкість обороту вимірюється кількістю його оборотів, що здійснюються протягом року. Його прискорення означає скорочення часу виробництва або часу звернення і свідчить про підвищення ефективності використовуваного капіталу. Крім того, прискорення впливає на: прибуток у бік її підвищення, на зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності виробництва.
Таким чином, до основних факторів, що впливає на прибуток відносяться:
1. Конкурентоспроможність продукції, що випускається, в силу того, що підприємство повинно існувати для споживача і тільки клієнти, потреби яких задовольняються, дають підприємству можливість вижити на ринку і отримати дохід.
2. Висока мобільність на ринку, свобода економічного маневру, що робить об'єктивно необхідними урахування ринкової кон'юнктури, гнучке маневрування усіма наявними ресурсами для досягнення ефекту.
3. Ритмічність і гнучкість виробництва, здатність швидко змінювати асортимент продукції відповідно до запитів споживачів.
4. Розробка заходів щодо поліпшення продукції, що випускається, здатність підприємства дати споживачеві товар більш високої якості або володіє будь-якими новими властивостями, причому за тугіше ціну, при тих же витратах виробництва.
Всі ці фактори є важливими для ефективного функціонування підприємства, тільки з їх допомогою підприємство зможе отримати максимальний прибуток. Однак провідним є виробництво товарів більш високої якості, іншими словами, задоволення на потреби споживачів та визначення набору товарних груп, найбільш бажаних для успішної роботи на ринку. Товар, попит на який існує, вважається рентабельним і буде приносити підприємству більше доходу, а високий рівень рентабельності при наявності вільної конкуренції служить символом для переливу капіталів і вкладення коштів у галузі з більш високою нормою прибутку (рентабельності). Для ринку неприйнятні регульовані ціни, але рівнем рентабельності монополістів виробників, їх можна регулювати.
Управління прибутком підприємства зводиться до розробки механізму організаційно-економічного впливу на результат підприємства, оскільки дозволяє зі стихійного отримання доходів перейти до регульованих доходів.
Управління прибутком має носити державний характер. Необхідна чітко пророблена податкова політика держави, так як вона є необхідним інструментом проведеної реформи. Податкова система повинна бути гнучкою, стимулювати розвиток передових, ефективних виробництв, а податки повинні бути чіткими і стабільними. Саме стабільність призведе до збільшення прибутку (доходу) підприємства.
З метою удосконалення економічного механізму управління прибутком необхідно:
1. Суворе дотримання укладених договорів на постачання продукції. Особливо важливо зацікавити підприємство у виробництві престижних і найбільш потрібних для ринку виробів.
2. Проведення масштабної і ефективної політики в галузі підготовки персоналу, що являє собою особливу форму вкладення капіталу.
3. Підвищення ефективності діяльності підприємства по збуту продукції. Перш за все, необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху оборотних коштів, скорочення всіх видів запасів, домагатися максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживача.
4. Зниження непродуктивних витрат і втрат.
5. Впровадження у практику оперативного обліку витрат на виробництво продукції.
6. Застосування найсучасніших механізованих і автоматизованих засобів для вирішення завдань аналізу прибутку та рентабельності.
7. Здійснити перенесення акцентів в управлінні прибутком на управління доходом підприємства.
Виконання цих пропозицій значно підвищить ефективність управління прибутком на підприємстві.

1.3 Шляхи підвищення прибутку на підприємстві

У сучасних умовах ринку стійка діяльність підприємства залежить від внутрішніх можливостей даного підприємства ефективно використовувати всі наявні в його розпорядженні ресурси.
Одним із найважливіших резервів собівартості продукції та отримання прибутку є зниження невиробничих витрат і втрат. Невиробничі витрати і втрати ведуть до зниження ефективності суспільного виробництва.
Склад невиробничих витрат і втрат дуже різноманітний. Їх характер і відношення до виробничого процесу теж різні. Тому для правильного їх відрахування, організації і контролю необхідна науково-обгрунтована класифікація невиробничих витрат і втрат. Пропоновані класифікації побудовані по ряду ознак:
1. Так за характером втрат ресурсів невиробничих витрати і втрати поділяються на втрати робочої сили, втрати засобів праці і предметів праці (підрозділом на втрати сировини, матеріалів і готової продукції).
2. За видами невиробничих витрат і втрат представлена ​​угруповання за такими ознаками: від неповного використання ресурсів, від нераціонального їх використання, від невиробничого використання.
3. У залежності від приналежності до процесу виробництва невиробничі витрати і втрати групуються за такими ознаками: витрати і втрати в процесі виробництва продукції, її розподілу та обігу і втрати, які пов'язані з тими процесами.
4. За джерелами відшкодування невиробничі витрати і втрати поділяються на відшкодовані за рахунок виробленого національного доходу і включаються в продукт. До першого підрозділу відносяться непродуктивні витрати і втрати, що відшкодовуються з прибутку і бюджету. Сюди відносяться штрафи, пені, неустойки та інші непродуктивні витрати. До другого підрозділу відносяться непохідні витрати і втрати, які включені до складу витрат, що утворюють собівартість продукції. Сюди включають невиробничі витрати і втрати у сфері матеріального виробництва, які представляють собою витрати робочої сили, предметів і засобів праці, в результаті якого не була отримана продукція і знищення або зниження якості (псування) вже виробленої продукції. До таких витрат відноситься втрати від простоїв, від нестачі та псування предметів і засобів праці, втрати від браку, втрати відходів. Створену продукцію, що має матеріально-речову форму, іноді знищують, псують, або переводять в іншу категорію якості через тривале зберігання. Різниця між її первісною вартістю і ціною використання також відноситься до невиробничих витрат і втрат.
Важливе значення має оцінка втрат від браку. В даний час втрати від браку у звітності не відображаються. Аналіз втрат від браку починається з визначення їх питомої ваги в собівартості продукції. У цілому ж по підприємству втрати шлюбу невеликі. Це було досягнуто завдяки проведеним заходам, спрямованим на зниження втрат від браку. Поряд з аналізом втрат від браку проводитися аналіз невиробничих витрат, які у складі цехових і загальнозаводських витрат, а також різного роду штрафів, пені, неустойок.
Невиробничі витрати - це витрати, викликані безгосподарністю, відсутністю ощадливості й економії. Невиробничі витрати повною мірою слід відносити до резервів зниження собівартості. Велика питома вага у складі невиробничих витрат і втрат займають витрати, пов'язані зі сплатою штрафів.
У вирішенні проблеми зниження і ліквідації невиробничих витрат і втрат поряд зі створенням безвідходних технологій і нової ресурсозберігаючої техніки, економічних способів обробки, сучасних методів утилізації вторинних матеріалів важливу роль відіграють економічні фактори, які безпосередньо впливають на результат використання всіх видів ресурсів, і серед них - облік , контроль і аналіз як функції управління ресурсами, покликані забезпечити повною і достовірною інформацією центри відповідальності про допущені втрати на всіх рівнях господарювання.
Цілеспрямована та ефективна робота з економії всіх видів ресурсів можлива тільки при вміло налагодженого обліку і аналізі, що підтверджується всією практикою їх ведення.
Безгосподарність і марнотратність в багатьох випадках є наслідком слабкої обліку, контролю та аналізу. Недоліки в обліку породжують втрати ще тому, що при їх наявності найчастіше знімається відповідальність за раціональне використання ресурсів і виключається можливість ефективного контролю за їх використання. Отримана на основі достовірного обліку об'єктивна інформація дозволяє господарським керівникам вчасно встановити ділянки і втрат ресурсів, визначити найбільш результативні шляхи їх економії.
Ринкова економіка передбачає різке скорочення невиробничих витрат і втрат, підвищення відповідальності посадових осіб за результати господарювання. Але багато підприємств і тепер продовжують необгрунтовано відносити ряд невиробничих витрат на собівартість продукції. Для усунення таких негативних явищ обліковий і аналітичний апарат повинні поставити міцний заслін припискам, розкраданням і незаконних витрат. Необхідне вдосконалення організаційної структури бухгалтерської служби, методології обліку та аналізу, наявність висококваліфікованих кадрів, які були б здатні самостійно економічно мислити. Таким чином, основними факторами скорочення і ліквідації невиробничих витрат і втрат є:
Удосконалення організації обліку невиробничих витрат і втрат.
Введення нових систем оплати і преміювання
Підвищення організаційно-технічного рівня виробництва.
Зниження та ліквідація невиробничих витрат і втрат у подальшому позитивно вплине на зниження собівартості продукції, збільшення попиту на нього і, відповідно, на підвищення прибутку.

Глава 2. Аналіз формування прибутку на ТОВ "М-Ріос"

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ТОВ "М-Ріос"

Товариство з обмеженою відповідальністю "М-Ріос", іменоване надалі "Товариство", є комерційною організацією і заснована згідно з Цивільним Кодексом Російської Федерації, Федеральним законом Російської Федерації "Про товариства з обмеженою відповідальністю" та іншими актами чинного законодавства Російської Федерації.