Любов чи дружба?
Або
Моя історія кохання
Розділ 1
… Відтепер його погляд - моя єдина слабкість.
Кароокий, щирий закоханий та ще такий мені невідомий. Ця історія стала однією із найзахоплюючих історій мого життя. Але давайте з початку. Я Таня мені 13 рочків і я дев*ятикласниця. Сильна, горда , незалежна та закохана. Так по вуха закохана в свого однокласника. Моє перше і одразу не щасливе кохання. Ну й не хай, не про нього мову буду вести.
Так от про що ж це я… Закохана не тільки в покидька, а ще й у музику. Ну і звісно з побратимом поруч , тобто із своєю кращою подругою Юлею. Саме з нею я знаходила усі пригоди. Розказувала усі таємниці та й просто любила не наче сестру. Ми завжди знаходили як вбити час. А нашою зброєю були велики. Так, саме ці залізні коні відкривали для нас, тоді ще незвідані світи. І ось одного осіннього вечора захотілося подорожей, чому б і ні. І звісно вибір був очевидний. Так, Височанка . Чому того вечора ми не лишились в Майдані , могли просто поїхати до дому. Чому тоді усе склалося саме так? Повірте , це питання я ставила собі не раз. Але напевно це просто банальна доля. Ми приїхали і зрозуміли, що вони біля магазину. На той час я вже знала про існування усіх цих хлопців. Адже одним із них був мій однокласник Михайло Михайлович. І з деякими була навіть знайома. Але головної людини цієї п*єси, я не знала. Ми довго вагалися, чи розфарбувати свій вечір новими знайомствами чи просто поїхати до дому. Ну звичайно, знову ж таки вибір був очевидний. Ми приїхали привіталися. Знайомитись не було сенсу. Я ще довго не могла запам*ятати хто там хто, хоча вони зовсім і не схожі. Так от компанія складалась із таких людей як Михайло Михайлович, його друг та теска Міша, Любомир, Таня моя подруга дитинства, Бодя та Іван ну і звісно ми з Юлею. Здавалося ну , то й що? Компанія, вечір, розмови ні про що. Що тут такого? Та себто нічого якби в один момент я не зловила його погляд. Красивого, кароокого і такого закоханого Івана. В той момент у мене було тільки одне запитання : “ Кого ти так сильно любиш? ” Воно не давало мені спокою і я зрозуміла, що пора до дому. Дивний осад цієї зустрічі не давав мені спокою. В їх поведінці було чітко видно неприязнь, але десь глибоко в душі я розуміла, що із цими людьми я на довго. Але як це могло скластися, я навіть не уявляла. Та й йог погляд час від часу вимальовувався у голові. Незабаром мало бути моє день народження. Це мало бути грандіозне свято для мене, яке я мала відсвяткувати із найближчими людьми. Але Юля пішла на день народження до брата, а свято без неї не мало сенсу. Про те я так тільки думала. Я подзвонила до Тані, до хлопців і вирішила не втрачати день. Ми знову зустрілися. Тоді я не помічала, що зустріч із ними усіма не була такою важливою, як зустріч із ним. Хоч і на моєму святі був присутній Олег, якого я любила до нестями. Мені вже було все одно на нього, тільки б з*явився Іван. Занадто багато запитань по собі залишила наше перша зустріч. Він звичайно довго думав, але все ж прийшов. І знову цей погляд, зачаровано-розчарований, до без тями закоханий. А в кого я вже знала. Тут було все очевидно, дівчат у їх компанії було не багато, а отже і вибір не великий. Ну звісно що у Таню, чорноброву, карооку, так схожу на нього. Я дивилася в його очі і мріяла щоб хтось. Колисть і мене полюбив так сильно, а натомість почала закохуватись сама. Повільно і дуже сильно. Наступного дня вони вже були разом. Я спостерігала як він її обіймає, тримає за руку, просто сидить поруч. Я так заздрила. Виявляється, що ще й ревнувала. Я не хотіла щоб він був із нею. Вона його не достойна. Їй взагалі було пофіг на все що відбувається навколо, на ній спрямовано увага абсолютно усіх хлопців, а він був такий закоханий. З того дня я все більше і більше почала навідуватись у Височанку. Було все одно на школу, уроки та все інше лиш би побачити їх. Людей, яких я вже називала друзями. Та як виявилось, я не була знайома з усіма акторами цієї вистави. Було ще 2 кадри, два братики Адамовичі, Олег та Роман. Ну взагалі не сподобались мені. Їх поява викликала виключно негативні емоції. І це призвело до того, що я стала дівчиною одного із них, а саме Олега. Тому що я досить красива, розумна, проста, скромна, а що таке увага хлопців, зовсім не знала. От і подумала , що краще відносини з цим дегенератом, а ніж зовсім ні з ким . Господи, якою я була дурною. Але зараз не про це. Після 21 грудня, а це був день коли ми почали зустрічатись із Олегом, я була там кожного дня. Абсолютно, добре, що Олега майже ніколи не було. Ми проводили час надзвичайно круто. Постійно ходили до вишки та уявляли себе руферами, тусили у Міші в дома. Ці дні були неймовірними. Тільки, що найбільше мене бентежило це вбитий стан Івана. Їх стосунки із Танею тривали 3 дні. І він, який так її любив і хотів бути із нею сам усе зруйнував. Ну а я, ніби то насолоджувалася стосунками із Олегом. Який був дуже далеким від цього слова і розуміння як поводитись з дівчатами він обмінював на шоколадки, звісно, що для мене. Шоколадка при кожній зустрічі єдине , що мене тішило. Але довго я цого не витримала, побивши Івановий рекорд, я була з Олегом парою 6 днів, зрозуміла, що це the end. І жодного дня не пошкодувала про своє рішення. Ну а далі наближався новий рік. І я дуже хотіла відсвяткувати його із ними. І моє бажання здійснилося.
Розділ 2
Якщо ти щось закінчуєш, то не забувай класти крапку, щоб усе нове починалось із великої літери!
Через моє постійне перебування у Височанці,нові інтереси, нове коло спілкування та появу хлопця з Юлею ми посварились. Моїм кращим другом стала Таня. І все відбувалося швидко, дивно, але мені подобалося. Ми планували новий рік усе готували і зібрали мега компанію, яка складалась із мене, Міші, Михайла Михайловича, Боді, Івана, Міші Савчука, двох Адамовичів, Юлі і Тані. А дійсно я забула, знайомтесь Юля, 14 рочків, красива, добра весела, а для мене тоді стерво, яке псувало дружбу з Танею, тому що вони були кращими подругами. Нового року я дуже чекала і готувалась до нього. А він був найшаленішим за усі мої 14 років. Я цілий день 31 грудня готувалась, робила зачіску, підбирала образ. Ми домовились прийти всі на 21:00. Тільки Міша, Іван та Адамовичі прийшли швидше, щоб усе підготувати. Але вийшло так що з дому я вийшла о 18:00. І не встигла толком вийти із подвір*я, як мені подзвонили і сказали, що Іванові погано. Я ж з усіх сил побігла до Міші до дому. А бігти мені було кілометрів 6. Мене зустріли Михайло Михайлович і Бодя. Я ж давай розпитувати, що з Іваном , вони не знають. Та й в загальному їм було все одно. Це ж я в нас палочка-виручалочка, чіп і дейл в одній особі. Завжди спішу на допомогу. Виявилось, що Іван просто вдало провів старий рік, нічого серйозного. А я дарма переживала. Ми дуріли, сміялись, грали в ігри. Час до 3-ї ночі пролетів непомітно, аж поки ми не почули фразу Міші : “ Народ, вставайте, ми горимо!” Так, наш так званий особняк загорівся, прямо по серед святкування. Ну не повністю, звісно, тільки димохід та шматочок стіни із стелею. Дякувати Богу все обійшлося, з допомогою снігу, води та кмітливості хлопців пожежу ми ліквідували, розваливши пів стіни, зірвавши декілька дошок із стелі, заливши все водою, та залишили будинок без електрики, вона чомусь зникла. Одним словом світла не було. За те було круто. Ми повернулися до кімнати, я лягла на ліжко, Таня з Іваном вмостилися під ялинкою, але мені було все одно. Я хотіла спати і до дому. Близько 6:00 я пішла до дому. Свято вдалося на славу – це безперечно. Чим далі тим ставало цікавіше. За новим роком йшов Святий вечір. Після вечері ніхто не хотів сидіти вдома. Ну як ніхто.. Я Міша та Іван. Ми зустрілися в Майдані. Кожного дня ми бачилися, але кожна зустріч була чимось особливим. Просто бачити його, чути його голос, сміятися і стояти поруч це було чимось… Хлопці захотіли курити і вирішили йти на заправку до якої було км 3 приблизно. Проблему із сигаретами вони вирішили, а от чим прикурити інше питання. Дорога до Майдану йшла попри цвинтар, і там звісно горіли свічки. І так, можете сміливо назвати їх ідіотами. Але на цю ідею їх наштовхнула я. А що я, я не винна. Ідея була не мега класна, бо після цього як Іван так і Міша потягнули связки на одній і тій самій нозі. Можливо карма, а може збіг обставин. Іван не ходив нікуди гуляти, бо це було фізично складно, але це тривало не довго. Тому що завдяки Міші у якого є мопед, його пересування стало набагато легшим та зручнішим. Всі інші свята ми провели окремо. День народження Івана це було щось більше. Його свято, ми святкували у мене вдома. Головними героями цього торжества стала я, як власниця закладу для святкування, Іван він ж і був винуватцем цієї події, ну і його вірні друзі: Міша, Міша Савчук, Михайло Михайлович ну і звичайно Адамовичі. Коли Олег добряче випив за здоров*я друга почав кричати про своє кохання, як сильно він мене любить і жите без мене не може, а я не могла жити без Вані. Тому його п*яні зізнання були мені нідочого. Іван святкував своє день народження з девізом я його або назавжди запам*ятаю або не згадаю. Вийшло більше друге. Ох і насиділась я з ним та з його п*яними балачками. Я до тепер не рожшифрувала, що він там говорив. Єдине що я знала, що відпускати зараз мене він не має бажання, а ще йому дуже погано, а я нічим не можу допомогти. Це був найперший раз коли він так багато уваги приділяв мені. І я не можу сказати що не була від цього щасливою. Я провела його до дому та повернулась в будинок, де все вже нагадувало про його присутність в моєму житті. Десь з лютого місяця ми стали кращими друзями. Я досі не знаю як це відбулося. Просто в один момент розумієш, що цій людині довіряєш як самій собі. Він знав більше за всіх моїх подруг. Він знав все те, що знала моя мама Він мав пароль до моєї сторінки , а я до його. Здавалося слова секрет між нами не має. Але він був і був він у трьох простих словах, яких саме здогадайтесь самі… Я згадала як ми стали кращими друзями… Це сталося, коли хтось зламав мені сторінку в інстаграмі, та розказав абсолютно усе про мене, усім. Всі секрети які ховалися у переписках, все було на яву. І мало хто повірив у те , що це не я сама все підлаштувала. По суті зі мною залишився тільки він. Він підтримував, мене, допомагав мені, Просто був поруч, від того дня ми були ледь не одним цілим. Я завжди була поруч, слухала усі його розповіді, переписувалась про все і ні про що. Він завжди був головним, на першому місці не тільки в повідомленнях, а й в житті. В той час я так мріяла про стосунки з ним, але не бачила як класно у нас все було. Ми дурачились неначе діти, Довіряли як друзі, сварились як пара і захищали один одного як брат і сестра. Це найкрутіші мої стосунки, бо це було більше ніж дружба я точно знаю! Ми вночі прокидались в однаковий час і писали одне одному. 3 ночі, я і зараз іноді прокидаюсь в цей час,вмикаю телефон і бачу порожній екран. А пройшло більше ніж пів року. Я і досі пам*ятаю як ми посварились через якусь дурницю і в знак вибачення він приніс мені шоколадку. Обгортка від неї досі у мене є. Він носив шоколадки, а я йому пиво. Я готова була витрачати будь які гроші лиш би він посміхнувся. Він рідко проводив мене, але завжди питав чи я вдома і хто мене проводив.
Розділ 3
Немає добрих чи хороших вчинків… Є просто дії та їх наслідки
Та все змінилось в один момент. Це було тоді коли я привела Надю у нашу компанію. Адже до її появи я була єдиною дівчиною хлопчачої банди. Знайомтесь Надія 16 рочків, сексі бейбі, з дивним характером, та привабливою зовнішністю. Його ніби хвилею накрило. Таких слів від нього я не чула. Мовляв, вона така класна, вона краща за Таню і так далі. Хіба я могла це слухати? Звісно ні. Я послала його і образилась. А він сказав, що я афігенна і дуже класна, ображатись нема через , що. І звісно я припинила. Адже з Надею він так і не був. А от я розчарувавшись у ньому, знайшла собі хлопця. Віталік 21 рочок. Людина до якої я відчувала напевно лиш симпатію. А він мав нагоду поревнувати. Я не знаю, ревнощі то були, чи щось інше, але він завжди нервувався, коли я говорила з Віталіком по телефону, чи йшла на зустріч. Не знаю чого, але я це бачила і мене це тішило. Наші стосунки з Віталіком тривали 1 місяць і 2 дні. І я зрозуміла, що просто з ним граюсь. Адже голова забита Іваном, всі розмови теж про нього, вибирала постійно його, і казавши що люблю, думала про свого Ваню. От і вирішила закінчити цю дурну гру у любов і вибрала залишитись з тим кого люблю. Нехай не парою але мене і так все влаштовувало. А з кожним днем все ставало краще. Ввечері Іван та Михайло Михайлович іноді приходили до нас з Надією. І одного дня, швидше однієї ночі, я запросила їх до себе на каву. Кавою не обійшлося. Це ж хлопці, їх цікавлять напої поміцніше. А для мене це було не проблемою. Вони додали собі настрою, Михайло Михайлович пішов з Надею подихати свіжим повітрям. Я лежала на ліжку Іван вмостився з боку, навіть дозволу не питав. Між нами як завжди зав*язалася розмова ні про що. І в один момент, я зрозуміла , що відстані між нами приблизно пів подиху. Ось він поцілунок. Перший, щирий, не через гру чи суперечку, а через те що він так хотів. Ніхто собі і уявити не може якою я була тоді щасливою. Я зрозуміла, що мрії мають властивості збуватися. І це найпрекрасніше у цьому світі. Після цього він завжди мене зустрічав. Брав у Міші мопед та їхав навпроти мене. І завжди був щасливий. Він постійно хотів до мене на каву. А я була не проти. Скільки я плакала та просила у Бога щоб він просто звернув на мене увагу. Я була така окрилена. А коли після одного із таких вечорів він щей догнав мене із словами : «я дещо забув», обійняв та поцілував, я просто почала плакати і ледь не закричала: «ДЯКУЮ!!!» Мого щастя у той момент не виміряти нічим. Я була щаслива як звідси до неба. Після того ми були то неначе пара, то ніби чужі люди. Найгіршим із цих вечорів був останній, але до ньго треба дожити. Тому все по порядку. Одного дня ми як завжди гуляли. І не було нічого особливого, день був нудним, тому я пішла гуляти із Юлею яка на той час вже стала для мене хорошою подругою. Ми швидко розійшлися по домівках. Але не встигла я дійти до дому як Юля подзвонила і сказала, що вертається до хлопців. Коли я запитала хто там є, одного імені Іван мені вистачило. Я що духу побігла туди. Ми сиділи, говорили, Іван переглядав щось у телефоні, йому було нудно, він вже був готовий йти до дому. Але приїхали Юлені шанувальники, які привезли якийсь алкоголь, а алкоголь – це гарний настрій. Тому Іван вирішив покращити собі гумор. Але трохи переборщив і настрій збив його зніг. Господи ну за що мені це? Хіба мало навколо нормальних хлопців, чому саме цей Ваня? З цих історій можна подумати, що Іван затятий алкоголік, але насправді пив він рідко, просто усі цікаві історії траплялиса тоді коли він п*яний…
Але до такого стану він ще жодного разу не допивався. Його система відключилася від навколишнього світу та відпривилась у Нірвану. Що мені з ним робити? Він не те що ходити і говорити не може, я буду щаслива якщо він очі просто відкриє. Михайло Михайлович посадив його біля мене. Ми сиділи далеко від компанії у повній темряві. Він спочатку говорив якусь дурню. А потім сказав фразу яка залишилась у моїй глові назавжди : «Дякую, що ти у мене є». І перший раз він пригорнувся до мене, обійняв і поцілував у щічку. Але мені це не допомогло. На мені була відповідальність за його стан та доставку до дому. А як це має відбуватись я не знала. До 5 ранку він спав у мене на колінах. Я час від часу питала як він, у відповідь чула, що все нормально. Але коли сонце зявилось на небосхилі, я зрозуміла, що час до дому. Провела його і пішла сама. На наступний день, він нічого не пам*ятав та й особливо легше йому не стало. Я не могла дивитись на нього такого. Але єдине чим могла допомогти це купити води та відправити до дому...
Страх… Здається безглуздість. Це те , що зупиняє нас та робить слабшими. Але, що ви знаєте про страх… Страшно це коли ти бачиш обличчя коханої людини, яке залите кров*ю…
І ти не знаєш, що робити, тому просто кричиш.
Він йде поруч, його рука у мене на плечі. Він про щось розказує. Такий веселий та мій. Але постійно ззаді. Він боїться, що його побачать. О Господи, що з ним сталось. Після такого сну я проснулась вся в сльозах. Але це був тільки сон… Я так думала
І знову один із чудових вечорів. Іван та Михайло Михайлович прийшли до мене на каву. Надя теж прийшла. Ми посиділи в мене в дома. Я навіть не пам*ятаю деталей того вечора. В моїй пам*яті закарбувався момент : «Я йду з Михайлом Михайловичем по узбіччю траси, я провидила їх до дому. Іван спереді їде на велосипеді. І в одну мить я чую «АЙЙЙ». Михайло Михайлович крикнув мені, щоб я бігла до нього. Я підбігаю і мені ледь не потемніло в очах… Іван сидить у бетонній фосі, з опущеною головою та повністю закривавленою долонею. Я незнаю наскільки голосно тоді прокричала те : «ЩО ТИ З СОБОЮ ЗРОБИВ?». Мені страшно, мені страшно, що робити, ці думки не покидали мене. Одна сторона його обличчя повністю в крові. Я не знаю, що він розбив і , що робити далі. Решту дороги я тремтіла. » Потім пішла промивати йому рану до річки. Він дуже сильно розбив чоло. Рана була не тільки велика, а й глибока.» Звісно його нікуди мам а не пускала на наступний день. Але до нас з Надею він відпросився. Коли я побачила, що з ним усе добре, він такий же веселий та прикольний я була дуже щаслива. Він поруч і з ним усе добре, що ще треба. Тільки потім я згадала картинку із того сну і не на жарт перелякалась.
Таємниці – це ті речі, які можна довіряти тільки собі. Але я цього тоді не знала
Про те, що я люблю Івана знали 3 мої подруги Юля ( та, котру на початку я називала стервою..) , Таня та Надя. Надя завжди ставила під сумнів мою довіру до дівчат, але в цьому була її найбільша помилка…
Одного дня, коли ми як завжди гуляли всією коппанією, Надя вирішила, чому б і не розказати Іванові, що Таня його любить. Подумала і зробила. Вона розказала, з хорошою метою, вона думала, що ми будемо разом, але на томість зруйнувала усе. Усе, що я так довго будувала, усе те , що я так сильно любила. Коли людина дізнається про почуття до неї, то змінює абсолютно своє ставлення, до особи, яка щось відчуває. Особливо коли вона розуміє, що чого б між ними не було, разом вони бути не можуть. І в той день 10 червня я втратила кращого друга. Назавжди… Для оточуючих все було як завжди, а от я знала, те що було не повернути. Але все ж одного дня спробувала…
Розділ 4
У світі за все потрібно платити. І хвили щастя інколи занадто дорогі…
Я все ж хотіла спробувати повернути того Івана, який робив мене щасливою. Підготувала усе, щоб зробити йому настрій. І все вдавалося. Якби не одне помилкове рішення піти на річку. Там була вона… Красива, неймовірна, струнка, з золотим волоссям та таким класним голосом. Вікторія, 14 рочків. Вона стрибала у воду як русалка, нічого не бачучи та нікого не помічаючи. Справжня барбі… Побачивши її, його очі заблищали. І я побачила погляд схожий на той… Діагноз – Закоханість першої стадії. Рівень хронічний. З цього дня почалася моя розплата за всі щасливі хвилини поруч із ним… А незабаром у нього мали бути іменини. В цей день я мала бути щаслива. Тільки з появою цієї красуні, моє щастя знищили. Кожен день супроводжувався сльозами. В мене його забрали. Людину заради якої я готова бігти на край світу, знищити та покинути усе тільки б він був мій… Але це залишилось у мріях. 6 Липня Іван пропонує Віці стати його дівчиною. Я ще не встигла прийти на місце святкування, як вони вже були щасливою парою. Ці спогади досі викликають сльози. В один момент ти вже залишаєшся без кисневої маски. І в будь який момент кисень може закінчитись. Після початку їх відносин моє життя провалилось у прірву депресій та римованих взлетів. Більшість моїх віршів присвячено йому та нашим стосункам. Той хто не бачив наших стосунків скаже , що я ідіотка, бо побивася за хлопцем який не був моїм і за стосунками яких не було, але це потрібно було бачити. Він був щасливий, а я вбита. Але я намагалась це приховати. Я не хотіла щоб це хтось бачив. А він в свою чергу, почав мене добивати розіграшами. Мовляв вони з Вікою рошійшлися, стань моєю дівчиною і так далі. Це було дуже боляче з кожним кроком я все більше наближалася до краю. Він просто знущався з мене. Переконував, що я йому ніхто і звинувачував у безглуздих вчинках. Ніби то я проти їх стосунків з Вікою і хочу їх розлучити. А як би сильно я його не любила я б ніколи не дозволила, а ні собі а ні комусь іншому зруйнувати його щастя. Нехай хоча б він буде щасливий. Але він цього чомусь не розумів. Та з часом усе якось налагодилось і ми помирились. Все стало нормально ми навіть знову стали кращими друзями. Я допомагала йому у стосунках із Вікою. Вона стала для мене подругою. Ми разом гуляли, відпочивали, з Вікою тусли, з Іваном зависали. В мене був кращий друг, людина яку я любила теж цінувала мене. І мене це тішило. Все було прекрасно… Але в цій фразі є нюанс присутності минулого часу…
Розділ 5
Життя – це математика. Сплутавши знаки отримаємо зовсім інший результат.
Одного дня, коли батьки були на роботі я вирішила влаштувати в себе дома party. Запросила Віку, Івана та Мішу. Спочатку приїхали Іван та Міша. Вони привезли із собою настрій, бо одна дівчинка зробила їм подарунок з нагоди своїх іменин. Міша поїхав по Віку, вони підняли собі настрій. Я з Вікою готувала, говорила, знімала відео, а хлопці були окремо. Ми прийшли до них і Віка попросила Мішу відвезти її до дому забрати речі, Міша погодився. Вони поїхали, а ми з Іваном залишились одні. Ми знову почали дуріти. Момент і до губ його залишилось пів подиху. Він поцілував мене, вперше за весь час стосунків із Вікою. Я запитала його що він робить, а він лиш сказав, щоб я нічого не казала Віці, я погодилась. Цей секрет досі між нами. Але не він став ключовою трагедією. Почалося офлайн навчання. Школа, ліцей, всіх життя розкидало по різних куточках. Наші зустрічі стали рідшими, але вони були. Віка була у Франківську, Іван зустрічався з нею там. Ну і мене він бачив рідко. Але однієї зустрічі було достатньо щоб зруйнувати собі життя. Ми зустрілися в нашому легендарному особняку. Я , НАДЯ, ОЛЕГ, РОМАН, МІША, Михайло Михайлович, Іван і дівчина Міші, краща подруга Віки Ліля. Все було круто доки в Івана настрій не почав зашкалювати. А я нічого не могла із собою зробити. Його губи, мій наркотик. Я не могла жити без нього. А його чомусь тягнуло до мене. Але того вечора не тільки до мене , а й до Лілі. Ліля – найбільша наша помилка. Людина яка зруйнувала абсолютно все. Мало того , що вона зрадила своєму хлопцеві та щай ледь не знищила стосунки Івана та Віки. Але наступоного дня у всьому винна стала я.
Розділ 6
Його погляд ще довго являвся мені у снах
Вже близько 5 тижнів ми ніхто один для одного. Та не тільки з Іваном. Ціла компанія, абсолютно всі зникли із мого життя ще до того як я встигла кліпнути. Я не бачила їх. Тільки раз коли вони хотіли з*ясувати стосунки зі мною .Їх глос я дуже рідко чую у безглуздих телефонних дзвінках. Усі новини їхнього життя дізнаюся через спільних знайомих. Він ненавидить мене. Але чому, я ж ні в чому не винна майже… Насправді я винна, винна у тому, що 8 місяців тому я закохалась у хлопця з ніжним ім*ям Ваня. Я винна, що не змогла забути його і вчасно зупинитись. Його роль вже зіграна у моєму житті. Але його все одно покажуть у титрах під надписом : Головні актори. І навряд, в мене коли небудь з кимось будуть такі чарівні, справжні, щирі дружні стосунки. Я досі його люблю. Ну не його, а того Ваню у якого я закохалась ледь не з першого погляду. Того через якого я плакала від щастя. Я досі закохана у його погляд. Я досі сумую за нашими преписками 24\7. За тим як він мене зустрічав на мопеді Міші. За його дзвінками в ночі, бо йому скучно було йти до дому. Я люблю, я скучила але я вже нічого не зможу повернути. Його очі стали холодними та чужими. Люди, які дарували сенс життя зникли. Я залишилась із Юлею та Надею. Я покінчила із депресією, щоб не було я все переживу. Я найбільше боялась втратити їх, найбільший страх підкорено… Єдине , що я хотіла б сказати їм усім : «Ви – це найкрутіше, що зі мною було. Ви попри все найдорожчі для мене люди. Ви досі для мене друзі. Я вас ціную. Я безмежно вдячна вам за ці 10 місяців щасливого життя. Я хочу щоб ви були щасливі. Кожен наш спільний спогад це щось неймовірне. Я ніколи вас не забуду. Я вас так сильно люблю…»
І от від моєї здавалось би вічної дружби залишилось декілька фото, старі меми та пісні, ну і звісно розбите серце.
Так любов чи дружба, що ж обирати? Любові без дружби не буває. Шукайте у другій половинці друга. Ту людину якій зможеш подзвонити за будь яких обставин. Добре тобі, погано, весело чи сумно ця людина поруч. Ти довіряєш їй як самій собі. Тільки пам*ятайте, що все це повинно бути взаємно. Будьте вірні один одному, будьте чесні один з одним. Будьте щасливі! А коли віднайдете те щастя, притисніть сильно до себе і не відпускайте! Не дозвольте йому втекти. Адже 3 хвилини щастя варте усіх тих страждань, що я пережила! Моря сліз, зневіри та самотності! Щастя не варте всіх грошей на світі. Цінуйте людей з якими ви можете бути ніби діти…
27.10.2020