Відмінності між правовими сім'ями та перелік основних джерел.
Сучасна правова система України була заснована на юридичних поняттях та принципах характерних романо-германському типу правової системи, що приводить до схожості основних принципів підходу регулювання держави, створюючи ідентичність з континентальною сім'єю.
Отже можна зробити висновок, що вона найбільш наближена до романо-германської правової сім'ї, або рухається у цьому напрямку. Такої думки дотримується переважна більшість українських вчених.
Щоправда, з ними не згоден проф. Ю. М. Оборотов, який вважає, що правова система України належить до особливої так званої євразійської правової сім'
Нормативно-правові акти. Писана конституція, що характерно для романо-германської правової сім'ї, є найвищим законом країни. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Чинні Міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Встановлені норми міжнародного права мають вищу юридичну силу порівняно з законом;
Принципи права- є джерелом, що сприяє якості законодавства та визначає основні вектори його дії та напрямків розвитку.
Судова практика- встановлює розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і положення. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку урегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентувалися.
Правова доктрина — норма, вироблена правовою доктриною, є нормою-принципом. Такі норми-принципи можуть виражатися, а можуть і не виражатися в нормах позитивного права, але обов'язково застосовуються в судовій практиці та мають досить загальний характер. Ці принципи визначають діяльність судової влади, яка бере їх із закону чи із звичаю за допомогою тлумачення.
2. Особливості джерел конституційного права.
за відмінностями механізмів нормотворення джерела конституційного права поділяють на:
Формалізовані – зміст цих джерел є результатом відносно автономного, спеціалізованого правотворчого процесу, здійснюваного державними органами. (Наприклад: конституція, різновиди законів, акти глави держави та ін.).
Неформалізовані – це не завжди передбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності таких органів. (Наприклад: конституційні звичаї та конституційні угоди).
Основні види джерел:
Нормативно-правові акти:
закони (конституційні, органічні, звичайні);
нормативно-правові акти глави держави;
нормативно-правові акти органів виконавчої влади;
нормативно-правові акти органів конституційного нагляду;
парламентські регламенти (статути);
рішення органів місцевого самоврядування.
Судові прецеденти.
Правові звичаї.
Міжнародні договори.
Релігійні норми.
Доктринальні джерела. [класифікація за Б.А.Страшуном]
Акти надзвичайних органів влади.
Акти, що видаються в порядку тлумачення конституційніх норм і законів.
Політичні декларації та спільні постанови політичного керівництва правлячих партій та парламентів. [за В.О.Лучіним].
Внутрішньодержавні публічно-правові договори. [за В.Є.Чіркіним].
3. Класифікація нормативних актів і нормативних договорів.
Нормативно-правовий договір — це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Договори з нормативним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового контракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру.
Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.
За рівнем, на якому вони укладаються:
• міждержавні;
• міжурядові;
• відомчі.
За кількістю сторін:
• двосторонні;
• багатосторонні.
За об'єктом регулювання:
• політичні;
• економічні;
• зі спеціальних питань.
Розрізняють міжнародні договори:
• що підлягають ратифікації;
• що не підлягають ратифікації.
Нормaти́вно-прaвови́й áкт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповновaженими нa це суб’єктaми нормотворчості у визнaченій формі тa зa встaновленою процедурою, спрямовaний нa встaновлення, зміну aбо скaсувaння норми прaвa.
Нормaтивно-прaвові aкти поділяють нa зaкони тa підзaконні нормaтивно-прaвові aкти.
Зaкони — це нормaтивно-прaвові aкти, що видaються зaконодaвчими оргaнaми (у нaшій держaві — Верховною Рaдою Укрaїни), мaють вищу юридичну силу тa регулюють нaйвaжливіші суспільні відносини.
Зaкони зaзвичaй поділяються нa конституційні тa звичaйні.
Усі зaкони мaють вищу юридичну силу, якa полягaє у тому, що:
ніхто, крім оргaнів зaконодaвчої влaди, не може приймaти зaкони, змінювaти чи скaсовувaти їх
лише Конституційний Суд Укрaїни може визнaти зaкон Укрaїни чи його окреме положення неконституційним
усі інші нормaтивно-прaвові aкти повинні видaвaтися відповідно до зaконів
у рaзі колізій між нормaми зaкону і підзaконного нормaтивно-прaвового aкту діють норми зaкону.
Докладніше: Закон
Підзaконні нормaтивно-прaвові aкти — нормaтивно-прaвові aкти уповновaжених оргaнів держaви (їх посaдових осіб) тa інших суб'єктів, що приймaють відповідно до зaконів і розвивaють чи детaлізують їх положення.
Існують різні клaсифікaції тaких aктів. Зокремa, зaлежно від суб'єктів, що їх видaли, виділяють тaкі види підзaконних нормaтивно-прaвових aктів в Укрaїні:
нормaтивні aкти Верховної Рaди Укрaїни (зaкони, постaнови)
нормaтивні aкти Президентa Укрaїни (укaзи, розпорядження)
нормaтивні aкти Кaбінету Міністрів Укрaїни (постaнови, розпорядження)
нормaтивні aкти Верховної Рaди тa Рaди міністрів aвтономної Республіки Крим
нормaтивні aкти міністерств, держaвних комітетів, інших оргaнів центрaльної виконaвчої влaди зі спеціaльним стaтусом (нaкaзи, розпорядження)
нормaтивні aкти місцевих держaвних aдміністрaцій
нормaтивні aкти оргaнів місцевого сaмоврядувaння
нормaтивні aкти відділів тa упрaвлінь відповідних центрaльних оргaнів нa місцях
нормaтивні aкти керівників держaвних підприємств, устaнов, оргaнізaцій нa місцях
інші підзaконні нормaтивні aкти.
4. Ознаки та походження конституційних і органічних законів.
2. Конституційні закони - законодавчі акти, які виходять із конституції і мають за мету конкретизувати основні конституцій ні положення шляхом регулювання найбільш важливих суспільних відносин або внести до неї (конституції) зміни та володіють стосовно інших нормативних актів, окрім конституції, вищою юридичною силою.
Є конституційні закони двох видів:
а) органічні ("названі", "номінальні"), тобто закони, необхідність прийняття яких прямо передбачена чинною конституцією; їх перелік, організаційна назва визначені в конституції (в Україні - в законах про вибори народних депутатів, про всеукраїнський та місцеві референдуми, про вибори Президента, про Кабінет Міністрів, про місцеве самоврядування тощо). Вони не включаються в текст конституції, діють разом із конституцією, бо їх ухвалення органічно випливає з її змісту. Проте процедура їх ухвалення відрізняється від процедури ухвалення конституції можливістю використання стосовно них права "вето" президента, як і в звичайних законах. Такі закони діють в Іспанії, Румунії, Португалії, Франції та інших країнах.
б) "реформуючі", тобто закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції. На відміну від "названих" (органічних) законів конституційні реформуючі закони після затвердження (прийняття) набувають вищої юридичної сили і стають складовою частиною конституції, її змістом (за відсутності оскарження їх конституційності). На них, як і на конституцію, не поширюється право "вето" президента. Конституційні закони приймаються з додержанням особливої ускладненої процедури конституційною більшістю голосів; в Україні -уРосії-3/4.
5. Джерела сімей релігійного права. Перелік, ознаки кожного з них, держави (і континенти), де застосовано.
Релігійні джерела, особливо в монархічних державах з феодальними і родовими пережитками, зокрема з питання про престолонаслідування. У одиничних мусульманських країнах конституцію замінює Коран — священна книга, що містить, за переказами, записи проповідей пророка Мухаммеда, в інших же Коран вважається актом, що стоїть вище за конституцію
Специфічним джерелом права, у тому числі конституційного, в окремих країнах виступають зведення релігійних правил, причому юридична сила їх порою перевершує навіть силу конституційних норм. Наприклад, в Ісламській Республіці Іран вищим джерелом права є шаріат - зведення норм мусульманського права.
Наприклад, в іудаїзмі джерелами права виступають Письмова Тора(Танах) і Усний Закон, зафіксований в Мишне і Талмуді. Найважливішими формами(джерел) мусульманського права виступають: Коран — священна книга ісламу, Суну — традиції, пов'язані з посланцем Бога, Иджма — «єдина угода мусульманського суспільства» і Кияс — судження аналогічно.
Характерна особливість релігійного права — персональний, а не територіальний характер його юрисдикції : приписи релігійного права зазвичай поширюються тільки на представників цієї релігійної общини; іновірці вилучені з-під їх дії.
+Найбільш розвинені релігійно-правові системи: єврейське право, індуське право, канонічне право, церковне право, мусульманське право
6. Перелік і характеристика юридичних властивостей конституції. Стабільність, пряма дія, верховенство (винятки з нього), легітимність, легальність, інші.
Конституція – це система правових норм певної держави, яка приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини в сфері організації та функціонування органів державної влади, державно-територіального устрою та правового статусу людини і громадянина.
Легальність влади означає, що
а) влада має законне походження;
б) влада здійснюється за допомогою закону (а не шляхом свавілля, насильства тощо);
в) влада сама підпорядковується закону.
Звідси видно, що легітимність і легальність влади – це близькі, але не тотожні поняття.
Легітимність – це етична, оцінна характеристика влади (існуюча влада є доброю чи поганою, справедливої або несправедливої, чесної або нечесної і т.п.).
Легальність – це юридична і тому етично нейтральна характеристика влади.
Різниця двох зазначених характеристик влади виражається також у тому, що легальна влада може на певному етапі стати нелегітимною в очах населення. У зв’язку з цим в західній політології розроблений такий показник, як поріг легітимності влади. Він визначається за результатами соціологічних опитувань і становить 30% населення. Це означає, що якщо за результатами соціологічних опитувань більше 30% населення висловлює довіру існуючої влади, вона вважається легітимною, якщо ж за результатами соціологічних опитувань довіру існуючої влади висловлює менше 30% населення, вона вважається нелегітимною. Оскільки громадська думка в країнах західної демократії розглядається як один з політичних інститутів суспільства, то політик з рейтингом менше 30%, як правило, йде у відставку. Претенденти на посаду президента США напередодні виборів мають рейтинг, значно перевищує 50% (порядку 60-70%) і постійно стежать за тим, щоб протягом їх президентства він залишався досить високим, тобто не опускався нижче позначки в 50%.
Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
7. Способи розробки конституції. Розробка народом (ісландський кейс).
Є п'ять основних суб'єктів розробки Конституції: представницькі органи; нарадчі органи при главі держави; інститути громадянського суспільства; міністерстваколоній; населення. Розробка конституцій останнім із цих суб'єктів зазвичай булаатрибутом недемократичної держави. Так само проводилося й так зване всенароднеобговорення проектів конституцій. Воно мало швидше формальний, багато в чому по-казовий характер, бо нічого, по суті, не змінювало. Численні схвальні збори та тисячіпоправок і пропозицій, що вносилися на них, не могли приховати за тих умов факту,що такий проект насправді є продуктом не народу, а партійно-державної еліти.Питання про необхідність створення нової Конституції Ісландії порушувалосярегулярно, починаючи з 1944 року, коли Ісландія здобула незалежність від Данії, алепродовжувала користуватися конституцією цієї країни, лише злегка модифікованою.«Демократією 2.0», за аналогією з комп'ютерним терміном, назвали у світі досвід Іс¬ ландії з розробки нової конституції.Вирішальним моментом, що підштовхнув владу до конкретних дій у цьому на¬прямку, стала фінансова криза 2008 року. П'ять років чистого неоліберального режи-му зробили Ісландію (населення 320 тисяч, без армії) однією з найбагатших країн усвіті. Але у міру зростання інвестицій зростав і зовнішній борг банків. 2003 року боргІсландії дорівнював 200 відсоткам її ВНП, а 2007 року становив 900 відсотків. Світо-ва фінансова криза 2008 року стала смертельним ударом. Наприкінці року Ісландіяоголосила банкрутство.
можна сказати, що розробка Конституції Ісландії є унікальним прикладом у світовій конституціоналістиці, і слід детальніше вивчати цей приклад, адже наразіна території України немає наукових праць, присвячених цьому питанню. Також слідзазначити, що цей політикоконституційний експеримент відбувається у країні, щовдалим чином за багатьма параметрами, вказаними вище, підходить для цього. І слід у будьякому разі не лише, з одного боку, не приховувати цей досвід, але й, із другогобоку, не намагатися його беззмінно імплементувати, адже слід враховувати особли¬вості кожної держави, її правової системи, менталітету її населення тощо
8. Класифікація конституцій:
1) за способом ухвалення;
| За способом ухвалення | ||
| октройовані | даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу | Конституція Непалу[en] 2007 року (була чинною до 2015 року), Конституція Нігерії[en] |
| народні | ухвалені представницьким органом або шляхом референдуму | Конституція України, Конституція США |
за порядком внесення змін;
| За порядком зміни, внесення поправок і доповнень | ||
| жорсткі | зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону | Конституція США, Конституція Японії |
| гнучкі | зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур | некодифіковані конституції (Конституція Великої Британії, Конституція Швеції) |
3) за формою вираження (із прикладами держав);
| За формою (структурою) | ||
| кодифікована | єдиний нормативний акт (документ) | Конституція України та більшість інших конституцій світу |
| некодифікована писана | два або декілька документів, перелік яких чітко визначений | Конституція Сан-Марино, Конституція Швеції, Конституція Саудівської Аравії[ru], Основні закони Ізраїлю[ru] |
| некодифікована неписана | чітко не визначена кількість джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї) | Конституція Канади, Конституція Нової Зеландії[ru], Конституція Великої Британії |
за походженням;
Термін конституція у різні часи використовувався неоднозначно. Він походить від латинського слова constitutio, що вживалося для постанов і розпоряджень, зокрема законодавчих актів імператорів часів Стародавнього Риму (лат. constitutiones principis: edicta, mandata, decreta, rescripta).[11]. До української мови цей термін прийшов через англійську та французьку мови. З історії стародавнього світу залишилося багато прикладів уживання терміна «конституція» (давньогрецький аналог — «політія») для позначення нормативно-правових актів важливого державного значення, зокрема, наприклад, акти, що їх видавав візантійський імператор Юстиніан (VI ст.) з метою проведення кодифікації римського права, а також відома «Афінська політія». Пізніше термін широко використовувався у канонічному праві для позначення важливих визначень, зокрема указів, що видавалися Папою Римським й наразі називаються апостольською конституцією.
У середньовічній Європі конституціями називали акти, у яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів (наприклад, Велика хартія вольностей 1215 року в Англії; акти Фрідріха II — «Конституція про права князів духовних» 1220 року, «Конституція про права князів світських» 1232 року; Великий березневий ордонанс 1358 року у Франції тощо).
У сучасному значенні нормативно-правовий термін «конституція» вперше вжив Шарль-Луї де Секонд Монтеск'є (1689–1755), який, серед іншого, використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії.
5.фактична та юридична конституція. Реальна та фіктивна конституція. Відмінності.
Фактична конституція - це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою. Юридична й фактична конституції можуть збігатися. Ті положення юридичної конституції, що узгоджуються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, ті, що не узгоджуються, - фіктивними. При цьому питання про реальність або фіктивність тієї чи іншої конституції, включаючи її окремі положення, не слід ототожнювати з питанням про демократичність або реакційність.
Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, вторинним, похідним від них засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин.
Фактична конституція існує незалежно від того, знайшла нона своє юридичне втілення чи ні. Це певний порядок державного устрою. Фактична і юридична конституції - цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна.
Фіктивна конституція характерна для країн з авторитарними, а тим більше — з тоталітарними політичними режимами. У таких державах конституція — бутафорія, політична декларація, яка приховує дійсний стан речей (СРСР, соціалістичні країни і ін.).
9. Відмінності елементів структури конституції.
Конституція як юридичний документ складається з наступних елементів:
1) вступна частина (преамбула);
2) основна частина (розділи, частини, глави);
3) заключна частина (прикінцеві та перехідні положення)
10. Держави та століття найстаріших конституцій.
| Конституція | Рік |
| Конституція Солона | поч. VI ст. до н. е. |
| Конституція сімнадцяти статей (Японія) | бл. 604 |
| Конституція Сан-Марино | 1600 |
| Конституція Пилипа Орлика (Гетьманщина) | 1710 |
| Конституція США | 1787 |
| Конституція 3 травня (Польща) | 1791 |
| Конституція Канади | 18 |
11. Найдовша та найкоротші конституції.
Найдовшою серед усіх писаних конституцій суверенних держав світу є Конституція Індії,[3] яка містить 444 статті у 22-х розділах,[4][5] 12 доповнень і 118[6] поправок, зі 146 385-ма словами в її англомовній версії,[7]. Найкоротшими конституціями є Конституція США (7 статей та 27 поправок)[8] та Конституція Монако, що налічує 10 розділів із 97-и статей та загалом 3 814 слів
12. Основні моделі конституційного правосуддя. Форми правової охорони конституції. Види конституційного контролю (нагляду).
У світі сформувалися три основних моделі спеціального правового захисту конституцій:
Американська модель
Передбачає здійснення конституційного судочинства судами загальної юрисдикції, як правило верховними судами держави, або ж навіть судами всіх інстанцій.
Романо-германська (європейська) модель[
Конституційний суд Австрії
Ґрунтується на формуванні спеціальних органів конституційної юстиції — конституційних судів, конституційних рад тощо.
Мусульманська (традиційна) модель
Емблема Федерального шаріатського суду (Пакистан)
Передбачає здійснення конституційної юстиції вищими релігійними або традиційними органами (ради духовенства, ради вождів тощо)[11]. Особливістю їх діяльності є те, що закони та інші акти перевіряються на відповідність не тільки Конституції, а й шаріат
Правова охорона конституції є неодмінною умовою забезпечення її верховенства і стабільності. Вона здійснюється у двох основних формах - конституційний контроль та конституційний нагляд.
По-перше, конституційний контроль не обмежується тільки рамками судового контролю. Бо слід мати на увазі також і функціональну роль законодавчої і виконавчої влади, порядок і традиції збереження моральних, національних та духовних цінностей.
По-друге, конституційний контроль як система, це сукупність складних процесів, які вимагають гармонійного функціонування органів, що мають різні правомочності. Він може існувати і результативно діяти, тільки за наявності певних передумов. З них необхідно виділити конституційне упорядкування суспільних відносин, закріплення демократичних принципів розвитку суспільства, незалежність контролю, його всеосяжний характер, доступність членам суспільства, гласність конституційного контролю тощо.