Ознайомитися з різними підходами до тлумачення поняття «освітня політика», що є інформаційних джерелах, довідниковій літературі. Виписати декілька визначень у тематичний словник, обґрунтувати доцільність їх застосування у науковому обігу, професійному спілкуванні освітян, законотворців, експертному середовищі.
Термін “державна політика в галузі освіти”, або “державна освітня політика” почав використовуватися в науковій літературі у 60-70-ті рр. ХХ ст. – період, який характеризувався “інформаційним вибухом”, тобто бурхливим розвитком природничих і фізико-математичних наук. Як наслідок, у Радянському Союзі, Сполучених Штатах Америки, державах Європи та в Японії освіта почала розглядатися як найважливіший чинник економічного розвитку й соціального прогресу, сфера, що потребує особливої уваги на загальнодержавному рівні, врахування в змісті та напрямах державної політики.
Щодо терміна “політика”, його поширення пов’язується з однойменним трактатом Аристотеля, зміст якого є узагальненням філософських проблем розвитку давньогрецької держави, правлінь та урядів.
У науковій та науково-популярній літературі дається декілька визначень поняття «державна освітня політика». Ось деякі з них:
Освітня політика - це низка дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх організацій та / або системи освіти.
Освітня політика - найважливіша складова політики держави, інструмент забезпечення фундаментальних прав і свобод особи, підвищення темпів соціально-економічного і науково-технічного розвитку, гуманізації суспільства, зростання культури.
Освітня політика - це, передусім, політика, що забезпечує розвиток і функціонування системи освіти. Вона спрямована на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для суспільного розвитку.
Освітня політика - це сфера діяльності, пов’язана відносинами між соціальними групами щодо передачі новим поколінням накопиченого соціального досвіду і культури.
З цієї причини «освітню політику» краще тлумачити в широкому розумінні – не тільки як правові норми та інші політичні документи, що розмежовують діяльність, але як правовий процес розвитку освітніх установ, що виникає з таких процесів і механізмів, за допомогою яких можна вплинути на ці процеси. Загалом «освітня політика» є міждисциплінарною, орієнтованою на практику, аналітичною і нормативною.
За своєю природою «освітня політика» є міждисциплінарною, ця ланка розвивалася, щоб покращити негативний вплив навчального процесу на здоров’я суб’єктів данного процессу.
Аналіз нормативних документів та сучасних наукових публікацій свідчить, що на основі розгляду і характеристики поняттєво-категорійного поля державної політики створюються реальні можливості систематизувати і удосконалити діючі та обгрунтувати нові поняття в сфері освітньої політики.
2.Ознайомитися з текстом Закону України «Про освіту» (ухвалений ВР України 05.09.2017р.). З’ясувати як змінився перерозподіл функцій управління між суб’єктами на національному та регіональному й місцевому рівня.
| Районні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад |
| — відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності дошкільної, початкової та базової середньої освіти, позашкільної освіти; — планують та забезпечують розвиток мережі закладів дошкільної, початкової та базової середньої освіти, позашкільної освіти; — планують та забезпечують розвиток мережі закладів профільної середньої освіти академічного спрямування (міські ради міст з населенням більше 50 тисяч — самостійно; міські ради міст з населенням менше 50 тисяч — за погодженням з обласною радою); — мають право засновувати заклади освіти, реорганізовувати і ліквідовувати їх; — закріплюють за закладами початкової та базової середньої освіти територію обслуговування (крім випадків, встановлених спеціальними законами); — забезпечують доступність дошкільної та середньої освіти для всіх громадян, які проживають на відповідній території, та вживають заходів для забезпечення потреби у дошкільній та позашкільній освіті; — забезпечують та фінансують підвезення учнів і педагогічних працівників до закладів початкової та базової середньої освіти і у зворотному напрямку (у разі потреби — транспортними засобами, пристосованими для перевезення осіб, які пересуваються на кріслах колісних); — ведуть облік дітей дошкільного та шкільного віку у порядку, затвердженому КМУ; — оприлюднюють офіційну звітність про всі отримані та використані кошти, а також перелік і вартість товарів, робіт, послуг, спрямованих на потреби кожного із заснованих ними закладів освіти, та інші видатки у сфері освіти; — забезпечують рівні умови розвитку закладів освіти всіх форм власності; — здійснюють інші повноваження у сфері освіти, передбачені законом. |
| Сільські, селищні ради |
| — відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності дошкільної та початкової освіти; — мають право засновувати заклади освіти, реорганізовувати і ліквідовувати їх, забезпечують їх діяльність та розвиток; — оприлюднюють офіційну звітність про всі отримані та використані кошти, а також перелік і вартість товарів, робіт, послуг, спрямованих на потреби кожного із заснованих ними закладів освіти, та інші видатки у сфері освіти; — здійснюють інші повноваження у сфері освіти, передбачені законом освіти. |
Реформа шкільної освіти безпосередньо стосується не лише інтересів декількох мільйонів осіб, серед яких учителі, школярі та їхні батьки, але й органи місцевого самоврядування. Із набранням чинності новим Законом України від 05.09.17 р. № 2145-VIII «Про освіту» у місцевих рад виникло чимало запитань з приводу впровадження його норм у життя. У своєму листі від 13.10.17 р. № 1/9-554 «Щодо нагальних питань впровадження Закону України «Про освіту» Міносвіти розтлумачило деякі норми застосування цього Закону більш детально.
3. Ознайомитися з характеристиками освітньої політики у працях зарубіжних учених (напр., дж.: Тейлор, Різві та ін. «Освітня політика та курс на зміни», див.: навч. пос. Ірини Іванюк «Освітня політика», с. 15-17). Обґрунтувати Ваше розуміння підходів зарубіжних учених з визначеного питання.
Основні характеристики освітньої політики:
Освітня політика має певні характеристики, які важливо знати для того, щоб розуміти, яким чином вона формується. Наприклад, Тейлор, Різві, Лінгард і Генрі (1997) у роботі «Освітня політика та курс на зміни» визначають такі її характеристики:
Політика - це більше, ніж текст. Багато аспектів освітньої політики не відображаються в офіційних політичних документах. Політичний документ - це, як правило, продукт тривалих і часто складних обговорень і компромісів з боку різних зацікавлених груп. Щоб мати всеосяжне уявлення про політичні проблеми, треба знати, як чигати між рядками документа. Іншими словами, треба брати до уваги контекст і передісторію прийняття політичних рішень в освіті.
Політика має багато вимірів. Політику розробляють зацікавлені групи, які різняться наявністю влади і впливовістю. Тому освітня політика нагадує пиріг з багатьма різними інгредієнтами, де інтереси різних груп представлені не однаково.
Політика ґрунтується на певних цінностях. В основі політики - певні цінності. Політичні рішення можуть представляти цінності, які поділяє більшість суспільства, цінності основних зацікавлених груп або тих, хто безпосередньо приймає рішення. В будь якому випадку складно уявити політичне рішення, яке не ґрунтується на цінностях.
Тейлор, Різві, Лінгард і Генрі (1997) наводять різні класифікації політики. В основі однієї з класифікацій - природа політики. Згідно з нею:
1.політичні курси поділяють на розподільні та перерозпо- дільні. Розподільні визначають спосіб розподілу людських, матеріальних або фінансових ресурсів (наприклад, політика розподілу підручників або фінансування програм). Перерозподільна політика передбачає перерозподіл ресурсів між певними регіонами, школами або групами дітей (наприклад, держава може перерозподілити місцеві освітні бюджети з метою підтримки муніципальних шкіл у знедолених районах); розрізняють політику символічну і матеріальну. Символічна політика, як правило, декларує певні принципи і цінності. Принципи гуманізму, демократії, національної ідентичності та відновлення, задекларовані в Загальній концепції освіти Литовської республіки, - приклад символічної політики. Матеріальна політика передбачає зобов’язання щодо імплементації через забезпечення ресурсами (наприклад, політика комп’ютеризації шкіл або їх ремонт);
2.виділяють раціональні і прибуткові типи політики. Прихильники раціональної політики окреслюють обов’язкові стадії її розвитку. Прибуткова політика нарощує вже існуючі практики. Наприклад, реформування екзаменаційної системи в Литві - це, без сумніву, раціональна реформа з чітким початком і визначеним кінцем. А перетворення шкіл на культурні центри для місцевої громади - це прибуткова політика, яка продовжує вже існуючу довготривалу практику;
3.політика може бути самостійною і процедурною. Самостійна політика визначає, що має бути зроблено, а процедурна - в який спосіб це має бути зроблено. Закон про освіту - приклад самостійної політики, а нормативні документи - процедурної;
4.виділяють політику регулятивну і дерегулятивну. Регулятивна має тенденцію до заборони, а дерегулятивна - дозволу і сприяння чомусь. Заборона наркотиків у школі - приклад регулятивної політики. Політика шкільного самоврядування - дерегулятивна політика.
4. Проаналізувати здобутки та пріоритети МОНу: підсумки 2018 року і плани на 2019 рік (за матеріалами виступу Лілії Гриневич на прес-конференції, грудень 2018 р. URL: https://vseosvita.ua/news/zdobutki-ta-prioriteti-monu-pidsumki-2018-roku-i-plani-na-2019-2934.html
Основні здобутки 2018 року:
1.) Створено 22 тис місць у дитсадках впродовж року. Доступність дошкільної освіти залишається безумовним пріоритетом співпраці МОНу та органів місцевого самоврядування.
2.) Усі першокласники прийшли в Нову українську школу. У 2018-му році стартувала реформа НУШ, і вже 40 з половиною тисяч вчителів, які викладають, є вчителями початкових класів чи іноземної мови, успішно пройшли передпідготовку.
3.) В 2018 році почав діяти Державний стандарт початкової освіти. Щоб покращити рівень доступності шкільної освіти, в Україні додатково створили 286 опорних шкіл. Крім того, запроваджений принцип набору до першого класу за місцем проживання. Ще одним пріоритетом є інклюзивна освіта. Кількість інклюзивних класів збільшилась на 5 тисяч. Спільними силами почали створювати мережу інклюзивно-ресурсних центрів.
4.) Модернізація профосвіти – створено 50 навчально-практичних центрів з сучасним обладнанням для навчання за найбільш гостродефіцитними професіями.
5.) Вступ на магістратуру на правничі спеціальності здійснюється тільки за зовнішніми екзаменами. Вступ на магістратуру правничих спеціальностей відбувався за зовнішніми іспитами.
6.) Відродження учнівського та студентського спорту: Україна вперше за багато років узяла участь у Всесвітній гімназіаді та перемогла.
Основні пріоритети на 2019 рік:
Розвиток реформи НУШ – знову в перший клас, новий Державний стандарт базової освіти.
Гідність кожної дитини: доступна вбиральня, анти-булінг та інклюзія.
Нові механізми професійного зростання вчителів: добровільна сертифікація та механізм «гроші за вчителем».
Початок роботи освітнього омбудсмена.
Діджиталізація освіти: Інтернет та комп’ютери в сільські школи.
Становлення Національної системи кваліфікацій: зв’язок між ринком праці та освітою.
Початок роботи центрів колективного користування обладнанням у закладах вищої освіти.
Базове фінансування науки в університетах.
5. Проаналізувати інформацію з позицій спадкоємності пріоритетів діяльності МОН України, що визначено на 5 років (згідно Програми Уряду, яку затверджено 29 вересня 2019 року). URL: https://mon.gov.ua/ua/news/programa-diyalnosti-uryadu-na-5-rokiv-mon-maye-5-chitkih-cilej-dlyakrashih-derzhavnih-poslug-dlya-vsih-vid-ditej-v-doshkilli-do-naukovciv-ta-innovato
Програма діяльності Уряду передбачає 5 чітких цілей для Міністерства освіти і науки, які відомство має виконати за наступні 5 років. Успіх мірятимуть за конкретними індикаторами (KPI) , які також передбачені програмою. План передбачає такі 5 цілей та індикаторів до них для МОН.
Ціль 1. Кожна дитина має доступ до якісної дошкільної освіти
Показники ефективності:
Зростання щорічного показника охоплення дітей дошкільною освітою 3-5 років у міській та сільській місцевостях щорічно;
Зростання частки 5-6 (7)-річних дітей, які здобувають дошкільну освіту в закладі дошкільної освіти;
Оцінка якості дошкільної освіти за шкалами дослідження ECERS (Early Childhood Environment Rating Scale).
Ціль 2. Випускники школи є самодостатніми, творчими та креативними особистостями, які мають ґрунтовні знання та володіють компетентностями, що потрібні у сучасному світі
Показники ефективності:
Місце України у міжнародному дослідженні якості освіти PISA. Покращення результатів з читацької, математичної, природничо-наукової грамотності;
Зменшення різниці у навчальних досягненнях випускників шкіл у сільській та міській місцевостях за рахунок підвищення якості навчання у сільській місцевості;
Рівень вмотивованості учнів у навчанні.
Ціль 3. Випускники шкіл мають широкий вибір закладів для здобуття якісної професійної освіти з подальшим працевлаштуванням
Показники ефективності:
Зростання відсотку випускників шкіл, що обирають професійну (професійну-технічну та фахову передвищу) освіту після школи, щонайменше до 45%;
Зростання відсотку випускників закладів професійної (професійно-технічної та фахової передвищої) освіти, працевлаштованих в Україні через 6 місяців та 1 рік після закінчення навчання, зокрема за професією (спеціальністю).
Ціль 4. Випускники закладів вищої освіти є конкурентоспроможними фахівцями на ринку праці
Показники ефективності:
Відсоток випускників закладів вищої освіти, зайнятих на позиціях чи у сферах, що вимагають вищої освіти;
Величина різниці між оплатою праці осіб з вищою освітою різних рівнів та осіб, які не мають вищої освіти;
За результатами національних опитувань роботодавців щонайменше 25% респондентів повністю або переважно позитивно оцінюють якість вищої освіти в Україні.
Ціль 5. Українські вчені мають належні умови для досліджень та інтегровані у світовий науковий простір
Показники ефективності:
Кількість публікацій та кількість цитувань українських вчених у журналах, які індексуються провідними міжнародними наукометричними базами даних;
Зростання частки грантового фінансування в загальному обсязі фінансування наукових досліджень та розробок;
Зростання питомої ваги видатків на фінансування наукових проектів, грантових та стипендіальних програм для молодих вчених у загальному обсязі видатків державного бюджету на науку.
Передбачається, що найближчим часом Міністерство розробить чіткий план заходів, де покроково буде розписано, як саме МОН досягатиме поставлених цілей.
6.1) Ознайомитися текстами «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» (2013), та ЗУ «Про освіту» (2017), Концепцією розвитку інклюзивної освіти. Проаналізувати документи з позицій досягнення перспектив щодо поліпшення якості, доступності та ефективності освіти дітей з особливими потребами, запровадження нововведень та змісту реформаційних кроків в означеній сфері. 2) Ознайомитися з текстом нового закону, спрямованого на протидію булінгу, що був прийнятий ВРУ 17 грудня 2018 року. Висловити своє бачення щодо сутності проблеми й шляхів її розв’язання.
Отже, чинне законодавство в цілому гарантує право на освіту дітей з особливими освітніми потребами без дискримінації і на основі рівності можливостей, але не передбачає найбільш оптимальної форми навчання – інклюзивної освіти.
Призначення Концепції полягає у визначенні стратегій запровадження і розвитку інклюзивної освіти, мети, завдань, вихідних принципів, учасників та, власне, поняття «інклюзивна освіта».
Визначення оптимальних шляхів і засобів впровадження інклюзивного навчання ґрунтується на основі відповідного нормативноправового, навчально-методичного, кадрового, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення.
Вирішальною умовою реалізації концепції є комплексне розв'язання питань, пов'язаних з кадровим, навчально-методичним, нормативноправовим і організаційним забезпеченням інклюзивної освіти.
Реалізація Концепції сприяє:
забезпеченню права дитини з особливими освітніми потребами на рівний доступ до якісної освіти, незалежно від стану здоров’я, місця їх проживання;
створенню належних умов для функціонування і розвитку інклюзивної освіти в Україні, забезпеченню достатнього обсягу фінансування для впровадження інклюзивного навчання;
удосконаленню навчального процесу шляхом урахування сучасних досягнень науки, зміні освітньої парадигми;
забезпеченню архітектурної відповідності загальноосвітніх навчальних закладів різних типів, незалежно від форм власності, та підпорядкування, відповідно до особливих потреб дітей;
підготовці кваліфікованих педагогічних кадрів, забезпечення ними в повній мірі потреб інклюзивної освіти, створення системи підвищення їх професійної майстерності;
забезпеченню навчальних закладів, що впроваджують інклюзивне навчання, транспортними засобами, відповідними навчально методичними, наочними, дидактичними матеріалами, сучасними засобами корекції індивідуального та колективного призначення.
Новий Закон, направлений на протидію булінгу, що був прийнятий ВРУ 17 грудня 2018 року, передбачає чіткі алгоритми дій у випадку цькувань.
Якщо дитина стала свідком булінгу в закладі освіти, передусім вона може розказати про це батькам, вчителю, психологу або безпосередньо директору.
Окрім цього, дитина може звернутись на гарячу лінію ГО «Ла Страда - Україна» з протидії насильству в сім’ї або із захисту прав дітей; до соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді; Національної поліції України; Центру надання безоплатної правової допомоги.
Якщо педагог або інший працівник закладу освіти став свідком булінгу, то він має повідомити керівника закладу незалежно від того, чи поскаржилась йому жертва булінгу чи ні.
Після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу.
Керівник закладу розглядає таке звернення та з’ясовує усі обставин булінгу. Надалі він скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу та окреслює подальші дії. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то очільник закладу зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.
До складу такої комісії можуть входити педагоги, психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого та «булера», керівник закладу та інші заінтересовані особи.
У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України.
Але за будь-якого рішення комісії керівник закладу забезпечує психологічну підтримку усім учасникам випадку.
Новоприйнятий Закон також передбачає низку штрафів за цькування.
7. 1) Ознайомитися текстами «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» (2013) , ЗУ «Про освіту» (2017), проєктом ЗУ «Про позашкільну освіту» (2018). Проаналізувати документи з позицій поліпшення якості, доступності та ефективності розвитку позашкільної освіти, запровадження нововведень та змісту реформаційних кроків у означеній сфері.
Проблема, яка потребує розв’язання: недостатня доступність якісної позашкільної освіти як складової частини безперервної освіти в Україні, зокрема в сільській місцевості.
Сьогодні система позашкільної освіти включає:
державні, комунальні, приватні заклади позашкільної освіти;
інші заклади освіти як центри позашкільної освіти;
гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об'єднання на базі закладів загальної середньої освіти, навчально-виробничих комбінатів, закладів професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої;
клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності;
культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші заклади освіти, установи;
інші суб’єкти освітньої діяльності, що надають освітні послуги у системі позашкільної освіти.
Слід також відзначити певну невідповідність між сучасними інтересами дітей, запитами батьків та пропонованими освітніми послугами в сфері позашкільної освіти, їх якістю, наближеністю до місця проживання або навчання, змістом навчальних програм, матеріально-технічним оснащенням.
Розвиток позашкільної освіти повинен здійснюватися відповідно до засад державної політики у сфері освіти, принципів освітньої діяльності, а також таких принципів:
доступності освітніх послуг в сфері позашкільної освіти незалежно від будь-яких факторів;
вільного вибору здобувачами позашкільної освіти освітніх компонентів для різнобічного розвитку особистості;
інклюзивного навчання, що передбачає ефективне залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників;
гендерної рівності;
мобільності, динамічності, адаптивності змісту навчальних програм та матеріально-технічного оснащення освітнього процесу в сфері позашкільної освіти;
належної якості освітніх послуг в сфері позашкільної освіти;
безпечності умов навчання в сфері позашкільної освіти;
державно-приватного партнерства в сфері позашкільної освіти;
забезпечення можливості громадян брати участь у вирішенні місцевих справ щодо забезпечення права на здобуття позашкільної освіти;
відповідного реагування органів місцевої влади на потреби членів територіальних громад;
раціонального використання ресурсів місцевої громади з метою забезпечення права на позашкільну освіту;
відкритості та прозорості, забезпечення публічного доступу до офіційної інформації з метою розуміння місцевою громадою, яким чином здійснюється управління сферою освіти;
інновацій та відкритості до змін;
надійного фінансового менеджменту, забезпечення ощадливого та продуктивного використання публічних фінансів та інших матеріальних ресурсів, енергоефективності;
сталого розвитку та орієнтації на довгострокові результати з метою врахування інтересів майбутніх поколінь щодо збереження національної (місцевої) культурної спадщини та навколишнього природного середовища;
поваги до прав людини, культурної різноманітності та соціального згуртування, з метою забезпечення захищеності та поваги до всіх громадян;
підзвітності – відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування за свої дії щодо забезпечення права освіту.
Пропозиції на ринку освітніх послуг в сфері позашкільної освіти мають відповідати запиту на конкретні напрями підготовки, у тому числі у комунальних закладах позашкільної освіти.
Концепція розвитку позашкільної освіти не є нормативно-правовим актом, а імплементація її засад потребує створення та затвердження Стратегії розвитку позашкільної освіти, внесення змін в законодавство України, у тому числі в Закон України “Про позашкільну освіту”.
8. 1) Ознайомитися текстом «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року». Проаналізувати документ з позицій досягнення перспектив щодо поліпшення якості, доступності та ефективності розвитку професійної (професійно-технічної) освіти. 2) Ознайомитися з текстом ЗУ «Про освіту». Проаналізувати документ з позицій нововведень та змісту реформаційних кроків у сфері загальної професійної освіти та вищої професійної (професійно-технічної) освіти; 3) Ознайомитися з текстом ЗУ «Про фахову передвищу освіту» (2019). Проаналізувати документ з позицій нововведень у цій ланці освіти. 4) Ознайомитися з ЗУ «Про освіту» (частина 10 та частина 12 статті 9), Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 660 «Про схвалення Концепції підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти», Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 р. № 214-р «Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти». Проаналізувати тексти документів з позицій актуальності нововведень.
Перспективи щодо поліпшення якості проф.-тех освіти відповідно до національної стратегії розвитку освіти.
– розроблення та впровадження державних стандартів професійно-технічної освіти з професій широких кваліфікацій; оновлення та затвердження оптимального переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників (скорочення їх кількості на основі інтеграції);
– оптимізацію мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань та форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці; розширення їх автономії, створення навчально-виробничих комплексів;
– удосконалення механізму формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів відповідно до реальних потреб економіки, регіональних ринків праці, запитів суспільства; – удосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів професійно-технічної освіти на базі вищих навчальних закладів та профільних ПТНЗ;
– утворення на базі діючих навчально(науково)-методичних кабінетів професійно-технічної освіти центрів забезпечення нової якості професійно-технічної освіти;
– відкриття до кінця 2016 року 27 навчально-практичних центрів за галузевим спрямуванням для здійснення перепідготовки незайнятого населення та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів професійно-технічної освіти.
Заходи щодо формування нормативно-правового, організаційного і методичного забезпечення підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти будуть спрямовані на приведення чинних нормативно-правових актів у відповідність до Концепції підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти, розроблення положень про дуальну форму здобуття освіти у професійній (професійно-технічній), фаховій передвищій та вищій освіті, розроблення типових договорів про дуальну форму здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, розроблення методичних рекомендацій щодо формування освітніх програм та організації освітнього процесу в закладах освіти за дуальною формою здобуття освіти.
9. 1) Ознайомитися текстом «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року». Проаналізувати документ з позицій досягнення перспектив щодо поліпшення якості, доступності та ефективності розвитку ВО. 2) Ознайомитися з текстом ЗУ «Про вищу освіту» 2014 р., а саме: ст. 3 (Державна політика у сфері вищої освіти), Розділи ІІ (Рівні, ступені та кваліфікації вищої освіти. Ст. 5), Розділ VІ (Вищі навчальні заклади, Ст. 28). Схарактеризувати роль реформаційних змін для ВО України згідно ЗУ «Про вищу освіту» 2014 р. 3) Ознайомитися з Концептуальними засадами реформування публічного фінансування та управління закладами вищої освіти (упровадження з січня 2020 р.). Проаналізувати документ з позицій нововведень та змісту реформаційних кроків у ВО; 4) Проаналізувати нормативноправовий супровід організації освітнього процесу у ЗВО у зв'язку із запровадженням загальнонаціонального карантину й переходу на дистанційне/ або змішане навчання, що пов’язано із поширенням COVID-19. Висловити своє бачення щодо якості освітнього процесу й дотримання норм академічної доброчесності під час онлайн оцінювання навчальних досягнень студентів.
Для здійснення стабільного розвитку і нового якісного прориву в національній системі освіти необхідно забезпечити:
а) у дошкільній освіті: – відновлення роботи закритих у попередні роки дошкільних навчальних закладів, розширення їх мережі до повного задоволення потреб населення; – стовідсоткове охоплення обов’язковою дошкільною освітою усіх дітей п’ятирічного віку через урізноманітнення форм її здобуття; – створення оптимальних організаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних, 12 навчально-методичних і матеріально-технічних умов для функціонування дошкільних навчальних закладів;
– розширення мережі навчально-виховних комплексів типу «дитсад–школа», відкриття груп та дошкільних закладів різних типів та форм власності (у тому числі корпоративних, сімейних дитячих садків), формування дошкільних груп для надання освітніх послуг за скороченим режимом занять тощо; – оновлення змісту, форм, методів і засобів навчання, виховання і розвитку дітей дошкільного віку відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти (державний стандарт) та чинних програм розвитку дитини, зокрема програм «Я у світі», «Впевнений старт».
Карантинні обмеження посилили виклики, які стоять перед закладами освіти України. Потреба в нових підходах до навчання з обмеженням кількості аудиторних занять залишається проблемним питанням для значної частини освітянської спільноти. Водночас лишаються вкрай актуальними такі вимоги до вищої освіти, як: • доступність та інклюзивність; • гнучкість для окремих категорій здобувачів, які працюють, мають дітей тощо; • індивідуальна траєкторія навчання здобувача; • впровадження дуальної освіти. Вирішення цих питань неможливе без широкомасштабного впровадження онлайн-технологій, ґрунтовних змін у підходах до організації навчання в закладах освіти та в кожній дисципліні, зокрема ролі аудиторних занять та ефективності їхнього проведення. Зміни мають відбутися. Це не тимчасове рішення, а можливість вдосконалення, переходу на новий якісний рівень.
Приклад провідних університетів світу свідчить1 , що якісна освіта можлива і за суттєво меншої кількості аудиторних занять, ніж в українських закладах освіти. Але це вимагає грамотного застосування онлайн-технологій з відповідними методичними підходами, що забезпечують ефективне поєднання безпосередньої та опосередкованої форми взаємодії студентів і викладачів у вигляді змішаного навчання.
Окрім переваг у вивченні певних дисциплін, всеохопне впровадження змішаного навчання у закладах освіти також дозволить забезпечити: • узгодження змісту освітніх програм; • забезпечення постійного моніторингу якості освіти; • демонстрацію окремих курсів потенційним вступникам; • можливу комерціалізацію навчального контенту. Оскільки погляди на змішане навчання, на методи застосування онлайн-технологій загалом суттєво різняться, пропонуємо узагальнені рекомендації щодо оптимальних підходів в організації змішаного навчання, його методичної та технологічної складової.
10.Дослідити у порівняльному контексті особливості навчання безробітних, професійної підготовки і перепідготовки дорослих з особливими потребами, освіти людей третього віку в Україні та країнах ЄС. Сформулювати рекомендації щодо впровадження продуктивного досвіду ЄС в Україні.
Професійне навчання безробітних організовується на замовлення роботодавця або для самозайнятості, провадження підприємницької діяльності, забезпечення поточної та перспективної потреби ринку праці з урахуванням побажань безробітних, на підставі індивідуального плану працевлаштування, складеного кар’єрним радником разом з безробітним.
Сучасна освіта дорослих в Україні представлена переважно системою післядипломної освіти. Забезпечуючи фахове та особистісне зростання людини, післядипломна освіта, покликана уможливити пристосування до швидкоплинних змін як у виробничій і невиробничій економічних сферах, так і в інформаційнотехнологічному суспільстві.
Післядипломна освіта спрямовується на поєднання особистісного розвитку з підвищенням професійного потенціалу людини; забезпечення випереджувального характеру підготовки, підвищення кваліфікації 5 відповідно до суспільних вимог; мотивування освіти впродовж життя; створення ефективних технологій навчання дорослих.
Відсутні системні пропозиції з надання освітніх програм для дорослих з огляду на їх особисті потреби, дієздатність, вік. Не дістала розвитку грантова підтримка з державного і місцевого бюджетів тих організацій і установ, які здійснюють навчання дорослих, а діяльність міжнародних донорів занадто ускладнена. Загалом у країні недостатнє фінансове забезпечення і заохочення освіти дорослих, зокрема шляхом встановлення податкових пільг, безпосередніх виплат на освіту дорослим тощо. Часто-густо освіта дорослих є особистою справою і відповідальністю, її роль належним чином не усвідомлюється на рівні державної політики. Разом з тим частина дорослих, які навчаються в системі формальної і неформальної освіти, на початку ХХІ ст. у країнах Європейського Союзу перевищувала 37 %. Найвищих показників досягли Швеція – 73 %, Норвегія і Фінляндія – по 55 %. Україна за рівнем участі дорослого населення в різних освітніх програмах належить до четвертої, останньої групи країн, у яких кількість дорослих громадян, які навчаються, становить менше 15 %.
11. Ознайомитися з текстом «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» (2013). Проаналізувати документ з позицій досягнення перспектив щодо поліпшення якості, доступності та ефективності розвитку післядипломної освіти. 2) Ознайомитися з текстом ЗУ «Про освіту» (2017). Проаналізувати документ з позицій нововведень та змісту реформаційних кроків у сфері освіти дорослих.
За останні роки здійснено низку заходів щодо реалізації ідей і положень Національної доктрини розвитку освіти, щодо реформування освіти, підвищення її якості, доступності та конкурентоспроможності. Модернізовано зміст та вдосконалено організацію всіх ланок освіти, створено нові навчальні підручники, започатковано організацію інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами, запроваджується профільне навчання в старшій школі, вдосконалюється зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів, триває забезпечення загальноосвітніх та професійнотехнічних навчальних закладів сучасними навчальними комп'ютерними комплексами, підключення їх до мережі Інтернет, у вищій освіті впроваджуються принципи Болонського процесу, кредитно-модульна система навчання. Оновлено систему мовної освіти, що забезпечує обов'язкове оволодіння державною мовою, можливість опановувати рідну та іноземні мови. Вивчення іноземних мов стало обов'язковим з першого класу. У непростих демографічних і соціально-економічних умовах здійснюється модернізація мережі навчальних закладів з метою більш ефективного використання їх матеріально-технічних, кадрових, фінансових, управлінських ресурсів для забезпечення доступності та якості освіти. З цією метою ведеться пошук альтернативних моделей організації навчання, зокрема створення в сільських районах освітніх округів, яких ниніфункціонує майже 2 тисячі. Припинено процес закриття дошкільних навчальних закладів, відновлюється та значно розширюється їх мережа відповідно до потреб населення. Відбулися значні позитивні зрушення в бібліотечно-інформаційному забезпеченні педагогічної освіти і науки, зокрема, створено веб-портали та сайти у провідних бібліотеках, формуються повноцінний галузевий інформаційний ресурс, електронні каталоги, повнотекстові бази, електронні бібліотеки.
ЗУ «Про освіту»
Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Не просто знання, а вміння
Власне, велика частина закладених у законі норм підпорядкована саме цій меті, для досягнення якої закладам освіти, педагогам, батькам і самим здобувачам освіти надається велика свобода дій.
Трирівнева 12-річна школа
Такий варіант можливий, якщо суспільство в перші роки реформи усвідомить її важливість, а освітня й бюджетна системи будуть цілком готові до змін.
Професійна освіта
Закінчивши 9 класів, діти зможуть навчатися в професійних коледжах, здобуваючи професію як одночасно зі здобуттям повної вищої освіти, так і без нього.
Трирічний бакалаврат і дворічна магістратура
Автономія шкіл і більша свобода вчителя
Директором можна бути не більше 12 років
Більша зарплата вчителів
Добровільна сертифікація вчителів
Інклюзивне навчання і перепрофілювання інтернатів
Інформаційна прозорість
Академічна доброчесність
Закон зобов’язує учасників освітнього процесу дотримуватися академічної доброчесності.
Більше джерел фінансування
Щоб закон запрацював повною мірою, потрібно ухвалити ще багато документів
Закон «Про освіту» – базовий документ, який містить посилання на інші закони (з яких прийнято лише закон «Про вищу освіту») та підзаконні акти.