Теорія ХВИЛІ Кондратієва Досліджувана М. Кондратьєвим хвиля підвищення (кінець 80-х років XVII ст. до 1810—1817 рр.) збігається з періодом промислової революції кінця XVIII — першої половини XIX ст. У XIX ст. коливання в межах першого великого економічного циклу були пов'язані з обсягом залізничного будівництва . Так, в Англії перша залізниця з'явилась у 1825 р., а з 1840 по 1850 рік протяжність залізниць зросла з 1,4 до 10,6 тис. км, внаслідок чого прискорився розвиток металургійної, металообробної промисловості. Наприкінці XIX ст. центром економічних коливань стає оброблювальна промисловість. Цей період збігається з хвилею підвищення третього циклу, який розпочався з 1891— 1896 рр. і тривав до 1914—1920 рр. На основі проведених досліджень М. Кондратьєв з'ясував такі чотири закономірності: 1) упродовж 20—25 років до початку хвилі підвищення великих циклів починається пожвавлення у сфері технічних винаходів і відкриттів, а відтак упродовж не більше 5 років — їх широке впровадження (період піднесення). Під час перелому у великих циклах відбуваються якісні зміни в організації виробництва, грошовому обігу та деяких інших ланках національної економіки, а також у сфері міжнародних економічних відносин; 2) під час хвиль підвищення великих циклів, як правило, посилюються соціальні потрясіння і перевороти в суспільстві; 3) хвилі пониження великих циклів супроводжуються тривалою депресією в аграрному секторі економіки; 4) хвиля підвищення великого циклу сприяє зменшенню тривалості періодів депресій в середніх циклах і водночас посилює інтенсивність їх піднесення; в умовах хвилі зниження періоди депресії збільшуються, а інтенсивність піднесення знижується. Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, а отже, реалізувати власність на свою робочу силу, стає відносно надлишковим щодо ефективності капіталу, поповнюючи резервну армію праці. Чинники виробництва виробництво - це процес створення продуктів для існування і розвитку людського суспільства. Робоча сила - це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці. Як головна умова виробництва у будь-якому суспільстві робоча сила має весь час діяти. Цей процес дістав назву її споживання. Інакше кажучи, споживання робочої сили є сама праця, її ще називають "живою працею". Праця - діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення її. ОсновнІ ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ І. Закони, що діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють такі чотири типи: 1) всезагальні економічні закони (притаманні всім суспільно-економічним формаціям): закон економії робочого часу, закон зростання продуктивності праці, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.; 2) загальні економічні закони (діють у кількох формаціях): закон вартості, закон грошового обігу, закон попиту і пропозиції тощо; 3) специфічні економічні закони (діють у межах лише однієї суспільно-економічної формації): основний економічний закон, закон концентрації окремих форм власності та капіталу (наприклад, за умов капіталізму — закони концентрації промислового, торговельного, індивідуального, позичкового капіталу та ін.); 4) стадійні та ступеневі закони (діють на одній із вищих стадій або ступенів розвинутої суспільно-економічної формації). Так, на вищій стадії капіталізму діє закон монополізації капіталістичного виробництва, закон зрощування промислового капіталу з банківським та інші; на вищому ступені цієї стадії діє закон одержавлення капіталістичної економіки, закон планомірності тощо. II. Закони різних сфер суспільного відтворення: 1) закони безпосереднього виробництва: закон зростання технічної будови виробництва, закон визначення вартості товарів суспільно необхідним робочим часом, закон спадної віддачі та ін.; 2) закони, що діють у сфері обміну: закон вартості (основною ознакою якого є обмін еквівалентів), закон попиту та пропозиції тощо; 3) закони, що діють у сфері розподілу: закон привласнення середнього прибутку на рівновеликий капітал, закон обернено пропорційної залежності між величиною прибутку та розміром заробітної плати та ін.; 4) закони сфери споживання: закон зростання потреб, закон Енгеля, закони Госсена тощо. Водночас окремі економічні закони відображають взаємозв'язок двох і більше сфер суспільного відтворення (наприклад, закони конкуренції). ІІІ. Закони розвитку та функціонування окремих економічних Підсистем: 1) закони розвитку продуктивних сил (визначальні): закон поступового переходу функцій працівника до засобів праці, закон зростання екологічних витрат (на сучасному етапі) та ін.; 2) закони розвитку підсистеми техніко-економічних відносин: закон усуспільнення виробництва і праці, закон суспільного поділу праці, закон концентрації виробництва та ін.; 3) закони, що відображають розвиток організаційно-економічних відносин за умов капіталізму: закон посилення організації виробництва та ін.; 4) закони розвитку та функціонування відносин економічної власності: основний економічний закон, закон концентрації власності, закони розвитку окремих форм капіталу та ін.; б) закони, які відображають розвиток господарського механіз IV. Закони, які діють на різних рівнях економічної системи :1) закони мікрорівня: закон одиничного поділу праці, закон зростання трансакційних витрат та ін.; 2) закони макрорівня: закон циклічного розвитку економіки, закон грошового обігу та ін.;3) закони метарівня: закони інтернаціоналізації виробництва, обміну та ін., які найінтенсивніше діють у межах Європейського союзу; 4) закони, що діють у масштабах світового господарства: закони нерівномірності економічного розвитку, закон інтернаціоналізації обігу (який на цьому рівні діє з меншою інтенсивністю), інтернаціональні форми закону вартості та ін. Більшість із цих законів ще не досліджена. ПОКАЗНИКИ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. Результатом суспільного виробництва є створені життєві блага, тобто суспільний продукт. Основні показники виміру суспільного продукту, тобто національного обсягу виробництва: Сукупний суспільний продукт (ССП) – це вся маса матеріальних благ створених у суспільстві за рік. Він розраховується шляхом додавання валової продукції всіх галузей економіки, тому включає повторний рахунок. З 1988 року Україна відповідно до міжнародних стандартів розраховує інший показник - ВНП. Валовий національний продукт (ВНП) – сукупна ринкова вартість всіх кінцевих товарів і послуг, створених у національній економіці за рік. 3. Якщо з ВНП відрахувати вартість спожитих засобів виробництва, то залишиться чистий продукт суспільства (ЧПС). Чистий продукт суспільства (ЧПС) - це заново створена вартість, або в грошовому вираженні національний дохід. Національне багатство - це все, що має суспільство, що створене за всю історію його існування. Структура національного багатства Основні виробничі і невиробничі фонди; Оборотні виробничі фонди і матеріальні запаси, резерви; Природні ресурси; Духовне багатство. 3. Економічна та соціальна ефективність суспільного виробництва: сутність, основні показники Ефективність суспільного виробництва - це його результативність, співвідношення результатів і витрат на виробництво. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ЗАЙНЯТОСТІ Державна служба зайнятості — централізована система державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України. Основні завдання : Реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Сприяння громадянам у підборі підходящої роботи та надання роботодавцям послуг з добору працівників. Стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць. Підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці. Залучення безробітних до тимчасової зайнятості (до громадських та інших робіт тимчасового характеру).Підтримка безробітних в організації підприємницької діяльності.Видача роботодавцям дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Усі послуги надаються Державною службою зайнятості безоплатно (крім видачі роботодавцям дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства). Інформування населення про діяльність служби зайнятості, законодавство у сфері зайнятості та соціального страхування на випадок безробіття, а також щодо наявних вакансій та розміщені резюме здійснюється через Інтернет-ресурси державної служби зайнятості місця та працевлаштовуючи на них соціально незахищених безробітних, роботодавець має право на компенсацію єдиного внеску на соціальне страхування. Компенсація також здійснюється суб'єктам малого підприємництва, які створюють нові робочі місця у пріоритетних галузях економіки та працевлаштовують на них безробітних. Фонди НЕВИРОБНИЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Невиробничі фонди – частина національного багатства суспільства, яка створена суспільною працею і функціонує у невиробничій сфері. Складаються Н. ф. із запасів продуктів споживчого призначення, особистого (домашнього) майна населення. Основні Н. ф. включають житлові будинки, будови, споруди, машини, обладнання невиробничого призначення. До їх складу входять також фонди житлово-комунального господарства, організацій і установ охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва, науки і органів управління. Основні Н. ф. використовуються поступово, в міру їх зносу. Знос основних Н. ф. – це частина фонду споживання. Знос основних фондів у житлово-комунальному господарстві є елементом особистого споживання населення, знос інших основних Н. ф. входить до складу частини фонду споживання, яка є споживанням матеріальних благ в установах і організаціях невиробничої сфери. Основні Н. ф. відтворюються за рахунок фонду нагромадження. ЗНАЧЕННЯ СОББІВАРТОСТІ Собівартість - це сукупність витрат, виражена в грошовій формі, яка йде на виробництво і збут продукції До собівартості входять такі витрати: вартість спожитих у процесі виробництва предметів праці (сировини, напівфабрикатів, палива, електроенергії); перенесена вартість засобів праці; витрати на оплату праці; видатки на реалізацію продукції. Собівартість - це частина вартості продукту праці. Акумулюючи поточні витрати, собівартість продукції підприємства є одним з найважливіших показників ефективності виробництва. У процесі її зниження виявляються майже всі складові підвищення ефективності виробництва: зростання продуктивності праці, економія матеріально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів поліпшення використання основних фондів. Значення обліку собівартості величезне. По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві при наявних ресурсах, забезпечити тим самим прискорення оборотності оборотних засобів. По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростання прибутковості (доходності) виробництва, а отже, підвищення конкурентоспроможності підприємства. По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в обробних галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добувної промисловості.По-четверте, зниження собівартості продукції - реальна основа зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення. Основні виробничі фонди підприємства - це засоби труда, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ В Україні існує близько 6,7 тис. спільних підприємств із прямими іноземними інвестиціями, у яких працює близько 115 тис. чол., 37,5 тис. фермерських господарств із 67 тис. працюючих. У цілому частка виробництва малих підприємств у ВВП складає біля 11%. Успадкована від СРСР економіка України усе ще залишається монополізованою. У її структурі підприємництво займає незначне місце. У дійсності ми маємо показник, значно менше цього. Весь можливий потенціал розвитку підприємництва не вичерпаний, оскільки маються необхідні ресурси в достатньому розмірі. Однак підприємництво на сьогоднішній день зіштовхується з безліччю проблем і труднощів. Основні труднощі становлення вітчизняного підприємництва. Реформи останніх років відкрили можливість легально займатися приватним бізнесом, діставати прибуток і розпоряджатися ним за своїм розсудом. Прихід у малий бізнес став більш масовим і підприємці зштовхнулися із серйозними проблемами, що характерні для всіх країн світу, але в українському варіанті придбали гіпертрофований характер. Набір цих труднощів відомий: у пресі, у колі фахівців, що вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує список приблизно з двох десятків причин, що перешкоджають розвитку бізнесу, в тому числі малого. Незважаючи на наявні позитивні тенденції, які набирають силу останнім часом, аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора економіки ще не відбулося. Серед головних причин, які стримують його розвиток, можна назвати такі: відсутність дієвого механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва; неймовірно важкий тягар оподаткування; відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва в цілому; обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів; недосконалість механізмів обліку та статистичної звітності малого бізнесу, системи навчання і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності, обмеженість інформаційного та консультаційного забезпечення.Найболючішою проблемою малого бізнесу сьогодні є його забезпечення фінансовими ресурсами. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу.
Форми власності
Форма власності - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що зумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання працівника і засобів виробництва. В сучасних умовах економічною наукою використовується два підходи щодо їх класифікації: вертикально-історичний та горизонтально-структурний.Первіснообщинна форма власності передбачала однакові права общини на головний засіб виробництва — певну ділянку землі з усіма об'єктами, які на ній знаходились (тварини, рослини, сировина для виготовлення знарядь праці тощо), а також на результати виробництва.Рабовласницька форма власності базувалась на концентрації прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати виробництва та на самого працівника - раба.В епоху Середньовіччя сформувалась феодальна власність, відносини якої базувались на абсолютизації прав власності феодала на землю та інші засоби виробництва і обмеженні прав працівника в особі селянина - кріпака.Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності на засоби виробництва та результати праці в однієї особи (підприємця), особистою свободою працівника, відсутністю у нього засобів виробництва.Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам, на основі їх виняткового права на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності, коли його власником є юридична або фізична особа.Приватний тип власності реалізується як сукупність відносин індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням і без нього найманої праці, партнерської та корпоративної форм власності.Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту, коли суб'єкти цих відносин стосуються один одного як рівноправні співвласники. За таких умов основною формою індивідуального привласнення є розподіл доходу, а мірою його розподілу - праця.Суспільна власність існує у вигляді державної і колективної.Державна форма власності являє собою систему відносин, коли абсолютні права на управління і розпорядження об'єктами власності здійснюють структури державної влади. Базою функціонування й розвитку державної форми власності є ті сфери економіки, в яких виникає нагальна потреба у прямому централізованому управлінні, державних інвестиціях тощо.Власність трудового колективу - це спільна власність, передана державою або іншими суб'єктами господарювання у розпорядження колективу підприємства на певних умовах та з метою використання у виробничих або інших цілях відповідно до чинного законодавства. Вона може існувати в різних видах, залежно від джерел формування. Вид власності характеризується конкретними способами привласнення благ та методами господарювання. У зв'язку з цим, якщо підприємство викуплене за рахунок нагромадженого прибутку персоналу фірми, то виникає неподільна власність трудового колективу.
Державний бюджет
бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади. Завданням Держбюджет як список державних доходів і видатків за певний період (фінансовий рік) має бути затверджений у законодавчому порядку.Через державний бюджет розподіляється близько 70% національного доходу країни. Сутність держбюджету визначається соціально-економічним ладом, природою, завдання і функціями держави. Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети.Сума всіх бюджетів бюджетної системи називається зведеним бюджетом.державного бюджету є підтримка ринкової рівноваги і стимулювання розвитку окремих сфер та галузей національної економіки.
Обєкти та суб’єкти власності.Домінуючий об’єкт власності Об'єкти власності - це все те, що можна привласнити чи відчужити. Об'єкти власності: Засоби виробництва в усіх галузях народного господарства. Нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження тощо). Природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо). Предмети особистого споживання та домашнього вжитку.Гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них.
Суб'єкти власності
Інтегрування світової економіки Економічна інтеграція - це процес економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарських механізмів, що набуває форми міждержавних угод й узгоджено регульований міждержавними органами. Економічна інтеграція характеризується такими ознаками, які в сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн: 1) взаємопроникненням й переплетенням національних виробничих процесів, що приводять до зрощування відтворних процесів; 2) широким розвитком міжнародної спеціалізації й кооперації у виробництві, науці, техніці; 3) глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; 4) необхідністю цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробленні скоординованої економічної стратегії й політики; 5) регіональністю просторових масштабів інтеграції. Переваги інтеграції для взаємодіючих сторін: - забезпечення більш широкого доступу до всіх ресурсів: фінансових, трудових, матеріальних, новітніх технологій, що дозволяє виготовляти продукцію, розраховуючи на більш місткий ринок; - економічне зближення країн у регіональних межах, що створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх від конкуренції з боку фірм третіх країн; - інтеграційна взаємодія, що дозволяє вирішувати найбільш гострі соціальні проблеми.Найбільшого розвитку інтеграційні об'єднання різного типу набули в другій половині XX століття.
28.БАНКИ ТА ЇХ ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ Банк - це фінансовий інститут, суб’єкт кредитних відносин, який акумулює грошові кошти, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку. банки стають одним із головних елементів ринкової економічної структури, що проявляється у виконуваних ними функціях: - залучення тимчасово вільних грошових коштів та перетворення їх у позичковий капітал; - посередництво в кредитах (надання кредитів); - посередництво в платежах (грошові розрахунки і платежі); - операції з цінними паперами; - випуск (емісія) кредитних знарядь обігу; - консалтинг (надання консультаційних послуг).Сукупність фінансових установ грошового ринку (що займаються банківською діяльністю) у їх взаємозв’язку і взаємодії, діяльність яких законодавчо визначена, утворюють банківську систему. Сучасна банківська система як система ринкового типу є дворівневою, складається з центрального банку і комерційних банків Центральний банк країни є центральним органом кредитної системи. Він здійснює емісію кредитних грошей, акумулює і зберігає касові ресурси інших кредитних установ, зберігає державні золотовалютні резерви, кредитує комерційні банки, надає кредити під урядові програми, здійснює розрахунки і перевідні операції держави, грошово-кредитне регулювання макроекономічних процесів.
1 2 3