СВІТОВА ТОРГІВЛЯ Світова торгівля - це обмін товарами та послугами між державно-національними господарствами. Розвиток світової торгівлі привело до виникнення світового ринку товарів. Світовий ринок - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих національних ринків окремих країн, що беруть участь у міжнародному поділі праці та пов'язаних один з одним системою міжнародних економічних відносин. Міжнародна торгівля зростає і розвивається в зв'язку з вигідністю і доцільністю міжнародного поділу праці, зосередження виробництва певних продуктів в окремих країнах з метою їх подальшої продажу на світовому ринку і задоволення тим самим потреб інших країн, створюють попит на цей продукт. Якщо раніше основною передумовою міжнародної торгівлі була нерівномірність розподілу ресурсів між різними країнами, то сьогодні все більшого значення набувають відмінності в ефективності використання ресурсів, застосовуваних технологіях. Розвиток міжнародної торгівлі: • дозволяє подолати обмеженість національної ресурсної бази; • розширює ємність внутрішнього ринку і встановлює зв'язки національного ринку зі світовим; • забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва; • розширює виробничі можливості країн (відбувається зсув кривої виробничих можливостей вправо); • веде до поглибленню спеціалізації виробництва і на цій основі підвищення ефективності використання ресурсів і збільшення обсягу виробництва. Світова торгівля формується на базі зовнішньої торгівлі, здійснюється різними країнами. Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів. Основні відмінності зовнішньої торгівлі від внутрішньої: • товари та послуги на світовому рівні менш мобільні, ніж усередині країни; • при розрахунках кожна країна використовує свою національну валюту, звідси виникає необхідність зіставлення різних валют; • зовнішня торгівля піддається більшому державному контролю, ніж внутрішня;• більше число покупців і більше число конкурентів.
ЕКОНОМІЧНА КРИЗА Криза — це рішення, поворотний пункт, тяжкий перехідний стан. Економічна криза — фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це явище періодично повторюється і виявляється у надвиробництві капіталу і товарів. При цьому надвиробництві не абсолютному, а відносному, що передбачає більшу кількість вироблених товарів, ніж та, яку може спожити суспільство. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Кризи глибоко вражають і руйнують усе народне господарство. Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування. Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу. Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій; Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ. Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їх прибуткового застосування. Удар кризи означає для промисловців початок періоду низьких прибутків і великих збитків, депресії/ 3 настанням кризи з'ясовується, що кількість підприємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, а й що їх було б занадто і за нормального розвитку споживання. Надвиробництво засобів виробництва — характерна риса промислових криз і причина їх затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців. Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази піднесення або пожвавлення. Така криза менш глибока та тривала і має локальний характер. Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної діяльності (наприклад, сферу грошового обігу кредиту). Галузева криза - це криза в одній з галузей народного господарства, що може виникнути у будь-якій фазі циклу (наприклад, криза у сільському господарстві, на транспорті).
НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС ТА НАУКОВО ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ Науково-технічний прогрес (НТП) — поступальний, органічно взаємопов'язаний розвиток науки і техніки, що зумовлює еволюційні та революційні зміни в межах технологічного способу виробництва, а опосередковано — зміни інших елементів економічної системи (організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму), всієї сукупності суспільних відносин (соціальних, політичних, правових та ін.). НТП як наслідок дії об'єктивних економічних законів і насамперед закону зростання потреб, закону усуспільнення виробництва і праці та інших поширюється передусім на систему продуктивних сил. Сучасний НТП почався з промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст., внаслідок якої утвердився новий технологічний спосіб виробництва. Ручна праця, яка переважала до цього перевороту, не вимагала глибоких теоретичних знань. Необхідний їх мінімум поступово накопичувався емпірично. Велика машинна індустрія, на противагу цьому, передбачала залучення до процесу виробництва нових сил природи (пари, електроенергії), що потребувало інтенсивного теоретичного розвитку нових наукових дисциплін (зокрема, механіки, математики, фізики, хімії та ін.). Унаслідок використання досягнень цих наук виникла сучасна промисловість, з'явились нові її галузі, технології, поглибився суспільний поділ праці. Свідченням органічного взаємозв'язку наукового і технічного прогресу стало створення у 1875 р. першої у світі наукової лабораторії в американській компанії "Дженерал електрик". Отримуючи постійний імпульс від машинного виробництва, наука, у свою чергу, генерує нові ідеї, розробки, які з часом втілюються у виробництво. Закономірністю розвитку сучасного НТП є випереджаючий прогрес науки в системі "наука — техніка — виробництво". Зокрема, НТП — це фундаментальні й прикладні наукові дослідження, передусім у сфері природознавства; доведення результатів цих досліджень до науково-технічних розробок техніки і технології; створення нової техніки і вдосконалення існуючої, що супроводжується впровадженням досконаліших форм і методів організації виробництва; розширення сфери застосування нової техніки на споріднені, а згодом — на всі інші галузі народного господарства, що зумовлено тісною взаємозалежністю галузей внаслідок розвинутого сучасного поділу праці. Завдяки цьому відбувається поступальний розвиток науки, техніки (зокрема, технології та виробництва).
СУТЬ ВЛАСНОСТІ ЇЇ ЮРИДИЧНИЙ ТА ЕКОНОМІЧНЙ ЗМІСТ Власність — це не річ і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше — з приводу особливої форми привласнення речі. Економічний зміст власності набуває правової форми, внаслідок чого створюється єдиний економі ко-правовий альянс відносин, який у реальній дійсності неможливо роз'єднати. Тому власність є категорією як економіки, так і права. Економічній зміст власності реалізується через право власності. Нині існує дві основні точки зору на право власності. Згідно з континентальною правовою традицією право власності — це абсолютна єдність приватної власності, яка не розподіляється на окремі повноваження. Юридична форма власності може стати фактором, що стимулює чи гальмує розвиток економічних відносин. Часто без правового акта неможливо розв'язувати економічні проблеми. Приміром, перехід до ринкових відносин у перехідній економіці України був би неможливим без встановлення права приватної власності. Власність як економічна категорія за своєю суттю є приватна власність. Це історично перша форма привласнення, що власне й забезпечило становлення економіки як особливої сфери життєдіяльності людей. Індивідуалізація людини, поява економіки нерозривно пов'язані з інститутом приватної власності. Розвиток розподілу праці історично сприяв збільшенню продуктивності праці, що у свою чергу спричинилося до отримання більшої корисності від добра окремим індивідом, якому стає вигідним відокремити свої засоби виробництва від групового (колективного) привласнення, тобто перетворити їх на свою приватну власність. Поряд з приватною власністю існують колективна і державна власність. У Конституції України до окремої форми віднесено комунальну власність, тобто власність адміністративно-територіальної одиниці, а колективної власності взагалі немає. З цим можна погодитися, взявши до уваги ту обставину, що власність кооперативів, товариств, акціонерних товариств, за своєю природою є приватною власністю, оскільки вона пов'язана з володінням, розпоряджанням, користуванням в інтересах частини суспільства, відокремленої групи індивідів.
ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ У СВІТОВОМЦ ГОСПОДАРСТВІ Основу економічної взаємодії постсоціалістичних країн СНД, їх інтеграції у світове господарство становить міжнародний поділ праці, який дає їм змогу спеціалізуватися на виробництві тих або інших видів продукції, наданні послуг та їх взаємному обміні. Зрозуміло, що орієнтація економічної політики цих держав на самозабезпечення, самоізоляцію, згортання економічних зв'язків між країнами СНД, іншими державами світу - це згубний шлях для їх національних економік. В умовах динамічного розвитку інтернаціоналізації виробництва та обміну, зростання ролі міжнародних зв'язків у розвитку національних економік існує об'єктивна необхідність формування в цих країнах зовнішньоекономічного комплексу, орієнтовного на участь у міжнародному поділі праці, їх подальшу інтеграцію у світове господарство. Участь цих країн у міжнародному поділі праці стає умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити оптимальний розвиток національного виробництва з метою більш повного задоволення потреб суспільства та його громадян. Щодо зовнішньоекономічного комплексу України, то він має формуватися на ринкових засадах як органічна складова національної економіки, що пов'язана з економіками інших країн і орієнтована на вирішення проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства та його членів. Україна має необхідні передумови для входження у світове господарство та отримання певного місця в системі міжнародного поділу праці. Серед них - наявність сировинних ресурсів, родючих земель, дешевої та відносно освіченої робочої сили, рекреаційно-туристичних можливостей, значного науково-технічного та інтелектуального ринку товарів і послуг, вигідне геололітичне становище "моста" між Західною Європою та Азіатським континентом, спільного географічного та економічного простору з країнами східної Європи. Однак формування сучасного зовнішньоекономічного комплексу України припадає на період, коли світові ринки вже переважно поділені між основними суб'єктами міжнародних економічних відносин — державами і транснаціональними корпораціями. Для сучасного етапу розвитку світового господарства можна виділити основні тенденції, які мають значний вплив на формування і розвиток зовнішньоекономічного комплексу України. Серед них такі: – розвиток процесів інтернаціоналізації у світовому господарстві внаслідок інтенсифікації міжнародного поділу праці, структура якого, з одного боку вже склалася, а з іншого - перебуває у стані модифікації; – остання передбачає перехід до нової моделі міжнародного поділу праці, який грунтується на частковому і, значною мірою, на одиничному поділі праці. Це призвело до виходу процесу виробництва з окремого підприємства за межі країни, зумовивши розвиток міжнародної промислової кооперації. Остання відображає новий рівень усуспільнення виробництва, за якої безпосередньо виробничі зв'язки між підприємствами різних країн стають постійними і набувають повної самостійності щодо товарообмінних операцій на світовому ринку та реалізується у вигляді світових промислових комплексів; – перехід до якісно нової моделі світового розвитку на основі становлення принципово нового технологічного способу виробництва шляхом впровадження в усі галузі національної економіки високих інформаційно-інтелектуальних технологій, які базуються на електронній автоматиці, інформації та біотехнологіях, використанні матеріало-, енерго-, ресурсо- і працезберігаючих виробництв; – створення глибоко інтегрованих міжнародних об'єднань.
ІНТЕНСИВНІСТЬ ПРАЦІ СКЛАДНІСТЬ ПРАЦІИ Сутність їх розробок і рекомендацій зводиться до такого: — інтенсивність праці визначається кількістю робочої сили, що витрачається за одиницю часу, і, отже, є економічною категорією; — інтенсивність праці є мірою витрат робочої сили як людської енергії (теплової, на основний обмін, на виконання статичної і динамічної роботи, нервово-розумової діяльності, подолання несприятливих умов праці) у процесі продуктивної праці за одиницю робочого часу і, отже, є фізіологічною категорією; — її рівень, з одного боку, великою мірою визначає продуктивність праці, а з іншого — залежить від способів і темпу витрат робочої сили (енергії) у процесі праці, що свідчить про тісний взаємозв'язок економічної та фізіологічної складових категорії інтенсивності праці. Крім того, інтенсивність праці пов'язана з такими категоріями, як величина вартості товару; продуктивність праці, заробітна плата; відтворення робочої сили; індивідуальний і суспільно необхідний робочий час; працездатність і стомлюваність, складність праці та ін.; напруженість праці і норм часу, темп роботи та ін. У загальнішому вигляді інтенсивність праці характеризує витрати праці за одиницю часу, ступінь її напруженості за психофізіологічними показниками. Разом з тим коефіцієнт зайнятості активною роботою по суті характеризує екстенсивний чинник праці, тобто він визначає частку зайнятості, але не ступінь напруженості. Ця обставина свідчить про необхідність одночасного використання для більш оперативної оцінки інтенсивності праці таких показників: — показник інтенсивності конкретної праці — темп праці чи швидкість виконання трудових операцій, тобто частота рухів і дій в одиницю часу; — складність праці, зумовлена сукупністю показників, що характеризують психофізіологічні, санітарно-гігієнічні та інші умови праці; — розміри "зони праці" працівника, тобто кількість одночасно оброблюваних виробничих об'єктів за багатоверстатного і багато агрегатного обслуговування, кількість функцій, що виконується за поєднання професій тощо. Рівень інтенсивності праці визначається за кількістю, складом, характером і часовими характеристиками виконання трудових процесів та їх елементів.
1 2 3