Ім'я файлу: СРС.Реферат.Корнійчук Д.В Організація туризму.docx
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 02.05.2020
скачати

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торгівельно – економічний університет

Віницький торгівельно – економічний інститут

Кафедра туризму та готельно – ресторанної справи
Реферат



з дисципліни «Організація туризму»

на тему:



«Туристична політика України на сучасному етапі»


Виконувала
здобувач вищої освіти
групи Т-11д
Корнійчук Д.В
Перевірив викладач:
Антонюк Катерина Генадіївна
Віниця 2020
План

Вступ
1. Розділ 1 ТУРИЗМ УКРАЇНИ.
«Туристична політика України на сучасному етапі»
1.1. Історія розвитку туризму в Україні.
1.2. Законодавче та правове забезпечення туристичної діяльності в Україні.
2. Розділ 2
ПЕРЕДУМОВИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ.
2.1. Перспективи розвитку туризму в Україні.
2.2. Світові тенденції розвитку туризму: чого очікувати Україні
Висновок
Література

ВСТУП

Сучасний туризм - це явище, вплив якого помітно позначається на політично­му, економічному та соціальному житті населення країни. В ст. З Закону України «Протуризм» цю сферу діяльності проголошено пріоритетною галузею економіки держави. Туризм стимулює розвиток більшості галузей господарства: промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, фінансової діяльності, страхування, зв'язку, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, надання побуто­вих послуг, культури, мистецтва, спорту тощо.

Існує велика кількість наукових підходів визначення впливу туризму на розвиток економіки, які використовують певні аналітичні та економіко-математичні методи дослі­дження. На мою думку, туризм повинен розглядатися в першу чергу в контексті загаль­ноекономічної політики і планування, тобто з точки зору макроекономіки. Свого часу дослідженнями проблем розвитку інфраструктури займалися вчені різних країн світу, серед яких варто виділити П.Розенштейна-Родана як першого, хто застосував термін «інфраструктура» в економічній літературі, та Р. Йохімсена, який вважається од­ним з найбільш відомих дослідників питань формування та розвитку інфраструктури. Отже, інтерес вчених з різних регіонів України до проблем, що розглядаються, додатково доводить їх актуальність, а необхідність подальших досліджень пояснюється відсутністю методичних підходів до визначення ефективності функціону­вання цієї інфраструктури. За існуючих умов, коли наявні статистичні дані не відображають реального стано­вища речей, про що свідчать розбіжності в інформації різних органів, коли відсутні відповідні методики обчислення та система­тичні дослідження, дуже складно оцінити внесок туризму у формування бюджету та ство­рення ВВП. Але не можна не погодитись з тим, що за необхідної державної підтримки віддача від цієї галузі відчувається на цілому комплексі сфер життєдіяльності людини.

По-перше, завдяки туристичній діяльності забезпечується можливість відновлення та зростання фізичного, духовного та емоційного потенціалу людини, отримання новихзнань і вражень.


По-друге, загальновизнано, що в сфері туристичних послуг активно відбувається процес створення робочих місць. Так, у 2000 р. в туристичних підприємствах України бу­ло зайнято 113,3 тис. осіб у 2001 р. — 126,7 тис. осіб, у 2002 р. — 144,1 тис. осіб. За прогнозами спеціалістів, до 2010р. безпосередньо в туризмі буде створено ще 76 тис. нових робочих місць, що зумовить зростання загальної кількості працівників у підприємствах туризму нашої держави до 220 тис. осіб. Функціонування підприємств туристичної галузі опосеред­ковано зумовлює виробництво товарів та послуг в інших сферах економіки, пов'язаних із задоволенням споживчих потреб туристів і, таким чином, щороку сприяє зайнятості насе­лення в суміжних галузях (транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, громадське харчу­вання тощо). Якщо враховувати робочі місця, забезпечені в інших галузях економіки, а також прийняти до уваги сезонну зайнятість, у 2000 р. туризм сприяв працевлаштуванню 1,86 млн. осіб, у 2001 - 2,25 млн. осіб, а у 2002 р. - 2,37 млн. осіб. Фахівці вважають, що у 2005 р. опосередкована зайнятість у туризмі сягне 2,79 млн. осіб, а до 2010 р. — зросте ще на 840 тис. осіб. і становитиме 3,63 млн. осіб.

По-третє, розвинутий туризм робить країну привабливим об'єктом для іноземних ін­весторів, стимулює розвиток міжнародного підприємництва й ділового співробітництва вдержаві.

По-четверте, туризм, як вже неодноразово зазначалося, є важливим джерелом валю­тних надходжень до країни та доходів у бюджети всіх рівнів. Доходи окремих галузей і підгалузей економіки значною мірою залежать безпосере­дньо від туристичної активності. За розрахунками спеціалістів Туристичної адміністрації України, питома вага доходів від обслуговування туристів (за умови віднесення громадян до цієї категорії відповідно до методики ВТО) складає у загальному обсязі доходів, %:

- туристсько-екскурсійні послуги - 100;

- санаторно-курортні та оздоровчі - 90;

- пасажирські перевезення на транспорті - 80-90;

- послуги сувенірної промисловості - 80-90;

- готельних підприємств - 60-70;

- послуги з видачі віз та консульських дій - 60-70;

- послуги фотокінолабораторій - 40-50;
- виробництво товарів спортивного і туристського призначення - 30-40;

- телефонний зв'язок (міжнародний та міжміський) - 30-40;

- послуги підприємств громадського харчування - 30-40;

- пунктів прокату - 30-40;

- закладів культури, фізичної культури і спорту - 30-40.

Таким чином, від функціонування ринку туристичних послуг безпосередньо зале­жить життєдіяльність окремих галузей господарства, великої кількості підприємств (знач­на частина з яких продовжує працювати в теперішній перехідний період саме завдяки ту­ризму). Відрахування зазначених підприємств (3,2 млрд. грн.) надходять до державного та місцевих бюджетів, пенсійного та інших соціальних фондів. Для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки необхідно забез­печити всебічну підтримку його діяльності.

Розвиток ринку туристичних послуг залежить від багатьох чинників політичного, соціально-економічного, демографічного та культурологічного характеру. До того ж ефективність його функціонування потребує високого рівня взаємодії усіх без винятку йо­го елементів та наявності певного механізму, що компенсував би постійно зростаючу з його розвитком різноманітність товарів та послуг, просторову розосередженість об'єктів та суб'єктів, невпорядкованість та різнобічність впливів зовнішнього середовища. Систе­мою, що має названі якості та створює необхідні умови розвитку ринку туристичних по­слуг, є його інфраструктура. Подальший розвиток туризму в Україні передбачає перш за все розбудову інфраструктури ринку туристичних послуг, яка відповідала б потребам вітчизняних та іноземних споживачів. Актуальність досліджень пояснюється фактичною відсутністю інфраструктури туризму як цілісної системи в економіці України. Питання, що стосуються змісту поняття інфраструктури ринку туристичних послуг як економічної категорії, її складових елементів та впливу інфраструктури на ефективність суспільного виробництва, розроблені науковцями недостатньо як в теоретичному, так і в практичному плані. В той же час існують проблеми, які потребують подальшого більш глибокого вив­чення, що пов'язане з їх складністю і важливістю: на теперішній час не існує загально­прийнятої науково-обгрунтованої концепції розвитку інфраструктури підприємств туриз­му.
Основними цілями даної курсової роботи є визначення сутності інфраструктури ринку турис­тичних послуг як економічної категорії, розробка її галузевої класифікації та аналіз тепе­рішнього стану окремих її частин та як туризм впливає на економвку України.
РОЗДІЛ 1. ТУРИЗМ УКРАЇНИ.
1.1. Історія розвитку туризму в Україні.

Уперше незалежна Україна заявила про себе як про самостійного партнера на ринку туризму на Варшавському туристичному ярмарку і туристичному салоні в Познані в 1993, уклавши понад 300 контрактів, переважно з приймання туристів у країні. Основою відродження туристичної індустрії стало створення державного комітету з туризму, розробка закордонних актів, що регулюють туристичну діяльність, ліцензування підприємств, установ, фірм і компаній сфери туризму. У 1994 році почалася атестація готельно-туристичних підприємств, було організовано перший в Україні Міжнародний туристичний салон „Україна-94", в роботі якого взяли участь 79 фірм із 26 країн Європи, Азії, Африки, Північної Америки, а також 226 вітчизняних фірм. Однак туристичні ресурси використовуються не в повному обсязі, оскільки одночасна місткість природних ресурсів України з урахуванням можливого навантаження та екологічних вимог - до 50 млн. осіб (фактичний рівень використання внутрішніх туристично-рекреаційних ресурсів (7 - 9%). Це спричинено відсутністю коштів на проведення маркетингу туризму в Україні; необхідністю отримання візи для в'їзду в Україну, що викликає негативне ставлення в потенційних туристів; низький рівень сервісу. З огляду на це, Україна сьогодні не створює відповідної конкуренції з туризму багатьом країнам Центральної та Східної Європи, що межують із нею, в яких скасовано візові вимоги до громадян Сполучених Штатів, Канади і країн-членів Європейського Союзу, інтенсивно здійснюється маркетинг туристичних послуг та продуктів. Світовий досвід засвідчує, що індустрію туризму можна розвивати і в період економічних, криз, оскільки витрати на створення одного робочого місця тут у 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу в 4,2 рази вища, ніжв інших галузях господарства.

Україна має вигідне географічне та геополітичне розташування, розвинуту транспортну мережу, володіє значними природно-рекреаційним та історико-культурними ресурсами. Забезпечити належну віддачу від цього потужного потенціалу, використати його в інтересах активного відпочинку та оздоровлення можна лише за чіткої організації туризму, створення і зміцнення матеріально-технічної бази, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів, тобто за умови ефективного управління туризмом.По-іншому розвивалася рекреаційно-туристична діяльність у Західній Україні, яка була поділена між Польщею (Галичина і Волинь), Румунією (Буковина) і Чехословаччиною (Закарпаття). Найкраще ця галузь була розвинута в Галичині. Тут функціонували курорти європейського значення (Трускавець, Моршин, Черче, Немирів), відбудовано санаторії та пансіонати, здійснювалася реконструкція зелених насаджень. Більшість курортів належали приватним особам. Дуже слабко була розвинута санаторно-курортна діяльність на Буковині. У міжвоєнний період туризм набув значного розвитку. Найпопулярнішими туристичними центрами стали Яремне, Ворохта, Криворівня, Коростів, Гребенів, Славське. Значний внесок у розвиток туризму в Західній Україні в 1924-1939 рр. зробило краєзнавчо-туристичне товариство „Плай", яке розробляло туристичні маршрути, організовувало екскурсії, мало свої турбази, розвивало видавничу діяльність. Міжнародний туризм був розвинутий слабко. Лише невелика частина громадян України могла відвідувати зарубіжні країни, що було пов'язано зі значними бюрократичними перешкодами, невеликим відсотком відносно багатих людей таіснуванням значної кількості населення, віднесеної до категорії „невиїзних". Багато міст і територій в Україні були заборонені для в'їзду іноземних туристів. Основними центрами міжнародного туризму були Київ, Одеса, Львів, Південний берег Криму й деякі інші міста, що обмежувало його розширення. У 60-х - першій половині 80-х років рекреаційно-туристичне обслуговування стає в Україні масовим: значно зросла кількість баз відпочинку, туристичних закладів, оздоровчих таборів для дітей, розширилася географія подорожей та екскурсій. Постала потреба у створенні міцної матеріально-технічної бази туризму.Туристично-рекреаційні організації України надавали послуг населенню на суму до 368 млн. крб., обслуговуючи 6 млн. туристів.

У незалежній Україні рекреаційно-туристичне господарство контролює Державний комітет молодіжної політики і туризму України. Функціонує понад 1800 фірм та організацій внутрішнього і міжнародного туризму.

З прийняттям Закону України „Про туризм" закладено основи нормативно-правової бази туристичної галузі. Реалізація розвитку туристичної індустрії в умовах ринку можлива за наявності чотирьох основних складових: капіталу, технології, кадрів, туристичних ресурсів. Оскільки четверта складова -туристичні ресурси - найдешевша, то в цілому це визначає високу рентабельність туристичної діяльності. Якщо туризм пов'язаний зі створенням туристичного ресурсу, собівартість туристичного продукту різко зростає. Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних і створених людиною об'єктів, придатних для виробництва туристичного продукту. Як правило, туристичні ресурси визначають формування туристичної діяльності в регіоніЦі ресурси умовно поділяють на природні та інфраструктурні. Динамічний розвиток туристичної індустрії потребує обох їх видів. Навіть за високих привабливих властивостей природних ресурсів без наявності комунікацій, засобів зв'язку, комунальної інфраструктури, просвітницьких закладів, пам'яток культури, мистецтва, історії тощо туристична діяльність для широкого кола споживачів неможлива. Зменшення негативного впливу індустрії туризму на екологію регулюється на державному та міжнародному рівняхекологічною просвітою, обмеженням рекреаційно-туристичного навантаження на природні ресурси й податкового регулювання. Територіальна структура рекреаційно-туристичного комплексу визначається поєднанням туристичних і рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, районів і зон, що сформувалися або формуються під впливом найрізноманітніших факторів.
1.2. Законодавче та правове забезпечення туристичної діяльності в Україні.

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини.

Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в "ієрархії" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів" . Рекомендації конференції містять також тези, що мають ви­нятково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристичної діяльності, а також планування розвитку туризму: "Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих програм, присвячених туризму.Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму.Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське госпо­дарство, зв'язок та ін." . Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі. Так, правову базу діяльності туристичної галузі країни закла­дено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму.

Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності. Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму". В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики. Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

- визначає перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;

-координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон;

- організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності;

-сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг,створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

-здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

- організує підготовку, перепідготовку та підвищення квалі­фікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;

- бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повно­важень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджу­ються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму.

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ.
2.1. Перспективи розвитку туризму в Україні.

Розвиток, туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки.

Світова рада подорожей та туризму у співпраці з Оксфордським відділомекономічнихпрогнозівоприлюднили щорічний економічний огляд світового туризму за 2006 рік. Україна посіла в ньому 50-те місце за показником розвитку сфери туризму в світі. Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливатиметься в межах 60% у загальних обсягах турпотоків.Окрім цього, сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких щорічно збільшуватиметься. Ведучи мову про перспективи розвитку туризму в Україні на наступні десять років, насамперед необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки й життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі, що й визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму, як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені. Стратегічною метою розвитку сфери туризму в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби іноземних туристів і населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересівпри збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою з загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвіднесеною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови для доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму. Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади. На думку одного з провідних спеціалістівтуризму Робсрта А. Браймера, „у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні,поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видимі результати.Одне із ключових питань, яке необхідно вирішити в найближчий час, - це питання оптимізації взаємодії туризму і культури як на рівні центральних органів влади, так і на місцях. Культурна спадщина, музеї, театри в більшості країн світу є виключно важливим фактором залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків. І в результаті цього свого клієнта отримують транспорт і громадське харчування, готелі, місцева промисловість та ін. Координація стратегічного розвитку культурної сфери і туризму на місцях повинна привести до більш тісної співпраці місцевої влади і реального бізнесу у виконанні конкретних завдань по збереженню культурної спадщини, впровадження в практику діяльності музеїв, національних заповідників передових менеджерських практик, орієнтації для роботи в ринкових вимірах і координації діяльності із суб'єктами туристичної індустрії .Перспективний розвиток туризму в Україні суттєво вплине на зайнятість населення. У сфері туризму і рекреації з урахуванням інших галузей (транспорт, торгівля, зв'язок та ін.) та тимчасової зайнятості протягом активного туристичного сезону в 2010 році працюватиме 3,63 млн. осіб.

Прийняте рішення про проведення Чемпіонату Європи з футболу в Україні та Польщі в 2012 році допоможе якнайкраще заявити про туристичні можливості України у всьому світі.Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку, майбутній вступ України до НАТО та ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму, з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалукраїни, її національних особливостей. Важливими факторами, що впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму є демографічні зміни, матеріальний тасоціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.Демографічна структура населення України та аналіз вікових груп, які найбільше подорожують, ще раз підтверджують, що в Україні найбільш активна частина населення віком від ЗО до 40 років, на відміну від економічно-розвинених країн, де люди старшої вікової групи (55-60 років) відіграють дедалі важливішу роль у міжнародному туризмі. Тільки в 2005 році у світі зареєстровано біля 135 млн. прибуттів, здійснених людьми старшого віку. Основними постачальниками цієїкатегорії туристів є Канада, Японія та країни Європейського Союзу. Населення цих країн, незважаючи на швидкі темпи старіння, залишається фізично активним і, що не менш важливо, - більш заможним.Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвідування тематичних парківі культурних заходів,здійснення ділових поїздок,короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо. Зростання рівняосвітизбільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати й отримувати нові враження.

Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальнимекономічнимрозвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці.

За стабільних цін, зростання особистого споживання на 2,5%збільшуєвитрати на туризмна 4%, а зростання особистого споживання на 5% збільшує витрати на туризм на 10%. Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до. більшінтенсивної туристичної діяльності й. зокрема, до збільшення кількості споживачів із високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, . що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, ми культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини.
2.2. Світові тенденції розвитку туризму: чого очікувати Україні

Зараз у світі немає такої країни, яка б тим чи іншим чином по була охоплена туризмом. Без сумніву, зараз це одна з найбільших, якщо не най­більша, галузей світової економіки. За даними Всесвітньої туристичної ор­ганізації (ВТО) в останні роки XX століття темпи росту показників були ра­зючими: якщо у 1996 році кількість міжнародних подорожей лише наблизилася до 600 млн., то у 2000 році їх кількість становила вже майже 700 мільйонів. І хоча трагічні події 2001 року стали найважливішим факто­ром, який вплинув на розвиток світового туризму (це був перший рікпісля 1982 р., коли було відмічено зниження обсягів міжнародного туризму), але цей вплив спричинив не таке різке падіння, як очікувалося зразу після подій 11 вересня. Кількість міжнародних прибуттів в цілому у світі скоротилася лише на 0,6%. Найбільших втрат зазнав Американський регіон (скорочення обсягів на 6%), а в Європейському регіоні скорочення становило на сьогодні 0,7%, в той час як у Східній Азії та Тихоокеанському регіоні зниження тем­пів росту взагалі не спостерігалося: річний приріст обсягів міжнародних подорожей у 2001 році тут склав 5,5%. Безпосередньо в самій Європі у 2001 році найбільш сприятлива ситуація спостерігалася в Південному та Схід­ному субрегіонах. Для України такий розвиток подій є, безперечно, сприятливим. А її зацікавленість та орієнтація на європейський туристичний ринок без­сумнівна. Саме тому суб'єкти туристичної діяльності України повністю підтримують кроки щодо входження в Європейський Союз, намічені Президентом України в його щорічному Посланні до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економіч­ного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки". Адже реалі­зація українського туристичного продукту саме на європейському тури­стичному ринку має величезне значення для всієї економіки панки країни. Українська туристична галузь вже глибоко інтегрована в євро­пейський туристичний ринок: в загальному обсязі туристичного потоку в Україну частка туристів з Європи становить понад 43%.А якщо враховувати потік з усіх країн СНД (відповідно до районування ВТО всі країни, що утворилися на теренах СРСР, серед них середньоазійські та Російську Федерацію з її Камчаткою та Далеким Сходом, віднесено до регіону Центральна та Східна Європа), то ця частка зростає до 95%(адже частка лише однієї Росії в загальному обсязі туристів, що в'їжджають в Україну, становить 51%).Тому для подальшого сталого розвитку туристичної галузі України важливим є ретельне вивчення європейських тенденцій розвитку туриз­му не тільки щодо напрямків туристичних потоків, але й щодо мотивації подорожі та усвідомлення соціально-культурних проблем, які в наш час вже розв'язує європейська спільнота. Серед них і проблема взаємовід­носин культурної спадщини та туризму. Хоча ця тема іноді трапляється в обговореннях ролі туризму в культурно-просвітницькій роботі та пат­ріотичному вихованні українських громадян, але як другорядна, така, якій треба було б приділити увагу, але потім, коли з'являться кошти, коли будуть розв'язані "більш нагальні" питання. В розвинутих туристичних державах, і в країнах Західної Європи в першу чергу, до ідеї організації відпочинку на" природі без нанесення їй шкоди самою туристично-рекреаційною сферою прийшли ще у 80-х роках. А в середині 90-х це сприймалося вже як незаперечна істина. В цей час поняття екологічності було поширене і на культурне середо­вище людини. І вже в кінці 90-х років провідна світова громадськість акцентувала свою увагу саме на культурному туризмі і його основі - культурній спадщині. Саме туристична спільнота європейського континенту, який збері­гає величезну частку культурної спадщини всього людства, стала ініціа­тором цілого ряду заходів, присвячених проблематиці взаємозалежності туризму та культурної спадщини. Серед них і проведена в 1999 році в Норвегії під егідою Світового банку конференція "Сприяння розвитку туризму та культурна спадщина", міжнародна конференція "Культурна спадщина і туризм" у м. Кракові, Польща. Але гранди світового та євро­пейського туризму не обмежилися лише словами.

В ряді країн (Мекси­ка, Великобританія, Німеччина тощо) були розроблені програми спри­яння розвитку культурного туризму як на національному, так і на місцевому рівнях.Показовим у цьому плані є приклад Іспанії. Не зупиняючись на до­сягнутих у 2001 році показниках, коли країна впевнено посіла друге місце в світі як за кількістю обслугованих туристів - 49,5 млн. осіб (ви­передивши США і поступаючись лише Франції), так і за обсягом над­ходжень від туризму - 32,9 млрд. дол. США (а тут навпаки: США посі­дає перше місце, а Франція - третє), іспанська туристично-рекреаційна індустрія, яка у більшості людей асоціюється з "пляжним відпочинком", запропонувала туристичній громадськості підтримати її намагання що­до активізації саме культурного туризму на Іберійському півострові тазбільшенні в кілька разів його частки в структурі туристичного потоку Іспанії. І як результат, у 2002 році ВТО надала Іспанії для розроблення нового туристичного продукту та підготовки персоналу, який буде його впроваджувати, фінансову підтримку, розміри якої обчислюються десятками мільйонів євро. В той час в Україні сьогодні в ідеології розвитку туризму переважає екологізм. Певною мірою це зрозуміло. Адже така ситуація є результатом як викривлень у політиці землекористування та помилок при організації рекреа­ційної сфери, так і безпосередньо самих екологічних проблем в країні, які суттєво вплинули на світосприйняття наших співвітчизників. Це засвідчують і статті, запропоновані увазі читача цього збірника. Безперечно, на сьогодні першочерговою потребою і базою умо­вою подальшого ефективного та результативного розвитку туристичної індустрії для України є реорганізація управління туристичною галуззю.Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583 "Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002 2010 роки", намітила певні шляхи розв'язання наявних проблем. Але це лише стратегія, яка потребує негайної розробки чіткої тактики подальших дій, використання новітніх технологій, постійного моніторингу, якідасть змогу вчасно скорегувати розвиток туристичної галузі в найбільш ефек­тивному напрямку.


ВИСНОВОК

В курсовій роботі розглянула сьогоденні проблеми функціонування інфраструктури ринку туристичних послуг в Україні. Визначила сутність цієї економічної категорії та галузі, що входять до ії складу. На основі комплексного аналізу стану і дінамики розвитку елементів інфраструктури ринку туристичних послуг України окреслила головні напрями подальшого ії розвитку і розглянула розработані пропозиції щодо поліпшення показників ії роботи. Сучасна індустрія туризму - одна з найбільш швидко прогресуючих галузей господарства і розглядається і як самостійний вид економічної діяльності, і як міжгалузевий комплекс.

На сьогоднішній день туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. Більше того, на початку XXIст. туризм за обсягами доходу справедливо посів третє місце серед провідних галузей світової економіки. Туризм є вагоме джерело створення робочих місць. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не призводить до скорочення працюючого персоналу. Це має важливе значення, оскільки, поглинаючи більше робочої сили, туризм зменшує соціальну напругу в суспільстві. Крім того, світовий досвід показує, що індустрію туризму можна розвивати і в період економічних криз, що має важливе значення для країн. Витрати на створення одного робочого місця тут в 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу в 4 рази вища, ніж в інших галузях господарства. Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства, таких як будівництво, зв'язок, харчова промисловість, сільське господарство, торгівля, виробництво товарів народного споживання та інші. Цей бізнес приваблює підприємців з багатьох причин: невеликі стартові інвестиції, зростаючий попит на туристичні послуги, високий рівень рентабельності та мінімальний термін окупності витрат.Вплив туризму на економіку країни перебування можна дослідити за допомогою оцінки прямого і побічного впливу. Оцінка економічного впливу туризму ґрунтується на витратах туристів. Тут важливо розглядати різні аспекти економіки, які відчувають на собі вплив витрат туристів. Розрахунок економічного впливу цих витрат проводиться за допомогою мультиплікатора.
Оскільки місцеві підприємства залежать від інших підприємств-постачальників, будь-які зміни витрат туристів у туристичній місцевості приведуть до змін на виробничому рівні економіки, доходів, зайнятості. Мультиплікатор туризму - це відношення змін одного з ключових економічних показників (виробництво, зайнятість, дохід) до змін витрат туристів. Це певний коефіцієнт, на який повинні множитись витрати туристів. Якщо схематично розглянемо туристичні витрати, то побачи­мо, що основні з них, в першу чергу, ідуть на туристичні підприємства, які безпосередньо обслуговують туристів. Частина цих коштів виходить з економічного обігу на оплату імпорту товарів і послуг, які споживаються на місці перебування і ці кошти в подальшому не відіграють ролі в економічній діяльності території. Решта грошей використовується на придбання місцевих товарів та послуг, покриття власних витрат на енергоносії, оплату праці, податків та інше. В кожному циклі витрат частина коштів накопичується, частина сплачується державі у вигляді податків і вони перестають обертатись в економіці тієї чи іншої території.20-25 % коштів витрачаються туристами в певній країні на додаткові послуги, сувеніри, транспорт та інше, з яких частина продовжує циркулювати в місцевій економіці - решта переходить до держави та осідає у місцевих жителів у вигляді накопичень.

Отже, основною рушійною силою розвитку туризму залишаються економічні вигоди, які він надає. Так, туризм стимулює розвиток елементів інфраструктури - готелів, ресторанів, підприємств торгівлі тощо. Він зумовлює збільшення доходної частини бюджету за рахунок податків, що можуть бути прямими (плата за візу, митний збір) або непрямими (збільшення заробітної плати робітників спричинює збільшення сум прибуткового податку, що сплачується ними в бюджет).

Крім цього, як зазначалося вище, туризм має широкі можливості для залучення іноземної валюти і різного роду інвестицій.Він сприяє диверсифікації економіки, утворюючи галузі, що обслуговують індустрію туризму, забезпечує зростання доходів населення та підвищення рівня добробуту нації.Також вплив туризму на економічний розвиток виявляється у підвищенні ділової активності та розширенні виробництва товарів і послуг у результаті збільшення платоспроможного попиту за рахунок іноземних та місцевих екскурсантів. Особливе місце відводиться туризму у створенні робочих місць і розв'язанні проблеми зайнятості. Кількість робочих місць щоденно збільшується, не вимагаючи при цьому великих витрат. Туризм охоплює багато секторів економіки і цим ускладнює визначення точної оцінки кількості працівників, зайнятих у сфері туризму. Крім того, вирішення проблеми реальної оцінки ускладнюється ще й специфічним характером праці (сезонність, робота за сумісництвом, тимчасова робота тощо). І все ж кількість зайнятих у туристичній сфері постійно зростає.Важливе значення має вклад туризму в платіжний баланс України, який виражається у вигляді різниці між витратами іноземних туристів в Україні і витратами резидентів країни за кордоном.Таким чином, ми визначили економічні функції туризму та їх вплив на економіку.Але не менш важливі є соціальні функціїтуризму, особливо якщо розглядати туризм як форму розумового та фізичного виховання, що реалізується через гуманітарно-соціальні функції, основними з яких є:

• виховна — формує відчуття патріотизму, колективізму, моральних та етичних цінностей;

• освітня - поповнює та закріплює знання з питань краєзнавства, природознавства, топографії, рекреалогії; знайомство з культурою і традиціями країн і народів світу тощо;

• оздоровча - оптимальний режим фізичних навантажень, використання сприятливого впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та громадської гігієни, розвиток адаптивних можливостей, підтримка організму на належному рівні фізичної підготовки;

• спортивна - створення бази загальної фізичної підготовки, досягнення максимальних результатів у спорті, спеціальна підготовка до змагань. Виходячи з цього, можемо розглядати туризм і як популярну форму організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання рідного краю, навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни. І ще один дуже важливий фактор — вплив туристичної діяльності на навколишнє середовище. Цей вплив може бути прямим, опосеред­кованим, позитивним і негативним. Туризм не може розвиватися безвзаємодії з навколишнім середовищем, але, керуючи цим розвитком, можна зменшити негативний вплив і збільшити позитивний.

Позитивний вплив включає охорону і реставрацію пам'ятників природи, історії, культури, створення національних парків і заповід­ників, збереження лісів, захист рослинного і тваринного світу. Негативний вплив, на жаль, більший, зокрема, це вплив на якість води в річках, озерах, морях та на якість повітря, зростання викидів шкідливих речовин транспортними засобами, самовільне розміщення тимчасових баз відпочинку, забруднення відходами навколишнього середовища, самовільне розпалювання вогнищ, понівечення історичних пам'ятників вандалами. Деякі види туристського відпочинку, такі як полювання, риболовля, збирання рослин, завдають негативного впливу живій природі і призводять до зменшення чисельності або навіть до повного зникнення фауни та флори певних територій та інше. Зростання населення в туристських регіонах, будівництво нових туристичних потужностей потребує залучення якомога більшої кількості природних ресурсів, що, у свою чергу, збільшує навантаження на навколишнє середовище.


Література

1. https://www.googleadservices.com/pagead.

2. https://tourlib.net/statti_ukr/parfinenko3.htm.

3. https://buklib.net/books/31098.

4. https://mfknukim.mk.ua/images/konferentsii/turyzm_2015_1.pdf.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас