НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
Кафедра маркетингу та міжнародної торгівлі
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Менеджмент»
на тему: «Стилі керівництва: формування та особливості використання в менеджменти підприємства»
Студента __ курсу, групи ______
Спеціальності 073 Менеджмент
Ткаченка Василя Олександровича
Керівник _______________
Оцінка _______________
Кількість балів ____________
ESTC _________________
Члени комісії: ________
________
________
Зміст
Оглавление
Зміст 2
ВСТУП 3
Стилі керівництва: порівняльний огляд. 3
1.1Лідерство 4
1.2 Керівництво, яке зосереджується на роботу й людину 7
1.3 Континіум стилів лідерства Лайкерта 8
1.4 Стиль керівництва 8
Характеристика стилів керівництва 9
1.5 Чотири системи Лайкерта 11
1.6 Управлінська „гратка” Блейка та Моутона 12
1.7 Ситуаційна модель керівництва Фідлера 13
1.8 Підхід „шлях - ціль” Мітчела та Хауса 14
1.9 Теорія життєвого циклу Хорсі та Бланшара 15
1.10 Модель прийняття рішень керівником Врума і Йєттона 15
Сутність та характеристика 17
2.1. Постановка проблеми 17
2.2 Аналіз останніх досліджень і публікацій 17
2.3 Підходи авторів щодо визначення поняття «стиль керівництва» 18
2.4 Постановка цілей 19
2.5 Виклад основного матеріалу 19
3.1 Характеристика ПМП “Агрон” 25
3.2 Прояви стилів керівництва у діяльності досліджуваного підприємства 35
Вдосконалення стилю керівництва в підприємстві 41
Висновок 45
ВСТУП
Формування багатоукладної економіки, яке відбувається в Україні на сучасному етапі є основним елементом розвитку саморегулюючого механізму ринку, суть якого полягає у домінуванні економічної свободи, наявності багатьох незалежних суб’єктів на ринку, а також рівність усіх форм власності та організації бізнесу. Основною умовою розвитку багатоукладності є поява селянина-власника і мотив до високоефективної праці, сприяє цьому і формування ринкового середовища. Багатоукладність господарювання належить до важливих принципів аграрної політики в Україні, невід’ємною частиною глибоких соціально-економічних перетворень на селі. Вона відображає рівноправний розвиток різних типів власності - приватної і суспільної, з яких модифікуються певні форми, створюються відповідні підприємницькі структури.
Забезпечення умов розвитку багатоукладної економіки, а звідси й способів господарювання - реальний шлях переходу до ринкових відносин. Перехід агропромислового комплексу до ринкової економіки зумовлює, перш за все, реформування відносин власності і систем управління. Однією із основних умов реформування систем управління є формування керівників нового ринкового типу. На цій основі детального аналізу вимагають питання типології керівників, теорії лідерства, групової взаємодії в колективі тощо. Усвідомлення переваг та особливостей стилю поведінки того чи іншого керівника дасть можливість вітчизняним підприємствам отримувати стабільні прибутки і розвиватися відповідно до потреб суспільства.
Стилі керівництва: порівняльний огляд.
Лідерство
Управлінська діяльність — специфічний різновид трудовою процесу. Управлінська праця має свої особливості порівняно з працею безпосередньо продуктивною, внаслідок якої створюються матеріальні цінності. Управління — це насамперед робота з людьми, а їхня трудова діяльність є об'єктом управлінського впливу. Це праця творча, в основному розумова, яку здійснює людина переважно у вигляді нервово-психічних зусиль. Процес розумової праці складається з таких елементарних дій, або операцій, як: слухання, читання, мовлення, контактування, спостереження за дією, мислення, умовивід тощо. Управлінська праця реалізується двома типами працівників – керівниками та лідерами. Керівництво полягає в праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання. Це право випливає з повноважень менеджера, які визначають його компетенцію в межах формальної організації. Діапазон керівництва залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління.
Керівник - єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. Керівництво - це цілеспрямована діяльність менеджера, який очолює якусь організацію (підприємство). Керівництво здійснюється за допомогою функцій і методів менеджменту, комунікацій тощо шляхом прийняття управлінських рішень. Ефективне керівництво є неможливим без певних важелів та інструментів, які б забезпечували дієздатність організації через інструменти менеджменту, зокрема через ієрархію. Тому керівництво передбачає підпорядкування одних людей іншим. Це підпорядкування здійснюється за допомогою таких понять як вплив, влада та залежність. Керівництво в даному аспекті виступає процесом використання влади задля досягнення впливу на людей. Вплив – це поведінка однієї людини, яка вносить зміни у поведінку, стосунки, відчуття іншої людини. Вплив може бути відчутним, частково або майже не відчутним. Вплив є відчутним, якщо керівник діє на підлеглого всупереч його волі. У випадку, коли керівник нав’язує свою волю підлеглому, то вплив може бути майже не відчутним за рахунок приглушення волі підлеглого. Якщо ж підлеглий і керівник діють в одному напрямку за власним бажанням, то цей вплив може бути зовсім не відчутним. Влада – це можливість впливати на поведінку інших. Влада вимагає існування певного важеля, за допомогою якого можна би було здійснювати вплив.
Ці важелі можуть мати адміністративний та соціальнопсихологічний характер. У стосунках між керівником та підлеглим в процесі використання влади існує пряма пропорційна залежність (баланс влади): влада керівника над підлеглими зростає, якщо зростає їх залежність від нього. Ця залежність може набувати різних форм прояву – прямо чи опосередковано підлеглі залежать від управлінського рішення керівника. В свою чергу, підлеглі впливають на керівника, адже це вони реалізують на практиці всі його рішення, вказівки, накази та розпорядження, і саме виконання дорученої роботи залежить від них.
Поряд із поняттям „керівництво” в управління використовується також поняття „лідерство”. Лідерство — це один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина групи об'єднує та спрямовує дії всієї групи на досягнення цілей підприємства. Лідерство - це виникнення особливого статусу в менеджера або іншого члена групи. Цей статус характеризується відношеннями, в основі яких лежать довіра, авторитет, високий рівень кваліфікації, готовність підтримувати в усіх починах, особисті симпатії, спроможність вчитися і переймати досвід. Лідерство є об'єктивним явищем, яке характеризує відносини між людьми в групі. Воно породжується потребами і практикою неформального управління. Лідерство може проявлятися по-різному, але завжди в групі є людина, яка користується особливим авторитетом і довірою в більшості її членів. Ця довіра народжується як результат її людських якостей, кваліфікації, відношення до справи і до людей. Людина, яка має такий статус у групі, зветься лідером. Відношення лідера можуть збігатися з формальними повноваженнями менеджера. У такому випадку менеджер поєднує в собі і посаду, і лідера. Але відношення лідера і посадових повноважень можуть не збігатися і навіть вступати в протиріччя одне одному.
Тоді виникає конфліктна ситуація, яку нерідко доводиться спостерігати в практиці управління колективами. У зв'язку з цим у менеджера з'являються два варіанти уникнути конфлікту: або досягнути у своїй практичній діяльності лідерства, що можливо, якщо дослідити і зрозуміти причини і рушійні сили виникнення такого статусу; або побудувати відносини з неформальним лідером таким чином, щоб вони не вели до конфлікту, а ще краще, щоб вони доповнювали та посилювали формальну діяльність менеджера. Це одна з важливих сторін мистецтва управління. Прояви і характер лідерства залежать від багатьох факторів. Серед них головну роль відіграють особисті якості людини — не тільки менеджера, а й кожного з членів групи. В лідерстві важлива роль належить психологічним особливостям людини. Часто причиною виникнення відносин лідерства виступають такі риси характеру, як чесність, впевненість, оптимізм, ентузіазм, порядність, переконливість, настирливість та ін.
Але було б неправильним пов'язувати лідерство тільки з індивідуальними особливостями людини. Це явище групової діяльності і прояву відносин, що виникають у процесі цієї діяльності. У менеджменті важливим є те, як повинен поводитися керівник підприємства, котрий є лідером, які засоби впливу і стиль поведінки найбільш ефективні для спрямування зусиль колективу на досягнення цілей організації. Відповіді на ці питання дає теорія лідерства, яка розроблена американськими вченими-біхевіористами та доповнена й розвинута науковцями інших країн. Існує три підходи до визначення значущих факторів ефективного лідерства: з позицій особистих якостей, поведіиський і ситуаційний. Підхід з позицій особистих якостей. Згідно з цією теорією (теорія великих людей) найкращі керівники мають певні особисті якостей, які є загальними для всіх (чесність, високий рівень інтелекту, знання, вражаюча зовнішність, ініціативність, дисциплінованість, високий рівень впевненості у собі, здоровий глузд, мудрість). Консультант з питань лідерства У.Беніс, внаслідок узагальнення психологічних особливостей 90 лідерів, наголосив, що для лідера важливим є володіння такими якостями: управління увагою; управління значенням; управління довірою ; управління собою.
Якості, що дають змогу стати лідерами, дослідники об’єднали в такі групи: фізіологічні, психологічні, інтелектуальні та ділові. Однак, як засвідчує практика, наявність чи відсутність цих рис не означає, що людина обов’язково стане лідером. Хоча й нині провідні бізнес-школи пропонують тренінг-курси для розвитку лідерських рис, але вони стосуються лише вдосконалення ділових якостей і комунікативних навичок. Проте немає певної думки щодо набору якостей, які мають бути притаманні справжньому лідеру. Оскільки не існує такого набору якостей, то й ефективність керівництва буде ситуаційною, хоча особисті якості керівника мають важливе значення в управлінні людьми. Підхід з позиції поведінки.
Згідно з цією позицією, ефективність керівництва визначається не особистими якостями, а манерою поведінки керівника. Дослідники даного напряму заявляли, що ефективність лідера залежить від його поведінки з підлеглими, і на основі різних типів поведінки сформували різні стилі керівництва. К.Левін, який першим почав досліджувати ефективність стилів керівництва виділив три основних стилі: авторитарний; демократичний; ліберальний Розробники підходу (група американських вчених-біхевіористів) шукали найбільш оптимальний стиль керівництва і довго вважали таким стилем демократичний.
Наприкінці 50-х рр. Д.МакГрегор розробив дві концепції людської поведінки “Х” та “Y”. Концепція “Х” виражає традиційний підхід до функції управління, що полягає у використанні людської праці за призначенням на вимогу організації. Вважається, що без активного втручання керівника, працівники залишаються пасивними. Такі ідеї спричинили бурхливий розвиток організацій бюрократичного та традиційного авторитарного типу, що приділяли багато уваги примусу та контролю.
Концепція “Y” розглядає людину як активний елемент організації, який усвідомлює важливість цілей фірми і прагне поліпшити свою роботу не очікуючи вказівок зверху. Така точка зору ґрунтується на припущенні, що: робота є природною для людини;
винагорода і трудові зусилля є взаємозалежними;
винахідництво і творчість обов’язково будуть помічені і заохочені. Р.Лайкерт виділив інших чотири стилі керівництва, які назвав:
експлуататорсько-авторитарний;
доброзичливо-авторитарний;
консультативно-демократичний;
заснований на участі.
При чому найбільш ефективним на його думку є останній стиль, що дозволяє створювати близьку до ідеальної систему взаємовідносин в організації, яка базується на цілковитій довірі і дружніх стосунках між пілеглими та керівниками.
Але виявилося, що такого оптимального стилю не існує: стиль керівництва змінюється залежно від ситуації. Звідси і назва — ситуаційний підхід до стилю управління. Згідно із ситуаційними теоріями лідерства, ефективність певного стилю керівництва залежить від ситуації, в якій він застосовується (наскільки обставини дозволяють керівнику впливати на підлеглих). Найбільш відомими ситуаційними моделями є: ситуаційна модель Ф.Фідлера, теорія життєвого циклу П.Герсі та К.Бланшара, модель “шлях - ціль” Т.Мітчела і Р. Хауза, модель прийняття рішень В.Врума – Ф.Йєттона.
1.2 Керівництво, яке зосереджується на роботу й людину
Класифікувати стилі керівництва можна шляхом порівняння автократичного і демократичного континуумів. Рэнсис Лайкерт і його колеги в Мічіганському університеті розробили альтернативну систему, порівнюючи групи з високою продуктивністю праці і групи з низькою продуктивністю в різноманітних організаціях. Вони вважали, що різницю в продуктивності може пояснити стиль лідерства. Аналогічно континууму по теоріям «X» і «Y» МакГрегора, керівники груп з високою і низькою продуктивністю класифікувалися по континууму, що знаходиться в межах від однієї крайності — зосереджені на роботі (теорія «Х)», до іншої — зосереджені на людині (теорія «Y)».
1.3 Континіум стилів лідерства Лайкерта
Керівник, зосереджений на роботі, також відомий як керівник що орієнтований на задачу, передусім, піклується про проектування задачі і розробці системи винагород для підвищення продуктивності праці.
Класичним прикладом керівника, зосередженого на роботі, служить Фредерік У. Тейлор. Тейлор будував задачу по технічним принципам ефективності і винагороджував робітників, які перевиповнювали квоту, ретельно розраховану на основі вимірів потенційного випуску продукції.
В протилежність цьому, першою турботою керівника, зосередженого на людині, є люди. Він зосереджує увагу на підвищенні продуктивності праці шляхом вдосконалення людських відношень.
Керівник, зосереджений на людині, робить наголос на взаємодопомозі, дозволяє робітникам максимально брати участь в “прийнятті рішень” уникає мілкої опіки і встановлює для підрозділу високий рівень продуктивності праці. Він активно враховує потреби підлеглих, допомагає їм вирішувати проблеми і заохочує їхнє професійне зростання. По суті, керівник, зосереджений на людині, веде себе аналогічно керівнику, що привертає трудящихся до участі в управлінні.
На підставі своїх досліджень, Лайкерт зробив висновок, що стиль керівництва незмінно буде орієнтуватися або на роботу, або на людину. Не зустрілося жодного керівника, хто б виявляв обидві ці якості в значному ступені і водночас. Результати також показали, що стиль керівництва, зосереджений на людині, майже в усіх випадках сприяв підвищенню продуктивності праці і не завжди є оптимальною поведінкою керівника.
1.4 Стиль керівництва
З боку психології управління не важко побачити, що незалежно від стилю керівництва мотивація співробітників – один з важливих факторів збільшення продуктивності праці, покращення якості продукції.
Для кращого пояснення стилів керівництва, особливо різноманітності думок вчених з цього приводу подамо їх у таблиці.
Персонифікуюче групування стилів управління
| Автори | Стиль | |
| Левін, Ліппіт | Автократичний | |
| Уай | Демократичний, попустительський | |
| Журавльов | Директивний, колегіальний, ліберальний | |
| Лікерт, Кац, Мак-Коул | Орієнтований на завдання | |
| Морзе, Жупльєв | Орієнтований на людей | |
| Хелпін, Уінтер | Ініціюючий та погоджувальний | |
| Блейк та Моутон | Піклування про виробництво, про людину | |
| Хаус | Інструментальний, стимулюючий, підтримаючий участь | |
| Херсі та Бланшар | Вказання завдання, підтримання участі, делегування | |
| Врум та Йєтон | Автократичний, консультативний, повна участь | |
| Кузьмін, Волков, Емельянов | Контактний, цілепозитивний, делегуючий, проблемоорганізований | |
1 2 3 4 5