Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства
та природокористування
Навчально-науковий інститут права
РЕФЕРАТ
З дисципліни «Кримінологія»
На тему « Особа злочинця»
Студентки :
Групи ПР-41
Франчук У.З.
Рівне -2020
Розділ 1. Поняття особи злочинця
Розділ 2. Структура особи злочинця
Розділ 3. Типологія злочинців
Розділ 1. Поняття особи злочинця
Особа злочинця - це складне інтегруюче поняття, що включає в себе і біологічні, і психологічні, і соціальні сторони людини. До набору біологічних якостей людини включаються анатомо-фізіологічні, генетичні, нервово-мозкові та інші властивості організму, а також прояви складного механізму успадкування.
Біологічне в людині розцінюється переважною більшістю представників філософської, природничих і суспільних наук як випадкове і нейтральне, якщо брати його відокремлено у статиці. Але воно «спрацьовує» в період раннього формування особи і на окремих стадіях детермінації її поведінки. У цьому значенні біогенетичний фактор виступає як матеріальна передумова розвитку соціальної сутності людини в позитивному або негативному відношенні.
Причому генетичний набір людини реалізується за наявності відповідних життєвих умов. Цей процес залежить від конкретного середовища проживання і спілкування людини, а також від характеру її соціальної діяльності.
Звичайно ж, деструктивна поведінка людини залежить від її біологічної природи, її особливостей. Будь-який зовнішній вплив на неї заломлюється крізь призму її біологічної сутності. Не враховувати цього - означає ігнорувати детерміністичне розуміння дій людини. Однак слід пам´ятати і те, що біологічне начало не містить ні етичного, ні морального елемента.
Під психічною складовою особи розуміють самостійний душевно-внутрішній світ: її відчуття, сприйняття, переживання; вольові, інтелектуальні та емоційні особливості; темперамент і характер. Деякі з цих якостей і властивостей мають природну основу. Всі вони є відносно стійкими та індивідуальними, що не виключає їх розвитку протягом усього життя людини під впливом її конкретних життєвих умов і в результаті захворювань. Але в основному вони змінюються під впливом виховання і ресоціалізації. Ось чому дана складова особи є не суто психічним початком, а її психосоціальними властивостями. Особливо слід підкреслити, що психічна діяльність людини в повному обсязі можлива шляхом її активного спілкування з іншими людьми та соціальними групами.
Основна і визначальна сторона особистості зводиться до її суспільної сутності, яка складається під впливом суспільства, членом якого вона є. Особа - це продукт і суб´єкт суспільних відносин. Ідея людини обов´язково передбачає оточення інших людей, з якими вона життєдіє, вступаючи у різні відносини з ними. Життя людини поза суспільством також неможливе, як неможливе життя рослини, вирваної із землі і кинутої на голий гранітний камінь.
Бути особою для людського організму означає бути наділеною свідомістю, володіти здатністю пізнавати як зовнішній світ, так і свою власну природу; бути суб´єктом власної життєдіяльності, суб´єктом спілкування; вступати у різні суспільні відносини і контакти з навколишнім світом. Завдяки цьому людина має можливість поводитися і діяти розумно. Не можна вважати особистістю дитину в перші роки її життя, бо вона не є суб´єктом предметної діяльності. Не є особистостями також неосудні особи, які не можуть усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
У загальнотеоретичному плані здавна обговорюється питання про співвідношення біопсихологічного і соціального в особистості. Відповідь на нього іноді надається спрощено і однозначно.
Деякі автори - представники біологізаторства - перебільшують значення природного і природженого в людині, зменшуючи соціальні начала в ній, надають перевагу генам, а не соціуму. Інші дослідники - прихильники соціологізму - пояснюють поведінку людини в основному соціальними обставинами, ігноруючи біологічну сторону особистості.
Протиставлення різних складових особистості навряд чи є правильним і конструктивним з огляду на той факт, що біологічне і соціальне в людині існують у нерозривній єдності, взаємозв´язку і взаємообумовленості. Тому помилковими є як однобічна біопсихологізація особи, так і однобічна соціологізація даного поняття. Тим більше, що частка тієї або іншої складової особи в окремих формах поведінки людей часом відрізняється, не збігається за своїм обсягом і зміщується в той чи інший бік.
У цьому спорі має йтися про інше, а саме: про місце і роль аналізуючих складових особистості в її становленні і повсякденній поведінці. Більшість сучасних кримінологів схиляються при цьому до того, що зміст і цілісність людини визначаються не стільки її природними, скільки її соціальними якостями і властивостями. Саме останні є головними, домінуючими, які обумовлюють поведінку людини в суспільстві. Така думка теоретично і фактично видається правильною.
Нарешті слід привернути увагу до такого факту, а саме: як свідчить життя, не всі люди заслуговують на позитивну оцінку, не всі вони є активними, яскравими особистостями, які поєднують в собі сумлінне, творче, плідне ставлення до праці, чесне відношення до своїх обов´язків, характеризуються духовним багатством і моральною чистотою. Є й такі, які далекі від досконалості з багатьох поглядів. Безумовно, люди залежно від їх життєвої позиції, соціальної активності і особистого внеску в суспільний розвиток є далеко не рівноцінними. Разом з тим, виходячи із загальних уявлень про особу, будь-яка людина, яка усвідомлює свої дії і свідомо поводиться, є особистістю.
Особистістю визнається і злочинець - осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності і визнана винною у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Незважаючи на свої негативні якості, він залишається учасником суспільних відносин, продовжує взаємодіяти з іншими людьми і суспільством взагалі. Факт засудження не позбавляє його повністю прав громадянина, обмежуючи певною мірою деякі з них, не звільняє його від обов´язків; видозмінює, але не звільняє від них.
Злочинці, зрозуміло, становлять особливий розряд особи; це люди більш низького соціального рівня, які у власній поведінці припускають відхилення від вимог соціальних норм. їм властиві, як правило, особисті ставлення до навколишньої дійсності ще до вчинення суспільно небезпечного діяння. У них виникає негативний погляд на світ, на сенс життя, своя власна відмітна життєва «філософія», яка не збігається з поглядами і думками законослухняної більшості з приводу цього. Вони ігнорують норми моралі і вимоги закону.
Майбутні, вірогідні суб´єкти злочинів задовго до їх вчинення звичайно ведуть негідний спосіб життя. На цьому етапі розвитку злочинця слід відзначати тільки його соціальну занедбаність і немає підстав визнавати його таким.
Про особу злочинця можна говорити у зв´язку з настанням юридично значущої події - вчиненням діяння, передбаченого кримінальним законом. Інакше і бути не може, оскільки властивості та якості будь-якої людини, у тому числі й злочинця, знаходять свій вияв не інакше, як в її діях і діяльності.
Суспільна небезпечність, згідно з теорією кримінального права, є матеріальною ознакою злочину. І особа, вчиняючи його, набуває тієї ж властивості - властивості суспільної небезпечності. Отже, початковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчинення злочину.
Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності. Але трапляється так, як свідчить практика, що виправлення засуджених може і не відбутися. Однак навіть у цьому випадку треба говорити не про особу злочинця, а про особу, яка становить потенційну небезпеку для суспільства. У зв´язку з цим над нею встановлюється адміністративний нагляд, щодо неї застосовуються й інші превентивні заходи (наприклад, профілактичний облік).
Описані вище ознаки і властивості особи злочинця дозволяють дати таке визначення цього феномену: особа злочинця - це сукупність істотних і стійких соціальних властивостей і ознак, соціально значущих біопсихологічних особливостей індивіда, які, об´єктивно реалізуючись у конкретному вчиненому злочині, надають вчиненому діянню характеру суспільної небезпечності, а винній у ньому особі - властивості суспільної небезпечності у зв´язку з чим. вона і притягається до відповідальності, передбаченої кримінальним законом.
Розділ 2. Структура особи злочинця
У філософському значенні під структурою прийнято розуміти будову якого-небудь об´єкта або явища, можливість розподілу його на складові частини (елементи), а також встановлення зв´язків і взаємодії між ними. Особа злочинця також включає низку елементів, тобто певну кількість різних ознак, властивостей, рис, особливостей. Назвемо декілька з них.
Соціально-демографічні ознаки. Вони містять відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання та інші дані про соціальний статус осіб. Перелічені ознаки самі по собі не є криміногенними; відокремлена ними конкретна особа не характеризується як злочинець.
Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці у порівнянні з даними офіційної демографічної статистики, містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зіставленні встановлюються зв´язки особи злочинця з типовими характеристиками усього суспільства.
Порівнюючи, наприклад, частку чоловічого і жіночого населення, втягнутого в орбіту злочинності, дослідники доходять висновку, що злочини вчиняють переважно чоловіки. Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність притаманна особам віком 25-29 років, потім йдуть 18-24-річні. Взагалі поширеність злочинності серед осіб, які мають сім´ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім´я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки виявляє підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних і мігрантів.
Наведені приклади свідчать, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинців, котра може бути використана як з науковою, так і прикладною метою, зокрема, при розробці та реалізації заходів запобігання злочинам.
Особистісно-рольові властивості. Поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержується у суспільстві; по-друге, від розуміння і виконання нею власних рольових обов´язків і функцій, що випливають з даних соціальних позицій. Людина в суспільстві займає ряд позицій і виконує (принаймні зобов´язана виконувати) різні «ролі».
Не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті, які справляють криміногенний вплив на поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: людина ухиляється від деяких соціальних позицій; вона не може або не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають з тієї або іншої соціальної позиції; особа прагне зайняти таку соціальну позицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає; вона одночасно займає такі позиції, які пов´язані з суперечливими вимогами; веде маргінальний спосіб життя і т. д.
Соціально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, які сформувалися на базі її психічних станів і процесів у ході власного соціального досвіду; від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб, установок та інтересів, тобто від системи її ставлення до дійсності.
Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість їх особистості - антисоціальна; мотивація їх поведінки - анархічна, егоїстична, цинічна, корисливо-здобувна. Її потреби соціально невиправдані, відрізняються «бідністю», способи їх задоволення - такі, що засуджуються громадськістю. Взагалі їх особистісні установки та інтереси не збігаються з інтересами і цілями суспільства та переважної більшості його членів. Деяким з них притаманне психологічне відчуження, що відображається у відсутності емоційних контактів з людьми і специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого та ворожого їм.
Риси правової і моральної свідомості. Злочинці, вступаючи у конфлікт із законом, припускаються правового свавілля. Ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов´язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам, розраховуючи (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.
Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують їх від негідних вчинків, служать стримуючим фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців. їх моральна свідомість значно спотворена. Її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власного честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську думку про свою негідну поведінку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості - на словах вони говорять одне, а насправді поводяться аморально. У системі їх ціннісних орієнтацій перше місце посідають егоїстичні і корисливі спрямування, вигода, кар´єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.
На індивідуальному рівні можна говорити про певний вплив психічних аномалій, таких як: психопатія, психопатичний стан, хронічний алкоголізм, наркоманія та ін., на поведінку людини. Причому злочинній поведінці сприяють не самі психічні аномалії, а ті психологічні особливості, які формуються під їх впливом.
Кримінально-правові ознаки особи злочинця. Зазначені ознаки знаходять свій вияв у деяких формах до злочинної поведінки особи і найбільш повно виражені в учиненому нею злочині. Серед ознак, які належать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що характеризують: спрямованість злочинної поведінки суб´єкта на конкретні суспільні відносини, взяті під охорону закону (безпосередній об´єкт посягання); ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину; способи, обрані для досягнення злочинної мети; мотив, яким керувався суб´єкт злочину; ставлення винного до вчиненого (визнав себе винним чи ні, розкаявся чи ні) та ін. Перелічені ознаки мають і кримінально-правове, і кримінологічне значення. їх виявлення і аналіз дають можливість всебічно міркувати про вчинений злочин і особу злочинця.
Розділ 3. Типологія злочинців
Типологія являє собою прийом (процедуру) наукового мислення і емпіричного пізнання. Вона полягає у розподілі явищ на окремі елементи (типи) за найбільш істотними критеріями і у виявленні відмінності між ними.
Значна більшість кримінологів вважають, що підставами (критеріями) побудови типології особи злочинців повинні бути: 1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинців; 2) ступінь глибини цієї антисуспільної спрямованості. Названі два типологічні критерії, доповнюючи один одного, становлять підґрунтя типології особи злочинців.
За першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чотири типи.
Перший тип - це насильницький тип особи злочинця. Для нього характерне явне негативно-зневажливе ставлення до іншої особи та її найважливіших благ: до життя, здоров´я, тілесної та статевої недоторканості, суспільного спокою. Сюди належать злочинці, які вчиняють злочини проти особи та інші злочини, пов´язані з посяганням на особу (наприклад, бандитизм).
Другий тип - це так званий корисливий тип злочинця, у поведінці якого виявляються корисливі, з метою наживи, тенденції, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених у державі правил розподілу матеріальних цінностей (майна, капіталів, прибутків).
Третій тип - злісний соціально дезорганізований тип злочинця, якому притаманне індивідуалістично-зневажливе ставлення до різних соціальних настанов і вимог, свого громадянського обов´язку, а також до будь-якого роду інших заборон (наприклад, порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою; хуліганство; дезертирство та ін.).
Четвертий тип - необережні злочинці. Злочини з їх боку є наслідком прояву легковажно-безвідповідального і недбалого ставлення до своїх обов´язків і можливих наслідків своєї поведінки. Сюди належать усі злочини, вчинені з необережності.
За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особи злочинців у перелічених вище трьох перших типах слід виділити:
а) випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин у суперечності із загальною позитивною характеристикою їх попередньої поведінки;
б) ситуаційних злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов формування і життєдіяльності особи, однак взагалі характеризуються більш позитивно, ніж негативно;
в) нестійких злочинців - осіб, які скоїли злочин вперше, але допускали раніше правопорушення і в цілому характеризуються негативно;
г) злісних злочинців - осіб, що скоїли декілька злочинів і які перебувають у стійкій опозиції до суспільства;
ґ) особливо злісних злочинців - осіб, які вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (передусім ті, що вчиняють злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).