Змістовий модуль І. Сучасна національна система підготовки педагога
Тема: Система освіти в Україні
Кількість годин: 4
Мета: ознайомити студентів з пріоритетними напрямками розвитку освіти в Україні; розкрити принципи побудови системи освіти; ознайомити студентів з тенденціями розвитку вищої освіти в Україні на сучасному етапі; розкрити основні засади Болонського процесу; дати характеристику кредитно-модульній системі організації навчального процесу; з’ясувати особливості контролю успішності студента за європейською кредитно-трансферною системою; виховувати інтерес до майбутньої професії; розвивати творчий потенціал студентів, формувати їх професійно-педагогічний світогляд.
Ключові поняття: система освіти, принципи освіти, пріоритетні напрямки розвитку освіти, дошкільна освіта, повна загальна середня освіта, позашкільна освіта, спеціалізована освіта, професійна (професійно-технічна) освіта, фахова передвища освіта, вища освіта, освіта дорослих, післядипломна освіта, заклади освіти, Болонський процес, двоциклове навчання, рівні та ступені вищої освіти, кредитно-модульна система організації навчального процес.
План заняття
1. Мета, завдання вивчення навчальної дисципліни «Вступ до спеціальності».
2. Пріоритетні напрямки розвитку освіти в України.
3. Види освіти, форми здобуття освіти. Система освіти в Україні.
4. Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі. Рівні та ступені вищої освіти.
5. Основні засади Болонського процесу.
6. Кредитно-модульна система організації навчального процесу.
Література:
Закон України про освіту [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19
Мазоха Д.С. На шляху до педагогічної професії (Вступ до спеціальності). Київ : Центр навчальної літератури, 2005. 168с.
Машовець М.А. Вступ до спеціальності: дошкільна освіта. Модуль 2: навч. посібник. Київ : Ун-т ім. Б.Гренченка, 2013. 192 с.
Мешко Г.М. Вступ до педагогічної професії: навч. посіб. Київ : Академвидав, 2010. С.6-64.
Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпенко Н.І. Підготовка майбутнього вчителя : зміст та організація : навчальний посібник. Київ, 1997. 168с.
Фіцула М.М. Вступ до педагогічної професії: навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. 136 с.
Щербакова К., Макаренко Л. Вступ до спеціальності. Мелітополь: Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні, 2015. С.13-32.
1. Мета, завдання вивчення навчальної дисципліни «Вступ до спеціальності»
Вивчення нормативної навчальної дисципліни “Вступ до спеціальності” складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалавра напряму 01 Освіта спеціальності 012 Дошкільна освіта.
Мета викладання навчальної дисципліни «Вступ до спеціальності» – сформувати у студентів цілісне уявлення про систему освіти в Україні, знання про організаційно-управлінські аспекти їхньої фахової підготовки.
Основні завдання вивчення дисципліни «Вступ до спеціальності» є:
ознайомити студентів з актуальними проблемами вищої освіти в Україні, сутністю Болонського процесу;
допомогти студентам адаптуватися до навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі;
ознайомити зі змістом та основними формами навчання у вищому навчальному закладі освіти, видами та формами перевірки знань, умінь та навичок студентів;
надати уявлення про самостійну роботу студентів, сформувати вміння працювати з науковою та науково-методичною літературою;
формувати знання про освіту та тенденції розвитку дошкільної освіти в Україні;
дати загальне уявлення про структуру, зміст, характер і специфіку професійної діяльності вихователя;
виховувати інтерес до обраної спеціальності, прагнення досконало оволодівати теоретичними знаннями та практичними вміннями, сумлінно виконувати обов’язки студента;
сприяти формуванню педагогічної культури студентів, розвитку творчого мислення на основі розширення загального наукового світогляду в галузі вибраної професії.
Студенти повинні знати:
систему вищої педагогічної освіти в Україні, її організаційну основу і структуру;
завдання вищої педагогічної школи;
принципи та основні форми організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі;
види навчальних занять, наукової роботи студентів, педагогічної практики;
основні положення навчального плану спеціальності, перспективу вивчення навчальних дисциплін, розподіл часу на виконання завдань навчального плану;
права та обов’язки студентів;
особливості організації та здійснення самостійної роботи;
функції вихователя;
етапи самовиховання та зміст роботи на них;
компоненти педагогічної майстерності.
Студенти повинні уміти:
діагностувати власні здібності та здібності інших студентів до навчальної діяльності;
обирати методи, форми та засоби самовдосконалення для організації ефективної навчальної діяльності;
аналізувати навчальну літературу, володіти навичками опрацювання змісту навчального матеріалу, робити висновки та узагальнення на основі опрацювання літературних джерел, вміти користуватися періодичними виданнями, знаходити необхідну літературу відповідно до проблеми, що вивчається;
раціонально організовувати навчальний час згідно умов та вимог навчально-виховного процесу;
конспектувати зміст лекцій, вибирати оптимальні шляхи підготовки до практичних і семінарських занять;
адаптуватися до умов навчання у вищому навчальному закладі, специфіки його організації, видів контролю та оцінювання результатів діяльності;
аналізувати результати власної навчальної діяльності, здійснювати корекцію, формувати у себе педагогічне мислення, професійні переконання.
2. Пріоритерні напрямки розвитку освіти в України
Законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається із законів «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність» та інших нормативно-законодавчих актів, прийнятих у контексті освіти, а також міжнародних договорів, щодо яких Верховна Рада дає дозвіл.
У сучасній науці освіта розглядається як основа розвитку особистості, суспільства та нації, запорука майбутнього України.
Закон України «Про освіту» гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:
- розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;
- відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;
- різними формами навчання – очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Національна доктрина розвитку освіти передбачає такі пріоритетні напрями державної політики щодо її розвитку:
- особистісна орієнтація освіти;
- формування національних і загальнолюдських цінностей;
- створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;
- постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
- розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;
- пропаганда здорового способу життя;
- розширення україномовного освітнього простору;
- забезпечення освітніх потреб національних меншин;
- забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників; підвищення їх соціального статусу;
- розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;
- органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;
- запровадження освітніх інновацій та інноваційних технологій;
- створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;
- створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення;
- інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.
3. Види освіти, форми здобуття освіти. Система освіти в Україні
Формальна освіта - це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.
Неформальна освіта - це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.
Інформальна освіта (самоосвіта) - це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.
Основними формами здобуття освіти є:
інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева);
індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві);
дуальна.
Очна (денна, вечірня) форма здобуття освіти - це спосіб організації навчання здобувачів освіти, що передбачає їх безпосередню участь в освітньому процесі.
Заочна форма здобуття освіти - це спосіб організації навчання здобувачів освіти шляхом поєднання очної форми освіти під час короткочасних сесій і самостійного оволодіння освітньою програмою у проміжку між ними.
Дистанційна форма здобуття освіти - це індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.
Мережева форма здобуття освіти - це спосіб організації навчання здобувачів освіти, завдяки якому оволодіння освітньою програмою відбувається за участю різних суб’єктів освітньої діяльності, що взаємодіють між собою на договірних засадах.
Екстернатна форма здобуття освіти (екстернат) - це спосіб організації навчання здобувачів освіти, за яким освітня програма повністю засвоюється здобувачем самостійно, а оцінювання результатів навчання та присудження освітньої кваліфікації здійснюються відповідно до законодавства.
Сімейна (домашня) форма здобуття освіти - це спосіб організації освітнього процесу дітей самостійно їхніми батьками для здобуття формальної (дошкільної, повної загальної середньої) та/або неформальної освіти. Відповідальність за здобуття освіти дітьми на рівні не нижче стандартів освіти несуть батьки. Оцінювання результатів навчання та присудження освітніх кваліфікацій здійснюються відповідно до законодавства.
Педагогічний патронаж - це спосіб організації освітнього процесу педагогічними працівниками, що передбачає забезпечення ними засвоєння освітньої програми здобувачем освіти, який за психофізичним станом або з інших причин, визначених законодавством, зокрема з метою забезпечення доступності здобуття освіти, потребує такої форми.
Здобуття освіти на робочому місці - це спосіб організації навчання здобувачів освіти, завдяки якому оволодіння освітньою програмою (як правило, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти) відбувається на виробництві шляхом практичного навчання, участі у виконанні трудових обов’язків і завдань під керівництвом фахівців-практиків, залучених до освітнього процесу.
Дуальна форма здобуття освіти - це спосіб здобуття освіти, що передбачає поєднання навчання осіб у закладах освіти (в інших суб’єктів освітньої діяльності) з навчанням на робочих місцях на підприємствах, в установах та організаціях для набуття певної кваліфікації, як правило, на основі договору.
Під системою освіти розуміється сукупність навчально-виховних закладів, призначених для здійснення цілеспрямованого навчання і виховання населення кожної країни.
Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Відповідно до Закону України «Про освіту» (стаття 10) складниками системи освіти є: дошкільна освіта, повна загальна середня освіта, позашкільна освіта, спеціалізована освіта, професійна (професійно-технічна) освіта, фахова передвища освіта, вища освіта, освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Дошкільна освіта. Метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок.
Діти старшого дошкільного віку обов’язково охоплюються дошкільною освітою відповідно до стандарту дошкільної освіти.
Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти несуть батьки. Вони самостійно обирають способи та форми, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту.
Загальна середня освіта.Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності.
Досягнення цієї мети забезпечується шляхом формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності:
вільне володіння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;
математична компетентність;
компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;
інноваційність;
екологічна компетентність;
інформаційно-комунікаційна компетентність;
навчання впродовж життя; громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;
культурна компетентність;
підприємливість та фінансова грамотність;
інші компетентності, передбачені стандартом освіти.
Спільними для всіх компетентностей є такі вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими людьми.
Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і здобувається в інституційних або індивідуальних формах, визначених законодавством, як правило, в закладах освіти.
Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» до закладів освіти, що забезпечують здобуття загальної середньої освіти належать:
- початкова школа – заклад освіти I ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує початкову освіту;
- гімназія – заклад середньої освіти II ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує базову середню освіту;
- ліцей – заклад середньої освіти III ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує профільну середню освіту.
- спеціальна школа – заклад загальної середньої освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку;
- санаторна школа – заклад загальної середньої освіти з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;
- школа соціальної реабілітації – заклад загальної середньої освіти для дітей, які відповідно до рішення суду потребують особливих умов виховання;
- навчально-реабілітаційний центр – заклад загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними порушеннями розвитку.
У системі спеціалізованої освіти здобуття загальної середньої освіти забезпечують:
- спеціалізована мистецька школа (школа-інтернат) – заклад спеціалізованої освіти I-III або II-III ступенів мистецького профілю;
- школа-інтернат (ліцей-інтернат) спортивного профілю – заклад спеціалізованої освіти I-III або II-III ступенів спортивного профілю (заклад із специфічними умовами навчання);
- професійний коледж (коледж) спортивного профілю – заклад спеціалізованої освіти спортивного профілю (заклад із специфічними умовами навчання);
- професійний коледж (коледж) культурологічного або мистецького спрямування – заклад спеціалізованої освіти, який забезпечує здобуття професійної мистецької освіти;
- військовий (військово-морський) ліцей, ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою – заклад спеціалізованої освіти II-III або III ступенів військового профілю для дітей з 13 років;
- науковий ліцей, науковий ліцей-інтернат – заклад спеціалізованої освіти II-III або III ступеня наукового профілю.
Позашкільна освіта. Метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності.
Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти. Компетентності, здобуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти.
Здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім’єю, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами.
Професійно-технічна освіта. Метою професійної (професійно-технічної) освіти є формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності і перспектив кар’єрного зростання впродовж життя.
Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається на основі базової або повної загальної середньої освіти. Здобуття професійної (професійно-технічної) освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям профільної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Заклади професійної (професійно-технічної) освіти можуть також здійснювати підготовку фахівців за окремими професіями без забезпечення здобуття повної загальної середньої освіти.
Рівнями професійної (професійно-технічної) освіти є:
- перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
- другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
- третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти.
Фахова передвища освіта спрямована на формування та розвиток освітньої кваліфікації, що підтверджує здатність особи до виконання типових спеціалізованих завдань у певній галузі професійної діяльності, пов’язаних з виконанням виробничих завдань підвищеної складності та/або здійсненням обмежених управлінських функцій, що характеризуються певною невизначеністю умов та потребують застосування положень і методів відповідної науки, і завершується здобуттям відповідної освітньої та/або професійної кваліфікації.
Фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Система фахової передвищої освіти передбачає здобуття кваліфікацій, що відповідають п’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій.
Заклади фахової передвищої освіти також мають право здійснювати за відповідними стандартами підготовку фахівців, компетентності яких відповідають третьому та четвертому рівням Національної рамки кваліфікацій.
Метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань.
Вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти.
Освіта дорослих, що є складовою освіти впродовж життя, спрямована на реалізацію права кожної повнолітньої особи на безперервне навчання з урахуванням її особистісних потреб, пріоритетів суспільного розвитку та потреб економіки.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють умови для формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих.
Складниками освіти дорослих є:
- післядипломна освіта;
- професійне навчання працівників;
- курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації;
- безперервний професійний розвиток;
Освіта осіб з особливими освітніми потребами.. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють умови для забезпечення прав і можливостей осіб з особливими освітніми потребами для здобуття ними освіти на всіх рівнях освіти з урахуванням їхніх індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів.
Держава забезпечує підготовку фахівців для роботи з особами з особливими освітніми потребами на всіх рівнях освіти.
4. Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі
Зі вступом абітурієнта до вищого навчального закладу його діяльність буде пов’язана з отриманням вищої освіти. Вища освіта –це рівень, який здобувається особою у вищому навчальному закладі завдяки послідовного системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту освіти, який ґрунтується на повній загальній середній освіті та завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.
Організація вищої освіти спирається на такі принципи:
- доступність та конкурсність отримання вищої освіти кожним громадянином України;
- незалежність отримання освіти від впливу політичних партій, суспільних і релігійних організацій;
- наступність процесу придбання вищої освіти: бакалавр - спеціаліст -магістр, доктор філософії (кандидат наук) та доктор науки у відповідній галузі;
- інтеграція системи вищої освіти України в світову систему вищої освіти та європейський освітній простір, зокрема, при збереженні та розвитку досягнень української вищої школи (Болонський процес);
- державна підтримка в підготовці кадрів з вищою освітою для професійної діяльності;
- гласність у формуванні структури й об’ємів освітньої та професійної підготовки кадрів у вищій освіті.
Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується за допомогою:
- збереження і розвитку вітчизняної системи вищої освіти та підвищення її якості;
- розширення можливостей для отримання вищої освіти;
- створення та забезпечення рівних умов доступності вищої освіти;
- отримання автономії вищих навчальних закладів та їх академічної свободи;
- надання цільових, пільгових державних кредитів особам, як: бажають одержати вищу освіту, в порядку визначеному кабінетом міністрів України;
- забезпечення збалансованої структури й об’ємів підготовки кадрів;
- надання пільг і соціальних гарантій студентам;
- підтримка інвалідів, які бажають отримати вищу освіту.
Система вищої освіти - це складне об’єднання елементів, яке входить у її структуру. Це, перш за все, вищі навчальні та науково-дослідні установи, що забезпечують підготовку та перепідготовку фахівців; кадри, які працюють в цих установах, а також органи управління вищою освітою.
Систему вищої освіти в Україні можна представити як структурно-функціональну модель, в якій всі елементи взаємопов’язані (рис. 1.).
Державна політика, яка відображена у Законі України «Про вищу освіту», забезпечується шляхом:
- створення і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;
- надання автономії вищим навчальним закладам, забезпечення ї академічної свободи;
- забезпечення обґрунтованого планування, збалансованої структурі та об’ємів підготовки кадрів із вищою освітою в навчальних закладах різних форм власності (державна, комунальна, приватна) за кошти відповідних бюджетів;
- надання студентам пільг і спеціальних гарантій у порядку встановленому законодавством;
- впровадження у навчальний процес спеціальних освітніх технології.
Стратегія розвитку вищої освіти полягає у розв’язанні головних завдань:
зміцнення національної системи освіти та адаптація до ринкових і демографічних перетворень;
- входження України в Європейський та світовий освітній простір.
Державна політика розвитку вищої освіти в Україні відображена у законах, концепціях, постановах та інших документах про вищу освіту. Відповідно до цих документів розроблено Державний стандарт вищої освіти, який визначає переліки кваліфікацій, напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, загальні вимоги до кожного освітньо-кваліфікаційного та освітнього рівня.
Стандарти вищого навчального закладу є невід’ємною складовою системи державних стандартів вищої освіти. Вони розробляються затверджуються самим закладом і є нормативно-методичними документам що регламентують навчальну роботу закладів, навчальні плани, програми навчальних дисциплін. Стандарти вищого навчального закладу ґрунтуються на відповідних освітньо-кваліфікаційних програмах підготовки. Особливим відображенням у стандартах є гуманістичне спрямування вищої освіти. Зокрема, стандартами передбачається нормативна частина змісту освіти, якою забезпечується обов’язкове вивчення соціально-гуманітарні дисциплін: правознавства, етики, філософії, світової та вітчизняної культури тощо. Ці дисципліни становлять до 20% навчального часу підготовки. Такий підхід забезпечує гуманізацію та гуманітаризацію вищої освіти в Україні.
Держава сприяє становленню демократичної системи навчання та виховання фахівців із вищою освітою. Державна політика в галузі освіти спрямована на посилення ролі органів місцевого самоврядування, активізацію участі батьків, опікунських рад, меценатів, цивільні організацій, фондів, засобів масової інформації в науково-виховні науково-методичній, економічній діяльності навчальних заклад прогнозування їх розвитку, оцінки, якості освітніх послуг.
Нормативний зміст підготовки кадрів із вищою освітою та нормативний термін навчання за певною спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня здійснюється відповідно до освітньо-професійних (освітньо-наукових) програм (ОПП).
Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти:
- початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;
- перший (бакалаврський) рівень;
- другий (магістерський) рівень;
- третій (освітньо-науковий) рівень;
- науковий рівень.
Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти відповідає п’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти відповідає шостому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов’язків за обраною спеціальністю.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності.
Третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.
Науковий рівень вищої освіти відповідає дев’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв’язання важливої наукової
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:
1) молодший бакалавр;
2) бакалавр;
3) магістр;
4) доктор філософії;
5) доктор наук.
Молодший бакалавр – це освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 90-120 кредитів ECTS.
Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Бакалавр – це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ECTS. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого бакалавра визначається вищим навчальним закладом.
Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Магістр – це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ECTS, обсяг освітньо-наукової програми – 120 кредитів ECTS. Освітньо-наукова програма магістра обов’язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.
Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.
Доктор філософії – це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу або наукової установи в результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.
Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад’юнктурі). Особи, які професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.
Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад’юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ECTS.
Доктор наук – це другий науковий ступінь, що здобувається особою на науковому рівні вищої освіти на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв’язання важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають загальнонаціональне або світове значення та опубліковані в наукових виданнях.
Ступінь доктора наук присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу чи наукової установи за результатами публічного захисту наукових досягнень у вигляді дисертації або опублікованої монографії, або за сукупністю статей, опублікованих у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
5. Основні засади Болонського процесу
Під Болонським процесом розуміється послідовність заходів європейських країн, спрямованих на створення в межах континенту єдиного освітнього та наукового простору. Його назва походить від міста Болонья в Італії, де 18-19 червня 1999 року відбулася зустріч міністрів освіти 29 європейських країн, що завершилася підписанням Болонської декларації – документа, в якому йдеться про утвердження спільних вимог, критеріїв та стандартів національних систем освіти.
Основні положення цього документа – доцільність запровадження циклової та ступеневою структур вищої освіти, використання європейської кредитно-трансферної системи (European Credit Transfer Sustem – ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти та надання йому права продовжувати навчання за освітніми програмами магістра.
У 2002 році до Болонського процесу приєдналась Україна. Активне впровадження основних положень Болонського процесу в Україні почалось у вищих навчальних закладах з 2005 року.
Основними засадами Болонського процесу є:
1. Запровадження двох циклів навчання. Перший – для одержання ступеня бакалавра з тривалістю навчання три-чотири роки, другий – для одержання ступеня магістра (один, два роки після одержання ступеня бакалавра).
2. Введення в організацію навчального процесу кредитно-трансферної системи. Пропонується ввести у всіх національних системах освіти єдину систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. Систему пропонується зробити накопичувальною, здатною працювати у рамках концепції «навчання протягом усього життя».
3. Контроль за якістю освіти. Оцінка якості освіти ґрунтуватиметься не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, яких набули випускники. Оцінку даватимуть акредитаційні агенції, незалежні від національних урядів і міжнародних організацій.
4. Розширення мобільності. Передбачається на основі виконання попередніх пунктів активізувати розвиток мобільності студентів і викладацького складу, а також прискорити зміни національних законодавчих актів стосовно працевлаштування іноземців.
5. Забезпечення працевлаштування випускників. Проголошується орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат. Знання випускників мають застосовуватися та використовуватись у всій Європі. Усі академічні ступені та інші кваліфікаційні чинники повинні реалізовуватися на європейському ринку праці. Професійне визначення кваліфікації має бути полегшене.
6. Підвищення привабливості європейської системи освіти з одночасним збереженням кращих традицій і надбань національних систем вищої освіти. Ставиться завдання залучити до навчання у європейських вищих навчальних закладах більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейських стандартів щодо якості освіти, удосконалення кредитно-модульної системи організації навчання, запровадження уніфікованих кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу населення не лише Європи, а й інших континентів до вищої освіти за європейським зразком.
6. Кредитно-модульна система організації навчального процесу
ЕСТS формувалася протягом 1988-1995 рр. Вона створена з метою зближення, а не уніфікації систем вищої освіти європейських країн. Завдання ЕСТS – досягнення прозорості систем навчання у різних країнах та сприяння студентським обмінам у країнах Європи через надання можливості студентові здійснювати трансфер (перезарахування) та накопичення кредитів. Ця система ґрунтується на обліку обсягу навчального навантаження студента, необхідного для засвоєння завдань (цілей) програми навчання.
Трудомісткість навчання визначає кредит.
Кредит передбачає всі види навчальної діяльності, необхідні для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практичні роботи, семінари, консультації, індивідуальну, самостійну роботу, підсумковий контроль (екзамени, заліки), курсову роботу, педагогічну, навчальні і виробничі практики. Отже, кредит ґрунтується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.
Кредит (лат. creditum – позика, від сredо – довіряю) – одиниця виміру («вартість») обсягу навчального навантаження, необхідного середньому студентові для повного оволодіння визначеними результатами навчання (компетенціями).
Кредит ЕСТS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати обсяг загального навчального навантаження студента. Кредити відображають кількість роботи, яку вимагає кожен блок курсу (навчальна дисципліна), і охоплюють усі необхідні для цього види навчальної діяльності студента: лекції, практичні роботи, семінари, консультації, індивідуальну, самостійну роботу (в бібліотеці чи вдома), підсумковий контроль (іспити, заліки), курсову роботу, педагогічну, навчальні і виробничі практики чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням.
Ціна кредиту – 30 академічних годин. Кількість кредитів на навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин із навчальної дисципліни на ціну кредиту. Наприклад, навчальна дисципліна «Вступ до спеціальності», на яку навчальним планом передбачено 90 академічних годин, оцінюється в 3 кредит, а навчальна дисципліна «Педагогіка дошкільна», на яку виділено 210 академічних годин, оцінюється 7 кредитами.
У ЕСТS навчальне навантаження на один навчальний рік становить 60 кредитів і, як правило, 30 кредитів – на семестр. Кредити ЕСТS – це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження. Вони лише визначають, яку частину загального річного навантаження містить один елемент навчального плану у вищому навчальному закладі.
Навчальна дисципліна (курс) охоплює один або декілька залікових кредитів, кількість яких визначається змістом та формами організації навчального процесу.
Заліковий кредит – завершена задокументована частина змісту навчальної дисципліни, вивчення якої для студентів завершується підсумковим оцінюванням (тестуванням, заліком, семестровим іспитом).
Він складається із модулів – частин програми навчальної дисципліни, поєднаних із формами навчання (лекційні, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, усі види практик та консультацій, самостійні завдання та інші форми і види навчальної та науково-дослідної діяльності студентів). Кожний із модулів містить змістові модулі – одну, декілька тем чи розділ курсу.
За кредитно-трансферної системи організації навчального процесу (КТСОНП) навчання студентів здійснюється за індивідуальним планом.
Індивідуальний навчальний план студента (ІНПС) – робочий документ, який містить освітньо-кваліфікаційну характеристику бакалавра (за спеціальностями); перелік та послідовність вивчення навчальних дисциплін (структурно-логічну схему); обсяг навантаження студента (усі види навчальної діяльності); інформацію про типи індивідуальних завдань; характеристику системи оцінювання (поточний та підсумковий контроль знань, державну атестацію випускника); інформацію про присвоєння кредитів в інших навчальних закладах та додаткових кредитів за результатами науково-дослідної та іншої фахово спрямованої діяльності.
В ІНПС зазначено нормативні (обов’язкові) навчальні дисципліни та навчальні дисципліни за вибором у межах нормативно встановлених термінів підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня.
У вищих навчальних закладах України поряд з традиційною системою оцінювання успішності використовується рейтингова система оцінювання знань та умінь студента.
Рейтингова система оцінювання – це система визначення якості виконаної студентом навчальної роботи та рівня набутих ним знань, навичок і вмінь, що передбачає оцінювання в балах усіх результатів, досягнутих під час поточного, модульного та семестрового контролю. В основі рейтингової системи оцінювання лежить поетапний контроль і накопичення відповідних балів за рівнобічну навчально-пізнавальну діяльність упродовж певного періоду навчання (семестр, навчальний рік, навчання за відповідною програмою). Рейтингова система є комплексною системою і враховує не тільки результати навчання, а й інші складники діяльності студента: проведення наукових досліджень, участь в олімпіадах, конкурсах тощо.
Згідно з положеннями ЕСТS, запроваджується 100-бальна шкала оцінювання академічних успіхів студента. Переведення цього показника в шкалу ЕСТS та національну шкалу здійснюється за відповідною схемою.
Оцінка в балах | Оцінка за національною шкалою | Оцінка за шкалою ECTS | |
Оцінка | Пояснення | ||
| 90-100 | Відмінно | А | відмінне виконання |
| 82-89 | Добре | В | вище середнього рівня |
| 75-81 | С | загалом хороша робота | |
| 67-74 | Задовільно | D | непогано |
| 60-66 | E | виконання відповідає мінімальним критеріям | |
| 35-59 | Незадовільно | FE | необхідне повторне перескладання |
| 1-34 | F | необхідне повторне вивчення курсу | |
1 2