Ім'я файлу: РЕФЕРАТ БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС.doc
Розширення: doc
Розмір: 196кб.
Дата: 08.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
19 вопрос.docx
Розширення: doc
Розмір: 196кб.
Дата: 08.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
19 вопрос.docx
«ГЕНЕЗА ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ»
ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ І. ГЕНЕЗА ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ.......5
РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ..............................................................................................................11
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ПОШУК ОСВІТНЬОЇ МОДЕЛІ..............................................14
ВИСНОВКИ..........................................................................................................16
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ....................................................17
ДОДАТКИ..............................................................................................................19
ВСТУП
Сьогодні відбувається поступ європейської спільноти на шляху до всебічного розвитку, універсалізації, уніфікації та гармонізації освіти й освітніх технологій у зв’язку з викликами епохи глобалізації. Зміст цього процесу полягає в істотних змінах в освіті й освітніх технологіях; різноманітності шляхів становлення фахової кар’єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. На нашу думку, концепція «Відкритого простору європейської освіти» відкриває європейським державам нові можливості брати активну участь у процесі інтенсивного піднесення ролі європейського континенту в сучасному світі через покращення й модифікацію освіти для всіх громадян. Тут національні особливості та спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного для вигод європейської спільноти, її студентів і суспільств у цілому.
Уже більше п'ятнадцяти років європейське освітнє співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2014 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.
Прагнення до європейської інтеграції суттєво впливає на всі сфери життєдіяльності Української держави, включаючи і вищу освіту. Наразі Україна чітко окреслила орієнтири на входження в освітній та науковий простір Європи, активно здійснює модернізацію освітньої системи у контексті вимог Болонських угод, наполегливо працює над приєднанням до Болонського процесу. Відтак слід ураховувати основні цілі Болонського процесу: 1) побудова європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування; 2) посилення міжнародної конкурентоспроможності національних систем і в цілому європейської системи вищої освіти; 3) досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти; формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому; 4) підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та європейських культурних цінностей; 5) магання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, фінанси та престиж.
Стояти осторонь цього процесу Україна не може, тому необхідно прогнозувати процес трансформації національної системи освіти, оптимально поєднуючи накопичений зарубіжний та вітчизняний досвід.
Стратегія заохочення співробітництва в галузі освіти між Європейським співтовариством та Україною закріплена в двох основних документах, які наразі регламентують дані відносини, – «Угода про партнерство та співробітництво» від 14 листопада 1994 року та «План дій Україна – ЄС» від 21 лютого 2005 року. У цих документах закріплені зобов’язання сторін та передбачені конкретні заходи, серед яких у контексті Болонського процесу, започаткованого європейською освітньою спільнотою ще в кінці минулого століття, ключовими можна вважати такі: 1) започаткування діалогу між Україною та ЄС у сфері освіти та навчання в
межах більш широких відносин політичного характеру; 2) удосконалення системи вищої освіти та системи підготовки в Україні згідно із сучасними вимогами, включаючи систему сертифікації вищих навчальних закладів і дипломів про вищу освіту; 3) збільшення можливостей обміну для українців шляхом участі в різних програмах ЄС; 4) сприяння навчанню в галузі європейських досліджень у відповідних закладах з обов’язковим розширенням можливостей обміну студентами, викладачами та науковцями.
РОЗДІЛ І. ГЕНЕЗА ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Розвиток освіти та освітніх технологій відбувається у форматі Болонського процесу, основи якого почали закладатися в Європі вже після Другої світової війни завдяки таким документам: «Європейська конвенція про еквівалентність дипломів» (1953 р.) і Протокол до неї (1964 р.), «Європейська конвенція про еквівалентність періодів університетської освіти» (1956 р.), «Європейська конвенція про академічне визнання університетських кваліфікацій» (1959 р.), «Конвенція про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту і вчених ступенів у державах Європейського регіону» (1979 р.), «Європейська конвенція про загальну рівнозначність термінів університетської освіти» (1990 р.) і Конвенція про визнання кваліфікацій (1997 р.), яка стосується вищої освіти в Європейському регіоні.
У багатьох відносинах, Болонський процес став революційним у сфері європейської вищої освіти. Його початок можна віднести ще до середини 1970-х років, коли Радою міністрів Європейського союзу була прийнята резолюція про першу програму співробітництва у сфері освіти. Потім чотири з міністрів освіти (Франції, Німеччини, Великобританії та Італії), що брали участь у святкуванні 800-річчя паризького університету Сорбона в 1998 році, зійшлися думками про те, що сегментація європейської вищої освіти в Європі заважає розвитку науки та освіти. Ними була підписана Сорбонська декларація (англ. Sorbonne Joint Declaration, 1998) – Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти. У ній було обґрунтовано створення Зони європейської вищої освіти як основного шляху розвитку мобільності громадян із можливістю їх працевлаштування для загального розвитку континенту за участю чотирьох міністрів, які представляють Великобританію, Німеччину, Францію й Італію.
Тим самим, погоджено і схвалено створення загальної системи освіти, націленої на поліпшення її зовнішнього визнання, полегшення мобільності студентів, а також на розширенні можливостей їх працевлаштування. У Сорбонні ювілей Університету Парижа дав прекрасну можливість брати участь у спробі створення Зони європейської вищої освіти, де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного для вигоди Європи, її студентів та, в більш загальному сенсі, її громадян. Запрошуються інші держави-члени Євросоюзу та інші європейські країни приєднатися для досягнення цієї мети, а всі європейські університети – об'єднатися для підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадянин.
Рішення брати участь у добровільному процесі створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) було оформлено через рік у Болоньї, представниками 29 країн. Там 19 червня 1999 р. було підписано Болонську конвенцію та спільну заяву європейських міністрів освіти.
Згідно з Спільною Заявою, процес побудови простору європейської вищої освіти має неабияке значення, оскільки незалежність і автономія університетів дають впевненість у тому, що системи вищої освіти й наукових досліджень будуть невпинно адаптуватися до нових потреб, до запитів суспільства і необхідності розвитку наукових знань.
У Спільній Заяві проголошується підтримка загальних принципів Сорбонської декларації й приймаються зобов’язання координувати спільну політику щодо даного питання для досягнення в найближчій перспективі першорядних цілей створення Європейського простору вищої освіти в усьому світі, а саме:
1. Прийняття системи легко зрозумілих і сумісних ступенів;
2. Прийняття системи, що заснована на двох основних циклах: доступеневому та післяступеневому;
3. Впровадження системи кредитів за типом ECTS – європейської системи перезарахування залікових одиниць трудомісткості;
4. Сприяння мобільності шляхом подолання перешкод до ефективного здійснення вільного пересування, для цього:
• студентам забезпечується доступ до можливості отримання освіти й практичної підготовки, а також до супутніх послуг;
• викладачам, дослідникам й адміністративному персоналу забезпечується визнання й зарахування часу, витраченого на проведення досліджень, викладання та стажування в європейському регіоні без порушення їхніх прав, встановлених законом;
5. Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти для розробки сумірних критеріїв та методологій;
6. Сприяння впровадженню необхідних європейських поглядів у вищій освіті, особливо щодо розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки й впровадження наукових досліджень.
В даний час очевидно, що це було унікальна угода, тому що сьогодні процес включає в себе 47 країн-учасниць, з 49 країн, які ратифікували Європейську культурну конвенцію Ради Європи (1954). Офіційною датою початку процесу прийнято вважати 19 червня 1999 року, коли було підписано Болонську угоду. Болонський процес відкритий для приєднання інших країн.
Росія приєдналася до Болонського процесу у вересні 2003 року на берлінській зустрічі міністрів освіти європейських країн. У 2005 році в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України. У 2010 році в Будапешті було прийнято остаточне рішення про приєднання Казахстану до Болонської декларації. Казахстан – перша центральноазіатська держава, визнана повноправним членом європейського освітнього простору.
Наступним елементом, або надбудовою Болонського процесу, стала зустріч представників більш ніж 300 європейських вищих навчальних закладів і їх основних представницьких організацій у м. Саламанка 29–30 березня 2001 року. Метою зібрання була підготовка пропозицій до зустрічі в Празі міністрів вищої освіти, які брали участь у Болонському процесі. На зустрічі було прийнято Конвенцію вищих навчальних закладів під назвою «Формування Європейського простору вищої освіти», у якій проголошувались основні цілі, принципи й пріоритети. Крім того, вищі навчальні заклади звернулися до урядів із проханням полегшувати й заохочувати зміни, забезпечувати рамки для координації й керівництва зближенням з урахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтвердили свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес у спільних спробах:
знайти нове визначення вищої освіти й наукових досліджень для всієї Європи;
реформувати й осучаснити програми й вищу освіту в цілому;
покращувати й форматувати вищу освіту на основі збільшення наукових досліджень;
створювати взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії й підтвердження якості;
покладатися на загальні терміни європейського освітнього виміру й забезпечувати сумісність різних інститутів, програм і ступенів;
сприяти мобільності студентів, персоналу й можливості працевлаштування випускників у Європі;
підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують великі проблеми входження в Простір європейської вищої освіти;
проводити зміни, будучи відкритими, привабливими й конкурентоспроможними в Європі та у світі;
продовжувати вважати, що вища освіта є в першу чергу відповідальністю перед суспільством.
Логічним продовженням вже згаданої зустрічі в Саламанці стала зустріч представників 33 країн Європи в чеській столиці 19 травня 2001 року. Сааме тут було підписано Празьке комюніке «До зони європейської вищої освіти», де було проголошено підтвердження підтримки принципів Болонської декларації й зобов’язань щодо створення Простору європейської вищої освіти.
Міністри знову підтвердили необхідність «продовження зусиль із підтримки мобільності для того, аби дозволити студентам, викладачам, дослідникам і апарату керування скористатися позитивами Простору європейської вищої освіти, що включає демократичні цінності, розмаїття систем вищої освіти, різноманітність культур і мов». Було взято до уваги Конвенцію європейських вищих навчальних закладів, прийняту в Саламанці, і рекомендації Конвенції європейських студентів тощо.
Міністри визначили потребу у співпраці щодо подолання труднощів, пов’язаних із транснаціональною освітою, а також у забезпеченні післядипломного навчання. Вони підтвердили думку, що вища освіта «...є і залишається громадянським обов’язком». Міністри звернули увагу на такі позиції:
1. Навчання протягом усього життя. Невід’ємний елемент Європейського простору вищої освіти для подолання проблеми неконкурентоспроможності, застосування нових технологій та поліпшення єдності суспільства тощо.
2. Вищі навчальні заклади й студенти. Доцільне їх залучення як компетентних, активних і конструктивних партнерів до участі й впливу на організацію і зміст вищої освіти. Важливо брати до уваги соціальний аспект Болонського процесу.
3. Поліпшення привабливості Європейського простору вищої освіти для студентів як європейських так і інших країн. У цьому контексті було закликано до ще більшої співпраці між європейськими країнами на шляху подолання можливих труднощів і перспектив транснаціональної освіти.
19 травня 2005 року в норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов’язавшись внести відповідні зміни в національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.
Таким чином, Болонський процес – це багатогранний напрямок поступу європейської спільноти на шляху до всебічного розвитку, уніфікації та гармонізації освіти та освітніх технологій, який не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти в різних країнах. Він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами. Означений процес характеризується сукупністю кроків європейської спільноти на шляху створення спільного Простору європейської вищої освіти до 2010 року. На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками.
РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти як основне завдання Болонського процессу передбачає досягнення таких властивостей освіти як якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і ВНЗ, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.
Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти зводяться до:
1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й ‑ до одержання першого академічного ступеня і 2-й ‑ після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».
3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних аґентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.
5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.
6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших реґіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.
Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу:
прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів;
прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання);
запровадження системи кредитів – системи накопичення кредитів (ECTS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод їх вільному пересуванню);
забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом);
навчання протягом усього життя;
спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Зони європейської вищої освіти.
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ПОШУК ОСВІТНЬОЇ МОДЕЛІ
Досвід європейських держав може мати суттєве значення для українськоїосвіти, однак не слід обмежуватися лише їхніми доробками, адже багатофункціональність (універсальність) та різноманітність сучасної системи знаньу даному контексті, а також осягнення нових методів дослідження, можуть бутиефективними для синтезу знань та підходів для «освітнього прориву», якогопотребує українська освітня система. Освіта, яка б відповідала всім викликамглобалізації, – мобільна, досконала та динамічна; не обмежена певнимидогмами, що заважають цілісно й адекватно сприймати світ XXI століття, –це та мета, на яку має орієнтуватися Україна.
Основні завдання для створення умов щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах III – IV рівнів акредитації:
Розроблення структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями;
Запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів;
Організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів;
Уведення граничного терміну навчання за програмою навчання, включаючи граничний термін бюджетного фінансування;
Створення нового покоління галузевих стандартів вищої освіти;
Розроблення індивідуальних графіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу;
Зарахування на навчання до вищого навчального закладу тільки за напрямами підготовки;
Удосконалення наявного та створення нового навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення навчання в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу;
Формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки; введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.
Слід зазначити, що ще в 1973 року Д. Белл наголошував на підвищенні ролі університетів (або якоїсь іншої форми інституту знань) як джерела інновацій та знань. Українська держава не може залишатися осторонь процесів глобалізації світової системи. Це зумовлено кількома причинами:
феномен інформаційної революції, пов’язаний із трансформацією світо глядної парадигми, яка докорінно змінює уявлення людини про себе, свої можливості, перспективи, роль та місце в загальному історичному процесі. У зв’язку з цим підвищуються вимоги до інтелектуального розвитку пересічного громадянина, інтенсифікації інформаційних процесів тощо;
у всьому світі зростає роль освіти як «духовного виробництва».
Акцентування уваги з боку держави на розвиток освіти стає передумовою входження країни в розряд найрозвинутіших держав;
у зв’язку з «інформаційним вибухом» інформація й знання перетворюються на стратегічний ресурс виробництва. Розробка, володіння й розпорядження ними забезпечує країні ключові позиції у світі;
різкий стрибок у розвитку засобів комунікації та обробки інформації (створення комп’ютерів, комп’ютерних мереж, факсимільного зв’язку тощо) підвищує вимоги до освіти й освітян.
ВИСНОВКИ
Як бачимо, європейська академічна школа пройшла майже піввіковий шлях до прийняття Болонської декларації. Формування європейського простру вищої освіти, зближення його цілей, стандартів, моделей стали адекватною відповіддю вищої школи на зростаючу конкуренцію. В основі цього інтеграційного процесу лежать три важливі документи: Велика хартія університетів, Лісабонська конвенція і Сорбонська декларація. Підписання Болонської декларації 1999 року відкрило шлях для якісного оновлення, інтеграції та модернізації загальноєвропейського освітнього простору.
Напевно кожному українському студентові хочеться, щоб отриманий ним диплом про вищу освіту визнавався не тільки в нашій країні, але і в країнах Європи. Якраз міжнародне визнання дипломів і є однією з цілей Болонського процесу.
Ще в 1986 році найстаріший в Європі Болонський університет в процесі підготовки до святкування 900-річного ювілею звернувся до всіх європейських університетів із закликом прийняти Велику Хартію Університетів – Magna Charta Universitarum. У 1988 році, під час святкування ювілею Болонського університету Велика Хартія Університетів була підписана ректорами 80 європейських ВНЗ. Так почалося створення європейського університетського співтовариства та єдиного європейського простору вищої освіти (The European Higher Education Area, EHEA).
У 1999 році в Болоньї відбулася конференція тридцяти європейських міністрів, які займаються у своїх країнах питаннями освіти. На конференції була прийнята "Болонська декларація", яка надала процесу об'єднання систем вищої освіти в Європі державний рівень. Створення єдиного європейського простору вищої освіти називають Болонським процесом.
З того часу міністри освіти європейських країн зустрічаються кожні два роки для обговорення ходу Болонського процесу. У 2005 році на конференції в Бергені, Норвегія, про приєднання до Болонського процесу заявила Україна.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти // Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна – Болонья – Саламанка – Прага – Берлін) / Упорядники: Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. – Тернопіль: Видавництво «Економічна думка» ТАНГ, 2003. – 60 с.
2. Спільна заява (декларація) європейських міністрів освіти. Болонья, Італія, 19 червня 1999 року // Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна – Болонья – Саламанка – Прага – Берлін) / Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. – Тернопіль: Видавництво «Економічна думка» ТАНГ, 2003. – 60 с.
3. Спільна декларація міністрів освіти Європи. Болонья, Італія, 19 червня 1999 року // Болонський процес: Документи / Укладачі: Тимошенко З.І., Гапон А. М., Палеха Ю. І.– К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 169 с.
4. Спільна декларація міністрів освіти Європи. Болонья, Італія, 19 червня 1999 року // Болонський процес: Документи / Укладачі: Тимошенко З.І., Гапон А. М., Палеха Ю. І.– К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 169 с.
5. Спільна заява (декларація) європейських міністрів освіти., Болонья, 19 червня 1999 року // Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна – Болонья – Саламанка – Прага – Берлін) / Упорядники: Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. – Тернопіль: Видавництво «Економічна думка» ТАНГ, 2003. – 60 с.
6. Спільна декларація міністрів освіти Європи. Болонья, Італія 19 червня 1999 року // Болонський процес: Документи / Укладачі: Тимошенко З.І., Гапон А. М., Палеха Ю. І.– К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 169 с.
7. Журавський В. С. Глобальні проблеми розвитку освіти та особливості їх прояву в Україні // Проблеми модернізації освіти України в контексті Болонського процесу: Матеріали I Всеукраїнської наук.-практ. конф., Київ, 20–21 лютого 2004 р. / Редкол.: Тимошенко І. І. (голова) та ін. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 197 с.
8. Конвенція вищих навчальних закладів «Формування Європейського простору вищої освіти». Саламанка, березень 2001 року // Болонський процес: Документи / Укладачі: Тимошенко З. І., Гапон А. М., Палеха Ю. І. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 169 с.
9. Комюніке зустрічі європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту «На шляху до європейського простору вищої освіти». Прага, 19 травня 2001 року // Болонський процес: Документи / Укладачі: Тимошенко З.І., Гапон А. М., Палеха Ю. І. – К.: Видво Європ. ун-ту, 2004. – 169 с.
10. Конференція міністрів вищої освіти Європи «На шляху до європейського простору вищої освіти». Прага, травень 2001 року // Болонський процес: Документи / Укладачі: Тимошенко З. І., Гапон А. М., Палеха Ю. І. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 169 с.
11. Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України: Наказ Міністерства освіти і науки України, № 49, 23.01.2004 р. // Освіта. – 2004, 11–18 лютого.
12. Андрущенко В. П. Вища освіта в контексті глобалізації // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності / Київський національний лінгвістичний університет. – К., 2002. – Вип. 9. – С. 3–12.
13. Андрущенко В. П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (спроба прогностичного аналізу) // Вища освіта України. – 2001. – № 1. – С. 11–17.
14. Андрущенко В. П. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 5–15
15. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики / За ред. В. Андрущенка. – К.: К.І.С., 2003. – 296 с.
ДОДАТКИ
1 2 3