Ім'я файлу: Практичне заняття 5.docx
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 03.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
КОНТРОЛЬНА РОБОТА. Кадровий менеджмент в сфері охорони здоровя.
курсова.docx
14, 15 (1).docx

Практичне заняття 5.

Реакції адаптації організму спортсменів на фізичні навантаження.


  1. Характеристика і класифікація навантажень у спорті.

«Зовнішня» сторона навантаження складається з сумарного обсягу роботи і інтенсивності її виконання.

обсяг навантаження (Кількісна сторона) може вимірюватися в годинах, кілометрах (при виконанні циклічних вправ), кількості виконаних вправ, загальною вагою піднятих обтяжень за заняття.

інтенсивність навантаження (Якісна сторона навантаження) визначається швидкістю подолання дистанції, величиною подоланого обтяження або опору, темпом рухів, щільністю виконання вправ в занятті.

 «Внутрішня» сторона навантаження. Найбільш повно навантаження характеризується з «внутрішньої» сторони тобто по реакції спортсмена на виконувану роботу (за ступенем втоми). Тут поряд з показниками, що несуть інформацію про термінове тренувальному ефекті, що виявляється безпосередньо під час роботи і відразу після її закінчення, можуть використовуватися дані про характер і тривалості періоду відновлення.

Відповідно до ступеня стомлення, викликаного виконанням тренувального навантаження.

Слід розрізняти: велику, значну, середню і малу навантаження.

- супроводжується значними функціональними зрушеннями в організмі спортсмена, зниженням працездатності, що свідчить про настання явного стомлення (некомпенсованого стомлення). Явна стомлення проявляється у зниженні працездатності, неможливість займаються витримати заплановані компоненти навантаження (по інтенсивності або тривалості) через некомпенсованих зрушень в діяльності регуляторних і виконавчих систем.

Після великих навантажень потрібно відновний період до 48 - 72 годин.

- характеризується прихованим (компенсований) втомою. Приховане стомлення не супроводжується зниженням працездатності спортсмена, внаслідок використання компенсаторних механізмів, але супроводжується деекономізаціей роботи, тобто на кожну одиницю виконуваної роботи витрачається набагато більше енергії, ніж в першій половині роботи. Значні навантаження складають приблизно 70 -80% від великих навантажень і відновний період після них становить 24 - 48 годин.

Великі і значні навантаження надають тренує або розвиваюче вплив на організм спортсмена.

  • характеризується відносно стійким станом організму займаються. Запит енергії при виконанні тренувальної роботи та його задоволення врівноважені. Середні навантаження впливають на організм спортсмена на рівні 50 - 60% по відношенню до великих навантажень. Відновлювальний період після такого навантаження 12 - 24 години.

Середні навантаження дають підтримуючий (стабілізуючий ефект), застосовуються для вирішення будь-яких приватних завдань в тренуванні спортсмена.

Поняття «фізичне навантаження» відображає очевидний факт, що виконання будь-якої вправи пов'язане з переходом енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на вищий, ніж в стані спокою, рівень.

Якщо взяти величину енергозабезпечення в положенні лежачи за «1», то вже повільна ходьба зі швидкістю 3 км / год викличе збільшення обміну речовин в 3 рази, а біг з околопредельной швидкістю і подібні до нього вправи - в 10 і більше разів.

Таким чином, виконання фізичних вправ вимагає більш високих, щодо стану спокою, енерговитрат. Та різниця, яка виникає в енерговитратах між станом рухової активності (Пр., Ходьба, біг) і станом спокою, характеризує фізичне навантаження.

Доступніше, але менш точно можна судити про величину фізичного навантаження за показниками частоти серцевих скорочень (ЧСС), частоти і глибини дихання, хвилинного та ударного об'ємів серця, кров'яного тиску і т.п.

Таким чином:

  • це рухова активність людини, яка супроводжується підвищеним, щодо стану спокою, рівнем функціонування організму.

Розрізняють зовнішню і внутрішню сторони навантаження:

· До зовнішньої сторони навантаження відносяться інтенсивність, з якою виконується фізична вправа, її обсяг.

Інтенсивність фізичного навантаження характеризує силу впливу конкретної вправи на організм людини. Одним з показників інтенсивності навантаження є щільність впливу серії вправ. Так, ніж за менший час буде виконана певна серія вправ, тим вище за щільністю впливу буде навантаження.

приклад:

При виконанні одних і тих же вправ у різних заняттях за різний час загальна величина навантаження по щільності буде різною.

Узагальненим показником інтенсивності фізичного навантаження є енергетичні витрати на її виконання за одиницю часу (вимірюються в калоріях в хвилину).

приклад:

А) при ходьбі без обтяження зі швидкістю 2 км / год спалюється 1,2 ккал / хв, зі швидкістю 7 км / ч - вже 5,4 ккал / хв;

Б) при бігу зі швидкістю 9 км / ч спалюється 8,1 ккал / хв, зі швидкістю 16 км / год - вже 14,3 ккал / хв;

В) в процесі плавання спалюється 11 ккал / хв.

обсяг навантаження визначається показниками тривалості окремої фізичної вправи, серії вправ, а також загальної кількості вправ в певній частині заняття, в цілому занятті або в серії занять.

Обсяг навантаження в циклічних вправах визначається в одиницях довжини і часу: наприклад, крос на дистанцію 10 км або плавання тривалістю 30 хв.

У силовому тренуванні обсяг навантаження визначається кількістю повторень і загальною масою піднятих обтяжень.

У стрибках, метаннях - кількістю повторень.

У спортивних іграх, єдиноборствах - сумарним часом рухової активності.

Внутрішня сторона навантаження визначається тими функціональними змінами, які відбуваються в організмі внаслідок впливу зовнішніх сторін навантаження (інтенсивності, обсягу і т.п.).

Однакова навантаження на організм різних людей надає різний вплив. Більш того, навіть один і той же чоловік в залежності від рівня тренованості, емоційного стану, умов довкілля (Пр., Температура, вологість і тиск повітря, вітер) буде по-різному реагувати на одні і ті ж зовнішні параметри навантаження. У повсякденній практиці величину внутрішнього навантаження можна оцінювати за показниками втоми, а також за характером і тривалості відновлення в інтервалах відпочинку між вправами. Для цього використовують такі показники:

  • Показники ЧСС під час вправ і в інтервалах відпочинку;

  • Інтенсивність потовиділення;

  • Колір шкіри;

  • Якість виконання рухів;

  • Здатність до зосередження;

  • Загальне самопочуття людини;

  • Психоемоційний стан людини;

  • Готовність продовжувати заняття.

Залежно від ступеня прояву цих показників розрізняють помірні, великі і максимальні навантаження.

  1. Компоненти фізичних навантажень і їх вплив на формування реакцій адаптації.

Величина та спрямованість тренувальних навантажень визначається особливостями застосування та порядком поєднання наступних компонентів:

  • тривалості та характеру вправ;

  • інтенсивністю роботи;

  • тривалістю та характером пауз відпочинку;

  • кількістю повторень, підходів;

  • кількістю вправ в структурних утвореннях тренувального процесу (окремих заняттях і їх частинах, мікроциклах і т.д.).

Зміна навіть одного з цих компонентів призводить до зміни спрямованості та характеру навантаження. Так, наприклад, виконання тренувальної серії 10х50 м в плаванні зі швидкістю 95% від максимальної, в залежності від тривалості пауз відпочинку може спричиняти принципово різний вплив на організм спортсмена. Паузи 10-15 с будуть призводити до кумуляції функціональних зсувів та зниження працездатності, а паузи 2-3 хв дозволяють спортсменові відновити працездатність та ліквідувати зміни, що викликані попередніми вправами. В першому випадку тренувальні вправи сприяють розвитку спеціальної витривалості, а в другому – вдосконаленню техніки в стійкому стані, підвищенню швидкісних можливостей організму.

При розгляді особливостей адаптації слід вказати на неоднаковість реакцій організму при використанні вправ, які включають в роботу різні обсяги м’язової маси. Наприклад, при виконанні тривалих вправ локального характеру (1/3 м’язів) працездатність спортсмена мало залежить від можливостей кисневотранспортної системи, а обумовлюється передусім можливостями системи утилізації кисню. Ефект вправ локального характеру зростає при використанні спеціальних методичних прийомів чи технічних засобів, що збільшують навантаження на працюючі м’язи.

Використанням вправ часткового характеру, які залучають до роботи до 40-60% м’язового масиву, забезпечується більш широкий вплив на організм спортсмена, починаючи від підвищення можливостей систем енергозабезпечення і закінчуючи досягненням оптимальної координації рухової і вегетативної функцій в умовах застосування тренувальних і змагальних навантажень.

Найбільш сильний вплив на організм спортсмена мають вправи глобального характеру, що включають в роботу 60-70% м’язів. Вони викликають центральні адаптаційні перебудови, наприклад, в ендокринній системі, в терморегуляторних функціях тощо.

Важливим моментом забезпечення ефективної адаптації є відповідність вправ, що використовуються, вимогам результативної змагальної діяльності певного виду спорту. Невідповідність характеру вправ заданому напрямку адаптації м’язевої тканини призводить до неадекватних спеціалізації змін їх метаболізму. Зокрема, в осіб, які мають структуру м’язової тканини, характерну для спринтерів, але тренуються як стаєри, в м’язових волокнах простежується розширення міжфібрилярних просторів внаслідок набряку і руйнування окремих міофібрил, їх повздовжнього розщеплення, виснаження запасів глікогену, руйнування мітохондрій. Результатом такого тренування часто може бути некроз м’язових волокон. В осіб зі стаєрською структурою м’язового волокна, які тренуються і виступають як спринтери, в м’язових волокнах спостерігається надмірна гіпертрофія ряду міофібрил, зони руйнування. Що охоплюють 1-3 саркомери м’язових волокон, окремі волокна знаходяться у стані яскраво вираженої контрактури та ін.

Загалом, саме інтенсивність визначає спрямованість рекцій організму спортсмена, характер адаптації до тренувальних навантажень. Наприклад, навантаження в межах 90% інтенсивності та вище пов’язані з включенням в роботу анаеробних джерел енергозабезпечення та включенням волокон, що швидко скорочуються. Якщо інтенсивність знижується, до роботи залучаються повільно скорочувальні волокна, що є вирішальним для розвитку загальної витривалості.

Значною мірою особливості адаптації залежать від тривалості вправ, їх загальної кількості, інтервалів відпочинку між окремими вправами. Розглянемо показовий приклад. Для розвитку анаеробної алактатної витривалості, що пов’язана зі збільшенням резервів макроергічних фосфатних сполук, найбільш доцільними є короткочасні навантаження (5-10 с) граничної інтенсивності. Значні паузи (2-3 хв) дозволяють відновити макроергічні фосфати та уникнути значної активізації гліколіза при виконанні наступної порції навантаження. Однак, слід враховувати, що такі навантаження, що забезпечують максимальну активацію алактатних джерел енергії, не спроможні призвести до більш як 50% вичерпання цих джерел з депо м’язів. До майже повного вичерпання алактатних джерел і, як наслідок,

до підвищення резервів макроергічних фосфатів призводить робота протягом 60-90 с, тобто робота, що є ефективною для вдосконалення процесу гліколізу. Інший приклад: короткочасні швидкісні навантаження призводять до вичерпання глікогену м’язів, але глікоген в печінці не вичерпується, що, в свою чергу, не призводить до збільшення його резервів. Для збільшення глікогену печінки необхідно виконувати тривалі тренувальні навантаження помірної інтенсивності або виконувати велику кількість швидкісних вправ в програмах окремих занять (тренувальні заняття вибіркової спрямованості).

Таким чином, інтенсивність навантаження визначає його спрямованість, обсяг – наявність тренувального ефекту. Причому, недостатній обсяг – відсутність або недостатній тренувальний ефект, а перебільшений обсяг – переадаптацію або зниження тренувального ефекту.

Лише комплексне планування компонентів навантаження (тривалість та характер вправ, інтенсивність роботи, тривалість та характер пауз відпочинку, кількість повторень, підходів) є дієвим інструментом формування необхідної термінової та довготривалої адаптації.

  1. Специфічність реакцій адаптації організму спортсмена на фізичні навантаження. «Перехресна адаптація».

У відповідь на дію різних факторів зовнішнього середовища організм реагує певними пристосувальними реакціями, які забезпечують збереження гомеостазу, а відповідно, і життя.

Жити — означає пристосовуватись, тобто адаптуватись. В основі адаптації (від аdaptation — пристосування) лежить зміна обміну речовин, функції й структури органів і систем.

Деякі фактори навколишнього середовища викликають комплекс однотипних змін. Таким чином, при адаптації до певних факторів можливо набути підвищеної резистентності до дії інших, наприклад, пристосування до гіпоксії збільшують витривалість до холоду, фізичного навантаження тощо. Це явище отримало назву підвищення неспецифічної резистентності або перехресна адаптація.

Будь-які фактори, які підвищують функціональну активність органів і систем організму, викликають схожий наслідок, а саме: виникає дефіцит енергетичних ресурсів (макроергів), посилюється процес фосфорилювання, мобілізуються запаси, зокрема глікогену. Така зміна енергетичного обміну є сигналом для генетичного апарата клітин, що прискорює синтез нуклеїнових кислот та білків, більшого утворення мітохондрій та ферментів. Завдяки цьому збільшується синтеза АТФ, зростає об'єм клітин, вони починають розмножуватись. Усе це забезпечує кращу адаптацію організму до дії несприятливих факторів середовища. Таким чином, активація генетичного апарату клітин через дефіцит енергії забезпечує зростання енергетичного потенціалу, а це є підґрунтям підвищення неспецифічної резистентності.

Така схожість у механізмах адаптації дозволяє організму пристосуванням до дії одного фактора стати більш стійким до дії інших факторів. Тому фізично треновані люди стійкіші до умов гіпоксії, змін температури навколишнього середовища, крововтрати, радіації, збудників тощо (М.В. Зімкін, 1968).

Дія на організм стресорів завжди призводить до додаткових енергетичних витрат, тому важливим критерієм адаптованості є здатність біосистеми зберігати постійний енергетичний потенціал.

Систематичні фізичні вправи тримають високою енергетичну потужність мітохондрій, що забезпечує протистояння клітин факторам зовнішнього середовища, тобто стабільність "неврівноваженої (відкритої) системи — організму людини.

  1. Вплив навантажень на організм спортсменів різної кваліфікації і підготовленості.

Особливості адаптації спортсменів до навантажень змінюються під впливом рівня кваліфікації, підготовленості, функціонального стану. При цьому однакова за обсягом та інтенсивністю робота викликає різну реакцію організму. Якщо реакція на стандартну роботу у майстрів спорту виражена несуттєво – втома чи зсуви в діяльності провідних функціональних систем невеликі, відновлення протікає швидко, то у менш кваліфікованих спортсменів така ж робота викликає більш бурхливу реакцію: ніж нижча кваліфікація спортсмена, тим в більшій мірі виражена втома і зсуви у стані

функціональних систем, які приймають найбільш активну участь в забезпеченні роботи, тривалі періоди відновлення.

При граничних навантаженнях у кваліфікованих спортсменів відзначаються більш виражені реакції. Зокрема, підвищення кваліфікації плавців пов’язане зі зниженням енерговитрат при виконанні стандартних навантажень і одночасним їх підвищенням при граничних навантаженнях.

У спортсменів, які треновані до напруженої роботи аеробного характеру, відзначається значне збільшення васкуляризації м’язів за рахунок збільшення кількості капілярів в м’язовій тканині і відкриття потенціальних колатеральних судин, що призводить до збільшення кровоточу при напруженій роботі. Одночасно, при стандартних навантаженнях у тренованих людей порівняно з нетренованими відзначається менше зниження притоку крові до непрацюючих м’язів, печінки та інших внутрішніх органів. Це пов’язано з удосконаленням центральних механізмів диференційованої регуляції кровоточу, збільшенням васкуляризації м’язових волокон, підвищенням можливостей м’язової тканини утилізувати кисень з крові.

У спортсменів високого класу при більш вираженій реакції на граничні навантаження відновні процеси після них протікають інтенсивніше. Наприклад, плавці невисокої кваліфікації після великих аеробно-анаеробних навантажень відновлюються 3-4 доби, в той час, як висококваліфіковані спортсмени – 1-2 дні при обсягах навантаження в 2,5-3,5 рази більших. Важливо також, що у спортсменів високої кваліфікації більші зсуви в діяльності вегетативної НС при граничних навантаженнях супроводжуються більш результативною роботою, що проявляється в її економічності, ефективності міжм´язової та внутрішньом´язової координації. Цей ефект відзначається навіть в тих випадках, коли розбіжності у кваліфікації спортсменів не дуже значні.

Різна реакція на навантаження спостерігається в різні періоди макроциклу для спортсменів однієї кваліфікації. Приріст спеціальної тренованості призводить до економізації роботи. Так, наприклад, показники ЧСС після виконання борцями (МС) стандартного навантаження 3 хв в

режимі 10 кидків за хвилину складають: в І-й етапі підготовчого періоду 185 уд/хв, в ІІ-му етапі підготовчого періоду – 175 уд/хв і в змагальному періоді – 150 уд/хв. Важливим також є і скорочення термінів відновлення.

Стандартні і граничні навантаження викликають неоднакові за величиною і характером реакції на різних етапах тренувального макроциклу, а також якщо їх планують при невідновленому рівні функціональних можливостей організму після попередніх навантажень. Так, на початку першого етапу підготовчого періоду реакція організму спортсмена на стандартні специфічні навантаження виражена в більшій мірі порівняно з показниками, які реєструються на другому етапі підготовчого і в змагальному періодах, а це означає, що приріст спеціальної тренованості призводить до суттєвої економізації функцій при виконанні стандартної роботи. Граничні навантаження, навпаки, пов’язані з більш вираженими реакціями в міру зростання тренованості спортсмена.

Робота в різних функціональних станах призводить до різної реакції організму. Робота в стані втоми викликає різкі зміни в діяльності функціональних систем. Особливо важливо враховувати функціональний стан при розвитку швидкісних та координаційних якостей, який необхідно здійснювати виключно при відновлених функціональних можливостях. При порушені цього положення можуть виникнути негативні ефекти (наприклад, швидкісний бар’єр).

Навантаження, характерні для сучасного спорту, призводять до виключно високих спортивних результатів. Нажаль, ці навантаження часто являються і причиною пригнічення адаптаційних можливостей, припинення зростання спортивних результатів, скорочення тривалості виступів спортсмена на рівні вищих досягнень, прояву переддпатологічних і патологічних змін в організмі.

Слід зауважити, що на початку цілеспрямованого тренування процеси адаптації протікають інтенсивно. Чим вищий рівень тренованості, тим менші темпи формування адаптаційних реакцій. Резерви збільшення адаптаційних зрушень криються в звуженні стимулюючої зони. Так, наприклад, якщо для

спортсменів-початківців розвиток швидкісних якостей може здійснюватися за рахунок широкого кола засобів, в тому числі і необов’язково з максимальною інтенсивністю, то для кваліфікованих спортсменів розвиток бистрості можливий виключно при роботі з інтенсивністю 80% від індивідуального максимуму і вище. Використанння широкого арсеналу засобів і методів підготовки на перших етапах багаторічного тренування – резерв ефективної підготовки в майбутньому.

  1. Реакції організму спортсмена на змагальні навантаження.

Сучасна змагальна діяльність спортсменів високого класу виключно інтенсивна. Наприклад, бігуни на середні дистанції стартують 50-60 разів протягом року, плавці – 120-140, велосипедисти-трековики – 160 разів і більше, велосипедисти-шосейники мають до 100-150 змагальних днів на рік. Такий обсяг змагальної діяльності дозволяє не тільки демонструвати високі спортивні результати, а й використовувати змагання як найбіль потужний засіб підвищення тренованості, стимуляції адаптаційних реакцій, дозволяє поєднати весь комплекс техніко-тактичних, функціональних, психічних та фізичних передумов, спрямованих на досягнення запланованого результату. Навіть при оптимальному плануванні тренувальних навантажень з використанням моделюючої змагальної діяльності, рівень функціональної активності є значно нижчий, ніж у безпосередніх змаганнях. Лише у процесі змагань спортсмен може вийти на рівень граничних функціональних проявів і виконувати таку роботу, яка в тренувальних заняттях йому не під силу.

Створення мікроклімату змагань при виконанні тренувальних вправ та програм занять сприяє приросту працездатності спортсменів та більш глибокій мобілізації функціональних ресурсів їх організму. Про це свідчать дані, що відображають рівень працездатності спортсменів високого класу при пропливанні змагальних дистанцій в умовах тренувань і змагань різного рівня, а також при виконанні силових вправ, що спрямовані на розвиток силової витривалості, при десятиразовому виконанні силової роботи на

тренажері для мязів плечового поясу протягом 1 хв з обтяженням 60% максимально доступного і паузами 20 с.

Змагальні навантаження в марафонському бігу, велосипедному спорті (шосе) здатні призвести до суттєвих патологічних порушень в м’язах, що несуть основне навантаження, чого зазвичай не відбувається в умовах тренувань. Можливі травматичні післязмагальні порушення ліквідуються через 10 днів.

Дослідженнями доведено, що при повторному тестуванні в звичайних умовах рівень сили при повторних змінах зазвичай не перевищує 3-4 %. Якщо повторні вимірювання проводяться в змагальниз умовах, приріст сили може складати 10-15 %, в окремих випадках – 20 % і більше.

Ці дані потребують зміни уявлень про змагання як про просту реалізацію того, що закладено в процесі тренувань. Хибність цих уявлень очевидна, оскількі найвищі досягнення спортсмени демонструють на головних змаганнях. При цьому, чим вищий ранг змагань, тим більш високі результати можуть бути продемонстровані спортсменами. І це, незважаючи на те, що в контольних змаганням можна уникнути різних збиваючих чинників. Однак, у другорядних змаганнях відсутній один з вирішальних факторів, що визначають рівент результату – гранична мобілізація психічних можливостей. Відомо, що результати будь-якої діяльності спортсмена, особливо в екстремальних ситуаціях, залежать не лише від досконалості вмінь і навичок, рівня фізичних якостей, але й від його характеру, сили мотивації, рішучості, волі. При цьому, чим вищий клас спортсмена, тим більшу роль для досягнення високих спортивних результатів відіграють його психічні можливості, що здатні суттєво вплинути на рівень функціональних проявів.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас