Ім'я файлу: 3428.doc Розширення: doc Розмір: 78кб. Дата: 15.11.2021 скачати Пов'язані файли: nbr_f13-17_berkeley_and_hume.pptx Документ Microsoft Word.docx Врахування індивідуальних особливостей молодших школярів у проце доценко.doc Л 2. Історія (1 ч.).docx Діагностика індивідуального здоро1.docx Монтиссорі.pptx музика гос.docx гос педагогика.doc 153031.docx Значення гри для психічного розвитку дитини.doc Конспект.docx 2.8 Хар-ка тренінгових технологій.docx kachyk_2 (1).pdf 7_uprazhneniy_dlya_razvitiya_soft_skills_u.docx Розвивальне-середовище.pdf Розміщено на http://allreferat.com.ua/ ПланПлан 1 1. Основні завдання та принципи реабілітаційної педагогіки 2 2. Педагогічні основи реабілітації хворих на алкоголізм 7 1. Основні завдання та принципи реабілітаційної педагогікиПоняття реабілітації за своїм смислом і походженням означає відновлення втраченої здатності, повернення певної якості після того, як вона з якихось причин зазнала негативних змін. Рольова реабілітація - це реабілітація засобами рольових методів практичної психології. В звичайному розумінні реабілітація - це прерогатива психокорекції чи психотерапії. Реабілітаційна педагогіка повинна поєднувати в собі психотерапевтичні функції з традиційними цілями та завданнями навчання та виховання, тобто не лише формувати, розвивати, а й усувати ті перешкоди, які виникають на шляху нормального розвитку особистості. Особистісно-рольовий підхід не новий для педагогіки. Проте, не зважаючи на те, що рольова гра вважається одним з важливих методів навчання (особливо, коли йдеться про вироблення професійних навичок), ще дуже рано говорити про вичерпне використання ігрових методів в педагогіці. Традиції застосування гри (зокрема рольової) в психотерапії набагато солідніші, і можна говорити про рольову психотерапію як окрему галузь практики психологічної допомоги особистості (Гройсман, 1979). На нашу думку методи рольової гри є дуже підходящими для поєднання терапевтичного і педагогічного підходів і створення концепції рольової реабілітації. У складних умовах трансформації суспільства, у час невизначеності й непевності, знецінення життя людини зростає значення реабілітаційної функції освіти і школи. Реабілітаційна педагогіка, яка ґрунтується на засадах життєтворчості, покликана допомогти визначити шляхи вирішення соціальної, медичної, психолого-педагогічної проблематики розвитку дитини, життя якої обтяжене хворобою або іншими несприятливими соціально-психологічними факторами. Поняття "реабілітаційна педагогіка" охоплює відновлення частково втрачених або послаблених властивостей і функцій організму, особистості дитини, окремих її сторін з метою максимально повного розвитку індивідуальних можливостей і активно перетворювальної адаптації до навколишнього світу. Необхідність організації навколо дитини з особливими потребами реабілітаційного простору потребує створення оптимістичної, позитивно емоційно насиченої атмосфери. Саме духовне, міжособистісне спілкування, що сприяє розкріпаченню, запускає в дію реабілітаційні механізми, забезпечує значною мірою відновлення різних функцій особистості. Важливий напрямок реабілітаційної педагогіки - допомогти дитині з особливими потребами опанувати мистецтвом самореабілітації - механізмом і здатністю до самодопомоги в найбільш продуктивному подоланні кризових ситуацій, виході зі скрутного становища, поверненні на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху. Така психологічна допомога сприяє розкриттю життєвого потенціалу, стимулює самостійні пошуки нових можливостей самоздійснення, наближення до себе, до власної сутності. Тож реабілітаційна педагогіка сприяє становленню дитини як суб'єкта життя, що володіє мистецтвом пізнання самого себе, життєвою компетентністю, життєздатністю. Життєздатність - це спроможність суб’єкта відтворювати себе, свою культуру, свої взаємини всупереч нескінченним потокам небезпек, долаючи їх і відповідаючи на них відповідно до реального виклику історії людської долі. Прикладним завданням реабілітаційної педагогіки є теоретичне та організаційно-практичне забезпечення освітньо-реабілітаційного процесу як у системі спеціальної освіти, так і у процесі інтеграції дітей з особливими потребами в загальноосвітні школи. В основі реабілітаційної педагогіки міститься уявлення про хворобу як руйнівний процес в організмі, що характеризується не лише поганим фізичним самопочуттям хворої дитини, а й змінами її особистості, зрушеннями в емоційній сфері. Відновлення здоров'я передбачає подолання наслідків переживань, небажаних установок, невпевненості у власних силах, тривоги про погіршання стану і рецидиви хвороби. Що ж актуалізує, зумовлює необхідність розробки теоретичних основ реабілітаційної педагогіки на засадах життєтворчості особистості, реалізації її конструктивних ідей у педагогічній практиці? По-перше, це поглиблення кризового стану всіх сфер життя українського суспільства. Драматизм полягає в тому, що криза має системний характер і великою мірою позначається на психіці молодого покоління. Типовою ситуацією особистішого сприйняття умов життя, соціального середовища є стан непевності значної частини населення, зокрема й молоді, щодо перспектив свого життя, свого місця в стихії суспільних змін. Криза, пов'язана з переходом до ринкових відносин, втягує в екстремальні умови існування дедалі ширші верстви населення. Від нестабільності суспільства потерпають насамперед діти. Вона є передумовою кризи в розвитку особистості: змінюється структура мотивацій, ціннісні орієнтири. Кризова ситуація в суспільстві, соціальна напруга, занепад духовних і моральних цінностей спричинили глибокі зрушення у світосприйманні, орієнтації молоді у сфері культури, професійного самовизначення. Особливо руйнівними є розгубленість, втрата ідеалів, неоптимістичне сприйняття життя, відчуження від суспільства. Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що серед молоді й дітей усе більше зростає тривога, соціальний параліч, страх. Тому першочерговим завданням реабілітаційної педагогіки є глибоке вивчення деструкції соціального середовища і феномена дезорганізації, дезадаптації особистості молодої людини. Важливого значення набувають питання соціальної, світоглядної, духовної реабілітації особистості в сучасному мінливому світі, а також ті психологічні та педагогічні чинники, що стимулюють чи гальмують цей процес. По-друге, втрата інтересу державних і громадських інститутів до проблем дитинства. Відсутність довіри до дітей, виведення їх за межі соціально значущих справ відіграє серйозну психологічну роль у характеристиці відносин дорослого світу і дитинства. Ця обставина призводить до деформації підлітково-юнацької самосвідомості: молода людина внутрішньо ще не готова зайняти значущу соціальну позицію й усвідомити власне "Я" в системі багатопланових суспільних відносин. А це спричиняє інфантилізм, егоїзм, духовну спустошеність. Таким чином виникає загроза занепаду всієї системи успадкування культурно-історичного досвіду. По-третє, погіршання соціальної ситуації, збільшення кількості дітей, що живуть у винятково важких соціальних умовах. Серйозної уваги потребують діти-сироти, діти, які залишилися без піклування батьків, діти-інваліди, діти «групи ризику». В Україні неухильно зростає кількість «дітей вулиці»,які перебувають в екстремальних умовах. Ось чому реабілітаційна педагогіка має дати відповідь на гострі запитання: Як допомогти дітям у кризових ситуаціях? Як полегшити життя знедоленій дитині? По-четверте, разюче погіршання здоров'я підростаючого покоління. Особливо згубні наслідки чорнобильської катастрофи. Криза екологічного стану в Україні призвела до загострення загальнонаціональної проблеми - забезпечення умов для фізичного виживання підростаючого покоління. В Україні з кожним роком зростає кількість дітей з особливими потребами, дітей-інвалідів. Сьогодні їх понад 152 тисячі. Протягом останніх років особливо поширилися складні системні захворювання, часто відбувається перехід захворювань у хронічні, значно збільшилася кількість дітей, які мають генетичні ушкодження внутрішніх органів. Змінилася й структура дитячої інвалідності: перше місце посіли хвороби нервової системи й органів чуття (33%), вроджені деформації (І9г7%),психічні розлади (12,7%). Постійними є випадки порушення імунної системи, хронічних захворювань бронхо-легеневої системи, органів травлення. Зростає кількість дітей з порушеннями опорно-рухового апарату. Предмет особливої турботи - діти, які постраждали від чорнобильської аварії. Надто важкий їхній соціально-психологічний стан. У дітей, які мешкають на забруднених територіях, психодіагностичні дослідження виявляють нервово-психічні розлади, що свідчать про наявність хронічного стресу. Серед "дітей Чорнобиля" найчастіше виникають стреси, конфлікти, кризи, що спричиняють різноманітні захворювання, погіршання функцій серцево-судинної, шлункової, ендокринної систем. Поглиблення негативних тенденцій у дитячому середовищі потребує від науковців, педагогів, громадськості глибокого дослідження проблем комплексної реабілітації, відновлення фізичного, психічного, морального здоров'я дітей, інтеграції їх у суспільство. На жаль, в Україні досі ще не розроблено ефективної інтеграційної стратегії щодо дітей зі специфічними потребами. Одна з гострих проблем — їхня ізольованість від суспільства: вісімдесят відсотків дітей з особливими потребами проживають у сім’ях, які не отримують цілеспрямованої педагогічної допомоги й підтримки. По суті, така сім'я кинута напризволяще державою, суспільством. У суспільстві існують консервативні стереотипи і настрої стосовно дітей з особливими потребами. Повільно відбувається інтеграція в загальноосвітні середні школи, де не створено умов для їхнього навчання й виховання. Саме ці обставини актуалізують завдання виробити нові підходи до педагогічної підтримки дітей з особливими потребами, пошуку перспективних технологій їх інтеграції в суспільство. На порозі XXI ст. зростає потреба у проведенні випереджувальних, прогностичних експериментів із різних аспектів комплексної реабілітації на засадах педагогіки життєтворчості. 2. Педагогічні основи реабілітації хворих на алкоголізмНайзагальніше визначення реабілітації дане у резолюціях IX Наради міністрів охорони здоров'я і соціального забезпечення соціалістичних країн як системи державних, соціально-економічних, медичних, педагогічних і інших заходів, направлених на попередження розвитку патологічних процесів, ефективне і раннє повернення хворих і інвалідів в суспільство і до суспільно корисної праці. Реабілітація - це комплексна і багаторівнева, етапна і динамічна система взаємозв'язаних компонентів, об'єднаних в рамках однієї концепції єдністю цілей, і принципів, методів і процесів. У загальній програмі реабілітацій-них заходів виділяють 3 етапи: відновне лікування, реадаптацію, реабілітацію. Реабілітація хворих на алкоголізм - це система заходів медичного, психологічного і соціального характеру, що проводяться після виникнення захворювання, а також направлених на його профілактику. У реабілітації хворих на алкоголізм можна виділити медичний, професійний і соціальний етапи. На першому з них застосовуються загальновідомі заходи терапії і ізоляції. На етапі професійної реабілітації в абсолютній більшості випадків проводиться не навчання нової професії, а закріплення на колишньому місці роботи. Нарешті, соціальний етап реабілітації включає переорієнтацію відносно традицій, обрядів і культурних цінностей . У реабілітації хворих на алкоголізм досягнуті певні успіхи, але ця проблема вимагає рішення ще багатьох задач організаційного і методичного порядку. Прийняті в даний час рекомендації, але питанням медикаментозної, соціальної і професійної реабілітації хворих на алкоголізм ще не увійшли до повсякденної практики наркологічних установ. Не менш важливі методичні підходи до реабілітаційних програм і втілення їх в життя. Найглибше і послідовно дослідження проблем реабілітації хворих на алкоголізм проводиться в області Томська. Виходячи з принципу поєднання протиалкогольного медикаментозного лікування з професійною і соціальною реабілітацією хворих на хронічний алкоголізм в психіатричній лікарні Томська на початку 70-х років був створений наркологічний комплекс, який включає диспансерне наркологічне відділення, відділення при обласній психіатричній лікарні і стаціонар на базі взуттєвої фабрики. Для підвищення ефективності реабілітаційних програм, чіткішого розподілу сил і засобів наркологічної служби, оптимальної диференціації і інтеграції зусиль лікарів і середнього медичного персоналу в області Томська упроваджений принцип територіального (район, місто, область) амбулаторно-стаціонарного наркологічного об'єднання (ТАСНО). Його структура носить функціональний блоковий характер, що дозволяє диференційовано здійснювати динамічний комплекс медикаментозних, психологічних і соціально-трудових дій. З метою оптимізації реабілітаційної роботи складені режими спостережень і варіанти відновної терапії хворих на алкоголізм в наркологічних стаціонарах при промислових підприємствах, що є адаптованими режимами і програмами реабілітації для психічно хворих, розроблені Е. Д. Красиком. Структура ТАСНО. включає чотири основні блоки, що тісно взаємодіють між собою. 1. Консультативно-діагностичний блок об'єднує кабінет функціональної діагностики, клініко-біохімічну лабораторію і кабінети фахівців (невропатолога, терапевта, психолога). Задача співробітників цього блоку - в найкоротші терміни (2-3 дні) провести повне обстеження, виявити соматичні і неврологічні відхилення, визначити ступінь інтоксикації організму хворого. Основною метою даного блоку є коректування початого дезинтоксикаційного, симптоматичного лікування, додання йому психотерапевтичної спрямованості, рішення питання про трудовлаштування на час лікування. Ті ж задачі стоять при виборі реабілітаційних програм, особливо для медикаментозного лікування хворих без відриву від основного виробництва. 2. Блок інтенсивної терапії і активних методів лікування об'єднує лікувальні і процедурні кімнати, палати інтенсивної терапії, кабінети фізіотерапії, психотерапії, хірургічний. Основні задачі блоку - інтенсивно провести дезинтоксикаційні заходи і перевести хворого на комплексну протиалкогольну терапію на фоні загальнозміцнюючого, симптоматичного лікування. 3. Блок трудової реабілітації працює в тісному контакті з відділом кадрів, начальниками і майстрами цехів. За свідченнями соматичного і неврологічного характеру активно розв'язуються питання трудовлаштування хворих; медичні працівники беруть участь в зборах бригад і цехів; велике значення надається організації роботи ради самоврядування і внутрішньо відділових занять хворих. Після закінчення курсу лікування хворих співробітники блоку активно займаються їх трудовлаштуванням на підприємствах з допомогою не тільки прямих контактів з адміністрацією, але і міських бюро трудовлаштування. 4. Блок соціальної реабілітації об'єднує працівників амбулаторної служби, культтерапевтів і соціотерапевтів. Тут розв'язуються такі питання, як отримання паспорта, відновлення на роботі .Амбулаторна наркологічна служба об'єднання, здійснююча активне динамічне спостереження за хворими і їх диспансеризацію, вирішує питання, що стосуються також профілактичного прийому, роботи психотерапевтичних груп в рамках клубу тверезості. Такий розподіл сил і засобів Томська ТАСНО допомагає здійснювати цілеспрямовану реабілітаційну дію на хворих на алкоголізм, полегшує управління реабілітаційним процесом, підвищує професійний рівень лікарів і середнього медичного персоналу. Отже, відповідно до клінічних свідчень призначаються диференційовані режими і програми реабілітації хворих на алкоголізм.. І. Прядухин виділив три основні режими: лікувально-охоронний, лікувально-активуючий, лікувально-трудовий. 1. Лікувально-охоронний режим. Залежно від клінічного стану хворого передбачаються постільний і щадний режими: а) постільний режим показаний при передпсихопатичних, психічних і депресивних станах, різко вираженому абстинентному синдромі, а також при потребі у фізичному комфорті, рецидиві захворювання з компульсивним вабленням до алкоголю, стані після вираженої алкоголь-тетурамовоновою реакцією; реабілітаційні програми, вживані при цьому режимі, перш за все медикаментозні і соціальні (дозована індивідуальна психотерапія); трудові програми при цьому режимі не рекомендуються. б) щадний режим призначається при абстинентному синдромі легкого ступеня, потреби в психічному комфорті, алкогольному ексцесі під час лікування, сильномувабленні до спиртного, соматоневрологічних розладах і ускладненнях; при цьому режимі в числі медикаментозних програм застосовуються: комплексна терапія, що копіює психофармакотерапію, інсульнотерапія і фізеотерапія. З професійних програм маються на увазі дозована працетерапія внутрі відділення, а з соціальних - індивідуальна і групова психотерапія, дозована культтерапія і лікувальна фізкультура. 2. Лікувально-активуючий режим. Він передбачений на етапі становлення ремісії з установкою на тверезість при соціально-трудовій дезадаптації на фоні стабільного рівня світлого проміжку. Арсенал реабілітаційних заходів при цьому режимі вельми різноманітний. З медикаментозних - загальнозміцнююча, стимулююча, тонізуюча терапія, психотропні засоби, симптоматичне лікування, фізіотерапія, умовно-рефлекторна і сенсибілізуюча терапія. Професійні програми передбачають раціональне трудовлаштування на промислових об’єктах за фахом, а також на промислових підприємствах з трудовим навчанням нової професії або відновленням колишньої. 3. Лікувально-трудовий режим призначається для стабілізації і поглиблення ремісії, твердої установки на тверезість. При цьому режимі максимально використовуються всі реабілітаційні програми: медикаментозні, професійні і соціальні. У числі останніх - індивідуальна і колективна психотерапія з хворими і їх родичами, зміцнення соціальних зв'язків (сімейних, виробничих, юридичних), проводяться індивідуальні, сімейні, групові і колективні культурні заходи, організація тематичних вечорів відпочинку, концертів і зустрічей з колишніми хворими, спортивні заходи з організацією змагань. Отже, доречно сказати, що ефективність реабілітації багато в чому залежить від її спрямованості на максимально раннє виявлення найуразливішого контингенту і своєчасну психопрофілактичну роботу з ним. Тому, реалізація перерахованих напрямів дозволить істотно поліпшити реабілітацію хворих на алкоголізм. Також, важливе місце в системі реабілітації хворих на алкоголізм займає ситуативно-психологічний тренінг, сприяючий подоланню анозогнозії, аутоїдентифікації патологічного ваблення до алкоголю, навчання пацієнтів способам боротьби з ним. Тим самим методика є основою для профілактики рецидивів захворювання. Ситуативно-психологічний тренінг хворих на алкоголізм направлений на рішення наступних задач: підвищення ступеня усвідомлення хворими у себе патологічного ваблення до алкоголю і виявлення конкретних ознак його актуалізації; виявлення типових індивідуальних чинників актуалізації патологічного ваблення до алкоголю і навчання методам протидії ним; вироблення аутогенної релаксації і використовування її для боротьби з патологічним вабленням до алкоголю. Тривалість курсу складає 3 заняття, тривалість одного заняття 1,5-2 год. Основними складовими ситуативно-психологічного тренінгу стали: групові дискусії, ролеве відтворення основних ситуацій і станів, сприяючих актуалізації патологічного ваблення до алкоголю, аутогенне тренування. Застосування ситуативно-психологічного тренінгу дозволяє підвищити ефективність терапевтичних і реабілітаційних заходів, своєчасно попереджувати загострення патологічного ваблення до алкоголю і попереджати рецидиви алкоголізму. Реалізовуючи профілактичний потенціал реабілітації, останнім часом з'являються програми, направлені на комплексну роботу з уразливим з погляду алкоголізації контингентом. У останнє десятиліття в лікувально-реабілітаційній роботі з хворими на алкоголізм все більш рельєфно виступає тенденція розширення використовування немедикаментозних методів і, зокрема, різних варіантів лікувальної фізкультури і спортивних ігор. Показанням до застосування спортивних програм є і що знаходиться у 50-60% хворих на алкоголізм працездатного віку зниження фізичної працездатності. Причиною зниження працездатності, мабуть, є функціональна неповноцінність міокарду з порушенням метаболічних процесів і зниженням його скоротливої функції під впливом токсичної дії алкоголю, а також порушення адаптаційних механізмів, уповільнення пристосованої реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження . |