Ім'я файлу: 1 розділ.docx
Розширення: docx
Розмір: 46кб.
Дата: 23.02.2020
скачати
Пов'язані файли:
Бізнес-план салону краси середнього класу.doc

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН
1.1. Сутність поняття шлюб та його основні характеристики
Шлюб вважаться універсальним способом створення сім’ї, який постійно еволюціонує. Шлюб виступає особливою організацією життєдіяльності людей, яка відповідає сутності людської природи і суспільства, поєднує економічне та сексуальне в єдине ціле. Це не просто біосоціальний союз чоловіка та жінки, який виконує репродуктивні функції в суспільстві, а набагато складніший організм, який знаходиться під опікою держави і права.

Слово «шлюб» бере початок від давньослов'янського «сьлюб» ‒ урочиста обіцянка. «Слюбитись» ‒ означає домовитись.

Шлюб ‒ це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім'ї. Шлюб ‒ суспільно визнаний і санкціонований юридично, чи звичаєвим правом союз, який має на меті створення сім'ї, її легалізацію в суспільстві. Шлюб ‒ це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов'язки.

Значення інституту шлюбу в сімейному праві досить важко переоцінити. Шлюб є зовнішнім вираженням наявного факту сімейно звязку і шлюбно-сімейних стосунків, які становлять внутрішній зміст поняття шлюбу. В даному контексті Є. М. Ворожейкін зазначив, що потреба вступу до шлюбу буде існувати вічно, так як у своїй основі він має біологічний мотив, який полягає в природній потребі людей протилежної статі у шлюбному спілкуванні один із одним []. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави й суспільства. Шлюбна форма організації сімейного життя завжди була і продовжує залишатися основною, бажаною, домінуючою.

Незважаючи на те, що шлюб є одним із найдавніших правових інститутів, його перше законодавче визначення на українських землях з’явилося лише в Сімейному кодексі України. Насамперед, розпочнемо аналіз сутності шлюбу з розгляду тлумачень, запропонованих вітчизняними та зарубіжними вченими. Зокрема, І. А. Загорський вважав, що «шлюб – це сімейний союз чоловіка та жінки, який породжує їхні права та обов’язки по відношенню один до одного та до дітей» [Загорский И. А. Курс семейного права, с. 5].

На думку Г. М. Свердлова, шлюб являє собою вільний і добровільний моногамний союз рівноправних чоловіка та жінки, що утворюють сім’ю, укладений з дотриманням правил, встановлених законом [Свердлов Г. М. Советское семейное право, с. 96]. За визначенням А. М. Бєлякової та Н. В. Орлової, з яким погодилась Л. М. Пчелінцева, «шлюб – це юридично вільний і добровільний союз чоловіка і жінки, спрямований на створення сім’ї, який породжує їх взаємні права та обов’язки. Шлюб засновується на почутті кохання, справжній дружбі і повазі, моральних принципах створення сім’ї в нашому суспільстві» [Белякова А. М. Вопросы советского семейного, с. 8].

Більш детальне визначення шлюбу давав В. О. Рясенцев, на думку якого, шлюб – це укладений у визначеному законом порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний, в принципі пожиттєвий союз вільних чоловіка та жінки, спрямований на створення сім’ї, який породжує у них взаємні права та обов’язки [Рясенцев В. А. Семейное право, с. 67]. На думку професора Г. К. Матвеєва, «шлюб – це вільний, рівноправний і в принципі пожиттєвий союз жінки та чоловіка, укладений з дотриманням порядку та умов, встановлених законом, що створює сім’ю і породжує між подружжям взаємні особисті і майнові права та обов’язки» [Матвеев Г. К. Советское семейное право, с. 45-46]. На думку З. В. Ромовської застереження у цих визначеннях на «в принципі» пожиттєвості шлюбу відповідало українській народній філософії, яка трактує шлюб довічним союзом жінки та чоловіка.

У визначенні шлюбу, запропонованому Г. К. Матвеєвим, підкреслено, що шлюб – це союз, який створює сім’ю, а не лише спрямований на її створення [Ромовська З. В. Українське сімейне право, с. 85]. В. І. Резникова зазначає, що у переважній більшості випадків шлюбні відносини виникають саме з метою народження дітей. До того ж народження дітей, як правило, цементує шлюб, робить його більш міцним, стійким і щасливим. Суспільство бере під особливий захист та всіляко заохочує той шлюб, де народжуються діти, але водночас визнає шлюбом і такий союз чоловіка і жінки, де немає дітей. Справжня мета шлюбу (союзу) – забезпечення стійких відносин між чоловіком і жінкою, які спрямовані на народження та виховання дітей [Резникова В. І. Поняття шлюбу та сім’ї, с. 86]. З таким визначенням та включенням до характерних ознак шлюбу його спрямування на народження та виховання дітей ми не погоджуємося та вважаємо правильною думку науковців, які заперечують мету шлюбу як чинник для його укладення. В. С. Гопанчук та С. П. Індиченко характеризують шлюб як союз чоловіка і жінки, який укладається у встановленому законом порядку, при цьому наголошуючи на тому, що це саме союз, а не договір і не угода [Сімейне право України: навч. посібник для студ, с. 72- 73, Брачно-семейное право в вопросах и ответах, с. 6].

На думку Т. В. Войтенко є цілком правильним вважати шлюб саме союзом чоловіка та жінки в розумінні їх добровільного об’єднання для набуття прав та обов’язків, що виключає природу шлюбу як договору. Так, шлюб є укладеним з моменту його державної реєстрації, а тому права та обов’язки як подружжя виникають у чоловіка та жінки саме з моменту реєстрації шлюбу. Таким чином, можна зробити висновок, що саме шлюб породжує права та обов’язки подружжя. Натомість, як випливає з природи договору, він є укладеним у момент погодження сторонами його істотних умов, що дає підстави вважати, що укладенню договору передує погодження обсягу прав та обов’язків його сторін. Таким чином, якщо притримуватися позиції, згідно з якою шлюб є договором, то його укладенню повинне передувати погодження прав та обов’язків подружжя. Разом з тим таке погодження здійснюється на майбутнє, тобто на випадок набуття статусу подружжя, а відтак, на нашу думку, первинним є набуття статусу подружжя, тобто реєстрація особами свого об’єднання в сім’ю (союзу), а вже потім виникнення в них прав та обов’язків подружжя. Таким чином, шлюб не може бути договором, а договірними можуть бути лише відносини в шлюбі [Войтенко Т. В. Поняття шлюбу, с. 32].

Ураховуючи світовий досвід, своє визначення шлюбу запропонувала й українська дослідниця Л. Ю. Драгневич, відповідно до якого шлюб інтерпретується у вигляді правової угоди, різновиду партнерства чи добровільного союзу між жінкою й чоловіком, заснованого на взаємозгоді, почуттях любові та дружби, який юридично оформлений у державних органах із метою створення сім’ї й виховання дітей, у результаті чого між подружжям виникають особливі шлюбні правовідносини [Драгневич Л. Ю. Сутність і ретроспектива, с. 41]. З таким визначенням можна не погодитися, оскільки воно втрачає змістовність і обґрунтованість у зв’язку з відсутністю чіткої категоризації визначення шлюбу: чи то він є угодою, чи партнерством, чи союзом.

Найбільш вдалим Л. В. Липець вважає таке визначення шлюбу, за якого шлюб – це добровільний і рівноправний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органах РАЦС, який укладається довічно, але з правом подружжя розірвати його в будь-який момент, окрім випадків, встановлених законодавством. Шлюб символізує виникнення нової сім’ї, спрямований на настання певних наслідків суспільного та правового характеру і є підставою для виникнення у подружжя певного обсягу взаємних прав і обов’язків, встановлених Сімейним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, а також шлюбним договором або іншими договорами, що укладені подружжям [Липець Л. В. Врегулювання шлюбних та подібних, с. 11-16].

У Сімейному кодексі України № 2947-III від 10 січня 2002 року подано законодавче визначення шлюбу. Так, ст. 21 СК України зазначає, що шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану [Сімейний кодекс України]. Можна вважати, що у законі зроблено лише спробу окреслити певні ознаки шлюбу, що мають юридичне значення: шлюб – це сімейний союз, який поєднує жінку та чоловіка, і який має певну формальну ознаку – реєстрацію в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

На нашу думку, правильним було б визначити шлюб як «союз чоловіка і жінки, укладений з додержанням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обов’язки подружжя та спрямований на їх набуття». У даному визначенні уникнуто посилання на сімейний характер шлюбу, оскільки сім’я може існувати і без шлюбу; не зазначається, що це союз рівноправних чоловіка та жінки, оскільки рівність прав осіб незалежно від статі є загальним принципом права та, на нашу думку, не потребує зазначення в понятті шлюбу; поняття уникає посилання на пожиттєвість чи довічність шлюбу, оскільки такий союз може бути припиненим у будь-який час, за виключенням чітко встановлених законом випадків, які носять короткотривалий характер; поняття не вживає категорію добровільності, оскільки добровільність шлюбу є однією з умов вступу в шлюб.

Натомість, таке поняття вказує на головні ознаки шлюбу, які розкривають його правову сутність, а саме:

а) шлюб – це союз жінки та чоловіка;

б) шлюб – це союз, який зареєстрований у державному органі, а відтак, не визнається релігійний шлюб;

в) шлюб укладається з дотриманням умов, необхідних для його укладення, в тому числі й умови його добровільності;

г) шлюб породжує права та обов’язки подружжя;

д) шлюб спрямований на набуття прав та обов’язків подружжя (інакше шлюб є фіктивним).

В юридичній літературі зустрічаються визначення шлюбу як договору. Однак, вважаємо, що шлюб не містить усіх необхідних ознак договору і має специфічні ознаки, не притаманні договору. Таким чином, можна виділити такі ознаки шлюбу [Бузіна О. І. Поняття шлюбу: основні аспекти, с. 65]:

- шлюб ‒ це сімейний союз, створює сім’ю, а не спрямований на її створення;

- у шлюбі можуть бути лише жінка та чоловік, тобто особи різної статі. У деяких державах (Бельгія, Нідерланди) сексуальні меншини добилися внесення змін до законодавства, унаслідок чого шлюб може бути зареєстрований між особами однієї статі. Можливість «шлюбу» між особами однієї статі суперечить християнській моралі, канонам інших релігійних вірувань, не узгоджується вона й із моральними засадами нашого суспільства, а тому приклад цих держав в Україні не був запозичений;

- добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох із подружжя (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

- досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК України);

- реєстрація шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану з дотриманням відповідних правил, визначених законом. Без такої реєстрації шлюбу як правової категорії немає. Так званий «цивільний шлюб» ‒ це побутова категорія, яка відображає наявність лише однієї ознаки шлюбу ‒ сімейного союзу жінки й чоловіка. Відсутність державної реєстрації не робить цей союз активом цивільного стану, тобто шлюбом у правовому розумінні цього слова. Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус сім’ї, але не мають статусу подружжя;

- спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка й жінки;

- породжує права та обов’язки;

- укладається без зазначення строку дії.

А. Дудко вважає, що ознакою шлюбу, що закріплена у законі, є визначення його суб’єктного складу. Шлюб – це союз жінки та чоловіка, тобто осіб різної статі. Загалом така позиція законодавця є традиційною [Дутко А. Шлюб як юридична конструкція]. Вітчизняне законодавство ніколи не визнавало одностатевих шлюбів. Проте, відповідно до Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України 23.11. 2015 р. № 1393-р., передбачено до кінця другого кварталу 2017 року розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів України законопроект про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих та одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим у разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера, а це означає, на нашу думку, що Україна робить певні кроки на шляху узаконення одностатевих партнерств. Як зазначає Ю. О. Пилипенко: “…в багатьох державах Європи гомосексуальні пари мають статус фактичного подружжя, у більшості держав такий фактичний шлюб став альтернативою законного шлюбу для одностатевих пар; законодавство більшості країн передбачає дотримання процедури державної реєстрації подібних відносин або укладення відповідних договорів про партнерство” [Пилипенко Ю. О. Правове регулювання, с. 110].

Варто також зазначити, що у законодавчому визначенні шлюбу [Дутко А. Шлюб як юридична конструкція]:

– не має вказівки на наявність вільної згоди жінки і чоловіка (ст. 51 Конституції; ст. 24 СК України);

– не зазначено у визначенні принципу одношлюбності (ст. 25 СК);

– не зазначено, що подружжя мають рівні права та обов’язки (ст. 51 Конституції України);

– не йдеться про правові наслідки шлюбу, оскільки, відповідно до ст. 36 СК, шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Отже, розкриття поняття шлюбу та визначення його головних ознак сприяє правильному розумінню цього інституту. Разом з тим наявність великої кількості досліджень даного питання не усунула проблему однозначного визначення поняття та умов укладення шлюбу.


1.2. Статус фактичних шлюбних відносин в правовій доктрині
На сьогоднішній день для позначення поняття фактичних шлюбних відносин використовуються різні терміни: «громадянський (цивільний) шлюб», «співжиття», «конкубінат», «фактичний шлюб». Щодо першого з цих термінів – «громадянський (цивільний) шлюб» – варто зазначити, що його використання є помилковим, і пов’язано із тим, що оскільки до 1917 р. в Україні визнавалися лише церковні шлюби, а громадянські (цивільні) при цьому не допускалися, то й після 1917 р. люди за звичкою й досі вживають термін «громадянський (цивільний) шлюб», розуміючи при цьому фактичні шлюбні відносини.

В сучасному суспільстві дедалі частіше молоді люди починають своє спільне життя без офіційної реєстрації шлюбу, але при цьому мають повноцінні подружні стосунки, народжуючи дітей, придбаваючи житло, транспортні засоби, набуваючи спільно інше майно. Кількість таких родин із року в рік невпинно зростає, а разом з цим розгалужується спектр правових питань щодо прав та обов’язків суб’єктів таких родинних відносин, зокрема, які правові наслідки такого спільного проживання без державної реєстрації шлюбу, чи розповсюджується на такі  родини норми цивільного законодавства, котре регулює офіційні шлюби тощо.

Насамперед зазначимо, що визначення поняття «цивільний шлюб» як таке в законодавстві відсутнє. Натомість в нормативно правових актах та судовій практиці нерідко зустрічається термін: «фактичні шлюбні відносини». Багато правників також використовують поняття «фактичний шлюб». Не дивлячись на те, що у законодавстві для даного виду сімейних відносин частіше  вживається поняття «фактичні шлюбні відносини», ми притримуємося думки, що найбільш прийнятним терміном, який характеризує вищезазначений вид відносин чоловіка та жінки, є термін «цивільний шлюб», адже цивільний шлюб в розумінні загальних правових норм це проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без офіційної реєстрації шлюбу. В це поняття включається проживання в одній оселі, спільний побут та ведення домашнього господарства, основані на почуттях любові, взаємоповаги із бажанням створити сім’ю. При цьому такі сімейні відносини офіційно в органах РАЦСу не зареєстровані [Правове регулювання прав та обов’язків].

У європейських країнах існувала й існує полігамія у вигляді бігамних шлюбів. Бігамний (від лат. bi – двічі, подвійний і грец. gamos – шлюб) – фактичний шлюб, зафіксований у сучасних умовах як різновид полігамії, коли один чоловік має практично дві дружини, що мають від нього дітей; і коли одна жінка має двох чоловіків. Відомостей про такі зв’язки небагато, взяті вони переважно з різних газетних публікацій про реальні історії з життя, судові справи, а також отримані на основі спеціальних соціологічних досліджень. Біганні шлюби належать до так званих альтернативних шлюбів. Альтернативні шлюби (від лат. alterno – чергую, змінюю) – такі шлюби, що випливають з кількох можливостей. Найпоширенішою альтернативною формою є фактичний шлюб, тобто співжиття чоловіка й жінки, або шлюбні (подружні) стосунки, не оформлені у встановленому законом порядку. У сімейному законодавстві України з 2002 р. фактичний шлюб набув правового значення за умови сумісного проживання не менше п’яти років [Шумейко О. В. Основні підходи, с. 139].

В свою чергу, для більш детального з’ясування, що ж таке цивільний шлюб, необхідно звертатися до Сімейного кодексу України, а саме до статті 74, в якій зазначено: якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними [Сімейний кодекс України].

В. І. Данилін та С. І. Реутов відзначають, що хоча в юридичній літературі нерідко фактичні шлюбні відносини визначають як співжиття чоловіка та жінки, як легковажний зв’язок, це є, на їх погляд, неправильним. Фактичні шлюбні відносини, на думку цих науковців, – це більш-менш тривалі і стійкі стосунки чоловіка і жінки, які проживають однією сім’єю, ведуть спільне господарство; як правило, виникають між особами зрілого віку (від 25 до 50 років) [Данилин В. И., Реутов С. И. Юридические факты, с. 54].

І. В. Жилінкова дотримується думки щодо необхідності введення терміну «фактичний шлюб» до законодавства. Це дало б змогу, на її думку, уникнути використання хибного терміну «громадянський (цивільний) шлюб». І. В. Жилінкова також вважає, що фактичні шлюбні відносини за своєю суттю – це шлюбні відносини, які не мають державного визнання та реєстрації [Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар, с. 251].

На думку З. В. Ромовської, призначення законодавчого визначення полягає у тому, щоб сконцентрувати увагу на визначальних ознаках певного явища [Ромовська З. В. Українське сімейне право, с. 85-86]. Тому визначення фактичних шлюбних відносин варто зробити, виходячи з їх основних ознак. У якості першої ознаки фактичних шлюбних відносин можна виділити їх різностатевість. У ст. 74 СК України закріпле но, що саме жінка та чоловік «проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі». Однак, нерідко висловлюються думки щодо необхідності надання правової охорони й одностатевим відносинам. На підтримку цієї точки зору висловлюється наступний аргумент: заборона одностатевих шлюбів є дискримінацією, порушенням конституційного принципу рівноправності громадян. Крім того, звертаються до досвіду зарубіжного законодавства. Так, у Франції (ст. 5151, 5158 Цивільного кодексу Франції), Бельгії (ст. 1475 Цивільного кодексу Бельгії), Швеції (Закон «Про зареєстроване партнерство»), а також деяких інших розвинених країнах, одностатеві союзи визначаються та охороняються так само, як і фактичні шлюби різностатевих осіб [Выборнова М. М. Понятие и признаки, с. 160]. Європейський суд з прав людини захищає права гомосексуалів на основі норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. про невтручання в особисте життя та недопущення дискримінації. Однак, немає практики щодо вирішення справи на користь гомосексуалів на підставі норм про повагу до сімейного життя, хоча на підставі цих норм захищались інтереси гетеросексуальних пар, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах [Килкэли У., Чефранова Е.А. Европейская конвенция, с. 25]. Окрім того, варто зазначити, що українське суспільство не готово визнати одностатеві союзи та надати їм захист. Про це свідчить статистика: близько 72 % українців негативно ставляться до представників секс-меншин [Як українці ставляться до представників]. Тому можна зробити висновок, що на сьогоднішній день доцільною є правова охорона лише гетеросексуальних фактичних шлюбних відносин.

С. Я. Фурса та М. М. Дякович у якості ознаки, притаманної фактичним шлюбним відносинам, називають строк перебування у фактичних шлюбних відносинах. Варто звернути увагу на те, що ст. 74 СК України не закріплює строк проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу, після настання якого було б можливим вважати, що особи перебувають у фактичних шлюбних відносинах. С. Я. Фурса пропонує застосовувати строк у 10 років [Фурса С. Я. Настільна книга нотаріуса; c. 8]. М. М. Дякович звертає увагу на те, що строк повинен бути не меншим 3 років [Дякович М. М. Правовий режим майна подружжя, с. 16]. У таких країнах як Бельгія, Нідерланди, Шотландія, Франція строк на законодавчому рівні не встановлений. В Австралії він складає 6 місяців, у Німеччині – 1 рік, у Новій Зеландії – 3 роки, в Ісландії – не менше 5 років. А. Цірат та О. Сліпченко відзначають, що «суди не використовують строк як суттєву умову визначення факту спільного проживання однією сім’єю», і, виходячи з аналізу судової практики, з думкою цих науковців можна погодитись [Цірат А. Спільне проживання без офіційного, с. 18]. Обрати якийсь конкретний строк у якості загального еталону надзвичайно важко, оскільки слід враховувати специфіку кожного випадку: одні пари, перебуваючи у відносинах менше року, вже склалися як стійке сімейне утворення, а відносини інших, хоча й тривають більше 10 років, не мають стійкого усталеного характеру, що притаманний для фактичних шлюбних відносин. Тому все ж таки питання строку варто залишити на розсуд суду.

Таким чином, можна виділити наступні найбільш суттєві ознаки фактичних шлюбних відносин:

1) у фактичних шлюбних відносинах можуть перебувати тільки жінка та чоловік (різностатевість);

2) відсутність зареєстрованого в органах державної реєстрації актів цивільного стану шлюбу як між особами, що спільно проживають, так і з будь-якою іншою особою;

3) намір жінки та чоловіка встановити стійкі відносини, притаманні шлюбу;

4) постійне спільне проживання;

5) ведення спільного господарства;

6) взаємне матеріальне забезпечення та піклування;

7) неанонімність (публічність) відносин, відсутність приховування їх перед третіми особами.

Для позначення поняття фактичних шлюбних відносин найбільш вдалим варто вважати застосування терміну «фактичний шлюб», який необхідно закріпити на законодавчому рівні. Замість громіздкої юридичної конструкції «жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі» доцільним було б закріплення терміну «фактичне подружжя».

1.3. Базис фактичних шлюбних правовідносин у вітчизняному законодавстві
Юридична конструкція шлюбу є відображенням насамперед усієї сукупності елементів певного роду або виду правових явищ та є відображенням певної послідовності елементів правового явища. Це дає можливість логічно побудувати правовий матеріал, викласти його у певній послідовності, яка зумовлена типом зв’язку між елементами правового явища [Дутко А. Шлюб як юридична конструкція, с. 401]. За умовою досягнення шлюбного віку шлюб поділяється на [Сімейний кодекс України]:

– шлюб, укладений між особами, які досягли шлюбного віку – вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 23 СК України);

– шлюб, укладений між особами, які не досягли шлюбного віку (ч. 2 ст. 23 СК України визначає, що за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам).

За ознакою державної реєстрації шлюб поділяється на такий, що [Сімейний кодекс України]:

– зареєстрований в органах ДРАЦС на підставі СК України, Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану” від 01.07.2010 р. № 2398-VI, Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010 р. № 3307/5);

– зареєстрований у консульській установі (за ст. 29 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 “…консул проводить реєстрацію укладення шлюбу, розірвання шлюбу, відповідно до законодавства України”). Присутність нареченої та нареченого у момент реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. Реєстрація шлюбу через представника не допускається (ст. 34 СК України). В іншому випадку використовується конструкція неукладеного шлюбу – шлюб, зареєстрований за відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним (ст. 48 СК України).

За часом державної реєстрації шлюбу [Сімейний кодекс України]:

– загальний строк реєстрації – шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу (ч. 1 ст. 32 СК України);

– відкладення реєстрації, – якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більше, як на три місяці (ч. 3 ст. 32 СК України);

– скорочені строки реєстрації – за наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу терміну один місяць. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також, якщо є безпосередня загроза життю нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця (ч. 3ст. 32 СК України);

– “шлюб за добу” – це проект Мінюсту України, для реалізації якого необхідно звернутися з необхідним пакетом документів у визначені місця (у Львові – це стадіон “Арена Львів”, Музей народної архітектури та побуту “Шевченківський гай”, Міжнародний аеропорт “Львів” імені Данила Галицького) для укладення договору про організацію державної реєстрації шлюбу, оплатити державне мито за реєстрацію шлюбу і платні послуги та з’явитися у визначений час з оригіналами необхідних документів для реєстрації шлюбу.

За місцем реєстрації шлюбу [Сімейний кодекс України]:

– шлюб реєструється у приміщенні органу державної реєстрації актів цивільного стану, причому за заявою наречених реєстрація шлюбу проводиться в урочистій обстановці (ч. 1 ст. 33 СК України);

– за заявою наречених, реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 2 ст. 33 СК України).

За правовими наслідками шлюбу, його можна поділити на [Дутко А. Шлюб як юридична конструкція]:

– шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя (ч. 1 ст. 36 СК України);

– проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Законом встановлено, що для визнання шлюбу між жінкою та чоловіком, він повинен бути зареєстрований офіційно в органах РАЦСу, тільки тоді у них виникають права та обов’язки подружжя. Проте часто виникає така ситуація, коли жінка та чоловік спільно проживають однією сім’єю, ведуть спільне господарство, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі. Таке спільне проживання вважається фактичними шлюбними відносинами. Ми погоджуємось з З. В. Ромовською, яка розглядає фактичні відносини як сімейний союз жінки та чоловіка. “Відсутність державної реєстрації не робить цей союз актом цивільного стану, тобто шлюбом у правовому сенсі цього правового інституту. Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус сім’ї, але не мають статусу подружжя. Подальший розвиток законодавства України має йти не шляхом надання жінці та чоловікові, які спільно проживають без шлюбу, прав та обов’язків подружжя, а шляхом надання їм прав та обов’язків як особам, які проживають однією сім’єю. Ці права можуть бути тотожними за змістом (право на аліменти, право на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника і навіть право на спадкування), але підстави їх виникнення є різними” [Ромовська З. В. Сімейний кодекс України, c. 65].

Суб’єктами фактичних шлюбних відносин є жінка та чоловік, що наділені взаємними правами та обов’язками, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Причому такий союз має бути тривалим, ґрунтуватися на спільному проживанні та веденні спільного господарства, взаємній моральній та матеріальній підтримці [Ватрас В. А. Особливості суб’єктного складу, с. 68].

Чинне законодавство України не передбачає будь-яких альтернатив судовому порядку встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу, і, відповідно, єдиним документом, що засвідчує фактичне співжиття пари, є виключно рішення суду. Необхідність встановлення факту перебування чоловіка та жінки у фактичних шлюбних відносинах на практиці майже у всіх випадках зумовлена потребою захисту інших суб’єктивних прав осіб, що звертаються до суду, тобто такий триваючий факт, засвідчений судовим рішенням, має преюдиційне значення для подальшого набуття та/або реалізації особами прав, умовою виникнення яких є проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Причому важливо розуміти, що вищезгадане рішення суду як таке у даній категорії справ не є правовстановлюючим фактом, а тільки юридично засвідчує його, адже права та обов’язки чоловіка чи жінки виникають на підставі їх проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а роль суду в даному випадку на практиці тяжіє до функції, яку традиційно виконує нотаріат [Бойків І. Особливості визначення судом, с. 6].

Із набранням чинності Сімейного кодексу України в 2004 році так званий цивільний шлюб став майже прирівняний до офіційного. До прийняття Сімейного кодексу України відносини осіб, що перебували у цивільному шлюбі, жодним чином законодавством не були врегульовані, що породжувало низку юридичних проблем, коли такі відносини, нажаль, припинялися. Проте, не зважаючи на намагання законодавця статтею 74 Сімейного кодексу  прирівняти цивільний шлюб до офіційно зареєстрованого, на практиці виникає безліч спірних питань, на які на законодавчому рівні немає конкретних відповідей. Саме тому відсутність чіткої системи правового регулювання цивільного шлюбу породжує невизначеність та неоднозначність підходу судів до вирішення спорів, які виникають після його припинення [Сімейний кодекс України].

Верховний Суд України (ВСУ) виділяє таку ознаку фактичних шлюбних відносин як їх «усталеність». Відповідно доп. 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, ро зірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11 при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю [Про практику застосування судами законодавства]. Поняття «усталеність» у чинному законодавстві не визначено. Однак, можна зробити висновок, що про наявність усталених відносин, притаманних подружжю, свідчить спільне проживання, постійне ведення спільного побуту, взаємна турбота та піклування, наявність спільних дітей тощо.

Наступною ознакою фактичних шлюбних відносин є постійне спільне проживання фактичного подружжя. Цікавою для дослідження цієї ознаки є позиція ВСУ, виражена у постанові від 20 лютого 2012 р. у справі № 6-97цс11 [Постанова Верховного Суду України від 20.02.2012 р.]. Хоча суди трьох інстанцій вирішили за цією справою, що за відсутності такої ознаки фактичних шлюбних відносин як постійне спільне проживання чоловіка та жінки для встановлення наявності фактичних шлюбних відносин є достатнім лише доведення фактів постійного листування, обміну фотокартками, обговорення питань майбутнього спільного проживання, періодичних відвідин одне одного тощо, ВСУ фактично висловив правову позицію, що постійне спільне проживання є обов’язковою умовою для встановлення фактичних шлюбних відносин. Така ж позиція закріплена й у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2012 р. [Щодо застосування окремих норм цивільного законодавства]. Наявність такої ознаки, як постійне спільне проживання, є підставою для відмежування фактичних шлюбних відносин від такого явища, як «гостьовий шлюб» (visiting marriage), яке нерідко згадується у закордонній літературі, та означає відвідування партнерами один одного в окремі дні (наприклад, у вихідні) та роздільне проживання у всі інші дні [Стасюк В. Статус «гражданского брака», с. 171].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Андреєва Н. С. Поняття та ознаки фактичних шлюбних відносин / Н. С. Андреєва // Європейські перспективи. ‒ 2014. ‒ № 3. ‒ С. 177-181.

  2. Белякова А. М. Вопросы советского семейного права в судебной практике (Пособие для слушателей народных университетов). – М.: Знание, 1989. – 143 с.

  3. Бойків І. Особливості визначення судом виду провадження для розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу / І. Бойків // Підприємництво, господарство, право. ‒ 2019. ‒ № 2. ‒ С. 5-9.

  4. Брачно-семейное право в вопросах и ответах / С. П. Индыченко. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 192 с.

  5. Бузіна О. І. Поняття шлюбу: основні аспекти / О. І. Бузіна // Порівняльно-аналітичне право. ‒ 2014. ‒ № 7: [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.pap.in.ua/7_2014/18.pdf.

  6. Ватрас В. А. Особливості суб’єктного складу подружніх і прирівняних до них правовідносин / В. А. Ватрас // Університетські наукові записки. ‒ 2009. ‒ № 1 (29). ‒ С. 65-70.

  7. Войтенко Т. В. Поняття шлюбу / Т. В. Войтенко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. ‒ 2012. ‒ Вип. 19. Том 2. ‒ С. 30-33.

  8. Выборнова М. М. Понятие и признаки фактического брака разнополых лиц / М. М. Выборнова // Актуальные проблемы российского права. – 2011. – № 2. – С. 159- 167.

  9. Данилин В. И., Реутов С. И. Юридические факты в советском семейном праве / В. И. Данилин, С. И. Реутов. – Свердловск: изд-во Урал. у-та, 1989. – 156 с.

  10. Драгневич Л. Ю. Сутність і ретроспектива становлення та розвитку шлюбно-сімейних відносин в Україні / Л. Ю. Драгневич // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №1. – С. 40-42.

  11. Дутко А. Шлюб як юридична конструкція: реалії та перспективи / А. Дутко. ‒ 2016: [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2017/aug/5681/vnulpurn201685563.pdf.

  12. Дякович М. М. Правовий режим майна подружжя / М. М. Дякович // Довідник нотаріуса. – 2008. – № 2. – С. 15-16.

  13. Дякович М. М. Сімейне право: навч. пос. для студ. вищ. навч. закл. / М. М. Дякович. ‒ К. : Правова єдність, 2009. ‒ 512 с.

  14. Загорский И. А. Курс семейного права. Одесса, 1902. – 298 с.

  15. Килкэли У., Чефранова Е.А. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод / У. Килкэли, Е. А. Чефранова. – М., 2001. – 161 с.

  16. Клапішевська С. А. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми задоволеності шлюбом / С. А. Клапішевська: [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.soc.univ.kiev.ua/sites/default/files/library/elopen/actprob17_114.pdf.

  17. Липець Л. В. Врегулювання шлюбних та подібних відносин законом та договором: Дис. ... канд. юрид. наук / НАНУ Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2009. – 223 с.

  18. Лозова Г. О. Законодавче визначення сім’ї та шлюбу / Г. О. Лозова // Університетські наукові записки. – 2006. ‒ № 1. – С. 119-122.

  19. Матвеев Г. К. Советское семейное право: Учебник. – М.: Юридическая литература, 1985. – 208 с.

  20. Пилипенко Ю. О. Правове регулювання фактичних шлюбних відносин за законодавством зарубіжних країн / Ю. О. Пилипенко // Право і суспільство. – 2015. – № 4, Ч. 3. – С. 104–111.

  21. Постанова Верховного Суду України від 20.02.2012 р. у справі № 6-97цс11. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.reyestr.court.gov.ua/Review/22207362.

  22. Правове регулювання прав та обов’язків осіб, що проживають у цивільному шлюбі: [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: https://protocol.ua/ua/pravove_regulyuvannya_prav_ta_obov_yazkiv_osib_shcho_progivayut_u_tsivilnomu_shlyubi.

  23. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07.

  24. Резникова В. І. Поняття шлюбу та сім’ї в новому сімейному кодексі України // Вісник. – Д., 2004. – Вип. 2. – С. 86.

  25. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: наук.-практ. коментар. – К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2003. – 532 с.

  26. Ромовська З. В. Українське сімейне право: підручник / З. В. Ромовська. – К.: Правова єдність, 2009. – 500 с.

  27. Рясенцев В. А. Семейное право. – М.: Юрид. лит, 1971. - 293 с.

  28. Сафончик О. Питання шлюбно-сімейних правовідносин на шляху до євроінтеграції / О. Сафончик // Visegrad journal on Human rights. ‒ 2017. ‒ № 1. ‒ С. 107-110.

  29. Свердлов Г. М. Советское семейное право. – М.: Госюриздат, 1958. – 258 с.

  30. Сидоренко Д. І. Теоретичні засади визначення поняття та юридичної сутності недійсності шлюбу в сімейному праві / Д. І. Сидоренко // Університетські наукові записки. ‒ 2017. ‒ № 63. ‒ С. 141-148.

  31. Сімейне право України: навч. посібник для студ. юрид. вузів і ф-тів / С. П. Індиченко, В.С. Гопанчук, О. В. Дзера, Л.А. Савченко ; За ред . О. В. Дзери. – К. : Вентурі, 1997. - 272 с.

  32. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21–22. – Ст. 135.

  33. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / за ред. І. В. Жилінкової. – Х.: Ксилон, 2008. – 855 с.

  34. Стасюк В. Статус «гражданского брака»: как понимается этот институт современным обществом / В. Стасюк // Беларуская думка. – 2009. – № 3. – С. 168-173.

  35. Фурса С. Я. Настільна книга нотаріуса: Сімейні правовідносини у нотаріальному процесі / С. Я. Фурса, Л. Ю. Драгневіч, Є. І. Фурса. – К.: Ін Юре, 2003. – 352 с.

  36. Цірат А. Спільне проживання без офіційного оформлення, але з юридичними наслідками / А. Цірат, О. Сліпченко // Юридична газета. – 2008. – № 10-11. – С. 18-19.

  37. Шумейко О. В. Основні підходи до дослідження сім’ї в системі соціально-гуманітарного знання / О. В. Шумейко // Філософські та методологічні проблеми права. ‒ 2011. ‒ № 1.‒ С. 135-144.

  38. Щодо застосування окремих норм цивільного законодавства: Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.05.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zib.com.ua/ua/9812- informaciyniy_list_vss_vid_15052012__64804- 12_schodo_zastosu.html.

  39. Як українці ставляться до представників секс-меншин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://human-rights.unian. ua/441982-yak-ukrajintsi-stavlyatsya-dopredstavnikiv-seksmenshin.html.

  40. Rollins B. C. Marital Statasfaction over the Family Life Cycle / B. C. Rollins, H.Feldman // Journal of Marriage and the Family/ - 1970/ - Vol. 32, № 1. – P 20-28.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас