Ім'я файлу: іац.docx
Розширення: docx
Розмір: 25кб.
Дата: 23.03.2021
Пов'язані файли:
Реферат.docx
Есе.Тіні забутих предків.docx

Коли і як виникла Спартанська держава?

На південному сході Пелопоннесу розташована область Лаконіка. Центральну її частину перетинає долина річки Еврот з родючими ґрунтами, тому основним заняттям жителів було землеробство. З трьох боків Лаконіку оточують високі та важкодоступні гори. Потрапити до неї можна лише здолавши декілька перевалів. Морські береги були незручними для мореплавства: високі та уривисті або, навпаки, низькі та заболочені. Такі особливості географічного положення Лаконіки перешкоджали її жителям активно торгувати з іншими областями Греції і заморськими країнами.Наприкінці ІІ тис. до н. е. Лаконіку завойовали дорійці. На берегах річки Еврот вони заснували місто Спарту. Значну частину місцевого населення, яка чинила запеклий опір завойовникам, було поневолено. Невільників називали ілотами. Вони зазвичай працювали на землі або випасали худобу. Частина населення добровільно визнала владу дорійців. Їх називали періеками («ті, що живуть навкруги»). Вони зберегли свободу, мали право займатися ремеслом та торгівлею. Проте не могли володіти землею і не допускалися до участі в громадському житті Спарти. Лише нащадки завойовників-дорійців – спартіати були повноправними громадянами.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

1. Громадяни Спарти жили за законами, які, за переказами, установив мудрець Лікург, що походив із царського роду. Насамперед Лікург потурбувався про те, щоб усі громадяни Спарти мали рівні права, щоб серед них не було ані бідних, ані багатих. Спартанські сім’ї одержали у володіння однакові земельні ділянки – клери. Разом із землею поділили ілотів. Землю та ілотів не можна було продавати чи дарувати, позаяк вони в Спарті вважалися власністю держави. Спартанцям заборонялося займатися землеробством, ремеслом, торгівлею, єдиним заняттям була військова справа. З раннього дитинства до старості вони займалися військовими вправами та полюванням. Зброю та ремісничі вироби виготовляли для них періеки. Земельний наділ спартанця обробляли ілоти. Ілотам надавали можливість жити сім’ями. Вони доставляли своїм господарям – спартанцям певну кількість зерна, вина, оливок, олії, сиру, частину врожаю залишали собі[1]. Спартанська держава була ізольована від зовнішнього світу. Торговельні відносини з іншими країнами було заборонено. Іноземців у Спарту допускали рідко, хіба що послів чи почесних гостей. Жоден спартанець не міг виїхати за межі Лаконіки без дозволу влади. Вищий орган влади в Спарті – народні збори. У них брали участь лише повноправні громадяни-спартанці. На народних зборах приймали закони, вибирали посадових осіб та воєначальників, оголошували війну та підписували мирні договори. Проте закони не обговорювали, а лише приймали чи відхиляли. Свою згоду щодо закону чи кандидата на посаду спартанці виражали криком. Вибирали того, за кого найгучніше кричали. У спірних випадках виборщики розходилися по обидва боки, а більшість визначали на око. Провідну роль в управлінні Спартанською державою відігравала рада старійшин. Вона складалася із 28 осіб, не молодших за 60 років, обраних на народних зборах. До складу ради, крім них, входили двоє царів віком понад 30 років. Рада старійшин засідала щоденно: вона керувала державою, розглядала судові справи, могла відмінити будь-яке рішення народних зборів чи розпустити їх.Обидва спартанських царі мали однакові права. Під час війни вони очолювали військо і користувалися необмеженою владою: ніхто не міг відмінити розпорядження царів або не підкоритися їм. У мирний час влада царів обмежувалась: як верховні жерці Спартанської держави, вони приносили жертви богам. Спартанське військо відзначалося прекрасною підготовкою та озброєнням. Спартанці ніколи не відступали з поля бою – перемагали, або гинули. Проводжаючи сина на війну, спартанська мати казала: «Із щитом або на щиті». Це означало: або вернись із перемогою, або загинь героєм. Воїна, який мужньо бився з ворогом та загинув, приносили на щиті.За словами історика, Спарта «весь час була схожою на похідний табір, де було заведено строгий певний спосіб життя для кожного». Основною причиною такого устрою було те, що Спартанська держава утворилась унаслідок завоювання та поневолення місцевого населення, а не шляхом злиття общин.

2. Лікург (грец. Λυκοῦργος, 800 до н. е.? — 730 до н. е.?) — легендарний законодавець Спарти, впровадив Конституцію держави, відому в усній формі як Велика Ретра. Арістотель вважав, що Лікург був сучасником Іфіта, покликаючись як на доказ на олімпійський диск, який зберігає ім'я Лікурга. Ератосфен і Аполлодор, обчислюючи час за спадкоємністю спартанських царів, роблять висновок, що він жив небагатьма роками раніше першої олімпіади. Тімей припускає, що в Спарті було в різний час два Лікурги, але діяння обох приписані одному, знаменитішому; старший жив незабаром після Гомера, а за іншими відомостями — бачив Гомера на власні очі. До глибокої старовини відносять Лікурга й припущення Ксенофонта, який говорить, що він жив при гераклідах. Правда, гераклідами за походженням були й пізніші зі спартанських царів, але Ксенофонт, імовірно, має на увазі перших гераклідів, найближчих до Геракла. Більшість письменників висловлюють його Лікурга наступим чином: від Прокла, сина Арістодема, народився Сой, від Соя — Евріпонт, від Евріпонта — Прітаней, від Прітанея — Евном, а Евному перша дружина народила Полідекта, друга ж, Діонасса, Лікурга. За Дієвхидом, Лікург — нащадок Прокла в шостому коліні й Геракла в одинадцятому. З предків Лікурга Евріпонт першим ослабив єдиноначальність царської влади, догоджаючи натовпу. Коли помер Полідект, за загальною думкою, спадкувати йому повинен був Лікург, який правив, доки не виявилося, що дружина померлого брата вагітна. Тоді він оголосив, що царство належить дитині, якщо тільки народиться хлопчик, сам же надалі погоджувався володарювати лише на правах опікуна (таких опікунів для царів-сиріт лакедемоняни називали «продиками»). Але дружина брата таємно висловила готовність витравити плід, з тим щоб Лікург продовжував царювати, а її взяв за дружину. Цей задум обурив Лікурга, проте він прикинувся, ніби схвалює його й приймає, і заперечив лише в одному: не потрібно винищуванням плоду, отрутою калічити своє тіло й піддавати небезпеці життя, а турботу про те, як скоріше прибрати з дороги новонародженого, він, мовляв, візьме на себе. Насправді, трапилося так, що він обідав з вищими посадовцями, коли жінка народила хлопчика й слуги принесли його Лікургу. Узявши немовляти на руки, Лікург, як розповідають, звернувся до присутніх: «Спартанці, у вас народився цар!» Потім він поклав дитину на царське місце й дав йому ім'я Харілай. Усі тріумфували, захоплюючись шляхетністю й справедливістю Лікурга. Царювання Лікурга продовжувалося вісім місяців. Людей відданих йому було більше, ніж заздрісників, серед яких перше місце займали родичі і близькі матері новонародженого царя, що вважала себе ображеною. Брат Леонід одного разу особливо нахабно зачепив Лікурга, сказавши, що той збирається оволодіти престолом і йому, Леонідові, це абсолютно ясно. Такими словами він сіяв підозри, виставляв його зловмисником — на випадок, якщо з новонародженим царем трапиться що-небудь недобре. Подібного роду чутки виходили і від цариці. Важко страждаючи від цього і боячись невизначеного майбутнього, Лікург вирішив виїхати, щоб таким чином позбавитися від злого недовір'я, поневіряючись далеко від вітчизни, поки племінник не змужніє й у нього не народиться спадкоємець. Відправившись в дорогу, Лікург спочатку побував на Криті. Він вивчив державний устрій, зближувався з найвідомішими з критян. Деякі тамтешні закони схвалив і засвоїв, щоб потім перенести до себе на батьківщину. З Фалетом, одним з тих, хто користувався на острові славою людини мудрої й досвідченої в державних справах, він подружився й схилив його переселитися до Спарти. Славлячись як ліричний поет і прикриваючись цим, Фалет на ділі закликав до покори й згоди через наспіви, що несли в собі певний стрункий порядок. Ці пісні непомітно пом'якшували вдачу слухачів, викидаючи з душі недоброзичливість, що панувала тоді в Спарті, тож Фалет дещо розчистив шлях Лікургу та його виховним намірам. З Криту Лікург відплив до Азії. Там він вперше познайомився з поемами Гомера, ретельно їх переписав і зібрав, щоб відвезти з собою. Якісь чутки про ці твори вже розповсюдилися серед греків, деякі навіть володіли розрізненими їх частинами, занесеними до Греції випадково, але повне знайомство з ними вперше відбулося завдяки Лікургу

3. Суспільний лад стародавньої Спарти сильно відрізняється від інших полісів. З одного боку «община рівних», всередині якої встановилися відносини, схожі з комунізмом, з іншого - експлуатована маса поневоленого населення.

Громадське життя Древньої Спарти була націлена на підтримання постійної бойової готовності всього колективу спартиатов.

Усі своєрідність громадської організації спартанського суспільства позначилося в історії Спарти архаїчного періоду історії Стародавньої Греції. Починаючи з IV ст. до н.е., коли процес майнового розшарування набирає силу, Спарта поступово втрачає властиві «громаді рівних» риси. Соціальна структура суспільства дозволяє пояснити особливості товариств, які стосуються одного економічного укладу: рабовласницька, феодальна, капіталістичне суспільство.

Розгляд соціальної структури суспільства дозволяє пояснити багато політичні та економічні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Зміни в соціальній структурі суспільства: розорення якоїсь його частини (економічні зміни), зростання населення і збільшення будь-якої соціальної групи, підвищення рівня культурного розвитку і т. д., призводять до змін у суспільному устрої, вимагає перегляду державної політики, а також сприяє кардинальним змінам суспільних систем.

Формування соціальної структури спартанського суспільства відбувалося в процесі завоювання територій. Так вже в процесі завоювання Лаконії визначилися основні особливості суспільного ладу та економіки Спарти і сформувалися три основні стану спартанського суспільства: повноправні громадяни, поневолені ілоти і вільні, але неповноправні періеки. Спартанське суспільство VI - V ст. характеризується стабільністю свого соціального ладу. Серйозні зміни в соціальній структурі спартанського полісу відбулися вже після Пелопонесській війни.

Спарта була одним із прикладів громадської організації аграрного поліса. Можна виділити кілька факторів, що визначили формування соціальної системи Спарти:

  • суто аграрний характер її економіки (мала роль торгово-ремісничого сектору, переважання натурального господарства та слабкий розвиток товарного виробництва);

  • підвищена роль військового елементу у всій історії спартанського суспільства;

політика правлячої еліти (гальмувала розвиток товарно-грошових відносин). Особливість соціальної структури спартанського полісу визначається тим, що держава, яка діє як знаряддя класового панування, тим не менш зберігає успадковану від попередньої історичної епохи (первісне суспільство) форму сусідської громади. У Спарті склався відмінний від інших грецьких полісів, використовували працю привізних рабів, механізм експлуатації залежного населення, велика чисельна перевага якого вимагало наявності сильного апарату примусу і постійної бойової готовності від усіх членів полісу. Громадяни разом володіють своїми рабами і перед лицем загрози змушені зберігати цю форму відносин. Таким чином, на класоутворення в Спарті сильний вплив справила завоювання територій. Процес розкладання родової громади у спартиатов сповільнилося, стримуваний похідної життям. Основною ж причиною уповільнення цього процесу стала необхідність тримати в покорі ілотів. Для цієї мети старим родоплемінним органом управління потрібно було пристосуватися до сформованим умовам.

4. Пелопоннеська війна (431 до н. е. — 404 до н. е.) — найбільша в історії Стародавньої Греції війна між союзами грецьких полісів: Делоським на чолі з Афінами і Пелопоннеським на чолі зі Спартою. Пелопоннеська війна охопила власне всю Грецію та Велику Грецію (грецькі міста Південної Італії та Сицилії). У 404 до н. е. Афіни, оточені з суші і моря, капітулювали. За умовами миру Делосський союз розпустили, Афіни передали Спарті флот (крім 12 сторожових кораблів), укріплення Афін і Пірея ліквідували, визнавалася гегемонія Спарти в грецькому світі. В Афінах встановився олігархічний режим «тридцяти тиранів». Афіни, що стояли на чолі Делосського союзу, являли собою демократію; Спарта — голова Пелопоннесского союзу, до якого належали дорійські держави і майже всі Еолійські, — була представницею аристократії. Творча заповзятливість і рухливість демократичного Афінського союзу порушувала постійні побоювання з боку консервативної Спарти. Боротьба між Афінами і Спартою була в один і той же час політичною — суперечка за гегемонію, племінною — ворожнеча між іонійськими і дорійськими племенами, а також соціальною — у результаті класового антагонізму і економічного безладу у Греції. До заснування Делосського союзу Спарті належало в Греції перше місце, навіть на морі афіняни підпорядковувалися Спарті. Відмовившись від подальшої участі у перській війні, Спарта втратила провідну роль на морі, і поряд з нею зайняли місце Афіни. З цього часу, тобто з 70-х років 5 століття до н. е., відносини між Афінами і Спартою стали дуже напруженими.

У 464 до н. е. Спарта звернулася по допомогу до Афін проти повсталих ілотів. Афіняни надіслали допомогу, але підозрілі спартанці відмовилися від неї, чим глибоко образили і роздратували афінян. Союз зі Спартою був розірваний і замінений союзом з аргосцями, до якого незабаром приєдналася і Фессалія. Війна, що почалася між коринфянами і мегарцями, перетворилася війну між Коринфом і Афінами, оскільки Мегара демонстративно відкололася від Пелопоннесського союзу і звернулася по допомогу до Афін 460 до н. е. Успіх Афін у цій війні, а також спорудження стін від Пірея до Афін ще більше посилили побоювання спартанців.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас