Ім'я файлу: Мишанич Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 30.01.2022
скачати
Пов'язані файли:
docsity-istoriya-hvorobi-z-pediatriji-virazkova-hvoroba-dvanadcy


Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця

Кафедра фізичної реабілітації та спортивної медицини

Реферат

Загальна характеристика захворювання спортсменів

Підготував:

студент групи 7405
четвертий медичний факультет
Мишанич О. Я.
Викладач:
доцент Коршак В. М.


Київ 2021

План:


  1. Характеристика загальної структури захворюваності.

  2. Вплив тренування на захворюванність у спортсменів.

  3. Захворювання дихальної системи, лор органів та сечовидільної системи та органів травлення

  4. Захворювання серцево-судинної системи у спортсменів.

  5. Захворювання центральної і перефиричної нервової системи

  6. Причини смерті у спортсменів


1. Характеристика загальної структури захворюваності

Дуже великий вплив на прояв патології у спортсменів має специфіка спортивної діяльності і вплив зовнішнього середовища. Хронічні захворювання опорно-рухового апарату досить рідко зустрічаються у плавців набагато частіше у представників в швидкісно-силових видів і єдиноборств. Захворювання периферичної нервової системи частіше зустрічаються у легкоатлетів (стрибки, метання ядро), штангістів, борців і футболістів.

Найчастіше захворювання ЛОР-органів регіструються у стрілків (71,5%), сезонні види спорту (40%). При цьому у стрілків домінує патологія слуху (неврит слухового нерву), а у плавців і лижників – захворювання глотки, порожнин носа і його пазух.

Відсоток спортсменів з міокардіодистрофією внаслідок хронічного фізичного перенапруження, а також синдром перенапруження системи травлення і сечовидільної системи найвищий у видах спорту на витривалість.

Істинна спортивна анемія, як правило, спостерігається у бігунів (і в першу чергу жінок) на тривалі і над тривалі дистанції. Підвищений АТ часто зустрічається у штангістів, а понижений АТ – у гімнастів.



вид патології
Число випадків в% до загальної кількості захворілих спортсменів












Хронічні захворювання опорно-рухового апарату
35,1



травми
31,7



хірургічні захворювання
1,3



Інші захворювання:
31,9, з них:



вуха, горла, носа
26,1



шлунково-кишковий тракт
22,6



серцево-судинної системи
11,2



зубів
11,1



периферичної нервової системи
7,0



органів дихання
4,2



перетренированность, перенапря-ються
3,1



шкірні
2,2



інші
12,5





  1. Вплив тренування на захворюванність у спортсменів.


Аналіз захворюваності у спортсменів свідчить про те, що спортсмен, як і кожна людина, може захворіти майже будь-яким захворюванням, але хворіють спортсмени значно рідше, чим не займаються спортом. Це пов'язано не тільки з тим, що фізичне тренування підвищує стійкість організму до різних несприятливих факторів, а й з ретельним медичним відбором.

Під впливом систематичного тренування компенсаторні можливості організму спортсменів стають настільки широкими, що багато захворювань у них протікають інакше, ніж у не займаються спортом: захворювання часто починаються дуже непомітно для самої людини, оточуючих і лікаря; іноді при захворюванні у спортсмена не тільки не погіршується самопочуття, але він навіть показує високі спортивні результати; дуже часто клінічна картина захворювання неясна, спостерігаються стерті і абортивні форми хвороби.

Треба, однак, мати на увазі, що захворювання, яке залишається непоміченим або йому не надається серйозного значення (що абсолютно неприпустимо), лікування якого не проводиться, тренувальні та змагальні навантаження при якому не знімаються і не зменшуються, може закінчитися несприятливо. Хоч які великі адаптаційні можливості організму тренованого спортсмена, вони стають недостатніми, передпатологія переходить в патологію, гостре захворювання в хронічне, виникають різні ускладнення, іноді дуже небезпечні, несумісні з життям.

Досвід спортивної патології говорить про те, що є деякі специфічні причини розвитку захворювань у спортсменів. Так, хвороба у спортсмена може виникнути в процесі спортивної діяльності в зв'язку з впливом різних факторів зовнішнього середовища. При цьому специфіка виду спорту грає істотну роль у виникненні захворювання. Це добре підтверджується, як уже зазначалося, великим відсотком захворювання ЛОР-органів у плавців і ватерполістів.

Хвороба у спортсмена нерідко виникає в результаті н е-правильної методики тренування, при використанні навантажень, до яких спортсмен недостатньо підготовлений: при форсованому збільшенні навантажень, 2- і 3-разових заняттях в день з великими обсягами та інтенсивністю навантаження, вузькоспеціалізованою, одноманітної роботи, відсутності розвантажувальних днів і т. д. Нерідко при цьому спочатку виникає різке стомлення, перевтома, перетренованість, перенапруження, а вже потім розвивається захворювання, характер якого визначається специфікою впливу виду спорту або особливістю організму.

Неправильна методика тренування, надмірне навантаження особливо небезпечні, якщо вони поєднуються з нераціональним режимом і умовами праці, побуту, харчування, шкідливими звичками, наявністю вогнищ хронічної інфекції, ослабленим станом організму в результаті перенесеного захворювання (наприклад, грипу) або травми. Велику небезпеку становлять вогнища хронічної інфекції (каріозні зуби, хронічні тонзиліт і холецистит), навіть при відсутності скарг, бо компенсація, цілком достатня для життєдіяльності організму в звичайних умовах, нерідко порушується при виконанні великих фізичних навантажень.

Перетренірованность, перенапруження, різні предпатоло-ня і патологічні стани зустрічаються у спортсменів з вогнищами хронічної інфекції в 2-3 рази частіше, ніж у спортсменів, які не мають їх. Численні дані свідчать про те, що осередки інфекції, не виявляють себе в спокої і при звичайному навантаженні, в умовах інтенсивних навантажень нерідко провокують поразку найбільш інтенсивно працює органу - серця.

Нерідко не враховується те, що спортсмен, котрий переніс навіть легку хвороба, має інше функціональний стан, ніж до хвороби. Тому скорочення терміну допуску до тренувальних занять після хвороби, застосування тих же навантажень, що і до хвороби, часто є причиною нових захворювань. Наприклад, великий відсоток хронічних захворювань опорно-рухового апарату у кваліфікованих спортсменів в значній мірі пов'язаний з передчасним відновленням тренування після травми, швидким розширенням тренувальних засобів ще до настання необхідного ступеня анатомічного і функціонального відновлення. В цілому потрібно відзначити, що неправильна методика тренування в період реабілітації після травм і захворювань нерідко служить причиною розвитку нової патології у спортсменів.

У процесі спортивного тренування, особливо в змагальному періоді і в стані спортивної форми у спортсменів нерідко відзначається зміна секреції 11-оксикортикостероїдів, зменшення білка крові і зниження практично всіх показників гуморального і клітинного імунітету. З цим, мабуть, пов'язано підвищення захворюваності (ГРЗ, інші вірусні захворювання).

У спортсменів низької кваліфікації гостра захворюваність протягом року змінюється несуттєво. У спортсменів високої кваліфікації вона зростає в змагальний період в 2,5 рази в порівнянні з попередніми, а у спортсменів вищої кваліфікації - в 3,5 рази. Все це свідчить про те, що захворюваність у спортсменів в значній мірі залежить від імунобіологічної перебудови організму.


3. Захворювання дихальної системи, лор органів та сечовидільної системи та органів травлення.
Серед захворювань дихальної системи найчастіше зустрічаються: грип, ГРЗ, бронхіт, пневмонія, особливої уваги заслуговує бронхіальна астма фізичного напруження, яка найчастіше зустрічається у атлетів високої кваліфікації.

Серед чинників які призводять до порушення діяльності органів травлення у тих, хто займається спортом, слід відзначити якісно неповноцінне і нераціональне харчування, порушення режиму харчування, наявність вогнищ хронічної інфекції та шкідливих звичок, порушення тренувального режиму (форсування тренування, нерегулярність, неадекватність фізичних навантажень, систематичне виконання навантажень відразу після їди).

Гастрит і виразкова хвороба – допуск до занять спортом через 6 міс. після останнього загострення і відсутність свіжого виразкового дефекту.

Гострий пієлонефрит – запальний процес з пораженням інтерстеціальної тканини нирок і чашечно-лоханочної системи. Проявами є слабкість, розбитість, головною біллю. Болі віддають в пахову ділянку, живіт, порушення сечовиділення, позитивний синдром Пастернацького. Допуск до занять спортом через 3 міс. після одужання.

При хронічному пієлонефриті заняття спортом є протипоказані.

Серед захворювань опорно-рухового апарату крім його хронічного перенапруження і специфічних пошкоджень при заняттях спортом, в клінічній практиці спортивної медицини найчастіше зустрічаються артрози, артрозо- артрити, а також остеохондроз хребта.

Найбільш важливою ознакою пошкодження суглобу є припухлість в суглобі, хруст при рухах особливо після перебування в стані спокою. Найчастіше зустрічається артроз колінного суглобу в 44% в тому, що в колінному суглобі більше хрящової тканини, яка знаходиться під постійним навантаженням і крім того колінні суглоби досить часто травмуються.

Характерні болі при підйомі і спуску по драбині, після тривалого перебування на ногах. Інколи болі досить гострі, що зумовлено подразненням синовіальної оболонки кусочками хряща, який відірвався і розвитком активного синовіту
4. Захворювання серцево-судинної системи у спортсменів.
В практиці спортивної медицини із захворюваннями ССС найчастіше зустрічається: порушення ритму, гіпертонічна хвороба, міокардіодистрофії; - міокардит; -варикозне розширення вен. Тривалі нервово-психічні навантаження, а також гіпокінезія, куріння, ендокринні зсуви сприяють розвитку гіпертонічної хвороби.

Гіпертонічна хвороба частіше виникає в осіб з сильним типом нервової системи.

Порушення ритму серця у спортсменів зустрічаються частіше, ніж у осіб, котрі не займаються спортом.

Основними причинами виникнення порушень ритму є зміна нормальних співвідношень між збудливістю і провідністю з одного боку, і автоматизмом - з другого, морфологічні зміни міокарда, внаслідок фізичного перенапруження, інфекцій, інтоксикацій, порушення обмінних процесів, гіперфункція серця, різні ендокринні порушення, алергічні захворювання тощо. До аритмій, які спричинені порушенням функції автоматизму, відносять різку синусову тахікардію і брадикардію, а також синусову аритмію.

Аритмії, що виникають внаслідок порушення функції провідності, визначають тільки за допомогою електрокардіографії. У спортивній практиці частіше зустрічаються синоаурикулярна і АВ-блокади, неповна блокада правої ніжки передсердно-шлуночкового пучка і значно рідше - синдром передчасного збудження шлуночків.

Міокардіодистрофія – метаболічне захворювання міокарду. Причини: алкогольні інтоксикації, гормональні порушення, хронічний тонзиліт, хронічне фізичне перенапруження.

Нерідко дистрофія міокарда у спортсменів виявляється під час реєстрації ЕКГ, оскільки відсутні суб’єктивні та об’єктивні дані.

Міокардит – запалення серцевого м’язу. Виникає через 2-3 тижні після перенесеного гострого інфекційного захворювання (ангіна, ГРЗ). Фактором який провокує міокардит є охолодження, вакцинація, перевтома, авітаміноз, алергія.

Варикозне розширення вен для спортсменів має велике значення. Варикозне розширення вен може бути як первинне захворювання (розширення підшкірних поверхневих вен). Вторинне внаслідок тромбозу глибоких вен (тромбофлебіту).
5. Захворювання центральної і перефиричної нервової системи
зустрічаються у формі:

-Нейроциркуляторної дистонії;

-Неврологічного ускладнення остеохондрозу хребта.

---- найчастіше викликана порушенням центральної і вегетативної регуляції

діяльності органів і систем. Найчастіше це може бути гострий або хронічний стрес і емоційні перенапруження. Тривога, страх, депресія провокують підвищення провокують підвищення активності симпатичної або парасимпатичної нервової систем, що проявляється функціональними змінами в серцево-судинній системі, дихальній та інших системах.


6. Причини смерті у спортсменів
Аналізуючи причини виникнення хвороб у спортсменів, необхідно розглянути

також питання про причини раптової смерті, пов'язаних із заняттями спортом. Цим терміном позначають (Дзіпеллі) смерть, збігається за часом зі спортивною діяльністю (безпосередньо перед стартом, під час змагання і тренування, відразу ж після фінішу) при відсутності зовнішніх чинників, які самі по собі могли б бути її причиною (наприклад, смерть підводних плавців внаслідок порушень в роботі апаратури і т. д.). Незважаючи на те, що такі трагедії в спорті - надзвичайно рідкісне явище, відзначена переважна роль силових вправ в їх походження (Вуорі і ін.). Головним етіологічним механізмом раптової смерті у спортсменів є патологія серцево-судинної системи. При цьому особлива увага звертається на атеросклероз коронарних артерій і порушення серцевого ритму. Однак дослідження останнього часу вказують на більш широкий діапазон етіологічних факторів. Так, за даними жіне, опублікованими в 1982 р, з 20 випадків раптової смерті 7 пов'язані із захворюваннями судин, 6 - з вадами серця, 5 - з інсультами, 4 - з тромбозом коронарних артерій, 4 - з прийомом допінгів, 2 - з розривом аневризми аорти, 1 - з міокардитом і 1 - з гіпертрофічною міо-кардиопатией. Лише в 3 випадках видимих причин при розтині не було виявлено. В інших спостереженнях більшу увагу звертається на пролапс мітрального клапана, синдром WPW, серцеві аритмії. Досить імовірно, що надлишкова катехоламінів-вая стимуляція міокарда може призвести до контрактур і розривів окремих м'язових волокон (А. Г. Дембо). Все це вказує на надзвичайно важливу роль лікарського контролю за спортсменами. Тренер і викладач повинні активно залучати лікаря до вирішення питання про стан здоров'я спортсмена при будь-яких виникають скарги. Настільки ж важливо використовувати в спорті найдосконалішу медичну техніку, оскільки діагностика початкових проявів серцевої патології надзвичайно складна.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Спортивна медицина і фізична реабілітація: навчальний посібник/ В.А. Шаповалова, В. М. Коршак, В.М. Халтагарова.

  2. Романчук О.П. Лікарсько-педагогічний контроль в оздоровчій фізичній культурі: навч.-метод.пос./ О.П.Романчук. – Одеса: видавець Букаєв Вадим Вікторович, 2010. – 206 с.

  3. Граевская Н.Д. Спортивная медицина. Ч.2 / Н.Д.Граевская, Т.И.Долматова. – М.: Сов. спорт, 2004. - 304 с.: ил.

  4. Дембо А. Г., Земцовский Э. В. Спортивная кардиология.- Л.: Медицина, 1989. - 426 с.

  5. Дембо А.Г. Врачебный контроль в спорте. - М.: Медицина, 1988. – 288с., ил.

  6. Заболевание и повреждения при занятиях спортом /Под ред. Дембо - Медицина, 1991. - 336 с.

  7. Майкели Лайл, Дженкинс Марк. Энциклопедия спортивной медицини: пер. с англ. - Санкт-Петербург: Лань, 1997 - 400 с.

  8. Макарова Г.А. Спортивная медицина: Учебник – М.: Советский спорт, 2006. – 480с.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас