Географічна оболонка — це комплексна оболонка Землі, в якій стикаються, взаємопроникають і взаємодіють чотири природні земні оболонки (геосфери). За верхню межу географічної оболонки, переважно, приймають озоновий екран, нижче якого існує життя і протікають кліматоутворюючі процеси. Нижню межу географічної оболонки на суходолінайчастіше проводять на глибині близько 1000 м. В океані нижньою межею географічної оболонки є його дно. Основні властивості географічної оболонки такі: 1) в її межах речовина знаходиться в трьох агрегатних станах; 2) вона має два джерела енергії – космічне і телуричне, тоді як інші сфери мають одне джерело енергії; 3) вона відзначається цілісністю, тобто внутрішньою закономірною єдністю, літосфери, гідросфери, атмосфери, біосфери антропосфери. ЛІТОСФЕРА Літосфера— зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає всю земну кору з частиною верхньої мантії й складається з осадових, магматичних і метаморфічних порід. Літосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує важливі функції: – на її поверхні живе більшість рослинних і тваринних організмів, у тому числі й людина; – верхня тонка оболонка літосфери на материках - це ґрунти, що забезпечують умови життя для рослин і є основним джерелом отримання продуктів харчування для людей; Ґрунт — самостійне природне органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні. Землі внаслідок тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів. Вісім елементів — кисень, кремній, водень, алюміній, залізо, магній, кальцій, натрій — утворюють 99,5 % земної кори. Екологічне значення літосфери: літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів у верхній частині земної кори розвинені грунт поверхня літосфери є середовищем існування ≈99% біомаси рослин і тварин є джерелом розширення життєвого простору. АТМОСФЕРА Атмосфера - повітряна оболонка Землі. Атмосфера захищає нашу планету від астероїдів та метеоритів, ультрафіолетового випромінювання. Завдяки її складу існує життя на Землі. Озону в атмосфері дуже мало, але внаслідок фотохімічних реакцій він утворює на висоті 20-30 км шар в стратосфері озоновий екран. Атмосфера має шарувату будову. Відповідно до змін температури з висотою виділяють такі шари: тропосферу (до 16 км), стратосферу (до 50 км), мезосферу (до 80 км), термосферу, що поступово переходять у міжпланетний простір приблизно на висоті 3000 км. Висота тропосфери: до 18 км - над екватором і 8-10 км - в полярних областях. Повітряні маси – це величезні об’єми повітря з однаковою температурою, вологістю і запиленістю, які здатні переміщуватись в горизонтальному і вертикальному напрямках. Тому залежно від району утворення розрізняють різні типи повітряних мас: полярні, помірні, тропічні, екваторіальні. Циклон – це величезний атмосферний вихор, в центрі якого завжди знаходиться область із низьким тиском. Клімат – багатолітній режим погоди, характерний для якої-небудь місцевості. Він виявляється в закономірній зміні погоди. Екваторіальний пояс – пояс панування екваторіального повітря. Переважає його висхідний рух. Температура цілий рік висока. Добові її коливання більші від річних. Опадів багато. Тропічні пояси – пояси формування тропічних повітряних мас. Переважає низхідний рух повітря. Повітря тепле (особливо влітку) і сухе (особливо над материками). Панівні вітри – пасати. Помірні пояси – пояси панування повітряних мас помірних широт. Переважають західне перенесення, фронтальні процеси, циклони, антициклони. Температура влітку помірно тепла, взимку – негативна. Річні амплітуди її коливань більші від добових. Опади переважно фронтальні, взимку – у твердому вигляді. Полярні пояси (арктичний і антарктичний) – пояси формування холодних і сухих повітряних мас. Для них характерне опускання повітря в центрі областей високого тиску, переважання від'ємних температур. Опадів мало, сніговий покрив постійний. ГІДРОСФЕРА Гідросфера - водна оболонка Землі. незалежно від її агрегатного стану. З 1,4 млрд. км3 загального гідросфери близько 96,5 % припадає на Світовий океан, 1,7% - на підземні води,приблизно стільки ж - 1,7% - на льодовики і постійні сніги (головним чином Арктики, Антарктиди і Гренландії), менш 0,01 % - на поверхневі води суші (річки,озера, болота). Таким чином, на суші сконцентровано до 3,5 % вод. Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан, Північний Льодовитий океан Світовий кругообіг води - процес безперервного переміщення води під впливом сонячної енергії і сили тяжіння, що охоплює гідросферу, атмосферу, літосферу і живі організми. Берегова лінія - межа суші і моря, може мати різну ступінь порізаності. Ускладнюють її затоки і півострови, а також острови і протоки. Затоки - частина моря, океану (річки, озера), що глибоко врізається у суходіл. Вони менше відокремлені від нього, ніж моря. Протоками називають порівняно вузьку смугу води, що розділяє частини суходолу і сполучає суміжні водні басейни. Найширша - протока Дрейка - 1120 км, глибина - 5249 м. Найбільша - Мозамбікська протока - 1760 км. Півострів - частина суші, що вдається у водний простір. Середня солоність Світового океану близько 35 °/оо, БІОСФЕРА Біосфера – це «жива» оболонка Землі. Вона охоплює верхні шари літосфери (до 5 км), всю гідросферу та нижні шари атмосфери (20-25 км), тобто середовище проживання живих організмів. Основними складовими біосфери є: бактерії, гриби, рослини, тварини. Велика роль живих організмів у створенні особливого природного утворення -ґрунту. Ґрунтом називають верхній, тонкий шар земної кори (від десятків сантиметрів до 2-4 м), який, як правило, покритий рослинністю і має природну родючість. Природні зони – це природні комплекси, які займають великі площі і характеризуються загальним типом ландшафту. Ґрунти тундрової зони - панує тундро-глеєвий тип грунту, що сформувався при незначних опадах і низьких температурах. Грунт прогрівається тільки на поверхні, а на глибині знаходиться лише промерзла земля. Постійний холод не дає волозі випаровуватися в повній мірі, із-за чого на поверхні землі накопичується надлишок вологи. В тундровій зоні рослинність розвинена дуже слабо. Переважають в ній мохи, лишайники, нечисленні карликові дерева і чагарники. В цій кліматичній зоні не зустрінеш лісів, і що пояснює саме слово «тундра» - «безлісся». Ґрунти тайгово-лісової зони - підзолисті, глеєпідзолисті і дерново-підзолисті грунти, як правило, кислі, дуже вологі, з невеликим вмістом гумусу. Клімат помірно холодний і досить вологий, сприяє поширенню боліт і лісів. Діляться на вилужені і опідзолені чорноземи, бурі лісові і сірі лісові ґрунти. Завдяки значному вмісту гумусу вони помірно родючі, а відносно теплий і вологий клімат створює сприятливі умови для лісових масивів, які межують зі степовими територіями. Ґрунти степової зони - завдяки глибокому шарі гумусу в цій зоні панує сама родюча земля – чорнозем. М’який клімат і відсутність морозних зим дозволяє вирощувати різні культури, однак для отримання високих урожаїв необхідно забезпечити рясне зволоження. Переважну частину території степової зони займають рівнини. Грунти зони сухих степів – каштанові. Гумусу в них досить, однак, посушливий клімат з рідкісними і незначними опадами викликає сильне випаровування вологи з поверхні землі. Для підтримки стабільної врожайності в такій зоні необхідний регулярний і дуже рясний полив. Ґрунти напівпустельної зони - коричневі аридні ґрунтами з підвищеним засоленням і ерозією. Незначний вміст гумусу зумовлює низьку родючість, і цьому також сприяє вкрай посушливий клімат з недостатньою кількістю опадів. Ґрунти сухих субтропіків – сіроземи, які визначаються низькою концентрацією гумусу. Клімат дуже жаркий, посушливий. Ґрунти вологих субтропіків – червоноземи, в яких особливо гостро відчувається дефіцит азоту і фосфору. Вміст гумусу – незначне. Для цієї кліматичної зони характерна стабільна температура протягом всього року, підвищена вологість і велика кількість опадів. Грунти річкових заплав - головною характерною рисою заплавних грунтів є їх часте затоплення прилеглими річками. Концентрація гумусу в них може бути досить високою, але при цьому нерівномірною. |